English German Polish Spanish
Головна♦ Етнографія♦ Гуцульщина ➤ Різбярство на Гуцульщині

Різбярство на Гуцульщині

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Гуцульщина — етнографічна частина України, розташована в південно-східній частині Карпат (верхів'я річок Тиси, Сучави, Че­ремоша, Прута, Бистриці та ін. ) й охоплює гірські території При­карпаття, Буковини й Закарпаття.Наявність великих лісових масивів у краю сприяла розвитку різних видів обробки деревини, зокрема й художньої. Корені цьо­го виду декоративно-вжиткового мистецтва сягають у далеке ми­нуле: початком плоского різьблення на дереві можна вважати перші зарубки на корі дерева, різьблені знаки — помітки власності (ділянки землі, дороги в лісі і т. д. ).

З давніх-давен різьблене оздоблення побутових предметів було пов'язане із символікою язичницького культу. Магічні знаки, за уявленнями наших далеких предків, повинні були оберігати їх від усякого лиха й нещастя. Вирізаючи на поверхні дерев'яної посудини певний знак, вони вірили, що це захистить уміщене в ній від псування, а знак, зображений над вікном чи входом, відгородить від біди житло. Після того, як християнська релігія відтіснила язичество, основним "оберегом" став хрестик (крижик), з яким, попри все, співіснували і язичні символи. Різноманітно поєднуючись, найпростіші різьблені елементи складали геометричний орнамент. Будь-який орнамент — стійкий елемент етно-національної культури, що зберігає свої особливості протягом тривалого часу.

У художній обробці дереви­ни Гуцульщини найпов­ніше збереглись і дійшли до наших днів кращі традиції народного мистецтва минуло­го. Так, майже не змінились окремі давні мотиви плоского різьблення на дереві, які були поширені по всій Україні.

Традиція оздоблювати різь­бою дерев'яні побутові пред­мети сягає Київської Русі. Су­часні центри художньої оброб­ки деревини знаходяться на Прикарпатті, Буковині, Закар­патті, Полтавщині, Чернігівщи­ні, Київщині тощо. Хоча ці цен­три розташовані достатньо да­леко одні від інших, їх декора­тивно-вжиткове мистецтво має чимало спільного в характері різьбленого орнаменту (вико­ристання геометричного узо­ру), в технічних прийомах оз­доблення поверхні виробу (в більшості вона полірована, ла­кована чи тонована), в асорти­менті виробів столярної і токар­ної роботи (шкатулки, тарілки, скриньки, бочечки та ін. ).

Але в кожному центрі мис­тецької обробки деревини на­явні свої історично зумовлені особливості. Так, геометрична різьба Гуцульщини відрізняєть­ся від плоскорельєфної різьби Полтавщини як характером ор­наменту, так і технічними при­йомами її виконання. У полтав­ців, які відчули деякий вплив професійних художників, пере­важають рослинні мотиви з ви­користанням силуетних зобра­жень птахів, тварин (причому форми їх округлі й м'які), гуцу­льський же узор складається з геометричних елементів, які характеризуються чіткістю, пря­молінійністю форм. Водночас для оздоблення меблів та не­великих побутових предметів на Полтавщині використову­вали і клиноподібну тригранно- виїмчасту геометричну різьбу (дещо подібна до гуцульської). Отже, загальне і часткове ха­рактерні для кожного центру різьблення на дереві.

На духовний світ і естетичні уявлення гуцулів величезний вплив мала природа Карпат, з якою ніби злилося життя в цьо­му краї. Багата фантазія горян виявилася в яскравому своє­рідному мистецтві, зокрема в різьбленні на дереві. Гуцули здавна були скотарями. Чаба­ни вирізали на палицях заруб­ки, вели облік овець і свій ка­лендар, вони оздоблювали не­складним різьбленим узором ціпки, з якими ходили в горах, сопілки, посуд для масла та сиру тощо. Різьбу виконували звичайним ножем, вона скла­далася з контурних ліній-борозенок з різноманітним штриху­ванням.

Різьблені та інкрустовані ви­роби прикрашали й інтер'єр гуцульського житла, узгоджую­чись із предметами інших ви­дів вжиткового мистецтва. Різьблені мисники (полички на посуд) заставляли барвистими керамічними виробами, різьб­лений стіл застеляли вишива­ною скатертиною. Національні елементи народного мистецт­ва і тепер бачимо в оформлен­ні житла та громадських примі­щень. Вдало узгоджуючись із сучасною обстановкою та ін­тер'єром, вони надають йому художньої виразності (фото 1).

Протягом тривалого часу на Гуцульщині від батька до сина, від діда до внука передавались різні види техніки плоского різь­блення, елементи орнаментів, принципи побудови орнамен­тальних композицій, способи виготовлення інструментів для їх виконання.

Багатий і різноманітний комплекс різної складності елементів різьблення на дере­ві та інкрустації. З них народні умільці складають орнамента­льні мотиви, стрункі компози­ції. Вони відбирають і мистець­ки сполучають ці елементи в єдине ціле. В гуцульському різь­бленні та інкрустації пошире­ний і замкнений орнамент (в квадраті, колі, трикутнику та ін. ), і неперервний (в смузі-бордюрі). В орнамент замкнених площин вміщують різні розетки та інші складні фігури.

Майже немає орнаменталь­них мотивів, які втрачають своє значення і забуті різьблярами. Зрідка з'являються нові, узгоджуючись із традиційними. Нові елементи входять в орна­менти органічно. Зберігаючи традиції гуцульського різьб­лення та інкрустації, народні митці розвивають їх відповідно до вимог часу. В орнамент вводиться різноманітна ембле­матика, тематичні і портретні зображення. Так, Ф. Шкрібляк часто зображав на декоратив­них тарілках сцени з народно­го життя. Різьбляр М. Тимків уперше створив на тарілці пор­трет Т. Шевченка, а майстер В. Данилюк — тризуб.

Важливим принципом деко­ративно-вжиткового мистецтва є органічне поєднання есте­тичного та корисного. Хоч тра­пляються випадки, коли той чи інший дерев'яний виріб, що мав у свій час певне практичне призначення, в подальшому поступово втрачає його, стає предметом цілком декоратив­ним. У гуцульському різьбленні на дереві та інкрустації це — декоративні тарелі, обкладин­ки альбомів та книг з портрет­ними зображеннями видатних осіб, сюжетними картинами.

Дерев'яна тарілка колись служила тільки посудом. Тоді її оздоблювали нескладним ор­наментом. З часом вона втра­тила практичну функцію, на зміну дерев'яній тарілці при­йшли керамічні, порцелянові та металеві. Однак це привело не до зникнення дерев'яної таріл­ки, а до посилення її чисто де­коративної функції. Тарілка змінила зовнішність (стала міл­кою), і оздоблюють тепер не лише її краї, але й дно, яке часто служить декоративним центром. На ньому вміщують і орнамент, і сюжетні зображен­ня або портрети.

У декоративно-вжитковому мистецтві дуже важливу роль відіграє матеріал, з якого виго­товляють той чи той виріб. Від його особливостей і технології обробки залежить і характер відповідного зображення. У процесі художньої обробки враховуються такі властивості деревини, як щільність, пруж­ність, опірність впливу вологи та ін. Деревина, призначена для різьблення, повинна бути без дефектів (сучки, червото­чина, косоволокнистість, зави­лькуватість, гнилизна та ін. ). Велике значення має характер зрізу дошки. Народні умільці використовують не радіальний, а лише тангентальний розріз дошки, оскільки тоді різьба краща.

Ростові волокна або шари разом із серцевинним промін­ням створюють певний ма­люнок — текстуру дерева. Кож­ній його породі властива певна текстура з різноманітним ма­люнком, від дрібного, ледь по­мітного, до великого, виразно­го, від простого до складного. Залежно від розпилу дерева (радіального, напіврадіального, напівторцевого та ін. ) вихо­дять різноманітні текстури в межах однієї породи. В одних порід (горіх) вона яскраво ви­ражена, в інших майже непо­мітна (липа). Особливо легко обробляються липа, вільха, осика — м'які породи з одно­рідною деревиною.

Для різьблення та інкруста­ції гуцульські митці широко ви­користовують дику грушу віком 40-50 років, якій властива ба­гата градація кольору — від світло-золотистого до темно- коричневого. На ній вирізають дрібний малюнок з чіткою де­талізацією, досягаючи тонкої "гри" світла і тіні. Окрім груші, в гуцульській різьбі бачимо та­кож деревину явора, сливи, го­ріха, яблуні, тиса, кедра, віль­хи, липи та ін. Різьблені виро­би фарбують дуже рідко. Ос­кільки структура і колір дере­вини різних порід різні, то од­накові орнаментальні мотиви, виконані на різних породах, набувають неповторної своє­рідності.

Гуцульська різьба — плоска. Основний її прийом — негли­бокі вирізи. Залежно від харак­теру вирізів-заглибин виділя­ють чотири види різьби.

  1. Контурна різьба, або гра­вірування, — на деревину на­носять неглибокі й неширокі борозенки. Нею послуговують­ся для зображення давніх мо­тивів — "ільчасте письмо" (пе­рехресне штрихування), "кочела" (коло), "драбинки" та ін. У минулому народні умільці, щоб досягнути контрастного зобра­ження, втирали у вирізані ка­навки сажу.
  2. Тригранно-виїмчаста різь­ба — на поверхні деревини ви­різають тригранні заглибини- пірамідки. По-різному нахилені до світла грані трикутників створюють "гру" світлотіні, пластично оформляючи поверх­ню дошки. Цим способом ви­конують орнаментальні моти­ви: "зубці", "віконці" (чотири­гранні заглибини), "копаниці" (тригранні ямки).
  3. Нігтевидна різьба склада­ється з вирізів у формі нігтя, що утворюють орнаментальні мотиви "парканець", "сльозки", "плаїки" та ін.
  4. Різьба плоского рельєфу на "вибраному" точкованому тлі, що включає стилізовані зображення рослин, тварин, лю­дей, а окрім того, зображення гербів, емблем, зірок та ін.

Перелічені види плоскої різьби в декоративному офор­мленні виробів за звичай поєд­нуються. Характер такого по­єднання залежить від творчих можливостей митця. Для різь­би використовують різні інст­рументи — різці, стамески, долота (їх налічується близько 50).

Дуже виразний матовий різьблений орнамент на блис­кучому (полірованому чи лако­ваному) фоні. Шліфувати і по­лірувати вироби можна і після виконання різьби, але тоді є небезпека викришити різьбу й залити вирізи лаком чи по­літурою. Тому усталився такий порядок виготовлення різьбле­них виробів: після столярної обробки виріб шліфують відпо­відним папером і на його по­верхню столярним циркулем чи металевим розміточним пе­ром з допомогою лінійки нано­сять орнаментальне зображен­ня, що відповідає формі пред­мета; калькою чи копіюваль­ним папером не користуються, бо малюнок під час різьби стирається, олівцем прово­дять лише до­поміжні лінії під час крес­лення ма­люнка; їх не вирізають і під час другого шліфуван­ня витира­ють; зали­шаються лі­нії, проведені циркулем, по яких і виріза­ють орнамент; після нанесення малюнка поверхню ще раз протирають дрібним шліфува­льним папером, потім ватним тампоном, просякнутим політу­рою і обгорненим м'якою ган­чіркою, легкими круговими ру­хами полірують виріб.

Художня обробка деревини на Гуцульщині не обмежується лише різьбою. Тут по­ширена також інкруста­ція різнокольоровою деревиною (природних відтінків і фарбованою), перламутром, кольоровою жерстю, декоративним - дротом, барвистим бісером, рогом. Такий орнамент відзна­чається багатством ритмів, форм, кольорових вирішень. Залежно від матеріалу, з якого складається інкрустація, роз­різняють такі її види.

  • 1. Інкрустація деревом. Ви­користовують різні породи, що мають різноманітний колір, червоний — груша, коричневий
  • —  слива, білий — явір, жовтий
  • — акація, темний — горіх. Якщо немає деревини потрібного ко­льору, її фарбують природними чи хімічними фарбами.
  • 2. Інкрустація металом — - одним чи в поєднанні з іншими. Звичайно — використовують кольорові мета­ли: мідь, ла­тунь, алю­міній, срібло та ін. (у ви­гляді тон­ких листків чи дроту). Вставки вміщують ребром, і вони утво­рюють не силует, а контур. 3. Інкруста­ція перламут­ром, пластмасою, рогом (кісткою) в по­єднанні з іншими видами інкрустації чи різьбою.
  • 4.Інкрустація бісером. Різ­нокольорові бісеринки утво­рюють контурний одноколір­ний чи багатоколірний малю­нок. Інкрустацію бісером вико­нують по полірованій поверхні, завершуючи декоративне офор­млення виробів.

Художня виразність інкрус­тації досягається гармонійніс­тю кольорових сполучень, а та­кож контрастом кольорів мате­ріалів, з яких її створюють: де­ревини (природних відтінків і фарбованої), металу, перламут­ру, бісеру, рогу. Як правило, інкрустація в гуцульському на­родному мистецтві поєднуєть­ся з різьбою. В одних випадках переважає різьба, в інших — інкрустація.

Сучасний орнамент різьб­лення на дереві відзначається неповторною своєрідністю. За­лежно від змісту, характеру, складності виконання в ньому розрізняють чотири групи мо­тивів.

  • 1. Найдавніші й найпростіші за формою мотиви, що скла­даються з лінійних елементів: "драбинки", "шнурочок", "іль­часте письмо", "кривульки", "зубці", "сме­річки" і чимало інших. їх використовують для оз­доблення країв виробу, зами­каючи декоративну поверхню чи розділяючи її на невеликі орнаментальні частини. Лише "ільчасте письмо" використо­вують для покриття фону чи окремих мотивів (наприклад, "січених зубців"), щоб підкрес­лити і виділити їх серед інших.
  • 2.Складніші мотиви — "квадрати", "прямокутники", "ромби", "головкате", "копа­ниці", "огірочки" та багато ін­ших. іх використовують для оз­доблення кайми виробів чи ви­ділення великих орнаменталь­них частин. "Квадрати" і "пря­мокутники" великих розмірів часто розташовують у центрі виробу.
  • 3. Мотиви орнаменту, що складаються з півкола й еліп­са: "жолобки", "парканець", "пшеничка", "сльозки", "га­дючка" і чимало інших. їх зви­чайно використовують для оз­доблення нахилених і таких, що звужуються, декоративних площин та для зв'язку частин орнаменту в єдине ціле.
  • 4.Мотиви, основу яких складає коло в поєднанні з квадратами і прямокутниками. Це "качела", "сонічко", "зір­ки", "ружі", "гачки", "сонішник" та багато інших. За фор­мою вони складніші, їх вмі­щують у центрі декоративної поверхні виробів круглої форми (Будзан А. Ф. Різьба по дереву в західних областях України. К., 1960).

Такі мотиви різьбленого ор­наменту як "драбинка", "іль­часте письмо", "кривулька", "зубчики", "копаниці", "сонічко", "ружі" та інші за формою нагадують аналогічні давньо-слов'янські. Всі інші мотиви складніших форм виникли шляхом вдосконалення й зба­гачення традиційних мотивів, а деякі — як творчі пошуки на­родних умільців. Це "ягідки", "косиці", "деревце", "кучері" та ін.

Гуцульський різьблений ор­намент — дрібний та плоский, вдало сполучаючи різноманітні мотиви, — відзначається чіткіс­тю, графічністю малюнка гео­метричних форм, точністю ви­конання. Народні умільці мис­тецьки, винахідливо розташо­вують на поверхні виробу мо­тиви орнаменту і створюють різноманітні декоративні вирі­шення.

Орнаментальне зображення на виробах органічно поєднує­ться з їх матеріалом і формою, причому величина орнаменту завжди повинна відповідати формі та розміру виробу. Не­великий виріб не оздоблюють великим орнаментом і навпа­ки. Разом із тим орнамент по­винен відповідати матеріалу і способу його обробки: те, що добре в різьбленні, може бути непридатним для інкрустації.

Композиція орнаменту за­лежить від творчої фантазії, ініціативи та уміння митця, його художнього чуття. Плоска різьба допускає велику різно­манітність композиційних при­йомів художнього оформлення поверхні виробів. Невелика її глибина не порушує художньої цілісності виробів, які мають різний характер, це рамки, шкатулки, декоративні тарелі і т. д. Усі вони відрізняються за формою, призначенням, а це зумовлює і певні особливості декоративної композиції. Так, для орнаменту шкатулки ха­рактерне традиційне розчлену­вання кришки на прямокутні частини, центральна з яких, найбільша, відводиться під основний мотив.

На декоративних тарелях орнамент звичайно розташо­ваний концентрично, причому в центрі (на дні тарілки) вмі­щується основний мотив. У давнину по краях її часто ро­били написи.

Композиційною основою орнаментальних мотивів є ритм і симетрія. При цьому си­метрія частіше проявляється в основних мотивах, а ритм у смугах узору, що складаються з повторення чи чергування елементів ("зубці", "кривуль­ка", "парканець" та ін. ). Такі смуги мають в оформленні виробу другорядне значення. Симетричність основних моти­вів підкреслює форму виробу, сприяє цілісності її сприй­мання. Проте треба зазначити, що в гуцульському різьбленні точність симетрії нерідко по­рушується. Для митця важливо зберегти рівновагу елементів, які можуть відрізнятися за формою. Та це не знижує ху­дожньої виразності орнаменту.

Сполучення матеріалів різ­ного кольору в інкрустації по­силює ритмічність та емоці­ональність усього орнаменту, надаючи йому мажорного чи мінорного забарвлення. Зав­дання кольору — надати об­разу емоційний тон, викликаю­чи в глядача той чи той на­стрій. Яскраві, теплі кольори викликають настрій радості, холодні, а також темні, сірі — смуток, нудьгу.

Сприймання кольору зале­жить від співвідношення кольо­ру тла й орнаменту. Якщо тло світле, майстер підбирає тем­ніший орнамент, і навпаки, для темного тла підбирає світ­ліший узор. Натуральний колір деревини різних порід створює м'який колорит, який вдало доповнює блиск перламутру й кольорового металу. Вміле ви­користання кольорового бісеру також оживляє декоративну поверхню виробу. "Гра" світла і тіні створює своєрідний коло­ристичний ефект, близький колориту вишивок.

Важливу роль у гуцульсь­кому мистецтві різьблення на дереві та інкрустації відіграє також лінія. У контурному різь­бленні лінія служить основним засобом зображення. Народ­ний майстер вдається до уза­гальнення, створюючи лінійно- силуетні зображення в межах можливостей матеріалу і спо­собів його обробки. В сучас­ному гуцульському різьбленні з допомогою контурного зоб­раження автори створюють сюжетні картини на тонованій дерев'яній поверхні (темно-коричневому чи чорному фоні).

Лінійно-кольорові мотиви інкрустації є невід'ємною час­тиною конкретного предмета і сприймаються не ізольовано, а як частина того виробу, з яким зв'язані.

Сучасне різьблення на де­реві та інкрустація пройшли тривалий і складний шлях творчих пошуків — новий зміст повинен вписуватись у тра­диційну форму декоративного вирішення виробів. Відбулися деякі зміни в композиції деко­ративного оформлення таких виробів. Сюжетне зображення чи портрет тепер завжди в центрі поверхні, узгоджуючись з декоративною каймою. До цієї побудови композиції на­родні митці прийшли після тривалих пошуків. Виявилось, що найбільш вдало з різьбою орнаментальної кайми поєд­нується зображення, виконане в техніці плоского рельєфу. З інкрустованим тематичним ма­люнком чи портретом добре поєднується інкрустований бордюр. Інколи декоративна кайма включає декоративні вислови, які мистецьки виріза­ються в формі орнаменту, органічно узгоджуючись із ним. У традиційний різьблений та інкрустований орнамент вводять також національну емблематику: тризуб, герби міст, хрестики, зірки тощо. Таким чином створюються нові композиційні побудови, в яких портрет, сюжетне зображення, національна емблематика по­єднуються з різноманітними традиційними мотивами. Був­ши глибоко традиційним, мис­тецтво гуцульського різь­блення та інкрустації від­гукується по-своєму на все нове. Це робить мистецтво гуцулів живим, визначає його місце в сучасній художній культурі.

Дмитро СКІЛЬСЬКИЙ,
доцент Тернопільського педуніверситету


Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

RSS канал Спадщина Предків Facebook Спадщина Предків Vkontakte Спадщина Предків Телеграм Спадщина Предків Twitter Спадщина Предків Instagram Спадщина Предків Flickr Спадщина Предків

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 

loading...