Вівторок
19 бер., 2024
     

Ukrainian English

Битва на річці Калка 1223 року — військова трагедія Київської Русі

Рейтинг 3.3 з 5. Голосів: 9

bytva-na-rici-kalka

На початку ХІІІ ст. в монгольських степах під владою Чингісхана постала могутня держава, яка протягом 1207—1222 рр. підкорила Південний Сибір, Північний Китай, Середню Азію, Персію та Закавказзя.

Наприкінці другого десятиліття ХІІІ ст. монгольські хани почали готуватися до вторгнення в прикаспійські та причорноморські степи, де панували основні суперники монголів — половці. Для розвідування шляху через Кавказ було направлено 30-тисячне військо під керівництвом найдосвідченіших полководців Чингісхана Субедея і Джебе.

Чингіз-хан

У 1222 р. монгольське військо несподівано для половців здолало Кавказькі гори й опинилося поблизу їхніх володінь. Половецькі хани, зібравши сили, дали монголам бій на березі річки Сіверський Донець, але зазнали поразки. Потім монголи рушили до Криму, де захопили венеціанську фортецю Судак (Cурож).

rsz mongols 1222-23

Тим часом тесть галицького князя Мстислава Удатного половецький хан Котян звернувся по допомогу до руських князів: «Якщо не допоможете нам, будемо ми сьогодні порубані, а вас назавтра порубають». Треба відзначити, що половці були не тільки противниками Русі на півдні, але часто і союзниками в боротьбі різних руських князів межу собою, або використовувалися проти зовнішніх ворогів. Так, навесні 1221 року Мстислав з допомогу половців відбив в угорців Галич. Також русичів і половців пов'язувала торгівля, династичні шлюби.

Половецький хан КотянПоловецький хан Котян (бл. 1192—1223). Представник роду Тертер-оба (Тертровичів, дурут). Син половецького хана Сутоя. Учасник битви на Калці. 1239 року, під натиском монголів, разом з племенами куманів залишив українські степи та мігрував до Угорщини. Король Бела IV прийняв їх у підданство і дав землі для поселення. Хан Котян прийняв хрещення за католицьким обрядом й отримав християнське ім'я Йонас (Jonas). Був убитий угорською знаттю в Пешті разом з синами.

Мстислав доклав чимало зусиль, щоб об’єднати руських князів для протидії монголам. На з’їзді князів у Києві було вирішено дати монголам бій у половецьких степах. Загалом, у похід проти монголів виступили понад 20 князів, зокрема київський, галицький, волинський, чернігівський, смоленський, курський, трубчевський і путивльський князі. Лише володимиро-суздальський князь відмовився від походу.

У середині квітня 1223 р. об’єднане військо руських князів і половців у кількості 50-60 тис. воїнів зібралося на Зарубі (літописне місто) біля острова Варязького (острів знаходився навпроти гирла річки Трубіж)

Було сформовано три військових раті:

  1. Першу рать (київську) очолював великий князь київський Мстислав Романович, формальний глава походу. До неї увійшли київський полк, дружини його сина Всеволода Мстиславського і зятя князя Андрія Івановича (туровський князь), князя Шумського Святослава Інгваревича, князя Несвижського Юрія Ярополкович, князя Дубровицького Олександра Глібовича, Овруцького князя Володимира Рюриковича і ін. князів.
  2. Другою раттю (чернігово-смоленською) керував князь чернігівський Мстислав Святославич. Йому підпорядковувалися дружини переяславського князя Михайла Всеволодовича, курського князя Олега Святославича, князів путивльского Ізяслава Володимировича і трубчевського Святослава Всеволодовича.
  3. Третя рать (галицько-волинсько-половецька) була під командуванням ініціатора походу галицького князя Мстислава Удалого (або Удатного). У його війська входили сили Галицького князівства, дружини волинського князя Данила Романовича, луцького князя Мстислава Ярославовича Німого, дорогобузького князя Ізяслава Інгваревича, половецькі сили на чолі з воєводою Ярунь.

Монголи, дізнавшись про формування війська руських князів, направили до них послів з пропозицією відмовитися від походу, оскільки їх цікавили лише половці. Проте князі її відхилили і перебили послів. Князі вважали, що це підступ. Тоді Субедей і Джебе вислали нове посольство, яке оголосило Русі війну: «Ви послухали половців, а послів наших перебили. Йдете проти нас, то йдіть. Ми вас не чіпали, Бог всім суддя». Це посольство було відпущено додому.

23 травня русько-половецькі війська переправилися через Дніпро і рушили в половецькі степи. Війська йшли 8 днів. Вони сильно розтяглися. Вперед йшли половецькі загони і дружини під командуванням галицького князя Мстислава Удатного, за ними слідували сили чернігівського князя Мстислава Святославича, а всю колону замикали загони великого князя київського Мстислава Старого. По дорозі русичів і половців зустрічали монголо-татарські розвідувальні дозори, які не вступали у відкритий бій, застосовуючи традиційну для них тактику бою - заманювання ворога під удар основних сил.

Монгого-татарське військо

31 травня (за іншими джерелами — 16 червня) 1223 року головні сили русько-половецького війська і монголів зустрілися на річці Калка (зараз Кальчик, притока річки Кальміус, що впадає в Азовське море). Спочатку русько-половецьке військо примусило монголів відійти на лівий берег річки. У вирішальний момент битви між князями виникла незгода. Мстислав Удатний не став чекати підходу основних сил і, переправившись через річку, вдарив по першій лінії ворожого війська (про основні сили ворога він не знав). Він не повідомив про свої плани київського і чернігівського князя. Здавалося так, наче він не захотів ні з ким ділитися славою і вступив у бій без погодження з іншими князями. Найдосвідченіші татарські полководці Субедей і Джебе тут же скористалися цією фатальною помилкою - ворог сам підставився під удар і дозволяв розбити себе по частинах. Половці і полки Мстислава Удатного зіткнулися з потужною, готовою до жорстокого бою армією. Галицький князь зрозумів глибину своєї помилки, але було пізно. У висновку, половецькі війська не витримали монгольського контрудару й кинулися врозтіч.

Чернігівська рать взагалі виявилася в ситуації, коли передові дружини вже вступили в бій, а інші частини тільки переправлялися через річку. Чернігівські полки були зім'яті і не змогли нічого зробити. Окремі опірні загони не могли змінити хід бою. У цій різанині склав голову і воїн Добриня (один із прототипів билинного Добрині Микитича). Деякі загони взагалі не знали і не брали участь в битві, відставши від основних сил. Їх підхопило загальним потоком переслідуваних монголами. Це була вже бійня, а не бій. Врятуватися вдалося лише незначній частині руських військ.

Річка Калка

Битва на Калці

Битва на Калці

Під час бою Данило був поранений у груди, але все-таки продовжував керувати своїми полками. Князь зміг організовано вивести військо з бою, уникнувши монголів, які переслідували їх три дні, і з незначними втратами повернутися додому. 

Коли стало зрозуміло, що полки Мстислава Удатного й половці зазнали поразки, інші князі так і не рушили в бій, щоб спробувати переломити його на свою користь. Це дало монголам змогу вщент розбити руські полки поодинці.  Зокрема, полки великого князя київського Мстислава Романовича Старого залишилися осторонь від цієї битви. Ряд дослідників припускають, що своєчасне введення в бій його військ могло змінити результат бою. Але, мабуть, ситуація була вже непоправною.

Найдовше захищалися Мстислав Романович і його київська дружина - вони утворили укріплений «город», який дозволив їм протриматись три дні. Разом із ними опір монголами чинив князь Андрій, Мстиславів зять, і князь дубровицький Олександр. Противник ніяк не міг здобути укріплення, тому пішов на хитрість. Монголи запропонували русинам переговори про здачу і відправили до великого князя київського послом половецького воєводу Плоскиню. Князям було обіцяно помилування в обмін на грошовий викуп і здачу «города». Коли ж ті прийняли умови і вийшли з укріплень, бродники зв'язали їх і передали монголам. Дружина і воїни укріплення були вирізані. Самих князів монголи поклали під дерев'яний поміст і розчавили, влаштувавши на ньому святковий бенкет.

Для монголів битва на Калці була однією з рядових битв, які вони провели у Китаї, Середній Азії чи Кавказі. Після неї загони Субедея і Джебе зруйнували руське місто Новгород-Святополчий і, перейшовши річку Донець, вирушили додому по правому березі Волги. Проте неподалік міста Сувар, на переправі через Волгу, їх атакували волзькі булгари. Монголи були змушені відступити, втративши полководця Джебе, і відійшли до Середньої Азії. На Великому Курултаї на берегах річки Сирдар'я Субедей особисто доповів Чингісхану подробиці кавказько-причорноморського походу.

Татаро-монголи

rus-svyataya16

Наслідки та причини поразки

Під час битви на Калці руські дружини зазнали значних втрат: загинули шість князів, і лише кожен десятий воїн повернувся неушкодженим. Як повідомляє літопис, «руські князі зазнали такої поразки, якої ще не було ніколи».

Головною причиною поразки стала відсутність єдності давньоруського війська. Князі постійно вели міжусобну війну. Якби армія діяла в традиційному русичам стилі бою: в центрі піхота (київське ополчення посилене іншими загонами), на крилах важкі князівські кінні дружини (на правому фланзі - галицько-волинська, на лівому - чернігово-смоленська), половців залишивши в резерві, шансів перемогти у татар практично не було б, а відтак не було б і знищення Русі через 13 років. 

У бій вступили три частини військ, які не мали централізованого керування. Різне бачення війни, різна тактика, відсутність єдиної об'єднуючої стратегії. Значна частина війська взагалі не брала участі в головному бою. Почуття переваги над ворогом захопило всіх і розслабило воїнів. Руське командування переоцінило свої сили і недооцінили практично невідомого ворога. Ще однією помилкою стала погана розвідка - князі не знали про готовність основних сил ворога до бою.

Це була одна з найбільш важких поразок за всю історію Київської Русі. Ця подія перевернула все. Монголи зрозуміли, що їхні плани по завоюванню Русі цілком реальні. Південна Русь була знекровлена ​​втратою кращих воїнів. За літописними даними загинуло дев'ять з десяти воїнів вирушивших в похід. Серед них було 12 князів, включаючи князів Києва і Чернігова. До навали військ Батия у 1242-му південноруські землі так і не зможуть відновити свій бойовий потенціал. 

Фактично, це був розвідувальний похід, котрий виявив головне слабке місце Русі - відсутність єдності. Не дарма Субедей стане правою рукою і фактичним командувачем у Західному поході Батия (1236-1242).

Програш на річці Калці

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"

Використані джерела:

  1. Лаврентієвський літопис.
  2. Іпатіївський літопис.
  3. М. Ф. Котляр. Калка, битва на річці 1223 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007.
  4. David Nicolle. Kalka River 1223 : Genghiz Khan's Mongols Invade Russia. Osprey (2001)
  5. Fennell J. The Tatar Invasion of 1223: Source Problems // Forschungen zur osteuropäischen Geschichte, 1980,
  6. Jackson, Peter. The Mongols and the West, 1221—1410. Pearson Education Limited, 2005.
  7. Головко, О.Б. Половецький хан Котян Сутоєвич у політичному житті Центрально-Східної Європи першої половини ХIII ст. // XI сходознавчі читання А. Кримського. Київ: Інститут сходознавства, 2007. С. 80-83.
  8. Пилипчук, Я.В. Хан Котян и его род // Ұлы Даланың тарихы: түріктер мен моңғолдар. Астана, 2014. C. 62-66.
  9. Омелян Пріцак. Половці // Український історик. 1973, № 1—2, С. 112—118.

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber