Київська Русь, Давньоруська Київська держава

З давнього українського літопису ми знаємо, що назва Києва походить від легендарного князя Кия, котрий, якщо вірити Нестору-літописцю, разом зі своїми братами Щеком і Хоривом заснували нинішню столицю. Жодних свідчень про цього князя, крім як поетичної розповіді хроніста, по суті, не збереглося. Та й для самого Нестора ця історія вже налічувала багато століть…

Давні дискусії про походження династії Рюриковичів змушують звертатися до таких складних джерел як саги, зокрема циклу “саг про давні часи”, які найменш досліджені. Аналіз цих джерел через призму досліджень давньої історії Данії, Норвегії та Швеції, чиї династії були спорідненими, дозволяє наблизити вирішення проблеми походження династії Рюриковичів. У статті подається спроба розв’язання цієї загадки виключно на основі аналізу джерел, відкинувши емоційні пристрасті давнього і сучасного антинорманізму. При цьому використано досягнення як давньої, так і найновішої європейської історіографії.

Ми часто оперуємо термінами "Русь", "Русь Київська", говоримо "ми руси", "русичі", та чи знаємо про походження цих назв? Хто такі насправді руси? Як та ким була утворена Київська Русь? Звідки прийшли її засновники Рюрики? І чи руси та слов'яни один народ? У даній статті ми спробуємо дати відповідь на усі ці питання. 

Навколо родоводу Рюрика йде постійна війна між прихильниками норманської теорії і її супротивниками. Більше 300 років вчені по всій Європі намагаються відстояти різні точки зору - від скандинавських саг і візантійських хронік до археологічних артефактів та ДНК-тестів. Незважаючи на використання такого арсеналу, досі так і не визначено: хто ж був Рюрик насправді за походженням і звідки він прийшов на Русь?

Половці (половчани) - кочовий народ, який вважався войовничим і сильним. Перший раз ми чуємо про них на уроках історії в школі. Але тих знань, що може дати вчитель в рамках програми недостатньо, щоб зрозуміти хто вони, ці половці, звідки прийшли і як впливали на життя Київської Русі. А тим часом вони протягом декількох століть не давали спокою київським князям.

Князеві Леву Даниловичу в історіографії не повезло. Практично все життя провівши у сідлі з мечем в руках, „князь думен и хоробор на рати, немало бо показа мужьство свое во многых ратех”, „винахідник машин для здобування фортець”, не потурбувався про власного літописця, а волинські редактори, князі яких дуже неприхильно ставилися до свого старшого брата, перенесли цю неприязнь на сторінки Галицько-Волинського літопису. Але попри все це на сторінках цієї пам’ятки, а також інших документів, проступає образ одного з найбільших військових діячів княжої доби.

Курган “Могила Святослава”, що розташований на відстані 6 км південніше від м. Сколе Львівської області, знаний на Бойківщині спрадавна. Кількасотлітнє вшанування пам’яті похованого у ній, як припускають учені, володаря з княжого роду Рюриковичів виразно посвідчує вірування давніх українців у покровительство князів над землею та її людом. Князь із давніх-давен уявлявся стрижнем “наряду” – підтримуваного престижем правителя суспільного порядку. Так, приміром, з особою князя Олега Віщого (+912 р.) пов’язували аж чотири дуже віддалених одна від одної місцин на Русі, де начебто знаходилася його могила. Коментуючи цей факт, український історик Олексій Толочко услід за відомим англійським етнографом Джоном Фрезером вважає, що й на Русі-Україні побутувала міфологема посмертного розчленування тіла князя і поховання його частин в декількох місцях, аби після смерті державця підданці могли послуговуватися його прижиттєвим “таланом”.

Поговоримо ще про одну найдавнішу назву наших пращурів та їхньої країни. Я маю на увазі назву, що дуже часто зустрічається в скандинавських сагах та легендах, — «Русь-Гардаріка». Гардаріка перекладається як «земля міст». Нормани, збираючись на Русь, ще в часи Мономаха казали: «Йду в Гардаріки (Garðaríki)» .

Військова магія тісно зіштовхувалась зі шкідливими за своїми цілями завданнями. Різниця між ними полягала втому, що шкідлива магія, як правило, була таємною й однобічною, військова — зазвичай публічною і мала на меті необхідність подолати активний опір жертви. Джерелом військової магії служили, імовірно і рефлекторні дії, викликані спогадом про заподіяну образу. Прийоми військової магії запозичені як із профілактичної (носіння амулетів, замовляння зброї), так і з агресивної магії — військові-ритуальні танці, що мали, крім іншого, практичний зміст тренування і розминки перед реальним боєм. 

Згідно з давньоруськими літописами східні слов’яни почали розселятися на українських просторах у кінці V ст. Це був тривалий процес, який завершився лише в VIII–IX ст. Перший історик Київської Русі чорноризець Нестор у складеній ним «Повісті минулих літ» відтворив картину того розселення так: «… слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і називалися полянами, а інші – деревлянами, бо осіли в лісах…». Характерно, що на друге місце після полян Нестор ставить саме древлян, і при цьому уточнює, що «деревляни теж пішли від слов’ян і називалися древлянами».

Польському історику XV ст. Яну Длугошу належить першість у спробі дати пояснення походженню назви „Галич”, що нею мала б бути Замкова гора в сучасному місті над Дністром. В іншому – від чорної галки – досить поширеного птаха серед пернатих прикарпатської фауни. 

Cлід зразу ж відзначити, що Дунай в давньоруських літописах згадується більше 20 разів, що вказує на його значення в середньовічну епоху. Вже на перших сторінках літопису Нестор (або ж його попередники) під 898 р. повідомляє: "Був же один народ слов’янський: слов’яни, що сиділи по Дунаю і яких захопили угри, і морави, і чехи, і ляхи, і поляни, яких нині звуть русь". А під 1190 р. в Іпатієвському списку вже вказується й на найменування жителів Нижнього Подунав’я – "подунайці". Та ще раніше, в недатованій частині давньоруського літопису, повідомляється, що легендарний засновник міста на Дніпрі – князь Кий – після повернення із Візантії спочатку прийшов на Дунай і "поставив городок невеликий. Дунайці називають його Києвець". 

Болохівська проблема є однією із загадок середньовічної історії України. Її розв’язання тісно пов’язане з проблемою суспільно-політичного устрою Південно-Західної Русі в роки монгольського панування. Існування «болохівських громад» певною мірою іде врозріз з традиційними уявленнями про взаємовідносини між монголами та підкореними ними руськими землями, із загальновідомою концепцією «монголо-татарського іга».

Друга книга відомого історичного письменника Володимира Білінського. Книга адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, учням старших класів і всім, хто бажає знати правду про минуле.

Що таке "Золота Орда", коли і як виникла ця назва? Саме вона здійснила над давньоруськими князівствами те саме "монголо-татарське" іго і призупинила розвиток Київської Русі. Роглянемо детальніше історію "Золотої Орди", її походження, населення, джерела і факти. 

Що ви знаєте про музичну культуру Київської Русі? Швидше за все, небагато. У цій статті ми розкриємо ширше тему музики Київської Русі і розкажемо на чому грали та як співали наші предки-русичі, які види пісень були, хто такі загадкові скоморохи та чому їх знищили, а також про музичні інструменти давньоруської культури. 

Побутує міф, ніби-то на Русі вино текло рікою, столи валилися не тільки від наїдків, а й від кількості виставлених напитків - алкогольних. В "історичних" фільмах царі п'ють з великих чаш і братин. Насправді, слов'яни майже не зловижвали алкоголем, а якщо й пили - не так часто, як їх змальовують. Не тому, що не любили, а тому що мали мало часу для цього, постійно працювали. Було і ще дещо, про що ми розкажемо у цій статті. 

Князь Володимир Мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. Він був онуком Ярослава Мудрого. Від свого батька перейняв Володимир замилування до книжок, до освіти. Його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря Константина ІХ Мономаха. Залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».