Понеділок
30 лист., 2020
      
завантаження...

Кінь у міфології. Культ коня.

Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 5

Кінь у міфології

Кінь у міфології наших пращурів був одним із центральних сакральних образів і асоціювався з Сонцем. Наші предки вірили, що Сонце вдень подорожує небом у колісниці, запряженій кіньми, а вночі перепливає підземними ріками за допомогою качок. 

Кінь - вірний помічних героїв і богів. Перун - слов'янський бог грому та блискавки завжди зображався на бойовій колісниці, запряженій кіньми. Подібно зображався в германській міфології і скандинавський бог Тор. З періодом християнізації образ Перуна перейшов на Святого Іллю-Громовержця, котрого малювали на іконах та стінах храмів на колісниці з кіньми, що свідчить наскільки сильним був культ Перуна у наших предків.

Язичницький бог Перун мчить на конях по небозводуЯзичницький бог Перун мчить на бойовій колісниця, запряженій кіньми по небозводу і стріляє блискавкою

perun il5
Ілля ГромовержецьІлля-Громовержець в християнській традиції.

Кінь у міфології, як і птах, був посередником між світами живих і померлих. Відгомін вірування про міфічного коня знаходимо в українській колядці:

Золота грива коня покрила,
Срібні копита камінь лупають,
Камінь лупають, церков мурують
З трьома верхами, з трьома хрестами:
На першім хресті — сонечко в весні,
На другім хресті — місяць у кріслі,
На третім хресті — зоря із моря…

Кінь на писанці

Білоруси називають одну з головних частин житла — пічний стовп — “коньовим стовпом" або просто “конем”. Стовп цей мав безпосередню причетність до домашнього вогнища, отже, й душ померлих предків. При спорудженні житла східні слов’яни найчастіше використовували як жертву коня. Відповідно, й дахи тих будинків увінчували зображенням голови коня — так званими “кониками”, “коньками”.

konky-na-domah

konky3

konky4

Жертвування коня або присвята живої тварини різним божествам — характерні для багатьох народів. Так, покровителькою коней у римлян була Діана. А в гунів під час церемонії присягання пили кров священного білого коня, змішану з вином. У східнослов’янських колядках поширений мотив потоплення в морі (річці) кінського табуна, серед якого вирізняється чудесний кінь. Учені вбачають у цьому мотиві ритуал жертвоприносин коня. 

Жертвоприношення коняЖертвоприношення коня у гунів

Кінь з’явився на теренах України давно: кінські кістки, знайдені на Наддніпрянщині, датуються IV тис. до н.е., причому це останки вже приручених коней. Найдавніше відоме в Старому Світі жертвопринесення коня відкрито Д. Я. Телєгіним на середньому Дніпрі на поселенні Деріївка, що відноситься до пізньої стадії культури Середній Стіг: кінець IV — початок III тисячоліття до н. е. Обряд жертвопринесення коня використовувався в ямній культурі по всій території розповсюдження.

У другому тисячолітті до н. е. археологічні дані про появу культу коня на передньому Сході пов'язані з хеттами, які воювали вже з використанням бойових колісниць. Хети поклонялися богу Пірве, який можливо пов'язаний із слов'янським Перуном і литовським Перкунасом. Згідно хетської традиції жертвопринесення коней робилися на похоронах царя або цариці. Після спалення покійних царів коней убивали, та кінські голови ховали разом з царським прахом. 

Голова коня відігравала важливу роль у ритуалах усіх індоєвропейських народів, тому в казці з’являється образ чудесної Кобилячої Голови, яка нагороджує добру й чуйну дівчину:

“Дівко, дівко, влізь мені в праве вухо, а в ліве вилізь! Як заглянула ж вона в праве вухо, а там усякого добра і видимо, й невидимо! Чого там тільки й не було! І убрання всякі, коні, карети, кучери. А золота та срібла! А грошей!”

У Карпатах із рядженим “вершником на коні”  з’являлися на весіллі. “Конем” були двоє молодих хлопців, укритих ліжником чи веретою. А під час похоронного “посижіння” “на коні “їздив “вірменин” і, намагаючись наслідувати особливості вірменської мови, купував “худобу”, вдаючись до всіляких витівок, часто сороміцьких. Усі його дії були спрямовані на те, щоб розсмішити людей, а сам похоронний сміх передбачав майбутнє відродження і слугував живим оберегом від представників потойбіччя й самої смерті.

Похорони скіфського царяПохорони скіфського царя. З небіжчиком клали і коня - тотемну тварину і вірного заступника. Кінь був для кочівника товаришем, помічником і рятівником в біді.

Кінь у міфології - посередник між світами, має здатність віщувати. Смерть, весілля або весну кінь чує за дванадцять днів наперед. Чує також “на себе лиху годину” — що він “матиме тяжку роботу” (Чернігівщина). Передчуття біди конем символічно виражається різними діями: “Проломився кінь вороний на широкім мості” (в іншому варіанті — “спотикнувся”); “Кінь води не п’є, він на воду дує”.Марія Приймаченко. Їде осінь на коні.

У давнину був звичай ховати коня разом із померлим. Такий кінь мав перенести небіжчика в інший світ, служити господарю й там. І навіть коли утвердився культ предків і виникло вірування, що померлі нікуди не відходять, не від’їжджають, а живуть у хаті, під порогом, біля печі, — то й тоді кінь залишився твариною, що спілкується з мерцем. Тому в чарівній казці розповідається про померлого батька, котрий дарує наймолодшому синові-дурню кілька волосин із кінської гриви (в іншому варіанті — вуздечку), за допомогою яких можна прикликати коня надзвичайної сили і краси. Цей мотив фігурує в казці ще й тому, що в багатьох народів існував звичай на знак жалоби за померлим зрізати із гриви та хвоста коня пучки волосся й закопувати неподалік могили.

Кінь в магії

Волосся з кінської гриви також часто використовували в народній магії. Це засвідчує пісня:

Циганочка да воріженька
Волю учинила, та волю учинила.
Стригла гриву коню вороному.
Козака курила, та щоб з невірним жила.

У веснянці, що її записав Гнат Танцюра від Явдохи Зуїхи, маємо образ чорного коня, який набуває тут негативного значення, а сама веснянка своєю структурою нагадує замовляння:

Але вродив чорний мак,
Занадився чорний кінь,
Треба його піймати
Та до пана завести.
—Ой пане ж мій, паночку!
Зроби йому вуздечку.
Мені буде чорний кінь,
Тобі буде нелюб мій.

Білий кінь Святовита

Давні джерела описують білого коня, що був при храмі Святовита — бога земних плодів і воєнної здобичі. Цей кінь належав божеству, годувати його й сідати на нього міг тільки жрець. Кінь слугував для пророкування перед початком великої справи. Подібна подвійна символіка збереглась і в народному соннику: “На білому коні їхати верхи — щастя, на буланому — слабість”. Причетність білого коня до царства мертвих знайшла й інше трактування: коли сняться білі коні, це до смерті. Білий кінь у міфології зустрічається найчастіше в казках та легендах. Білий колір загалом є характерною ознакою потойбічних істот, що втратили тілесність. Скрізь, де кінь відіграє культову роль, він завжди білий. В образі білого коня деяким людям навіть з’являється скарб.

В народних казках кінь постає надійним та мудрим товаришем, побратимом героя. Він не просто помічник та віщун, а й чинить різні дивовижі: робить героя красенем (“Ванька-золотокудрявець”) чи перетворюється на чудову споруду (“і той кінь здох — і зробився палац”). В одній із казок мудрий кінь завбачливо радить козаку не чіпати знайдене перо чарівного птаха, інакше “буде лихо”. Згодом кінь допомагає неслухняному козаку впіймати самого птаха, знайти панну, якій той належить, а потім і “стадо коней”, за яким тужить панна. Досі існують перекази про богатирських коней, які мають дивовижну силу (їх не втримають і кільканадцять чоловіків), а також здатність літати “вище лісів стоячих”. Такий кінь сам розшукує свого господаря, який живе звичайним життям і не підозрює, що він богатир. І тільки, як “прийде його час”, сідає на коня та іде “на границю” — зміїв стерегти.

- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:


Теги:     тотемізм      кінь      народні вірування

завантаження...
blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 

завантаження...