Про ту величезну державну імперію з V тис. до н.е. по IV ст. н.е., яку називали Державою Кушанів, що в перекладі на сучасну мову означає - "держава міцних, спритних, розумних, благородних, щасливих", в історії, як не дивно, майже нічого не сказано. Адже сам факт наявності величезної Кушанської імперії був пізнаний істориками не раніше середини XIX століття. Свідчення про цю державу дають археологічні, нумізматичні та лінгвістичні матеріали, зокрема древні китайські джерела, такі як "Ши Цзи", "Хань Шу" і "Хоу Хань Шу", а також індійські та грецькі хроніки.
Детальніше... Перегляди: 31625
Антиукраїнське зубоскальство про древніх укрів - наслідок дрімучого невігластва. Журналістика, як і політика для мене - всього лиш хобі. За своїм основним родом занять я викладач вузу і "пишучий" вчений: культуролог, історик, філософ. І в останні роки в центрі моїх наукових інтересів перебуває якраз найдавніша історія України. Ті самі "древні укри", про які останнім часом так люблять іронізувати "друзі" України з Партії регіонів із "завушною" технічною освітою і твердим знанням російської абетки.
Гопак – народний танець інків. Думаєте жартую? Коли я вперше побачив цей танок, сказати що здивувався – це просто нічого не сказати. Далі пішли консультації. Провідні українські спеціалісти по інках не змогли нічого пояснити. Вийшли на американських. Поки-що пояснень немає. 
Багато архаїчних елементів козацької культури, як і української традиційної культури взагалі, мають дуже глибокі історичні корені, що сягають праіндоєвропейських часів. Багато з них простежуються у культурній традиції арійської Рігведи, що почала формуватися 6000—5000 років тому в українських степах. 
Мови майже однієї третини людської раси мають те, що Вільям Джонс назвав "спільним джерелом". Десь між 3500 і 2500 роками до нашої ери, індоєвропейська громада, яка була, вірогідно, заснована у Центральній Європі, рушила на схід і захід.
Послідовності основ ДНК у передаваній від батька до синів Y-хромосомі і в передаваній від матері до дітей мітохондріальної ДНК дозволяють визначити гаплотип кожної людини і тим самим зазирнути в її генетичний родовід, а схожі гаплотипи об'єднуються в гаплогрупи, котрі дозволяють визначити генетичну генеалогію народів. На сьогодні залишається чимало нерозв'язаних питань щодо правлячої династії Древнього Єгипту. Звідки прийшли фараони, хто вони за походженням та чому зникли? Офіційна наука вважає, що Єгипет разом з прилеглими територіями Африканського Рогу, Ефіопії, Нубії і Аравійського півострова - колиска людства. Так це чи ні, відповідь, як завжди, дає ДНК-генеалогія... 
Американські й індійські вчені провели наймасштабніше дослідження ДНК громадян Індії, яких раніше чомусь обходили стороною. Дослідники з’ясували багато нових фактів, пов’язаних з походженням індійського народу і еволюцією його генофонду, а також відкрили завісу таємниці над появою каст.
Репертуар давньоруської книги не обмежувався книгами релігійного змісту. Поширення мали книги енциклопедичного (довідкового) змісту, з лікувальної справи. Останні на Русі мали різні назви: «зільники», «травники», «врачебники». Найдавніша назва для рукописних книг такого типу – «зільник». При цьому слово «зілля» мало набагато ширше поняття, ніж в пізніший час (лікувальні трави). Це слово використовувалося для означення усіх лікувальних засобів: власне цілющих трав, камфори, ртуті, сірки, тощо. За відсутності в той час на Русі професійної медичної освіти, травники (врачебники, фармакопеї) були єдиним джерелом лікарських знань. Вони містили відомості про лікарські засоби та способи їх використання для лікування хвороб. 
Чимало-хто помилково вважає, що тату - не більше, ніж декоративний елемент, який прикрашає певну ділянку тіла. Християнська церква взагалі виступає проти татуювань, розглядаючи їх як нанесення на тіло знаків, що мають негативний релігійний зміст. Насправді ж, татуювання - це вид сакрального мистецтва, котрий у глибоку давнину був невід'ємним атрибутом культури, а саме слово "тату" походить від полінезійського "tatau", що значить - малювати. Татуювання зберігали пам'ять про звичаї, вірування і моральні норми. Не були вони виключенням й серед скіфів, які ставилися до тату з особливого шаною та увагою.
Мало хто знає, що на півночі Африки 
Чомусь, коли мова заходить про “Велесову книгу”, деякі люди, дотичні до науки, виявляють нетерпимість і роздратування. Характерним у цьому відношенні є виступ, щоправда, п’ятирічної давності, журналіста й літератора Юрія Рудницького в журналі “Главпред”: “Нарешті з’явилася можливість покласти край одній із найскандальніших сторінок в українській освіті — видалити з шкільних і вузівських програм так звану “Велесову книгу”. Автор сповіщає про це так, ніби йдеться про повалення якогось ненависного режиму. І трохи далі додає, що “доктор історичних наук, завідуюча кафедрою історії Національного університету “Києво-Могилянська академія” Наталя Яковенко вважає ганьбою впровадження в шкільні і вузівські програми “Велесової книги” — тексту невідомого походження, визнаного науковою академічною спільнотою як підробка” (Рудницький Ю. Початок кінця “велесовщини”.// Главред. — 2008. — № 18).
67680 
