Розповідь про самітника в горах

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 2

Untукц4234234234укцукцукцitled4444-478Молюся, щоб у хвилину смерти я мав час ще і ще раз подумати про той краєвид! У тих горах, більш ніж потім у різних інших, я найліпше відчував присутність Бога і Його, хотілося би сказати, «людськість». Той Бог, який покликав до життя такі гори і їх красу, не лячну, а близьку, заспокійливу, що дає радість буття, тишу і досконалу самотність із самим собою, - якби був людиною, то був би людиною дуже шляхетною і доброю.

Так само як лемко, якого раптом зустрінеш, чи дорідний гуцул, чи гарна гуцулка з одним кучером, відповів би мандрівцеві: «Слава Богу!», усміхнувся би й Він і сказав би, що на Магуру ще «три кілометри з гаком». Так само без слова й самітного харцера жестом запросив би зайти до свого обійстя і мовчки показав би на дзбан квасного молока у пивниці. «А що, ліпше у мене молоко, ніж у жидів у Сколім, Брошньові чи Долині? Ліпше, ніж у графа Банацького, нє?» - спитав би потім несмішливо, прочищаючи файку чи втрамбовуючи великим пальцем у неї тютюн. Ті гори для мене стверджують існування Бога, ніж будь-що і будь-хто!

alt1937 року в запалому курені на важкодоступній полонині за Буркутом на Чорногорі ми зустріли старого бородатого гуцула. Він був сивий і засмаглий, міцний і спокійний власне тишею і ладом гір. На наше непомірне здивування запитав, чи ще живе цісар Франц Йосиф. «О, то добрий пан, - зітхав. – Чи ще є у Львові намісник?»

Він-бо не знав, що вже існує Польща. Для нас, молодих карцерів, це було щось незбагненне. Ми задумалися: може, старий втратив пам’ять, бо напевно не вдавав – стільки у його голосі було подиву, що є Польща, що вже немає Австрії та цісаря, що у Львові й Станіславові є воєвода, а в Коломиї польські старости і польське військо.

Як же він тут жив? Та ось раз на рік, під осінь, зганяв у визначене місце овець, яких мав під своєю опікою, з визначеного обійстя забирав на віслюка мішки з борошном, солониною і тютюном, часом якісь штани чи черевики, - і повертався до своєї садиби, вкритої мохом. Навесні забирав овець, зігнаних із долу, і пас їх аж до осені. Жив, як пустельник, як лісова людина, сам пряв вовну і робив постоли зі шкіри, вогонь кресав із губки й не бракувало, бо гірської сосни довкола було повно, а нижче були ліси. Косив траву і сушив зілля, якось тут жив і полюбив це своє життя, що не змінив би його на жодне інше.

- Але ж ви часом зустрічали людей, які сходили на діл, коли заганяли овець чи йшли по них, щоб їх знову загнати в гори?
- Ано, часом здибав. Рідко.
- І ви нічого не знали про війну?
- Про яку війну? – питав здивовано. – Та, - каже, - ту через пару літ не приходили до мене, то вже давно було, але я думав: то вже, може, були хворі, або, може, не хтіли приходити. А як не хтіли приходити, то най сі поцілуют в ніс – був спокій.
- А про війну нічого не знали?
- Йо, - каже, - ту недалеко часом була стрілянина, але я думав, жи то, може полювання якого графа, або маньоври. А шандарів (жандармів) не видів.
Тоді нас це дуже дивувало, було незбагненним, що можна зустріти такого самітника. А нині часом собі думаю, що, може, і тепер у тих горах живе якийсь один гуцул, який не знає, що внизу є Росія і комунізм? І далі собі живе як жив. Сам зі собою і з горами!..
- А як здибалисьте раз чи два на рік яку людину, то нічого не питалисьте?
- А пощо людей питати? – дивувався з нашого недоречного питання. – Таж люди і так дурні й фальшиві – то пощо питати? Купував у них, а читати не вмів, то гроші ніц не казали.
- Але що ви тут робили цілі роки?
- Вліті було багато роботи з вівцями, сіном, треба було жєти трави і грабати сіно, а і взимі завше було що робити. Я взимі багато спав, бо мало їв, думав і дивився, і мені зовсім не було скучно за світом. А як не було тютюну, то не курив. А як вже мусів, то курив трави, також добре. І так жив, і так жию.

Анджей Хцюк, з книги «Атлантида. Розповідь про Велике Князівство Балаку», 1972 р.


Сподобалась стаття? Поділись у соцмережах:

Теги:     Карпати      гуцули      життя      полонина      природа      філософія

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Варто переглянути ⬇

Опубліковано 07 січня 2014, 21.26 Юрій Атаманюк
2014-01-07-19-32-58У селі Верхній Ясенів Верховинського району Івано - Франківської області жив останній в Україні мольфар Михайло Нечай. Він лікував усі хвороби, навіть ті,...
36475
Опубліковано 01 жовтня 2018, 10.21 admin
2018-10-01-08-38-38Йосипа Панцю з Хуста знали не тільки в рідному місті. Він помер, але пам’ять про нього залишилася і тепер його справу продовжують рідні. Нижче ...
15063
Опубліковано 08 січня 2014, 19.44 Др. Іван Франко
-v-Може у жадної части нашого народа не розповсюджена так сильно віра в зносини поодиноких людей, знахарів, лікарів, воржбитів і т.и. з надземними силами, як...
40124.6666666666667
Опубліковано 10 січня 2014, 18.39 Надія Левкович
2014-01-10-17-19-14Серед різноманітної палітри міфологічного світу бойків особливе місце займають так звані "відуни" - реальні люди, які володіють народною магією та...
53335
Опубліковано 24 березня 2015, 20.45 admin
2015-03-24-18-52-15«Ми усі підсвідомо є язичниками. Не люблю священиків. Понад те скажу, що незабаром Ватикан буде знищений, християнська релігія занепаде і запанує...
233414

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 
loading...

загрузка...