English German Polish Spanish

Бубнинські скелі Довбуша - дохристиянський скельно-печерний комплекс

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Скелі ДовбушаБубнинські скелі Довбуша - скельно-печерний комплекс розташований в буковому лісі на висоті 668 метрів в урочищі Соколовому між селами Бубнище та Поляниця, Івано-Франківської області, за 11 кілометрів від районного центру Болехів. Назва скель походить від опришків під проводом Олекси Довбуша, які за легендами переховувалися у цих скелях. Скелі утворилися 70 мільйонів років тому, на дні океану Тетіс. Являють собою останці Ямненського пісковика. 

Скелі вражають масивністю та своєрідними формами, являють собою округлі кам'яні бовди, заввишки 90м, які лабіринтами та хитросплетіннями простягаються серед буково-смерекового лісу майже на 1 км. Вруби, пази, східці і петрогліфи свідчать, що їх почали активно використовувати як скельне святилище-палеобсерваторію, помешкання та оборонну сторожову вежу, яка пережила татаро-монгольську навалу з X століття і проіснувала до XVI століття. Після запровадження християнства на місці святилища виник невеликий печерний монастир-скит.

Сонний-лев.-Фото-KатюшаGO

Основний скельний комплекс оточений ровом і земляним валом та складається з трьох печер і 200 метрового майданчика в центрі. Тут можна побачити чимало солярних знаків, антропонімічних петрогліфів у вигляді долонь, личин, кам'яних фігур. У скелях видовбаний колодязь, до якого ведуть кам'яні сходи. Печерні приміщення мають правильну геометричну форму, рівні стіни і досить чисту обробку. 

Скеля Довбуша

Бубнинські скелі Довбуша

Перша печера зліва має розміри 6,5 на 4 на 2 м. По обом боках від входу там є своєрідні "ліжка", витесані на висоті в 45 см, завширшки в 80 см. Вхід високий - 160 см. Над ним видовбана широка ніша до метра глибиною, а нижче - карниз. Дехто вважає, що колись тут стояла двоповерхова споруда, дах якої спирався на цей карниз.  

Між першою і другою печерами - вузька ущелина-"холодильник". В ущелині є ніші і призьби, пази для деревини.

Друга печера більша за першу: висота до 2,5 м. Одна з стін її - штучна кладка. народ називає печеру "конюшнею". Поруч залишки фундаментів прибудови, яка начебто ще існувала у XVIII ст. На одній зі стін - сліди охри, отже, був розпис, можливо, ікона. 

Третя печера дещо нижча, її чомусь вважають стійлом для овець і кіз.  Стіни всіх печер носять сліди обробки металевими знаряддями. Пази для балок помітні і в ущелині за третьою печерою. 

Невелика сідловина між двома каменями має назву "колиска Довбуша". 

Туристам завжди показують "Голову лева" праворуч від другої ущелини. Дійсно схоже. Цю оптичну ілюзію створила природа, але не без допомоги людей - лев тотемічна тварина. 

z a3e34905

y bb6ded32

Фото-Ігор-Мелітка

Сходи на скелях Довбуша

На скелях можна побачити овально подібні заглибини півметрової ширини. Є версія, що це були жертовні кратери святилища. Та в час, коли тут було укріплення, на цій скелі розміщувалась сигнальна вежа, а від неї йшли інші вежі, що були розташовані одна від одної на відстані 15-20км в напрямі Галича. Так сигналізували про небезпеку, запалюючи хмиз чи нафту на горі. А дим від вонгнища високо піднімався та сповіщав по прихід ворога. 

z a855a294

img 1301

Легенди і перекази свідчать, що тут були укріплення Данила Галицького, а згодом у печерах ховалися опришки Олекси Довбуша, тому їх називають його ім’ям. Довбуш міг тут бути у жовтні 1774 р., коли йшов походом на Турку і Дрогобич. 

Бубнище вражало багатьох: про кам'яний масив писали Іван Франко і Михайло Грушевський. Франко присвятив навіть поезію з однойменною назвою "Бубнище" 1881 року:

Встає променистеє сонце

З рожевої постелі мли,

І найперш на нашім Підгір’ї

Золоті його очі уткли.

Вершки, наче груди дівичі,

Проснулись – зітхнули – здрогли,

Росу, мов нагрудник перловий,

На ніжную зелень стрясли.

І враз рум’янцем облилися,

А ріки в споду, мов уста,

Нам’єтно нараз зашептали

До ясного любка-царя.

Но він з пурпурового ліжка

Зриваєсь, з розкішних обнять,

В дорогу, – гінці променисті

За тьмою наздогін біжать.

Вна темно лице своє криє

В долині й додолу паде

В чагарі та дебрі і млами

Густими вкриває себе.

Но що се за велет потужний,

Що гордо, мов ворог, підніс

Чоло своє темне до сонця,

А в землю по колінки вріс?

Чи привід се пітьми нічної,

Що з сонцем боротись забаг?

Чи велет предвічний заклятий

Тут, ставши скалою, застряг?

Погляньте на нього! Віками

Пооране сміле чоло,

Но декуди, зморшки щоб вкрити,

Вно з зелені маску вдягло.

Погляньте! Ось в камінній груді

Злий ворог діру му прошиб,

І око цікаве тривожно

В таємну втискається глиб.

І сонця промінчик з собою

Приносить у темну нору,

І в велета серце загляне

Крізь люту, глибоку діру.

І велета мислі відвічні,

І велета дії страшні

Читає закріплі, застилі

В холодній, скалистій стіні.

У 1830-их роках Іван Вагилевич, один з членів славної Руської трійці, здійснив ряд мандрівок до скель поблизу Урича, Бубнищ, Розгірча та Верхнього Синевидська, і відкрив там низку наскельних зображень, серед них — висічені на камені написи невідомою мовою.Яків Головацький, сподвижник і близький друг Вагилевича, так писав про його знахідку: "Між тим, відправився Вагилевич у Карпати для відкриття якихось доісторичних пам'яток зодчества і рунічних написів. Відкриття старослов'янських рунічних написів було постійним бажанням Вагилевича, яке завжди хвилювало його душу і наводило на фантастичні мрії. Чуючи розповіді про печери в скелях Карпатських гір, Вагилевич давно мріяв про відкриття пам'яток давнього язичеського культу, тобто язичеських ідолів, капищ або жертовників, і написів, що на них знаходилися. Читання подорожей по Сходу та Індії, постійні заняття і роздуми про рунічні і клиновидні написи підстьогували його запальну уяву. Але в нашому студентському гуртку ми не вдовільнялись теоретичними розмірковуваннями, а вимагали, щоби арґументація була підтверджена фактами. І. Вагилевич, щоби позбутися насмішок друзів, в один прекрасний ранок вибрався в дорогу на дослідження своїх любимих старожитностей. Неділі через дві Вагилевич вернув до Львова повний радості від того, що відкрив у скелях доісторичні пам'ятки, а на їх стінах стародавні рунічні написи. Він показував всім копії багатьох знайдених ним написів, до прочитання яких не могли віднайти ключа, так як його знаки не підходили до жодних до цих пір відомих письмен, і з захопленням оповідав про свої відкриття. Одні повірили, інші не довіряли. Ті розповіді зацікавили усіх літераторів у Львові. Вагилевич писав про свої знахідки до Шафарика, який також багато чекав від тих відкриттів" . Натхненний цими відкриттями, І.Вагилевич написав листа також і до Москви професорові історії П. Погодіну, який надрукував його в "Московском Наблюдателе" за 1836 рік. У супровідному коментарі Погодін вказав на багато спільних ознак цих написів з відомими йому стародавніми письменами.

Пізніше, у 1871 році на І-му Археологічному з'їзді в Москві, Яків Головацький виступив з рефератом "Об исследовании памятников Русской старины, сохранившихся на Галичине и Буковине", де описує печери в Бубнищі та Розгірчі, подає їхні розміри та записані в околицях цих скель перекази та легенди. В цьому виступі, як і раніше, Я. Головацький намагався спростувати позицію І. Вагилевича про те, що ці місця пов'язані з ідолопоклонством і язичництвом слов'ян. У 1872 році львівська газета "Слово" передрукувала цей його виступ.

Скелі Довбуша

Окрім основної групи скель в навколишньому лісі можна зустріти багато окремих скель-веж. Ці скелі мають почасти досить чудернацькі назви такі як «Корчма при дорозі», «Поцілунок собаки-барабаки», «Шлях самурая», «Лялька», «Майн Кампф», «Кошерний секс», «Тюльпан», «Вітряк», «Зрада Батьківщини», «Привіт свинособаки», «Політ над гніздом зозулі», «За сисяри», «Валіза космосу», «Чугайстер», «Стакер», «Веселий Роджер», «Четвертак» та багато інших доволі чудернацьких назв, які ці скелі отримали від мандрівників і передаються із уст в уста.

Скелі Бубнище

20090808 1154064101

Як дістатися?

З міста Стрий, Львівської області їхати автівкою до Моршину, звідти до міста Болехів, Івано-Франківської області. Загальна відстань десь 20-25 км. Від Болехова повернути на село Поляниця і їхали ще 10 км. Так Ви дістанетесь до підніжжя гори Соколової на якій розташовані скелі. До самого заповідника веде туристична дорога вгору 600 метрів. 

- Культурно-історичний ресурс "Спадщина Предків"

 


Теги:     скелі      печери      городище      фортеця      петрогліфи      святилище

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 
loading...