СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Закарпаття І Є НА УКРАЇНІ ВОЛОВЕЦЬ

І Є НА УКРАЇНІ ВОЛОВЕЦЬ

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

volocvetsТрембіти звук над горами лунає 
І пісні стрепенулися серця 
Історія народу виринає 
З мелодії гірського Воловця

Тут між лісами, неспокійна Вича 
Тече собі, як і завжди текла
Тут у народі чесність трудівнича
З правіку і донині збереглась

Тут небо чисте, тут душа первинна 
І не наступить цій землі кінець
Бо є на світі наша Україна 
І є на Україні Воловець.

В.Пішко.

 

Мабуть немає на Україні жодного поселення, яке б не мало свої легенди або народного тлумачення своєї появи і розквіту в непростій історії буття. Не є дивиною, що кожне поселення виникло на протязі довгих віків в складних соціально-економічних умовах . Століттями люди освоювались на кутках землі, що їм сподобались; рельєфом, кліматично- природними умовами вибраної місцини, багатими лісами і обов”язково на березі річки.

Звісно, за сім з половиною століть з часу першої письмової згадки /1433р./ в історичних документах Воловець мав безліч легенд з різними версіями походження своєї назви. Невідомо з яких причин, версія про те, що з потічка Волівчик пастухи поїли худобу, звідки і пішла назва “Воловець“, стала офіційною історичною версією походження сучасної назви.

Мені ж особисто розповідав старожил Поп М., а він чув ще від прадіда, що колись ходила легенда, нібито село називалось Воловець, через те, що у Вишньому кінці перші поселенці поїли худобу з дерев”яних корит, яких називали валовами /до речі ця назва збереглася донині/. Від них і походила назва “Валівець“, яка з часом трансформувалась у “Воловець”.

Красень-водоспад Шипот

Згідно довідки викладеної І. Селівановим: Воловець виник багато віків тому. За переказами старих воловчан, на гірську річку Вича, в ущелину Мончила, Темнатика й Килиці селяни з навколиніх сіл приганяли своїх волів поправлятися після зимової голодовки. Тому це місце спершу називали Воловчиком, а за тим Воловцьом.

Дещо в інакшій інтерпретації відображається історія виникнення назви у легегнді від Кубаш Л. з села Жденієво в книзі Ю.Чорі ”Що не сільце - своє лице”.

У давнину вівчарі попасували на полонинах вівці. Але там води мало, рідко де криниця. Тому поїти овець вони зганяли в долину, де були потічки. Де тепер село Воловець, бігла річка. Вівчарі обабіч неї наробили валови і валівчики, щоб вівцям було зручніше пити, цілій отарі водночас. Вода набігала самопливом, по жолобках. На тому місці де стояли валівчики поступово селились люди, робили собі хижі, село поступово розросталося. Вівчарі вже не зганяли туди поїти овець. Але те місце, прозвали в народі Волівчик - від слова “валів” перейшли в назви: потока-Валівчик, і поселення, що там виросло,- Воловець.

Разом з тим легенди та перекази донесли до нас відомості, що в ті далекі часи на місці сучасного Воловця були ліси та чагарники. Перші поселенці оселелися в Канорі, в собачій буді на сучасний лад. Жителі, а всього їх було 2-3 хижі з своїми собаками ходили на полювання в навколишні хащі. Увагу їх привернули дикі коні, що паслися на горі Корні і люди вирішили їх приручити. Проте коні близько не підпускали. І от один сміливець, взявши з собою псів пішов у засідку, але коні напудились і задум його не вдався. Люди прозвали того сміливця Конепудом

За переказами, першим поселенцем був угорець/мадяр/, котрого за якусь провину вигнали в цю місцевість.Тут в поточині зробив свою колибу і почав газдувати. З часом його сусідами стали канорці, що облюбували протилежні зелені схили. Згодом це поселення почали називати мадяровицею. /Спогади Бігар І.Д.1942р./

Баганич Ганна Іванівна 1916 року народження розповідала, що саме перше поселення в селі було у верхній течії Волівчика і носило назву Вишній кінець. Оскільки там найбільше проживає Тимковичів,очевидно це прізвище пішло від Тимка. З роками селилися в різних куточках, тому і виникли нові назви розселення.

До цього часу побутує назва ”Слатина”, колишня вул Леніна, а зараз Карпатська - від мосту через Вичу /біля садика/до колишньої верхньої площадки “Електрона.” Колись там на вулиці була будівляЛатинського, від цього прізвища і пішла Слатина.

Сучасні вулиці Коротка і Дружби носила назву Лапташовиця, від прізвища першого поселенця Лапко. 

Від прізвищ поселенців Хаданів сучасна Підгірна, була Худановицею. Існує й інша версія – нібито тут будувалися худобні /бідні/ люди, які через матеріальну скруту спроможні були лише купити клаптик землі на крутих берегах Вичі.

Є у Волівці і Мадяровиця, що починається від будинку Мадяра М./ Шепталового/ і простяглася через переїзд вверх праворуч, в поточину. Поселення дістало назву від прізвища Мадяр, від чого і сам потік називається Мадярійським / вул. Перемоги/.

У 20-30 роки ХХ століття від старої аптеки до будинку Грінберга / будівля сучасної музшколи/ носила назву Головної вулиці. Вона була не заселена бо люди селилися там де легше було прожити за рахунок землеробства і скотарства.

Сучасна вулиця Фабрична колись мала назву Новоселиця /Нова/.Цей клапоть землі викупили залізничники Селянчин Онуфрій і Варга Юлій від заводчика Грінберга, де й побудувалися. Згодом тут постали житлові будинки і Худана, Грудзура і Копчі…

В сучасний Воловець на правах вулиці влилося село Канора. Легенда про походження назви села, що розповів житель села Кобрин Василь Васильович 1921 року народження, яку вчув ще від свого діда, а подала його Брунцвик- Кобрин Віра Олексіївна гласить….

- Давним – давно в лісових зворах жили кочівники, які займалися розведенням худоби. Шукаючи нові пасовища, вони натрапили на Бескиди. Тут росли запашні зелені трави, а поряд гуркотіла з невеличкого водоспаду холодна джерельна вода. Вона якась була незвичайна, виривалась з глибоких надр землі і шумно перекочую- чись по кам”яних брилах, падала донизу. Хоча люди мандрували, але час від часу поверталися сюди. А дехто з них поселився в долині річки, яка брала початок від водоспаду Шипіт.

Люди почали викорчовувати дерева, випалювати площі і обробляти землю. Але земля тут була дуже кам”янистою , отож людям безкінечно необхідно було корчувати ліс, щоб оновлювати ділянки. Сонце, дощ і вітер робили свою справу і знову залишалися одні брили. В цих брилах поробилися нори, що стали справжнім порятунком від набігів войовничих племен. Рятівні Кам”яні Нориі стали прообразом назви Канори.

/Можна й зробити припущення щодо часткового волоського походження назви села-Канора – кануре-начіс із вовни/, а може й правильна версія, що перші поселенці жили в конурах, від яких і пішла Канора.

-На таких же правах вулиці входить в селище і древній Яблунів /Яблуново/. Перекази , що дійшли до нинішнього часу переконують нас, що першою поселилась у цій місцині якась заможня панянка Маня, яка мала багато землі і великий яблуневий сад- продовжує розповідь воловецький бібліотекар Кобрин Ганна Михайлівна,- цей сад весною буйно розквітав біло-рожевим квітом, мов куточок земного раю. А восени дбайливо доглянуті яблуні віддячували Мані щедрим врожаєм. Ось цей райський куточок гірського краю і дав назву поселенню людей, що обрали собі похилий правий берег Вичі. Село так і назвали-Яблуново. У 1872 році розпочалось будівництво залізної дороги і більша частина цього яблуневого саду поглинула залізниця. А те, що залишилося купив корчмарь, а сама хазяйка виїхала… Тут появилися дві кам”яниці для робітників штреки, які служили для них житлом. /Збереглися і донині/. В одному з цих будинків мешкає Далекан Володимир…

Однак старожителі впевнені, що Яблуново старіше від Воловця і самі перші поселенці почали селитися на гірських землях Воловецької округи саме з Яблунова, адже це найтепліший куток між гірськими верховинськими улоговинами… По мадьярські Яблуново – Олмозев, що означає яблуневу поляну.

Теги:     Закарпаття      Воловець      Шипіт      краєзнавство
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: