СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Гуцульщина Мольфарство Карпатські мольфи і мольфари: таємниці, факти, припущення

Карпатські мольфи і мольфари: таємниці, факти, припущення

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 4

molfasacralmХто такі мольфари, звідки ведуть свої стежки? Яке походження має дана назва? Що ми знаємо про сакральні предмети карпатських жерців - мольфи? Чому мольфарів в Карпатах на сьогоднішній день майже не залишилося? На ці та інші питання, які хвилюють допитливого шанувальнника карпатської старовини, відповідає наша енциклопедична стаття "КАРПАТСЬКІ МОЛЬФИ І МОЛЬФАРИ. ТАЄМНИЦІ, ФАКТИ, ПРИПУЩЕННЯ".

 

МОЛЬФАРИ - ХРАНИТЕЛІ КАРПАТСЬКИХ ТРАДИЦІЙ

 

«Став проти хмари, одна нога наперед, і склав руки на грудях. Закинув назад бліде обличчя і вперся похмурим оком у хмару. Стояв так довгу хвилину, а хмара ішла на нього. І раптом сильним рухом він кинув кресаню на землю. Вітер зараз звіяв її в долину і підхопив на голові в Юри довге волосся. Тоді Юра підняв до хмари ціпок, що тримав у руці, і крикнув у синій клекіт:
- Стій! Я тебе не пускаю!
... Хмара подумала трохи і пустила в одповідь вогняну стрілу. 
Але Юра так само міцно стояв, і кучері вились на голові в нього, як у гнізді гадюки. 
- Ага! Ти так! - крикнув Юра до хмари.- То я мушу тебе заклинати. Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води... Іди рознесися, як вітер по світі... Розсядься і розситися, ти тут сили не маєш...

Коли хмара направо - то й він направо, хмара наліво - і він наліво. Він бігав за нею, борючись з вітром, махав руками, грозив ціпком. Він вився, як в’юн, по горі, завертаючи хмару, моцувався із нею, спирав... Ось-ось, ще трошки, ще з сього краю... Чув в грудях силу, метав громи з очей, здіймав руки угору і заклинав. Вітер розвіяв його кептар та бив у груди, хмара гарчала, плюскала громом, завертала у очі дощем, драгліла над головою, готова впасти, а він, залитий потом, ледве переводячи дух, метався грунем в нестямі, боячись втратить останні сили. Чув, що сили вже слабнуть, що в грудях пусто, що вітер рве голос, дощ залива очі, хмара перемагає, і вже останнім зусиллям підняв до неба короткий ціпок: 
- Стій!.. 
І хмара раптом спинилась».
(«Тіні Забутих Предків», Михайло Коцюбинський).

 

723784 200З  незапам'ятних часів в Карпатах живуть люди, які одержали від Творця дар бачити та відчувати Всесвіт по-особливому, вони підтримують закони Природи, володіють досконалими знаннями про Людину, спілкуються з душами померлих, оздоровлюють людей від найтяжчких хворів і недуг, пророкують фатальні події, а також можуть керувати природніми стихіями, надавати предметам магічних особливостей. Їх називають по-різному: ворожбитами, відунами, віщунами, цілителями, відьмарами, чарівниками, примівниками, кудесниками, планетниками, мольфарами.

В Карпатах слово "мольфар" здавна побутує серед гуцулів, воно оповилося різноманітними легендами і стало асоціюватися із карпатськими шаманами. Вперше, в Україні про мольфарів заговорили після виходу повісті Михайла Коцюбинського “Тіні Забутих Предків”, котра відразу стала класикою української літератури, ще пізніше — після екранізації цього твору грузинським режисером Сергієм Параджановим, якого захопив світ гуцульських традицій. З великою пошаною завдячуємо їм обом за величезний внесок в українську культуру, завдяки чому цілий світ дізнався про цей загадковий субетнос, гуцулів глибоко шанують і поважають. 

Ось, як про карпатських відунів розповідає сам мольфар, покійний знахар, уродженець села Верхній Ясенів, Михайло Михайлович Нечай (1930-2011):

хто такий мольфар

“...Основна могутність мольфара у його словах та співах. Мольфар здатний творити як добро, так і зло. Кожному мольфару притаманний свій неповторний, так би мовити, стиль роботи. Деякі з них народжуються з магічними знаннями, тобто є мольфарами по спадку, які передаються з покоління в покоління однієї родини. Інших вчать. Одні оволодівають чорною магією, другі — білою... Це є мінус і плюс як штепсель, тут плюс, а тут мінус - це чорні і світлі сили і між ними йде боротьба. З цього починається життя, цим воно і продовжується. Мольфар має бути глибоко духовною особистістю, так як він звертається до Бога та небесних сил з проханням про допомогу. Якщо мольфар чинить неправедно і порушує закони Природи, він може бути позбавлений магічних можливостей… Я хочу знайти учня, але досі ще не зустрів такої людини. Він повинен людей любити, природу, а не гроші. А де ж такого дурня знайти, адже сьогодні навіть діти гроші люблять. Чесно кажучи, я вже знаю дату своєї смерті. Знаю, від чого помру, але сподіваюся, що до того часу з'явиться все ж людина, у якої є покликання стати мольфаром. Без нього нашій традиції - кінець”.

Де селилися ворожбити? Переважно, на окраїнах високогірних сіл, біля стрімких потоків чи скель, де важко було доступитися, адже для того, щоб мольфарити карпатським шаманам потрібен був спокій. Проведення магічних практик вимагають неабиякого душевного стану та концентрації. 

Михайло Нечай: "Раз на рік на дванадцять днів я захожу у печеру і складаюся там як у лоні матері дитина. Я повністю розчиняюсь, виключаю пам’ять, дихання і залишаюсь там без руху, їди та води. Якби хто перевірив мій пульс то подумав би, що я мертвий. Для цього потрібне довге тренування. Роками я займався, щоб досягти цього. Нащо воно треба? На протязі року люди приходять із злоякісними вібраціями свого горя і все це іде на мене. Я поглинаю це все. Щоб від всього цього очиститься я роблю «заземлення» у печері. Якщо б хто нетренований зі мною пішов, то він би звідти вже не вийшов."

Часто доводилось долати немалі дистанції тим, хто хотів зустрітись з примівником віч-на-віч - переходити через бурхливі потоки річок Тиси, Прута або Черемошу, добиратися напівзруйнованими підвісними кладками, і аж тоді за безлюдними гірськими кам'янистими стежками з'являлась ґражда мольфара...

 

мольфарська гражда

D2B7obObiIg

Однак, мольфари не були відлюдниками, як їх завше описують. Жили з жінками, які допомагали їм по господарству, дружили з односільчанами, уміли бути щирими, вірними і відвертими приятелями, порадниками, хоча скривдити себе теж не дозволяли. Гуцули склали чимало легенд про їх боротьбу з демонами та іншими міфічними істотами, де мольфар виступає не як покірний виконавець, раб, слуга, а як охоронець, переможець, повелитель темних сил:  

«Йик мольфар шось робит, то він каже: Невольни би тьи втьила! Ти мині досолив! Я тебе за то сушу, я тебе колю, я тебе печу. Я хочу, аби ти так почорнів йик дим, абис так усох, як усихає підпаленая деревина, хоть вона нї сира и не суха, а така завйила!» (В.Шухевич, «Гуцульщина»).

334434url

Як виглядали чаклуни з Карпат? Не всі були похилого віку, в народі їх знали по-різному: дужими, вусатими, бородатими, з важким поглядом, оповитими чорним або рудим волоссям, у косматій гуні. Іноді їх неможливо упізнати – чи то вуйко, чи старець. Через те, багато хто споріднює їх зі старослав’янськими волхвами. Зрештою, Олег Гуцуляк у своїй книзі «Пошуки заповітного царства» наводить читача на цікаві роздуми: відомі нам слов’янські волхви – це, можливо, карпатська жрецько-шаманська група кельтівволохи (галл. Volcae), пов'язана з тотемом вовка, які мігрували з Італії (Влохії) у Карпати. Тут вони осіли і асимілювали частину балканських етносів, утворивши цілу націю – романи (римляни, від Roma - Рим) та заснувавши своє царство Валахію.

portugalia 2

Доповнює образ карпатського мага - чорний кіт. За життя Михайло Нечай не раз казав, що жодні коти, окрім чорних у нього не приживаються. Бо тварини саме цього кольору, і взагалі коти, допомагають відунам у їх таїнствах. До гостей дідусь, зазвичай, виходив не сам, а зі своїм котом Млинцуром. І не дивно, тому що кіт тонко відчуває біополе людини, її енергетику, наміри, захищає господаря від вроків та інших псувань. Цікаво, що після смерті Нечая, кіт Млинцур кудись зник.

кіт мольфара  97a34ddea6bf 

Screenshot 6

Кіт для віщуна - як провідник космічної енергії, своєрідний домовик, "прикордонник" між світами, він контролює простір у якому живе і творить відун, слідкує аби не просочилася ненароком якась непрохана матерія, і не порушила його гармонію та баланс. Тому, присутність кота під час магічних обрядів у багатьох випадках гарантувала успішність. Борони Боже бити чи знущатися над котом - за це неминуча покара (по карні - по розплаті, від "КАРНА" - доля, "інКАРНАація" - втілення душі у новому тілі). Якщо собака ще може господареві пробачити якесь неподобство, то кішки не зроблять цього ніколи, а звернуть усю свою магічну силу проти кривдників - такі вони, ці загадкові істоти.

vIyyNTa9Kqw

Вважається також, що чорна кішка відвертає блискавки від будинку і відганяє злодіїв. Коти і кішки рудого забарвлення - застосовуються в основному чарівниками в любовній магії (активне вогняне начало) і тримати їх у будинку особливо рекомендується тим, хто хотів б налагодити своє сексуальне життя, наприклад, вилікуватися від імпотенції чи жіночого безпліддя.

 

ТИПИ КАРПАТСЬКИХ МОЛЬФАРІВ

За типом енергій, мольфарів можна класифікувати на «сонячних» і «місячних» та за видами діяльності на:

  • ВІЩУНІВ або ВОРОЖБИТІВ - відгадують минуле і передбачають майбутнє, оракули, ясновидці, носії езотеричних знань, екстрасенси, можуть читати думки, володіють телепатією, телекінезом.

  • ГРАДІВНИКІВ або ХМАРНИКІВ - відвертають град і бурю, захищають сільські поля від руйнування, а також відвертають стихійні явища від сіл і міст, розганяють хмари, їх ще називають планетниками, люди потужної сили волі. 

  • ЗНАХАРІВ або ПРИМІВНИКІВ - знахарі, біоенергетики, можуть зцілювати руками, спеціалісти з народної медицини, травники, баїльники, шептуни. 

Про віщунів або ворожбитів писав відомий дослідник Гуцульщини, Антін Онищук:  «Ворожбитом називають такого, що знає ворожити та відгадувати минувшину і будуще інтересованого, його родини, худоби і т.д. Ворожбит чи ворожка подивиться на долоню, загасить ватру, зіллє воску або олова і викладає інтересованому, хто заузєвсі на нього, яка висит на него придибашка, з чого йому паде щіскє. Коли прийде хтось в нещастє (худоба, процес, крадіж), то Ворожбит подає йому близші інформації про причини нещастя та як лихові зарадити».

Через їхні надзвичайні здібності та малочисельність, мольфарів боялися й водночас цінували, їх вважалии покровителями сіл, на них покладалася духовна відповідальність за їх мешканців, захист від природніх стихій і потусторонніх сил. У критичних ситуаціях саме в мольфара шукали порятунку, через що їх часто порівнювали навіть з Богами. У повісті “Тіні Забутих Предків” якраз про це йдеться:  «З другого боку, на найближчім горбі, сусідив Юра. Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…».

Надзвичайно цікаву інформацію про градівників подає у своїй легендарній монографії «Гуцульщина»Володимир Шухевич:  

«Градівник се такий чоловік, що знає відвертати град. Він разит (їсть раз на добу) на св. вечер, у вечеріх бере вечері непочитої з усего трішки, бере мітлу та кочергу, та з ним усїм обходит три рази свою хату и кличе: «Прошу тебе тучу, кріз тучу, прийди до мене пити, гуляти, весилити си, греміти, дудніти, бити, я тебе прошу». Потому входит у хату, набрану вечеру кладе у платинку и ховає будь-де, вона там має стояти до свйит великодніх, йик сховав, засїдає їсти, через цїлий чьис вечері не має ні до кого говорити. Перед свйитами великодніми купує у 9 крамницьих ладану по 1кр, приносит єго до дому, вісипає до тої платинки з вечерев, тай кладе верх дори осьвйитити. Потому ховає знов, аж доки туча не йде».

Untitled441
Untitled-31
Мольфар розганяє хмари. Кадри із к/ф "Тіні забутих предків", реж. Сергій Параджанов.

З градівниками або хмарниками пов’язаний запис з Бойківщини у «Приповідках» Івана Франка:

«Хмарником називають чоловіка, що має вміть відганяти або насилати градів і хмари». Окремі джерела вказують, що хмарники є «природжені і вчені»: «То йи такі природжені хмарники, що він до того знає. Так само як упир йи до молока» (с.Далешів, пов. Городенка, Володимир Гнатюк 1912).

4a9eaa1a

Щодо знахарів, то як зазначав відомий український лінгвіст Броніслав Кобилянський: «…знахар рятує пошкодованих примівками та зіллям». Були серед них й такі, які могли покеровувати звіром, про це говориться так: «Є такі знахарі, що наверне звір, куди хоче. Они мают припис тим орудувати. Они є так, як слуга у газди, тоти знахарі, над ними є росказники» (А.Онищук, 1909). Сама назва «знахар» відома багатьом слав’янським мовам і у більшості випадків тлумачиться як - народний лікар, який користується власними немедичними способами лікування, травами, обкурюванням, нашіптуваннями. Деякі ентузіасти відзначають у слові «знахар» арійський корінь «хара», що позначає один із семи сонячних центрів-чакр (від «чара» - життєдайна енергія) на людському тілі, кожна з яких є джерелом інформації про людину.

З найбільш відомими гуцульськими мольфарами XIX-XX століття можете ознайомитися у даній статті.

 

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ "МОЛЬФАР"

Kobilyansykiy Bronislav Volodimirovich Вперше, питання про походження назви “мольфар” порушив український лінгвіст, мовознавець Броніслав Кобилянський, запропонувавши своє пояснення: „Староруське кореневе утворення МЪЛ (мълва, мълвити) + суфікс –аръ = МОЛВАР, той, що чаклує словом, молить, замовляє”. З часом, внаслідок різних фонетичних змін (таких як палаталізацція) відбулось чергування: літера "в" могла перейти у "ф", на кшталт: Хведір > Федір.

Така етимологія, на наш погляд, є найбільш правдоподібною, так як кожен мольфар досконало володів словом, лікував словом, жоден обряд чи магічна практика не обходились без певної кількості замовлянь, яких в мольфарській практиці чи не найбільше. Через це мольфарів в народі називали - примівниками - ті, які могли замовити/відмовити хворобу, заклясти, зашептати. Мольфари вправно володіли гіпнозом з допомогою слова, вводили людей в транс, використовуючи гнучкі та архаїчні словоформи.

Згодом дослідник Броніслав Кобилянський висунув припущення, вбачаючи „правдоподібний зв'язок з італійським (латинсько-романським) malfare, maleficus - „чинити зло, злодіяння, злочин”, однак таке припущення є хибним не тільки в філософському сенсі (мольфари не чинили зло, у жодному етнографічному описі про це не сказано, натомість фолькористами записано із уст самих людей, що мольфар допомагав відвести бурю та град від сільських полів, а також лікував хвороби, фактично був обрядодієм, лікувальником, знахарем на селі), але й в семантичному, так корені "мал" і "моль" беруть участь в творенні різних за значенням слів. 

Певні джерельні дані вказують про зв'язок слова "мольфар" із земноводними, а саме на спорідненість зі словенським "molavar"  - вуж, змія, полоз. Наприклад, російський славіст Микола Михайлов у своїй праці "Укр. мольфар, слвн. malavar и др. Демонологическая параллель // Terra Balcanica" (2007) подає дані, що у різних діалектах слово "мольфар" зустрічається в формах: malavar, malavr, molavr, molavar, mlavor і balavr. У словенському фольклорі це не просто плазун, а істота, подібна на василіск. Тут варто згадати про безліч повір'їв та ритуалів пов'язаних з плазунами і мольфарами на Гуцульщині. Так, старожили з села Корчівці на Буковині ще пам'ятають чоловіка на ім'я - Іван Ткачук, 1901 р.н., який отримав свою силу після того, як косив траву в горах та врятував жабу зі щелеп змії. Пізніше він почав відвертати град в селі цією палицею. А Володимир Шухевич підтверджує ці дані: «Аби розігнати тучу, мусит мати бич, йиким розігнав гадину з жьибов (як гадина поволи пролигає жьибу, то йиким будь патиком ударена, пускає ї»  (1905, «Гуцульщина»). «Він мав такі прути ліскові, що за рік виростають. Він завше йшов напротів хмари і так тим прутом махав. Той прут дістаєсі так. Як сі їсть гадина з жєбов, то треба віломити зараз прут такий, що за рік виросте і їх розігнати. І тот прут вже має право до хмари» (В. Гнатюк, 1912). Жаба була тотемом карпатського села Жаб'є (з 1962 р. - Верховина), яке є  найвисокогірнішим населеним пунктом в Карпатах (1250 м. над рівнем моря). Та яким чином жаба може впливати на погодні явища, відвертати град, бурі і блискавки, розганяти хмари? Відповідь в міфологічному небесному походженні жаби, а саме в гімнах "Рігведи" (VII 103), де говориться, що жаби з'являються в сезон дощів і подають голос, пробуджений до життя богом грози Парджанья, при цьому жаби звертаються до нього, «як син до батька». Деякі дослідники вважають, що гімн жабі являє собою словесну частину ритуалу викликання дощу за допомогою жаби, відомого і в сучасній Індії. Зв'язок жаби з богом неба побічно засвідчена в байці Езопа про жаб, котрі випрошують у громовержця для себе царя. 

tumblr lk6k8bc5U61qf80m9o1 500

Значна кількість мисливських обрядів Карпат, метою яких було забезпечення успішності полювання, була пов’язана із гадюкою: "Для того, щоб рушниця влучно стріляла та щоб її нїхто не урік, мисливці застосовували наступний засіб: брали жало гадюки, гадючий «чесник», ладан, зрізані верхівки з дев’яти осик та приносили це у храм на дев’ять Богослужінь. Після цього дев’ять разів окреслювали цим навколо рушницю і ховали в отвір, висвердлений в прикладі" (В.Шухевич, "Гуцульщина"). Щоб рушниця «остро била» та щоб не розходився далеко звук пострілу, горяни в березні вбивали гадюку, відрубували та засушували її голову («ні на сонци, ні у печи, а так»). Після цього голову розтирали на порох, говорячи наступне замовляння: «Острас була, як вогонь; когос заразила, не віратував сі, так, аби моя пушка, кого закрасит, аби не втік». Цим порохом набивали рушницю. Цей ритуал, згідно з уявленнями мисливців, надавав зброї захисту.Серед мисливців панувало повір’я, що шматок гадюки, вкладений в отвір у прикладі рушниці (у «коморку»), притягував до зброї звірів.

Для того, щоб рушниця «не підвела» мисливця,  він намагався застрілити гадюку в свято Воздвиження Чесного Хреста (27 вересня). Цей день був пов’язаний з різними народними віруваннями, що стосувалися гадюк. Зокрема, загальноукраїнським було уявлення, згідно з яким на свято Воздвиження Чесного Хреста гадюки відповзають до вирію —  міфічного теплого краю. У зв’язку з цим людям (серед них й мисливцям) було вкрай небезпечно іти у це свято в ліс. Ю. Шнайдер зафіксував розповідь гуцулів про мисливця, якого у це свято «змії» забрали до своєї схованки, щось говорили до нього та примушували його лизати «гадючий камінь». Лише навесні цього чоловіка відпустили на волю. «Мисливець у цей день до лісу не піде», — закінчує переказ оповіді згаданий дослідник. 

Уявлення, пов’язані з гадюкою, були досить сталими. Про це свідчать, зокрема, наступні розповіді старожилів зі с.Соколівка Косівського р-ну Івано-Франківської обл.: «[…] Ше Яків Мувів, в нас мисливець був, він ше польський був, ти й казали, шо він купив рушницю і дотів шукав так, шо загнав у ствол гадюку. Та й відси вистрілив. Ну, а рушницю вурвало! Та й він собі відпиляв, та й ходив, то сміялися з него «Півтаранка». «[…] Казали мижи людьми […], єкшо її [гадю-ку] зловити, забити в ствол одним кінцем […] та й стрілити […], кажут, шо то добре. […]. А може ро-зірвати [дуло] […]».   Наведена інформація свідчить про те, що спроби вистрелити гадюкою з рушниці траплялися, ймовірно, приблизно у сер. ХХ ст. Окремі мисливські повір’я, пов’язані з гадюкою, збереглися до сьогодні. Подібною до матеріалу, який подав Ю. Шнайдер, є наступна, зафіксована нами, оповідь мисливця-старожила: «[…] Треба в змії витєгнути язичок, в приклад задовбати і попадаєш так шо є. […]. Таке чув ше недавно, шо говорили […] звір йде на рушницу». 

Головний герой твору П. Шекерика-Дониківа «відгашував ватру» правою рукою, а в лівій тримав «гушемку иванского зіля, градєний чєпелик, громовицу тріску тай гадєчу пацирку». Про цей камінь "гадючу пацирку" розповідав карпатський знахар, мольфар Нечай:

"Камінь продутий зміями, має велику силу. Екстрасенс буде відчувати величезну силу біополя. Перед Водзвиженієм Чесного Хреста, гадюки збігаються у одно місце, величезна їх сила, сотнями, і находять такий камінь, поки що нерозгаданий ніким, якого вони вибирають, і той камінь починають продувати, усі в один центр. І продувають доти, поки із нього не вийде такий шарик, розумієте, білуватого відтінку, кремового. То сі називає - гадюча пацерка. Бо є в пословиці, якщо жінки докупи збираються, що ж вони говорять - та вони дують пацерку. Гадюча пацерка для примівництва має велику вагу, а также продутий той камінь. Коли вони продувають той камінь - він стає рідким, таким як тісто. І вни силою напруги сичання розсичують, продувають той камінь. Коли продують той камінь, що вже пацерка з нього той шарик вийде, вони тогді помаленьку кожна розходиться. Що це означує? Це означує, що на ціле зимованє, ці гадюки, вони так би сказати, заряджаються енергією біополя свого, щоб мати потугу визимуватиси у сплячці зимовій, щоб організм забезпечений був на протязі зимівлі у землі оцього плазуна. Вони набираються сили, цим способом, що заряджають цей камінь. І камінь у той час рідкий буває, а потім затверджується... А цей другий камінь, це є камінь з величезних водоспадів, такий як в Яремче є водоспад, у нас є у Черемошні водопад. На ці каміння величезна сила води безперестанно і невгамовно падала. Це звичайний камінь, але біополе води силенно насичувало камінь цей. І він має магічну силу у собі, що коли його приєднати до води, то тоді вода заряджається цим біополем великої потуги, водяною біо-енергією і тоді дає енергію силу того чи іншого організму, якого я пускаю".

f91011cead76d167bb6bfc8ec7148808

Отже, з усього вище сказаного, можна впевнено сказати: гадюка, жаба і змія - тотеми мольфарів, і відіграють величезну роль у віруваннях Карпат. Їх приналежність до двох стихій - води і вогню, зумовила зв'язок з небесними явищами та можливість ними маніпулювати. Таким чином, назва "molavar" як назва змії чи вужа цілком могла перейти на того, хто замовляв змій та інших плазунів, і застосовував їх у своїй магічній практиці. В українській традиції, споконвіку, вуж, саламандра, жаба і змія - священні плазуни, ще з часів далекої трипільської культури, пов'язувалися з Богами земної та небесної вологи, а тому дозволяли мольфарам керувати погодніми умовами, лікувати важкі недуги, повелівати градами і громами. Горяни вужа вважали домашнім покровителем, його пригощали молоком і заборонялося вбивати, що зафіксовано не тільки науковцями, а й зустрічається в українських казках, таких як «Вуж і дитина», «Справедливий уж» та ін.

1520565

10901 original

Цікаву аналогію з "мольфар" можна зустріти у давньоруському слові - "молнія", себто грім, блискавка. Молот бога-громовержця Тора теж звався - "мьолльнір". Чимало мольфарських обрядів пов'язано з громом. Наприклад, дерево вважали священним тільки тоді, як у нього вдарила блискавка, з нього виготовляли сакральні мольфарські предмети – мольфи та гуцульські етнічні інструменти, які потім відрізнялися неабиякою гучністю та мелодизмом, могли своїми вібраціями зцілювати, змінювати стан свідомості. 

bog-perun-216661x300

 

МОЛЬФИ ЯК САКРАЛЬНІ ПРЕДМЕТИ КАРПАТСЬКИХ МАГІВ

Мольфа – се замовлений, одушевлений предмет, який використовується у магічній практиці карпатських мольфарів. Дехто з дослідників вважає, що саме від слова «мольфа» і походить назва «мольфар». На нашу думку, "мольфа" - присвійне від "мольфар", тобто річ мольфара. 


fGR45345345345l 2PrIQY

Мольфою може стати будь-яка заговорена річ віщуном, чи це використовувана у побуті, наприклад клапоть тканини (стрічка), чи це річ з металу - мосяжні персні, медальйони, згарди, чи просто знайдена річ - камінь, скалка з дерева або перо птаха, зуб, кості тварини. Найбільша особливість мольфи - замовляння над нею, тобто ритуальна частина - примівка або молитва, яку виконує над нею мольфар. Власне, з цього моменту предмет і стає магічним – стає мольфою, набирає захисної, оздоровлюючої або атакуючої дії. Замовлянь є чимало: на любов, на силу, на багатство, на красу і т.д...

Маг обирає те, яке йому необхідне і вимовляє з особливою шаною, від щирого серця. Переважно, в обрядовій практиці відуни звертаються на чотири сторони світу -  чотирьох стовпів світотворення - північ, південь, захід, схід та до чотирьох стихій-першоелементів - води, вогню, повітря, землі. Уже потім, мольфа довго служить мольфару, може передаватися з покоління у покоління як спадок, а якщо загубити її - дивним чином повертається назад до свого володаря.

Ми розглянемо основні види сакральних мольфарських предметів:

ГРОМОВИЦІ

Невеличкі скалки з природніми отворами, які відоколювались від ураженого блискавкою дерева, є беззаперечними атрибутами будь-якого мольфара, його власного магічного досвіду. Кажуть, що удар грому – то удар самого Бога, який женеться на колісницях по небозводі і блискавуою стріляє  спопеляючи усе лихе, а комусь дарує й ініціацію.

Screenshot 2

Чимало є людей, у яких потрапила блискавка та вони дивним чином залишались живими й виявляли у себе дар яснобачення, екстрасенсорні здібності та можливості (магізми). Тому, для примівника за щастя тримати у своїх руках цей уражену блискавкою мольфу. Громовицями оздоровлював у своїй практиці вищезгаданий мольфар з Верхнього Ясеніва Михайло Нечай. Він підпалював їх і тим димом відводив (обкурював) зле мольфування - пристріти, порчі, переполохи і вроки від людей. Щепку громовиці кидають у дитячу купіль, щоби маля було здоровим. А якщо її носити при собі - жодна блискавка не страшна.

l-0ez-see08

 

ГРОМОВА ПАЛИЦЯ І ГРАДОВИЙ НІЖ

Їх у своїй діяльності використовували градівники та хмарники

«Аби розігнати тучу, мусит мати бич, йиким розігнав гадину з жьибов (як гадина поволи пролигає жьибу, то йиким будь патиком ударена, пускає ї» (В.Шухевич «Гуцульщина»). «Він мав такі прути ліскові, що за рік виростають. Він завше йшов напротів хмари і так тим прутом махав. Той прут дістаєсі так. Як сі їсть гадина з жєбов, то треба віломити зараз прут такий, що за рік виросте і їх розігнати. І тот прут вже має право до хмари» (В. Гнатюк, 1912)

039

Screenshot 5
Палиця, якої торкнулась змія, стає громовою і придатна для використання в магічних практиках.

Градовий ніж - є містичним знаком на сторожі життя мольфара, його вірним заступником і другом. Міг встромити у дерево, а звідти лилося молоко, міг камінь у сир перетворити ним.

seawitchweatherworkings

Ножем припікали виразки, лікували рани від укусу гадів. Освячували градовий ніж так. Опівночі, на Святвечір або Великдень, розібраний до гола, мольфар на дворі вирубує з коси чепелик - маленький гуцульський ніж, кладе 12 страв у миску (магічне число, 12 місяців у році), бере свічку, сокиру і стає на порозі коло своєї хати й замовляє: 

"Градового царя,

Білого царя,

Царя чорнокнижника,

усяку лиху годину,

усі потусторонні сили, опирів, демонів, босорканей,

як вони не мають права прийти-підступити до моєї вечері,

так би вони не мали права прийти-підступити на цілий рік до мене!

До мого обійстя, до моєї газдівки, перешкоджати відвертати град,

щоб не мали сили і пуття показатися йому".

Й так три рази мольфар закликає, стає обличчям до Місяця, на чотири сторони світу і закликає до Тайної Вечері. У цей вечір мольфар немає права нікуди зі свого обійстя йти, навіть до найближчого сусіда чи брата.

"У глибоку давнину, - розповідає Мольфар Нечай, - брали з наших горів Карпат на Поділля таких дідів-градівників, і кожний газда по тижневі тримав на своїм харчі його, і він відганяв ціле літо град від людських ланів, щоби градом потім не побило хліб їм. А вже осінню кожний газда мав чвертку зерна привезти йому додому. Допустим, один тиждень Ви перетримали цього діда, другий тиждень - другий газда, третій тиждень - третій газда... І так ціле літо, починаючи від Благовіщення, як перший грим загримит і аж до Іллів, бо "і на Іллі вже і громи не бійні" - так народна мудрість говорить. І тогді він вже додому повертається, і йому привозять зерно того урожаю, що він вберіг від граду, від тучі...".

vV7Z3tH3GCY

На громових палицях або рукоятках градових ножів різьбили символи грому і дощу - громівники або так-звані перуниці (шестиконечні розетки) - знаки громовержця Перуна, у вигляді шести або восьмиконечної квітки, чи то пак спиць, вписаних у коло, тим самим являючи собою громове колесо – друга назва цього символу. Громівники масово поширені на Галичині, в Карпатах, на Балканах, досі зустрічаються на старих сільських чи міських будівлях, оселях, домашніх скринях, ложках, побутових і господарських речах, свічниках, зброї тощо.

0311  Screenshot 2 

 hwMljB1564Q

Подаємо також замовляння розганяння хмар і граду, який був записаний Павлом Чубинським у "Працях етнографічної-статистичної експедиції в Західно-Руський край",1872 рік:

1. Взяти прутик (ліщини), освячений 7 раз ніж (градовий).

2. Прийти на місце, увіткнути ніж і прочитати молитву (замовляння).

3. Витягти ніж і взяти разом з прутиком в праву руку, та навести в той бік, де бушує град зі словами: 

"Граде лукавий, рабе лукавий!

Нехай тебе хмари не носять,

бо тебе люде не просять.

Буйні вітри! Візьміть Ви цю хмару

на свої тонкі крила,

занесіть її за океан-море,

за теплі води, за круті гори,

за жовті піски, щоб він там розтав і пропав нині,

во віки віків, най буде так! Тьфу, тьфу, тьфу!

Щезни, пропади од лиця Божого

і од мене (ім'ярек)! (повторити 3 рази)

 

 

 

ЗГАРДИ

Гуцульські обереги, символи Сонця, залишки солярного культу аріїв. Згарди замовляли, а тоді нанизували на ланцюжки – ретязі, одягали на шию, коли проводили ініціацію. Коли проводили ініціацію вдруге, нанизували ще один згард. І так раз за разом, кількість оберегів зростала і вони лягали вже не в один, а кілька рядів, наче ордена, що свідчило про високий духовний рівень мольфара, авторитет. Для з’єднання згардів служать так звані чепраги — дві, переважно круглі, пластини, оздоблені карбованим або ажурним орнаментом. В центральній частині декору пластин розміщуються різноманітні варіанти солярної символіки: колесо з вісьмома, шістьма або чотирма спицями, шестираменна розета, концентричні кола... Таке кольє із згардів і медальйонів виконувало потужну захисну дію. Однак, з часом практика занепала, як і все решта, згарди втратили первинний зміст, рівнораменність перейшла у форму розп’яття, їх дарували вже просто так, як прикраси на іменини жінкам чи дітям.

Screenshot 3

s320x240

ЧИТАТИ: ГУЦУЛЬСЬКІ ЗГАРДИ - СОЛЯРНІ СИМВОЛИ КАРПАТ 

МОСЯЖНІ ПЕРСНІ

Масивні, з високим рельєфом у вигляді голови Арідника, Щезника або Чугайстра (духи опікуни, духи ініціації), відлиті з латуні, бакунту і нейзильберу (сплав міді, нікелю і цинку). Виготовлялися індивідуально, носилися як обереги, символізували безсмертність душ, союз земного і божественного, колесо безперервності. Одягнувши їх, можна було відкрити небесну браму, браму часу - потрапити у минуле, майбутнє або паралельні світи, стати невидимкою у світі Явному. Такі персні захищали від стріл, пострілів пуль, ударів. Декорувалися солярним орнаментом, який гравірувався і доповнювався кольоровою замазкою (зеленою або червоною), що імітувала емаль, а також вставками із різнокольорових камінців.

 522059 392164097546133 1892889016 n

product-original-33827-4725-1338265860-115010634bfe58cd0935719b175f1970

persnigucu

ТОТЕМИ

Духи звірів або птахів, властивостями яких наділяли себе мольфари, застосовуючи або головні, або нашийні, або ручні обереги з: шкіри, кості, рогу, клика, пера, шерсті та ін.  Наприклад, мольфар Нечай до своєї кресані або рогатянки (гуцульський головний убір), у залежності від пір року, чіпляв перо фазана. Завдяки цим оберегам, карпатський шаман міг скликати своїх тотемних духів-помічників у будь-яку важливу чи скрутну для себе хвилину, зробити так, що нападнику здаватиметься, що на нього летить сокіл чи біжить вовк - відповідний тотем чаклуна. Тотеми були завжди у розпорядженні мольфара, він повсякчас спілкувався з братніми духами тварин. Щоб обрати тотем, людина повинна була стати на Шлях, пізнати своє "Я", оволодіти знаннями про потаємний стан речей і, звичайно, безмежно любити Природу. Іноді навіть й цього достатньо. Недаремно, звірі так часто фігурують у гуцульських казках в різних якостях. У трипільців найпоширенішими були тотеми: бика, коня та оленя.

00075wp5

1595
Пера фазана та інших птахів в кресані мольфара. 

МАГІЧНІ КАМЕНІ

Будь-який камінь, по суті, є магічним, бо окрім кристалічної, має ще й інформаційно-енергетичну структуру, яка формувалася на протязі десятків тисяч років. Ця структкра у своїй основі подібна до людського тіла, завдяки чому камінь впливає на стан, почування та здоров'я людини. 

mcC0vk QIBo
Прозорі (світлові) камені - відносяться до світу Богів, камені темної окраси - до підземного світу Наві. Окрім того, кожний камінь володіє природною стихією: Вогню, Повітря, Води або Землі, в залежності від місця, де він "родився". Коли його витягають з його усталеного місця, камінь оживає, вдруге "народжується", зливається з енергетичною структурою свого господаря. Відбувається взаємодія властивостей каменя і людини. Та бувають  й камені паразити. Іноді занадто не відповідальне ставлення до свого каменя - зневажливо викинути, плюнути, лихословити може привести до негативних наслідків, фізичних збитків. Не всі люди мають право працювати з камінням. Скупі, ласі до грошей, фанатики, невігласи - можуть віддати своє життя. Магічні камені не люблять образ і не прощають зради.

 1309-40

Шамани завжди розглядали камінь як живу особу, котра має свій характер і поведінку. Каменями лікувалися, у тому числі від безпліддя, ними знімали болячку, порчі. Для цього обрядодій брав великий, круглий, гладкий сірий (тобто безколірний) камінь, підіймався на гору чи скалу, простягав руки до неба і довго теребив його у руках, перекладаючи з руки в руку, при цьому він уявляв як вся хвороба виходить з нього, або з того, кого він лікує, тінню і павутиною намотується на камінь і зникає у безвість, провалля:

"Цей камінчик я тримаю
Хворобу на нього збираю!
Хай камінчик біль бере
А мене він так спасе!"

...і закидував камінь далеко-далеко. Причому, якщо хтось віднайде його усі болячки перейдуть власнику.  

ГРОМНИЦІ

Громові свічки або громниці вважались в народній магії дуже сильним магічним оберегом. За їхньою допомогою від окремої хати, села чи поля можна було, наприклад, відвести блискавку чи взагалі грозу. Чи навпаки – закликати у посуху грозу з дощем. Тяжко хворіючим давали в руки запалену громницю, прохаючи при цьому очисну та цілющу силу прогнати хвороби.

Одним з найпоширеніших ритуалів припинення грози був обхід будинку з запаленою громовицею. Воскова свічка, освячена в день Стрітеня, служила великим оберегом від природних катаклізмів і трепетно зберігається в кожній гуцульській сім'ї.

uxvvmW8nf Q
x 5da4a605

Звичайно, це не увесь перелік мольф. У своїй практиці карпатські чарівники застосовують ще безліч усіляких цікавих предметів, наприклад громові свічки, металеві предмети, нприклад ключі, а також і музичні інструменти, такі як: ріг, трембіта, дримба, сопілка, різного калібру дзвіночки. Ці інструменти викликають стан зміненої свідомості, граючи на них, жрець входить у глибокий транс, може звуками паралізувати (гіпнозитувати) людину чи привабити тварину. Гуцульські музичні інструменти високо цінують у всьому світі, їх використовують для лікування психіки, внутрішніх і фізичних вад людей, імітуючи ними звуки Всесвіту, звуки життєдайної Природи. 

Є. звичайно, й такі предмети, які важко класифікувати і віднести до різновиду мольф, бо мають універсальне значення та використаття, застосовуються не тільки мольфарами, але й звичайними горянами. Це свічники-трійці, семираменні хрести, арійські опришківські свастичні хрести, один з яких сьогодні зберігається у Коломийському музеї Гуцульщини, куди потрапив з Коломийської церкви XIX ст. та багато інших цікавих, важливих речей для мольфара.

lh hp656456456ttdvY
Арійський (сонячний) гуцульський хрест. 

 

ЕПІЛОГ

 

"Мірило свободи - в самій людині.
Важливо, не те, чим вона володіє,
а те, від чого вона залежна чи не залежна!"
(Марія Чумарна, роман "Мольфар") 

Мольфаром може стати далеко не кожен. Як правило, древні знання передаються з покоління до покоління по чоловічій лінії, хоча зустрічаються і жінки-мольфарки. Перед смертю мольфар зобов'язаний передавати свою силу спадкоємцю, інакше його смерть перетворюється у справжнє пекло. Авторка книжки «Знаки карпатської магії» Громовиця Бердник писала, що коли відомий мольфар з Шешор Ґой помирав, то до нього з’їхалися мольфари з усієї Гуцульщини - молитися, щоб полегшити страждання умираючого. Вона також написала, що Ґой так мучився через те, що не мав учнів і нікому не передав свої знання.

Мольфарствогрань надзвичайної відповідальності, у першу чергу, перед собою, перед Богом і нащадками, перед своїм родом. Якщо людина не спроможна відповідати за свої вчинки і слова, не спроможна вистояти перед життєвими трущнощами та негараздами, утримуючи світло і Божеське добро - цей щлях не для неї.

Мольфар - той, що отримав знання від Вищих Сил, і їх не купиш, і не продаси за будь-які гроші.

Мольфар не хизується своєю справою, і тим більше не робить з неї прибутки, а несе її як нелегкий вирок долі — служіння людям та Природі в ім'я справедливості. Дар мольфара не дає йому права жити для свого задоволення, збагачення. Але й не дає права відособитися, замкнутися від світу й людей, які потребують допомоги.

Мольфар -  це покликання - захищати світ і людей у ньому. Правдивий образ мольфара - глибоко духовна і сильна тілом та духом людина, яка дає зрозуміти одну просту і важливу Істину: "Свято шануй свій рід, свою культуру, живи в ладу з Природою і самим собою, чини по совісті, а якщо шукаєш Вищого Знання - пізнай себе...".

© Підготувала редакція "СПАДЩИНА ПРЕДКІВ", spadok.org.ua

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Наталія Хобзей - "Гуцульська міфологія. Етнолінгвістичний словник" (2002)
Іван Франко - "Галицько-руські народні приповідки". 
Володимир Шухевич - "Гуцульщина" (V томів, 1899-1908)
Павло Чубинський - "Праці етнографічної-статистичної експедиції в Західно-Руський край" (1872)
Антін Онищук - "Матеріали до гуцульської демонології" (1909)
Броніслав Кобилянський - "Східнокарпатські міфоніми" (1980)
Володимир Гнатюк – "Етнографічнийй збірник.Знадоби до галицько-руської демонології" (1897).
Громовиця Бердник - "Знаки Карпатської Магії" (2007),"МОЛЬФАРСТВО - КАРПАТСЬКА МАГІЧНА ТРАДИЦІЯ: ОСОБЛИВОСТІ, СИМВОЛИ, ЗНАКИ" (2009)
Станіслав Вінценз - "На високій полонині" (2012)
Михайло Коцюбинський - "Тіні Забутих Предків" (1911)
Олег Гуцуляк - "Пошуки заповітного царства" (2007)
Володимир Ятченко - "Український шаманізм" (2011)
Любомир Держипільський - "Сонячна Земля", "Походження власних назв Косівщини".
Ярослава Ткачук, Марія Кубік - "Гуцульські прикраси" (2001) 
Марія Чумарна - "Мольфар"(2011)



Документальні фільми про мольфара Михайла Михайловича Нечая:

 

AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: