Субота
06 черв., 2020
завантаження...

Хто такі половці і як з'явились в Київській Русі?

Рейтинг 3.3 з 5. Голосів: 4

Половці

Половці (кипчаки, кімаки, кумани) - племена тюркського походження, які у XI опанували український степ, витіснивши печенігів. Перебували у тісних воєнно-політичних контактах з Київською Руссю та іншими середньовічними державами.

У «Збірнику літописів» XIV ст. Рашид ад-Діна (персидський хроніст) збереглися генеалогічні легенди про походження кипчаків. За легендою про Огуз-хана, міфічний хлопчик, якому дали ім'я «кипчак», народився в дуплі під час невдалого походу огузів проти племені бараків. У Рашид ад-Діна йдеться також, що кипчаки були одним з 24 племен огузів (середьовічний тюркський народ, предки туркменів).

Приблизно у 744 році кипчаки осіли в степу Казахстану, в долині річки Іртиш, між двома великими торгово-політичними центрами - Волзькою Булгарією та Баласа-гуном. Згодом під тиском монгольского племені китаїв, їх сусідами стає інше плем'я тюркського походження - кімаки, відомі також під назвою куни або кумани (Лаврентієвський літопис - 1185 р., Іпатієвький список - 1292 р.). Кімаки поступо об'єднались з кипчаками і утворили цілий Кипчацько-Кімакський каганат:

Кипчацький каганат на карті

Походження самоназви половців "кипчаки" неясне. Польський історик Томаш Камуселла виводить її з іранських слів «кип» («рудий», «білявий») і «чак» (сак, скіф). Тобто, по суті кипчаки (половці) - це народ, утворений в процесі змішання індоєвропейців скіфів-саків (сарматів, аланів) з монголоїдними племенами. І справді, якщо уважно проаналізувати антропологічний вигляд нащадків куманів, то вирізняється європеоїдна зовнішність із монголоїдними домішками:

Uyghur man kashkar
кипчаки і куманиКумани розселялись по різним територіям, залишаючи сліди своєї ДНК серед представників різних народностей. На першій світлині - уйгур із Сінь-Цзянь автономовного району Китаю, на другій - дівчина із міста Карцаг (Угорщина, Надькуншаг), на третій - голандський футболіст і тренер Рональд Куман, прізвище і антропологія якого зберігають зв'язок з половецьким родом куманів. З приводу зовнішності половців до сих пір ведуться суперечки, хоча передбачається, що вони не належали до монголоїдної раси, а більше були схожими на європейців. Найхарактернішою ознакою є русявість, рудуватість.

Кулиняки, куни, алани рудоволосіРудоволосий кун (куман, кулиняк) - степовий вершник, бродник.

До середини XI століття кипчакам підпорядковувалася майже вся велика територія Казахстану, за винятком Семиріччя. Східний кордон їх залишилася на Іртиші, західні межі досягли Волги, на півдні - району річки Талас, а північною межею служили лісу Західного Сибіру. Половці періодично здійснювали набіги на Південну Русь, не даючи покою київським князям.  Вони спустошували землі, захоплювали худобу і майно, забирали полонених. Свої набіги степовики робили швидко і раптово.
Polovetska Zemlya ukr

Так, 1061 року переяславський князь Всеволод зазнає поразки в битві з половцями і Переяславль повністю розорили кочівники. Після цього війни з половчани стали регулярними. В одному з боїв в 1078 році загинув князь Ізяслав. У 1093 році знищено військо, зібране трьома князями для боротьби з половцями.

Руські князі намагалися відбити у них бранців і худобу, коли вони поверталися до себе в степ. Найбільше страждало від них прикордонне Переяславське, Київське та Рязанське князівства, Поросся та Сіверська земля. Іноді Русь викуповувала у половців своїх полонених.

Половець і половчанкаПоловецький вершник і половчанка. Серед жіночого населення Кипчацького каганату існувала окрема каста жінок-половчанок, які займали достатньо високе становище у суспільстві та брали участь у військових набігах на рівні з чоловіками. Деякі дослідники припускають, що половчанки - це асимільовані амазонки. 

Куманія на старій картіTurcomanie Georgia Commanie par N.Sanson Geographе du Roy, 1652. Карта Ніколаса Сансона (1600-1667). В середині XVII ст. за свідченнями європейських мандрівників на півночі Кавказу від моря до моря існувала країна COMMANIE (Куманія).

rus-polovci-karta

Іноді і київські князі йшли з наступальною війною на ворога. Такі заходи, зазвичай, закінчувалися перемогою і завдавали великої шкоди кипчакам, остудивши на певний час їх запал і давши можливість прикордонним селам відновити свої сили й побут. Саме за це проспівані оди Володимиру Мономаху і Роману Мстиславичу. Але були і невдалі походи. Прикладом такого може служити похід Ігоря Святославовича у 1185 році. Тоді він, об'єднавшись з іншими князями, вийшов з військом до правої притоки Дона. Тут вони зіткнулися з основними силами половчан, зав'язалася битва. Але чисельна перевага ворога була настільки відчутною, що русичі відразу потрапили в оточення. Відступаючи в такому положенні, вони прийшли до озера. Звідти Ігор поскакав на допомогу до князя Всеволода, але не зміг здійснити задумане, так як потрапив в полон, а багато воїнів загинули.

Подробиці бою можна прочитати в «Слові о полку Ігоревім», саме цій події й присвячено твір. Закінчилося все тим, що половчани змогли зруйнувати місто Римів і розбити руське військо. Князь Ігор зумів втекти з полону і повернувся додому. У полоні залишився його син, який повернувся пізніше, але для того, щоб отримати свободу, йому довелося одружитися з донькою одного половецького хана. Цю літописну легенду про розлуку з Батьківщиною, тільки дещо в іншому ракурсі, взяв за основу український поет Микола Вороний. У поемі "Євшан Зілля" (1899) він розповідає про половецького хлопчика, сина хана, який опинився в руському полоні та з часом звик до чужини.  Хан страждаючи від розлуки з сином, посилає старого віщуна, щоб той повернув додому юнака. Але це доручення виявилося надскладним. Бо на юнака не подіяли ні розповіді про батькові сльози, ні половецькі пісні: «…де пустка замість серця, порятунку вже не буде!» Тоді посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля євшану (тюркська назва полину), привезене з батьківщини. Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ — «широкий, пишнобарвний і квітчастий» - відновилася історична, генетична пам'ять.
skifskyi-step
Взагалі-то, русько-половецькі шлюби в історії не рідкість. Святослав одружив сина Олега, родоначальника Олеговичів, з дочкою хана Шарукана (який заснував місто Шарукань (Харукань) біля Харкова), сестрою Атрака. У 1107 році Володимир Мономах одружився з донькою половецького хана Аепи. Дружин-половчанок мали Олег Святославович, Ізяслав Давидович, Всеволод Ольгович, Юрій Володимирович (Довгорукий). У Всеволода й Святослава Ольговичів мати була половчанка, в Ігоря і Всеволода Святославичів половчанками були і мати, і бабуся. Також варто усвідомлювати, що половецькі княжні, одружуючись та переселяючись на Русь, брали з собою і родичів та прислуг, які пізніше там осідали. Князі, бояри, дружинники теж були не виключенням та одружувались з половчанками. 
 
За половецьких князів виходили заміж і руські князівни. Історики це пояснюють двома факторами: перший - це робилося для того, щоб залагодити конфлікти збоку половців, зменшуючи тим самим кількість набігів й підкріплюючись військом союзників для cпільних походів (а їх було чимало); другий - половецький світ не був для русичів чимось надто чужим і далеким, частково європеоїдні риси половчанок лише приваблювали Рюриковичів, які розбавляли свою скандинавську кров цими шлюбами.
 
ПоловчанкиМиловидні представниці половецького роду в Болгарії, куди частково мігрували половці після розгрому хана Котяна. З часом змішалися з місцевими, прийняли християнство і втратили особливі етнічні риси. 
Половці становили конфедерацію орд (племен, куренів, вождівств). На чолі яких стояли хани зі спадковою владою. Належність до аристократії позначали шийні гривні, а статус глави племені чи групи племен підкреслювала наявність бронзового казана. Ряд кам'яних статуй цього часу, виявлені в середній течії Сіверського Дінця, передають антропологічні риси половчанок, половецьких ханів і знаті - брахікранний європеоїдний тип, овальне обличчя, ніс з горбинкою, вуса прямі або хвилясті:
 

Жіночі половецькі бабиПоловецькі статуїЩе на початку XX ст. в степах України таких статуй було дуже багато, майже на окраєні кожного села стояла "баба". Частина з них була розкрадена чорними археологами та шукачами, інша понищена часом та внаслідок сільськогосподарських, земельних робіт. Ті, що збереглись - зберігаються в історичних музеях. Докладніше про кам'яні баби»

Що цікаво, китайське джерело історичної хроніки "Тунцзянь-ганму" (також "Юйпі цзи чжу тун цзянь ган му") повідомляє, що народ кипчак був блакитнооким і рудоволосим. Прихильниками цієї тези були такі вчені як Г.Є. Грумм-Гржимайло, М.А. Христов, Д.А. Расовський. Була навіть висунута гіпотеза про те, що етнонім "половці" походить саме від слова "половий", тобто "блідий". Насправді краніологічні дані засвідчують, що расологічний тип половців був неоднорідним.
 
Основу господарства половців складало кочове скотарство — випас і розведення коней, великої та дрібної рогатої худоби. Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, цибулю, часник, дині, кавуни. Їжу готували у казанах. Помітну роль грали рибальство та полювання. В умовах українського степу, половці використовували напівосідле скотарство, перезимівку худоби (зимівники) і заготівлю кормів на зиму. Половці підтримували торговельні зв'язки з усіма своїми сусідами — Руссю, Угорщиною, Болгарією, Візантією.
 
Духовну культуру розкривають археологічні пам'ятки — святилища й курганні поховання (найвідоміший — Чингульський курган). У релігійному житті переважав анімізм і тотемізм, "помножений" на культ Предків. Язичницькі обряди і посвяти проводили шамани (ками), функції яких могли виконувати і голови племен (старійшини). Культ предків вилився у встановленні на вершинах курганів кам'яних скульптур — так званих «кам'яних баб», що уособлювали предків, родоначальників:

Кипчацький курган
Половці мешкали в юртах двох типів: наземних та встановлених на візки ("вежа"). Була розвинута обробка металу, шкіри, кістки, дерева, каменю. Половці виготовляли одяг із тканин та шкіри, взуття, ремінну упряж, валяли повсть, робили сідла та збрую, колісний транспорт, озброєння (шоломи, щити, шаблі, луки, ножі), прикраси (намисто, сережки, браслети, ланцюжки) тощо. Кумани досягли майстерності у виготовленні кам'яної скульптури, використовували токарний верстат. Були знайомі з лікарською справою, вміли робити хірургічні операції на кістках. Серед речей, пов'язаних із кочовим побутом, — швайки, пряжки, ґудзики-бубонці, люстерка, глиняний (ліпний, кружальний та гончарний) посуд, кресала, ножиці, дерев'яні й металеві чаші.

Кумани в Радзивілівському літописіКумани на гравюрі із Радзивілівського літопису. На ньому зображені пересувні юрти - "вежі". 

1200px-Ivan Bilibin 177Стоянка половців, так-званий "половецький кіш" або "стан".

pechenig-fedorovСтеповик. Реконструкція О.В.Федорова.

У другій половині XII ст. окремі половецькі орди, які згадуються в давньоруських літописах під ім'ям Токсобичі, Бурчевичі тощо, почали утворювати нові об'єднання, з яких найсильнішими і найорганізованішими були Придніпровське і Донське по річці Сіверський Дінець (Біла і Чорна Куманії). На чолі сіверо-донецького (донецького) об'єднання стояв рід відомого хана Шарукана,  До цього роду належали також хани Сирчан, Отрок і Кончак. На початку ХІІІ ст. серед голів причорноморських половців помітними були син померлого на той час Кончака Юрій Кончакович (із племені Ольберлі) і Котян (із племені Тертер-оба).
 

Половецький воїнПоловецький воїн, художник - Ярослав Редецький

Половці залишили помітний слід в українській топонімії та антропоніміці. Про це свідчать населені пункти: Половці, Половичі, Половецьке, названих за іменем кочовиків. Українські прізвища: Кімак, Калчанович, Кіпчак, Кун, Куняк, Кулиняк, Котян, Кумис, Темеря, Мукан та інші. Місто Умань дістало назву від половців (куман), як і поселення Китайгород. На по­чатку XVII ст. поселенці Слобожанщини застали ще у верхній течі Донця (по Торець на півдні) цілу систему половецьких юртів (не уживаних татарами), Святі гори поблизу Ізюма та Каґанський перевіз (із Каґанським колодязем) через Донець біля Чугуєва.

Прізвище КунРейка КУН. Жителька міста Берегово, Закарпатської області.  Її прізвище закарбувало давній половецький етнонім.

Кипчацька мова, на думку мовознавців, належить до групи тюркських мов. Хоча, деякі дослідники проводять аналогії й з мовою саків-бактрійців (тохарійська). Основною писемною пам'яткою половців є "Codex Cumanicus" (Кодекс Куманів) - список текстів на релігійну тематику, які були складені у XIII столітті італійськими і німецькими місіонерами на мові половців. Зберігається в бібліотеці собору Святого Марка у Венеції. Вважається, що його первісний варіант був записаний в якомусь монастирі Святого Іоанна,  неподалік від золотоординської столиці, а його копія, яка дійшла до наших днів, була складена в одному із францисканських монастирів Криму у 1330-1340-х рр. Найбільш близькими з сучасних тюркських мов до мови "Codex Cumanicus" визнані караїмська, кримсько-татарська та карачево-балкарська мови.

Codex CumanicusСторінка з папугою з "Кодексу куманів". Цікаво, що в ньому фіксуються половецькі слова, які "перекочували" в українську лексику: базар, сарай, беркут, балик, ізюм, казна тощо.

Нащадками половців, на сьогодні, вважається частина угорського населення, а саме етнографічна група, субетнос "палоці". Ще у давнину кунами угорці називали степових кочівників (половців), що переселилися до Угорщини під тиском монголів і прийнятих на службу королем Белою IV. З метою зміцнення союзу з половцями Бела одружив свого сина Іштвана V на знатній половчанці. Таким чином, прізвисько Кун король Ласло IV отримав завдяки свого походження. Його мати теж звали Ержебет Кун - «Єлизаветою Куманською» або «половчанкою Єлизаветою» (ім'я Єлизавета вона отримала при хрещенні, незадовго до весілля). Але прізвисько своє Ласло IV заслужив ще й тим, що завжди вважав за краще суспільство половців суспільству мадярів. Під час воєн за відновлення угорського державності саме половці становили ядро ​​королівської армії.

Король Ласло КунПортрет угорського короля Ласло IV Куна з половецького роду. Ласло Кун та його убивці, мініатюра з картинної хроніки.

Також віддаленими нащадками половців вважаються: кримські татари, уйгури, казахи, ногайці, балкарці, болгари. Чимало половецького є і в генах українців. 

Висновки

Половці увійшли в історію як впертий, запальний і мужній народ з озброєними вершницями - половчанками. Незважаючи на часті військові походи один на одного (близько 30-ти), все-таки не можемо стверджувати про сильну конфронтацію з Руссю. А навпаки - про тісні торгово-економічні та воєнно-політичні зв'язки, які поступово зміцнювалися й переростали у сімейні, родинні відносини. Такої кількості шлюбів у Рюриковичів не було із жодним іншим народом.

Як для русичів, так і половців спільним ворогом були монголи - Золота Орда, а також, частково, Візантія. Велика кількість половців приймала участь в походах на стороні Київської Русі. А після Батиєвого нашестя - потрапила в полон. Подейкують, вони з'являлися на невільничих ринках в Причорномор'ї, маючи славу хоробрих воїнів, де їх масово скупляли рабовласники мусульманського Сходу, комплектуючи з них військо. Пізніше ці половці увійдуть в історію як мамлюки, які сповідували іслам, захопили Єгипет і правили там деякий період. Саме цим пояснюють археологи типово українські вишиванки, знайдені в Єгипті. Отож, не такими і чужими для нас є половці, як можна подумати. А, тим паче, наведені лінгвістичні, антропологічні дані, безумовно, вказують на спорідненість. Власне, уся Південна Україна, весь наш український степ рясніє кров'ю і кістками половецьких вершників, курганами і кам'яними бабами, від чого й прозваний "Половецьким". 

Автор: Віталій Крашенінін
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
Список використаної літератури:
  1. Голубовский П.В. - "Печенеги, торки и половцы. Русь и Степь до нашествия татар" (2011)
  2. Володимир Половець - "Половці. Історіографія проблеми"
  3. Грумм-Гржимайло Г.Е. - "Белокурая расса в Средней Азии" (1909)
  4. Мавродина Р.М. - "Киевская Русь и кочевники (печенеги, торки, половцы)" (1983)
  5. Плетнева С.А. - "Половцы" (2010)
  6. Марков В.И. - "Тюркский след в истории Украины X - XVII вв." (2016)
  7. Евстигнеев Ю.А. - "Кыпчаки/половцы/куманы и их потомки. К проблеме этнической преемственности" (2011)
  8. Расовский Д.А. - "Половцы. Черные клобуки. Печенеги, торки и берендеи на Руси и в Венгрии" (2012)
  9. Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. - "Русские имена половецких князей: Междинастические контакты сквозь призму антропонимики" (2013)
  10. Josef Marquart - "Dieterich'sche Verlagsbuchhandlung Theodor Weicher"
  11. Franke О., Das Tse tschi t'ung kien und das T'ung kien kang mu, ihr Verhältniss zueinander und ihr Quellenwert, В., 1930.

Не забудьте поділитись статею у соцмережах:


Теги:     праісторія      племена      русь

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 
завантаження...

загрузка...