П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English

Маловідомі факти про смерть, перепоховання і могилу Тараса Шевченка

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 3

pro-perepohovannya-tarasa-shevchenka

Свій останній день народження Тарас Григорович провів у ліжку, страждаючи від водянки. До нього навідувалися друзі, зачитували святкові телеграми ("Полтавці поздоровляють з іменинами і просять: утни, батьку, орле сизий!"), але Шевченко лише просив побільше опіуму і постійно перепитував, коли приїде лікар. Лікар особливо не допоміг. Вночі стан погіршився, Шевченко уже навіть не міг лежати: сидів, стогнав, гасив і знову запалював свічку. На світанку трохи попустило. Шевченко випив склянку вершків, попросив слугу заварити чай і прибрати у спальні, спустився в майстерню, охнув і упав замертво. Йому було 47.

Смерть Шевченка була трагедією, але далеко не сюрпризом. В останні роки у Тараса Григоровича був цілий букет болячок. Спершу привезений із заслання ревматизм, який переріс у ваду серця. Потім поліартрит і цироз печінки, а під фінал ще й водянка. Також загострювали проблеми з його здоров'ям постійні печаль, депресія, відсутність сім'ї, нестатки, туга за рідною Україною (жив у Петербурзі), повсякчасне нервове напруження і тривога у зв'язку з постійними переслідуваннями і загрозою нових репресій. До того ж клімат Петербурга, з його сильною вологістю, був несприятливий для людини з хворим серцем. У тісному приміщенні, де жив Шевченко в Академії мистецтв, не вистачало повітря, до того ж воно було отруєне кислотами, що застосовувалися при гравіруванні. Поет не залишав надії повернутися в Україну, він підганяв Варфоломія Шевченка прискорити купівлю садиби «над Дніпром».

1570Фотопортрет Т. Шевченка. Фото А. Деньєра. 30.III. 1858.

Восени 1860 стало геть погано, майже всю зиму Шевченко не виходив зі своєї маленької душної кімнати... До останніх днів Шевченко продовжував працювати.

У ніч з 24 на 25 лютого у Шевченка стався винятково тяжкий приступ задишки, його мучив нестерпний біль у грудях; всю ніч він не міг лежати, не знаходячи собі місця. Вранці 25 лютого до Шевченка прийшов М. Лазаревський, який застав його в неймовірних стражданнях. Хвороба ускладнилася загальною водянкою та набряком легенів. Поет помер о п'ятій годині ранку, 26 лютого 1861 року, внаслідок паралічу серця.

Читайте детальніше: Хто, коли і як лікував Тараса Шевченка.

Перед смертю поет записав олівцем на офорті автопортрета 1860 року свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого». Український літературознавець Павло Зайцев назвав цей твір «незрівнянним поетичним документом боротьби безсмертної душі з тлінним тілом перед обличчям фізичної смерті».

Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєм спочивать.
Втомилися і підтоптались,
І розуму таки набрались,
То й буде з нас! Ходімо спать,
Ходімо в хату спочивать...
Весела хата, щоб ти знала!..
Ой не йдімо, не ходімо,
Рано, друже, рано —
Походимо, посидимо —
На сей світ поглянем...
Поглянемо, моя доле...
Бач, який широкий,
Та високий, та веселий,
Ясний та глибокий...
Походимо ж, моя зоре...
Зійдемо на гору,
Спочинемо, а тим часом
Твої сестри-зорі
Безвічнії попід небом
Попливуть, засяють.
Підождемо ж, моя сестро,
Дружино святая!
Та нескверними устами
Помолимось Богу,
Та й рушимо тихесенько
В далеку дорогу —
Над Летою бездонною
Та каламутною.
Благослови мене, друже,
Славою святою.
А поки те, та се, та оне...
Ходімо просто-навпростець
До Ескулапа на ралець —
Чи не одурить він Харона
І Парку-пряху?.. І тойді,
Поки б химерив мудрий дід,
Творили б, лежа, епопею,
Парили б скрізь понад землею,
Та все б гекзаметри плели,
Та на горище б однесли
Мишам на снідання. А потім
Співали б прозу, та по нотах,
А не як-небудь... Друже мій,
О мій сопутниче святий!
Поки огонь не захолонув,
Ходімо лучче до Харона —
Через Лету бездонную
Та каламутную
Перепливем, перенесем
І славу святую —
Молодую безвічную.
Або цур їй, друже,
І без неї обійдуся —
Та як буду здужать,
То над самим Флегетоном
Або над Стіксом, у раю,
Неначе над Дніпром широким,
В гаю — предвічному гаю,
Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насажу,
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе, мов кралю, посажу.
Дніпро, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах —
І веселенько заспіваєм...

1860 12 Taras Shevchenko selfportrait Автопортрет. Офорт. Санкт-Петербург 1860. Ліворуч унизу офортним штрихом авторські підпис і дата: 1860 Т. Шевченко. Нижче під портретом вигравірувана монограма: Ш.

У день смерті Тараса Шевченка його друзі художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські вирішили відповідно до волі поета поховати його в Україні, адже про це він просив у «Заповіті». І передсмертними словами 47-річного Тараса були: «До Канева…» Хоч Шевченку було дозволено повернутися з заслання, його не було реабілітовано. (Щоб поховати "неблагонадійного" поета в Україні, потрібен був дозвіл). Тому 28 лютого друзі поховали Тараса на Смоленському цвинтарі поруч з академіками, професорами Імператорської Академії мистецтв.

На панахиду прийшли представники української, польської, грецької громад. Серед них: М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський, О. Афанасьєв-Чужбинський, брати Лазаревські, М. Некрасов, Ф. Достоєвський, М. Шелгунов, Микола і Олександр Серно-Соловйовичі, М. Салтиков-Щедрін, М. Лєсков, М. Михайлов, О. Пипін, І. Панаєв, Василь та Микола Курочкіни, брати Жемчужникови, М. Помяловський, Круневич й багато інших.

Через брак грошей рідні (брати Йосип, Микита, сестра Ярина) не приїхали.

Поета в труні малювали художники М. Микешин, В. Верещагін, Л. Жемчужников, М. Дмитрієв та П. Ейснер. Скульптор П. Клодт зняв з небіжчика посмертну гіпсову маску.

posmertnyi-portret-vereshchaginПосмертний портрет Шевченка (В. Верещагін, 1861 р.)

6bc344c-sheva-piterМісце першого поховання Тараса Шевченка на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі.

posmertna-maska-shevchenka1
posmertna-maska-shevchenka2Посмертна маска Тараса Шевченка.

Кажуть, що під час відспівування до церкви ввійшла молода пані в глибокому траурі і поклала на труну терновий вінок. Є гадка, що це княжна Рєпніна, яка кохала Тараса Григоровича.

Після того, як п'ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу у квітні того ж року, перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

Друзі Шевченка вважали за честь поховати Кобзаря біля стін Канівського Успенського собору, який було збудовано 1144 року, на 3 роки раніше, ніж засновано Москву, не кажучи вже про Нотр-Дам чи Кельнський. В Україні такими древніми храмами є Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Успенський собор Єлецького монастиря, церква Параскеви П`ятницької в Чернігові, Василівська церква Овруча. Проте Г.Честахівський наполіг, щоб поховали Кобзаря на Канівській горі. Адже Шевченко озвучив своє останнє бажання абсолютно чітко: хоронити у Каневі.

800px-Grygory ChestakhivskyТарас Шевченко та Григорій Честахівський фото, 1860

Коло Канева Малюнок Тараса Шевченка«Коло Канева», малюнок Тараса Шевченка, 1859, олівець (зліва внизу тушшю рукою Шевченка напис: Коло Канева)

8 травня 1861 року домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Миколаївського вокзалу й залізницею перевезли до Москви. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Севськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва. Випрігши коней із воза, студенти Університету Святого Володимира провезли труну Ланцюговим мостом і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі. У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві.

20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському собор у Каневі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Туди ж перенесли дерев'яний хрест і встановили на могилі.

Настоятель Канівського Успенського собору Гнат Мацкевич виголосив пророчу промову: «Благовій, Малоросіє, перед містом Каневом: у нас поховано Тараса Шевченка!» І хоч настоятель говорив російською мовою (іншою не можна було), його усунули з посади. Подальша доля священика невідома.

Між іншим, Тараса ховали як парубка: перед труною йшли дівчата у яскравих вінках і стрічках, вишиваних сорочках і голосили… Через кілька днів Чернечу гору стали називати Тарасовою.

Цікаво що, на на Чернечій горі було виявлено 3 поселення полян, курганний могильник та 12 скарбів Х—ХІІІ століть.

З довколишніх сіл посходилися люди. Далеко не всі розуміли, що це за такий важливий пан відправляється на той світ, але Честаховський радо проповідував велич батька Тараса всім бажаючим.

"Так ось чого люд коло мене ходив роєм: йому хотілось слова, а я не скупився на цей товар, — пише Честаховський в одному з листів. — Любі канівські дівчата везли батька України добрих верстов з вісім або і усіх десять, бо треба було далеко, далеко кругом об'їжджать лісом, бо такі гори усе, що з великим трудом зійдеш піхтурою, а їхать нема і в помині. Котрі дівчата не мали де притулиться до Кобзаревого воза, напали на ліс і давай ломать віти і устилать дорогу Кобзареві. Покрилась Кобзарева дорога зеленими вітами, як зеленим килимом заслана. Як везли, то поперед усієї процесії несли портрет Кобзарів, і весь люд до малої дитини бачили, який він був живим".

"Опустили біле тіло в гроб і начав народ розходиться, — продовжує Честаховський. — Потім ми повечеряли і розійшлись, а декоторі остались ночувать на Тарасовій горі, і усю ніч огнище горіло, наче гайдамацтво ночувало в лісі зі свяченими".

Комплекс памятних знаків Сонце-хрест Шевченкової правди у Києві.JPG
Київ, Набережне шосе. Пам'ятні знаки на місці, де труну з тілом Тараса Шевченка занесли на пароплав

Heorhiivskyi Uspenskyi Cathedral KanivУспенський собор у Каневі

Селяни копають могилу Шевченкові в КаневіСеляни копають могилу Шевченку на Чернечій горі біля Канева (1861)

rodychi2Панихида під час перепоховання праху Шевченка. Київ, травень 1861 року.

9e1003f-sheva-1961Перша могила на Чернечій горі у Каневі, з дерев'яним хрестом. 1861 рік

e63c51f-shevchЧавунний хрест на могилі Шевченка. Кінець XIХ-го сторіччя.

Понад тридцять років — до останніх своїх днів — про збереження й упорядкування могили на Чернечій горі клопотався Варфоломій Шевченко, троюрідний брат Тараса Григоровича, який навесні 1861 року був «єлисаветградським купцем». Саме з такою приміткою його ім'я потрапило до складеного поліцією списку осіб, що прибули до Канева з домовиною Шевченка.

Щоб зберегти для нащадків могилу Шевченка, троюрідному брату поета доводилося орендувати землю під неї у Канівської міської думи. І дума регулярно брала за «півдесятини міської землі, на якій поховано прах Академіка Імператорської Академії мистецтв Тараса Шевченка» щорічну орендну плату — 2 карбованці сріблом. Піклуватися про поховання Варфоломію Шевченку було непросто, бо за ним постійно стежила поліція й жандармерія. Він був змушений регулярно змінювати місце проживання своєї родини.

Незадовго перед смертю Варфоломій Шевченко (він помер в 1892 році) за 100 карбованців сріблом викупив орендований шматок землі під Шевченковою могилою (постанова Канівської думи про продаж півдесятини землі вийшла 17 листопада 1891 року) й подарував його місту Каневу. Це давало можливість захистити могилу умовами, які були викладені в дарчій записці. Разом із землею Варфоломій Шевченко подарував місту ще й 3000 карбованців сріблом, які вклав до державного банку, заповівши, щоб проценти з тієї суми міська влада використовувала на утримання могили. На подарованій землі не дозволялося нічого будувати, не можна було і перетворювати її на кладовище. Водночас, могила мала бути відкритою для відвідувачів. Але міська дума дар не прийняла і утриманням могили не переймалася. Межа турбот місцевої влади обмежувалась лише наглядом за відвідувачами Тарасової гори.

f8c984a-sheva-varfolomijВарфоломій Шевченко - троюрідний брат поета, який 30 років піклувався про могилу. Саме він поставив на ній новий хрест, збудував хатку для сторожа і викупив землю під могилою, передавши її у власність місту Каневу. Із ним - онучка Олександра, майбутня дружина російського класика Леоніда Андрєєва

Пізніше доглядачем Шевченкової могили був викладач канівського двокласного училища, журналіст, письменник Василь Гнилосиров (псевдонім — А. Гавриш). Турботами його і Варфоломія Шевченка на горі згодом було збудовано хату для сторожа Івана Ядловського. Частина хати призначалася під кімнату для відвідувачів — так звану «Тарасову світлицю».

Іван Ядловський зобов'язувався доглядав за могилою Кобзаря з 1884–1933 роки. Півстоліття він охороняв могилу поета, доглядав дерева і квіти біля неї. Також Ядловський сам шив чоботи, плів ятерi, в'язав сітки, вирізав ложки, ковганки, рублі для прасування. А головне — знявши шапку з голови, зустрічав відвідувачів могили Шевченка, часто годував їх, пригощав чаєм з трав, пиріжками, які пекла його дружина Мелашка, а на згадку дарував людям ложки, зроблені у формі рибки, які вирізав сам.

1280px-Могила ЯдловськогоМогила Івана Ядловського на Тарасовій горі

Щороку, в дні Зелених Свят, на могилі Шевченка відбувався ніким і ніколи не скликуваний, але завжди незмінно масовий збір шанувальників пам'яті поета[2]. В окремі роки їх кількість доходила до 5-6 або й 10 тисяч. Приїздили пароплавами, човнами, возами, приходили пішки за багато десятків кілометрів. Тоді внизу під горою широкий берег Дніпра був переповнений возами. Лунали співи, читали «Кобзаря», на вогнищах готували похідну страву. Люди прибували поодинці і групами. Тим, хто приїздив з далекої дороги, знаходили нічліг.

В різні часи могилу Кобзаря відвідали: Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Микола Лєсков, Іван Бунін, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Марко Вовчок, Борис Грінченко, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Марко Кропивницький, Максим Горький та ряд інших. Вшановували пам'ять Кобзаря композитори Микола Лисенко, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Яків Степовий, артисти — Марія Заньковецька, Олександр Ленський та інші.

Микола Лисенко планував покласти на музику весь «Кобзар» Шевченка (він працював над здійсненням свого задуму все життя, написав на слова поета понад 90 музичних творів), а в 1909 році організував на могилу Шевченка в Каневі «громадську подорож», в якій взяло участь більше 100 чоловік.

10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю. Заповідник було створено у серпні 1925 року.

97b5440-sheva-1914Жандарми на могилі Шевченка під час 100-річчя з дня народження поета. 1914 рік

o 1f0e5g6ct1fc4sqg1krn1rg45af8e
2-5-768x48564269737 487acc25

1934 року у Каневі відкрили музей, а в 1939-му – спорудили новий бронзовий пам`ятник (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євген Левінсон) і літературно-меморіальний комплекс (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко, комісію з прийому пам'ятника очолював Йосип Каракіс). Відкриття пам'ятника відбулося 18 червня 1939 року.

Щоб гранітний постамент і бронзова постать Шевченка не роздавили склеп з труною, треба було точно визначити місце поховання, адже за козацьким звичаєм могилу обложено камінням і дерном, надавши їй округлої форми. Дощі з часом деформували її, і спеціальна комісія, до якої ввійшли представники НКВС, місцевої влади, вирішили зробити шурф і знайти склеп. Подейкують, що коли члени комісії спустилися у розриту могилу, хтось запропонував відкрити труну, хоч ніхто не мав на це права. Відкривши першу основну домовину, побачили металевий ящик, а в ньому – красиву труну з віконцем, на якому лежав засохлий віночок… Пізніше жінка, що була в цій комісії, згадувала, що Шевченко лежав, як живий. Присутні перелякалися, бо після 78 років гадали побачити останки. Коли на обличчя поета потрапило повітря, воно в ту ж мить почало просідати… Чим пояснити цей факт? Останні десятиліття численні релігійні громади звертались у Шевченківський Національний заповідник з приводу канонізації Кобзаря. А її умовою є нетлінність померлого. Деякі люди йшли причащатися до Тарасової могили (як правило, причащаються лише біля вівтаря).

З часу реконструкції могили 1939 року було прийнято рішення замурувати вхід в склеп залізобетонною плитою, щоб ніхто не турбував володаря Чернечої гори. Навіть німці під час окупації не зазіхнули на могилу.

Могила-Шевченко

У 1978 році на могилі Шевченка вчинив акт самоспалення дисидент, політв'язень, Герой України - Олекса Гірник. Він вчинив це на знак протесту проти русифікації України. Інформація про цей вчинок замовчувалася за роки радянської влади.

Письменник і публіцист Петро Ребро припускає, що у своєму «Заповіті» Тарас Шевченко змальовує пейзаж неподалік від Хортиці й саме тут просить поховати його згодом. Окрім згадки про Дніпро, кручі (якими можна назвати скелі острова над річкою) наводиться, що у першій публікації твору в «Кобзарі» в рядках «Було видно, було чути, / Як реве ревучий» Ревучий зазначається з великої літери. Одну з таких назв мав Ненаситець – нині затоплений поріг на Дніпрі, що за переказами був чутний за 15-20 кілометрів. Теорію Петра Ребра підтримала письменниця Оксана Забужко. Про це вона розповіла в одному з випусків літературної програми «ЛітПроСвіт».

Музейний ансамбль на могилі Шевченка доповнив гранітний комплекс сходження (1977) і відтворена 1991 року «Тарасова світлиця».

chupryna-kalyna-kaniv-1986Олекса Чуприна і гурт «Червона калина» в Каневі на могилі Тараса Шевченка, 1986 рік

Постановою Ради Міністрів УРСР від 21 листопада 1989 року № 287 «Про створення Шевченківського національного заповідника в м. Каневі», заповіднику надано статус національного, підтверджений Указом Президента України «Про національні заклади культури» від 11 жовтня 1994 року № 587/94.

Сьогодні Шевченківський заповідник віднесено до сфери управління Міністерства культури і туризму України. Управління здійснює Державна служба з питань національної культурної спадщини.

 
c43d3c1-shevch-horyКанівські гори з Дніпра.
9b257ea-shevch-100hrnВигляд з Чернечої гори. Рімейк цього пейзажу є на зворотній стороні 100-гривневої банкноти.
64269737 64a63a02
147990
Меморіальний комплекс на могилі Тараса Шевченка.
 
Використані джерела:
  1. Вікіпедія. Могила Тараса Шевченка.
  2. Вікіпедія. Шевченківський національний заповідник.
  3. Вікіпедія. Чернеча гора.

© Портал SPADOK.ORG.UA


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber