Вода - найнеоднозначніший «мітологічний символ» у віруваннях народів індоєвропейської мовної спільноти. Основні її мітологічні значення можна представити так: вода - одна з перших стихій світобудови; вода - джерело життя, засіб магічного очищення. Разом з тим водний простір осмислюється як межа між земним і загробним світами. У космогонічних мітах вода асоціюється з первісним хаосом, коли ще не було ні неба, ні землі, а були у всесвіті тільки пітьма і вода.
В процесі еволюції (деталізації) мітології, вода «надбала» таких властивостей:
- болотна вода здатна погубити,
- проточна - змити хвороби і нещастя,
- чиста вода - символізує щастя і здоров'я тощо.
Стародавні, вибудовуючи свій життєвий простір за образом Всесвіту, створювали власний «міт у мініатюрі», так би мовити за місцем проживання, у тому числі й міт, що визначав роль води. Одним з важливих елементів такого міту став Колодязь, відомий і донині кожному, хто живе на слов'янській землі.
Колодязь - не тільки «побутове» джерело води, а й «... прикордонний простір, шлях в Ирій і канал зв'язку з потойбічним світом» [2, с.536]. На користь другої частини цього твердження говорить не тільки загальна індоєвропейська міфологема води, але й безліч повір'їв і локальних обрядів. В скандинавській міфології, Мімір охороняє колодязь, вода якого дарує знання. Він не дає нікому пити з цього джерела просто так. За легендами, Одін, щоб знайти мудрість, пожертвував своїм правим оком саме для цього.
Так, закладка колодязя, розчищення, час і способи забору води та інше в традиції строго регламентовані. Також відомо безліч обрядів, центральну роль в яких виконував колодязь: викликання дощу, спілкування з покійними тощо.
Етимологія слова "колодязь" походить від праіндоєвропейського архаїзму "коло", що позначало -"сонце, плем'я, рід". Воно відводить нас до найдавніших часів сонцепоклонництва, рясно відображеного в українській мові ("колесо", "калита", "калач", "коровай" та ін.).
Поряд існує й інший концепт "криниця" (krьnica/krinica), що означає - вирите джерело, де коренем є інший архаїзм "крин" (krьnъ) - вода.
Важливою відмінністю колодязя від інших джерел води є його рукотворність, тобто певною мірою він належить людському світу, а, відтак, підвладний людям.
Слов'янська традиція містить уявлення про підземні, земні і небесні (космічні) води. Ця тріада, по всій видимості, утворюється на підставі поглядів про триступінчасту модель Світу , яка передбачає існування Нижнього (Наві), Середнього (Яві) і Вищого (Праві) світів. Нижній і Вищий світи - це Потойбіччя або Інший світ, де мешкають душі померлих предків і майбутніх нащадків. Колодязьпов'язаний з усіма водами, а, відповідно, і всіма світами, тому здатний переносити душі зі світу людей в інший світ (і навпаки, в тому числі і з Вишнього, тому що «верх » і «низ» в Традиції поняття досить відносні).
Образ колодязя як шляху в інший світ найбільш очевидний: у визначені дні в колодязь кидали треби, що часто вважалося ритуалом годування духів померлих родичів [2, с.538-539]; герой казок потрапляє на Той Світ через колодязь, котрий послужив міжвимірним порталом (напр. казки «Пані Метелиця» , «Морозко»); обрядові жертовні і похоронні вогнища, призначені для того, щоб «переправити» щось або когось зі світу людей в інший світ, часто були у формі колодязя; в більшості індоєвропейських народів існували жертовні колодязі-ями, куди ставили підношення [3; 4, с.16-17] і т.д.
Прикладів зворотного переходу у слов'янській традиції значно менше. Хоча в казці про «пані Метелицю» в деяких випадках падчерка повертається, пройшовши випробування Потойбіччям (переродившись), на те ж місце звідки впала (звідки її скинули) в той самий колодязь.
Колодязь в свідомості наших Пращурів був вічним джерелом нового життя, нового народження, приходу в людський світ нових душ. Як зазначає А.Н. Афанасьєв, «хмари, що посилають на землю свої благодатні зливи, представлялися первісному племені аріїв (так в XIX столітті визначали індоєвропейців) небесними джерелами і колодязями ...» [6, c.120]. А повір'я германців дають таку вказівку: «У Кельні йдеться, що дітей приносять з криниці біля церкви св. Кунеберта, де до народження сидять вони навколо Божої Матері, яка годує їх кашею і грається з ними. У цьому колодязі світло, як вдень. В інших місцях дітей беруть зі ставків, з болота або моря... » [7, с.157-158].
Древньоведійська мітологія говорить про наступне: «Згідно з «Бріхадараньяка-упанішада» («Великі таємні лісові вчення», санскр. बृहदारण्यक उपनिषद्, Bṛhadāraṇyaka Upaniṣad), на шляху сансари кремаційний вогонь підносить душу на небеса. Потім боги пропонують її "вогню, який є небесний світ", й вона стає жертовним напоєм, сомою. Сома пропонується дощовій хмарі, і з цього приношення ллє дощ. Дощ зрошує землю і стає рослиною - їжею, яку з'їдає тварина . Таким чином, душі знову "народжуються в різних умовах хробаком, комахою, птахою, левом, вепром, носорогом, тигром, людиною або ще кимось, кожен співвідносно провинам та знанню" ("Каушітакі - упанішада" )» [5,с.153].
Цілком логічно, що подібні перекази побутували й у слов'ян, принаймні, непрямих підтверджень тому достатньо:
1. Колодязь «... тісно пов'язаний з жіночою символікою і стихією (земної і небесної) вологи » [8, с.217 ] , і певною мірою його символіка співвідноситься з символікою Світового древа, по якому проходять всі душі.
2. У пізній традиції покровительницями колодязів вважалися Богородиця і Параскева-П'ятниця [2 ,с.538]. Ці богині, як відомо, покровительствують вагітним та породіллям і є переосмисленими образами язичницьких Дани та Мокоші.
3. У весільному обряді слов'янських народів колодязь так само грав важливу роль.
У селянському середовищі, аж до XIX століття вінчання в церкві вважалося не обов'язковим [9. c.328 -329]. При цьому обов'язково відбувався т.зв. "народний обряд". Як відзначають дослідники, описуючи найважливіші моменти церковного вінчання «обходу молодих навколо вівтаря у церкві в народному обряді відповідає їх обхід (часто посолонь) навколо столу (або печі, криниці, дуба, хати, комори та ін). на весіллі у нареченої або по приїзді до нареченого. .Наступного дня після весілля майже повсюдно проводилися обряди так чи інакше пов'язані з колодязем: або молода дружина повинна була принести води з криниці, при цьому на неї могли «нападати» весільні гості; або молоду (молодих) поливали водою з колодязя [11, с . 339 ].
Подібні обрядові елементи дуже красномовні. Як правило, колодязь належав певній спільноті людей, зазвичай одній родині. Воду з чужих колодязів брали тільки в особливих випадках і до свого колодязя допускали не всіх і не завжди. Таким чином, і ходіння молодих навколо колодязя, миття і вже тим більше набирання шлюбної води з колодязя говорить про прилучення його до нового роду і перспективу майбутнього народження дитини в цьому роді (основні цілі весільного обряду).
4. «Вагітній жінці заборонялося ходити до колодязя за водою - це могло погано відбитися на дитині або на якості води в колодязі. Заборона набирати воду в колодязі відносилась так само до жінок, які мають місячні, і до породілей протягом перших 40 днів після пологів. В іншому випадку, як вважалося, колодязь висохне або вода в колодязі зіпсується, діти в сім'ї захворіють » [ 2, с.537].У цих повір'я поєднується безліч мітологічних аспектів. В Традиції жінка, котра знаходиться в «незвичайному» стані завжди обмежена великим числом заборон і приписів, оскільки вважалося, що вона знаходить не властивий живій людині зв'язок з Іншим Світом (світом Предків-Дідів ), а , значить, стає іншою, небезпечною для соціуму. Менструації сприймалися як символ нечистоти, і символізували з одного боку готовність організму до дітородження, а з іншого - тимчасове безпліддя [ 12 , с.198 ] . Вважалося , що жінка в цьому стані може «заразити безпліддям» те , до чого доторкнеться , а хибні дії в цей період можуть привести її саму до дійсного безпліддя. Вагітність і перший час після пологів також накладали на жінку обмеження, але в цьому випадку вони були спрямовані в основному на захист жінки та плоду.
Цікавим, на наш погляд, є співвіднесення вищенаведених відомостей з уявленнями про прядіння-ткацтво , які в індоєвропейській мітології тісно пов'язані з дітонародженням і долею людини. Прясти і ткати жінці в «незвичайному» стані було або повністю заборонено, або ці процеси жорстко регламентувалися. Основною причиною для заборон було уявлення про те , що це може погано відбитися на майбутніх дітях. Варто знову відзначити, що покровительницями цих ремесел вважалися та ж Параскева-Пятниця - в християнстві, Мокоша - в язичництві.
5. Під-час археологічних розкопок в деяких колодязях були виявлені частини веретен, що , на наш погляд , також вказує на зв'язок колодязя з долею людини і дітонародженням. І, можливо, говорить про існування колись особливої жіночої обрядовості, котра з'єднувала уявлення про прядіння - ткацтво і особливі мітологічні властивості колодязя (у сюжеті про «пані Метелицю» падчерка пускає в колодязь веретено).У білоруській традиції досі збереглися уявлення про зв'язок колодязя і жіночої долі [8, с.217] , яка не мислима без дітонародження - головної функції жінки , передумови процвітання роду. Сама форма колодязя співвідноситься з жіночим лоном.
6. Колодязь не був позбавлений хтонічних рис, і не тільки в силу безпосередніх аналогій з дорогою в нижній світ, проте, уявлення про демонів і нечисту силу, пов'язаних з колодязем, в порівнянні з природними водоймами практично відсутні. Як було зазначено вище - колодязь рукотворний. Ця обставина позбавляє його від неабиякої частки «злобливого» впливу. Обряди шанування колодязів схожі з обрядами шанування священних джерел: у визначені дні колодязі прикрашали, обсипали зерном і маком, освячували, приносили як підношення ритуальну їжу...
Таким чином, в слов'янській міфології цілком могли існувати уявлення про колодязь як вмістилище і провідника душ майбутніх нащадків. Цілком можливо , що за поданнями слов'ян, таку ж роль могли виконувати й інші джерела води , від якості яких залежала «якість» майбутньої дитини. Ще одним підтвердженням нашої гіпотези є існуючі й донині повсюдно повір'я про чарівну силу джерел, здатних зцілити жінку від найстрашнішої недуги - безпліддя, вдихнути у неї нове життя, нову душу.
© А.С. Гаврилова.
Колодязь як джерело нового життя. До реконструкції елементів слов'янської міфології / / III Міжнародна науково-практична конференція "Традиційна культура слов'ян у XXI столітті". Збірник праць. - Мінськ: ЗАТ "Белхардгрупп», 2010. - 136 с. С.12-16
© Культурно-просвітницький проект "Спадщина Предків"
Використана література:
- Славянская мифология: энциклопедический словарь. – M.: Международные отношения, 2002.
- Славянские древности: энциклопедический словарь, т. 2. – М.: Международные отношения, 1999.
- Русанова И.П. Священные колодцы // Историческая археология. Традиции и перспективы (к 80-летию со дня рождения Даниила Антоновича Авдусина), М., 1998.
- Русанова И.П., Тимощук Б.А. Языческие святилища древних славян (под. ред. д. ист. наук С.А. Плетневой). М., 1993.
- Петрухин В.Я. Загробный мир. Мифы о загробном мире: мифы разных народов. – М.: АСТ: Астрель, 2010.
- Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: т. 2. – М.: Индрик, 1994.
- Потебня А.А. Символ и миф в народной культуре. – М.: Лабиринт, 2007.
- Беларуская мiфалогiя: Энцыклапед. слоўн. /С.Санько [I iнш.]; склад. I.Клiмковiч. – 2-ое выд.,дап. – Мн.: Беларусь, 2006.
- Бузин В.С. Этнография русских. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2007.
- Славянские древности: энциклопедический словарь: т. 1. – М.: Международные отношения, 1995.
- 11. Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. – М.: Наука, 1991.
- 12. Кабакова Г.И. Антропология женского тела в славянской традиции. – М.: Ладомир, 2001.
