English German Polish Spanish
Головна♦ Духовна культура♦ Видатні українці┃Іван Франко ➤ І.ФРАНКО ЯК ПЕРЕКЛАДАЧ СТАРОНОРВЕЗЬКИХ БАЛАД

І.ФРАНКО ЯК ПЕРЕКЛАДАЧ СТАРОНОРВЕЗЬКИХ БАЛАД

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 2

elfyfranko

Вибудовування  архетипної системи - тривалий і не завжди безболісний процес формування як цілої нації, так і окремого суб'єкта. Під час становлення власної міфології та літератури відбуваються пошуки невід'ємної юнгіанської тріади: Анімуса, Аніми та Тіні. Ці пошуки відображені у фольклорі. Оригінальний відбиток пошуків жіночого начала - Аніми - є наскрізною темою скандинавського, а передусім старонорвезького баладного фольклору, який зацікавив Івана Яковича Франка (1856 - 1916).

За життя І. Франка цикл „Старонорвезькі балади" (1914) не видавався та залишився в рукописному варіанті. Уперше цикли перекладів епічної поезії різних народів були опубліковані в книзі „Літературна спадщина"(Т. IV. Іван Франко, с. 372-402); автографи перекладів зберігаються: ф. З, № 399, с. 155-215.

Переклади українською мовою І. Франко робив за німецькою збіркою "Norwegische, Isländische, Färöische Volkslieder der Vorzeit von Ross Warrens" (Hamburg, 1866).

Особливий інтерес стосовно пошуків національної Аніми становить балада „Морська покуса". Сюжет твору нескладний: король Магнус бачить у морських хвилях русалку, яка зваблює його багатствами, але король мужньо опирається спокусі.

У міфологічному ключі балада цікава класифікацією духів, яка нагадує британську (в англомовних це фейрі). Томас Кейтлі поділяє героїв скандинавських народних переказів на чотири класи:

1. Ельфи.

2. Гноми та тролі. Можна ще додати згаданих М. Забиліним онокентаврів, які схожі на чорних альвів („альфов") (у данців, норвежців і шведів).

3. Ніссе [домовики, які, у свою чергу, поділяються на інші класи. - О. С.].

4. Некке та морський народ (їхні діти звуться „мармелер" ).

За цією класифікацією, Магнус зустрівся з представницею морського народу -„зрадливою водяною вілою" [4, 246].

У баладі показано конфлікт язичництва (русалка - втілення міфологічної свідомості) та християнства, яке вже змінило людське мислення, тому повороту назад немає, русалки, тролі, карли, ельфи, античні Венера, Пан та інші фантастичні істоти - уже сонм бісів. Герой відмовляється поєднатися зі своєю язичницькою Анімою. Схожий мотив знаходимо в наведеній Марією-Луїзою фон Франц норвезькій казці „Невидима церква": шкільний учитель Етнедаль потрапляє в горах до незнайомої церкви, у якій пастор не згадує ім'я Христа та не благословляє прихожан по кінці казання. Дочка пастора пропонує вчителю замінити її старого батька на цій посаді, той просить дати йому подумати, і дівчина обіцяє прийти за відповіддю через рік. Через рік учитель вирішив полагодити дах, узяв сокиру й поліз нагору. До хати підійшла пасторська дочка та спитала, чи погоджується він на нову роботу; герой відповів: „Якщо я скажу „так", я не зможу відповісти на це перед Богом і своєю совістю - тому я повинен відмовитися". Дівчина зникла, а вчитель мимохіть опустив сокиру собі на коліно, від чого став калікою на все життя. М.-Л. фон Франц зауважує: „Ця історія показує, що придушення аніми через загальноприйняту мораль призводить до справжнього психічного „членоушкодження"" [6, 148]. У баладі є натяк на подібне „членоушкодження" Магнуса:

„Як згордуєш негідно ти мою любов,

То зійдеш незабаром з ума" [4, 246].

Відомі легенди про те, що після зустрічей з русалками чоловіки неодноразово кидалися в море. Недарма русалка зявляється з води: вода, особливо бурхливе море - несвідоме; розбурханість - спроби Магнуса знайти свою Аніму. Взагалі витвори фольклору всіх народів про зустрічі смертних з неземними істотами можна поділити на дві групи: 1) герой (героїня) не відторгає свою Аніму (свій Анімус): казки: французька „Принц-ропуха", українські „Наречений-рак", „Як паця женилося"; українська та литовська „Наречений-вуж" (у литовців - „Чому плаче ялина", „Егле - королева вужів"); німецька „Король-жаба, або Залізний Гайнріх" (брати Грімм), російська „Царівна-жабка", шотландські „Чорний Бик Норровейський" та „Криниця на краю світу", естонська „Красива наречена" (третій син-дурень одружується зі змією), та ін.; 2) герой (героїня) відторгають свою Аніму (свій Анімус), що призводить до „психічного „членоушкодження"" (користуючись термінологією М.-Л. фон Франц): згадані норвезькі „Морська покуса" та „Невидима церква" -  тексти, які зазнали християнського впливу; валлійська легенда про святого Коллена (дуже популярного в кельтів), який іменем Божим розганяє царство фейрі (а відтак і Аннона - царства тіней, пекла), король якого Гвінн ап Нудд (Ніт) ототожнений святим із дияволом. Королівська їжа в баченні святого - листя, а червоно-блакитні шати - колір полум'я та холоду пекла. Навіть у цих текстах подається натяк на те, що герой рано чи пізно все одно зіллється зі своєю Анімою, бо підсвідомий потяг неможливо притлумити. Божевілля - це інша реальність (як і той світ), де герой буде зі своєю Анімою, уже не владний залучити раціональні аргументи. Текстів, які містять останній мотив - відторгнення Аніми (Анімуса), - набагато менше, часто вони мають літературне походження - наприклад, казка фінського шведськомовного письменника С.Топеліуса „Старий домовик із Абоського замку" . Частіше в скандинавському фольклорі герой одружується з тролихою (яку хрестить пастор) або з хульдрою (ульдрою) - аналогом української мавки (не має спини, чеше прекрасне золоте волосся, пожирає дітей (навіть власних) - занурення в жіноче начало та несвідоме; має неземну силу). Ці злі духи коряться чоловікам, пам'ятаючи, що наказав їм у церкві „чоловік у чорному" (пастор). У кельтських казках і легендах також проблеми зі знаходженням своєї Аніми (шлюб з озерною дівою) не виникає. Чітко виражена Аніма - порятунок свідомості.

Можна „добудувати" психічний ряд носія скандинавського типу мислення. Знайшовши свою язичницьку Аніму, герой зливається з нею. Про це складені численні норвезькі перекази. Так, один хлопець із Нордланду одружився з ульдрою, жив з нею щасливо, але коли в них народилася дитина, ультра раптом згадала свою „дику натуру" та сказала, що з сина вийшло б прекрасне м'ясо на вечерю. Чоловік ужахнувся, і дружина, усвідомивши зміст своїх слів, почала благати їй простити, але після того чоловік став дорікати їй „диявольським походженням" і навіть бити її; нарешті, ульдра схопила в кузні залізний стрижень і зв'язала ним чоловіка, як звичайним дротом. Після того в родині знову настала злагода. Подібні історії показові в юнгіанському аспекті: герой знаходить язичницьку Аніму, але одного разу виявляє в собі рису, яка непритаманна раціональному чи християнському мисленню та жахає його „дикістю" (тобто виявом язичницького несвідомого). Але звільнитися від Аніми неможливо, оскільки вона (ульдра) „сильніша". Герой не може дивитися на речі об'єктивно, дозволяючи своїй „жахливій чорній Анімі" (М.-Л. фон Франц) узяти над ним владу. Переклад І.Франком подібних текстів - реалізація власної Тіні (яка завжди однієї статі з героєм), а відтак -  вихід на новий щабель психоенергетичних можливостей.

Взагалі в скандинавів є ризик остаточно зануритися в несвідоме. Пуританське виховання та лютеранська релігія не змінили язичницької ментальності, тому скандинавські герої, попри їхню зовнішню стриманість, завжди перебувають у конфлікті з собою; в українців ця проблема розв'язана, оскільки православ'я стало компромісним варіантом, який не так болісно вплинув на систему язичницьких архетипів. Скандинави ж весь час прагнуть знайти Аніму, але під час зіткнення з її язичницьким варіантом (інший варіант не може виникнути) зрікаються її, від чого мучаться суперечностями. Звідси проблема „Пера Гюнта" - як стати собою; у цій поемі Ібсен якоюсь мірою висміяв норвезьку ментальність.

Таким чином, під час перекладу старонорвезької балади „Морська покуса" адекватними засобами української мови І.Франко реалізовував пошук своєї Аніми, сприймаючи витвір „північної свідомості" як чітку систему яскравих образів, тобто призму для „накладання" власних архетипів.

ЗОБРАЖЕННЯ ТІНІ В РІЗНИХ МІФОЛОГІЧНИХ СИСТЕМАХ  ЯК СПІЛЬНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНИХ АРХЕТИПІВ (НА МАТЕРІАЛІ ПЕРЕКЛАДЕНИХ І.Я.ФРАНКОМ  СТАРОНОРВЕЗЬКИХ БАЛАД І СТАРОІСЛАНДСЬКОЇ НОВЕЛИ «СТРАХОПОЛОХ»)

Перекладацька діяльність Івана Яковича Франка (1856 - 1916) не розглядалася в юнгіанському аспекті й тому дослідження мотиву витіснення та реалізації власної Тіні перекладачем та сублімації має перспективи вивчення. Тінь, один із трьох складників особистого несвідомого, разом із Анімою та Анімусом, у різних іпостасях відображається в скандинавській літературі, яку перекладав І.Франко. Колективне несвідоме (міфологія, символіка, література та мистецтво взагалі)  реалізується в особистому несвідомому, і для з'ясування позитивних і негативних рис Тіні найбільш повним є компаративістський аналіз.

Мета - простежити взаємодію зображення Тіні в міфологічних образах мари, двійника, занепалого ангела, ельфів, туссерів та інших потойбічних істот.

Відповідно до мети дослідження ставляться такі завдання: прослідкувати еволюцію зображення Тіні (допоміжним матеріалом є окремі поезії скальдів із поясненими метафорами-кеннінгами і «Сага про Інглінгів» з циклу «Коло Земне» Сноррі Стурлусона); розглянути Тінь як фальшиву Аніму в старонорвезьких баладах; з'ясувати вплив християнізації на змалювання Тіні (на матеріалі переказів про занепалих ангелів і староісландської новели «Страхополох»); здійснити класифікацію розвитку щаблів Тіні - від аморфного уявлення про невидимого двійника до кристалізованих персонажів - антропоморфних істот.

Об'єктом дослідження є перекладені І.Франком старонорвезькі балади, а також староісландська новела «Страхополох». Старонорвезькі балади були видані у збірці: "Norwegische, Isländische, Färöische Volkslieder der Vorzeit von Ross Warrens" (Hamburg, 1866), автографи перекладів зберігаються: ф. З, № 399. Староісландські новели були вперше видані Артуром Бонусом у німецькій збірці староісландских саг  і оповідань: «Jslaenderbuch I und II Sammlung. Herausgeben vom Kunstiwort. München 1907 Georg D. M. Callwey (Sammlung altermanishen Bauern und Königsgeschichten)». Перекладені І.Франком староісландські новели не ввійшли до 50-томного зібрання творів.

Оскільки архетипи мають витоки у міфології, треба спочатку окреслити контекст колективного несвідомого. Універсальним виразником Тіні є мара - персонаж, відомий усім індоєвропейським народам під схожими іменами. Образ мари  може мати риси відторгненої Аніми (і тоді збігається з королівною ельфів, яка насилає невидиму стрілу хвороби на лицаря, який не захотів танцювати в колі духів, проте в цьому дослідженні нас цікавлять саме «тіньові» риси.

Тіньову рису несвідомого виражає також змій, відомий у скандинавських і британських народів (витоки - еддичний Йормунганд, який обвиває землю). Водночас змій - це Самість, яку треба звільнити від помилкової Аніми та з'єднати зі справжньою Анімою. Зокрема, про це данська казка «Король Ліндорм» ("King Lindorm"), яку аналізує Марія-Луїза фон Франц. Несвідоме в сновидіннях випливає в образах черв'яка, змії, м'якої свічки, зігнутої в кільце, мотузки, тобто всього гнучкого, зігнутого, змієподібного.

Образ змія як несвідоме відображений, зокрема, у пророцтвах Мерліна, які дуже цікаві в юнгіанському аспекті. Мерлін фактично інтерпретував Апокаліпсис у більш зрозумілому для кельтів міфологічному ключі, пропонуючи так звану «народну Біблію» або «Біблію навпаки» (хоча жодне з цих формулювань не повне), і архетипна база його пророцтв пов'язана з нижчою міфологією (демонологією), «тіньовою» стороною реальності. Так, Мерлін пророкував народження змія, коли наблизиться кінець світу. Це означає надмірну владу несвідомого та реалізацію інстинктів, які не будуть контролюватися вищими щаблями психіки. Звичайно, інстинкти повинні контролюватися, оскільки при тотальній владі Тіні особистість руйнується, втрачаючи гармонію (достатньо згадати казки Г.Х. Андерсена «Дочка болотного царя», О.Вайлда -  «Зоряний хлопчик» -  чи «Сіру мишу» графині де Сегюр). Відторгнення своєї Тіні призводить до руйнації особистості, тому всі чинники несвідомого повинні існувати гармонійно.

Від первісних образів несвідомого, які аморфні на фізичному рівні та легко ототожнюються з глибинами несвідомого, ми перейдемо до вищих, антропоморфних виразників Тіні - персонажів скандинавського фольклору, а також британських фейрі.

За повір'ям, туссери - це занепалі ангели, яких Господь скинув з неба, і вони розсіялися. Аналогічні повір'я стосовно фейрі є в Ірландії, те ж саме розповідається в слов'янському фольклорі.

 За іншою версією, нечиста сила - сховані від Бога діти Адама (іноді - Ноя). В юнгіанському плані схов своїх дітей означає приборкування здібностей, таланту, бажань (символічних «плодів») чи недостатню реалізацію потрібних інстинктів, які замість зникнення переходять у чинник Тіні.

Вплив таких «занепалих ангелів» пов'язаний із владою Тіні над психікою. Старонорвезькі балади подають владу Тіні як хворобу, наслану невидимими стрілами ельфів. Королівна ельфів - відторгнена Аніма героя, а наслані нею пристріт і смерть означають психічний розлад, позначений втратою вміння розрізняти природу та культуру, порушення гармонії. Це описується в старонорвезькій баладі «Танець ельфів» («пан Ольоф» відмовляється танцювати з «ельфом-панною» та її батьками, за що покараний смертю). Інша балада з подібним сюжетом, «Свідок танцю ельфів», має щасливу кінцівку: герой не відторгає язичницьку Аніму, але й не танцює з нею (тобто не зазнає одержимості). Він спостерігає танець ельфів (так зване «загравання» Аніми, яка втрачає свою колишню силу) та рятується від влади Тіні завдяки півнячому співу. Герой цієї балади, на відміну від Ольофа, уміє розрізняти та раціонально осмислювати позитивні та негативні риси язичницької Аніми, тому має менший ризик дати Тіні деструктивно вплинути на свою психіку.

Інша балада, «Рицар Тінне», подає мешкання Тіні (несвідоме) як царство гірських карлів, тобто гора. Самі підземні мешканці означають Тінь героя, на яку йому вказує язичницька Аніма - Ульва, дочка карла та наречена гірського короля. Тінь пов'язана з фальшивою Анімою - Ульвою, тому що справжня Аніма рицаря  вкрадена карлами Гермоліна, яку він і визволяє. Царство Тіні - гора - згадується і в баладі «Вісім літ у карлів»: Маргарета живе з гірським королем саме в горі та занурюється у несвідоме, тобто забуває все своє минуле, утрачаючи можливість розрізняти все, крім язичницького Анімуса (чоловіка) та Великої Матері.

Старонорвезька балада «Ірфар і Зільбер Кляра» розповідає, як Ірфар шукає свою сестру (тобто визволяє свою Аніму від Тіні) та потрапив у житло морської цариці. Житло морської цариці (умовно - фейрі, мармеллер), тобто вода - класичний образ несвідомого. Служниця Ісімо виявляється сестрою Ірфара, і герой рятує Аніму від Тіні. Таким чином, у цьому творі Тінь (морська цариця) подається як фальшива Аніма героя. Ірфар знаходить свою справжню Аніму - Кляру - та визволяє її фемінінність. Тут зашифрований підтекст ініціацій, які проходила героїня під водою. Тінь після звільнення від її деструктивного впливу усвідомлюється раціонально та кристалізується.

Обидва символи несвідомого - гора та вода - у прямому розумінні означають нижчий світ: герою не видно приховане в них, доки він не спуститься під землю чи під воду, тобто не здійснить самоаналізу. Можна згадати Мефістофеля в інтерпретації Й.-В. Ґете - Тінь, яка спонукає Фауста саме до такого глибинного дослідження.

Староісландська література по-іншому інтерпретує Тінь. Християнізація Ісландії Олавом сином Трюггві (Трюггвасоном, Óláfr konungr Tryggvason) в 1000 р. принесла цікаве «накладання» архетипів: християнський біс у перекладеній І.Франком новелі «Страхополох» (переписаній у ХІІ - ХІІІ ст., оригінальна назва «Þorsteinsþáttr skelks» приблизно перекладається як «Торстейн Мороз» або «Торстейн Мороз-по-шкірі») має спільні риси з марою; до того ж, оповідач тільки один раз називає цю істоту «бісом»: уночі дружинник Олава Трюггвасона Торстейн (у І.Франка Торгитайн)  побачив біса. Далі оповідач іменує цю істоту тільки «духом», маючи на увазі привид, тому що такий образ був більш зрозумілий ісландцям. В оригіналі це взагалі ходячий мрець. Дух Торкель Тонкий сказав, що прийшов прямо з Хель, і розповідає Торстейну про пекельні страждання. Від біса дружинника рятує тільки церковний дзвін. Це епізод можна розшифрувати як зустріч героя зі своєю Тінню та спробу її асимілювати (Торстейн хитрістю затримує біса, не даючи йому душу), тобто осмислити позитивні риси своїх інстинктів. Питання, відомі як загадки в Едді («Промови Альвіса»), сприймаються як жертва Тіні, яку треба дати, щоб мрець не з'їв живого. Питання про пекло означають енергію, яку Торстейн жертвує Тіні. Дух зникає, і це означає трансформацію похорону Тіні.

Таким чином, християнізація не зруйнувала язичницьких архетипів, але здійснила їхнє «накладання» на нові поняття, запропонувавши єдину систему національних уявлень про світ. Тінь змальовується як аморфно (дух, душа, видимий тільки обраним двійник чи охоронець, тінь як така), так і матеріально (біс, ельф, мрець, морська цариця). У скандинавських текстах оселя Тіні - несвідоме - подається як царство Хель, море (вода) або гора тролів чи ельфів. Герої або асимілюють свою Тінь (як у староісландській новелі«Страхополох»), або відторгають її («Свідок танцю ельфів», «Танець ельфів»), або не можуть асимілювати й надають їй надто великої уваги, що призводить до зміни психіки («Вісім літ у карлів»). Тінь може мати образ фальшивої Аніми, який, незважаючи на оману, несе й позитивну енергію - поштовх до самоаналізу.

АРХЕТИП ГОРИ У ПЕРЕКЛАДАЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ І. Я. ФРАНКА (НА МАТЕРІАЛІ СТАРОНОРВЕЗЬКИХ БАЛАД «ВІСІМ ЛІТ У КАРЛІВ» І «РИЦАР ТІННЕ»)

Старонорвезькі балади «Вісім літ у карлів» та «Рицар Тінне» були перекладені І. Я. Франком у 1914 р. за німецькою збіркою «Norwegische, Isländische, Färöische Volkslieder der Vorzeit von Ross Warrens» (Hamburg, 1866). Для розуміння їхнього змісту треба з'ясувати закладену в них архетипну систему. Названі дві балади містять архетип гори, який у першій - «Вісім літ у карлів» - розкритий повно, а в другій, «Рицар Тінне», змальований імпліцитно, як реакції та наслідки впливу підземного світу (тобто несвідомого). З цієї позиції перекладацька діяльність І.Франка не розглядалася, що й становить актуальністьтеми.

Мета статті полягає в здійсненні юнгіанського аналізу архетипу гори на матеріалі старонорвезьких балад «Вісім літ у карлів» і «Рицар Тінне». Відповідно до мети ставляться завдання:

•1)     розглянути інтерпретації архетипу гори;

•2)     проаналізувати риси підземних мешканців як виразників несвідомого, зокрема, загостривши увагу на маловідомих міфологічних персонажах;

•3)     порівняти архетип гори в скандинавських баладах та ісландських сагах;

•4)     порівняти мотив зникнення героя або героїні в чарівному світі на матеріалі скандинавських і британських бувальщин, оскільки ці тексти мають подібні архетипові паттерни.

Архетип гори має багато інтерпретацій. Це й порятунок свідомості, і влада Тіні над особистістю, і система архетипів як така. В.Н.Топоров розглядає гору як трансформацію світового дерева, образу світу, моделі всесвіту. Як зауважує дослідник: «Гора знаходиться в центрі світу - там, де проходить його вісь (axismundi). Продовження світової вісі вгору (крізь вершину гори) указує місце розташування Полярної зірки, а її продовження вниз указує місце, де знаходиться вхід у нижчий світ, у пекло» [15, с. 311]. Вершина гори - оселя богів, а нижча частина - злих духів, ворожих людям. Ритуально-похоронні споруди (кургани, піраміди тощо) традиційно будувались у вигляді гори, наслідуючи її функції.

Гора як зв'язок паралельних світів може виступати навіть імпліцитно, що не розглядалося  в літературознавстві. Для повнішого розуміння архетипу гори слід звернутися до вірувань про «два світи».

 За валлійською сагою про Кілуха та Олвен, існують два світи - реальний (людський) та потойбічний. Ці світи існують «у паралельних площинах буття, однак іноді дотикаються, і в цих «точках дотику» мешкають духи та фейрі» [9, с. 92].  Це мав на увазі Артур Конан Дойл, який у побудованій на містифікаціях, але цікавій архетипним матеріалом статті «Явище фейрі» писав про самовидицю (що нібито бачила фейрі): «За словами міс Райт, не вона викликала їх, а вони зверталися до неї» [4, с. 125].  

