Давні вірування і міфологія, анімізм, тотемізм

Дуже шанованим птахом в українців здавна є півень – віщий провісник Зорі і Сонця, уособлення вогня і грозового полум'я, хранитель домашнього вогнища. Своїм голосним співом, він немов пробуджує з нічного сну небесне світило, повертаючи на Землю світло дня. Не випадково народна назва півня - «будимир», тобто «буди світ». За народними віруваннями, крик півня відганяє усяке лихо. Після його співу злі духи втрачають активність і змушені повертатись у сферу свого існування. Мотив півня, що криком розганяє нечисту силу і відпугує мерців, є кульмінацією у багатьох українських казках. Природа півня - тісно поєднана зі станом Космосу: він співає у певний час дня і ночі, починаючи з опівночі, – «перші півні», «другі півні», і, нарешті, вранці – «треті півні». Таким чином, своєчасний спів півня сприймається як символ цілісності і гармонійності світобудови.

Невидима божественна нитка, що простягнулася між світами - алегорія містичного зв'язку, праобраз загадкового всесвітнього тяжіння, що з'єднує таємничими «узами» космічні об'єкти, розділені прірвою часу і простору. Тонка невидима нитка - стародавній символ людського життя і долі;  дві переплетені нитки - емблема спільної долі закоханих і подружжя, а обірвана нитка - скорботний знак смерті.

Лада - одна з найбільш шанованих давньослов'янських язичницьких богинь, уособлення шлюбу та подружнього життя. Лада - дружина Верховного Божества Сварога. По-суті Лада є Вищим творчим початком, іпостассю Криниці Всесвіту, чия могутня енергія творення наповнює творчим потенціалом усіх богів та істот, тому її називають Матір'ю Богів (Богородицею). Стародавні арії звали її Матір'ю Світу. 

У всій так званій західній цивілізації, породженій християнством і націленій на "перемогу" над Природою, панувало переконання, що великі хижаки по своїй сутності люті і нещадні, що вони одвічно ворожі людині, і їх слід знищувати при будь-якій нагоді. Однак, первісна людина і великі тварини ніколи не були заклятими ворогами тому, що людина не була їх постійною здобиччю. Є підстави вважати, що "найстрашніші" царські хижаки - печерний лев і ведмідь найменше загрожували людині.

Наші пращури як істинні діти Матері-Природи одухотворювали кожну стеблинку, кожну травину, кожне деревце. Обрядові дії, пов'язані з рослинним світом, зокрема деревами, були найбільш поширеними у слов'ян і мали на меті забезпечити здоров'я та добробут племені, плодючість землі та загальне благополуччя роду. Споконвіку вагомими символами для українців були такі дерева як калина, верба, береза, тополя, яблуня, горобина, бузина, липа та багато інших. Безсумнівно, найперше місце займав правічний дуб - священне дерево бога-громовержця Перуна. 

Сьогодні, на початку XXI ст., часу загального наступу новітніх технологій, глобальної комп'ютеризації, розвитку супутникового теле-радіозв'язку тощо, пріоритетного значення набуває раціональне мислення людини. Разом з тим, нашому століттю притаманна й первісна віра в магію слова та дії, що від покоління до покоління передавалася серед сільських шептух, як на Поліссі називали жінок, котрі займались народним лікуванням за допомогою замовлянь та магічних маніпуляцій з лікарськими речовинами, рослинами. Грунтуючись на власних експедиційних матеріалах, маємо підстави зазначити, що таких носіїв первісної магії залишилося не так і багато; даються взнаки поширення освіти, загальна доступність засобів масової інформації. Вважаємо, що феномен знахарства - недосліджена ділянка народної культури, що має привернути до себе увагу фахівців різних галузей наук: етнологів, лінгвістів, психотерапевтів, лікарів. Маємо змогу долучитися до найпотаємнішого пласта народної мудрості, який не завжди в змозі сприйняти раціонально мисляча людина.

Існування у слов'ян божеств й культів, пов'язаних з Сонцем не викликає сумнівів. Без тепла і світла, яке дарує Сонце не може існувати життя. З Сонцем вставали, до Сонця молилися, Сонце прославяли. Шанування небесного світила знайшло відображення в стародавніх міфах, переказах, легендах, казках, молитвах і символах наших предків. 

Ангел-охоронець — абсолютно не слов'янський персонаж, це службовий дух, в християнській, мусульманській і іудейській релігії, який ніяким чином не стосується світогляду українців-русів. Тож переглянемо родових духів-охоронців слов'ян.

Велес – він научитель ворожби та чарівництва, таємний і многомудрий Бог Слов’ян. Він покровитель співців, поетів та музикантів. Мудрість Велеса світлом ллється, все навколо висвітлюючи і зміцнюючи. Як головний Бог-оракул, Велес у давнину мав багато присвячених йому храмів по всій Слов'янській землі, зокрема й у Київській Русі.

Ішла одна жінка з Ямельниці раз вночі з клубу до хати, а йти треба було попри нечисте місце – дуплаву вербу на Гірках. Доходит вона до тої верби, а з дупла вилізає чорний кіт, але дуже величезний і починає їй лазити перед ногами і не пускати її. Що вона лиш хоче йти, а він коло ніг крутиться та крутиться і вона кроку не може вперед ступити. А місце то віддавна знали як таке, шо там нечиста сила перебуває. І плюнула на нього та жінка, на того кота, перехрестила його наперед себе та й каже: „Поцюлюй ньи в три сраки”. Як вона лишень то сказала, то з того чорного кота зробилося таке довге біле як звій полотна і шурнуло просто в Гринчин город, а жінка з того страху вже не пам”ятала, як і до хати добігла і вже старалася, щоби сама не йшла з вечорниць до хати, а в якомусь гурті, бо коли йде кілька людей, то нечисте так не має смілості приступити...

Відображаються особливості розвитку архетипів чоловічого та жіночого у символічних формах прадавньої слов’янської міфології. Актуальність заявленої проблематики обумовлена світовими глобальними процесами, до яких долучилася нині і Україна. У зв’язку з трансформаційними змінами загострилися питання збереження архетипних основ нашої культури, бо саме на цьому прадавньому фундаменті було сформовано її світоглядно-духовне ядро. Свого часу К. Г. Юнг зазначав, що архетипи - це не просто імена, це навіть не філософські поняття. Це образи, які поєднані емоціями з людиною, що унеможливлює їх довільне витлумачення [6, с. 95]. У міфологічних уявленнях минулих культур і тих міфах, які функціонують у сфері культурного буття нашого народу сьогодні можна віднайти відповіді на питання про специфіку бачення чоловічого та жіночого як архетипного.

Сьогодні існує дуже багато матеріалів на тему слов'янського язичництва, богів слов'янського культу і т.д.. Побутує чимало вигадок, в більшій мірі завдяки сектам інглінгів та "рідновірським" фанатикам. Багато цих фантазій ніяким чином не пов'язані з дійсними фактами з історії та етнографії, археології, писемними джерелами. Мало хто цим займався й на науковому рівні, адже щоб дослідити таку тему потрібно бути об'єктивним, не прив'язаним до однієї точки зору та вивчати цю тему довгі роки. Таким був Борис Рибаков. Публікуємо вибірково витяг із книги академіка - "Язичництво давніх слов'ян" (1981), котра являє собою антологію слов'янської міфології і може пролити світло на ту "писанину", яку ми знаходимо в інтернеті. 

Стаття присвячена обрядодії, яку здійснювали українські жінки, купуючи глечики для молока. Вона була притаманна переважно для Середнього Полісся, Поділля, Буковини та Лемківщини. Семантико-палеонтологічний аналіз показав, що йдеться про вияв архаїчної жіночої господарчої магії, пов’язаний зі стародавніми скотарськими традиціями цих регіонів.

Жили-були на світі білому дві сестриці-майстриці. Та й так вже повелося, що звали одну Доля, а іншу Недоля. Начебто й рідні були, а як поглянеш на них, нічогісінько спільного не побачиш.

Ялиновою смолою прокурювали помешкання від усякого зла, особливо у день Велеса (11 лютого) – тут використано дезинфікуючу здатність ялини. Якщо щось недобре комусь лізло в голову – кілька крапель ялинової смоли вкидували у вогонь, прокурювали хату – своєрідна аромотерапія. В старі часи радили влаштовуватись ночувати в лісі під ялиною, бо вона захистить від злих духів. Саме ялинове гілля колись мали за оберіг хати від негоди, буревію, витівок злих духів, посівів – від граду. З ялини робили криничне цямбриння (щоб нечисть біля води не чіплялась), скриню (щоб ніякі шкідники там не заводилися). 

Сьогодні ми поговоримо про котів - ці дивовижні істоти настільки полюбилися людям, що декому важко уявити своє життя без кота. Як до котів відносились у давнину, звідки прийшла до людини кішка?