Українські народні прислів'я та приказки про мову. Публікуємо на замовлення наших читачів. Їм не одна сотня років, вони несуть мудрість народу, його дотепність і красномовність. Ставлення українців до рідної мови завжди було високим. Мова - це найвище багатство, скарб кожного народу. Наші предки звертали увагу на чистоту, щирість, вагу слів. Бажаємо з насолодою прочитати цю унікальну скарбничку приказок, які ми підібрали спеціально для Вас.  

Українська міфологія як сукупність переказів про живу й неживу природу та людину розвивалася на основі давньої загальнослов'янської міфології. В У. м. у художньо-образній формі знайшли поєднання реальні знання з фантастично-релігійними елементами Та повір'ями. Вона ілюструє прагнення людини пояснити і упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи. В цілому У. м. аналогічна міфології інших народів світу, проте вона має виразний національний колорит і художньо-образну своєрідність. У. м. включає міфи про сутність і походження явищ природи, про походження людини (антропогенічні), про богів (теологічні), про виникнення Всесвіту (космогонічні), про неминучу загибель світу (есхатологічні) та ін.

Через геологічну побудову, а саме наявність потужного підземного гіпсового пласту, на півдні Тернопільської, Хмельницької і на півночі Чернівецької областей сформувався цілий печерний масив: Оптимістична, Озерна, Атлантида, Мельнички, Кристалічна та Вертеба — єдиний в Україні музей-печера. Особливу увагу привертає печера Вертеба, яка відіграла надзвичайно важливу роль у відновленні древньої історії світу. Її ще називають «Наддністрянською Помпеєю». Насамперед, це археологічна пам'ятка, яка серед усіх пам'яток трипільської культури посідає особливе місце. Відсутність аналогій освоєння трипільськими племенами великих печерних порожнин на всій території поширення культури, різноманітність і багатство археологічних матеріалів — усе це забезпечує постійний науковий інтерес до печери.

За літописами, у східних слов'ян напередодні утворення Київської Русі існувало 14 великих груп племен, що мали такі назви: поляни, древляни, уличі, тиверці, дуліби, бужани, волиняни, хорвати, сіверяни, в'ятичі, радимичі, дреговичі, кривичі, ільменські словени. Деякі з цих об'єднань згадуються і в інших пам'ятках. Візантійський хроніст Феофан називає плем'я сіверян, що жило наприкінці VII ст. поблизу Дунаю. Географ Баварський знав племена бужан, сіверян, уличів. Константин Багрянородний у своєму творі «Про управління державою» згадує слов'янські племена кривичів, дреговичів, сіверян, древлян, уличів і кілька племен, невідомих за літописами. Аль-Масуді говорить про волинян і дулібів. Вказані групи племен у істориків дістали назву «літописні племена».

Античні джерела донесли до нас то скупі, то щедріші повідомлення про найдавніших мешканців Криму - кіммерійців, таврів, скіфів, сарматів. Основними поселенцями Криму, особливо гористої частини, античні автори називають таврів. Перша письмова згадка, що описує розселення таврів на Кримському півострові та їх звичаї належить Геродоту: "... звідси (Каркинітіда - район сучасної Євпаторії) йде гориста країна, що лежить вздовж того ж моря. Вона впадає в Понт (Чорне море) і населена племенами таврів аж до так званого Херсонеса Скелястого (Керченський півострів) ...".

Стели Месопотамії та Єгипту, Франції та Італії, менгіри Іспанії або Сардинії - ці та багато інших статуарних пам'яток давно стали багатоасоціативними символами для сучасних європейських знавців старовини. На жаль, існування на українській землі мегалітичних споруд з кам'яною скульптурою, близьких за часом та сакральним призначенням до всесвітньовідомих пам'яток, залишається надбанням вузького кола науковців.