Історія видатних українців за кордоном. Чому Франко мріяв навчатися у Відні, як Соломія Крушельницька «подарувала» свою італійську віллу Радянському Союзу і які сувеніри збирала Леся Українка в Єгипті.
Леся Українка і Єгипет
Художник Веніамін Кушнір, Українка в Єгипті, 1989
У листуванні з родиною Леся писала, що подорожує не як туристка, а як пацієнтка: ще в дитинстві у відомої поетеси діагностували туберкульоз кісток, через що вона була змушена постійно проводити час в країнах з жарким та сухим кліматом. Ні, звичайно, їй довелося об'їздити також й більшу частину Європи, побачити Азію - чоловіка Лесі, Климентія Квітку, часто відправляли у відрядження в місця, не зовсім придатні їй по здоров'ю. Після цього поетеса часто їздила відновлюватися в Крим, на Кавказ або в Єгипет. На батьківщині фараонів вона побувала тричі, провівши там останні роки життя. У той час в Єгипет добиралися морем - з Грузії часто пливли пароплави, квитки на які коштували не так вже й багато. У свою першу поїздку в 1909 році Українка відвідала містечко Гелуан поблизу Каїра. Знову ж з листування Лесі з матір'ю відомо, що Єгипет уже в той час активно залучав на свої курорти вихідців з Російської імперії. Сама ж Леся займалася тут вивченням місцевої історії, перекладами, давала приватні уроки дітям і, звичайно ж, писала - відома історична драма «Бояриня» була створена тут під час першої поїздки всього за три дні. У квартирі-музеї поетеси на Саксаганського, 97 можна побачити чадру (кажуть, Леся збирала цілу колекцію), квиток єгипетської залізниці, місцеве ресторанне меню і сувенір у вигляді скарабея. Що ж стосується пам'ятників Лесі в самому Єгипті, то у 2002 році в відродженій Олександрійській бібліотеці було відкрито меморіальну дошку з бронзовим барельєфом авторства скульптора Богдана Коржа.
Михайло Коцюбинський та Італія
Михайло Коцюбинський дуже любив подорожувати. Незважаючи на те, що в його родині росло четверо дітей, дружина письменника, Віра, завжди ставила інтереси чоловіка, як людину з воістину творчими і непересічними здібностями, вище інших. Завдяки їй знаходилися гроші на поїздки в Грецію, Туреччину, Австрію. Але найбільшою любов'ю Коцюбинського стала Італія, а саме - острів Капрі. Він відвідував ці місця тричі - як і Леся Українка, мав слабке здоров'я і потребував сухого і теплого клімату. У листі до коханої жінки Олександри він пише:
«Дорогий Шурок, я вже на Капрі, як бачиш, доїхав добре, почуваюся непогано. Тепер пиши вже за адресою готель "Рояль", номер двадцять шість. Зайняв кімнату на першому поверсі, без сходів, чудово обставлену, велика і світла, з окремою терасою на море, декоровані бамбукові кущів, агави і квіти. Тераса мармурова й така велика, що я гуляю нею, а після обіду нежусь у зручному розсувному кріслі... ».
Під час однієї з поїздок Михайло почав тісне спілкування з Максимом Горьким, на віллі якого пізніше проживав. Після відвідин Капрі Коцюбинський напише свої кращі новели - «Подарунок на іменини», «Цвіт яблуні», «Коні не винні», «Сон». Дослідники творчості письменника говорять, що його поїздки в Італію були «пошуком intermezzo» - втечею від реальності. А в листах до дружини він найчастіше описував свої гастрономічні враження - їх наявність була визначальним симптомом фізичного і духовного здоров'я письменника: «Почуваю себе добре, хоч вчорашній обід був для мене незвичайним: сардини, балик, мариновані карасі, раковий холодець, мед (такий, що п'ють)».
Під час подорожей Коцюбинський не забував і про дітей, привозячи їм сувеніри з різних країн. Про це пізніше згадувала його дочка Ірина:
«Тато привозив нам з Італії прекрасні колекції тропічних метеликів та жуків. Збирали ми і старовинні монети, були серед них в застиглій лаві, які привозив тато з Італії. Окрему колекцію складала мозаїка і смальти, привезені татом з Помпеї».
Микола Лисенко і Німеччина
Опери «Тарас Бульба» і «Наталка Полтавка», гімни «Молитва за Україну» і «Вічний революціонер» - найвідоміші твори українського композитора, піаніста і диригента Миколи Лисенка. Уже в підлітковому віці Лисенко проявляє надзвичайний талант до музики - його навіть запрошували піаністом на бали і світські вечора, де він виконував п'єси класиків і блискуче імпровізував на теми українських народних пісень. Після закінчення навчання у Київському університеті Микола кілька років займається фольклором, після чого приймає рішення вступити в Лейпцизьку консерваторію. У Лейпцигу Лисенко навчався не тільки на піаніста, а й освоював гру на скрипці, органі, вивчав музичну теорію. У вільний час відвідував оперу, картинні галереї, церкву Св. Томи. Незабутнє враження справило на нього і концертне життя міста. У листах до рідних він згадує багато деталей, акцентуючи увагу на тому, що приваблювало його найбільше, а саме - активну пропаганду України в Європі. Беручи до уваги його концертні успіхи в Празі, де він виконував багато українських пісень у власних аранжуваннях, це було нескладно. Цікаво, що за навчання в консерваторії Лисенко платив 80 талярів на рік. Для порівняння, пляшка бургундського вина коштувала 1 таляр, двокімнатна квартира - 9 талярів на місяць, а оренда рояля - 4 таляра на місяць. Через рік після навчання Микола повернувся в Україну на канікули, де обвінчався з Ольгою О'Коннор, і в Лейпціг повернувся вже з нею. У 1869-му закінчив освіту в консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання за 2 роки. У Німеччині піаністу пророкували блискучу кар'єру, але він вирішив повернутися в Україну.
Іван Франко і Австрія
За все своє життя Франко неодноразово побував в столиці Австрії Відні. Вона манила його ще з студентських років - вже з першого курсу Іван мріяв перевестися в університет у Відні, де була створена одна з найсильніших шкіл славістики, котра так цікавила майбутнього «Каменяра». Єдине, що утримувало його від передчасної покупки квитка - відсутність коштів для існування. Вже в 13 років Франко залишився без батьків і був змушений повністю забезпечувати себе сам. Цікавий факт - він став першим українським літератором, якому вдалося заробляти на життя виключно письменницьким талантом. У 33 роки йому посміхнулася удача - Франко почув про те, що в цей університет саме на кафедру славістики набирають студентів-русинів, яким обіцяють стипендію. Він радиться зі своїм наставником Михайлом Драгомановим, вирушає до Відня і отримує бажане місце. Про віденський період життя класика відомо не так вже й багато - хіба, що в атмосфері цього міста він нарешті зміг повністю присвятити себе науці і літературі. Хоча навряд чи йому тоді вдалося побачити і відчути Відень у всій красі - щоб утримувати сім'ю, яка залишилася у Львові, Франко продовжував працювати репортером газети Kurjer Lwowski (стипендію так і не отримав, оскільки став аспірантом, а на неї могли розраховувати тільки студенти) і старанно вчиться, проводячи дні на лекціях, а ночі - в бібліотеках.
В листі до дружини він писав: «ПО ДУНАЮ ЛЬОДИ ПЛИВУТЬ, ТА Я ЩЕ НЕ МАВ ЧАСУ ПІТИ ПОДИВИТИСЯ…».
Тільки в період з 1895 по 1902 рік Франко був у Відні близько 5 раз. Проте найбільше запам'яталася наукова поїздка з Михайлом Грушевським через Австрію та Італію. У листі Агатенгелу Кримському він пише:
«Не знаю, чи одержали Ви мій привіт і Я отсе несподівана для себе самі по збору Наукового Товариства імені Шевченка відбув з професор Грушевського в трінедільнет подорож до Італії (бачили Венеція, Рим и Флоренції, були пару дня и у Відні) ».
Кажуть, та поїздка потрясла його, стала імпульсом, завдяки якому він почав роботу над своєю легендарною поемою «Мойсей». І сьогодні, прогулюючись Віднем, можна неодноразово зустріти меморіальні таблички, про те, що тут жив і працював один з найбільш харизматичних українських класиків.
Соломія Крушельницька та Італія
Ще за життя українка Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Співати з нею вважали за честь Енріко Карузо і Федір Шаляпін, а італійський композитор Джакомо Пуччіні і зовсім вніс її в обрані виконавиці головних ролей своїх опер. Не дивно, що, володіючи таким сильним голосом і артистизмом, артистка після закінчення Львівської консерваторії вирішила продовжити навчання в Італії - столиці опери на той час. Вже з 1890-х років вона починає активно гастролювати і відвідує Іспанію, Францію, Португалію, Аргентину, Чилі і багато інших країн. Але у 1904 артистка вирішує оселитися в Італії й купує будинок в містечку Віареджо. Цікаво, що з балкона відкривався чудовий вигляд на море, спостерігати за яким Соломія могла годинами, кажучи, що воно нагадує їй, як вітер колише колосся пшениці на Батьківщині. У своєму будинку співачка часто влаштовувала творчі вечори, які відвідувала місцева інтелігенція. На одному з таких Крушельницька познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, адвокатом і мером Віареджо - Альфредо Річчоні. Після смерті чоловіка Соломія вирішує повернутися в Україну і у 1939 році отримує дозвіл від влади. Відвідавши рідні землі, повернутися назад вона вже не може - почалася Друга світова війна. Проживаючи і працюючи в радянській Україні, Крушельницька дуже довго не могла отримати офіційного дозволу на перебування тут - влада пішла назустріч тільки після того, як артистка підписала заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радам, які компенсували їй незначну частину реальної вартості.
Автор: Ксенія Миколаєва
Джерело
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"