Головним святом кельтів був Самайн (ніч на 1 листопада, прообраз Хелловіна), коли відкривалися чарівні пагорби, «і тоді їхні мешканці, сіди[правильніше діні-ши. - О.С.], вступали в спілкування з людьми» [14, с. 37]. На Самайн сіди руйнують подвір'я.  У коннахтському оповіданні, Echtra Nerai («Пригоди Нери»), герой Нера відвідує царство мертвих і потім повідомляє про небезпеку короля Айліля та королеву Медб (Маб, Мав), які перемогли сід. Але Нера залишається в Підземному Світі, оскільки приєднався до процесії мертвих і тому перестав бути живим.  За наведеним оповіданням, вхід у Підземний Світ знаходився в «печері» (uaim), у скелі неподалік од двору Айліля та Медб у Круахані в Коннахті. Такі уявлення пояснюються тим, що в ранній період ірландської міфології «боги не були організовані поетами у велику небесну спільноту, як боги Олімпу. Вони ніколи не жили на небі чи на гірських вершинах. Вони мешкали або під землею, або на землі, часто за морями чи на далеких островах»   [3, с. 175].  У цьому плані кельтська міфологія контрастує зі скандинавською, яка нагадує античну; українська та взагалі слов'янська вища міфологія являє собою більш структурований щабель, ніж ірландська, але асоціативно - наприклад, ідеєю взаємопроникнення світів - дуже близька до неї.

Стосовно вірувань про підземні світи та їхніх мешканців випливають паралелі різних міфологій. Схожі на кельтські уявлення мають германські народи, адже в землі, за скандинавськими віруваннями, жили темні альви.

Фейрі справді найчастіше живуть у пагорбах, які називаються на Британських островах «ноу» та поділяються на дві частини - зовнішню («шийн») та внутрішню («бру» або «тулмен»). У бру живуть кілька родин фейрі, а в тулменах мешкають самітні фейрі. Вхід у бру можна бачити на свято Ламмас-тайд (7 серпня), а вночі на 11 листопада (Холлан-тайд) фейрі мандрують між пагорбами й можуть бути небезпечними для людей. Відомо багато «чарівних» печер фейрі - наприклад, у місцевості Раткроган у графстві Роскоммон. Як зауважують кельтологи М.Діллон та Н.К.Чедвік, «це вхід у Потойбіччя ірландської міфології, відомий під назвою «Печера Кроена»» [3, с. 180].

Перекладена І.Франком старонорвезька балада «Вісім літ у карлів» найкраще характеризує одержимість негативним Анімусом. Маргарета в покарання за пихатість стає коханкою короля карлів і забуває минуле завдяки чарівному напою, який їй подає дочка. Маргарета фактично вмирає для землі (тобто свого роду), як і Нера в ірландському оповіданні.

Варіант проаналізованої балади «Вісім літ у карлів», також норвезький, «Маленька Керсті», розвиває тему одержимості:  мати помічає, що її дочка Керсті вагітна, і дівчина зізнається, що її звабив король ельфів. Керсті кличе ельфа, щоб він її забрав до себе. У горі Керсті зустрічають діти. Ельф каже своїй дочці: «Матері чашу забуття налий! / Налий золотавого вина, / Кинь у нього три чарівних зерна»(строфи 22 - 23) [8, с. 85]. Перед тим, як дати матері чашу, дочка питає Керсті:«Де народилася, де тебе годували, / Де твої дівочі сукні зшивали?» (строфа 25) [8, с. 86], і героїня каже, що народилася в Норвегії. Після цього «Керсті вперше з чаші ковтнула, / І де народилась, одразу забула» (строфа 27) [8, с. 86].Тому на повторне питання про своє походження Керсті відповідає: «В горі народилася, мене ельфи годували, / В горі мої дівочі сукні зшивали. / В горінародилася, тут буду жити,  / -  Ті-лілліль, моя гора - / Хочу королевою ельфів бути». / Вони гралися на гірській луці» (строфи 28 - 30) [8, с. 86].

Влада гори та схожих на неї витворів (могил, курганів) над свідомістю показана в ісландських сагах. Так у «Сазі про Ньяла» (ХІІІ ст.) одного з героїв, Гуннара, поховали в кургані. Пастух і робітниця почули, що Гуннар «співає та веселиться в могилі» [11, с. 278], після чого Скарпхедин і Хьогні самі побачили Гуннара. Небіжчик сказав вісу (восьмирядковий вірш), «після чого курган закрився» [11, с. 279]. Герої вирішили, що покійник дав їм пораду, закладену в своїй вісі: радше вмерти, ніж поступитися ворогам.

У «Сазі про Хьорда та острів'ян» (ХІV ст.) Хьорд, Хельгі, Хроар та Гейр вирішили відвідати курган вікінга Соті. На шляху до могили вони зустрічають Одіна (якого не впізнають) - тобто порятунок, закладений у системі рідних архетипів. Мудрий старець дає їм поради. У кургані  Хьорд бореться з Соті (тобто Тінню) та забирає його скарби, які, однак, прокляті. Таким чином, гора (могила, курган) є оселею Тіні, прихованих можливостей, які треба знати та доречно використовувати. В іншому епізоді з каменя, який стояв у капищі, донеслися пророчі слова, звернені до Торстейна: «Сюди ти приходиш / Востаннє, / Смертним шляхом / По землі ступаєш. / Раніше, ніж у небі / Сонце засяє, / Індріді гнів тебе вразить» (Індріді - ворог Торстейна) [12, с. 496]. Голос із каменя - поширений мотив, який указує на спільність вірувань різних народів. Наприклад, японці вважали каміння «вмістом душ», а також втіленням бога Ісігамі. Якщо далі продовжувати дослідження сакральної символіки каменів, то варто згадати повір'я Західного Суссексу:  ельфійські брили не слід переміщувати з їхнього місця, інакше «малий народ» помститься.

Тепер треба проаналізувати нижчі щаблі гори, тобто її підземних мешканців. Зокрема, слід зупинитися на юнгіанському підтексті, зашифрованому в зовнішності карлів скандинавських балад. За віруваннями, карлики досягали зрілості в трирічному віці, а в сім років уже мали сиві бороди (у цих деталях зашифровані приховані архаїчні можливості людини). Саме тому карлики настирливі й небезпечні в коханні до земних жінок. Сонце перетворює цих істот на камінь («Промови Альвіса» в «Старшій Едді») або на ропух. Останнє вірування цікаве в юнгіанському аспекті, оскільки ропуха - ознака Тіні («Дочка болотяного царя» Г. Х. Андерсена, «Зоряний Хлопчик» О.Вайлда), яка виявляється при деструкції особистості. Звідси християнський розгляд ропухи як диявольського створіння.

Образи карлів пов'язані з орфічністю, магічною музикою та синкретичним мистецтвом; у такому розумінні гора виступає як зв'язок між світами, в які треба пройти для досягнення ініціації. Ця трактовка зустрічається в іншій перекладеній І.Франком старонорвезькій баладі «Рицар Тінне», в якій рицар зустрічає під липою«Ульву-красуню, / Дочку його карла малого» [10, с. 240], яка грала на арфі. Музичний вплив на сили природи змальований у традиційному язичницькому ключі, тобто без розриву зі свідомим і несвідомим.

Гіпнотичний вплив «рунічних пісень» пояснюється поштовхом до самоаналізу, який ця гра дає рицарю.

Таким чином, рицар Тінне зустрічається з пробудженою Анімою. У даному тексті Аніма та поштовх до самоаналізу - фактично одне й те ж.

Образ Ульви має кілька міфологічних ознак. Дівчина - «наречена короля гірського, / Що пан усім карлам» [10, с. 241], а її вміння грати на чарівній арфі притаманне підземним мешканцям - туссерам і ульдрам, які обізнані з ручною магією та поезією.

За функціями до карлів (карликів) наближені тролі, оскільки вони живуть у печерах, де стережуть скарби; часто крадуть дівчат і немовлят. Але найбільше наближаються до карлів, змальованих у баладі, елле - скандинавські духи, які живуть у пагорбах. Ті, хто побачить елле та їхні чудові краї, уже не захоче повернутися. Інші духи, норвезькі туссери (турсери), заманювали юних дів у пагорби та гори, аналогічно чинять ульдри.  У норвезькій бувальщині «Дівчина на сетері» (сетер - трав'яна лука в горах) розповідається про те, як один селянин був заручений із дівчиною, яка одного разу, випасаючи худобу в горах, не встигла повернутися додому. Наречений знав, що її небезпечно залишати серед ульдра та інших підземних мешканців. Діставшись до хижі, він побачив там свою наречену - у весільній сукні та в золотій короні, «а поруч із нею - старого червонооокого ульдра» [13, с. 187]. Це розшифровується як одержимість негативним Анімусом. Герою - позитивному Анімусу - удалося врятувати наречену.

Сюжет одержимості героїні злим Анімусом поширений у скандинавській літературі: «Дорожній товариш» Г.Х Андерсена, «Гірський король» Г.Ібсена та ін.

В іншій норвезькій бувальщині «Гуррі Куннан»,  володарка тролів ульдра Гуррі Куннап сховала в своїй печері закоханих, які вирішили обвінчатися всупереч волі батька. Цікаво, що за входом у печеру починався чарівний острів, де жили тролі. Виникає аналогія з Авалоном, Чарівною Країною кельтських фейрі (останній мотив притаманний і скандинавським віруванням) та іншими паралельними світами, які означають несвідоме.

У данській бувальщині «Тролі в Углерупі» робітник і служниця мололи вночі в тролиній горі солод для пива, а вранці забували про це.  В іншій бувальщині цього народу, «Стара наречена», на весіллі під час танців наречена вийшла з дому і, «не пам'ятаючи себе, попрямувала до гори на сусідньому полі, де в той час веселилися й танцювали ельфи» [13, с. 318].  Випивши вина, запропоновано їй ельфом, дівчина пішла в танець, після якого загадала чоловіка та пішла додому. Виявилося, що її не було сто років, і «при цих словах стара наречена впала на землю та одразу сконала» [13, с. 318].  

У корнвалійському фольклорі зустрічаються подібні сюжети. У таких оповідках згадуються муріани (Murians) - фейрі, колишні небесні істоти  (занепалі янголи), «які виявилися недостатньо гарними для раю та недостатньо поганими для пекла, тому вони залишилися на землі» [9, с. 567]. Муріани весь час зменшуються в розмірі, що підтверджує психоаналітичний еквівалент цього образу: до муріанів потрапляють люди з несформованим несвідомим (зокрема, зі слабко вираженим Анімусом), а така нечіткість призводить до егоцентризму та остаточної руйнації особистості.

Корнвалійська історія Вільяма Ноя розповідає про те, як Ной заблукав у болоті й потрапив у царство фейрі (муріанів). За бенкетним столом герой побачив свою кохану, Грейс Хатчинс (цей сюжетний хід нагадує аналогічний у наведеній вище норвезькій бувальщині «Дівчина на сетері»), яка вмерла три роки тому. Вона потай сказала Ною, щоб він не торкався її (паралель із міфом про Орфея та Евридику), не їв нічого (ця ж деталь зустрічається в проаналізованих скандинавських баладах) та не рвав квітів, інакше стане фейрі. Героїня сказала: «Сусіди вірять, ніби я вмерла; насправді замість мене поховали обмінника» [9, с. 569]. Три роки тому Грейс заблукала в болотах, потрапила в царство фейрі (де з'їла сливу, заснула та перетворилася на муріана). На відміну від героя норвезької бувальщини, Ной не зумів урятувати Грейс. У психоаналітичному ключі яскрава кінцівка корнвалійської оповідки: «Як і багато хто з тих, кому довелося побувати в Чарівній Країні, Вільям Ной утратив будь-який інтерес до життя. Така ціна, яку платить за проникнення в потойбічний світ більшість смертних» [9, с. 569]. Позбавлення Аніми, а відтак утрата інтересу до реальності призводять до занурення в несвідоме. Герой прагне Аніми, яка допоможе йому чітко структурувати свою систему цінностей.

 Таким чином, архетип гори в проаналізованих баладах має нестандартні функції, тому що слугує «мостом» (Марія-Луїза фон Франц) між героєм та Анімою («Рицар Тінне»), між героїнею та Анімусом («Вісім літ у карлів») і, врешті-решт, як цілісний образ означає несвідоме як таке, у міфології представлене як потойбіччя. Проте було б не зовсім правильним вважати, що в первісній свідомості архетипи «переносилися» в паралельний світ, набуваючи ознак фантастичних персонажів (богів, фейрі, туссерів тощо). Уже була досліджена ідея взаємопроникнення світів у скандинавській, кельтській та українській міфологічних системах, що дає змогу виокремити передані І.Франком у даних текстах перші спроби самоаналізу.

Ольга Олександрівна Смольницька

Література:

1. Мифология Британских островов: энциклопедия. - М.: ЭКСМО; Санкт-Петербург: Terra Fantastica, 2007. - 638 с.

2. Русский народ, его обычаи, обряды, предания, суеверия и поэзия. Собр. М. Забылиным. Репринтное воспроизведение издания 1880 года. - Симферополь, 1992. - 616 с.

3. Скандинавская мифология: энциклопедия. - М.: ЭКСМО - Санкт-Петербург: МИДГАРД, 2007. -  590 с.

4. Франко І. Морська покуса / Старонорвезькі балади // Франко І. Зібрання творів у 50-ти тт. - Т. 10. - Поетичні переклади та переспіви. - К.: Наукова думка, 1977. - С. 246.

5. Франц, Мария-Луиза фон. Кошка. Сказка об освобождении фемининности. - М., 2007. - 144 с.

6. Франц, Мария-Луиза фон. Психология сказки. Толкование волшебных сказок. Психологический смысл мотива искупления в волшебной сказке. - Санкт-Петербург, 2004. - 362 с.

e-mail:  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus