П'ятниця
30 вер., 2022
    

Ukrainian English Polish

Хто такі половці і як з'явились в Київській Русі?

Рейтинг 4.1 з 5. Голосів: 15

Половці

Половці (кипчаки, кімаки, кумани) - кочові племена тюркського та скіфо-сарматського походження, які у XI опанували українське Причорномор'я, витіснивши печенігів, хозарів та ясів. Перебували у тісних воєнно-політичних контактах з Київською Руссю та іншими середньовічними державами. Назва "половці" є екзонімом, так називали їх русичі як представників "дикого поля", себто степу або ж через половий (блідо-жовтий, вицвівший) колір полів степової зони.

Як повідомляють історичні джерела, приблизно у 744 році кипчаки осіли в степу Казахстану, в долині річки Іртиш, між двома великими торгово-політичними центрами - Волзькою Булгарією та Баласа-гуном. їх сусідами стає інше плем'я тюркського походження - кімаки, відомі також під назвою "куни" або "кумани" (Лаврентієвський літопис - 1185 р., Іпатієвький список - 1292 р.). Згодом під тиском монгольского племені китаїв, кімаки трохи посунулись і об'єднались з кипчаками, утворивши Кипчацько-Кімакський каганат:

Кипчацький каганат на карті

Походження самоназви половців - "кипчаки" досі неясне. Історики здебільшого виводять її зі скіфо-сарматського: «кип» («рудий», «білявий») і «чак» (сак, скіф). І справді, якщо уважно проаналізувати антропологічні риси нащадків куманів, то вирізняється певна європеоїдна зовнішність (брахікранний європеоїдний тип, овальне обличчя) з тюркськими або монголоїдними домішками. Власне, це є наслідком асиміляції європейських скіфо-сарматів з тюркськими і монголоїдними племенами Азії (про що свідчать краніологічні дані). Найхарактернішою ознакою куманів є їх русявість або легка рудуватість.

Uyghur man kashkar
кипчаки і кумани
reika-kun-zakarpattya
ПоловчанкиАнтропологія половця по черепуАнтропологічні риси половців-куманів. На першій світлині - уйгур із Сінь-Цзянь автономовного району Китаю, на другій - дівчина із міста Карцаг (Угорщина, Надькуншаг), на третій - голандський футболіст і тренер Рональд Куман, прізвище і антропологія якого зберігають зв'язок з половецьким родом куманів. На четвертій світлині - дівчина Рейка Кун із Закарпаття, міста Берегово, чия зовнішність та прізвище також закарбували половецьку домінанту, а саме приналежність до відомого в Угорщині роду Кун. На п'ятій світлині - корінні половчанки з Болгарії, куди частково мігрували половці після розгрому хана Котяна. На останній світлині -  антропологічна реконструкція половця по черепу з поховання поблизу села Квашнікова Свердловської обл. Розкопки 1959 р. Автор скульптурної реконструкції: Г.В. Лебединська.

Половці (кумани, кипчаки) дуже любили здійснювати набіги на Русь, не даючи спокою київським князям.  Вони, подібно іншим кочівникам, спустошували землі, захоплювали худобу і майно, забирали полонених. Свої набіги степовики здійснювали швидко і неочікувано. Власне, 1061 року так був повністю розорений Переяславль. Історія закарбувала прізвиська найвідоміших половецьких ханів: Ясінь, Боняк, Белюк, Кобяк, Кітан, Ітлар, Куря, Шарукан, Тугоркан, Котян Сутоєвич, Юрій Кончакович тощо. З них найбільш затятим виявився хан Боняк. Цей образ дійшов навіть до українського фольклору, де відомий як "Боняк шолудливий" (тобто, нещадний, хижацький). На його базі постали міфи про Вія та Кощія. Здійснив цілий ряд грабіжницьких нападів на Русь протягом 1094-1107 років. Відомий своєю активною допомогою Візантії в битві при Левуніоні 1091 року, де врятував їх від печенігів. Вперше згадується у руських літописах під 1096 роком, коли його війська напали на Київ і спалили князівський двір на Берестові, Красний двір на Видубичах і приміські Печерський та Кловський монастирі. Можливо, напад був помстою за вбивство 24 лютого 1095 року Володимиром Мономахом у Переяславі половецьких князів Кітана та Ітлара. У 1097 і 1105 роках знову нападав на руські землі. В 1099 році допомагав князю Давиду Ігоровичу заволодіти Володимиром і Луцьком. У тому ж році допоміг галичанам розгромити угорців у битві над Вягром. В 1107 році біля Лубен зазнав поразки від дружин давньоруських князів.

comanie-mapCOMMANIE & GEORGIE. Мапа Ніколя Сансона, 1663 р.

історія України
Мапа "Georgia & Armenia & Comania" Роберта Мордена, 1693 рік.

історія УкраїниКуманія (Cremania) на карті Йогана Гюнтера, 1550 р.

історія УкраїниКуманія (Cumania) на карті "MOSCOVIAE IMPERIVM" Джованні Антоніо Манджіні, 1597 р.

В давньоруських літописах також відомі інші представники половецьких родів під ім'ям Токсобичі, Бурчевичі. Вони утворювати цілі об'єднання, з яких найсильнішими і найорганізованішими були Придніпровське і Донське по річці Сіверський Дінець (Біла і Чорна Куманії). На чолі сіверо-донецького (донецького) об'єднання стояв рід відомого хана Шарукана,  До цього роду належали також хани Сирчан, Отрок і Кончак. На початку ХІІІ ст. серед голів причорноморських половців помітними були син померлого на той час Кончака Юрій Кончакович (із племені Ольберлі) і Котян (із племені Тертер-оба).

Кулиняки, куни, алани рудоволосіКуманський вершник, художня реконструкція.

Руські князі намагалися відповідати військовими походами на половців, зокрема Володимир Мономах та Роман Мстиславович. Серед них були і невдалі походи, як от похід Ігоря, описаний у "Слові о полку Ігоревім". Закінчилося все тим, що половчани змогли зруйнувати місто Римів. Князь Ігор зумів втекти з полону і повернувся додому. У полоні залишився його син, який повернувся пізніше, але для того, щоб отримати свободу, йому довелося одружитися з донькою одного половецького хана. Цю літописну легенду про розлуку з Батьківщиною, тільки дещо в іншому ракурсі, взяв за основу український поет Микола Вороний. У поемі "Євшан Зілля" (1899) він розповідає про половецького хлопчика, сина хана, який опинився в руському полоні та з часом звик до чужини.  Хан страждаючи від розлуки з сином, посилає старого віщуна, щоб той повернув додому юнака. Але це доручення виявилося надскладним. Бо на юнака не подіяли ні розповіді про батькові сльози, ні половецькі пісні: «…де пустка замість серця, порятунку вже не буде!» Тоді посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля євшану (тюркська назва полину), привезене з батьківщини. Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ — «широкий, пишнобарвний і квітчастий» - відновилася історична, генетична пам'ять.

Половецька земля на карті

Внаслідок тривалого співжиття русів і половців почали з'являтися русько-половецькі шлюби. Святослав одружив сина Олега, родоначальника Олеговичів, з дочкою хана Шарукана (який заснував місто Шарукань (Харукань) біля Харкова), сестрою Атрака. У 1107 році Володимир Мономах одружився з донькою половецького хана Аепи. Дружин-половчанок мали Олег Святославович, Ізяслав Давидович, Всеволод Ольгович, Юрій Володимирович (Довгорукий). У Всеволода й Святослава Ольговичів мати була половчанка, в Ігоря і Всеволода Святославичів половчанками були і мати, і бабуся. Також варто усвідомлювати, що половецькі княжні, одружуючись та переселяючись на Русь, брали з собою і родичів та прислуг, які пізніше там осідали. Князі, бояри, дружинники теж були не виключенням та одружувались з половчанками.

Кипчацький вождь вершник

За половецьких князів виходили заміж і руські князівни. Історики це пояснюють двома факторами: перший - це робилося для того, щоб залагодити конфлікти збоку половців, зменшуючи тим самим кількість набігів й підкріплюючись військом союзників для cпільних походів (а їх було чимало); другий - половецький світ не був для русичів чимось надто чужим і далеким, у жилах давньоруських племен (поляни, древляни), і половецьких текла кров скіфів і сарматів.

Цікаво, що у кипчаків як спадок від сарматів ще зберігалося таке явище як "амазонки" - жінки-воїни. Про них навіть збереглися згадки у даньоруському фольклорі (жінки-воїни "поляниці"). Половчанки займали достатньо високе становище у суспільстві та брали участь у військових набігах на рівні з чоловіками.

Кипчацький степ

Половець і половчанка

Половецькі племена в Україні залишили по собі так-звані "половецькі баби" - культові антропоморфні кам'яні статуї, встановлювалися переважно в степу, на вершинах курганів або пагорбів. Символізували предків. Власне, саме слово «бовван» походить від тюркського «балбал», що означає «пращур», «дід-батько».

Жіночі половецькі баби

Половецькі статуї
 
Основу господарства половців складало кочове скотарство — випас і розведення коней, великої та дрібної рогатої худоби. Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, цибулю, часник, дині, кавуни. Їжу готували у казанах. Помітну роль грали рибальство та полювання. В умовах українського степу, половці використовували напівосідле скотарство, перезимівку худоби (зимівники) і заготівлю кормів на зиму. Половці підтримували торговельні зв'язки з усіма своїми сусідами — Руссю, Угорщиною, Болгарією, Візантією. У релігійному житті переважав анімізм і тотемізм.

Половці мешкали в юртах двох типів: наземних та встановлених на візки ("вежа"). Їх поселеня носило назву - половецький "кіш" або "стан".  Розвинутою була обробка металу, шкіри, кістки, дерева, каменю. Половці виготовляли одяг із тканин та шкіри, взуття, ремінну упряж, валяли повсть, робили сідла та збрую, колісний транспорт, озброєння (шоломи, щити, шаблі, луки, ножі), прикраси (намисто, сережки, браслети, ланцюжки) тощо. Кумани досягли майстерності у виготовленні кам'яної скульптури, використовували токарний верстат. Були знайомі з лікарською справою, вміли робити хірургічні операції на кістках. Серед речей, пов'язаних із кочовим побутом, — швайки, пряжки, ґудзики-бубонці, люстерка, глиняний (ліпний, кружальний та гончарний) посуд, кресала, ножиці, дерев'яні й металеві чаші.

Кумани в Радзивілівському літописі

Половецький кіш

Помітний слід половців в українській топонімії та антропоніміці. Про це свідчать населені пункти: Половці, Половичі, Половецьке, названих за іменем кочовиків. Українські прізвища: Кімак, Калчанович, Кіпчак, Кун, Куняк, Кулиняк, Котян, Кумис, Темеря, Мукан та інші. Місто Умань дістало назву від половців (куман), як і поселення Китайгород. Такі слова в українській мові як: базар, сарай, беркут, балик, ізюм, казна можуть свідчить про мовні зв'язки з половцями.

Половець - художня реконструкція

 

Кипчацька мова, на думку мовознавців, належить до групи тюркських мов. Хоча, деякі дослідники проводять аналогії й з мовою саків-бактрійців (тохарійська). Основною писемною пам'яткою половців на сьогодні є "Codex Cumanicus" (Кодекс Куманів) - список текстів на релігійну тематику, які були складені у XIII столітті італійськими і німецькими місіонерами на мові половців. Зберігається в бібліотеці собору Святого Марка у Венеції. Вважається, що його первісний варіант був записаний в якомусь монастирі Святого Іоанна,  неподалік від золотоординської столиці, а його копія, яка дійшла до наших днів, була складена в одному із францисканських монастирів Криму у 1330-1340-х рр. Найбільш близькими з сучасних тюркських мов до мови "Codex Cumanicus" визнані караїмська, кримсько-татарська та карачево-балкарська мови.

Codex Cumanicus

У контексті етногенезу українського народу, половців частково можна вважати пращурами. Їх історичні, генеалогічні, мовні зв'язки з представниками Київської Русі залишили слід в українській культурі. Однак, безпосередніми їх нащадками на сьогодні вважаються кримські татари, деякі степові народи (ногайці), частина болгарського, а також угорського населення, зокрема етнографічна група - "палоці" (palocok). Угорці "кунами" називали кочівників зі степу (половців), що переселилися до Угорщини під тиском монголів і прийнятих на службу королем Белою IV. З метою зміцнення союзу з половцями Бела одружив свого сина Іштвана V на знатній половчанці. Таким чином, прізвисько Кун король Ласло IV отримав завдяки свого походження. Його мати теж звали Ержебет Кун - «Єлизаветою Куманською» або «половчанкою Єлизаветою» (ім'я Єлизавета вона отримала при хрещенні, незадовго до весілля). Але прізвисько своє Ласло IV заслужив ще й тим, що завжди вважав за краще суспільство половців суспільству мадярів. Під час воєн за відновлення угорського державності саме половці становили ядро ​​королівської армії.

Cumans in Hungary
Король Ласло Кун
Ladislaus left Cuman right
На першій світлині зображена ілюстрація з хроніки XIV ст. як кумани прибувають в Угорщину. На другій - портрет угорського короля Ласло IV Куна з половецького роду. Ласло Кун та його убивці, мініатюра з картинної хроніки. На останній світлині - угорський король Владислав І разом з вождем куманів.

© Портал SPADOK.ORG.UA


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів: