Слов'яни

В кінці першої чверті VII ст. приальпійські і моравські слов'яни повстали проти аварського ярма, що тяжіло над ними більше півстоліття. Потреба об'єднати сили у боротьбі проти спільного ворога привела до створення в Центральній Європі великої держави під назвою - Само (Samo).

Слов'янські племена лужичан, лютичів, бодричів, поморян, руян здавна заселяли територію сучасної східної, північної і частково північно-західної Німеччини, а також частину Баварії. Як стверджується в даний час деякими дослідниками - в другій половині VI століття вони змінили племена лангобардів, ругів, лугіїв, хізобрадів, варинів, велетів і інших, що мешкали тут в античні часи народів. Однак, як відзначають багато дослідників, існує «дивовижний збіг племінних назв полабських, поморських та інших західних слов'ян з найдавнішими, відомими на даній території етнічними найменуваннями кордону перших століть нашої ери», згаданими в римських джерелах. Всього таких парних, співпадаючих античних і середньовічних слов'янських назв племен, що жили в даній місцевості, відомо близько п'ятнадцяти.

За літописами, у східних слов'ян напередодні утворення Київської Русі існувало 14 великих груп племен, що мали такі назви: поляни, древляни, уличі, тиверці, дуліби, бужани, волиняни, хорвати, сіверяни, в'ятичі, радимичі, дреговичі, кривичі, ільменські словени. Деякі з цих об'єднань згадуються і в інших пам'ятках. Візантійський хроніст Феофан називає плем'я сіверян, що жило наприкінці VII ст. поблизу Дунаю. Географ Баварський знав племена бужан, сіверян, уличів. Константин Багрянородний у своєму творі «Про управління державою» згадує слов'янські племена кривичів, дреговичів, сіверян, древлян, уличів і кілька племен, невідомих за літописами. Аль-Масуді говорить про волинян і дулібів. Вказані групи племен у істориків дістали назву «літописні племена».