СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Гуцульщина Мольфарство Мольфари - одвічні хранителі Карпат

Мольфари - одвічні хранителі Карпат

e-mail Друк

molfasacralmЗ вікопомних часів в Карпатах живуть люди, котрі володіють надприродніми здібностями: вони "читають" зірки, повелівають бурями та громами, "зав’язують" і "розв’язують" дощ, заклинають змій. Можуть передбачати майбутнє та минуле, зцілюють недугих. Достатньо їм встромити градового ножа у дерево, як з нього потече молоко. А один з їхних головних атрибутів - залізна бартка. Раз на рік вони йдуть у нікому невідомі печери, аби там, не бачачи Сонця, провести у зародку дванадцять днів і дванадцять ночей, очиститися й відродитися такими, якими вони бажають. 

Їх називають по-різному: ворожбитами, відунами, віщунами, цілителями, химородниками, яритниками, відьмаками, потворниками, чарівниками, примівниками, кудесниками, планетниками або мольфарами. Слово "мольфар" найбільше прижилося серед гуцулів, мешканців південно-східної частини українських Карпат, оповилося легендами і стало асоціюватися з карпатськими відунами. Вперше, в Україні про мольфарів заговорили після виходу повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків” у 1911 році, котра відразу стала культовою, ще пізніше — через півстоліття, після однойменної екранізації твору грузинським режисером Сергієм Параджановим.

Ось, як про гуцульських віщунів повідав сам мольфар, знахар, уродженець села Верхній Ясенів покійний Михайло Михайлович Нечай: “...Основна могутність мольфара у його словах та співах. Мольфар здатний творити як добро, так і зло. Кожному мольфару притаманний свій неповторний, так би мовити, стиль роботи. Деякі з них народжуються з магічними знаннями, тобто є мольфарами за спадком, які передаються з покоління в покоління однієї родини. Інших вчать. Одні оволодівають чорною магією, другі — білою... Це є мінус і плюс як штепсель, тут плюс, а тут мінус - це чорні і світлі сили і між ними йде боротьба. З цього починається життя, цим воно і продовжується. Мольфар має бути глибоко духовною особистістю, так як він звертається до Бога та небесних сил з проханням про допомогу. Якщо мольфар чинить неправедно і порушує закони Природи, він може бути позбавлений магічних можливостей… Я хочу знайти учня, але досі ще не зустрів такої людини. Він повинен людей , природу, а не гроші. А де ж такого дурня знайти, адже сьогодні навіть  гроші люблять. Чесно кажучи, я вже знаю дату своєї смерті. Знаю, від чого помру, але сподіваюся, що до того часу з'явиться все ж людина, у якої є покликання стати мольфаром. Без нього нашій традиції - кінець”. 

16s02 molfar1

Селилися карпатські чарівники переважно на окраїнах сіл, у високогір'ї, де їх ніхто не знав і не бачив. Доводилось долати чималі дистанції, аби доступитися до відлюдника. Відчайдухи долали бурхливі потоки Тиси, Прута або Черемоша - найосновніших та наймагічніших карпатських рік, переходили напівзруйнованими підвісними мостами-кладками, блукали гущавинами лісу, підіймались безлюдними кам'янистими тропами, і аж тоді, на самому ґруні, вкритому густим туманом, являлась мандрівнику ґражда мольфара...

Vp87r4lNmmQ

 

Кожен хто пройшов таку подорож вже був достойним, вже заслужив, щоб поважний старець вислухав його, дав гідну пораду. Зазвичай, мольфарів описують химерними і безжалісними істотами... Однак, це не так. Просвітлені і загартовані, вони уміли бути і вірними приятелями, і щирими порадниками, і побратимами, хоча й скривдити себе теж не дозволяли. Горяни склали чимало байок та легенд про боротьбу мольфарів з демонами, де мольфар виступає не як покірний раб, слуга, а як безстрашний охоронець, переможець, повелитель: «Йик мольфар шось робит, то він каже: Невольни би тьи втьила! Ти мині досолив! Я тебе за то сушу, я тебе колю, я тебе печу. Я хочу, аби ти так почорнів йик дим, абис так усох, як усихає підпаленая деревина, хоть вона нї сира и не суха, а така завйила!» (В.Шухевич, «Гуцульщина»). 

Не всі мольфари - похилені старці, їх зображали по-різному: дужими, вусатими, бороданями, з важким поглядом і чорними густими пасмами, у косматій ґуні, мудрецями. Іноді й неможливо було пізнати – чи то дядько, чи старець, чи просто леґінь, який подався у мольфарство. Багато хто споріднює їх зі старослов’янськими волхвами. Зрештою, Олег Гуцуляк у своїй книзі «Пошуки заповітного царства» наводить читача на цікаві роздуми: відомі нам слов’янські волхви – це, можливо, карпатська жрецько-шаманська група кельтів – волохи (галл. Volcae), пов'язана з тотемом вовка, котрі мігрували з Італії (Влохії) в Карпати. Тут вони осіли і асимілювали частину балканських етносів, утворивши цілу націю – романи (румуни) та заснували царство Валахію. 

Доповнює образ мольфара чорний кіт. Саме чорні коти неодмінні учасники магічних обрядів і таїнств з давніх-давен. Так, у XIV столітті християнська інквізиція спалювала на вогнищах не тільки відьом, але й їх чорних приспішниць - кішок, як їхніх співучасниць. Відомий гуцульський мольфар Михайло Нечай, зазвичай, до своїх гостей виходив з чорним котом на ім'я Млинцур, й не дивно, тому що саме чорний кіт тонко відчуває ауру людини, енергетику, уловлює її думки, може визначити хворе місце, а також захищає свого володаря від усіх можливих вроків та псувань, відвертає блискавки від оселі. Кіт для мольфара - своєрідний оберіг, "прикордонник" паралельних світів, ладує простір у якому живе і творить чародій. Борони Боже бити чи знущатися над котом - за це неминуча розплата. Якщо собака ще може господареві пробачити зухвалість, то кішки не зроблять цього ніколи, а звернуть усю свою магічну силу проти кривдника. 

nechay

За типом енергій мольфарів можна класифікувати на «сонячних» та «місячних», а за різновидами діяльності на:

І. ВІЩУНІВ або ВОРОЖБИТІВ - ті, хто відгадують минуле і передбачають майбутнє

ІІ. ГРАДІВНИКІВ або ХМАРНИКІВ - ті, хто відвертають град і бурю

ІІІ. ЗНАХАРІВ або ПРИМІВНИКІВ – ті, хто лікують недуги травами, заговорюють хвороби

4a9eaa1a

Про віщунів або ворожбитів писав народний дослідник Гуцульщини Антін Онищук:«Ворожбитом називають такого, що знає ворожити та відгадувати минувшину і будуще інтересованого, його родини, худоби і т.д. Ворожбит чи ворожка подивиться на долоню, загасить ватру, зіллє воску або олова і викладає інтересованому, хто заузєвсі на нього, яка висит на него придибашка, з чого йому паде щіскє. Коли прийде хтось в нещастє (худоба, процес, крадіж), то Ворожбит подає йому близші інформації про причини нещастя та як лихові зарадити».

Через незвичайні здібності та малочисельність мольфарів боялися й водночас цінували на селі, їх вважали посередниками між двома світами - явним і потойбічним, часто на них покладалася духовна відповідальність за село та його мешканців. У критичних ситуаціях саме в мольфара шукали порятунку, тому їх часто порівнювали з Богами. Доречно пригадати фрагмент із повісті “Тіні Забутих Предків”, яку Михайло Коцюбинським написав на основі власних спостережень і досліджень: «З другого боку, на найближчім горбі, сусідив Юра. Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…».

tumblr md4pknx7x81ro87l9o1 1280

Цікаву інформацію про градівників подає у своїй монографії «Гуцульщина» Володимир Шухевич: «Градівник се такий чоловік, що знає відвертати град. Він разит (їсть раз на добу) на св. вечер, у вечеріх бере вечері непочитої з усего трішки, бере мітлу та кочергу, та з ним усїм обходит три рази свою хату и кличе: «Прошу тебе тучу, кріз тучу, прийди до мене пити, гуляти, весилити си, греміти, дудніти, бити, я тебе прошу». Потому входит у хату, набрану вечеру кладе у платинку и ховає будь-де, вона там має стояти до свйит великодніх, йик сховав, засїдає їсти, через цїлий чьис вечері не має ні до кого говорити. Перед свйитами великодніми купує у 9 крамницьих ладану по 1кр, приносит єго до дому, вісипає до тої платинки з вечерев, тай кладе верх дори осьвйитити. Потому ховає знов, аж доки туча не йде». 

З градівниками або хмарниками пов’язаний запис з Бойківщини у «Приповідках» Івана Франка: «Хмарником називають чоловіка, що має вміть відганяти або насилати градів і хмари». Окремі джерела вказують, що хмарники є «природжені і вчені»: «То йи такі природжені хмарники, що він до того знає. Так само як упир йи до молока».

f794 6

Щодо знахарів, то як зазначав відомий український лінгвіст Броніслав Кобилянський:«...знахар рятує пошкодованих примівками та зіллям». Були серед них й такі, які могли покеровувати звіром: «Є такі знахарі, що наверне звір, куди хоче. Они мают припис тим орудувати. Они є так, як слуга у газди, тоти знахарі, над ними є росказники» (А.Онищук, 1909). Саме слово «знахар» відоме багатьом слов’янським мовам і в більшості випадків тлумачиться як "народний лікар", який користується власними немедичними способами лікування: травами, обкурюванням, нашіптуваннями тощо. Деякі мовознавці відзначають у слові «знахар» арійський корінь «хара», котрий позначає один із семи енергетичних центрів-чакр людини (від «чара» - життєдайна енергія), кожна з яких є джерелом інформації про організм. 

Етимологія слова "мольфар" - досить складна і потребує ретельного вивчення. Адже слово не є сталим у своєму вжитку, слово видозмінюється, може мігрувати і тлумачитись різними народами, а також може складатися з різних фрагментів, уподібнюючись пазлу, який потрібно уміти правильно зібрати і розшифрувати. У даному випадку загальноприйнятої етимології щодо назви “мольфар” досі немає, тож спробуємо зібрати усі відомі нам джерела.

10387314 1533729943535925 3763007008735693251 n

Вперше, питання про походження слова “мольфар” порушив український лінгвіст, мовознавець Броніслав Кобилянський, запропонувавши таке пояснення: „Староруське кореневе утворення МЪЛ (мълва, мълвити) + суфікс –аръ = молвар, той, що чаклує словом, замовлянням”. Згодом дослідник висловив інше припущення, вбачаючи „правдоподібний зв'язок з італійським (латинсько-романським) MALFARE - „чинити зло; злодіяння, злочин”, що можна пояснити свідомим намаганням церкви перетлумачити сакральну старовину на зло, шкоду.

Дехто лексему "мольфар" виводить від латинського "maleficus" - відьма, забуваючи, що "мольфар" - іменник чоловічого роду, на що вказує суфікс "-ар". Male — перекладається як жінка, ficus — рослина. Хоча, наприклад, дослідниця-лінгвіст Наталія Хобзей у своєму етнологічному словнику «Гуцульська міфологія» подає кореляти і жіночого роду: «Чаріуница, молфарка – то она говори, примовлайе. Она молоко видбирае і чоловіка може, али у нас цего нима. А так було, шо чоловік дітий лишиу». Швидше всього, "мольфарка" є похідним від чоловічого "мольфар", до того ж жінок, які відбирали молоко називали на селі - "босорканями". 

tumblr mb5jr7VGr11qzhl9eo1 1280

Цікаву аналогію з "мольфар" зустрічаємо у давньоруськім слові "молнія", себто грім, блискавка. Молот бога-громовержця Тора теж звався - "мьольнір". Більшість мольфарських обрядів пов'язано саме з цим природним явищем. Дерево, уражене блискавкою — вважали священним, з нього виготовляли сакральні мольфи - заговорені предмети, які володіють магічними властивостями, та гуцульські етнічні інструменти, які відрізнялися неабиякою гучністю та мелодизмом, могли вводити людину в транс, лікувати звуком. Були у мольфарів і громові палиці - ними відганяли грозові, градові хмари.

bog-perun-216661x300

Як бачимо, мольфарство - велике мистецтво і надзвичайна відповідальність, у першу чергу, перед собою, перед нащадками, перед народом. Без відунів – світ втратить сенс, втратить цінності. Мольфари - наша автентика, те, що робить нас унікальним і самобутнім народом, цікавим для світу. Будемо сподіватися, що побільшає людей духовних, а не шарлатанів, бо мольфар - глибоко віруюча людина, яка дає світу зрозуміти одну істину: "Свято шануй рідних Богів і Предків, живи в злагоді з Природою і самим собою, чини по совісті, а якщо шукаєш Вищого Знання - пізнай себе...". 

© Культурно-просвітницьке товариство "Спадщина Предків"

//Використані джерела// 

Володимир Шухевич - "Гуцульщина" (V томів, 1899-1908)
Іван Франко - "Галицько-руські народні приповідки".
Павло Чубинський - "Праці етнографічної-статистичної експедиції в Західно-Руський край" (1872)
Антін Онищук - "Матеріали до гуцульської демонології" (1909)
Броніслав Кобилянський - "Східнокарпатські міфоніми" (1980)
Володимир Гнатюк – "Етнографічнийй збірник.Знадоби до галицько-руської демонології" (1897)
Громовиця Бердник - "Знаки Карпатської Магії" (2007)
Наталія Хобзей - "Гуцульська міфологія. Етнолінгвістичний словник" (2002)
Станіслав Вінценз - "На високій полонині" (2012)
Михайло Коцюбинський - "Тіні Забутих Предків" (1911)
Олег Гуцуляк - "Пошуки заповітного царства" (2007)
Володимир Ятченко - "Український шаманізм" (2011)
Любомир Держипільський - "Сонячна Земля", "Походження власних назв Косівщини".

Теги:     Мольфари      Карпати      традиція      Гуцульщина      шаманізм      мольфи      гори      Нечай      знахарі      ворожбити

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: