Мова піде про знаного в Європі і не знаного на Батьківщині, уродженця Самбірщини Юрія Кульчицького. Галичанину судилося не лише відкрити першу в Україні та Австрійській імперії кав’ярню, а й стати героєм–рятівником Відня.
Юрій–Франц Кульчицький народився у 1640 році в шляхетській родині в селі Кульчицях, що на Самбірщині (крім майбутнього героя, це містечко уславилось і тим, що є батьківщиною легендарного гетьмана Петра Конашевича–Сагайдачного).
Служив він у війську уславленого короля Речі Посполитої Яна Собеського, котрий спільно із запорозькими козаками блискуче боронив східні рубежі Речі Посполитої від турецької навали. Тож устиг повоювати Юрій–Франц проти воїнів пророка на Буковині і в Молдавії.
У ролі військового аташе, а заодно й перекладача, він опинився в австрійській дипломатичній місії у Стамбулі. Головна ж місія його під дипломатичним прикриттям полягала у вивченні підготовки турецької армії до планованої війни з Габсбургами.
Після чергового «тлумацького рейду» до ворожого стану він подав у Відень докладний рапорт про мілітарну підготовку Туреччини, у якому застерігав цісаря про загрозу скорої війни.
Невдовзі й справді грянула війна. 15 липня 1683, року стотисячне турецьке військо взяло в облогу Відень, котрий боронило 15 тисяч вояків. За місяці облоги кількість оборонців стрімко скоротилася до п’яти тисяч. Сам Відень охопили паніка й хвороби, бракувало харчів. Перестрашені віденці, аби переказати листа австрійським полководцям із проханням невідкладної допомоги, вирішили вислати кур’єра. Охочих, як можна здогадатись, було катма. Та й затягувати операцію часу не було — підганяло катастрофічне становище столиці, бомбардованої турецькою артилерією. Виступити «бетменом» погодився наш земляк, зрештою ліпшого кандидата годі було знайти — він блискуче володів турецькою мовою, чудово знаючи східні штучки ще з часів свого балканського перекладацтва. Інших добровольців–«самогубців» не виявилось. Перед «неможливою місією» Кульчицького представили верхівці австрійського гарнізону та бургомістру, котрим він із гордістю заявив, що є шляхтичем із Самбора.
Тож самбірському Джеймсу Бонду та його товаришу, вдягненим у турецькі строї, вдалося прослизнути крізь облогу і ворожу варту просто до османського табору. Відчайдухам поталанило — їх перепинили молдавани, що воювали за Порту. Згодом до молдавської «контррозвідки» долучився і турецький офіцер. На руку нашим героям зіграла злива — турок запросив Кульчицького «на каву» до свого шатра. За цей час Юрій–Франц цілком зібрався з духом, розповівши туркам цілком вірогідну історію «про белградського купця». Довірливі турки «торгових людей» відпустили. Коли ж за пару днів Кульчицький із депешею таки дістався своїх, себто цісарських вояків, то ледь не нарвався на австрійські кулі. Перевтіленого Кульчицького варта сприйняла за шпигуна. Щоправда, за турецького.
За кілька днів Кульчицький повернувся до Відня, принісши «благу вість» про невідкладну військову поміч. Після повернення, під час оборони кріпосних мурів Відня від турецьких атак, Кульчицький також не пас задніх і був тяжко поранений.
Допомога Відню не забарилась. 12 вересня відбулася легендарна Віденська битва, яка зупинила турецький наступ на цивілізовану Європу. І мимохіть настановила австріяків на шлях пиття кави.
У столиці Кульчицький отримав неформальний статус героя. У нагороду, крім будинку від магістрату і медалі від цісаря, рятівника ощасливили трьома сотнями мішків кави. Каву лишили в обозі турки, щоправда австрійці вважали ці зернята кормом для верблюдів, іменуючи «турецькою пшеницею». Хоча «полонені» верблюди кавові зерна навідріз відмовлялися їсти. Тож, якби не вроджена підприємливість Кульчицького, кава могла би так і лишитись прикрасою якогось етнографічного музею австрійської столиці.
Але Юрій–Франц, незле пообтертий на балканських базарах і чайханах, не розгубився і відкрив кав’ярню спочатку суто для власних приятелів, втаємничених у смак Сходу. І навіть дістав під шумок слави рятівника відповідний цісарський привілей. Сцена надання Кульчицькому кавового привілею зображена на старій цеховій «фані» віденських кавоварів, для котрих українець досі залишається патроном.
Віденцям кава засмакувала. Не останню справу у цьому відіграла колоритна постать рятівника Відня, котрий засолодив гіркий напій. Кульчицький, перебравшись у турецький одяг, особисто частував гостей кнайпи, корегуючи смак кави медом, цукром, а згодом молоком та вершками. За переказом, саме експериментатор Кульчицький і винайшов напій, що згодом дістав італійську назву «капучино».
Невдовзі «на каву» до Кульчицького почала заходити місцева аристократія, зокрема й керівник оборони Відня граф Штаремберг та герцог Савойський. До кави подавали й круасани, за легендою, винайдені сусідом–булочником, намовленим до цього Кульчицьким; тоді круасани мали й символічний геополітичний підтекст — у такий спосіб ласуни споживали імітацію турецького півмісяця. Зазвичай відвідувачі їх вмочували в каву, що згодом стало навіть певною віденською традицією. Розкрутивши справу, Кульчицький відкрив пару кав’ярень, найпопулярнішою з яких була «Під синьою фляшкою» — у ній частувалися кавою навіть Шуберт та Штраус. На назву кнайпи, за переказом, вплинуло те, що Леопольдина, котра виходжувала пораненого на мурах Відня Кульчицького, ліки тримала у синьому бляшаному пуделку.
Триста трофейних мішків із кавовою придалися. «Не піти» бізнес не міг, адже кавовий герой не лише отримав почесне громадянство, а й на все життя був звільнений від сплати податків.
Помер Кульчицький у розквіті слави від сухот 19 лютого 1692 року. Поховали героя–кавовара під кафедральним собором cвятого Стефана, одного з найбільших у Відні.
У 1862 році іменем Юрія Кульчицького назвали віденську вулицю, а у 1865 встановили і пам’ятник простому «шляхтичу з Самбора». Тож на Заході «скромний» галицький герой більш знаний, ніж вдома. Планується навіть зняти фільм про Віденську битву за участі Мела Гібсона, котрий грав би короля Яна Собеського, й подвиг бравого галицького шпигуна також мав бути екранізованим. Європейські кавовари, зокрема фірма «Якобз», певний час торгувала «кавою Кульчицького». Юрій–Франц навіть фігурував у творі за мотивами Й. С. Баха «Кавова карміна», поставленому у Відні у 2002 році…
Автор: За Антіном БОРКОВСЬКИМ
© Портал SPADOK.ORG.UA
