СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Що таке мольфа?

e-mail Друк

molfawhatМольфа – це зачарований, себто одухотворений предмет, який використовується у магічній практиці карпатських мольфарів. Дехто з дослідників вважає, що саме від слова "мольфа" і походить слово "мольфар". Однак, це не так. "Мольфа" - присвійне від "мольфар", тобто річ мольфара. Нею може стати будь-яка заговорена віщуном річ, чи та, що використовується у побуті (стрічка, клапоть тканини), чи то виготовлена власноруч, наприклад - мосяжні персні, медальйони, згарди або знайдена мольфаром річ, іноді тваринного походження (зуб, перо птаха, кості тощо). 

З моменту, як мольфар виконав примівку над предметом - предмет стає ритуальним, тобто стає мольфою. Набирає захисної, оздоровлюючої або атакуючої сили, в залежності від примівки. Мольфар вимовляє свою примівку з особливою шаною, від щирого серця, закликаючи Духів і Богів, звертаючись на чотири сторони світу, до чотирьох стовпів світотворення - північ, південь, захід та схід та до чотирьох стихій-першоелементів - води, вогню, повітря, землі. Вже потім, мольфа довго служить мольфару, передається з рук в руки як спадок, а якщо загубити її - вона дивним чином повертається до господаря.

Розглянемо основні види мольф.

ГРОМОВИЦІ

Являють собою невеличкі скалки з природніми отворами, що відпадали від ураженого блискавкою дерева і підбиралися мольфарами. Кажуть, що удар грому – то удар самого Бога. Чимало людей, у яких потрапила блискавка, дивним чином залишались живі і отримували екстрасенсорні здібності. Для мольфара велика честь тримати у руках скалку ураженого блискавкою дерева, освяченого самою Природою.

l-0ez-see08

B1Ryc8LE-3M

97a34ddea6bf

alt

Громовицями оздоровлював в своїй практиці відомий карпатський мольфар Михайло Нечай. Він їх підпалював і димом відводив (обкурював) зле мольфування - пристріти, порчі, переполохи, вроки від людини. Щепку громовиці деякі ворожбити кидають у дитячу купіль, аби маля було кріпким і здоровим. А якщо її носити при собі - жодне лихо не страшне.

image17

mcC0vk QIBo

ГРОМОВА ПАЛИЦЯ (БИЧ) І ГРАДОВИЙ НІЖ 

Їх у своїй діяльності використовували градівники та хмарники: «Аби розігнати тучу, мусит мати бич, йиким розігнав гадину з жьибов (як гадина поволи пролигає жьибу, то йиким будь патиком ударена, пускає ї» (В.Шухевич «Гуцульщина»). «Він мав такі прути ліскові, що за рік виростають. Він завше йшов напротів хмари і так тим прутом махав. Той прут дістаєсі так. Як сі їсть гадина з жєбов, то треба віломити зараз прут такий, що за рік виросте і їх розігнати. І тот прут вже має право до хмари» (В. Гнатюк, 1912).

360089

Недаремно, тут згадано про гадів, адже, як змій так і жаба - споконвіку священні тотеми Карпат, символи мудрості, дощу і води, шануються у багатьох традиціях світу.

19-1

 

Градовий ніж, як і топірець - є містичним знаком на сторожі життя мольфара, його вірним другом і заступником. Мольфар міг встромити ніж у дерево, а звідти лилося молоко, міг камінь у сир перетворити тим ножем. Ним припікали виразки, лікували рани від укусу гадів.

QFX7jVsP3vI

uv 5AuHN7Yc

C46sIENkNIg

Освячували градовий ніж - опівночі, на Святвечір або Великдень. Як розповідає Михайло Нечай, розібраний догола мольфар на дворі вирубує з коси чепелик - маленький гуцульський ніж, кладе 12 страв у миску (магічне число), бере свічку, топірець і стає на порозі коло своєї хати, закликаючи:

"Градового царя,
Білого царя,
Царя чорнокнижника,
усяку лиху годину,
усі потусторонні сили, опирів, демонів, босорканей,
як вони не мають права прийти-підступити до моєї вечері,
так би вони не мали права прийти-підступити на цілий рік до мене!
До мого обійстя, до моєї газдівки, перешкоджати відвертати град,
щоб не мали сили і пуття показатися йому".

Й так три рази мольфар закликає, стає обличчям до Місяця, на чотири сторони світу і закликає до вечері. У цей вечір мольфар немає права нікуди зі свого обійстя виходити, навіть до найближчого сусіда чи брата.

За Коцюбинським: 

Чорнокнижники, планетники, потопленики…
В лиху годину будьте ласкаві, приходьте до мене на ситі, страви та пахощі…
Я Вас заклинаю, аби Ви щухли і ніколи не з’являлись…

За Шухевичем:

«Градівник се такий чоловік, що знає відвертати град. Він разит (їсть раз на добу) на святий вечер, у вечеріх бере вечері непочитої з усего трішки, бере мітлу та кочергу, та з ним усїм обходит три рази свою хату и кличе: «Прошу тебе тучу, кріз тучу, прийди до мене пити, гуляти, весилити си, греміти, дудніти, бити, я тебе прошу». Потому входит у хату, набрану вечеру кладе у платинку и ховає будь-де, вона там має стояти до свйит великодніх, йик сховав, засїдає їсти, через цїлий чьис вечері не має ні до кого говорити. Перед свйитами великодніми купує у 9 крамницьих ладану по 1кр, приносит єго до дому, вісипає до тої платинки з вечерев, тай кладе верх дори осьвйитити. Потому ховає знов, аж доки туча не йде»

 Відеофрагмент із к/ф "Тіні Забутих Предків"

"У глибоку давнину, - продовжує Мольфар Нечай, - брали з наших горів Карпат на Поділля таких дідів-градівників, і кожний газда по тижневі тримав на своїм харчі його, і він відганяв ціле літо град від людських ланів, щоби градом потім не побило хліб їм. А вже осінню кожний газда мав чвертку зерна привезти йому додому. Допустим, один тиждень Ви перетримали цього діда, другий тиждень - другий газда, третій тиждень - третій газда... І так ціле літо, починаючи від Благовіщення, як перший грим загримит і аж до Іллів, бо "і на Іллі вже і громи не бійні" - так народна мудрість говорить. І тогді він вже додому повертається, і йому привозять зерно того урожаю, що він вберіг від граду, від тучі...".

Щоб  собі уявити, подаю обряд розганяння хмар і граду, який був записаний Павлом Чубинським у "Працях етнографічної-статистичної експедиції в Західно-Руський край", 1872 рік:

І. Взяти прутик (ліщини), освячений 7 раз ніж (градовий).
ІІ. Прийти на місце, увіткнути ніж і прочитати молитву (замовляння).
ІІІ. Витягти ніж і взяти разом з прутиком в праву руку, та навести в той бік, де бушує град зі словами:

"Граде лукавий, рабе лукавий!
Нехай тебе хмари не носять,
бо тебе люде не просять.
Буйні вітри! Візьміть Ви цю хмару
на свої тонкі крила,
занесіть її за океан-море,
за теплі води, за круті гори,
за жовті піски, щоб він там розтав і пропав нині,
во віки віків, най буде так! Тьфу, тьфу, тьфу!
Щезни, пропади од лиця Божого
і од мене (ім'ярек)! (повторити 3 рази)

ЗҐАРДИ

Стародавні гуцульські обереги, солярні символи, залишки культу Сонця арійських брахманів. Ймовірно, їх назва походить від арійського "svarga" – тобто Сварга, Всесвіт. Дослідник гуцульських гідронімів Ю. Карпенко також схильний вважати, що слово “зґарда” може бути похідним від слова “городити” , “огороджувати” , що рівноцінно “оберігати”.

 zgardacasua

bUF9Y50t7TU

R3nAe2pG3ME

Зґарди спочатку замовляли, а тоді нанизували на спеціальні ланцюжки - ретязі. Після ініціації їх одягали на шию. Коли проводили ініціацію вдруге, нанизували ще один зґард, й так раз за разом, кількість оберегів росла, і вони лягали вже в кілька рядів, немов ордена, що, певне, свідчило про духовний авторитет посвячуваного. Для з’єднання зґардів служили так звані чепраги — переважно круглі пластини, оздоблені карбованим або ажурним орнаментом.

alt

 Fg0F LfTvlw

yNbzVy-W-PY

ha4TMVtX9ug

В центральній частині декору пластин розміщуються різноманітні варіанти солярної символіки: колесо з вісьмома, шістьма або чотирма спицями, шестираменна розета, концентричні кола тощо. Таке кольє зі зґардів і медальйонів виконувало неабияку захисну дію. Та з часом практика занепала і зґарди втратили свій первісний сенс, рівнораменність перейшла у форму христового розп’яття.

МОСЯЖНІ ПЕРСНІ

Це масивні персні з високим зоо- або антропоморфним рельєфом у вигляді голови Арідника, Щезника або Чугайстра (духи опікуни, духи ініціації), відлиті з латуні, бакунту і нейзильберу (сплав міді, нікелю і цинку).

d3ade7683081

9AZ-O9c9fzY

MqljyTasNNo

Виготовлялися індивідуально, носилися як обереги, символізували безсмертність душі, союз земного і божественного начал, принцип безперервності. За повір'ями, одягнувши їх, можна було відкрити браму у потойбіччя, потрапити в минуле чи майбутнє або стати невидимим у явному світі.

33

tmBOm3PBYao

persnigucu

 

Такі персні захищали мольфарів в критичиних ситуаціях від стріл, пострілів куль, ударів. Декорувалися солярним орнаментом, який гравірувався і доповнювався кольоровою замазкою (зеленою або червоною), що імітувала емаль, а також вставками із різнокольорових камінців.

ТОТЕМИ

Мольфи, які уособлюють братні духи тварин, властивостями яких наділяє себе мольфар. Виробляючть очільні, нашийні або ручні обереги зі шкіри, кості, рогу, клика, пера або шерсті тварини. Часто можна помітити, як гуцул до своєї кресані або рогатянки (головний убір) чіпляє перо фазана. У західноєвропейській символіці його образ трансформувався в міфічну птаху Фенікс. 

Mykhajlo-Nechaj

Завдяки ось таким оберегам, карпатський шаман міг скликати духів-помічників у надважливий момент й зробити так, що, наприклад, нападнику здаватиметься, що на нього летить сокіл чи біжить вовк. Однак, щоб обрати тотем, людина повинна довгий час проживати у єдності з Природою, стати на Шлях Прави - Шлях Творців, пізнати своє "Я", методом духовних практик оволодіти знаннями про потаємний стан речей. Недаремно, звірі часто фігурують у гуцульських казках саме у людських якостях.

mc-art-6-once-we-were-one-print 

МАГІЧНІ КАМЕНІ

Карпатські мольфари завжди розглядали камінь як живу особу, котра має свій характер і поведінку. Каменями лікувалися, ними знімали болячки, порчі. Обрядодій брав округлий, сірий (тобто, безколірний) камінь, підіймався на гору чи скалу і простягав руки до небес, перекладаючи камінь з руки в руку. При цьому, він уявляв, як вся хвороба виходить з нього або з того, кого він лікує тінню і павутиною, намотується на камінь і зникає у безвість-провалля:

"Цей камінчик я тримаю
Хворобу на нього збираю!
Хай камінчик біль бере
А мене він так спасе!"

Промовивши, закидував його якнайдалі. Причому, якщо хтось віднайде все-такий випадково цей камінь, то усі болячки перейдуть власнику. Ось, чому іноді небезпечно підбирати загадкові каміння.

Михайло Нечай розповідає про камені, продуті зміями, які застосовував у своїй мольфарській практиці: "Камінь, продутий зміями, має велику силу. Екстрасенс буде відчувати величезну силу біополя. Перед Водзвиженієм Чесного Хреста, гадюки збігаються у одно місце, величезна їх сила, сотнями, і находять такий камінь, поки що нерозгаданий ніким, якого вони вибирають, і той камінь починають продувати, усі в один центр. І продувають доти, поки із нього не вийде такий шарик, розумієте, білуватого відтінку, кремового. То сі називає - гадюча пацерка. Бо є в пословиці, якщо жінки докупи збираються, що ж вони говорять - та вони дують пацерку. Гадюча пацерка для примівництва має велику вагу, а также продутий той камінь. Коли вони продувають той камінь - він стає рідким, таким як тісто. І вни силою напруги сичання розсичують, продувають той камінь. Коли продують той камінь, що вже пацерка з нього той шарик вийде, вони тогді помаленьку кожна розходиться. Що це означує? Це означує, що на ціле зимованє, ці гадюки, вони так би сказати, заряджаються енергією біополя свого, щоб мати потугу визимуватиси у сплячці зимовій, щоб організм забезпечений був на протязі зимівлі у землі оцього плазуна. Вони набираються сили, цим способом, що заряджають цей камінь. І камінь у той час рідкий буває, а потім затверджується... А цей другий камінь, це є камінь з величезних водоспадів, такий як в Яремче є водоспад, у нас є у Черемошні водопад. На ці каміння величезна сила води безперестанно і невгамовно падала. Це звичайний камінь, але біополе води силенно насичувало камінь цей. І він має магічну силу у собі, що коли його приєднати до води, то тоді вода заряджається цим біополем великої потуги, водяною біо-енергією і тоді дає енергію силу того чи іншого організму, якого я пускаю".

cultsafgf

Це не увесь перелік мольф. Є звичайно й такі, котрі важко класифікувати і віднести лише до предметів мольфарства, бо мають універсальне призначення та застосовуються не тільки мольфарами. Це свічники-трійці, ритуальні брязкальця, семираменні хрести, арійські опришківські свастичні хрести, гуцульські бартки, обрядові музичні інструменти та багато інших цікавих, немаловажних речей...
 

© Культурно-просвітницьке товариство "Спадщина Предків"

//Використані джерела//

Володимир Шухевич - "Гуцульщина" (V томів, 1899-1908)
Іван Франко - "Галицько-руські народні приповідки".
ЕТНОҐРАФІЧНИЙ ЗБІРНИК НТШ (Т.V) під редакцією І.Франка (1898)
Павло Чубинський - "Праці етнографічної-статистичної експедиції в Західно-Руський край" (1872)
Антін Онищук - "Матеріали до гуцульської демонології" (1909)
Броніслав Кобилянський - "Східнокарпатські міфоніми" (1980)
Володимир Гнатюк – "Етнографічнийй збірник.Знадоби до галицько-руської демонології" (1897)
Громовиця Бердник - "Знаки Карпатської Магії" (2007)
Ярослава Ткачук, Марія Кубік - "Гуцульські прикраси" (2001)


Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: