Вівторок
19 бер., 2024
     

Ukrainian English

Походження українського народу і назви «Україна»

Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 20

Походження українського народу

Питання походження українського народу є доволі складним, незважаючи на те, що досліджується воно професійними істориками давно, починаючи ще з XIX-XX ст. і на сьогодні існує безліч праць та книг, присвячених цій темі. Однак, варто розуміти, що ця проблема відноситься не тільки до царини історії, етнології, а й до геополітики також.

Постійний політичний тиск, який цілеспрямовано здійснювався і здійснюється на українців, на українську мову, культуру, історію, різні шизофренічні фейки, байки та вкиди на кшталт "українців вигадали німці, поляки, Австро-Угорщина" або "українців придумали за часів СРСР - Лєнін, Сталін" заваджали прийти до кінцевих висновків.

Однак, спираючись на джерела істориків, антропологів, мовознавців, можна все-таки спробувати виділити найбільш достовірну, на нашу думку, концепцію етногенезу українців:

  • Теорія автохтонності - українці є осілим корінним населенням України, яке безперервно (на протязі різних історичних періодів) проживає на своїй землі. Себто є автохтонами. Етнічну основу українців становило населення пізнього палеоліту (Мізинська культура), потім неоліту/енеоліту (Трипільська культура). Трипільці, які активно займалися хліборобством і землеробством, мігрували на захід (Крито-мінойська культура), а інша частина залишилася і змішалася з кочовим населенням, яке тут з'явилося, еволюціонувавши у скіфо-сарматів. Проіснувавши кілька століть, Скіфія і Сарматія зникають на історичних мапах, і замість того з'являються племінні союзу - волиняни, подоляни, поляни, древляни та інші, які стали етнічним ядром Русі-України. Цієї теорії притримувалися різні дослідники, наприклад Віктор Петров, Ярослав Пастернак, Хведір Вовк, Вікентій Хвойка, Михайло Грушевський. 

Праотці українського роду

Варто додати, що ця теорія, по суті, відкидає братерство "трьох народів", яка довго і нудно розкручувалася Радянським Союзом і була загальноприйнятою аж до початку 1990-х років. Білоруси, росіяни та українці насправді мають різну історію, різну етнічну основу і різну територію проживання. І це підтверджують джерела.

Сама назва "Україна" в історичних документах згадується в Іпатіївському літописі під 1187 роком. Розповідаючи про героїчну смерть переяславського князя Володимира Глібовича, літописець повідомляє: “…и плакашася по нем всі переяславци… се бо князь добр и крепок на рати… и о нем же Украина много постона…”. Це сталось під час походу на половців, а даний уривок означає - «за ним же Україна багато потужила».

nazva-ukraina-karta

Цей же літопис містить розповідь про князя Ростислава Берладника, який завітав до «України Галицької». А у Галицько-Волинському літописі містяться рядки про князя Данила Галицького, котрий «забрав Берестій, і Угровськ, і Верещин, і Столп’є, і Комов, і всю Україну».

Якщо поглянути на праці давніх картографів, у найраніші часи Україна позначається як "RVTHENIA" - з центром у Києві (Kijovia), з населенням Poleni (Поляни) та Борисфеніти (скіфи-землероби/хлібороби). Зокрема, це гарно ілюструє карта Каспара Вопеліуса за 1555 рік. На цій карті ще немає етнічних українських земель - Волині та Поділля. Вони з'являться пізніше. А все Північне Причорномор'я займають племена готів і таврів:

ruthenia-2

історія України

На карті Ніколауса Вісхера 1640 року та інших картах цього періоду помічаємо як скіфо-сарматські та інші племена потихеньку асимілюються і зникають з карт. Топонім "RVTENIA" теж зникає і з'являються натомість назви етнічних українських територій - Polesia, Volhynia, Podolia, а також "UKRANIA" - вона займає центральні землі Середньої Наддніпрянщини з тим же центром у Києві (Kiov), що й "RVTENIA". 

Назва Україна на давніх картах

І що цікаво, на цій та інших мапах, наприклад "Novissima Russiae Tabula" (1640) знаходимо територію - "Okraina", яка знаходиться за кордоном, в межах сусідньої Московії і до України немає відношення:

ukrainia-map-oldest

Мапа "Alexis-Hubert Jaillot, L'europe divisee suivant" 1696 року позначає землі України під назвою "Vkraine Payses des Cosaqves", що означає: "Україна - земля козаків". А за кордоном на схід починаються російські території - Смоленськ, Рязань, Москва і Окраїна (Дике Поле), яка межує з Тартарією (власне тому так і назвали):

vkraina-cosakiv-mordva-moskva

Аналогічне бачимо на мапі Giacomo Giovanni Rossi "Russia Bianca o Moscovia" (1688):

vkraina-zemlya-kozakiv

Київ і Україна на мапі 1613 року "Magni Ducatus Lithuaniae Caeterarumque Regionum Illi Adjacentium" (для збільшення клікніть по зображенню):

kyiv-ukraina-mafnus-ducatus-map

Ще мапи:

okraina-rosia-karta-ptrolemeia

okraina-rossia2

dikoe-pole-mordva

Таким чином повністю розвіюються міфи, буцімто топонім "Україна" - це "окраїна", якими впевнено орудували ворожі пропагандисти. Йдемо далі.

Топонім "UKRANIA" фіксується в роботах Філіпа Йогана (Юхана) Табберта фон Страленберга (Philipp Johann von Strahlenberg,1676 — † 1747) — офіцера шведського короля Карла XII під час Північної війни і географ німецького походження. У 1703 р. отримав чин капітана. Після битви під Полтавою він був узятий в полон і відправлений до Сибіру в Тобольськ. З 1709 по 1722 рр. був у полоні в Подольську і в експедиції Д.Г. Мессершмідта по Сибіру. Тут він зібрав багатий етнографічний і картографічний матеріал і відомості про відкриття у Північно-східній частині Азії першої чверті XVIII сторіччя, які використовував при створенні мапи «Росії і Великої Татарії 1730 р.»

історія України

Мапа України Страхленберга

Страленберг також видає книгу під назвою «Історико-географічний опис Північної і Східної частин Європи і Азії» (Das Nordund ostliche Theil von Europa und Asia… In verlegung des autoris, 1730) у якій прямим текстом згадує Україну та її жителів:

«…на сьогоднішній день Mалоросійські Козаки в Україні або малої Росії, які поділяються на Громадян та Козаків, фактично використовують назви "Українці" та "Козаки", але ходячи поодинці можуть називатися Козаки».

0 xYJAIiONjnfLr WJ

ukrainer

З цього матеріалу можна підсумувати наступне: козаки, які проживали в Україні і, природньо, походили із скіфо-сарматських племен, поступово почали називати та ідентифікувати себе "українцями". Подібні згадки знаходимо на сторінці етнографічних книг інших істориків-географів, які вивчали населення Русі-України: Йоганна Готліба Георгі, Йоганна Ернста Фабрі,  Вільгельма Крістіан Фрібе, Яна Потоцького та інших

історія України

Загалом в історично-етнографічних джерелах починаючи з 1700-х років масово згадується етнонім "українці". У повідомленнях проскакує також етнонім "козаки", але все частіше до них застосується саме загальна назва народу "українці". У висновку, на основі різноманітних повідомлень можна змалювати такий собі портрет, сукупний образ українців: "...вони працьовиті, знають гуманітарні науки і люблять співати, у них гарний голос, народ вільний, щирий, військовитий, але який зазнає, на жаль, постійних утисків збоку царського режиму... борці за свободу і волю, які не здаються навіть у найскладніші та жахливі часи для країни....".

Навіть легендарний Вольтер знав про українців у свої часи достатньо багато і писав наступне:

“....колись землі українців належали стародавній Скіфії, а потім почали колонізуватись греками, про що свідчать архаїчні написи на стінах київських храмів (тут можна допустити версію, що за грецькі він міг прийняти кирилічні написи)... Українці, яких називають козаками, є поєднаним утворенням давніх роксоланів, сарматів і татар (Les Ukrainiens qu’on nomme Cosaques sont un ramas d’anciens Roxelans, de Sarmates, de Tartares réunis)... Україна завжди мала натхнення бути вільною. Але, оточена з усіх боків Московією, країнами, підвладними великому правителю [султану], та Польщею, вона змушена була обирати собі протектора, а в подальшому й володаря, з однієї з цих трьох держав. Вона піддалася спочатку під протекцію Польщі, яка вважала її занадто за підневільну собі, тоді вона звернулася до московита, який обернув її у таке рабство, до якого лише був здатний. Спочатку українці (Ukrainiens) мали привілей обирати поміж собою князя під іменем генерала. Але дуже скоро вони були позбавлені цього права, і їхній генерал почав призначатися московським двором”. Voltaire (1694–1778). Histoire de Charles XII, roi de Suède, par M. de V***. Tome premier [-second] 1731. С. 302

ukraina-volteur

Вольтер також пише про складність поняття «Русь» (la Russie), яке розподіляється на регіональні утворення: Велику, Малу, Білу, Чорну, Червону. Україну або Київську землю автор ототожнює з «Малою чи Червоною Руссю», що розміщується по обидва боки річки Дніпра. Щодо релігійних витоків, то він вказує таке: «Спочатку в цій країні були лише язичники та магометани». При цьому Вольтер чудово знав історію хрещення Русі...

Інший француз - Леклерк Ніколя-Габріель (Nicolas Gabriel Le Clerc) писав про українців так:

Від часу походу Сигізмунда не тільки козаків українців але й поляків, які зробили свій внесок у перемогу, також почали називати козаками. Поляки розуміли під цією назвою вільних людей, котрі несли військову службу добровільно, не отримуючи платні, й завжди були готові пожертвувати своїм життям заради загального блага.

1 Cy2uKa9r8zveTSU1AlpPYg

5 серпня 1616 року галицький історик і публіцист Іван Гербурт пише обширний лист до тодішнього Папи Римського Павла V. У ньому він себе називає русином, а Русь - своєю Батьківщиною. Він дає перелік сусідів, серед них Московичі. Витримка з листа:

ivan-gerburt-lyst

Висновки

  1. Отже, "Україна" - назва нашої землі з найдавніших, ще мізинських та трипільських часів, а українці - корінний автохтонний народ з тисячолітньою історією, який проживав і проживає на своїй рідній землі з давніх-давен.
  2. Україна - є абсолютною правонаступницею Скіфії та (її спадкоємниці) Русі. 
  3. Скіфи протягом історії з нашої землі нікуди не зникали, а просто асимілювалися з іншими племенами. Скіфи не мають жодного відношення до Московії. Можна сказати, що ті скіфи-землероби, які проживали від Причорномор'я вздовж по течії Дніпра до Києва (борисфеніти) поступово стали "полянами" - корінними поселенцями Києва та області. Київ на давніх картах позначали як "Kyovia" (Куявія). Поступово на територіях скіфів і сарматів почали з'явилятися українські субетноси - подоляни (PODOLIA), волиняни (WOLHYNIA), поліщуки (POLESIA), русини (RUTHENIA). Щодо останніх, то вони себе так тривалий час називали тому, що на їхніх територіях (внаслідок певної культурної ізольованості) ще зберігалася стара назва "Русь", або "Рутенія" (RVTHENIA, на європейський лад).
  4. Московія (MOSCOVIA, MOSCOVITE, Московське ханство) - відокремлена від європейської спільноти дика і заліснена територія (від. "мокша" - болото), як її позначали на картах, яку переважно населяли різні угро-фінські (чудь, меря, мордва, вепси та ін.), тюркські (половці, хозари, булгари, татари, башкіри та ін.), кавказькі (адиги, кабардинці, шапсиги, касоги) та монгольські орди (азійська, ногайська орда та ін.). Московія завжди прагнула загарбати собі територію "Русі-України", а тому заперечувала існування українського народу. Московські історики постійно намагалися і намагаються споконвічну назву "Русь" привласнити собі, аби потім загарбати території і обгрунтувати напад.

okraina200

borysphenity

Таким чином, ми, українці, давня і самобутня нація. Про яку тогочасні історики прекрасно знали, писали й виділяли серед інших народів. Про це свідчать численні етнографічні описи мови, звичаїв, традицій, культури українців, наведені у цій статті. В іноземних дослідників не виникало жодних проблем з ототожненням двох споконвічних назв нашої землі  - "Русь" і "Україна" - це розумілося як одне ціле. Ніхто з європейських дослідників ніколи навіть не ставив під сумнів існування українського народу, у його самобутності. Як влучно зазначав Радевич-Винницький:

«Боротьба навколо назви «Україна» та її похідних («українець», «український», «українство», «українськість»), була, та й залишається, такою гострою тому, що це не просто слово – це СИМВОЛ, у якому закодована національна ідея і закладена потужна енергія прагнення народу вільно жити на своїй землі в соборній, самостійній державі».

Завдання ворога - забруднити наші символи, вкрасти наші назви та історію, стерти з лиця землі український народ. Однак, з упевненістю сказати, що ми - народ незнищенний і неподоланний.

Ми були, є і будемо.

Слава Україні!

Використані джерела:

  1. Іпатіївський літопис.
  2. Шелухін С. Назва України – Відень: накладом Вид. т-ва «Франко Син і Спілка», 1921.
  3. Багринець В.М. Коли і як виникли назви «Україна», «українці»? / В.М. Багринець. – Ужгород: Ґражда, 2002.
  4. Віктор Петров. Походження українського народу (1947)
  5. Пастернак Я. Важливі проблеми етногенези українського народу в світлі археологічних досліджень. Українське Історичне Товариство. — Нью-Йорк, 1971.
  6. Україна на мапах європейських картографів.
  7. Володимир Білінський. Україна-Русь. Книга перша. Споконвічна земля (2013)
  8. Володимир Білінський. Країна Моксель, або Московія. Книга 3.
  9. Блог "Українські теми". Назва "Україна" і "українці". // платформа Medium.
  10. Євген Наконечний. Украдене ім'я: чому русини стали українцями (2001)
  11. Микола Чубатий. Княжа Русь-Україна.

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber