Полісся

Вовк - оди із найпопулярніших зооморфних образів українського фольклору. Про нього існує багато оповідок і легенд. З сіроманцем пов'язано чимало вірувань, особливо таких, що стосуються весілля. Спорадично вони трапляються по всій Україні, але найпопулярніші на Поліссі. Це пов'язано насамперед з природними факторами. Поширення біологічного виду в природному середовищі обумовлювало популярність і в контексті фольклорному. Але не це було головне. Образ вовка містить на Поліссі цілу низку типологічних розгалужень. Більшість із них активно побутують досі...

Тема даної публікації, до якої певною мірою причетне й фахове видання бджолярів, більше все ж стосується історії та краєзнавства. Адже бортництвом в Україні сьогодні займається зовсім небагато пасічників, хіба хтось заради екзотики тримає одну-другу колодку. Єдиним регіоном, де ще залишилися діючі осередки традиційного бортництва, залишилося Полісся. Нинішнього літа редактор видання «Український пасічник» Микола Осташевський разом з колегами, аби побачити на власні очі чи не перевелися бортники на древлянській землі, побував на Житомирщині. Як раніше писалося, після обласного центру він відвідав Овруцький та Олевський райони, що спільно з містом Коростень складали у давні часи форпост Древлянського князівства. Моя розповідь – про бортництво і про Олевщину.

Майже кожний етнос земної кулі, навіть не дуже численний, має у територіальному розподілі своєї людності локальні підрозділи - т. зв. етнографічні групи, позначені в культурі, мові й звичаях деякими специфічними рисами. Як один із структурних підрозділів етносу, етнографічні групи за основними мовними й культурно-побутовими ознаками не відрізняються від свого етносу в цілому. Етнографічна група нерозривно пов'язана з материнською етнічною територією і мешкає на ній суцільним масивом. Вона заховує в собі історично тривку одноманітність визначальних для конкретної групи рис традиційно-побутової культури, що сформувалась протягом довгого часу.