Вода - найнеоднозначніший «мітологічний символ» у віруваннях народів індоєвропейської мовної спільноти. Основні її мітологічні значення можна представити так: вода - одна з перших стихій світобудови; вода - джерело життя, засіб магічного очищення. Разом з тим водний простір осмислюється як межа між земним і загробним світами. У космогонічних мітах вода асоціюється з первісним хаосом, коли ще не було ні неба, ні землі, а були у всесвіті тільки пітьма і вода.
В процесі еволюції (деталізації) мітології, вода «надбала» таких властивостей:
- болотна вода здатна погубити,
- проточна - змити хвороби і нещастя,
- чиста вода - символізує щастя і здоров'я тощо.
Стародавні, вибудовуючи свій життєвий простір за образом Всесвіту, створювали власний «міт у мініатюрі», так би мовити за місцем проживання, у тому числі й міт, що визначав роль води. Одним з важливих елементів такого міту став Колодязь, відомий і донині кожному, хто живе на слов'янській землі.
Колодязь - не тільки «побутове» джерело води, а й «... прикордонний простір, шлях в Ирій і канал зв'язку з потойбічним світом» [2, с.536]. На користь другої частини цього твердження говорить не тільки загальна індоєвропейська міфологема води, але й безліч повір'їв і локальних обрядів.
Так, закладка колодязя, розчищення, час і способи забору води та інше в традиції строго регламентовані. Також відомо безліч обрядів, центральну роль в яких виконував колодязь: викликання дощу, спілкування з покійними тощо.
Етимологія слова "колодязь" походить від праіндоєвропейського архаїзму "коло", що позначало -"сонце, плем'я, рід". Воно відводить нас до найдавніших часів сонцепоклонництва, рясно відображеного в українській мові ("колесо", "калита", "калач", "коровай" та ін.).
Поряд існує й інший концепт "криниця" (krьnica/krinica), що означає - вирите джерело, де коренем є інший архаїзм "крин" (krьnъ) - вода.
Важливою відмінністю колодязя від інших джерел води є його рукотворність, тобто певною мірою він належить людському світу, а, відтак, підвладний людям.
Слов'янська традиція містить уявлення про підземні, земні і небесні (космічні) води. Ця тріада, по всій видимості, утворюється на підставі поглядів про триступінчасту модель Світу , яка передбачає існування Нижнього (Наві), Середнього (Яві) і Вищого (Праві) світів. Нижній і Вищий світи - це Потойбіччя або Інший світ, де мешкають душі померлих предків і майбутніх нащадків. Колодязьпов'язаний з усіма водами, а, відповідно, і всіма світами, тому здатний переносити душі зі світу людей в інший світ (і навпаки, в тому числі і з Вишнього, тому що «верх » і «низ» в Традиції поняття досить відносні).
Образ колодязя як шляху в інший світ найбільш очевидний: у визначені дні в колодязь кидали треби, що часто вважалося ритуалом годування духів померлих родичів [2, с.538-539]; герой казок потрапляє на Той Світ через колодязь, котрий послужив міжвимірним порталом (напр. казки «Пані Метелиця» , «Морозко»); обрядові жертовні і похоронні вогнища, призначені для того, щоб «переправити» щось або когось зі світу людей в інший світ, часто були у формі колодязя; в більшості індоєвропейських народів існували жертовні колодязі-ями, куди ставили підношення [3; 4, с.16-17] і т.д.
Прикладів зворотного переходу у слов'янській традиції значно менше. Хоча в казці про «пані Метелицю» в деяких випадках падчерка повертається, пройшовши випробування Потойбіччям (переродившись), на те ж місце звідки впала (звідки її скинули) в той самий колодязь.
Колодязь в свідомості наших Пращурів був вічним джерелом нового життя, нового народження, приходу в людський світ нових душ. Як зазначає А.Н. Афанасьєв, «хмари, що посилають на землю свої благодатні зливи, представлялися первісному племені аріїв (так в XIX столітті визначали індоєвропейців) небесними джерелами і колодязями ...» [6, c.120]. А повір'я германців дають таку вказівку: «У Кельні йдеться, що дітей приносять з криниці біля церкви св. Кунеберта, де до народження сидять вони навколо Божої Матері, яка годує їх кашею і грається з ними. У цьому колодязі світло, як вдень. В інших місцях дітей беруть зі ставків, з болота або моря ... »[7, с.157-158].
Древньоведійська мітологія говорить про наступне: «Згідно з «Бріхадараньяка-упанішада» («Великі таємні лісові вчення», санскр. बृहदारण्यक उपनिषद्, Bṛhadāraṇyaka Upaniṣad), на шляху сансари кремаційний вогонь підносить душу на небеса. Потім боги пропонують її "вогню, який є небесний світ", й вона стає жертовним напоєм, сомою. Сома пропонується дощовій хмарі, і з цього приношення ллє дощ. Дощ зрошує землю і стає рослиною - їжею, яку з'їдає тварина . Таким чином, душі знову "народжуються в різних умовах хробаком, комахою, птахою, левом, вепром, носорогом, тигром, людиною або ще кимось, кожен співвідносно провинам та знанню" ("Каушітакі - упанішада" )» [5,с.153].
Цілком логічно, що подібні перекази побутували й у слов'ян, принаймні, непрямих підтверджень тому достатньо:
1. Колодязь «... тісно пов'язаний з жіночою символікою і стихією (земної і небесної) вологи » [8, с.217 ] , і певною мірою його символіка співвідноситься з символікою Світового древа, по якому проходять всі душі.
2. У пізній традиції покровительницями колодязів вважалися Богородиця і Параскева-П'ятниця [2 ,с.538]. Ці богині, як відомо, покровительствують вагітним та породіллям і є переосмисленими образами язичницьких Дани та Мокоші.
3. У весільному обряді слов'янських народів колодязь так само грав важливу роль.
У селянському середовищі, аж до XIX століття вінчання в церкві вважалося не обов'язковим [9. c.328 -329]. При цьому обов'язково відбувався т.зв. "народний обряд". Як відзначають дослідники, описуючи найважливіші моменти церковного вінчання «обходу молодих навколо вівтаря у церкві в народному обряді відповідає їх обхід (часто посолонь) навколо столу (або печі, криниці, дуба, хати, комори та ін). на весіллі у нареченої або по приїзді до нареченого. .Наступного дня після весілля майже повсюдно проводилися обряди так чи інакше пов'язані з колодязем: або молода дружина повинна була принести води з криниці, при цьому на неї могли «нападати» весільні гості; або молоду (молодих) поливали водою з колодязя [11, с . 339 ].
Подібні обрядові елементи дуже красномовні. Як правило, колодязь належав певній спільноті людей, зазвичай одній родині. Воду з чужих колодязів брали тільки в особливих випадках і до свого колодязя допускали не всіх і не завжди. Таким чином, і ходіння молодих навколо колодязя, миття і вже тим більше набирання шлюбної води з колодязя говорить про прилучення його до нового роду і перспективу майбутнього народження дитини в цьому роді (основні цілі весільного обряду).
4. «Вагітній жінці заборонялося ходити до колодязя за водою - це могло погано відбитися на дитині або на якості води в колодязі. Заборона набирати воду в колодязі відносилась так само до жінок, які мають місячні, і до породілей протягом перших 40 днів після пологів. В іншому випадку, як вважалося, колодязь висохне або вода в колодязі зіпсується, діти в сім'ї захворіють » [ 2, с.537].У цих повір'я поєднується безліч мітологічних аспектів. В Традиції жінка, котра знаходиться в «незвичайному» стані завжди обмежена великим числом заборон і приписів, оскільки вважалося, що вона знаходить не властивий живій людині зв'язок з Іншим Світом (світом Предків-Дідів ), а , значить, стає іншою, небезпечною для соціуму. Менструації сприймалися як символ нечистоти, і символізували з одного боку готовність організму до дітородження, а з іншого - тимчасове безпліддя [ 12 , с.198 ] . Вважалося , що жінка в цьому стані може «заразити безпліддям» те , до чого доторкнеться , а хибні дії в цей період можуть привести її саму до дійсного безпліддя. Вагітність і перший час після пологів також накладали на жінку обмеження, але в цьому випадку вони були спрямовані в основному на захист жінки та плоду.
Цікавим, на наш погляд, є співвіднесення вищенаведених відомостей з уявленнями про прядіння-ткацтво , які в індоєвропейській мітології тісно пов'язані з дітонародженням і долею людини. Прясти і ткати жінці в «незвичайному» стані було або повністю заборонено, або ці процеси жорстко регламентувалися. Основною причиною для заборон було уявлення про те , що це може погано відбитися на майбутніх дітях. Варто знову відзначити, що покровительницями цих ремесел вважалися та ж Параскева-Пятниця - в християнстві, Мокоша - в язичництві.
5. Під-час археологічних розкопок в деяких колодязях були виявлені частини веретен, що , на наш погляд , також вказує на зв'язок колодязя з долею людини і дітонародженням. І, можливо, говорить про існування колись особливої жіночої обрядовості, котра з'єднувала уявлення про прядіння - ткацтво і особливі мітологічні властивості колодязя (у сюжеті про «пані Метелицю» падчерка пускає в колодязь веретено).У білоруській традиції досі збереглися уявлення про зв'язок колодязя і жіночої долі [8, с.217] , яка не мислима без дітонародження - головної функції жінки , передумови процвітання роду. Сама форма колодязя співвідноситься з жіночим лоном.
6. Колодязь не був позбавлений хтонічних рис, і не тільки в силу безпосередніх аналогій з дорогою в нижній світ, проте, уявлення про демонів і нечисту силу, пов'язаних з колодязем, в порівнянні з природними водоймами практично відсутні. Як було зазначено вище - колодязь рукотворний. Ця обставина позбавляє його від неабиякої частки «злобливого» впливу. Обряди шанування колодязів схожі з обрядами шанування священних джерел: у визначені дні колодязі прикрашали, обсипали зерном і маком, освячували, приносили як підношення ритуальну їжу...
Таким чином, в слов'янській міфології цілком могли існувати уявлення про колодязь як вмістилище і провідника душ майбутніх нащадків. Цілком можливо , що за поданнями слов'ян, таку ж роль могли виконувати й інші джерела води , від якості яких залежала «якість» майбутньої дитини. Ще одним підтвердженням нашої гіпотези є існуючі й донині повсюдно повір'я про чарівну силу джерел, здатних зцілити жінку від найстрашнішої недуги - безпліддя, вдихнути у неї нове життя, нову душу.
© А.С. Гаврилова. Колодязь як джерело нового життя. До реконструкції елементів слов'янської міфології / / III Міжнародна науково-практична конференція "Традиційна культура слов'ян у XXI столітті". Збірник праць. - Мінськ: ЗАТ "Белхардгрупп», 2010. - 136 с. С.12-16
© Культурно-просвітницький проект "Спадщина Предків"
Використана література:
1. Славянская мифология: энциклопедический словарь. – M.: Международные отношения, 2002.
2. Славянские древности: энциклопедический словарь, т. 2. – М.: Международные отношения, 1999.
3. Русанова И.П. Священные колодцы // Историческая археология. Традиции и перспективы (к 80-летию со дня рождения Даниила Антоновича Авдусина), М., 1998.
4. Русанова И.П., Тимощук Б.А. Языческие святилища древних славян (под. ред. д. ист. наук С.А. Плетневой). М., 1993.
5. Петрухин В.Я. Загробный мир. Мифы о загробном мире: мифы разных народов. – М.: АСТ: Астрель, 2010.
6. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: т. 2. – М.: Индрик, 1994.
7. Потебня А.А. Символ и миф в народной культуре. – М.: Лабиринт, 2007.
8. Беларуская мiфалогiя: Энцыклапед. слоўн. /С.Санько [I iнш.]; склад. I.Клiмковiч. – 2-ое выд.,дап. – Мн.: Беларусь, 2006.
9. Бузин В.С. Этнография русских. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2007.
10. Славянские древности: энциклопедический словарь: т. 1. – М.: Международные отношения, 1995.
11. Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. – М.: Наука, 1991.
12. Кабакова Г.И. Антропология женского тела в славянской традиции. – М.: Ладомир, 2001.
