Вівторок
19 бер., 2024
     

Ukrainian English

Русь-Гардаріка

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 2

Гардаріка

Поговоримо ще про одну найдавнішу назву наших пращурів та їхньої країни. Я маю на увазі назву, що дуже часто зустрічається в скандинавських сагах та легендах, — «Русь-Гардаріка». Гардаріка перекладається як «земля міст». Нормани, збираючись на Русь, ще в часи Мономаха казали: «Йду в Гардаріки (Garðaríki)» .

Фахівці й досі сперечаються: звідки така назва? І роблять висновок (помилковий), що ніби цим підкреслювався високий рівень містобудування на Русі [Див.: Рыдзевская Е. А. Древняя Русь и Скандинавия. — М., 1978. — С. 96]. Приємно, звичайно, таке чути, але… Важко уявити, що 1000 років тому величезні простори Київської Русі були заповнені містами.

Поглиблене дослідження цього питання дає змогу зробити висновок, що «країна Гардар» (gardar) у даному разі вживається не в урбаністському значенні (для цього у шведській мові існують інші слова — borg, urbs) і не в значенні «країна фортець» (для цього є слово tungard), а в значенні «огороджена земля», «садиба» чи, якщо хочете, «хутір». «Гард» перекладається як «паркан», огорожа» (звідси "зґарди" - солярні обереги на Гуцульщині - С.П.), «ар — «земля», «ґрунт». Тому «гардар» слід розуміти як «країна осілого (садибного) землеробства».

Гардаріка - карта

Отже, як не дивно, ми знову і знову приходимо до тієї ж сільськогосподарської семантики.

Звичайно ж, міста Аратти-Трипілля, як і міста Аркаїма чи Мохенджо-Даро, — це не ахейські міста-поліси і не римські «урбси». Вони відбивали насамперед специфіку аграрної цивілізації. Це невеликі, всього лише в кілька гектарів, щільно забудовані притулки навколо храму чи майданчика для поклоніння Сонцю. За стінами міста — поля, городи, худоба на пасовищах. Серед полів будувалися більш «легкі» житла типу наших білих мазанок, навколо яких розбивалися сади, виставлялися пасіки. Поза містом розташовувалися кузні, численні майстерні: гончарні, ткацькі, залізо- і мідеплавильні, шкіряні тощо.

Міста в Аратті виконували функції молитовних місць (храми, місця жертвоприношень), а також були своєрідними просвітницькими центрами. Тут навчали грамоті, переписуванню текстів, готували жерців. В екстрених випадках у містах ховалися від ворогів, тут людність проводила свої зібрання. То як же по-іншому можна назвати цю землю, як не «Гардаріка».

Відзначимо ще одну, суто «цивілізаційну», характеристику такої назви. Практично всі цивілізовані суспільства в ті давні часи огороджували свою територію валами. Зводилися вони і нашими пращурами. Як уже зазначалося, такі вали не стільки захищали від варварів, скільки виконували радше символічну («знакову») функцію — функцію цивілізаційних кордонів. Варварам не так вже й важко було піднятися на них у потаємних місцях (адже забезпечити надійну охорону таких величезних споруд було просто неможливо).

Отже, термін «Гардаріка» має й іншу етимологію — «огороджена країна», тобто цивілізована, що відокремила себе від варварського світу.

Нарешті, необхідно враховувати і такий момент.

З кожним роком у поле зору вчених потрапляє дедалі більше доказів про спорідненість «Русі-Гардаріки» і Скандинавії. Взяти хоча б недавні спільні американо-шведські дослідження, їх результати переконливо засвідчили, що батьківщиною так званих норманів є наші приазовські та придніпровські землі.

А про що говорять виявлені сліди відносин з Руссю — різноманітні за своїм характером і змістом пам'ятки: рунічні написи, саги (історичні і казкові), поезія скальдів, «правди», географічні та історичні твори? Усі вони містять слова «Русь», «Гардаріка».

Таким чином, слово «Гардар» йде з підсвідомості народу. Це народне (а не книжне) слово, що використовувалося в найдавніших сагах і означає прабатьківщину скандинавів [Див.: Рыдзевская Е. Л. Древняя Русь и Скандинавия. —С. 122]. Адже Русь — це давно втрачена батьківщина норманів. 

Що цікаво, деякі дослідники зазначають, що регіон південних степів від Чорного моря до Південного Уралу давні арії, що населяли його, називали «Житло Богів — Велика Швеція». Остання значно пізніше перемістилася разом з германськими племенами до Скандинавії, яка і стала "Житлом людей — Малою Швецією". Саме територією «Великої Швеції» протікали ріки давніх аріїв Танакевіль, чи Ванакевіль («рукав ріки, де живуть вани»), і Дніпро (Данапру, або грецькою «Борисфен»). Саме ж слово «Швеція» — Sweden — скоріше означало «світлий, білий, світловий». Але саме цей індоєвропейський корінь «szet» логічно й етимологічно близький до українського слова "свят", "святий".

Отже, це наштовхує на роздуми, що наша прабатьківщина — Північне Причорномор'я могла називатися в стародавні часи (7–6 тисяч років тому) Шветою — Країною Світла. І не тільки тому, що тут жили "богоподібні" арії, а насамперед тому, що в гирлі Дністра був розташований правоарійський духовний центр і святилище аріїв.

Священним (сакральним) коренем самої назви Руської землі (Русі) є санскритські слова «ros», «rase» (світлий, кра сивий, червоний). Звідси — «red» (англійське), «rouge» (французьке), «rot» (німецьке). Усі ці терміни перекладають ся як «червоний», «ясний».

Автор: Юрій Канигін
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber