Вівторок
19 бер., 2024
     

Ukrainian English

Королевич Лев Данилович та давній Львів

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 2

Князь Лев Данилович і Давній Львів

Одруження

Укладання шлюбних угод сильних світу сього завжди, а особливо в часи Середньовіччя, відносилось до сфери великої політики. Особливо, коли це стосувалось спадкоємців престолу. Не стали в цьому відношенні винятком і сімейні справи Льва Даниловича, хоч він і не родився первістом. Галицько-Волинський літопис під 1217 р. повідомляв, що “узяв Данило в Мстислава Удатного дочку, на ім’я Анну, і родилися від неї сини й дочки. Первенцем бо в нього був Іраклій, по нім же - Лев, а за ним Роман, Мстислав, Шварно та інші, що малими обійшли зі світу сього”.

Перший з синів помер дитиною, і таким чином престолонаслідником став його наступний брат, Лев. Щодо нього батько плекав далекосяжні матримоніальні плани, які мали розв’язати чи не найболючішу зовнішньополітичну проблему. Основна загроза для правління Данила Романовича, як і для існування Галицько-Волинської держави, йшла тоді від Угорщини. Її правителі вже не один раз безпосередньо чи через різних українських князів намагались захопити галицький престіл. Королівство Бели IV (1235-1270) було сильною, централізованою, військово могутньою державою (на противагу ослабленій Польщі, де роками тривала боротьба різних правителів за краківську корону). У випадку шлюбу Лева з угорською королівною можна було чекати нав’язання добросусідських взаємин між державами. Стало би це і значним дипломатичним успіхом. Адже дружина Бели IV Марія була донькою імператора Нікеї Теодора Ласкаріса, а їх діти мали перспективу поріднитися з впливовими європейськими династіями. Тому восени 1240 р. і “поїхав був Данило до короля в Угри, маючи намір заприязнитись з ним, посвататись. Та не було приязні межи ними обома, і вернувся він од короля, і приїхав у Синеводсько (тепер Верхнє Синевидне) в монастир святої Богородиці. Але назавтра, вставши, побачив він безліч утікачів од безбожних татар і вернувся в Угри, - не міг бо він пройти Руської землі, тому, що мало було з ним дружини. І, зоставивши сина свого Льва в Уграх, - бо не оддав він його в руки галичанам, знаючи невірність їх: тому не взяв його з собою, - він пішов. Лишень в квітні 1241 р., після того, як монгольські війська зайшли в Угорщину, “Лев же, вийшов із Угрів з боярами галицькими...”.

Угорський король відмовив Данилові, можливо, під формальним приводом малолітства Лева. Бо мав він тоді свої, також далекоглядні розрахунки - Бела IV невдовзі віддав одну з доньок, Анну, за князя Ростислава Михайловича, предендента на галицький престол та супротивника Данила Романовича. Проте через декілька років ситуація корінним чином змінилася. І вже він почав запобігати перед Данилом Романовичем в справі одруження дітей. Причиною того стали військова невдача Ростислава Михайловича на Перемищині 1244 р. А особливо, 1245 р. у вирішальній битві при ріці Сяні, поблизу міста Ярослава. Вона остаточно припинила не тільки спроби угорців силою захопити Галичину, але і боярську коромолу.

bela-iv-korol

На початку 1246 року князь Данило поїхав у Золоту Орду. Задекларувавши ханові Батию позірну і принизливу для християнина покору, він однак не тільки врятував собі життя, але і зміг укріпитись на галицькому престолі. Мілітарні та дипломатичні успіхи галицького володаря заставили угорського короля швидко прийняти рішення. Як сказано в літописі: ”У той же рік прислав король угорський Бела вісника, кажучи Данилові : “Візьми дочку мою за сина свойого Льва”, - боявся бо він його, тому що той був уже в Татарах і побідою подолав Ростислава Михайловича і угрів його. Але Данило, порадившися з братом своїм, слову його не пойняв віри, бо колись він змінив був його, пообіцявши оддати дочку свою Констанцію. Тим часом Курило-митрополит ішов через Угри в Греки , посланий Данилом і Васильком, щоб там його поставили на митрополію руську. І коли був він у короля, вговори в його король багатьма словами і дарами умовив: Я проведу тебе в Греки з великою честю, якщо учинить Данило зо мною мир ”... Звідти ж, із города Холма, Данило вирушив, узявши сина свого Льва і митрополита. І пішов він до короля Бели в город Ізволин, і взяв дочку його Констанцію синові своєму за жону ”.

konstanciya-ugorska

Вочевидь, вже перед шлюбом Лев Данилович отримав у володіння Перемиське, Галицьке та Белзьке князівства, а потім успадкував від брата Шварна і Холмщину. Перше з них і стало його головним доменом. До цього спричинились як внутрішні, так і зовнішні чинники. Князь мусів постійно перебувати тут, бо саме боярство та церковні кола краю не один рік активно тримали сторону ворогів Романовичів. Стратегічне значення Перемищини посилилось після отримання Левом у дідичне володіння Закарпаття, на чому заважив саме його шлюб. 1290 р. помер угорський король Ласло IV, єдиний прямий нащадок Бели IV. Яко зять останнього, Лев Данилович мав право на угорську корону. Однак певна обставина - православне віросповідання - дещо послаблювала його шанси поряд з іншими претендентами. З іншого боку, формально будучи васалом хана Золотої Орди, князь мав змогу використати її мілітарну потугу для захоплення трону. Було прийняте Соломонове рішення - Лев Данилович відмовився від правління всією Угорщиною, отримавши натомість її заселені українцями землі. До речі, новонабуті терени перейняли за територіальний герб (як і Холмщина) клейнод князівської столиці Перемишля - зображення ведмедя.

Herb Przemysla

Оскільки тамтешні православні не мали своєї церковної ієрархії та підпорядковувались угорському католицькому єпископові, князь заснував для них владицтво. Але, зглядно на не дуже певний юридичний статус приєднаних територій, розташував катедру на Перемищині, в Преображенському монастирі Самбора. Літописці не згадують, де жив князь Лев зі своєю сім’єю. Правдоподібно, резиденції він мав у перемиському замку та неподалік від Спаського монастиря, на горі, званій потім Замковою і Княжою.

Тяжкий гріх

Лев був воїном, воїном-завойовником. Вже під час Ярославської битви 1245 р. він, тоді ще дитина, отримав бойове хрещення. Кинувшися рятувати батька, зламав свого списа об відомого угорського вояку, воєводу Філю. “Угри і ляхи многі побиті і схоплені були... Данило та Василько не пішли тоді в город, і Лев став на місці бою як воїн, посеред трупів, знаменуючи побіду свою...”

reyy-kVOG-U100176994853SD-624x385Ideal

Дипломатом же королевич так і не став. Насамперед, через свій неприборканий характер, який же став однією з причин голосної серед сучасників трагедії. Йдеться про вбивство Левом свого кума, монаха Войшелка-Лавра. Передісторія цієї події така. За словами першого редактора Галицько-Волинського літопису, князь литовський Войшелк “учинив мир з Данилом, і видав дочку Миндовгову, сестру свою, за Шварна, син а Данилового, і прибув у Холм до Данила, залишивши княжіння своє і прийнявши чернечий чин. І дав він Романові, синові королевому, Новогрудок од Миндовга, а од себе і Слонім і Волковийськ, і всі городи. Сам же він просився в Данила піти на Святу гору, і добув йому король Данило дозвіл у короля угорського Бели пройти через Угри. Та не зміг він дійти до Святої гори і вернувся у Болгарах”.

Не оминув його особи і другий редактор нашої хроніки. Одначе, аби посередньо обілити каригідний вчинок Лева, видумав неймовірну жорстокість цього литовського володаря. “Войшелк в... поганстві продуваючи, став проливати крові много: убивав бо він повсякдень по три чоловіка, по чотири. А котрого дня, було, не в б ’є кого - тоді сумував, а коли вб ’є кого - тоді веселий був. Але потім увійшов страх божий у серце його. Надумав він собі, що слід прийняти святе хрещення, і охрестився він тут, у Новогрудку, і став жити в християнстві. А після цього пішов Войшелк до Галича до Данила-князя і Василька Романовичів, маючи намір прийняти монашество. Тоді ж Войшелк охрестив Юрія Львовича. А потім пішов він в полонину до Григорія в монастирі, і постригся в ченці, і пробув у монастирі в Григорія три роки. Звідти ж пішов він у Святу гору, узявши благословення од Григорія. А Григорій був чоловіком святим, якого ото не було перед ним і ні по ньому не буде. Але Войшелк не зміг дійти до Святої гори, тому що смута була велика тоді в тих землях. І прийшов він назад у Новогрудок, і поставив собі монастир на ріці на Німані, межи Литвою і Новогрудком”.

Нововиявлені документи та матеріали дають змогу уточнити ці дві літописні статті. Віддавши свої володіння князеві Романові Даниловичу, Войшелк перебрався в Левове Перемиське князівство. А саме - до Святоонуфрїївського та Преображенського монастирів, розташованих поблизу відомого солевидобувного центру Галичини - міста Солі. Тут він перебував протягом 1252-1254 рр., постригшися в монахи під чернечим іменем Лавр. Невипадковим був його приїзд сюди. Обителями керував найбільший релігійний авторитет часів Данила Галицького, архимандрит Григорій, правдоподібно, колишній адміністратор Білгородської єпископїї та намісник митрополита в Києві, автор повчання “О пьянстві”, “К попом”. Данило Романович саме його посилав у 1242/1243 рр. до папи Інокентія IV у справі церковної унії.

Разом з Войшелком на Перемищину прибули будівничі з білоруського Волковиська. Протягом 1252/1253 рр. вони звели новий храм Преображенського монастиря (первісний, правдоподібно, згідно з тогочасною традицією, був на горі, названій пізніше Замковою). У 1254 р. чернець Лавр відправився в прощу на Афон. До Угорщини його супроводжував кум, князь Лев. Однак здійснити задум Лаврові не вдалось. Саме того року болгари воювали з Нікейською імперією за землі, які включали і Афонський півострів. Тому Войшелк Лавр зміг дійти лише до Болгарії. Саме в цей час Болгарське царство політично та культурно домінувало на Балканах. В його архітектурі знову поширились, насамперед в монастирях, т. зв. трьохконхові храми. Правдоподібно, що один з них і взяв Лавр за зразок для нової, мурованої церкви Святоонуфріївського монастиря, яку і звів після прибуття в Галичину. Вдячні за його благочинність галичани назвали ту обитель на його честь Лавровом.

ikona-onufriya-z-lavrivskogo-monastyrya

Невідомо чому, але відносини Войшелка з князем Левом погіршились, натомість він нав’язав особливо дружні взаємини з Шварном Даниловичем та Васильком Романовичем. Першому з них навіть передав своє Литовське князівство і пішов до Угровського монастиря святого Даниїла Стовпника, на Холмщині. Тут знову звернемось до нотаток волинського літописця, з 1268 р. “А в той час прислав Лев посла до Василька, так каж учи: ”Прислав до мене Лев, аби ми зустрілися. А ти не бійся нічого”, - бо Войшелк боявся Льва і не хот ів їхати. А ле поїхав він за Васильковою порукою, і приїхав на святій неділі у Володимир, і став у монастирі святого Михайла Великого. Тим часом Маркольт, німчин, позвав усіх князів до себе на обід - Василька, Льва, Войшелка. І стали вони обідати, і пити, і веселитися  Василько ж, напившись, поїхав додому спать, а Войшелк поїхав до монастиря, де ото він стояв. Але після цього приїхав до нього в монастир Лев і почав говорити Войшелкові : ’Куме! Випиймо по чаші вина!” І стали вони пити, а диявол, споконвіку не хотячи добра роду людському, вложив у серце Львові злий намір, і вбив він Войшелка од зависті, що той дав був землю Литовську брату його Шварнові. І так звершилось убивст во його, і, опрятавши тіло його, положили його в церкві святого Михайла Великого”.

shwarn-danylovychШварн Данилович (бл.1230-1269)

Таким чином, Лев Данилович вчинив аж три найтяжчі гріхи, бо позбавив життя безневинну людину, хресного батька свого сина, монаха.

Останні роки життя

Можливо, відчуття провини за це вбивство і спонукало Лева останні роки свого життя провести в покуті, в монастирях, де перед тим іночествував Войшелк-Лавр. Євангеліє, яке свого часу зберігалось в Спаському монастирі, містило останню прижиттєву згадку про князя Лева та Констанцію: “Слава тобі, Господи, Царю Небесни, яко сподоби мя написати Євангеліє се апракос князу Льву Даниловичю, при митрополиті Григоріі і владиці Перемишльском Ларіоні. Почах є писати в літо 6807, місяца авгоста, рекомаго зарева, в 19 день. А коньчах є в літо 6809, місяца марта в 16 день, в пяток. А з многогрішний мних Василко. Здрав же княже буди, в вік живи іс подружією своєю. Но обаче писавшого не забивал. Амінь .”

На час закінчення рукопису князь мусів вже бути серйозно хворим, що спонукало переписувача побажати йому здоров’я (унікальний випадок для тогочасної української книжності). Натомість, з іншого боку, у першій половині 1302 р. поляки повернули собі Люблін, захоплений свого часу Левом Даниловичем. Обидві обставини ствержують смерть правителя Галицько-Волинського князівства між другою половиною квітня 1301 р. та початком літа року 1302.

Наприкінці життя Лев став монахом. Про це прямо говорить П.-Г. Прущ у своїй книзі 1662 р.: “Після смерті дружини Констанції князь вступив до монастиря чину святого Василія Великого в Самбірському повіті (який ссім збудував і забезпечив маєтностями), постригся в монахи згідно з тамтешнім звичаєм. Закінчив останні дні свого життя в добрих вчинках, молитвах, постах, роздаючи ялмужну. Там же похований'’.

1896777 745905678817938 3236719991383186742 n

На жаль, польський церковний історик не назвав ані джерело своєї інформації, ані конкретний монастир. Найправдоподібніше, поховання князя Лева має бути в Святоонуфріївській церкві Лаврівського монастиря (бо при грунтовних розкопках в 20-х рр. XIX ст. долівки Преображенського храму Спаської обителі нічого цінного там не виявили).

327508 209079382500573 1849419539 o 1

У 1767 р. в підземеллях Лаврівської церкви знайшли дві трумни, оббиті срібними бляхами, на одній з яких читалось слово “ЛЕВ”. У зв’язку з потребою грошей на ремонт обителі, ченці зняли дорогоцінний метал і продали. Згодом ці поховання монастирська традиція приписала князям Лавру та Леву. На мою думку, вони належали молдовському правителю Георгієві-Стефанові Петричайці та його дружині Марії Катерджі, які упокоїлися в 1675 р. Слово ж “ЛЕВ” в написі стосувалося порівняння Петричайка з царем звірів (популярний прийом барочних епітафій), або в тексті йшлося про його поріднення з королевичем. Що ж до дійсного поховання Льва Даниловича (в схимі, очевидно, Онуфрія), то яко ченця його мали б погребти в монашому одязі, в простій трумні. І вона, напевно, має знаходитись у ще недослідженій археологами частині храму, де колись зберігались єдині у Східній Європі мощі св. Онуфрія.

10256829 742272479181258 1835645721541841334 n

Княжні грамоти

Переважна більшість грамот Лева Даниловича виявлена на терені колишнього його основного домену - Перемиського князівства. Тому є пояснення. Аби задобрити не дуже прихильних до нього бояр та клириків, Лев Данилович змушений був їм роздавати маєтності, більше, аніж в будь-якому іншому своєму князівстві. Поряд з правдивими документами є ще більше сфальсифікованих, виконаних здебільшого на підставі інших справжніх грамот, записів у Євангеліях та пом’яниках, хронологічних нотаток, людської традиції.

Численні підробки з’явились після знищення оригіналів в часи турецького нападу на Галичину 1498 р. їх появу також стимулювали перевірки державною владою прав власності приватних осіб та релігійних інституцій. Вочевидь, першою стала грамота, за якою князь Лев до Спаського монастиря приписав село Волковию, засноване будівничими Преображенського храму. Основою їй послужила оригінальна грамота Войшелка-Лавра від 12 січня 1253 р. на це село згаданим будівничим. Замість малознаного для польських урядовців литовського володаря в ній фігурує Лев Данилович, а як місце видання - Львів, столиця українських земель Польського королівства. Нову річну дату - 1292 р. - викомбінували на підставі тексту Галицько-Волинського літопису, і покликана вона була посередньо надати документові більшої легітимності в очах польських урядовців; мала певний політичний підтекст. Адже за хронікою саме попереднього року королевич Лев допомагав польському князеві Болеславу Зємовитовичу у його боротьбі за Краків. “1291. Того ж року Лев - князь, брат Мстиславів, син королів, онук Романів, сам рушив на поміч Болеславу. І коли прийшов він до Кракова, то рад був йому Болеслав, і Кондрат, і Лок етко, яко отцю своєму, тому що Лев був князь мудрий, і хоробрий, і сильний у бою, - немало бо показав він мужності своєї у многих рсітях".

Screenshot 2022-07-25 11-30-35

Вслід за цим документом з’явилась грамота Спаському монастиреві на с. Страшевичі та Созанський Святомихайлівський монастир, видано у Львові 8 жовтня 1291 р. Одночасно з нею незнані фальсифікатори, використовуючи оригінальний акт Київського митрополита Кипріяна (помер в 1405), підробляють надання духовенству с. Крилоса (давнього Галича). Видана вона ніби-то була вже у четвер, 6 березня 1301 р. Нова дата постала на підставі згадуваного вище Євангелія князя Лева. Оскільки новостворені грамоти успішно пройшли апробацію польськими державними органами, під їх впливом почали з’являтись інші підробки. Автентичні чи сфальсифіковані грамоти князя Лева протягом ХУІ-ХУІІІ ст. неодноразово підтверджувались державними інституціями Речі Посполитої, про них же йшла мова на загальнодержавних сеймах, при частих розглядах межових суперечок, у присутності чисельних свідків. Тим самим постійно підтримувалась пам’ять про Лева Даниловича, як правителя Галицько-Волинського князівства, пам’ять про часи власної державності. Витворився культ цього володаря, володаря українського, як противага сучасним пануючим польським королям-загарбникам. Одним з доказів реального існування такого щедрого і турботливого князя - адже стільки маєтностей роздав - завжди був Левів град, продовж віків найбагатше та найкрасивіше місто Галичини. Феномен же всіх грамот Лева Даниловича, автентичних і підроблених, полягав в тому, що протягом аж шести століть вони кріпили національну свідомість українців. Так як це робив серед чехів у XIX ст. Краледворський рукопис, збірник поезій, підроблених на старовинний лад.

Левів Львів

Ми не знаємо, як називалось давньоукраїнське поселення, яке існувало на початку XIII ст. на березі річки Полтви. Сама назва її дуже давня, і виводиться від германського слова ”фульпо” - поле. На Слов’янщині багато річок схожої назви. Це - Полтев у польському Пултуску, Полота у білоруському Полоцьку, Волтава у Празі та ін. Більшість цих гідронімів перейшла на назви поселень, що виникли при цих річках. Тому, можливо, давні наші земляки жили у... Полтаві. Традиційно вважається, що наше місто виникло незадовго до першої письмової згадки про нього, тобто бл. 1256 року. Однак надання нового економічного статусу поселенню та ще й імені сина правителя Галицького князівства не могло статися принагідно, буденно. Це було б приниження гідності всієї династії Романовичів. З погляду середньовічної символіки найкраща нагода для цього - героїчна постава дитини Лева під час Ярославської битви 1245 року. Тоді юний княжич як лев кинувся захищати свого батька.

lev-danylovych-korol

Найдавніші письмові згадки про Львів містяться в Галицько-Волинського літописі. Перша датується дослідниками 1256 роком. Наше місто згадано тоді принагідно, як всім відоме поселення: “Прилучилося ото за гріхи наші загорітися Холмові через окаянну бабу..., і полум’я було таке, що зо всієї землі Холмської заграву було видіти. Навіть і зо Львова дивлячись, було видно її по Белзьких Полях од палахкотіння сильного полум’я”.

Через три роки монгольський воєвода Бурундай, прийшовши, наказав зруйнувати оборонні системи найважливіших тогочасних градів. Поряд з Даниловим, Стожком, Крем’янцем та Луцьком така ж доля спіткала і Львів. Зафіксував хроніст і трагедію львів’ян 1287 р. Після невдалого походу на Польщу, в якому змушений був брати участь Лев Данилович з сином Юрієм, хан Золотої Орди Телебуга наприкінці грудня того року зупинив на постій своє військо біля Львова. “І стояли вони на Львовій землі дві неділі, кормлячись і не розоряючи, але не давали вони навіть із города вийти за покормом. Хто ж виїхав із города, - тих вони побивали. А других захопили, а інших, обдерши, пускали нагих, і тії од морозу померли, тому, що була зима люта вельми. І зробили вони пустою землю всю”.

У відтворенні історії міста XIII ст., на жаль, не дуже можуть допомогти дані несистематичних, випадкових археологічних розкопок, розвідок та архітектурних обстежень другої половини XX ст. Здійснювали їх різні за науковою порядністю дослідники. Та й жоден з них не спромігся опублікувати детальні описи виявлених матеріалів, Винятком є грунтовні історико-архітектурні дослідження первісного Святоюріївського храму, проведені нещодавно Юрієм Дибою, які і підтверджують створення церкви у XIII ст. До речі, тут, на мою думку, галицькі бояри 7 квітня 1340 р. отруїли передостаннього Галицько-Волинського князя Болеслава-Юрія Тройденовича. Оце й усе, що має в своєму розпорядженні наука про Львів часів королевича Лева. Однак деякі історики та архітектори повторють з року на рік певні дати, видаючи їх за правдиві та науково обгрунтовані. Йдеться про заснування Львова у 1270 р. та згадку 1292 р. про Святомиколаївський храм та Святоонуфріївський монастир. Насправді ж ці роки запозичені з двох сфальсифікованих наприкінці XVI ст. грамот князя Лева. Одну виготовили собі львівські домініканці, використавши окрім аналогічного українського документу, ще й історію чудотворного Ченстоховського образу. Залучення ченцями авторитету князя Лева потрібно було, аби якось пояснити перебування у ченців-католиків української ікони Богородиці та знейтралізувати претензії українців Львова до місця, де поставили собі костьол і кляштор. Бо існувала давня традиція, що католики “у Успенія Пречистия Богородица церков мит рополію взявши, вчинили Божім Тілом”. Ось текст грамоти: “Ми, князь Лев, син короля Данила, нарадившись, вирішили наступне, наслідуючи прадіда на шого великого царя Володимира і нашого батька, які робили надання церквам і духовенству в усіх землях Русі. Також і Ми віддаємо найбільшу честь Богові і найсвятішій його матері, Діві Марії, яка Нашими підданими особливо шанована. Її образ, особлива оборона нашої держави проти сарацинів, на війн і перемога і тріумф - намальований на кипарисній дошці сучасником св. Лукою - подарували князеві Володимирові брати В асиль і Костянтин, всього Сходу імператори в посагу сестри їх Анни. Образ той з імператорської скарбниці був переданий, як особливий дарунок. З міста Галича до Львова Нами перенесений, покладений у Нашій призамковій королівській ка плиці св. Іоана Хрестителя, збережений, вдень і вночі шанований. Цей образ з тим вшануванням і побожністю, які маємо для святої віри римської і Апостольської Столиці, яка м іж іншими патріархами є першою, в єдності з католицькою вірою, з наймилостивішою, коханою королевою-матір’ю нашою Констанцією, пілігримуючим братам з нового проповідницького ордену до нас присланим для розширення святої римсько-католицької віри (які живуть та тяжко працюють у нас вже 36 років) дали ми і горб, де був стародавній замок, з палацом з всіма правами, володіннями, пожитками, границями. Які, дай Боже, на віки посідати, уживати і використовувати тим монахам. Міщани і піддані наші, сини і наступники не повинні їм перешкоджати і ніколи ті маєтності їм не можуть бути відібрані. Хто б порушив ті Наші слова, з тим судитимусь перед Богом Моїм, а прокляття Боже буде над ним тепер і в майбутні часи, в день Божого страшного суду. На це дали Ми цю грамоту і печатку Наш у привісили. При тому, коли це писалось, були Київський митрополит, Перемиський єпископ, князь Ан дрій Ярославський, пан Васько і декілька інших панів. І дана ця грамота у Львові, року другого по збудуванню міста, в понеділок 5 серпня року від сотвореная світу 6 778 (тобто, 1270 р.). Лев князь. Захарій Вицько писар.”

Недолугість підробки більш ніж очевидна, і в ній, на противагу іншим фальсифікатам, все видумане. Зокрема, костьол патрона неофітів Іоана Хрестителя збудували для себе щойно наприкінці 60-х рр. XIV ст. вірменські василіани-католики, які згодом перейшли під юрисдикцію домініканського ордену. [ Інший погляд на історію цієї споруди має Р. Могитич. Див. с. 6 - ред.].

panorama-lvova-davniaПанорама Львова (Абрагам Гогенберг, 1617—1618)

Для дослідників історії Львова важливим є питання, звідки ж взялася дата цієї грамоти, як і дата “збудування міста”. На мій погляд, вони скомбіновані на підставі літописної згадки про те, що Лев став княжити в Галичі і Холмі після брата свого, після Шварна ”, який помер (за тим же літописом) в 1268 р. Отож, отримавши того року галицький престол, князь мав перенести славну грецьку чудотворну ікону Богородиці до новозаснованого ним Львова.

Дату грамоти, але вже як рік заснування столиці Галичини, “узаконив44 Ян Альнпек у своєму “Описі міста Львова”. Твір цей побачив світ в складі книги про найвидатніші міста світу Г.Брауна (Кельн, 1618). Безкритично поставився до такої дати Ю.-Б. Зиморович, ввівши її до своєї історії Львова. То ж вона і мандрує ще й нині працями істориків-любителів та горе-архітекторів. І це не дивлячись на те, що домініканський документ був визнаний підробкою ще 150 років тому.

Так само, як і грамота Лева львівській Святомиколаївській церкві. На відміну від попередньої, в ній є дуже цікаві топоніми. Вони становлять інтерес не тільки для науковців, але і для кожного шанувальника історії Львівграда. Тому наведемо витяги з документу:

“Я Лев, князь земель Русі, син короля Данила, порадившись з Нашою радою вирішили. Наш прадід, званий за руським звичаєм, цезаром Володимиром, володар Русі й Наш батько з своєї великої вдячності давали і дарували немало церквам чи радше Божим храмам грецького обряду всюди на наших Руських землях. Так і Ми вчиняємо на славу імені всемогутнього Бога та на честь святих храмів. А саме храмові святого Миколая, розташованому на львівському передмісті під Високим Замком побіч гори, що в народі зветься Будельничою, при громадській дорозі, яка проходить Львовом з Волині, відступаємо і даруємо навіки цій церкві догідні грунти, а також дворища з обох боків згаданої вулиці та іншої, з Волині, яка йде від львівської міської бреши, починаючи від храму святого Миколая та його дворища. Воно починається напроти храму, з нижньої части ни вказаної вулиці від дворища, відданого дияконам, дякам, священикам та служителям храму святого Миколая. Це дворище навпроти храму святого Миколая, за дорогою, що ззаду межує з вищезгаданою вулицею, частково при лягає до храму святого Теодора і нижче до межі храму Воскресення аж до цієї дороги, яка веде від храму Восресення, і повертає нижче до ріки, а за храмом святого Теодора аж до брами Львова і вищеназваної вулиці Волинської, від святого Миколая аж до святого Онуфрія. А також всі доми з обох боків цієї вулиці, городи, дворища, чинші, повинності, слуги з усіма піддстими, починаючи від храму і двору святого М иколая вздовж до монастиря Онуфрія, щоб межу всів цей грунт з цвинтарем і городом монастиря святого Онуфрія і по тій дорозі, повертаючи до храму святого Миколая, всю гору, що називається в народі Будельнича, при дорозі, яка проходить через гору Кальварію, що видніється на верхній частині самої гори Будельничої, реїзом з городом храму святого Миколая. І на цьому городі церкви святого Миколая вільно брати воду, що протікає до нашого двору у місті Львові, а радше до Нижнього замку біля кухні... Даруємо храмові святого Миколая з вищеназваною вулицею і з усіх вулиць довкола Високого замку, біля гори Ксільварії, починаючи від брами при храмі святого Микола я з обидвох боків вулиць... Цей вищеназваний храм з усіма прибутками і приналежностями надаємо і даруємо нашому писареві Жельдецькому Симеонові Івановичу, дружині, дітям та його спадкоємцям назавжди... Крім того, вищеназваному храмові і згаданому шляхетному Симеонові Івановичу Желдецькому та його спсідкоємцям даємо і навіки наділи землі вшир і вздовж для сінокосу. Починаючи нижче ріки, що в народі зветься Полтва, від першого урочища, що зветься Лопушна і Німчиська, і до верхньої його частини, або поперек самого місця, що зветься Луг; а від ріки прямує до пагорбів, які називаються Холмиці і поміж Полтвою і горбом Холмець у тому самому місці, або, інакше, в Лузі, зараз доручаємо нашому управителю Михайлові Куропосику зробити рів на знак постійної пам ’яті. І там, по той бік від того рову до пагорбів через малий горб Холмець, і через глибоке болото Тисцельова Дебря і також через іншу місцевість Кривий Потік, і через Кам’яний Горб, по-іншому званий Мохнатий, аж до доріг, що межують з собою через провалля, або до вивозів, що тягнуться від міста Глинян аж до Львова. І дальше - дорогою, починаючи від верхньої частини до верху болота Руди. А звідси вниз потоком аж до ями-перекопу, що знаходиться над потоком, і від рову нижче прямо до верхньої частини, тобто Каменопольського броду. А далі від того броду нижче до монастиря святого Михаїла, що стоїть над Полтвою, і назад понад рікою Полтвою до першого урочища Лопушни і Німчиська. ...І в підтвердження цього даємо Нашу грамоту і велимо прикласти Нашу печатку в присутності достойного Галицького митрополита з Крилоса Іосифа, князя Андрія Ярославського, князя Марка, пана Васька та інших багатьох гідних довір’я осіб, що були присутні при вищевказаному. Цей руський документ, по іншому грамота, писаний у Львові, в п ’ятницю дня восьмого, місяця жовтня 6800р ... ”.

hram-svyatogo-mykolaya

khram-sv-mykolaya

Без сумніву, запозичена з якоїсь підробки дата документу фіктивна. Однак, не виключено, що в ньому збереглись якісь історичні та ономастичні реалії епохи князя Лева, які побутували серед львів’ян в часи створення грамоти наприкінці XVI ст. Зокрема, це стосується підпорякування існуючому ще до XV ст. Святомиколаївському монастиреві Святомихайлівської обителі над Полтвою (в сучасних с. Сороках).

Після всього сказаного напрошується питання: чи можливо ще знайти якісь сліди перебування Лева Даниловича у Львові? На мій погляд, є декілька надзвичайно перспективних археологічних об’єктів. Насамперед, потрібно відзначити одну обставину, на яку чомусь ніхто не звернув уваги. Львів є містом Богородиці. Найдавніші його нації саме під опіку Матері Божої віддали свої головні храми, присвятивши їх Успенню Пресвятої Діви. Український був споруджений у найімпозантнішому місці - у східній, найвищій частині середмістя, не пізніше середини XIV ст. Такий же Богородичний патроцініум надали своїм центральним храмам німецькі (1360 р.) та вірменські (1363 р.) колоністи. Тому цікаві знахідки княжого періоду чекають археологів в подвір’ї Успенської церкви, на прилеглих до колишнього домініканського кляштору сквері та вулицях, в його ж внутрішньому подвір’ї. Варто виявити та дослідити фундаменти споруд вже згадуваного Святомихайлівського монастиря та “Білої Церкви”, тобто Преображенського храму, в львівській Білогорщі. Відомо ж бо, в давньому Перемишлі та Галичі князівські та боярські двори, розташовані поза містом, мали там свої церкви чи монастирки. Однак найбільша наукова сенсація чекає нас на сучасній площі Низький Замок, в землі, на досить великій глибині. Тут протягом віків стояла замкова Святокатерининська каплиця.

nyzkyi-zamok-lviv

mapa-nyzkogo-zamkuМапа комплексу Низького замку (автор І. Качор)

На початку XIX ст., коли ліквідовували Низький замок, то збурили і її, заваливши в середину стіни. Бо храм був цегляним, і тому його будівельний матеріал не представляв інтерес для повторного використання, та й в цьому місці потрібно було значно підвищувати рівень земної поверхні. Ніхто ще не намагався розкопати ці розвалини, хоч результати пошуків багатообіцяючі. Насамперед тому, що в інтер’єрі на стінах були давні фрески. їх згадав наприкінці XVI ст. львів’янин Мартин Груневег та львівський монах-єзуїт в 1629 р. З археологічної практики відомо, що навіть після декількастолітнього знаходження в землі дрібні фрагменти фресок добре зберігаються і їх відносно легко можна склеїти, відтворити первісний малюнок. Дуже правдоподібно, що в підлозі цього львівського храму буде знайдено поховання дружини князя Лева, угорської королівни Констанції. Мене віддавна інтригувало питання, чому в Україні лише в декількох галицьких та волинських містах є давні храми св. Катерини Олександрійської? Такий рідкісний патроцініум мали храми в замках, тобто на території княжої юрисдикції: у Львові - на Нижньому замку (згадка 1377 р.), у Галичі (згадка 1532 р., замок вимурований перед 1367 р.), Белзі (згадка 1456 р.), в Луцьку (згаданий в 1384 р. як церква останнього Галицько-Волинського князя Дмитра-Любарта). Перші три міста свого часу розташовувались на терені князівств Льва Даниловича, останнє - його брата Мстислава. Цими храмами особливо заопікувалися представники різних правлячих династій - Рюриковичі, П’ясти, Гедиміновичі. Як тепер з’ясувалось, всіх цих можновладців об’єднувало кровне поріднення між собою, а також зі св. Катериною - через угорську королеву Марію, доньку імператора Нікеї. Так, Лев Данилович був одружений з донькою Марії Констанцією, а рідна сестра тої - Йолента - доводилась бабкою польському королю Казимирові III. Мазовецький князь Земовит II мав за дружину доньку Лева Анастасію; Дмитро-Любарт був одружений на доньці Юрія Львовича; князь Владислав Опольський побрався з донькою Земовита III. Найдавнішим з цих храмів був львівський, і збудував його, вочевидь, Лев Данилович, на честь святої, родички своєї дружини Констанції. Судячи зі згадуваного напису на Євангелії Спаського монастиря, княгиня ще жила в 1301/1302 рр. [Про інші припущення щодо дати смерті Констанції див. на с. 17 - ред.] Померши після чоловіка, якого як монаха погребли в Лаврівській обителі на Перемищині, вона, найправдоподібніше, і була спочила в князівській каплиці львівського Низького замку. Поховання Констанції у Львові підтверджують і давні польські джерела, два “Житія” її сестри Кінги, 1292). Перше, анонімне, написане сто років після смерті святої, принагідно лаконічно констатує: "Констанція, дружина князя Русі Лева, яка прославилась чудами в місті Львові". Ще через сто років, відомий хроніст Ян Длугош стверджував, шо “Констанція, дружина князя Русі Лева, яка і сама в місті Львові похована, прославилась особливими святостями, за свої виблискуючі чудами заслуги ”.

druzyna-leva-konstyanciya

Отож, слово тепер за міськими властями та археологами. Перші мають знайти відповідні кошти, другі - найраціональніше і найкраще для української науки та історії міста Лева їх використати, розкопавши храм, реставрувавши унікальні настінні розписи, виявивши та відповідно вшанувавши поховання дружини князя Лева Констанції. І ще одне. На мою думку, серед фресок Святокатерининського храму є, як це часто бувало в Середньовіччі, портрети фундаторів. Їх виявлення було б особливо доречним зараз, коли ми відзначаємо 700-річчя смерті правителя Галицько-Волинської держави - Льва, сина короля Данила, внука Романа царя - тезоіменителя нашого славного міста.

Автор: Ігор Мицько, "Галицька Брама", 2001, №9-10

© Портал SPADOK.ORG.UA


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber