П'ятниця
20 трав., 2022
   

Ukrainian English Polish

Облога Києва монголами 1240-го. Як це було?

Рейтинг 3.7 з 5. Голосів: 3

Облога і знищення Києва монгольською навалою у 1240 році

Після майже десятирічної перерви від першого розвідувального походу монголів на руські князівства й кровопролитного бою на річці Калка (1223), ординці не заспокоїлися й у 1235-му знову розпочали військову кампанію проти Заходу. Цього разу - повномасштабну. Як свідчать джерела, нащадки Чингісхана, досягши обопільної згоди, вирішили піти війною на Європу. Очолив "Великий західний похід" хан Батий (Бату). Монгольська армія вже була добре підготовленою. Її основу складала важка кіннота. Монголи мали й велику кількість різних метальних та стінобитних машин, якими опікувалися китайські інженери. До армії також увійшли загони підкорених тюрських племен (одним із них були татари — саме тому літописці назвали це військо "монголо-татарським").


Наприкінці березня 1238 року монголи підійшли до невеликого чернігівського міста Козельська. Протягом семи тижнів Батий намагався зламати опір його жителів. Лише після того, як монголи застосували облогові стінобитні машини, їм вдалося потрапити до Козельська. Останні захисники міста здійснили відчайдушно сміливий крок. Уночі вони вийшли з палаючого міста і, знищивши чотири тисячі монголів та облогові машини, усі полягли. За несамовитий опір монголи назвали Козельськ «злим містом», а все його населення вбили.

Узимку 1239 р. монголи продовжили свій похід руськими князівствами. Здолавши оборонну лінію проти кочівників на кордоні Переяславського князівства, монголи підійшли до стольного міста. Переяслав мав сильні укріплення. Крім того, оборону міста зміцнювали водяні перешкоди, що його оточували, — річки Трубіж і Альта, та рів між ними. Очолив оборону міста єпископ Симеон. Попри відчайдушний опір, 3 березня 1239 р. місто впало. Як свідчить літопис, ворог узяв місто «списом, вибив його увесь, і церкву архангела Михаїла сокрушив… І єпископа, преподобного Симеона, вони вбили».

Восени 1239 р. монголи підступили до Чернігова. Чернігівський князь Мстислав Глібович дав бій монголам під стінами міста. У запеклій битві «переможений був Мстислав, і безліч із воїнів його побито було». Князь із рештою дружини був змушений покинути місто. 18 жовтня вороги увірвалися до міста, пограбували і спалили його. Далі монголи зруйнували Глухів, Путивль, Вир, Рильськ та інші населені пункти.

karta-rusi-naperedodni-navaly

Іпатіївський літопис про навалу монгольських ханів на Київську Русь у 1239 році:

Батий же, взявши Козельськ, пішов у землю Половецьку, а звідти став посилати (війська) на города руські. Взяв він город Переяславль списом, вибив його увесь, і церкву архангела Михайла сокрушив, начиння церковне незліченне срібне і золоте, і дороге каміння узяв. І єпископа преподобного Симеона вони убили…

У той же час послав він (війська) на Чернігів. Обступили вони город великою силою і Мстислав Глібович, почувши про напад на город іноплемінних, прийшов на них зо всіма воями. Билися вони, переможений був Мстислав, і безліч із воїв його побито було, і взяли вони город і запалили вогнем. Єпископа (Порфинія) вони зоставили живим і одвели його в Глухів…

Менгухан тим часом прийшов розвідати город Київ, і став він на тій стороні Дніпра коло городка Пісочного. Побачивши город, він здивувався красі його і величі його. Він прислав послів своїх… до городян, хотячи їх обманути, та вони не послухали його.

Пізньої осені 1240 року Батиєва навала докотилася до Києва. Літописець писав про це так:

...обступила Київ сила татарська, і був город в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої його облягали город. І не було чути нічого од звуків скрипіння возів його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руська ворогами.

Штурми Києва монголами

На пропозицію монголів здатися, київське віче відповіло категоричною та рішучою відмовою. Тоді Батий зібрав до Києва головні сили і усі пороки (каменеметальні стінобитні машини), які мав в наявності. Батий поставив їх біля Лядських Воріт, які, на думку істориків, розташовувалися на території сучасного Майдану Незалежності. Вали цієї ділянки були слабо укріпленими і по суті являли собою найслабше місце у оборонній ланці. "Козяче" болото й струмок, які там були - замерзли і вже не були захисним редутом.

Стінобитні машини гатили день і ніч, аж поки 19 листопада в оборонних укріпленнях з’явилися проломи. Монголи пішли на штурм і невдовзі увірвалися до Києва.

Облога Києва монголами

Обороною міста керував тисяцький Дмитро, поставлений королем Данилом Романовичем, який тим часом безуспішно намагався схилити до спільної боротьби проти монголів правителів Угорщини та Польщі.

Довідка: Дмитро Єйкович (дати життя невідомі) — ближній боярин галицько-волинського князя Данила Романовича (Галицького), воєвода. 1215 року разом з Данилом Галицьким брав участь в обороні Галича від військ угорського принца, претендента на галицький престол Коломана, та його союзника краківського князя Лешка Білого. Дмитро також був одним із галицько-волинських воєначальників у битві на Калці, де воював разом із Мстиславом і Данилом.

Вдершись до міста Ярослава (фортифікованої частини давнього Києва, збудованої на Старокиївській горі за часів князювання Ярослава Мудрого), татари перепочили ніч, а зранку почали штурм міста Володимира (прийнята наукою назва київського дитинця кінця X - 1-ї половини XIII століть, збудованого під час князювання Володимира Великого). Тоді тисяцький Дмитро разом з іншими воєводами побудували нову лінію оборони вздовж міста Володимира та укріплення довкола Десятинної Церкви.

Kyiv 1240

Однак 6 грудня монголам усе ж таки вдалося пробитися до останнього рубежу оборони міста біля Десятинної церкви.

Від тягару людей та майна, а також постійних ударів стінобитних машин - провалилися хори та стіни Десятинної Церкви. Люди загинули під уламками храму. Хоробро боронив себе та інших воєвода Дмитро, був поранений та взятий у полон як почесний бранець - кажуть, за проявлену хоробрість був помилуваний ханом.

oborona-kyeva-vid-mongoliv

Монголи були божевільними і безпощадними до наших людей, вони вирізали майже усіх, хто уцілів. Маємо результати археологічних розкопок, які свідчать про справжній геноцид Києва (було виявлено згорілі будівлі й кістки загиблих). Десятинну Церкву вони зруйнували до основ, Софія Київська була дощенту пограбована, Успінська Печерська Церква була пограбована й дополовину поруйнована, як твердить Синопис. Усі Київські монастирі так само пограбовано. Очевидець тих страшних подій, архімандрит Печерського монастиря Серапіон через три десятиріччя писав, що земля була, як водою, напоєна кров'ю, безліч людей монголи погнали в рабство, а навколишні села незабаром поросли молодим лісом.

cegla-tryzubЦегла з українським тризубом, частина фрески і частини саркофага з місця розкопок Десятинної церкви, котра була зруйнована монголами у 1240 р.

Італійський мандрівник Плано де Карпіні про відвідання Києва в  1246 р.:

Коли ми їхали через їхню землю, ми знаходили незліченні голови і  кістки мертвих людей, які лежали на полі, бо місто це було досить великим і  дуже багатолюдним; а  тепер воно зведено майже нанівець, ледве існує там 200 будинків, а  людей там тримають вони в  найтяжчому рабстві. (До навали місто мало 9 тис. дворів, і  мешкало в  ньому 50 тис. осіб.)

Варто знати: Як зазначають історики, Києву знадобилося 500 років, щоби повернутися до передмонгольської чисельності населення! Загалом, наслідки навали були катастрофічними для усіх руських князівств. Із 74 міст Русі було розорено 49, із них 14 уже не відродилися, а 15 із часом перетворилися на села. У перші 50 років монгольського панування не було побудовано жодного нового міста, а домонгольського рівня кам’яного будівництва було досягнуто лише через 100 років. Занепав ряд ремісничих спеціальностей, було втрачено секрети виробництва ювелірних виробів (емаль, зернь, чернь). Деякі райони знелюдніли, скоротилися посівні площі, занепала торгівля. Монгольська навала також призвела до значних демографічних втрат, було знищено чимало представників інтелігенції та військової еліти.

Church of Tithes Kiev ruins in 1826

Здобуття Києва відкрило Батию шлях на Захід. На початку 1241 року його військо вдерлося на Волинь. Несподівано для себе монголи зіткнулися з сильним опором міст-замків Данилів і Кременець, які їм не вдалось взяти. Тоді Батий поділив свою армію на кілька сильних загонів, які розійшлися землями Галичини й Волині, нищачи все на своєму шляху. Основними силами Батий узяв в облогу Володимир-Волинський, потім — Звенигород, Галич, Райки, Ізяслав тощо. Лише Холм та гірські фортеці змогли відбити напади ворогів. Врешті, Батий, здолавши карпатські перевали, увійшов на територію Польщі та Угорщини й завдав там значних втрат. Однак, у 1242-му несподівано припинив похід - монголи повернули назад до причорноморських і прикаспійських степів, де потім заснували кочову державу "Золоту Орду".

Досі ведеться дискусія, що ж саме стримало Батия піти далі на міста Європи? Приводом до повернення ніби-то стала смерть головного монгольського хана Угедея, проте справжні причини могли бути зовсім іншими. Можливо, втрати ординців у попередніх боях давалися взнаки. Окрім того, Батий не мав достатніх сил, щоби тримати у покорі усі завойовані народи Східної та Центральної Європи, котрі не змирилися з монголо-татарським гнітом. Фактично, Батий на прикладі Києва переконався у незламності і незнищеності духу киян-українців, які по суті своїм героїчним опором і ціною власного життя урятували Західну Європу від монгольського ярма.

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"

Використані джерела: 

  1. Іпатіївський (Руський) літопис.
  2. Галицько-Волинський літопис.
  3. Джованні Плано-Карпіні. Історія монголів (Historia Mongalorum quos nos Tartaros appellamus)
  4. Стависький В., Відомості про Русь з „Історії монголів” Плано Карпіні, „Український історичний журнал”, 1986, № 6
  5. Нагірний Віталій. Воєвода, намісник чи тисяцький? До питання про функції боярина Дмитра Єйковича.
  6. Котляр М. Ф. Монголо-татарська навала // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010.
  7. Котляр М.Ф. Полководці Давньої Русі. Київ, 1996.
  8. Котляр М., Данило Галицький. Біографічний нарис, Київ 2002
  9. П.Грицак. Ще про Київщину після татарського погрому (1955)
  10. Олег Гуцуляк. До витоків Московщини.
  11. Войтович Л., Король Данило: загадки та дискусії, Terra Cossacorum: студії з давньої і нової історії України, Київ 2007
  12. Войтович Л., Нащадки Чингіз-хана: вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів, Львів 2004
  13. Івакін Г. Ю. Історичний розвиток Києва XIII — середина XVI ст. — К., 1996.
  14. Галина Яценюк. Від підданства до війни: взаємини князя Данила Романовича з золотоординськими ханами у 1246-1260 рр.
  15. Сагайдак М.А., Черняков І.Т. Лядські ворота Києва — оберт колеса світової історії (2001)
  16. Галенко О. Про татарські набіги на українські землі. Київ, 2004.
  17. Словник книжників і книжності Київської Русі. Вип.1 (XI-перша половина XIV ст.) Л., 1987. С.236
  18. Stephen Turnbull. Mongol Warrior 1200–1350

Поділитись статею у соцмережах:


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів:

blog comments powered by Disqus