Вівторок
19 бер., 2024
     

Ukrainian English
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Гуцульщина

Володимир Шухевич про мольфарів Українських Карпат

Рейтинг 4.4 з 5. Голосів: 5
Володимир Шухевич про карпатських мольфарів

Володимир Йосифович Шухевич (1849 - 1915) - видатний український етнолог, фольклорист, письменник, член Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. Довгий час вивчав та збирав етнографічні і антропологічні матеріали Гуцульщини. Автором було записано безліч колядок, пісень, переказів і обрядів, котрі передавалися з покоління у покоління гуцулами. Надзвичайно цікавим є матеріал про карпатських знахарів і ворожбитів - мольфарів, а також інших "непростих" людей. Подаємо унікальний текст з його легендарного п'ятитомника "Гуцульщина" (1899).

Мольфари

Вони богуют; то такі люде, що можут стратити чоловіка або худобу. Вони закопуют під ворота або на инчий перехід або під поріг мольфу. Йик хоче збавити худобу, набере шерсти, набере сьлїду з тої худоби, зробит із того слїду куклу (вола ци корову), а з шерсти зробит фіст; купит игол, несе їх на перехід корові, йику хоче збавити и кладе так, аби корова тото переступила. Досьвіта відкопує игли и кладе у каглу; потім натиче куклї тих игол усюди: у хробак, у йизик, аби ху¬доба не могла їсти анї пити, потому кладе у хату, аби тота худоба схла; держит ї у каглї та бє игли у тоту зроблену худобину, а правдива від того болит та сушит ї так, йик тамта схне у каглї.

1.Йик мольфар має зависть на другого, то попросит дівку, аби взьила з єго убраньи йику шматинку и набрала єго слїду. Из сліду робит мольфар куклу чоловіка, а в шматку убирає тоту куклу. Иик би не мож волосьи дістати, треба дзеркала, бо там є образ чоловіка того, що мольфар хоче збавити. Тоту куклу поставит так, аби тот, на котрого заважив си мольфар, ї переступив. Иик ї переступит, купує мольфар у місті игли, бє тоти игли у куклу и сушит там куклу; може тримати того, шо завзьив си на него, довго в ліжку, де тот усихає, а йик добре потисне, то зараз умирає.

Иик мольфар шо робит, то він каже: Невольи би тьи втьила! Ти минї досолив! Я тебе за то сушу, я тебе колю, я тебе печу. Я хочу, аби ти так почорнів йик дим; абис так усох, йик усихає підпалена деревина, хоть вона ні сира и не суха а така завйила! — Тим він скликає Юдів до свеї роботи.
(Юра Бендейчук — Жабє.)

2. Мольфар се такий, що йик він жьидний другого из сьвіта зігнати, то бє у чисту землю йик раз просто сволока ківки. Йик хоче зараз стратити, то набє відразу богато ківків, а йик лиш по трохи, то бє по одному по два; а йик хоче, аби тот подужьив, то вітьигає ківки.
(Яворів, від Мик. Ковбчука.)

Чинатарі

1. Вони чиньи всьикі вчинки и то такі: варьи мурашки з мурашковинов, та клинут, аби тоти а тоти гризли си, кидали си, сварили си; йик тоти мурашки у печи мелют си, так аби и тоти люде не мали нї відки поратунку. Переварені мурашки сиплют у хату; у тій хатї люде сварьи си, бют си, гризут себе и дїтий та нераз и убивают си.

Ворожбит з Карпат

2. Таке то, таке водит си помежи люде. От тота чинатарка йикас, шо Молдавами волочит си, та шо віробила! Ой, йой, йик їм мешканьи знівечила, шо не дай Господи! Та то кажут, шо нарадила друге, та взьило креви з різниці, де товарьита ріжут, та ревеща (земльи з купини мурашок, йику воли рогами розбивают, та мечут по собі ревучи) и жмйикотиньи з під валуба (жолуб), де двоє свиний годує си и вони си жрут, и песьичок, и то до купи йик змішьиє и посипле в хатї чий, то так там будут си жерти и бити до креви, що йой! Такого матрігана вона нарадила! А за що? За тото, що тота свого чоловіка придибала з нев ! Таже йик сьвіт сьвітом, то чоловік одної не може держьити си; та йик би була матрігану не нарадила, то було би нїчо! А так, так си сварушьийи, шо най Біг боронит від такого.
(Космач).

Вовкуни-Вовкулаки

1. Се такі місьишники, що перемітуют си у вовка утот чьис, йик загибає старий місьиць а настає новий. На місьици є два обличі; вони на пересторогу грішникам. Були два брати, що перечьили си над однов полонинов. Один другому не хотів попустити. Вони вінесли відро на полонину и згодили си так, шо вісиплют воду: куда вона побіжит, межа буде. Набрали води у відро, а вода почуріла більше в один бік.

Один з братів кривдував собі, та з того війшло в суперечці таке, що один другого вильми пробив, та спустив кровцю у відро. Прийшла мати, уздріла кров та прокльила: Аби сьи полонина заросла жерепом! — Жереп має такі корінці, що стельи си гет делеко землев; на такій полонині', де жереп росте, вже нічого не заросте.

На пізнаку сеї суперечки дав Бог на місьици таке, шо по¬клав на місьиць тих двох братів, відро та вили! Бовкуни се з тих двох братів. Вони жрут си помежи собов, жрут и місьиць, аби тот образ на нїм затерти ; так обгризуют єго та далі не можут, бо їм пора стати людьми, бо вони мают лиш йикийс чьис вовкунами бути. Від сего лишьиє си кавалок місьи- цьи; він потому наростає, зновльис си назад.
(Яворів, від Мик. Кобчука.)

Мольфари
2. Був один чоловік, що дуже любив си из своєв жинков, а це було ци в Березові, ци Яблонові; там чельидь ходит у спідницьих ; тай одного разу кидали сіно, вона на сїнї а він подає вильми; єму надходила тота година, що він мав перекинути си у вовкулака, тай каже: Живо, жинко, складай д’ горі, бо я дес маю йти, а тут може шо прийде, то на тобі вили, абис си боронила, абис била, лиш диви си, аби не по голові! — Тай пішов. За йикис чьис прибігає вовк тай до неї. Вона си спудила тай зачьила вильми по голові бити; він май на сіно, тай хап за спід- ницу, и відер кусень тай утік. За чьис приходит чоловік з розби- тов головов. Вона каже: Ти де був, шос голову побив? — Та я упав у рипу та так побив си! — А тут каже вона, був вовк. — Він зачьив сіно подавати тай вішкірив зуби д’ ні, вона си дивит а то з ї спідниці' тай каже: А се шо у тебе в зубах?— Він віймив тай каже: Ой знаєш, я вовкулак! — Вона си спудила: Ой, ой! — А він каже: Не бій си; я йик тобі признав си, то я вже чистий став ! — Бо вповідают старі люде, що йно, доки не при- знаст си або відьма, або опир, або вовкулак, то доти є такий, а йик признаст си, то стає чистим чоловіком.
(Космач, зап. К. Лисинецька.)

Верхоблюд


То такий чоловік, що має в собі щезника; він уробит в собі анклюза: такий гріш, що йик єго поставит межи чужі гроші, то и він и тоти гроші щезнут и найдут си у верхоблюдника.

Де живуть мольфари

Аби анклюз зробити, возме гріш у понедїльник у вечір у черевик під ліву пйиту; девйить день не умивайит си, соленого не їст, до людий не говорит, нїкуда не ходит, ніхто єго не видит, Богу си не молит, не христит си, нігті не обтинає, нізащо не гадає, лиш гадає за анклюза. У девйить день у саму тоту годину, засвербит єго пйита, а доти пекла йик вогнем, але він мусів терпіти, йик хотів стати верхоблюдником; тогди з пйити до него щезник заговорит: Що єс хотів мати, ти то собі зробив; дай минї службу, аби я тобі служив, доки ти будеш жив; йик ти угибнеиь то я собі тебе возму, аби ти минї тілько служив йик я тобі. Йик .мене приймаєш, йдемо у міну (згоду), а йик не приймаєш, то я собі далі піду. — Йик уже на то пристали, йде верхо- блюд у йирмарок, то лише даст анклюза, то тот ему усі гроші забере; нераз чоловік подивит си, де вони є, а їх нема.

Жиди пізнают анклюза; вони кидают гроші до стола, пізнают єго по голосї.

Аби анклюза затримати, треба єго зубами закусити, тогди мож уже єго до мошенки ховати, вже він від того не піде, хиба що сам чоловік даст єго другому. Тому кождий гуцул бере гроші у зуби а потім кладе у мошенку. Гуцул дуже сохтівниіі, єго тьижко змудрувати. У него розуму так набито, йик у стїнї плїшок.
(Жабє, Федір Кіндрачук).

Ворожки

Ворожка се така чельидина, шо ворожит из звіздів, ци чоловік буде жити, ци умре. Иик вона хоче ворожити, мусит перебути на дворі через цілу ніч и дивити си ув одно на звізди; аж рано вона може сказати, ци хорий вібуде слабість, ци він умре. Вона пізнає из звіздів, ци від Бога прийде смерть, ци слабого хто другий хоче стратити. Вона знає, хто хоче стратити і а й каже.

Йик мольфар наважит си на кого, а тот піде до воржки, вона спізнаст из звіздій, хто набив ківків, вона так само на того відбиває ківки, але нараз так, шо єго моцно ухопит. Тогди він посилає до тамтого та пзосит: Попусти ти, то и я попущу. — Попускают та подужьиют.

Карпатська ворожка

Йик котра чельидина або чоловік хоче стати ворожков ци ворожбитом, то мусит 9 день не вмивати си и не молити си и через тоти 9 день носити йийце під лївов руков, під пахов; але при тім мусит віречи си Суха Христа й віри й неговорити ні до кого 9 день. По девйити дньох віведе си з того йийцьи чортик, котрий буде усе казати тому, шо єго носив під пахов.

Є й такі ворожки, шо ворожьи зі сну або з руки; найліпші до того циганки; є й межи дівками такі, шо ворожьи, але то пусте, вони віливают воску на воду, або розтопленого олова, та з того нїби шос вічитуют, але то пусте.

Ворожити уміє лиш тота чельидина, яку мама ци хто другий цего навчит; вони не родьи си ворожками а стают, йик прахтичьиют; відьми то родьи си; є родимі відьми.

Йик би йика ворожка війивила за свого житьи тото, шо вона знас, уже не може ворожити, а лиш тота друга.

Йик ворожка умирає, мусит усе переповісти другій чельиди- нї, инакше буде дуже несупокійну мати смерть, буде си дуже мучити.
(Жаб'є — Илько Мицканюк).

Ворожбит

Він ворожит на фасольих, горохом або кукурудзами. Він повідмічує по троє зерньит 12 раз, потому змішьиє разом, дивит си у бік та питає того, шо прийшов до него: На шо хочеш, аби тобі ворожити? — Я хочу ворожити, чо минї слабує худоба, ци вона подужьиє? — Або: ликий я буду мати йирмарок, йику дорогу? — Або: Пропали коні, ци найду їх? — Або: Жинка лежит хора, не знаю, ци то від Бога, ци від йпкого мольфара, шо хоче ї зо сьвіта згонити ? Ци моя хата на щісливім місци? и т. и.

Ворожбит з Карпат

Йик уже ворожбит знає, шо має ворожити, каже: Ну тепер діли оцу могилку збіжьи ! — Тот подїлит. — Ворожбит не дивит си на зерна, а пересуває мипп'зь руками (одною в право другою в ліво) по 3 зерньитка на бік, аж з одного боку нїчо не буде. Тоти, шо лишили си, відсуває тепер гст. И другий раз так ро- бит; так 12 раз. Кілько облишит си за кождий раз, се він окропе відсуває на бік. За кождий раз значит собі, кілько війшло. Йик уже 12-ий раз зерньитами гіереверг, складає решту з усіх 12 разів у купку и каже до того: Діли! — Тот дїлит. Ворожбит пересуває вже лиш до 3 разів Пісьльи того днвит си на тоти, шо лишили си, йикі вони, ци вони утлі, ци здорові, ци малі, ци великі, рахує кілько їх є, та з цего пізнає того, шо тамтот забаг знати.

Примівник

Йик шос таке доскулює чоловікови, шо зїльи саме не помагає, то він йде до примівника. Тот бере воду або чеснок и говорит примівку та тиче (значит) на чеснику шо слово, а йик примовив 10 слів, робит хрестик на чеснику або воді, тай плює на ліво; так до кінцьи, аж доки не віговорит усу примівку. Тогди розтовче чеснок тай помастит ним рану, або тов водов, тай зараз помагає.

pho222to

Такому примівникови дают шустку, ци хто йику ласку має, або тот примовит такі так, за чоловіцтво, шо добрі вони собі. До инчого мусит примівник відгашувати вугльи и то помагає ; найліпше вугльи з живої ватри; а ї робит си так: Треба патика рівно грубого и на оба боки однако розколеного; в тоти розколини кладе си чир; патик приперає си одним кінцем до ла¬виці, а другим кінцем до йикої лодви. Два перваки, однолітки, тай аби однако звали си, шуруют шнуром доти, аж йме си чир; тим чиром розкладают ватру, а вугльи з неї гасит си на водї. 

Кождий примівник мас свою днину, коли він не їст и не не; він кличе при примівцї до помочи тот день; деньготу него свйиток.

Примівка від уроків:

Гасити вугльи, при тім так примовльити: Господоньку и всі сьвйиті Божі, станьте минї на помочи ; просїт Бога за нас грішних и поможіт минї, аби се счезло, пропало йик піна на воді, йик роса на траві, аби воно не мало діла до білого тіла, до жовтої кости, до черленої крови, аби се не мало діла тїло влести (вялити), молодість відбирати, володи пускати, хорих завдавати ! Щезай, пропадай на сині моря, на жовті піски; та.м дївка-вермінка з чорними очіма; там маєш коринити си, зелені вина попивати, в шовкових подушках си вісипльити, йирі колачі поїдати ! Йик нимае ніхто путерії змірити сонце на небі пйидев вздовж и в поперек, йик нимає ніхто путерії з.мия в жильце поцілувати, а шершеневи в гузицу надути, так аби не мав моци-путерії до сего иршеного, пороженого, йик отец зачьинав, мати породила, на сес сьвіт пустила! Скоро, борзо, чверть макового зерна, не пушу, не лишу!
(Жабє, від Василька Драгирука записав Петро Пньовский).

Градівник

1. Градівник, се такий чоловік, шо знає відвертати град. Він разиш (їст раз на добу) на св. вечер; у вечеріх бере вечері непочьитої з усего по трішки ; бере мітлу та кочергу, та з тилі усім обходит три рази свою хату и кличе; Прошу тебе, тучу, кріз тучу, прийди до мене пити, гуляти, веселити си, греміти, дудніти, бити, я тебе прошу. Потому входит у хату, набрану вечеру кладе у платнику и ховає будь де; вона там має стояти до свйит великодних ; йик сховав, засідає їсти ; через цілий чьис вечері не має ні до кого говорити. Перед свйитами великодними купує у 9 крамницьих ладану по 1 кр., приносит єго до дому, вісипає до тої платники з вечерев, тай кладе верх дори осьвйитити. Потому ховає знов, аж доки туча не йде.

Аби розігнав тучу, мусит мати бич, йиким розігнав гадину з жьибов (йик гадина поваж пролигає жьибу, то йиким будь патиком ударена, пускає ї.) Йик тучьи йде, кладе на тот бич тогу вечеру з нлатинков, обертає на собі убраньи, або й складає гет, а в другій руці держит сокиру або косу вістрс.м до гори ; уперед палит на тім місци, де стоїт, солому з св. вечері; арідник тої соломи не любит, він тікає від ї куру (диму). Град йде сутуцов (пасмом), він не йде широко, лише йик водов або вулицев. Йик градівник ударит з далеку таку сутугу, то може и ціле село оборонити; він справит град водов або лісом. До того є примів- ка: Йик я розігнав гадину з жьибов, так я розгоню оцу фортуну на ліво (на правої від себе, на ліво (на право), аби мене обминало; йик жьиба з і адинов утікала, так ца фортуна най утіка; на ліси на води ! А ти розсьидь си; ти тут путерії ни маєж! Я тебе кликав на св. вечір, ти не приходив! Тепер ти не маєш сили ити до мене гуляти, пити. Йди, рознеси си, йик вітер по сьвітї! Йди на сині моря, на широкі поля; куди коні недоиржуют, де ко¬тюги не добріхуют, корови не доричуют, вівці не доблевуют, кури не допівают, ворони не долїтают, де хрестьинского гласу не чути, иди там, набувай си ! Я тебе до себе не допускаю, йик я недопустив гадину до жьиби. Иик гадина розсердила си, шо жьибу не зз'їла, то вона лусла, трісла, так и ти, хмаро, трісни, а я тебе сюди не пущу! Прийдеш до мене, йик вода у теплици замерзне!
(Бервінкопа — Юра Шеребурьик).

Мольфари

2. Хто хоче градівником бути, мусит украсти палицу у стар- цьи або патик, шо зажегают ним сьвічки у церкові, покласти єго у таке місце, аби 9 службий на нему си правило; потому треба тот патик так узьити, аби ніхто не видів и заховати дома на зі- стріть сонцьи (вершком до сонця а гузаром від сонця). На пер¬ший сйитий вечер не має ні з килі нїчо говорити, нїчо їсти, нїчо пити. В вечерьих з кождої страви має по 9 раз узьити, сховати у платок^и не говорити, аж на Різдво; а йик єго хто на Різдво спитає: Йик спав? Ник днував? — має по-тихо уперед сказати: Я град відвертав, — а потому сказати в голос: Гаразд! иик ви? — йик прийде туча, град, бере тот патик, кладет на него ве- черу у илатку, здоймає одїньи, стає голий против тучі и так каже:

Я тебе спираю и не пускаю, не сам собов, але з Пречистов йитов, з усими сйитками и з поліічниками, з поратівниками! Усі сйитки мушу згадати и на службу давати, аби мене помогли урадувати; аби тьи сила Божа вбила каміньилі, лісами, аби я тебе не допустив з своїми помічниками ), з усї.ми днями, з недїлев сйитов, з понедївником поратівником. Господи Боже поможи! Ни- колаю сйитий до мене приступи; оцесе від мене відверни, йик я оцим буком жьибу від гадини відвернув!
(Яворів.)

Символ мольфара

3. Аби розігнати град, бере чоловік, роздьигне си и голий озме колач з великодньи и шутку и сьвічку у руки, йде на двір, обходиг три рази хату, дивит си кріз тот колач и так гіримов- льиє: Коли не ласкавісте були бурі, тучі, чорнокнижники, (що град товчут), до мене на тайну вечеру, то не маєте права на мій хутір! — Так говорит 3 рази, дивлячись через колач, а рівно¬часно відмахує руками за сонцем в тот бік, йик сонце йде; тогди бура, туча, чорнокнижники заберут си и граду не буде.
А трафит си так, що и в другім селі промовльиє, то град стане в хмарі и стоїт, клекотит и кричит: Пусти; де си подіну? — Не пущу! — Пусти, бо гину! )— То йди на провали, на репи, лиш шкоди не роби! — Град вісипле си туди и нікому не пошкодит.
(Космач, записала Кл. Лисинецька.)

З чого берет си град

4. Душі усих людий, що стратьи себе, або кого другого, идут у озеро, у Чорногору. Там е великий камінь а в тім камені озеро. Там дуже зимно. Серед літа стає лід. Душі грішників піха- ють тот лід, або розбивают єго клевчиками, наберут у міхи, то- гди віходит Триюда з того озера, йде наперед попід облаки, а за ним тоти душі з міхами; вони сипльи з міхів град там, де Триюда хоче бити.
(Яворів).

5. У Чорногорі є таке озеро, ідо називают єго змиєне або плесо зинєве (!). В тім озері е пленета; пек му! щезби! Там товчут град. В тото озеро мечут вівчьирі каміньи и дражньи єго, щезби. Чьисом зазначьи камінь будь йик, або відовбают хрест и вержут у то озеро а на другу днину планетник віверже на беріг тот камінь. В тім озері чиста вода, а чьисом клекотит и бутит. З тої води пастирі готовйи кулешу, але йик мают вечьиріти то скликают си : Идїт, иршені їсти! — бо там є щезби и лісні, що перекидуют си на люде; хрещені иоприходьи харчувати, а тоти си лишут. Иик я вівчьирив, дивимо си: стоїт у шаласї чильидина; йик вікрутила си ити, дивимо си, а їй на плечех таке, йик би корец біле сидит; я нїчо, пішов собі. Дивимо си на другу днину, а саме там стоїт долїский чоловік у портках и довге убраньи на нїм, тай держит знов на плечех таке таме. Я взьив пістольи тай встрілив, воно шезло, але я був си так розболїв, що ледво мньи віходили. В тім озері є скала, на ній плита, а на тій плиті друга плита; в тім озері є костьоли, талі пробуває пленета. Нераз чуют вівчьирі, йик пленета йде, та кричьи: Цабе, цабе! — Пів Пістиньи вібило тогди так, що йой! Має розказ, куди ити. Є такі, що відвертают від хітору, та стане в Ледескулї (гора) и далї не йде.
(Космач, записала Кл. Лисинецька).

Звідки береться град в Карпатах

6. У Чорногорі є замерзле озеро; йик верже хто у него каменем, зараз вібіжит з того озера білий кінь, а на ним сидит білий чоловік; він бігає по-верхи по леду и лупає копитами лїд; зараз збігают си з .міхами душі страчених, тай тоти, що других стратили, набирают у міхи кавалки леду и летьи з ними у хмари. Відтив сипльи вони ледом туди, куди їх поведе тот на білім кони. Чим більше тих душ є, тим більше граду. (Яворів).

7. Один чоловік пішов коло озера тай став під криву смереку и верг відтив каменем в озеро, аби доконати правду, що ка- жут, що йик вергти в озеро каменем, то ме падати град. Сам став під смереку, аби го град не вбив. Тогди з озера вібіг сивий кінь а на ним сивий чоловік. Тогди озеро заліерзло, а він, тот на кони, бігав по тім леду и лупав лід копитами. Потім душі тих, що вішьиют си, ріжут си, тратьит си сами (чортові душі) понабігали з міхами и несли у гору у хмари. А була їх велика сила. З хмар йик зачьили сипати ледом, то трохи єго не вбили. Шьистє, що сховав си під смереку. Метали такі кавалки леду йик лопати, голови; найбірше там коло того озера. Гіоделеко від озера то падали малі кавалки леду-граду.

Мольфар
Є люде, шо тоти душі затрачені, що несут вітром град міхами, спирают, та хмари градові відвертают. Тогди тоти душі з міхами з градом кричут нему: Пусти нас, бо ми си розсїда- емо! — їм тьижко тоти міхи з градом держьити, а идучи розсипают тот град, тай їм лекше. Тому вони просьи си: Пускай нас, бо ми си розсїдаємо! — Тот чоловік, що знає хмари градові відвертати, кажет їм, куда би вони ишли, ци дорогами, ци лісами, ии скалами, ци горами, ци долами, ци городами, ци польими. Тот чоловік іх дес мусит пустити, звичайно пускає в другий край. Чоловіки, що знаюг хмари градові відвертати та прогоньити, то робльит то палицев, що нев розігнали гадину пожираючу жьибу. Така палицьи, що нев розборонено жьибу від гадини, має міць градові хмари відвертати. Чьилїдь берет кочергу, лопату и сокиру навхрест, оперідь хати кладе на горщок, що внїм ще нїчо не було, та накриває зеркалом, у котро ше ніхто не дивив си, тай каже: Так йик на сьвйит вечір не малас моци прийти на вечьирю, колим тьи закликала, так и тепер абис не мала моци на мої грунта, городи приходити!

Був чоловік, що ищов від церкови та повернув у коршму. Град надійшов на коршму. Люде закричьили, що град усе вібє. Він сказав: Не бійте си! — Казав дати собі жидівці погар пива, перевернув д' гори дном и держит на долони. Аж надбігає чоловік з градовим міхом и до коршми д’ нему гіросит: Пускай нас, бо ми си розсїдаємо! — Він каже: Я вас пускаю, але абисте йшли самов лиш водов! — Люде віходьи з церкови, йдут доро- гов а то сонце гріє, а водов такий град упав, що лїд став такий, йик в зимі!
(Голови, від Петра Шекирьика записав Лука Гарматїй).
В Чорногорі
8. У горі, у Чорногорах є озеро. Йик земльи пожьидає дожджу, то Бог відти зсилає, з горів поверхи хмар, з Чорногори. Але тоти чорнокнижники, вчені юди, не хочут допустити дожджу на землю, тай збирают си над то озеро, стают та читают книжки а лїд на тім замерзає. Бог їх бє громами, перунами, а вони ховают си у воду, а громи ломльи лїд, а тот лїд з дожджем падає на землю. Дождж и град з Чорногори. Там є такой на правду озеро, а йик хто верже камінь у него, то зараз бє плова з градом. (Тюдів, від Юревича записав Лука Гарматїй.)

9. Давно бувало ходили Космацкі люде на фірманки; там си трафив чоловік на Подолю, шо він бурев орудував; він казав тим подорожним людем Космацким: Уступіт ми з дороги, бо суди войско зараз буде йти! — Не близко то було коло коршми; тоти були з тьигаром, їхали дорогов и стали си просити: Кобиид коршмі, тай ми си уступим з дороги. — Тай тот чоловік йде з ними: Гіодогоньис їх такий козак білим конем и каже до того чоловіка: Пускай, най йду! — А гот каже: Я не пускаю! — Козак си вернув назад. И подоганьиє другий раз и каже: Пускай, бо я зараз пукаю! — А тот чоловік каже: Не пускаю! Тоти заїхали до коршми, а козак приходит третий раз, тай каже: Пускаєш, ци нї? — А він каже: Пускаю, але самов дорогов, абис нікому шкоди не зробив. — Ник тот си вернув, бурьи пішла самов дорогов. Вище йик у хлопа усипало на дорозі градом, а на поли хиба з дороги си скотило.

Люде Космацкі питали, шо то є за така прахтика, а він їм говорив, йика річ робити си має. Казав так: Треба зібрати сїмдесьить и семеро дерева и аби кожде дерево не мало одного имйи. И з того дерева треба зачьити на перший сьвйит вечір робити стіл и треба го робити рік кождої днини, кілько день є у року, ци сьвйито, ци недїльи. У рік треба на сьвйит вечір тот стів покласти у таку хату, аби лиш у ній тот сам був, шо стів робив, до вечера нїчо не їсти, у вечір віходити на двір и треба запрошувати чорнокнижника того, шо бурев орудує. И девйить страв треба зготовити и з чорнокнижником треба вечеріти у купі и тогди він буде відходити три рази, треба заприсьигнути єго, шб він вірне буде слухати, куди він го буде справльиги. ник війде на двір, то запрошьис на тайну вечьиру; чорнокнижник зйивльиє си и оба з цим чоловіком вечеріют. ГЇо вечері робйи токму, шо чорнокнижник буде ему вірно служити, доки він жиє, а по смерти чорнокнижникови душьи такого чоловіка иалежит. (Космач — від Мих. Галійчука записала Кл. Лисинецька).

Автор: Володимир Шухевич, "Гуцульщина" (1899)

© Оцифровано і опубліковано порталом SPADOK.ORG.UA


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber