П'ятниця
30 вер., 2022
    

Ukrainian English Polish

Колодязь (криниця) — символ життєдайності, чистоти, пізнання

Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 8

Криниця - джерело життя, культ води

Колодязь (криниця) належить до тих численних архетипів, якими щедро "всіяна" українська культура. Це символ життєдайності, мудрості, невичерпності, пізнання, чистоти. Символіка колодязя тісно пов'язана з символікою та значенням води, яку обожнювали усі народи світу. 

Криниця стояла у кожному селі. Її оберігали, плекали, облагороджували, чистили. Криниці були у давні часи громадськими, спільним добром села. Копання криниць уважалось першочерговим і почесним завданням усіх мешканців села. Копали їх до настання свята Купала. З криниць щодня брали воду для пиття, їжі, прання, купання дітей тощо. Криниця була завжди місцем, де сходилися, щоб розповісти новини, подорожній міг тут утамувати спрагу і відпочити. Біля криниць збиралася молодь на свята, водили хороводи, освідчувались у коханні. Звідси, напоївши коней, їхали козаки боронити рідну Україну. Тут стрічалися і прощалися з милою. Тут лунали пісні Кобзарів про минуле українського народу. До криниці приходили люди в дні удач і гірких розчарувань, на схилі літ своїх.

pryimachenko-bilya-krynyci

Криниця - символ здоров'я, родючості, плодючості, святості. Для весільного короваю брали «із семи криниць водицю», щоб життя молодих було щасливе. У фольклорі, літературі часто постає образ криниці як пахучої квітки, живої істоти. Оспівані у піснях, криниці символізували батьківщину, рідне село, кохану, непорушну віру у безсмертя народу, джерело його високої духовності.

Уклонилась, повела мене в світлицю,
Пригощала за столом новотесовим.
Пив я воду, пив холодну із криниці -
Срібнодзвонну, срібноплинно-проліскову.
(Б.Олійник).

Trutovskyi U kolodiazia

Походження слів "колодяць" і "криниця" різне. Слово "колодязь" традиційно пов'язане з архаїзмом "коло", що означає - "сонце".  Слово "криниця" утворилося від архаїзму "крин" - вода. Від гарного слова "криниця" пішла велика кількість топонімів, гідронімів, антропонімів. Українські прізвища: Криниченко, Криничанка, Криничко та інші.

Кожна криниця мала неповторні художньо-технічні обриси. Спільним їхнім композиційним елементом є наземна частина – оголовок. Він складається із зрубного цямриння, мурується з каменю, відливається з бетону. Колоди зруба бувають круглі або протесані. Сільські теслі й різьбярі створювали криниці, які вражали художньою досконалістю і неповторною своєрідністю. Будувалися повністю закриті криниці з суцільним щільним обшалюванням стінок дошками. Важливим функціональним і художньо-пластичним елементом криниці є покрівля. Вона не лише оберігає від руйнування вал та інші елементи споруди, але й забезпечує санітарно-гігієнічні якості води. Архітектурно-конструктивному трактуванню традиційної української криниці характерні багатогранність типологічних ознак і багатство декоративного оздоблення.

історія України

Священний колодязь

Колодязь-криниця виступала не тільки «побутовим» джерелом води, а й була свого роду священним простором, з яким пов'язано безліч вірувань, звичаїв, обрядів. Наприклад, космогонічний міф про первісні води. Старі люди казали, не можна вночі заглядати в криницю, бо відьма поцілує. Криниця єднала Небо і Землю та сприймалась як "двері в інший світ".  В казках герой, стрибнувши в криницю, потрапляє в підземний світ. 

У слов’ян володарками криниць вважалися Віли (Вили) – чарівні дівчата з крилами, а також богиня землі - Макош. Вірили, що на Зелені свята (Трійця) на зрубах колодязів люблять удосвіта сидіти чарівні діви з розпущеним волоссям, яке все розчісують гребенем. За даними дослідника митрополита Іларіона, українці вірили: «у криниці живе окремий криничний дід – криничник».  Для пожертви божествам до криниць приносили кашу, вовну, нитки, вино, хустки, посуд, стрічки, хліб, мед, молоко.

Кругообіг води ніби здійснює зв’язок людини з її минулим і майбутнім. В найдавніших звичаях українців збереглося повір’я, що виконавши певні магічні дії з криничною водою, можна викликати дощ. Наприклад, на Житомирщині вважали, що для цього треба збовтати воду в криниці.  Особливою пошаною в народі користувалися люди, які вміли за допомогою вербової лози знаходити підземні джерела, щоб копати криниці, а також майстри, які копали колодязі.

I-ti-kernitse-svidku-lyubovi

У скандинавській міфології, Мімір охороняє колодязь, вода якого дарує знання та прозріння. Він не дозволяє нікому пити з цього джерела просто так. За легендами, Одін, щоб отримати мудрість, пожертвував своїм правим оком саме для цього.

odin-kolodyaz

Криниці відігравали величезну роль і значення для давніх землеробів, зокрема представників Трипільської цивілізацією (V-III тис. до н.е.), що була тогочасною "житницею світу" - експортувала зерно у великих кількостях. У давніх трипільців існували величезні поселення-мегаполіси на 200-300 га, а тому зрошування полів займало ключову роль для досягення врожайності. Відповідно викопувалися криниці у широких масштабах. Воду з них набирали за давнім українським принципом "журавля" - пристрою, який складається з двох стояків (або однієї сохи з розвилиною), вкопаних у землю, рухомо закріпленої між ними довгої жердини (власне «журавля»), спорядженої противагою на коротшому плечі важеля і з прив'язаним відром на довшому (іноді за допомогою залізного гака, відомого як «рак»). Для противаги використовують масивну металеву деталь, зв'язані цеглини, бетонні блоки. Вага на коротшому плечі полегшує витягання наповненого відра, а щоб використати й ефект довжини важеля і при підійманні, журавель з'єднують з відром замість мотузки жорсткою тягою з довгої тонкої жердини («ключем», «крюком»).

Криниця-журавель

Колодязі були й у скіфів. Геродот описуючи вторгнення персів у 514 р. до н.е., пише, що скіфи вирішили не вступати до відкритого бою та відступаючи, наказали засипати усі джерела та колодязі. Стіни цих криниць були викладені з кам'яних блоків. До криниць стікались з усіх усюд, щоб набрати води, а за одного й поговорити, обмінятись новинами.

Використані джерела:

  1. ТОП-10 книг з української міфології.
  2. Катернога М. Т. Українська криниця / М. Т. Катернога. — Київ : Техніка, 2006. — 136 с. — (Народні джерела).
  3. Скуратівський В. Т. Обереги пам'яті : народний агрокалендар / Василь Скуратівський. ― Київ : Скарбниця, 1992. ― 112 с.
  4. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис / Олекса Воропай. ― Київ : Велес, 2009. ― 432 с.

© Портал SPADOK.ORG.UA


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів: