Понеділок
23 трав., 2022
   

Ukrainian English Polish

Вісники, гінці і розвідники Київської Русі

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 2

Давньоруські гінці

Поява розвідників в Київській Русі відноситься до періоду феодальної роздробленості. Несподівано для її жителів вона розділилась на півтора десятка земель і князівств, государі найсильніших серед яких почали змагатися за першість між собою і з самим великим князем київським. У міру зміцнення і централізації державної влади з'явилась потреба в поштовій кур'єрській службі, а також тих, які будуть збирати інформацію. Поняття "розвідник" як такого ще не було, їх називали - вісниками, лазутчиками та увідувачами (вивідувачами).

На жаль, літописці не залишили нам докладних розповідей про усі подробиці служби княжих вісників та їх обов'язків. Майже немає відомостей про те, хто конкретно виконував доручення князів з доставки грамот, наскільки швидко пересувалися гінці по шляхам давньоруської держави і сусідніх країн, як забезпечувалася безпека важливих державних документів при їх доставці, яку роль відігравала військова розвідка в управлінні державою і т. д.

Але на підставі уривчастих фактів і відомостей, наявних в давньоруській літературі та працях істориків, можна спробувати дати коротку характеристику роботі військових кур'єрів в Київській Русі.

Druzhina

Відомо, що вже в кінці IX століття один з перших київських князів Олег використовував своїх гінців для підтримки зв'язку з сусідніми слов'янськими племенами, що незабаром увійшли до складу Київської Русі. У 885 році він посилав свого гінця до радимичів. У «Повісті временних літ» літописець так записав про це:

«Послав Олег до радимичів, питаючи: «Кому даєте данину?» Вони ж відповідали: «Хазарам ». І сказав Олег: «Не давайте хозарам, а платіть мені».

Наведений текст свідчить про те, що гінці київського князя в 885 році як мінімум двічі побували на землі радимичів. Перший - з метою дізнатися, хто стягує з них данину, другий - передати наказ Олега, щоб радимичі платили данину йому. Послання Олегом вісників до радимичів було випадковим епізодом, так як у IX столітті в Київській Русі існували військові кур'єри для передачі розпоряджень князів.

гонець

У 881 році Олег провів чергову спецоперацію по ліквідації братів-варягів Аскольда і Діра. Він спочатку послав у Київ свого лазутчика під видом одинокого мандрівника. А коли розвідник повернувся, то організував невелику дружину під виглядом купців і, дезінформувавши киян, виманив Аскольда та Діра на зустріч, де ці київські князі були ліквідовані точковим ударом.

Любила контррозвідувальні і наступальні дії рівноапостольна княгиня Ольга, яка фактично винищила непокірних древлян. Ольга дезінформувала їх, розпустивши чутку, що знову хоче одружитися. І знищила першу древлянську делегацію, поховавши їх живцем у човні, на якому вони прибули для сватання. Після цього на кордоні з древлянськими територіями Ольга поставила вірних людей, щоби інформація про загибель делегації не просочилася. До них же княгиня направила друге посольство з проханням спорядити найзнатніших і найвпливовіших древлян, які в результаті приїхали і були спалені в лазні. Ольга, таким чином, «викосила» всю древлянську знать, а тому облога та спалення Іскоростеня для військ Ольги були значно полегшені. Ця акція вважається першою контррозвідувальною операцією спецслужб Київської Русі.

knyagynya-olga

Про давньоруських "гінців" розповідається в літописі 1093 року. Розповів літописець, що прийшли половці під Київ і обклали місто Торчеськ. Тоді жителі послали сказати князю Святополку Ізяславичу (в тексті - «посла до Святополка»): «Якщо не пришлеш хліба, то здамося». Так описують цю подію усі літописи, крім одного - літописця Переславля Суздальського. Всього одним словом відрізняється запис Переславського Літописця: «посла гінця до Святополка». Так вперше у давньоруських літописах був згаданий гонець. Схоже. що літописець по інерції вписав в текст звичне для тодішнього побуту слово.

З середини XIV ст. слово «гонець» все частіше і частіше зустрічається на сторінках рукописів. У Володимирському літописі під роком 1348-м читаємо: «І постігоша його гінці кілечіі з Орди». Тут мова йде про гінців, яких послав з грамотою хан Едигей. Можливо, слово «гонець» народилося в кінці XII - початку XIII ст., коли в давньоруській мові з'явився вираз «гна ізгону» - тобто, гнати щосили, швидко мчати, наздоганяти.

Вісників і гінців відправляли як з усним повідомленням, так і з грамотою. Але було за старих часів слово, яким називали посильних тільки з письмовим повідомленням: «Граматоносьць» (грамотоносець). Воно зустрічається в пам'ятнику давньоруської перекладної літератури «Історії іудейської війни» Йосифа Флавія. Переклад книги зроблений в першій половині XI ст.

rsz ginec-vist

Київські князі через своїх гінців підтримували регулярний зв'язок з Візантією, Болгарією та іншими сусідніми країнами. В історичній літературі є відомості, що гінці київських князів вже в Х столітті бували в столиці Візантії - Царгороді (Константинополі). Там навіть існував  спеціальний квартал святого Мами, де був заїзжий двір для руських купців. Власне від них й приходили усі відомості, що стосувалися найважливіших подій у Константинополі та й всій Візантії. Такі відомості могли надходити й від спецназу - русів, що служили в імператорській гвардії.

Несподіваність нападу Русі на Константинополь 860 р. доводить, що і в цьому разі зіграли свою роль вивідувачі, бо похід Аскольда слід вважати ретельно продуманою і добре до часу прихованою справою. Вигідний для себе мир із сплатою греками контрибуції, якого досяг унаслідок того походу руський князь, свідчить про вдалість усієї військової акції Аскольда.

Спецназ Русі

Гінцями і вісниками ставав не будь-хто, а особлива категорія людей, які добре орієнтувалися на місцевості і розбиралися в географії, володіли краєзнавчою, етнографічною інформацією, знали таємні стежки, шляхи, дороги, маршрути.  Це були сильні і мужні люди, патріоти, готові вступити в сутичку з диким звіром чи ворогом. Вони були, безумовно, віддані своєму князю, адже часто доводилося возити таємні вісті, розголошення яких могло стати фатальним. Гонець міг змінити свій маршрут, якщо по дорозі дізнавався, що потрібна йому особа переїхала в інше місто або вирушила в похід. Згадаймо, що вісник князя Ярослава до Гліба все-таки доставив повідомлення адресату, незважаючи на те, що Смоленськ розташований в стороні від дороги з Новгорода в Муромі. Це було характерною особливістю найдавнішої давньоруської пошти, лист мав знайти адресата в будь-якій точці держави. І друге, не менш важливе положення - вісник не тільки передавав письмове або усне послання свого князя, але і привозив відповідь. Через своїх вісників і гінців київські князі сповіщали всі землі і волості про найважливіші події, що відбуваються в країні. Разом з тим князі дізнавалися від своїх розвідників, що нового, які настрої у суспільстві.

військова пошта русі

Для прискорення пересування київських князів і їх слуг по дорогах держави в Київській Русі встановлюється натуральна повинність, звана «повози», за якою населення зобов'язувалося давати «поводних коней» проїжджаючим по території тієї чи іншої волості князям, вісникам і іншим «княжим мужам». Введення цієї повинності сприяло широкому розвитку кур'єрського зв'язку та прискоренню руху княжих гінців за маршрутами.

druzhinnikskonem

Князь Володимир перед атакою візантійського Херсонеса направляв своїх розвідників у складі торгових місій. Інформація про стан військової інфраструктури противника надходила від купецьких спільнот, від паломників і священиків, що мали широкі контакти. Відомо, що князь Володимир з метою збору розвідувальних даних висилав у Волзьку Булгарію вченого-філософа, грека Марка Македонянина. Літописи говорять про вербування Володимиром агентів з числа політичної еліти суміжних країн. Наприклад, у 990 році в Києві знайшли притулок відразу чотири князя булгар, які перебували в конфронтації з володарями Волзької Булгарії. Вони виконували інформаційну підготовку походів Володимира в землі булгар, здійснених у 994 і 997 роках. Безумовно, князя Володимира можна з повним правом назвати розвідником Київської Русі. Однак, вивчаючи його біографію, не виключно, що він міг і сам бути подвійним агентом та працювати на розвідку інших держав.

Агенти секретної служби виконували небезпечні місії і за князя Володимира Мономаха. У лютому 1095 року уділи цього князя могли піддатися спустошенню половцями. Князь відіслав в якості заручника в стан степовиків сина Святослава. Хан Ітлар приїхав до міста Переяславець для переговорів з русичами. Мономах тим часом вислав в орду агентів. Вони пробралися вночі в намет Кітана, вбили хана і звільнили заручника. Одночасно в місті був убитий Ітлар.  Згодом досвід перших розвідників Русі розвивався в міру вдосконалення військової системи і методів боротьби з ворогами на Заході та Сході.

Використані джерела:

  1. Скрипник О. Українська розвідка. Прадавні часи.
  2. Скрипник О. Розвідники, народжені в Україні. – К.: Ярославів Вал, 2011. – С. 35 – 41.
  3. Скрипник О. В. Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень. Київ: АДЕФ-Україна.2019
  4. Котляр М.Ф. "Розвідка" на Русі в XII - XIII ст.
  5. Котляр М.Ф. Розвідувальна діяльність у Київській Русі // "Воєнна історія" #2 за 2002 рік
  6. Зовнішньополітична стратегія княгині Ольги в Давньоруській державі // СЗРУ
  7. Розвідувальна місія Володимира Великого, хрестителя Київської Русі-України // СЗРУ
  8. Вивідувальна діяльність у контексті запровадження християнства у Київській Русі // СЗРУ

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків" 


Поділитись статею у соцмережах:


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів:

blog comments powered by Disqus