СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Видатні українці Іван Франко З ФОЛЬКЛОРНО-ЕТНОГРАФІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І. Я. ФРАНКА НА ГУЦУЛЬЩИНІ

З ФОЛЬКЛОРНО-ЕТНОГРАФІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І. Я. ФРАНКА НА ГУЦУЛЬЩИНІ

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

frfolkpracСеред етнографічних груп українського населення гуцули своєю куль­турою і побутом, надзвичайно багатим на різноманітні жанри фольк­лором, самобутнім мистецтвом, природною красою краю ще з XIX ст. привертали увагу найвидатніших діячів української та зарубіжної лі­тератури, науки й культури. Майже все своє життя цікавився Гуцульщиною й Іван Франко - краєм самобутньої духовної та мате­ріальної культури карпатських українців.

Як відомо, Іван Франко вперше побував на Гуцульщині 1880 р.г тоді в липні - серпні він жив у Нижньому Березові у свого друга -  вчителя та громадського діяча К. І. Геника (1857-1925). Тут пись­менник написав оповідання «На вершку», записував фольклор, побу­вав на весіллі у брата Кирила Геника - Антона, відвідував сусід­ні села.

У 1884 р. письменник організував на Гуцульщину екскурсію пере­важно студентської молоді, яка знайомилась з життям і побутом краю та проводила культурно-освітню пропаганду серед населення. У вір­шованій програмі екскурсії «Українсько-руська студентська мандрів­ка літом 1884 року «В дорогу» Франко змалював життя міст і сіл, через які пролягали шляхи, показав глибоку соціальну несправедли­вість, що панувала в Галичині.

Наступні відвідини відбулись у серпні 1898 р. І. Франко з дру­жиною та дітьми відпочивав у с. Довгопіллі, записував від селян роз­повіді про життя і звичаї гуцулів.

Бував І. Франко також у Буркуті, де в 1901 р. зустрічався з Ле­сею Українкою, в Головах, Гриняві, Жаб'ї, Косові, Берегометі, Кутах (1905 p.), Яворові та інших гуцульських околицях, а в Криворівню протягом 1901-1914 років приїздив майже щоліта. На Гуцульщині письменник не тільки відпочивав, але й працював над літературно-науковими творами, збирав фольклорно-етногра­фічні матеріали.

Коротко зупинимося на фольклорно-етнографічній діяльності Іва­на Франка на Гуцульщині. Ще до відвідин краю І. Франко чув пое­тичні перекази про нього від свого друга з Косова М. Павлика. На цій основі народилась романтичні поезії «В'їзд гуцула», «Керманич» і повість «Петрії й Довбущуки». Коли ж письменник особисто пізнав Гуцульщину, його романтичний пафос змінюється реалістичним, прав­дивим зображенням повсякденного життя гуцулів.

В оповіданнях «Як  Юра Шнкманюк брив Черемош» і «Терен у нозі» Франко реалістично змалював життя і побут селян. У них він показав злидні, безправність верховинців.

В основу оповідання «Гуцульський король» покладено розповідь гуцула Андрія Освіцінського, яку Франко записав під час перебуван­ня в селі Довгопіллі. У творі передано народну ненависть до крива­вого деспота устеріцького мандатора Грдлічки.

До гуцульського циклу поезій належать «Буркутські станси», на­скрізь пройняті смутком, почуттям самотності й туги, що опанували поетом. Варто нагадати, що такий тон поезій викликаний навколиш­ньою дійсністю й тими жорстокими ударами, що їх зазнавав поет у житті2.

Скрізь, де б не бував І. Франко, він невтомно збирав фольклор­но-етнографічні матеріали, цікавився побутом і життям гуцулів. З се­ла Довгопілля 23 липня 1898 року він писав О. Маковею: «Гори тро­хи зависокі на мої ноги. Черемош гарний, але зовсім безрибний, зате гуцульської нужди пливе по нім багато. Може дайте знати до газет, що сего тижня... дараби зробили загату під Сокільським, около 500 дараб звалило на купу, один гуцул утопився, а одній жінці поломило обі ноги» 3.

Про тяжке економічне становище гуцулів розповідає Франко і в незавершеній статті «Полонина Глистовата». Причинок до історії ка­меральних дібр в Галичині». Стаття писалася 1898 р. на основі су­дових документів, з якими письменник познайомився через адвоката Д. Кулика. В ній показано жорстоке свавілля австрійських властей. Управителі державних (камеральних) маєтків полонину Глистовату, що раніше належала гуцулам, безпідставно включили до державної власності. За її повернення селяни почали судовий процес, який тяг­нувся довгі роки.

Рукопис статті свідчить, що Франко, крім усього, цікавився еко­номічним становищем Гуцульщини, виступав проти колоніальної по­літики австрійських властей у Галичині і, зокрема, на Гуцульщині4.

У серпні 1899 р. Іван Якович виявив у Станіславі важливі доку­менти з історії Галичини 1846, 1848 років, дані про польське повстан­ня 1863 p., етнографічно-статистичний опис Станіславського округу з 1854 p., реферат про етнографію гуцулів тощо. Згодом ці цінні ет­нографічні документи про гуцулів опублікував зі своїми коментарями В. Гнатюк5.

У Довгопіллі І. Франко записав пісню та оповідання про ватаж­ка опришків Мирона Штолу (Штолюка), дуже популярного у народ­ній творчості, але зовсім невідомого на той час історикам. Згодом на основі цих матеріалів він напише оповідання «Мирон Штола»6. На думку Каменяра, в народній пісні, легенді чи переказі треба до­шукуватися історичної правди, вбачати в них достовірне джерело. Це міркування письменника підтвердилося. Історику Ф. Стеблію вдалося виявити офіційні документи, які засвідчують правдивість багатьох фактів, описаних у пісні про Мирона Штолу, що була опублікована Франком у 1898 році7.

На основі вивчення документів та спогадів гуцулів І. Франко на­писав ґрунтовну статтю  про керівника селянського руху на  Гуцульщині в 40-х роках XIX ст. Лук'яна Кобилицю8. Йому також нале­жить публікація пісень і переказів з науковою розвідкою про оприш­ків Олексу Довбуша, Семена Хотюка, розправу над опришками ман-датором Гердлічкою, про панщину й Лук'яна Кобилицю, Л. Кошу­та тощо.

Жива атмосфера цікавого й самобутнього побуту гуцулів, їх об­рядова поезія та багата демонологія наштовхнули Франка на думку, що все необхідно записувати, вивчати, щоб глибше пізнати душу на­роду, його характер. Крім власних зацікавлень, він також залучає до збирання фольклорно-етнографічних матеріалів знайомих місцевих учителів, вчених і літераторів, які приїздили на відпочинок у гори, а також письменних гуцулів. За порадою письменника народні пісні, приповідки, коломийки на Гуцульщині записувала громадська діячка з КриворівнІ 3. І. Бурачинська (1843-1909), якій письменник присвя­тив твір «Терен у нозі», її дочки К. Й. Курівцева (1860-1924), М. Й. Бурачинська-Волянська (І863-1935)9. Народну творчість записували також учителі - Р. Заклинський (1852-1931) і його син Богдан (1886-1946), Д. С. Ендик (1869-1952) у Гриняві й Залуччі, О. М. їванчук (1886-1920) в Тростинці й Косівщині, Л. Гарматій (1866- 1924) в Головах, гуцули П. Шекерик-Доників (у Головах та Краснопіллі), Ю. Яким'юк в Тюдеві та ін. Згадані збирачі надсилали Франкові фольклорно-етнографічні записи та повідомляли його про різні події в житті гуцулів10. Відповідаючи на лист І. Франкові, Ю. Яким'юк з Тюдева писав: «...Я буду завше записувати казки, піс­ні, небилиці і Вам посилати» і просив прислати йому «Свинську кон­ституцію», «Історію кожуха» та інші твори, що письменник радо ви­конував 11.

Про невтомну діяльність Франка щодо організації збору фольк­лорно-етнографічного матеріалу свідчить і його листування з лікарем і письменником із Жаб'його Я. Невестюком (1868-1939), М. Волин­ською та іншими записувачами. Зібрані М, Волинською весільні, лі­ричні та побутові пісні, звичаї, колядки, похоронні обряди, гуцуль­ський словник, приповідки, пісні про опришків і Кошута зберігаються у фонді Франка 12.

Записували фольклор і сини Франка. У фонді письменника збері­гаються приповідки та інші фольклорні матеріали, записані його си­ном Андрієм у Крнворівні, Микуличині та інших селах13.

Молоді фольклористи й етнографи, залучені до наукової роботи, вчилися у письменника, як треба записувати народну творчість. У І. Франка був свій метод. Він умів до кінця вислухати оповідача, вловити в розмові для багатьох непомітне і зробити ґрунтовні уза­гальнення. Ось як описує сучасник Франка В. В. Кобринський процес запису вченим гуцульських приповідок: «Мій товариш Вол. Мельник розповідав, що, будучи у Довгополі, вибралися раз з Франком до во­рожбита. Мельник удав хворого, а Франко просив о поміч. Коли гуцул-ворожбит «промовляв», то шептав усякі «заклинання», Франко записував скорочено кожне його слово, радий, що здобув недоступну тайну ворожбита» м.

Своєю наполегливою працею І. Франко та В. Гнатюк заохочува­ли до етнографічного    вивчення    Гуцульщини ряд письменників Г. Хоткевича. М. Коцюбинського, О. Маковея, Д. Лукіяновича, Д. Харов'юка, етнографа П. Рябкова та багатьох інших, які також зробили певний внесок у вивчення й збереження етнографіч­них пам'яток гуцулів.

1904 р. Рябков разом з Франком брав участь в етнографічній експедиції і в звітній статті «По Східній Галичині й Буковині» (1905 p.), навів цікаві спогади про письменника та дав відомості про побут бойків і гуцулів. Ця стаття на 80 сторінках машинопису досі ніде не опублікована; зберігається вона в архіві Інституту етнографії ім. М. М. Миклухо-Маклая AH CPCP (ф. 22, спр. 67).

Іван Франко не тільки керував збирацькою роботою, видавав ра­зом з В. Гнатюком фольклорно-етнографічні програми, що мали ве­лике практичне значення для збирачів, але й займався впорядкуван­ням та виданням зібраних матеріалів. У редакційній статті редагова­ного ним Етнографічного збірника (т. V, Львів, 1898) він писав: «Може у жодної частини нашого народа не розповсюджена так силь­но віра в зносини поодиноких людей, знахарів, лікарів, ворожбитів і т. ін. з надземними силами, як серед гуцулів... Не диво, що примівок живе в устах гуцулів велика сила і до кожної є багато варіан­тів» 15. Знаючи наукову цінність тих пам'яток народної творчості, Фран­ко публікував різні варіанти замовлень від бабиць і холери, вроків і укусу гадюки, від відьми і болячки, од рожі й усякої недуги, закли­нання від грому та присягу на подружню вірність. їх записали в се лах Буковинської і Галицької Гуцульщини етнограф М. І. Козарищук з Конятина та учитель з Довгопілля О. Галевич. У згаданому збірни­ку письменник вмістив і свої демонологічні записи та відомості про народний календар під назвою «Людові вірування на Підгір'ю», а з Етнографічному збірнику (томи 10, 16, 23, 24, 27, 28) він упорядку­вав і видав «Галицько-руські народні приповідки», що зібрав за до­помогою своїх помічників.

Чимало фольклорно-етнографічних матеріалів з Гуцульщини, на­дісланих Франкові для публікації, залишились у рукописах. У листі від 31.VII. 1898 р. до збирача М. Мосори (1862-1948) з с. Поручина, який 1885 року перебував у Жаб'ї (тепер Верховина) і склав гу­цульський словник, І. Франко писав, що переглянув обидві його пра­ці про гуцулів і радо визнає їх цінність. Збережений у фонді Франка рукопис Мосори на 156 сторінках «Словар Гуцульський» заслуговує спеціального дослідження сучасних мовознавців 16.

Вважаючи Франка добрим знавцем культури й побуту гуцулів, до нього зверталися за порадами ряд науковців, літераторів і журна­лістів. Так, С. Болотніцький із Станіслава в листі до письменника від 24 квітня 1896 р. просив подати йому опис краю, людей, їх спосіб життя і костюми, вірування та інші дані, необхідні йому для напи­сання статті про Гуцульщину для варшавських періодичних видань 17. І. Франко багато зробив для видання та публікації записів фольк­лористів і етнографів. Бін брав участь у редагуванні першої части­ни монографії етнографа В. Шухевича «Гуцульщина» та сприяв її ви­данню. Коли ж дослідження вийшло з друку, І. Франко у статті «Ог­ляд праць над етнографією Галичини в XIX ст.» писав, що «Вол. Шухевич звертає головну увагу на вистудіювання Гуцульщини з кож­ного погляду І являється головним впорядчиком етнографічного відді­лу на крайовій виставці 1894 р... Початок його монографії з числен­ними  ілюстраціями   про  гуцулів  привернув  увагу  дослідників» 18                               

Згодом (1902) І. Франко пише німецькою мовою розгорнуту ре­цензію на всі три томи «Гуцульщини». Він знайомить читачів зі змі­стом рецензованих томів, коротко розповідає про заняття, звичаї і по­бут гуцулів, вказує на те, в чому полягає відмінність гуцулів од бой­ків. У цій рецензії Франко зупинився і на недоліках праці Шухевича* Справедливо зазначалося, що монографія етнографа має більше опи­совий, а не науковий характер. Автор лише записував усе, що бачиву не аналізуючи значення того чи іншого явища, не вказував на його аналогії, не використав праць інших етнографів, а, отже, на основі власних спостережень не зміг зробити правильних висновків та роз­різнити, що характерне для гуцулів, а що - для всього українського народу.

І. Франко звертає увагу й на ті факти з життя гуцулів, що ви­пали з поля зору Шухечича. Він розповідає про давній спосіб полю­вання на ведмедів за допомогою пастки з двох колод (прислуп). У Карпатах дуже часто так називалися гори, поля і зустрічаються навіть прізвища. Вони, на думку Франка, лишилися як згадка про полювання. Як добрий рибалка, письменник зазначав, що риба голо­ватиця водиться тільки в Черемоші, а не в усіх річках Гуцульщини, як вважав Шухевич. На думку Франка, при описі полонинського жит­тя не варто було наводити велику кількість пісень, що не мають ні­чого спільного з життям пастухів. Слід було б зробити ілюстрації до опису добування на полонині вогню тертям. Незважаючи на ці та ряд інших дрібних зауважень, Франко, як добрий знавець культури та побуту гуцулів, в цілому дав позитивну оцінку праці Шухевича. У статті «Літературна мова й діалекти» І. Франко відзначав, що ет­нографічні досліди Шухевича зробили певний внесок у вивчення гу­цульського діалекту 19.

Великий Каменяр, як і В. Гнатюк, не тільки вивчав пам'ятки ма­теріальної й духовної культури гуцулів, але й популяризував цінні мистецькі твори народних умільців, дбав, щоб вони належно збері­галися в музеях. Нерідко письменник допомагав окремим музеям за­куповувати експонати. Це видно з листа до І. Франка народного май­стра з с. Річки Лук'яна Якіб'юка, який повідомляв письменника, що виробляє ташки, порошниці, топірці,' різні мосяжні вироби та збирає старовинні речі, які може передати для музею. З листів К. Курівцевої з Криворівні та Т. Окуневського з Яворова до ї. Франка від 11 та 27 грудня 1886 р. довідуємося, що письменник просив їх придбати гу­цульський одяг2".

У зборі експонатів для музеїв та етнографічному вивченні Гу­цульщини Франкові сприяли також громадські діячі, знавці звичаїв та побуту гуцулів Д. М. Кулик (1850-1941) з Кут, І. И. Попель. (1850-1921) з Довгопіяля, О. Волянський (1862-1947), різьб'яр В. Г. Якіб'юк (1866-1944) з Криворівні та,інші.

Як бачимо, Гуцульщина посідає значне місце в художній та нау­ково-публіцистичній спадщині письменника. Тут І. Франко при до­помозі місцевих жителів, учителів зібрав значний фольклорно-етно­графічний матеріал, який частково публікував у різних збірниках та використав у своїх художніх творах. Нехай він і не видав спеціаль­них праць про гуцулів, все ж своїми збірками, статтями, написаними з глибоким знанням справи і на багатому фактичному матеріалі, зробив певний внесок у справу дальшого вивчення духовної й матері­альної культури цього краю. Великою заслугою письменника є і те» що він зумів залучити до фольклорно-етнографічного вивчення Гу­цульщини значну частину інтелігенції.

Аналіз етнографічної діяльності І. Франка свідчить, що на від­міну від дослідників Гуцульщини буржуазно-ліберального напрямку, які здебільшого лише описували етнографічні явища, не враховуючи потреб народу, він, як представник революційно-демократичного на­прямку в науці, підходив до вивчення матеріальної й духовної куль­тури українського народу з класових революційно-демократичних по­зицій. Франка цікавила насамперед соціальна сторона народного життя, бо він свою наукову діяльність підпорядковував головному завданню -  боротьбі народних мас за соціальне та національне визволення.

Матеріали до завантаження:

AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: