Вівторок
19 бер., 2024
     

Ukrainian English

Чи були руни у слов'ян?

Рейтинг 3.3 з 5. Голосів: 57

Руни слов'ян

 

Храм Ретра і прильвіцькі чури

Першим важливим джерелом, котре почасти свідчить про дохристиянську писемність у слов'ян, а також повідає про їх життя і традиції, є "Хроніка" Тітмаpа Мерзебурзького (976-1018р.) [1]. В ній німецький хроніст змальовує культовий давньослов'янський хpам Ретpа-Радегаст, а також вказує на той факт, що на ідолах цього хpаму нанесені якісь імена, а отже літери:

"Хоча я з великим здриганням можу казати про них, все ж, щоб ти, любий читачу, дізнався про брехливі їх забобони і ще більш безглуздий культ цього народу, хто вони і звідки сюди прийшли. Є в околиці редаріїв якесь місто, під назвою Радегост, трикутне і має три брами; зі всіх сторін його оточує великий ліс, недоторканий і свято шанований місцевими жителями. Дві із цих брам відчинені для усіх заходячих; треті ж, повернені на схід і найменші, відкривають шлях до лежачого неподалік моря, доволі страшного на вигляд. У місті немає нічого, крім майстерно спорудженого із дерева святилища, основою якого служать роги різних тварин. Стіни (храму) ззовні, як всякий може бачити, вирізьблені зображеннями різних богів і богинь, а всередині стоять ідоли богів ручної роботи, кожен з вирізаним ім'ям, вбрані в шоломи і лати, що надають їм грізного вигляду. Головний з них, якого особливо поважають й шанують усі погани, зветься Сварожич (Zuarasici). Тут знаходяться бойові знамена, які виносяться з храму тільки у разі війни, причому вивести їх можуть тільки піші воїни".

Городище РетраІлюстрація городища Ретра по опису Тітмара Мерзенбурзького.  За основу взяті околиці села Прільвіц, поблизу містечка Нейбранденбург. Думки дослідників сходяться в тому, що саме тут колись і стояв культовий давньослов'янський храм, про що свідчать залишки валів та археологічні знахідки, виставлені сьогодні у краєзнавчому музеї Нейбранденбурга. З усіх боків місто оточене лісом та озерами: Lieps (внизу) та доволі глибоководним Tollensesee (вгорі). Останнє Тітмар Мерзенбурзький й міг назвати морем. Наступні свідчення, які ми приведемо доведуть цей факт.  Річ у тім, що в той час не існувало чітких визначень моря і озера, які ми знаємо сьогодні, люди були далекі від географії,  а тому кожне велике за площею та глибиною водоймище могло зватись морем. Власне, ці поняття були ототожнені.  В історії чимало свідчень, наприклад Понтійське озеро - Чорне море.   

Язичницький храмРеконструкція давньослов'янського храму Ретра

Далі Тітмар описує служби і обряди у цьому храмі:

"Для ретельної турботи про святилище місцевими жителями призначені особливі служителі. Коли вони збираються там, щоб принести жертву ідолам або пом'якшити їх гнів, ті сидять, тоді як інші стоять поруч; таємно перешіптуючись один з одним, вони з трепетом копають землю, і, кинувши жереб, дізнаються істину в справах, що викликають сумнів. Закінчивши це, вони покривають жереб зеленим дерном, і, встромивши в землю навхрест два загострених списи, зі смиренним послухом проводять крізь них коня, який вважається найбільшим серед інших і тому шанується, як священний; не зважаючи на кинутий вже жереб, який вони спостерігали раніше, через цю, нібито божественну, тварину вони повторно проводять ворожіння. І якщо в обох випадках випадає однаковий знак, задумане виконується; якщо ж ні, засмучений народ відмовляється від затії. Старовинний, обплутаний різними забобонами, переказ свідчить, що, коли їм загрожує страшна небезпека тривалого заколоту, з названого моря виходить величезний вепр з білими, блискучими від піни, іклами, і з радістю валяючись в багнюці, являє себе багатьом". 

Храм Ретра

"...Скільки околиць в тих краях, стільки там і храмів, в кожному з них шанується невірними кумир того чи іншого демона. До того ж вищезгадане місто (Ретра) займає серед них особливе положення. Відправляючись на війну, вони прощаються з ним, а повернувшись з успіхами, шанують його належними дарами; шляхом жеребу й коня, як я вже казав, вони старанно з'ясовують, що служителі повинні принести в жертву богам..." (Т. Мерзебурзький)

Язичницький храм

"На чолі їх, прозваних загальним ім'ям - лютичі, немає якогось одного правителя. Обсудивши в народному віче те чи інше рішення, вони усі повинні дати згоду на приведення його в дію. Якщо ж хто-небудь із одноплемінників виступить на зібранні проти прийнятого рішення, його лупцюють палицями; а якщо він і поза зібранням відверто противиться йому, то губить внаслідок спалення і повного розграбування усе своє майно, або виплачує в їх присутності відповідну його рангу суму грошей. Самі невірні і непостійні, від інших вони вимагають міцної і непорушної вірності. Мир вони укладають, збриваючи частину волосся, змішуючи їх з травою і подаючи праву руку. Однак, за гроші їх легко можна змусити його порушити." (Т. Мерзебурзький)

Поховання лютича, ободритаРеконструкція поховання знатного лютича (редарія), знайденого в Уккермарку - історична область в Німеччині,  яка отримала свою назву від слов'янської назви головної річки цієї області - Укра (пол. Wkry, нім. Ucker).  Уккермарк - терени одного із роду лютичів - роду украни.

ukranenlandUkranenland - сучасний скансен поселення укранів в Німеччині. Будівля на задньому плані за своєю конструкцією дуже нагадує гуцульську курну хату.

Ще одним цінним джерелом, яке повідомляє про існування легендарного міста є Адам Бременський (бл.1066р.) та його "Діяння священиків Гамбурзької церкви" [2]:

"Склавинія (Sclavania) в десять разів більше нашої Саксонії, якщо зараховувати до неї Богемію (чехів) і живучих по той бік Одри полянів (можливо, поляків), які не відрізняються від інших славів ні зовнішністю, ні мовою....Ця країна (Склавинія), - при тому що вона багата зброєю, людьми і плодами - зі всіх сторін оточена перешкодами у вигляді чащоб і рік. В ширину вона простягається з півдня на північ, тобто від ріки Ельби до самого Скіфського моря. В довжину ж вона, як ми собі уявляємо, починається від нашого гамбургзького архієпископства і, розкинувши свої безкраї простори, тягнеться на схід аж до Баварії, Угорщини і Греції. Слов'янських народів існує чимало. З них першими є вагри, які на заході сусідять з ельсбькими саксами і місто яких - Ольденбург, що стоїть на морі. Далі йдуть ободрити, яких тепер називають ререгами, а їхнє місто Магнополь (Мекленбург). Напроти нас живуть полаби, місто яких називається Ратцебург (Ратибор). За ними ідуть глиняни і варни. Далі мешкають хижани і черезпеняни, які відділяються від долечан і ратарів річкою Піною і містом Демміном. ​​Там межа Гамбурзької єпархії. Існують й інші народи Склаванії, вони живуть між Ельбою і Одрою, такі як гавеляни, біля ріки Хафель, доссани, лебуси, віліни, стодоряни і багато інших (украни, наприклад). З них живуть по центру і є найсильнішими з усіх - редарії, прозвані за свою мужність - лютичами, їх славетне місто Ретра - пристанище ідолопоклонства. Там побудований величезний храм в честь псевдобогів, головним з якиє є Радегост. Його статуя виконана із золота, ложе з пурпуру. У цього міста дев'ять воріт, оточене воно з усіх боків глибоким озером, через яке для переходу побудований колодний міст, однак через нього дозволяється переходити лише йдучим туди заради жертвопринесення або тим, хто бажає отримати відповідь від оракула... Кажуть, що від Гамбурга до храму чотири дні шляху" (Capitulum 18).

Мапа західних слов'ян: лютичі, ободрити, ругії, ретаріїМапа розселення західних слов'ян за Адамом Бременським

Згідно з повідомленнями істориків XVIII століть, доля Ретри тотожна іншим дохристиянським святилищам - храм було поруйновано декілька разів християнами. У перший раз це відбулося у 955 році під час правління імператора Оттона I, місто було поруйноване, храм знесений, а статуя Радегаста разом з усіма скарбами була подарована єпископу Бранденбурзької марки. Взимку, року 1067-го, після тривалої міжусобиці між різними родами лютичів в слов'янські Полабські землі вторгся єпископ Бурхард. Вторгся він з метою знищення язичницької Ретри. А взимку наступного року по слов'янських землях пройшовся сам імператор Генріх IV Лев, що піддав землі полабів страшному руйнуванню. Тоді священне місто Ретра і знаменитий на весь слов'янський світ храм були спалені та стерті з лиця землі. Згодом ці спорожнілі землі перейшли до Німеччини.

Знищення язичницьких храмів

Через доволі таки пасивну позицію офіційної науки, досі точно не відомо, де саме знаходився культовий центр лютичів. Та пролити світло можуть Прильвіцькі чури, тобто ідоли, а заразом дати додаткові відповіді до вже поставлених питань на тему дохристиянської писемності слов'ян.

Так, весною між 1687 і 1692 роками, Самуель Шпонхольц - священик села Прильвіц, розсташованого недалеко від містечка Нейбранденбург (Новий Бранібор), вирішив посадити у своєму саду дерево. Як раптом, з-під його лопати блиснув жовтий метал... Так був відкритий Прильвіцький скарб, який налічував безліч невеликих за розміром бронзових фігур - язичницьких ідолів та інші ритуальні предмети. 

Фігурки були оплавлені, що свідчить про те, що вони горіли. Як відомо, храм Ретра був вщент знищений вогнем. Отож, можна припустити, що за шість століть до цієї події на місце будинку та саду священика Шпонхольца, одним з жерців храму були винесені та закопані ретринські чури та рештки ритуальної атрибутики, щоб потім не були знищені німцями-християнами. Предмети були рясно вкриті рунічними написами, які німецькі дослідники не змогли віднести до відомих їм германських рун, а назвали молодшими, венедськими рунами - Veneda Runis - тобто, слов'янськими рунами.

Венедське письмо

Рунічне письмо

Руническое письмо

Написи "Rhetra" і "Radegast" - найбільш повторювані на чурах, доводять приналежність до храму Ретра і дуже нагадують Футарк - рунічний лад або ряд, тобто жорстко закріплений перелік рун, з їх фонетичними і магічними значеннями та іменами. Футарк містить 24 знаки, розбитих на три групи - атти (att); кожен атт складається з восьми рун ("атт" означає "вісімковість", але в більш широкому сенсі "атт" - це "рід", "вид"). За фонетичним відповідностям рун першого атта - f, u, th, a, r, k, ... - цей лад і отримав свою назву - Futhark.}

Прильвицкие чурыЛевоголовий бог, тримаючий голову бика - це практично однозначно Мітра;  такий висновок аніскільки не суперечить з ототожнення його з Радегастом.
Радегаст, багато у чому близький до Дажбога, пов'язаний як і Мітра, з Сонцем,  окрім того Мітра і Радегаст - боги воїнів.
 

Статуя РадегастаСтатуя Радегаста на вершині гори Радгоштя, Чехія 

РадегастБронзовий накінечник ритуального списа з Ретри. Рунічний написа перед ім'я бога Радегаста. 

Прильвицкие чурыДану фігурку вивчав і досліджував польський історик Ян Потоцький, який ідентифікував в ній бога Ана - одна із іпостасей Світовида, бог армії і ночі. Армія ця, за його твердженням, носила назву - Анти, яких історики-хроністи розпізнали і зачилсли до окремих племен.  З одного боку фігурки зображено бородатого чоловіка із серйозним та безтурботним обличчям, тримаючи щось в руках на зразок книги, голова його сяє вісьмома золотими променями, а на його довгій сукні напис рунами, який розшифровується як: ПЕРКУ ДНІ ДАЄ НАМ. Перкунас або Перун - також виступає як бог Сонця та Прави. З іншого його боку - протилежна його половина, божество ночі і вогню, зображене у вигляді левиці, а напис на шоломі гласить: ПЕРКУ ДНІ ЗАХОВУЄ.  На грудях щось на кшталт - АН УБІЙ.  Польський історик повідомляє, що армія антів в основному діяла і вбивала вночі, основною метою було навести жах на ворога, посіяти паніку. Вони нападали з факелами, наповнювали ротову порожниною спеціальною речовиною і розпилювали її над факелом, що справляло враження, неначе вони демони, які "дихали вогнем". Опоненти в нічний час не розуміли що діється, коні - утікали. Противник ставав, наче жива мішень, їх приводили в хаос, а табір легко підпалювали. Армія антів розглядалася як армія надприродних істот - зміїїв, драконів, яких звичайній людині не подолати.    

Прильвицкие истуканыПольські реконструктори відтворили образ Прильвіцького чура. Переглянути повний перелік Прильвіцького скарбу

Знайдені статуетки богів з рунічними написами довго переходили з рук у руки, аж поки їх не придбав глава церковного округу Ней-Стреліца (Нова Стріла, Північна Німеччина) Андреас Маш Готтліб, який у 1771 році видав книгу «Боги, яким служили ободрити» [3] (A.G.Masch. Die Gottesdienftlichen Ulferfhumer der Obotriten, aus dem Tempel gu Rhetra. Berlin. 1771). Видання являло собою каталог та містило понад 60-ти зображень, де кожна статуя чи річ мали свій порядковий номер. Маш дає конкретний опис колекції, а також наводить план відомих йому уявлень (або навіть розкопок) про місцезнаходження і побудову великого храму Радегаста.

Храм РетраМісцезнаходження ретринської святині за нашими припущеннями. Той самий вигляд що й на Мерзенбурзькій ілюстрації, тільки з супутникової мапи.
Зліва - Прильвіц - тут були знайдені ідоли богів.  Як і повідомляв Адам Бранденбургзький, місто знаходиться в центрі і «оточене зі всіх боків глибоким озером,

 через яке для переходу побудований колодний міст». Все сходиться.

Подальша історія Прильвіцьких ідолів така: вони потрапляють до залу палацу князя Мекленбургського в Прильвиці та у 1945 році, після того як замок був розбомблений радянською артилерією, залишаються уцілілими тільки деякі. Кілька з них виставлені ​​у краєзнавчому музеї у місті Шверін, є вони й у музеї Нейбранденбурга, що розташований поруч з Прильвіцем, у тому числі статуя «двоголового бога», розкопана в наступні роки на місці культових споруд Ретри. 

Прильвиц чуры

Після виходу в світ монографії Готтліба Маша, рунічними написами з Прильвіца вельми зацікавилися чимало дослідників-ентузіастів Європи, одним з таких був польський князь Ян Потоцький, котрий навмисно поїхав до Мекленбурга аби оглянути чури, а у випадку вдачі й придбати собі колекцію металевих божків.

Jan PotockiПортрет Яна Потоцького. Художник Олександр Варек (1810)

Йому дійсно вдалося придбати у Шпонхольца-молодшого більше сотні предметів, і тим самим істотно розширити уявлення про рунічні написи редаріїв. За результатами досліджень, він видав французькою мовою у 1795 році в Гамбурзі монографію «Подорож в кілька частин Нижньої Саксонії у пошуках слов'янських або венедських старожитностей». Таким чином, тут вже із заголовка була помітна думка про те, що старожитності мають не германський, а слов'янський характер. На сьогодні є всі підстави вважати Потоцького дослідником, який першим заговорив про ретринські руни як саме слов'янське рунічне письмо.

Ретра ідолиФігура одного з ідолів за Яном Потоцьким

Зрозуміло, найбільший резонанс робота Потоцького справила у Польщі. Польський славіст Лаврентій Суровецький у своїй доповіді «Щось про рунічні письмена» (1822р.) зазначав:

"Знайдені на сих старожитностях рунічні написи тим грунтовніше названі слов'янськими, що вони виставлені на статуях божеств, безсумнівно належачих слов'янам, і що в них точно помічається слов'янське наріччя. У них, так само як й в інших північних рунах, збереглася первісна простота, а тому й велика схожість з тими, які ще не піддавалися змінам. Багато письменників, захоплені цією обставиною, склали безпідставні здогади про їх початок. Одні з них вважали, що слов'яни запозичили руни у своїх сусідів, норманів; інші, навпаки, стверджували, що нормани запозичили їх у слов'ян або якого-небудь іншого народу; перші в підтвердження своїх припущень посилалися на безліч відомих пам'яток, списаних цими рунами і котрі знаходяться в древніх оселях норманів; інші ж помічали, що ці письмена, без сумніву, запозичені були норманами у слов'ян або у якого-небудь іншого народу... ". 

slomy 521

Щодо автентичності пам'яток. На сьогодні існує велика проблема ідентифікації їх як достовірних у світлі археології. Прильвіцькі чури мають схожу до Велесової Книги долю - академічна наука вважає ці фігурки фальсифікацією, а вільне і неоднозначне трактування породжує ще більше зайвих чуток та доводів. Існує приблизно однакова кількість як прибічників так і опонентів автентичності цих пам'яток. Опоненти, як правило, аргументують свою позицію тим, що сама колекція Маша Готтліба - підробка, а слов'яни кінця І-ІІ тисячоліття н.е. не могли мати розвиненої металургії і не знали писемності, а отже не могли виготовити ідолів і щось писати на них. Ентузіасти ж відродження слов'янської міфології та історії не роблять швидких висновків та наполягають на незалежному та всебічному обстеженні Прильвіцьких чурів.

Як вважає авторитетний рунолог Антон Платов, подібні артефакти були знайдені не тільки поблизу Прильвіца, а й в різний час в інших землях. Схожі зображення зустрічаються, наприклад, на сарматських надгробних плитах. Та не виключно, що німецькі колекціонери таки вдавалися до фальсифікацій у той час. Чи спідкала така участь й Прильвіцьких чурів? Цілком можливо, аби підняти інтерес до колекції та її вартість, були вилиті додаткові експонати, змішані з оригінальними - в колекції Готтліба зустрічаються безліч дивних і незрозумілих персонажів, які видаються більш пізнього походження, ніж сама Ретра. Поверх них могли накласти побільше знаків, без суті і значення, через що й важко деякі написи прочитати. До слова, відомий російський славіст по цій темі сформулював свою думку так:

"Довго вірили, а інші вірять і тепер, у непідробність цих старожитностей, але, придивляючись до них, не можна відмовитися від будь-якої можливості доводити їх достовірність: у числі зображень зустрічаються фігури лицарів і мисливців, маркіз і маркізів, амурів і псіхей, до яких руни так само не йдуть, як і сенс рун і значення речей до релігії слов'ян балтійських. Очевидно, що фальсифікатор скористався старим ширпотребом XVI-XVII століття, спотворив, скільки вважав за потрібне, дещо приробив і, згідно з вченими пошуками того часу і своїми поняттями, прикрасив рунами, сміливо шукаючи слабкість знань своїх поціновувачів. Деякі з речей могли бути і справді знайдені...".

Так чи інакше, це не спростовує свідчень німецьких хроністів і не спростовує сенс знахідки, а заразом й існування культового храму Ретра та рунічного письма у слов'ян, навпаки породжує інтерес та потяг до нових досліджень.

Вчені константують: чимало написів на статуетках вже нанесені після того як вони горіли, тобто після оплавлення і винесення з храму. Але хто міг їх нанести? Священик Шпонхольц чи Маш Готтліб? Ряд фактів говорить про зворотнє - людина, що писала ці знаки, була знайома з тонкощами рунічного мистецтва, які навряд чи могли бути відомі випадковому власнику. Є неймовірним, щоб священик чи якийсь німецький колекціонер знали молодші венедські руни, та ще додали до них знаки, невідомі германцям. Тому, схоже, що написи справжні і нанесені самими жерцями храму. Одні ще до оплавлення статуй (про існування цих написів і писав Тітмар), а інші вже після оплавлення, можливо з ритуальною метою, можливо, щоб довести потім їх причетність до храму, перед тим як вони надовго поляжуть в землі...

Мікоржинські камені

Схожі на ретринські, були знайдені руни на так-званих Мікоржинських каменях у Познанській області в Польщі, у 1836 році. Восени цього року була знайдена могильна плита із зображенням людини чи бога, а рік потому - інша плита із зображенням конячки. Обидві пам'ятки були вкриті рунічними написами. З півтора десятка відомих знаків - більше десяти на Мікоржинській пам'ятці близькі до знаків молодших рунічних алфавітів, тобто близькі до венедських рун початку II тис. н.е. Спроби прочитати написи як германські неминуче приводять до невдачі, так що слов'янське їх походження навряд чи може бути оскаржене.

Мікоржинські каменіМікоржинські каменіМікоржинські камені, зберігаються в Краківському історичному музеї

Першу замітку про них опублікував Петро Дрошевський, брат власника Мікоржина. У ній йшлось про знахідку на схилі невеликого пагорба - каменя на глибині двох стоп від поверхні землі. Під каменем виявили урну з глини грубого ліплення з прахом спаленого тіла і залишками срібних та мідних ножних браслетів. Селяни повідомили, що років з 10-ть тому вони знайшли на цьому ж місці камінь з птахом, кіньми і різними дияволами. Цю замітку Дрошевський послав епіграфісту Пшиборовському, який в тій же «Газеті Великого Князівства Познанського» № 161 за 1856р. під заголовком «Прове Великопольський» помістив своє прочитання напису: ПРОВЕ, СБІР, КБЕЛ. Через рік Дрошевський знайшов другий камінь із зображенням коня. Цього разу він надіслав повідомлення не в газету, а відразу Пшиборовському, який, як і в першому випадку, повідомив про знахідку Лелевелю, автору багатотомної «Історії Польщі середніх віків», тож і цей напис був прочитаний: СБІР, ВОІН, БОГДАН, ІНАВОЙ С. Однак якщо на прильвіцьких фігурках писали, мабуть, жерці, то Мікоржинські камені свідчили про військові поховання.

Мікоржинські камені

Прове (лат. Prove) - бог в західнослов'янській міфології. Шанувався як вище божество в Старгарді (Вагрія). Пов'язаний зі священними дубами, лісами і гаями, де і шанувався під час святкувань, що проводилися в другій день тижня жерцем. Згідно з однією з гіпотез Прове - видозміна загальнослов'янського імені бога грози і правосуддя Перуна (той самий зв'язок з дубом - деревом громовержця). За іншою гіпотезою, ім'я Прове - один з епітетів Перуна - * prav, "правий, справедливий".

Як свідчить німецький монах-священик Гельмонд із Босау:

"...По дорозі прийшли ми в гай, єдиний у цьому краю, який цілком розташований на рівнині. Тут серед дуже старих дерев ми побачили священні дуби, присвячені богу цієї землі, Прове. Їх оточував дворик, обнесений дерев'яною, майстерно зробленою огорожею, що мала двоє воріт. Всі міста рясніли пенатами і ідолами, але це місце було святинею усієї землі. Тут був і жрець, і свої святкування, і різні обряди жертвоприношень. Тут кожен другий день тижня був звичай збиратися усьому народу з князем і з жерцем на суд. Вхід у дворик дозволявся тільки жерцеві і бажаючим принести жертву або тим, кому загрожувала смертельна небезпека, бо таким тут ніколи не відмовлялося в притулку... У слов'ян є чимало різних видів ідолопоклонства. Бо не всі вони дотримуються одних і тих же язичницьких звичаїв. Одні прикривають неймовірні статуї своїх ідолів храмами, як, наприклад, ідол в Плуні, ім'я якому Подага; у інших божества населяють ліси і гаї, як Прове, бог Ольденбургської землі, - вони не мають жодних ідолів".

Proveperk

Читання написів на Мікоржинських плитах здалося деяким епіграфістам незадовільним, тому спроби розшифрування були продовжені. З вельми цікавих спроб прочитання першого напису можна відзначити Цибульского, що прочитав СМІР, КМЕТ, ПРОВЕ, тобто три незв'язних імені, і К. Рогавського, що прочитав: С МИР ПРОВЕ ЧЕСТ, тобто - З МИРОМ НА ЧЕСТЬ ПРОВЕ. Із спроб прочитання другого напису згадаємо читання Рогавського: С МИР БОГДАН! ВОІН С ЛЮДВОЙ, тобто МИР БОГДАНУ, ВОЇНУ З ЛЮДВОЮ!

Були й менш цікаві прочитання. Нам здається, що усі вони відповідають похоронним надгробним написам. У всякому разі, звернення С МИР в якості початку напису цілком відповідає сучасному, зрозумілому нам: МИР ПРАХУ ТВОЄМУ, що виказує слов'янську суть цього напису. Не викликає сумніву й ім'я ПРОВЕ, тим більше, що воно узгоджується із зображенням. Ймовірно, йдеться про якесь символічне поховання воїна Богдана, на честь бога Прове. Одне можна сказати: безумовно перед нами військове поховання.

Порівняльна таблиця рунічних написівПорівняльна таблиця ретринських, мікоржинських і молодших скандинавських рун по А.Платову

Велестурські рунічні написи

У Словаччині на горі Велестур поблизу міста Кремниця у XIX столітті були виявлені наскельні написи подібні рунам, походження яких не з'ясоване, але деякі мовознавці, зокрема Ружичка опридяє ці ручнічні написи як "іліріко-ретинські-панонські":

Велестурські руни

Власне, Ружичка у своїй праці по слов'янській мітології (Ruzicka J. Slovanska Mythologie. Praha, Zunkovic D. slavische Vorzeit. Maribor, 1918.) трактує ці написи так: "пр(и) ехах (в) симиан от поране (,) зрумих кремениту те туру и всиа (г) рада и бе годе по туру двести те осимд(е) с(я) т". Д. Жункович пропонує дещо іншу дешифровку: "прехах силиан от моране зрумих кременитю те туру и вся града и бье годе по туру двесте те осемдет". У перекладі звучить так: «Приїхав Сіллейнер [Сіліан?] від кордону, зруйнував Кремніцу і Тур, і всі міста в області Тура, у 280».

Крім Велестурської, в Словаччині знайдено ще більше 10-ти подібних рунічних пам'яток.

Новгородські рунічні пам'ятки

Вченими було знайдено і досліджено цілий ряд пам'яток з рунічними напису в Новгороді часів Рюрика та прилеглих територіях (напр. Стара Ладога, Березань):

1. Бронзова підвіска з новгородського (Рюрикового) городища

bronzova-runichna-pidviska

2. Загадковий напис на коров'ячому ребрі з Новгорода (XI століття)

runichnyi-napys-novgorod

3. Кості з рунічними написами X-XI ст. з Наревського розкопу із Новгорода

kosti-z-runichnymy-napysamy

4. Рунічні написи зі Старої Ладоги

runy-stara-ladoga

Цей ряд пам'яток і артефактів доводить перебування скандинавів як етносоціальної групи, пов'язаної з Рюриком. Докладніше читайте про це в статті: Хто такі руси? Походження князя Рюрика.

Етимологія слова "руни"

Не пізніше самого початку X століття в Болгарії ченцем Храбром були написані рядки, що збереглися до наших днів і викликають безліч суперечливих, іноді абсолютно протилежних за змістом, суджень:

"прежде убо словене не имеху писъменъ, ну чрътами и резами чьтеху и гатааху, погани суще... потомже бог члколюбець помиловавь род чоль, посла  им стго Константина философа, нарицаемого Кирила, сьтвори имь письмена й осмь."

Найбільш цікавою у даному фрагменті є згадка про так-звані "черти і різи". Дослідниками робилися зовсім різні способи витлумачити це туманне місце.

Аби зрозуміти що мав на увазі Храбр, варто розглянути саме походження слова "руна".

Традиційне нині його тлумачення устоялося в науковому середовищі ще наприкінці минулого сторіччя. Так, цілком справедливо німецьке runa, rune, що позначає літеру рунічного письма, зв'язується з готським runa - таїна та ін-нім. дієсловом runen (суч. нім. raunen) у значенні шепотіти. Певне розмаїття в трактування вніс Найджел Пенник, що вказав на його непівнічноєвропейські паралелі: др.-кельт, run, ср-валл. rhin зі значенням шепіт, шепотіти; суч. ірл. run - таємниця; шотл.-гельської. run - жребій. Практично всі сучасні дослідники не беруть до уваги слов'янські мови (до слова, набагато ближчі до скандинавських, ніж ті ж кельтські).

Цікаво, що основа run/ran зі значенням різати, поранити була відома і древнім германцям, й дивно, чому на цей факт не звертають увагу дослідники. Так, знаменитий наконечник списа з Дамсдорфа, що датується першою половиною I тис., несе рунічний напис RANJA, що перекладається як "пронизуючий", "протикаючий", "той, що завдає поранення", "ранячий".

Вирізання рун
Вирізання рун

Тож, ймовірно, слово руна походить від найдавнішої слов'янської основи зі значенням різати (що виглядає природним) і тільки в пізніший час у північноєвропейських народів воно набуло сенсу - таємниця, мовити в тиші. Це свідчить про розвиткок у германо-скандинавів шаманських традицій із застосуванням рунічної магії, де руни - засіб отримання таємних знань про сили Природи і процеси, що лежать в основі буття. Тут руни служать не літерами, а зарядженими силою символами, які могли використовуватися як для оборони так і руйнування.

Рунічна магія, ворожба на рунахРунічна магія, ворожба на рунах

На відміну від простих літер, які писалися або малювалися на пергаменті, шкірі, тканині та інших матеріалах, руни вирізалися, вирубувалися, процарапувалися, що, як правило, припускало достатню твердість матеріалу. Відповідно, "руна" - це "те, що ріжуть, вирізують". На користь такої етимології говорить й сам графічний вигляд рун - вони складаються з прямих ліній, розташованих під кутом одна до одної. Подібні графеми зручно наносити саме за допомогою різання, вирубування, процарапування на відміну від округлих буквених знаків.

Одін вирізає магічні руниОдін ріже магічні руни. Художник Франц фон Штассен. 

Отже, логічно, що "чрътами и резами", про які писав Храбр, та на яких наші предки "чьтеху и гатааху", були тим самим докириличним рунічним письмом, котре християни не визнавали за писемність. 

Свідчення арабських мандрівників

Багдадський історик і географ Аль Массyді в своїй роботі "Золоті копальні і розсипи самоцвітів" [4] в розділі LXVI «Опис будівель, шанованих слов’янами», описуючи один із слов'янських хpамів, згадує про висічені на каменях знаки:

"У слов’янських краях були будівлі, шановані ними. Між іншими була в них одна будівля на горі, про яку писали філософи, що вона одна з найвищих гір у світі. Про цю будівлю існує розповідь про якість її побудови, про розташування різнорідних її каменів і різноманітність їх кольорів, про отвори, зроблені у верхній її частині, про те, що побудовано в цих отворах для спостереження над сходом сонця, про вставлені туди дорогоцінні камені і знаки, помічені в ній, які вказували на майбутні події і застерігали від подій перед їх здійсненням, про звуки, що лунають у верхній її частині..."

Ібн Фадлан, арабський посол у Волзьку Булгарію у 922 році, розповідаючи про слов'ян кінця I-го тисячоліття, вказує на існування в них намогильних написів на стовпах:

"Потім вони побудували на місці цього корабля, який вони витягли з річки, щось подібне круглому горбу і поставили в середині його велику деревинку хаданга (білої тополі або берези), написали на ній ім'я [померлого] чоловіка і ім'я царя русів і віддалилися" [5].

Це свідчення також підтверджує тлумачення Мікоржинських каменів.

Арабський письменник Ібн ан-Hедім в книзі "Китаб аль-фихрист" [6] (987-988рр) повідомляє про існування слов'янського докириличного письма і навіть пpиводить у своєму тpактаті малюнок одного напису, вирізаного на шматку деpева:

"Руські письмена. Мені розповідав один, на правдивість кого я вважаю, що один з царів гори Кабки [Кавказ] послав його до царя Русів; він стверджував, що вони мають письмена, вирізувані на дереві. Він же показав мені шматок білого дерева, на якому були зображення, не знаю чи були вони словами, чи окремі літери, подібно цьому". 

alnedinff

В історичній науці даний артефакт отримав назву "Недімовський напис" і має неоднозначні твердження. Вчені намагалися в ньому знайти спільні риси і зі скандинавськими рунами, і з літерами древніх написів Синайського півострова, і з символами слов'янської глаголиці. Висувалася ідея, що це - не напис, а просто малюнки, слідом за нею - інша: напис є піктографічною маршрутною картою з позначенням річок, гір, лісів. Намагалися і прочитати напис як ім'я «Святослав» або як фразу «Слов'янин з Русі», але таке прочитання виявилося не надто переконливим.

За своєю графікою напис відрізняється і від грецького, і від латинського, і від глаголицького, і від кирилівського письма, більшість вітчизняних та болгарських вчених вважають напис Ібн аль Недіма зразком слов'янського докириличного письма типу "чрът и резов".Напис складається з 8 знаків, але цілком очевидно, що перший і останній являють собою злите написання декількох знаків. У розчленованому стані напис містить 12 знаків. У тексті немає розділових знаків, але присутність трьох «і» підряд, одне з яких, середнє, явно відігравало роль з'єднувального союзу, дозволило відокремити перші три склади від решти тексту. При цьому виділялися і поєднання складів третьої та четвертої частини тексту:

1-й варіант: РАВ-І І ІВĔСЪ П(0)БРАТАН-

2-й варіант: РАВ-І І ІВĔРЪ П(0)БРАТАН-

«Рав(-)і» і «Івесь» - ймовірно, два чоловічих імені, й оскільки мова в написі йшла про двох осіб, то слово «п(о)братан-» слід було читати як «п(о)братанов». Цей висновок справедливий і для другого варіанту прочитання напису, в якому слово «Рав(-)і» може розглядатися як самоназва русів, а слово «Іверь» - як самоназва грузин (давня назва Грузії - Іверія).

Текст напису (кінцевий):

1-й вариант: РАВЬІ І ІВĚСЪ ПОБРАТАНЕ

2-й вариант: РАВЬІ І ІВĚРЪ ПОБРАТАНЕ

ПОБРАТАНЕ, БРАТАНЪ - побратим, від слова побрататись — стати названими братами, потоваришувати братськи на вік (Даль). По-болгарськи, в переносному змісті, побратан — союзник.

Отже, переклад тексту:

1-й варіант: РАВЬІ І ІВЕСЬ СОЮЗНИКИ (БРАТИ)
2-й варіант: РАВЬІ І ІВЕР СОЮЗНИКИ (БРАТИ)

У Руському літописі [7] під 986 роком (за рік до розповіді посла, записаного Недімом) повідомляється про посольство хазарського кагана до київського князя Володимира. Саме з цим посольством міг прибути на Русь кавказький посол. У зв'язку з цим, історики висунули два припущення: по-перше, оригінал Недімовського напису був виконаний у рік перебування цього посольства в Києві, і, по-друге, напис був «охоронною грамотою» - свого роду посольським документом». Текст напису, який підтверджує, що Равьі і Івесь (Равьі і Івер) союзники (брати), добре узгоджується з версією про призначення напису як «охоронної грамоти».

Недімовський написРозшифрування Недімовського напису, X cт. Особливо варто звернути увагу на українську граматику цього напису, а особливо на літеру "і", яка зазвичай трапляється на інших написах приблизно цього періоду,  наприклад на стінах Софії Київської (XI ст.) або на мечі коваля Людоти (XI cт.) та ін. 

Писала з рунамиПисала - стилі для письма з язичницькими елементами, X-XI ст. Ще одним археологічним доказом нехристиянського характеру слов'янської писемності на
ранніх етапах її розвитку є знахідки писал.  Оздоба писал має суто язичницький характер - на них зображені міфологічні тварини, солярна і рослинна символіка. Представлені навіть писала, що є моделями четиреликих і восьмеликих ідолів (?). Примітно, що на жодному з писав немає християнської символіки

Мізинські знахідки

Найдавніші пам'ятки такого роду відносяться до палеоліту і датуються XVII-XVI тисячоліттями до Р.Х. Прикладами таких пам'ятників можуть послужити руноподібні символи, накреслені охрою на Мамонтовому черепі, знайденому на Межиріцькій стоянці в Україні (Черкащина, Канівський район).

Проторунічні написи на мізинських костяхПроторунічні знаки на кістці мамонта за І.Г.Підоплічко 

Череп мамонта з рунамиРеконструкція розпису вохрою на черепі мамонта з поселення Межиріч на Черкащині

Цей череп під час розкопок був знайдений при вході в житло. Лежав він лобовою частиною вниз (що сприяло збереженню малюнка). Композиція малюнка і його розташування свідчать про те, що цей розмальований череп знаходився при вході в житло у вертикальному положенні, будучи вкопаним в землю максилярною частиною. Малюнок розміром 30х30 см являє собою набір суцільних ламаних ліній (ширина - 8-10 мм), що виходять з одного місця і розташовуються кущеподібно. Усього таких ліній тринадцять, не рахуючи деяких коротких несуцільних. Між суцільними лініями групами розташовані округлі плями діаметром 8-12 мм. Плями погано збереглися, проте 31 пляма піддається опізнанню. Відносно семантики малюнка висловлені різні думки, припускають, що це символіка вогню, зображення язиків полум'я та іскор. Адже в ті часи клімат був близький до полярного і люди без вогню взимку просто не виживали. У міфології індоєвропейських народів голови деяких тварин, зокрема коня були вогненними, символізували полум'я. Зараз череп експонується в Зоологічному музеї у Києві. Вік знахідки - 20 000 років

ПалеолітЛюдина кам'яного віку малює на іклі мамонта

Проторунічні знаки Кам'яної Могили

Чи не найдавніші рунічні символи зафіксовані у гротах святилища Кам’яна Могила. На плиті, що перекриває вхід в ґрот № 51-а співробітником Мелітопольського краєзнавчого музею Б.Д. Михайловим було виявлено графіті, котре можливо є старшорунічним написом. Стіни і стели ґротів та печер Кам'яної могили вкривають численні петрогліфи, зараховані О.Н.Бадером до неоліту, епохи бронзи і залізного віку: орнаментальні мотиви, зображення тварин (у тому числі мамонта), ритуальні сцени та ін. Таким чином, порожнечі Кам'яної могили використовувалися людиною протягом декількох тисячоліть, в тому числі і в перших століттях нашої ери. 

Алфавіт Кам'яної Могили

Руни Кам'яної Могили

rezy-kamennaya-mogila

runy-kamennoy-mogily

Стародавні письмена на плитах Кам'яної Могили

Писемність Кам'яної Могили

Черняхівські пам'ятки

Та чи не найвідоміші з пам'яток рунічного письма в Україні відносяться до Черняхівської археологічної культури і датуються приблизно II-IV століттями н.е. Ці пам'ятки утворюють своєрідну і відокремлену групу, котра чітко виділяється по матеріалам археологічних розкопок Рибакова (1960-ті роки), Тиханової (1957-1963 роки) та інших дослідників на території розповсюдження черняхівської культури - території лісостепового Подніпров'я між Дінцем і Дністром та Прутом і вздовж Буга. Деякі пам'ятки визначаються як "ймовірно рунічні" самими керівниками польових работ, інші ж видаються "вельми сумнівними".

Реконструкція черняхіфвців
Представники черняхівської культури, реконструкція

До числа безсумнівно рунічних відносяться, наприклад, знаки на уламках кераміки з розкопок у селі Лепесівка, опублікованих М.А.Тихановою [8]; тієї ж думки, що дані знаки є слідами писемності, дотримувався й відомий румунський археолог Б.Мітря.

cgeererwierfsdlkfkslrjke

Інший приклад - так-званий "ріпневський фрагмент" - осколок кераміки з-під села Ріпнева, Львівської області, знайдений В.Бараном, що містить рунічний напис:

Ріпневський фрагментСпроба дешифрування  ріпневського фрагменту

Надзвичайно цікавою є слов'янська глиняна посудина, виявлена у 1967 годy на pаскопках y селі Військове (на Дніпpі). Hа її повеpхні нанесено напис, що містив 12 позицій і використовував 6 знаків. Hапис не піддається ні пеpекладу, ні пpочитанню, незважаючи на спроби дешифровки. Однак, слід зазначити певну схожість гpафіки цього напису з графікою pyнічною. Схожість є, і не тільки схожість - половина знаків (тpи із шести) збігаються з pyнами Фyтаpка. Це pyни Дагаз, Гебо і другорядний ваpіант pyни Інгyз - pомб.

Горщик з лепесівкиКалендарний горщик із села Військове

Таким чином, саме існування рунічної культури у Черняхівських племен слід вважати встановленим фактом. Інша справа, що цілим рядом дослідників ця писемність, приписується не слов'янам, а германцям, і насамперед готам. Так, дійсно, готи у своїй міграції досягали території розповсюдження черняхівської культури і цілком могли вплинути на етногенез черняхівських племен, але доводи, що подаються на користь германського походження черняхівської писемності, щонайменше, дивні. Логіка цих доводів така: черняхівські руни є германськими остільки, оскільки германцями є самі черняхівці. Останнє ж виводиться з того, що вони користувалися германськими рунами, котрі є германськими тому що.., і так далі, по замкнутому колу. Між іншим, сама Тиханова, висловивши припущення щодо готської приналежності знаків, напис по-германськи прочитати не змогла.

Тема докириличного письма в Радянському Союзі взагалі довгий час була затабуйована, і будь-які серйозні знахідки, якщо вони свідчили про якісь там руни чи інші докириличні знаки, що стосувалися слов'ян - засуджувалися на вищому рівні. Кричущим фактом цього роду можна вважати самогубство молодого епіграфіста із Москви Н.В. Єнговатова. У розпал хрущовської відлиги він дозволив собі не тільки пошуки стародавньої слов'янської писемності, а й повідомлення про свої результати в суспільно-політичному друці, журналі «Огонёк», ряді газет і тижневиків. І хоча він перебував ще на дальніх підступах до вирішення поставленого завдання, у нього вистрілили з наукової гармати головного калібру: в журналі «Советская археология» № 4 за 1960 рік була опублікована стаття двох академіків АН СРСР Б.А. Рибакова і В.Л. Яніна "Про так звані" відкриття" Н.В. Єнговатова". Фахівців вищого гатунку в СРСР тоді не було. Подальша кар'єра молодого вченого була закрита, і він застрелився. Через деякий час, тим же Б. А. Рибаковим була вже визнана неспроможність версії готського походження Черняхівської культури, віднесеної ним же до кола найважливіших праслов'янських культур початку-середини I тисячоліття н.е.

Рунічний спис з Ковеля

Ще однією пам'яткою рунічного письма, зафіксованого на теренах України, є напис в супроводі декількох символічних зображень на сталевому наконечнику списа, піднятому біля села Сушично на Волині. Залізний інкрустований сріблом наконечник списа був викопаний при польових роботах навесні 1858 в урочищі Великий Гронд на південно-західній околиці села Сушично (30 км на північний схід від міста Ковель в Камінь-Каширському районі Волинської області, Україна). Він знаходився на невеликій глибині, безпосередньо під дерновим шаром в лісистій болотистій місцевості. Виявив його Ян Шишковський і передав своєму родичу, відомому польському збирачеві старовини А. Шумовському, який направив фотографію наконечника одному із найавторитетніших рунологів XX століття, датчанину Людвігу Францу Адальберту Віммеру. Знахідка датується ІІІ століттям н.е., а рунічний напис на ній вважається одним з найдавніших в Європі. 

Ковельський наконечник списа з рунамиКовельський наконечник з рунами

Через поширеність у XIX ст. рунічних антикварних підробок, спис із Ковеля не відразу було оцінено археологами, його, як й інші пам'ятки, запідозрили в підробці. До другої світової війни наконечник зберігався в Берліні. І лише Л. Віммер, зазначивши дуже архаїчний характер цих рун, розшифрував напис як чоловіче особове ім'я - TILARIOS (Тиларій), а сам спис назвав найдавнішим готським списом і вказував на надзвичайну його схожість, як по декору, так і по напису з наконечником, знайденим у 1865 році в Бранденбурзі. І знову Бранденбург! Слід зауважити, що земля Бранденбург в Середні віки була слов'янською і називалася Бранібор, тобто "Оборонний сосновий ліс". Так що подібність одного спису, знайденого на одній слов'янській землі (в Україні) зі списом, знайденому на іншій слов'янській землі (Оборонному бору), цілком могла мати місце. У цьому зовсім не варто добачати непрямий доказ германського походження спису.

Наконечник з рунами

Наконечник із Ковеля

Наприкінці війни (1941-1945р.) наконечник був вивезений у Верхню Франконію і там знову зник. Вістря Ковельского наконечника має загальну з втулкою довжину близько 15,5 см і максимальну ширину близько 3,0 см (вимірювання В. Краузе), з реберцем у всю довжину вістря і з округлою втулкою. На обох сторонах ковельського наконечника (А, В) праворуч і ліворуч від реберця срібною інкрустацією нанесені символічні та літерні знаки. На втулці є два паска, кожен з трьох кілець. Інкрустація була досить сильно пошкоджена вже до того часу, коли наконечник витягли із землі, однак більшість знаків читається досить впевнено. Варто зауважити, що символічні знаки у вигляді з'єднаних разом ком зустрічаються на пам'ятках Північного Причорномор'я сарматської доби, зокрема на сарматських списах й тамгах, а також відзначені в Ірані часу перших Сасанидів.

Сарматські руни

34241234gfghdfshhdfshdfshsdf

Висновки

Отже, нарешті можна відповісти на поставлене запитання: Чи були руни у слов'ян? Так, були. І ці руни давніші за Футарк, сягають часів допотопних цивілізацій. Це випливає і з наведених вище писемних джерел (німецькі хроністи), і з аналізу археологічнтх пам'яток (Кам'яна Могила, Мізин, Черняхів, Ковельський наконечник і т.д.). Руни слов'янами наносилися на камені, надгробні плити, пограничні стовпи, особисті прикраси та ритуальні предмети, вирізувались на наконечниках списів, клинках мечів, піхвах. Завдяки рунам закликалися на допомогу вищі духовні сили наших Предків. Таким чином, сам факт існування докириличної писемності у слов'ян можна вважати беззаперечним.

На основі гіпотез, які висунули антрополог Ісаак Тейлор та датський рунолог Людвіг Віммер, можна стверджувати, що руни потрапили в Європу шляхом перебування готів в Північному Причорномор'ї (сармати), Середземномор'ї (елліни) та Аппенінах (етруски), звідки також вони мігрували в Альпи. Контактуючи з культурами перелічених народів, готи сформували свій алфавіт і понесли його в Північну Європу: Данію, Швецію, Норвегію, Ісладнію, Гренландію тощо. Для тамтешніх племен принесені знаки стали справжньою священною таємницею, походження яких пов'язувалося з богами асами та Одіном -  родоначальником і ватажком германо-скандинавського етносу.

За теорією Тура Хейєрдала, Одін - цілком історична особистість, жив на рубежі нашої ери в Приазов'ї (!) і переселився в Скандинавію зі своїм народом (аси) через тиск римлян. Походження етноніму "аси" від однойменної назви сарматського племені асів-алан дуже ймовірним вважав історик Г. В. Вернадський. Цю гіпотезу почасти підтверджує й ісландський поет-скальд, історіограф Сноррі Стурлуссон (1171-1241), за його свідченням королівство Одіна знаходилося десь на Дону, звідки прийшли алани-аси (яси). А в давньоісландських піснях, що ввійшли в збірники "Молодшу" та "Старшу Едду", часто згадуються назви "Троя" та "Фракія", які так чи інакше пов'язані з Причорномор'ям. Отже, всюди фігурує колиска індоєвропейських народів. 

vokynddsadas

Руни апелюють до потаємних глибин родової і космічної пам'яті, до архетипів, закладених у людині віками. Це дуже важливий інструмент для сучасної людини. От тільки, в бажанні опанувати рунічне ремесло, варто остерігатися новотворів, котрі видають себе за першооснову - так-звані "слов'янські руни" різних "асових", "ахіневичів", інглінгів та інших. Як говориться в ісландській "Сазі про Егіля":

"Рун не повинен різати той, хто в них не тямить".

У даній статті ми лише окреслили основу, від якої можна відштовхуватись, відповіли на одне із запитань, яких насправді безліч. Щоби відновити рунічну систему наших пращурів та почати застосовувати її на певному рівні, необхідно приступити до повноцінного та масштабного дешифрування стародавньої спадщини, потрібні додаткові лінгвістичні, географічні та археологічні потуги.

Бонус: підбірка книг по рунології

knigi-po-runologiyi

Завантажити

Список використаної літератури:

  1. Титмар Марзебургский. ХРОНИКА. В 8 книгах / 2-е изд., исправл / Перевод с лат.И.В.Дьяконова.
  2. Немецкие анналы и хроники X - XI столетий. - М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2012. - 560 с.
  3. Андреас Готтлиб Маш. Сокровища Ретры// Пер. с немецкого А.А. Бычкова. - М.: ИЦ "СЛАВА!" -2006. - 352 с., ил., карты. 
  4. Али ал-Масуди. Золотые копи и россыпи самоцветов.- 800 с.:ил. (Серия "Восточная коллекция")
  5. Крачковский И.Ю. (ред.) Путешествие Ибн-Фадлана на Волгу. М.-Л.: Издательство АН СССР, 1939. - 193 с.
  6. Gustav Flugel. Kitab-al-Fihrist. Leipzig, 1871—1872.
  7. Е.А. Мельникова - Скандинавские рунические надписи.
  8. А.Е. Мусин, О.А.Тарабардина - Скандинавы среди первопоселенцев Новгорода по данным археологии.
  9. Махновець Л. Є. (пер.) Літопис руський за Іпатським списком. Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — 614 с.
  10. М.А.Тиханова. Раскопки на поселении III-IV вв. у села Лепесовка в 1957-1959 гг.//Советская археология, 1963.
  11. М.А.Тиханова. Еще раз к вопросу о происхождении черняховской культуры // КСИА, 121. 1970.
  12. М. А. Тиханова.  Следы рунической письменности в черняховской культуре // Средневековая Русь. М., 1976. Стр. 11 - 17.
  13. И.В. Ягич Вопрос о рунах у славян / / Энциклопедия славянской филологии. Издание Отделения русскаго языка и словесности. Имп. Акад. Наук. Вып.3: Графика у славян. Спб., 1911.
  14. Э.А.Макаев. Язык древнейших рунических надписей. М., 1965;
  15. А. Шумовский, Острие с рунической надписью, найденное в деревне Сушично. Вестник археологии и истории. СПб., 1888, вып. VII
  16. Ф. А. Браун, Разыскания в области гото-славянских отношений. Сборник ОРЯС АН, т. XIV, № 12. СПб., 1899, стр. 267-268. 
  17. Э. И. Соломоник, Сарматские знаки Северного Причерноморья. Киев, 1959, стр. 43-44. 
  18. П. Бурачков, О памятниках с руническими надписями, находящихся на юге России. Записки Одесского общества истории и древностей, т. IX. Одесса, 1875. 
  19. Ф. А. Браун, Днепровский порог в рунической надписи. Сборник археологических статей, поднесенный А. А. Бобринскому. СПб., 1911, стр. 207.
  20. Гриневич. Праславянская письменность. Результаты дешифровки. Т.1 — М.: «Общественная польза», 1993.
  21. Гриневич. Сколько тысячелетий славянской письменности (О результатах дешифровки праславянских письменных памятников) // Журнал "Русская Мысль", 1991 (3 1-12).
  22. А.В.Платов. Мифы и магия индоевропейцев, вып.2,1997.
  23. А.В.Платов. Руническая магия. М., 1994.
  24. А.В.Платов. Культовые изображения из храма в Ретре;
  25. Куев К. М. Черноризец Храбр. София, 1967.
  26. Чудинов В.А. Надпись на черняховском сосуде из Ромашек // Экономика, управление, культура. Сборник научных работ, выпуск 7. Государственный университет управления. М., 2000
  27. Чудинов В.А. Надпись на черняховском пряслице из Лепесовки // Четвертые культурологические чтения «Культура и образование». Институт молодежи и ИППК МГУ. М., 1999
  28. Чудинов В.А. Проблема письменности черняховской культуры // Экономика, политика, культура. Сб. научных докладов. Научные доклады Московского общественного научного фонда, вып. 58. М., 1998
  29. Андреас Готтлиб Маш. Сокровища Ретры// Пер. с немецкого А.А. Бычкова. - М.: ИЦ "СЛАВА!" -2006. - 352 с., ил., карты.
  30. Серяков М.Л. Русская дохристианская письменность. - СПб., 1997. - 107с., 49 ил., табл.
  31. Копарев Е.А. Древние славянские письменности. - М., 2014. - 170 с.: ил.
  32. Соломоник Э.И. Сарматские знаки Северного Причерноморья. - Киев., 1959.
  33. А. Абрашкин. Скифская Русь. От Трои до Киева. М.: Вече, 2008.
  34. Г.В. Вернадский. Древняя Русь.
  35. Т. Хейердал. В погоне за Одином. По следам нашего прошлого. 2008

© Культурно-просвітницьке товариство "Спадщина Предків"

 
 

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber