Вівторок
19 бер., 2024
     

Ukrainian English

Смерть Івана Франка: фотофакти, деталі, чутки

Рейтинг 3.0 з 5. Голосів: 6

Смерть Франка

Про смерть письменника було оголошено в газеті “Діло” через два дні: “Ангел смерти злетїв на українську землю, щоб замкнути очи на вічний сон найбільшому з сучасних синів України. Настало для нас велике свято суму…”. Франко довгий час хворів. На початку 1916-ого стан його здоров’я значно погіршився. У лютому того ж року Франка поклали до львівського шпиталю Українських cічових cтрільців на вулиці Петра Скарги.

Поширений міф, начебто Франко нездужав на венеричну хворобу, зокрема найчастіше називають сифіліс. Однак у 1990-их вчений-медик та авторитетний лікар Дмитро Луцик спростував цю думку, назвавши причиною смерті письменника “деформуючий ревматоїдний поліартрит, який ускладнювали інші дрібні захворювання, злиденні матеріальні умови, посилена творча праця, ув’язнення та холод”. Медик підтвердив, що хвороба викликала у Франка зміни кори головного мозку та паралізувала кисті рук. А лікування препаратами наперстянки ніяк не стримувало прогресії патології, а, навпаки, зумовлювало галюцинації.

За два тижні до смерті Франко знайшов у собі сили і пішов додому через все місто у супроводі племінника. Біля письменника в останні години та дні не було найрідніших: сини воювали на фронтах, дочка поїхала до Києва, дружина була у психлікарні.

Іван Франко хвороба рукІван  Якович Франко. Фото 1912 р. Починаючи з 1908 р. І.Франко страждав від тяжкої психофізіологічної недуги (за сучасними медичними даними — інфекційний ревматоїдний поліартрит), унаслідок якої мав деформовані й паралізовані руки. Це значно утруднило йому продуктивну літературну й наукову працю, якої він, одначе, не припиняв до самої смерті.

Ось як згадувала день смерті Франка його приятелька, дружина етнографа Осипа Роздольського – Ольга:

Був травень 1916-го, цвіли дерева. З букетами бузку ми пішли до його хати і застали там уже двох гуцулів солдатів, що стояли навколішках біля ліжка Франка і сердечно плакали.

Покійний лежав на ліжку, прикритий стареньким подертим простирадлом. Ми обложили його свіжими квітами. Обличчя Франка було жовте, як віск, але з виразом спокою.

…В той день мій син, вернувшись із школи, з філії Академічної гімназії, розказував, що на годині польської мови Бігеляйзен (вчитель, – ред.), зараз як тільки ввійшов у шкільну кімнату, звернувся до хлопців з закликом, щоб пішли до хати покійного Франка й подивилися, як лежить найбільший поет України,такий бідний, як цілий ваш народ. “Ідіть, ідіть, – каже він, – і запам’ятайте собі до кінця свого життя обличчя цього великого чоловіка”. А після шкільної науки він, зустрівши мого сина на вулиці, сказав, що, видно, не гідні ми були мати між собою таку людину, як Франко, коли не вміли краще дбати про нього за його життя.

Помер Іван Франко без передсмертної сповіді, хоча бажання висповідатися мав. Однак, не вдалося знайти священика, якому поет зміг би відкрити свою душу. Спершу він відмовився від сповіді в о. Володимира Гургули, мотивуючи це, за спогадами Олени Грозикової, різними політичним переконаннями і тим, що ціле життя боровся проти о. Гургули. Прогнав Франко також і молодого православного капелана, який повівся нетактовно, надмірно випитуючи у нього, чи він вірує в Бога, і чи, бува, не атеїст? Приходив до Франка в останні дні його життя і молодий василіянин о. Теодозій Галущинський. З його слів, Франко спочатку всіляко намагався оминати тему віри або намагався відбутися загальними фразами, а коли о. Галущинський запропонував йому тайну сповіді, звернувши увагу на його стан тяжкої хвороби, «Франко задумався: знов почав підносити закиди проти віри і вкінці таки не хотів сповідатися».

Франкова смерть позначилася конфліктом з духовенством. Ольга Роздольська у спогадах писала: "громада бажала справити покійному парадний похорон з більшим числом священиків. Та швидко виявилося, що про це і мови не може бути, бо ж покійний був «явним ворогом духовенства». Як стверджував о. Т. Галущинський, о. Андрій Білецький, який заступав митрополита Андрея Шептицького, коли той перебував під арештом в Росії, не дав дозволу на церковний похорон Франка. Втім, о. Василь Давидяк побоюючись помсти з боку прихильників Франка, не виконав офіційного розпорядження церковної влади і доручив провести церковний похорон о. Володимиру Гургулі.

Похований 31 травня на Личаківському цвинтарі у Львові.

Цікавий факт: 

Франко на сьогодні єдиний український поет, щодо номінування якого на здобуття Нобелівської премії з літератури доступні відомості (інформація про номінантів є закритою впродовж 50 років).

В архіві Шведської академії зберігається документ № 19 за 1915 рік, де Франко вказаний за № 4, однак лауреатом того року став Ромен Роллан. Із номінацією виступив 25 листопада 1915 року священик УГКЦ доктор Йосип Застирець із Відня. Кандидатура Франка була підтримана доктором Гаральдом Г'єрне із Упсали. Івана Франка 28 травня 1916 року не стало, тому його виключили зі списку претендентів. А нагорода у тому році дісталася шведському поетові Вернеру фон Гейденстаму.

- За матеріалами сайту "Локальна історія"

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber