Черес - гуцульський пояс-оберіг

В Карпатах здавна відомий широкий “черес” (чересел, чресленик, чресельник) - так-званий шкіряний пояс, котрий носили виключно гуцули, чоловіки. Він захищав людину не тільки від виробничих травм і бойових поранень, але й магічно, будучи оберегом, захищаючи від зловорожої магії.

Череси існують різних розмірів: на одну пряжку — "малий ре­мінь", "пасок" та на дві пряжки — "великий ремінь", а також великий ремінь на шість пряжок. Пояс виготовляли із цілого шматка гладкої волячої або коров'ячої шкіри, зігнутої вздовж навпіл так, що згин був унизу. Вгорі його зшивали, за винятком хіба що тих проміжків, де утворювали кишені. В них опришки ховали патрони та монети. Завширшки пояс сягав від 20 до 45 см (нерідко його доводилося вирізати під пахвами). 

Дуже важкий черес часто підтримувався ще й двома мідними ланцюжками, перекинутими через плечі. Застібали його спереду кількома (від 3 до 5) пришитими до нього ремінцями з пряжками, оздоблювали витисканням на шкірі, мідя­ними ланцюжками, ґудзиками місцевої гуцуль­ської роботи («ціточки»), летінкою із кольорових шкіряних тасемок тощо. До череса також прикріплювали кільця, короткі ланцюжки й гаплики, на які підвішували “рекітязі” (гаманці), «протич­ку» для файки, кресала та інші дрібні предмети. До широкого пояса на чотири-шість пряжок прикріплювався ще роговий «сугак» — пристрій для розв’язування вузлів, а та­кож «бганий» (складаний) ніж і металевий топірець. Через плече перевішувалася дерев’яна або рогова порожниця.

Черес одягали поверх сорочки і штанів, він не тільки захищав внутрішні органи воєвничих гуцулів, але й зміцнював м’язи середньої частини тіла при важкій фізичній праці, наприклад, бокорашів, які сплавляли ліс чи пастухів, котрі щодня долали кілометри крутосхилів за рухливою отарою. І, нарешті, черес служив чудовим оберегом та прикрасою. Це елемент святкового одягу і предмет гордості та достоїнства кожного гуцула. Він підкреслював чоловічу силу і мужність. Як відомо, гуцульський юнак ставав лише тоді справжнім леґінем, коли батько дарував йому черес. Надалі пояс ставав родинною реліквією в сім'ї і передавався з покоління у покоління як спадок. 

В Карпатах побутують й інші назви шкіряного пояса: попруга, букурія, баюр. Назва ж “черес” пішла від праслав'янського "cersъ", що означає "чересла" (поясниця). В одному з карпатських замовлянь мовиться: “Я тебе вишіптую, я тебе з крижів і чересел вибіраю”. Подібні пояси знали і мандрівні чумаки, які возили сіль на східну Україну саме з Гуцульщини та Прикарпаття, так ця традиція, ймовірно, перейшла запорозьким козакам - товстий, міцно обтягнутий пояс захищав тіло воїна від поранень, а також служив як патронташ.

З найдавніших часів пояс розглядався в народі як магічний оберіг, сприяючий благополуччю і удачі, як символ життєвої енергії. З чересом у гуцулів пов'язано безліч приповідок та прикмет, вважалось, що коли при першому випасі прогнати через пояс череду, вона буде збережена і дасть приплід. У деяких регіонах, наприклад на Буковині, підперезували хлопчика і дівчинку, коли їм виповнювалося три роки. Існував також звичай ховати померлу дитину підперезаною червоним поясом, так як він захищав душу дитини від потерчат і русалок та дозволяв безпечно перевтілитися. Що цікаво, й в Індії пояс символізував "друге народження". За ведичним обрядом, перед тим як посвятити хлопчика в учні брахмана, його вбирали в новий одяг і пояс, даючи нове ім'я. Коли його підперезували, тоді брахман промовляв замовляння: "...ось прийшла до тебе Богиня-сестра — священна пов'язка... тепер усе погане відійде, очиститься силою вдиху та видиху". 

Звичаї, записані дослідниками в Карпато-балканській зоні свідчать про неабиякий зв'язок пояса із магічним світом плазунів. Наприклад, якщо кинути у клубок сплетених змій свій пояс і бігти проти Сонця, щоб змії не наздогнали, то на тому місці можна знайти корінь магічної "розрив-трави". Або, щоб не болів поперек, навесні шукають ящірку, розстеляють на землі пояс, намагаючись "перегнати" її через нього, тоді вдягають пояс на себе. Парубок, котрий хоче бути розумним і досягти успіхів у всіляких справах, знаходить навесні саламандру і протягує її тричі донизу під своїм поясом (вважається, що саламандра володіє таємницями мистецтва й ремесел).

Чарівна магія пояса виходила з його круглої форми, що співвідносить людину з циклами часу, тобто сила пояса була силою самого часу. Черес проводить межу між Верхнім (Небесним) і Нижнім (Підземним) світами, а також символізує меридіан, оперізуючий землю, і як би замикає простір гуцульського костюма. Можливо, саме тому опришки, оперезані магічним “чересом” були настільки непереможними, що наводили жах на панів майже до кінця XIX століття?

© Культурно-просвітницький проект "Спадщина Предків"