15 гірських перевалів Українських Карпат

Тухольські ворота

Тухольські ворота (Колодка) (441 м. над р.м.) – перевал через північно-східне звуження Сколівської улоговини, що у Сколівських Бескидах. Розташований за 1,2 км на північний схід від м. Сколе, Львівська область. Через перевал проходить міжнародний автошлях М-06 "Київ - Чоп".

Існує легенда про те як місцеві горяни обороняли Тухольські ворота від нашестя під проводом хана Батия і Субудая. На жаль, їм не вдалось стримати орду, якій вдалося дістатися від Тухольських воріт до Верецького перевалу за два дні. Археологи кажуть, що на перевалі Тухольські ворота дійсно ще до 1241 року були якісь обронні споруди, що складалися з рядів валів і високої дерев'яної башти, з якої було видно аж Верхнє Синьовидне. Легенду про Тухольські ворота оповів у своїй повісті "Захар Беркут" Іван Франко.

З кінця ХІХ ст. на Тухольському перевалі існував кар’єр з добування каміння (мінералого-петрографічна пам’ятка). Добутий тут камінь (масивний пісковик ямненської світи) використовували для мощення залізничного полотна та шосейних доріг. Тут у 1936 р. польський геолог К. Смуліковський виявив новий мінерал (різновид глауконіту), який назвав “сколітом” на честь м. Сколе.

Верецький перевал

Верецький перевал (Руські ворота) (841 м. над р.м.) - проходить через Вододільний хребет на межі Закарпатської (Воловецький район) і Львівської (Сколівський район) областей, на вододілі річок Стрий та Латориця. З висоти 840 метрів з перевалу відкриваються вражаючі краєвиди на навколишні гірські хребти та на прекрасні Боржавські полонини. Саме через цей перевал колись пролягав кордон між Польщею і Чехословаччиною.

У сиву давнину Верецький перевал з’єднував Дунайську низовину з Київською Руссю. Подейкують, що саме через цей перевал у 895 році фіно-угорські племена (мадяри) під проводом князя Алмоша перейшли Карпати та осіли в сучасній Угорщині, відвоювавши її у болгар. Нашестям угрів був убитий легендарний ужгородський князь Лаборець, котрий належав до місцевої слов'янської знаті. Син Алмоша - Арпад об'єднав угрів, прийнявши титул князя й започаткувавши династію Арпадів. Після цього неодноразово спалахували війни слов’ян з уграми. Нестор-літописець під 898 р., згадуючи мадярів, повідомляє: «Воювати на живущие волохи и словени». Підпорядковуючи закарпатські терени, угорці спочатку закріплялись в містах, а решта теренів використовувалась як мисливські угіддя. Тому навколо міст розселялись чимало мисливців, псарів, сокольників. Місцеве населення зобов’язувалось поставляти продукти, залучалось до будівництва й укріплення замків.

Сьогодні через Верецький перевал проходить траса зі Стрия до Мукачева та автомагістраль європейського рівня Київ–Чоп. Є ще одне вкраплення цивілізації на Верецькому перевалі – це нафтопровід «Дружба», що проходить неподалік.

Воловецький перевал

Воловецький (Бескидський, Скотарський) перевал (974 м. над р.м.) - перевал через Вододільний хребет, розташований на вододілі річок Опору та Вичі (Вічі), на межі Сколівського району Львівської та Воловецького району Закарпатської областей.  Південний схил стрімкий, північний — пологіший. Складається з пісковиків і сланців. Слабо заліснений, переважають вторинні луки. Автомобільного сполучення через перевал немає, дорога важкопрохідна.

Унікальним цей перевал робить саме залізничний шлях Мукачеве — Стрий — Львів, що пробігає високогірними тунелями і поєднує міста Львів та Мукачеве. Ці тунелі пронизують наскрізь могутні гірські породи і дають можливість мандрівникам милуватися багатими пейзажами Карпатських гір просто з вікон вагонів.  Найвідомішим є Бескидський тунель (завдовжки 1750 м.), що є частиною міжнародного транспортного коридору, який проходить по території Італії, Словенії, Угорщини, Словаччини, України і далі на схід. Бескидський тунель знаходиться між станціями Бескид і Скотарське. Він був побудований ще за часів Австро-Угорщини у 1886 році. Проте, у 2007 році у зв’язку з аварійним станом старого тунелю його вирішили перебудувати. Новий тунель почав свою роботу у 2018 році. Це другий за протяжністю тунель в Україні.

Ще одною родзинкою Воловецького перевалу є так звана Воловецька петля. Це відрізок залізничного шляху довжиною близько 2,5 км, на якому перепад висоти дороги складає приблизно 50 метрів. Це зумовлено рельєфом даної місцевості. Під час будівництва залізниці довелося перескочити на сусідню гору і побудувати міст над річкою, а також видовбати в горах два тунеля. Петля виринає з одного тунелю і повертається в інший, потім залізнична дорога вигинається на 180 градусів і виходить на міст. Все це нагадувало б американські гірки, якби не плавний хід потягу.

Ужоцький перевал

Ужоцький перевал (852 м. над р. м) - перевал у Високому Бескиді через Верховинський Вододільний хребет Українських Карпат. Лежить на межі Галичини і Закарпаття (Турківського і Великоберезнянського районів), поблизу кордону з Польщею. Через перевал проходить залізниця та автодорога Н 13, що сполучають Львів з Ужгородом. З північного боку перевалу розташовані витоки річки Сян, з південної — річки Уж.

У 1872 році через перевал була введена в експлуатацію стратегічно важлива залізнична магістраль, що з'єднувала Будапешт зі Східною Галичиною (перевал був адміністративним кордоном Угорщини та Галичини у складі Австро-Угорщини). Залізничне сполучення тут існує дотепер, окрім місцевих пасажирських перевезень використовується переважно для постачання руди до Словаччини. В районі перевалу прокладено 7 залізничних тунелів (найдовший — 910 метрів), це — найкрасивіша гірська магістраль України. Тут також проходить низка туристичних маршрутів, наприклад маршрут «Верхами Вододільного хребта».

Під час Першої світової війни за перевал точилися криваві бої, про які нагадує військове кладовище. Протягом 1914 і 1915 перевал кілька разів захоплювали російські війська, згодом він знову опинився в руках Австро-Угорської армії. Після Першої світової війни перевалом проходив чехословацько-польський кордон, в 1930 році тут було побудовано нову будівлю чехословацького митного управління. Після анексії Угорщиною території нинішнього Закарпаття (тодішньої Підкарпатської Русі) тут було засновано новий угорсько-польський кордон і розстріляно поляками полонених українців[1]. Через два дні після захоплення — 20 березня 1939 року — тут відбулися урочистості з нагоди відновлення спільного кордону двох країн. З вересня 1939 року до червня 1941 року перевал став угорсько-радянським кордоном.

За перевал тривали важкі бої і під час Другої світової війни. Угорські та німецькі війська побудували тут так звану лінію Арпада — на схилах гір розміщувалося багато кілометрів траншей, розгорнуті 30 бетонних і 60 дерев'яно-земляних бункерів. Після приєднання Закарпаття до Радянського Союзу перевал став знову лише адміністративним кордоном між Львівською та Закарпатською областями. У 60-х роках залізниця була електрифікована.

Вишківський перевал

Вишківський перевал (931 м. над р.м.) - розташований у південно-західній частині Ґорґанів, на вододілі річок Свічі та її притоки Мизунки, між селами Мислівкою і Вишковом (звідси й назва), в межах Долинського району Івано-Франківської області. Перевалом проходить автошлях Долина — Хуст  (Р 21). Південний схил перевалу дещо крутіший, північний — більш пологий, спускається в долину річки Ільниці (ліва притока Свічі).

На Вишківському перевалі лісівники Вигодського лісового господарства облаштували оглядовий майданчик. Мандрівникам відкриється чудова панорама львівської річки Рожанки та гірськолижного курорту Славське, закарпатських хребтів Боржавський та Чорна Ріпа, а також неймовірні краєвиди урочища «Сіда», «Городище» та гірський хребет Вишківських Ґорґан.

Як зазначає Вікіпедія, деякі давніші джерела, наприклад довоєнні польські карти, помилково називають цей перевал одночасно Торунським і Вишківським, хоча насправді це два різні перевали.

Торунський перевал

Торунський перевал (941 м. над р.м.) - тісно пов’язаний з попереднім не тільки тим фактом, що їх часто ототожнюють, а й сусіднім місцем розташування. Розташований між Верховинським вододільним хребтом (у його південно-східній частині) і Ґорґанами.  Розташований між долиною верхів'їв Мизунки та верхів'ями Ріки, між селами Вишків і Торунь (звідси й назва), на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей.

На перевалі є кілька історично важливих місць. Найперше – ДОТ (фортифікаційна споруда) приблизно 1940-го року побудови, зроблений із залізобетону. Та найбільшу увагу привертає кладовище австро-угорських воїнів, загиблих під час Першої світової війни. Для тих, хто зібрався з Торунського перевалу розпочати свій піший похід, варто знати, що на перевалі є роздоріжжя двох пішохідних шляхів. Один із них веде до Вишківських Ґорґан, а другий – на озеро Синевир. Дорога маркована червоним та синім кольорами.

Яблуницький перевал

Яблуницький перевал (Татарський перевал, Беркут) (974 м. над р.м.) - розділяє Закарпатську область з Івано-Франківською, розташований на території Гуцульщини, на межі Закарпатської (Рахівський район) та Івано-Франківської області (Надвірнянський район), на південно-західній околиці села Яблуниці (присілок Довгий Грунь). Лежить на вододілі річок Пруту і Чорної Тиси, у сідловині (звуженні) Яблуницького хребта.

Тут — чи не найкращі оглядові майданчики, з яких можна побачити Петрос, Говерлу, смт Ясіня та Свидовецький масив з горою Близниця. При цьому оглядові майданчики знаходяться недалеко від траси. На схилах перевалу (переважно з південно-західного боку) ростуть смерекові ліси, місцями з домішкою ялиці такедрової сосни і післялісовими луками. 

Через Яблуницький перевал у 13 ст. проходила в південно-західну Європу монголо-татарська орда (звідси друга назва — Татарський перевал). Це також один із перевалів, щостановив важливий шлях між Галицьким князівством та Угорщиною, а пізніше між Польщеюта Семигородом.Під час визвольної війни (1918–1919) українські війська переходили через Яблуницький перевал із ЗУНР у Карпатську Україну. Після захоплення Угорщиною Закарпаття в березні 1939 мадярські окупанти передали на перевалі полякам полонених українців-січовиків, а ті їх розстріляли. Села Яблуниця та Вороненко відомі х VIII століття.

Сьогодні Яблуницький перевал є транспортною артерією, що з'єднує Івано-Франківську і Закарпатську області. Через нього проходить автошлях Н-09. До речі, ця автомобільна траса увійшла до книги рекордів України як найвисокогірніша в країні.

Село Яблуниця невеличке карпатське селище населенням трохи більше 2 тисяч людей, розташоване на Яблуницькому перевалі, зимою його переповнюють туристи. Яблуниця — гірськолижний курорт, від якого рукою подати до Буковелю. Селом проходить одна знайважливіших транспортних артерій Карпат.

Синевирський перевал

Синевирський перевал (Межигірський) (793 м. над р.м.) - гірський перевал у південно-західній околиці масиву Внутрішні Ґорґани. Розташований у Міжгірському районі Закарпатської області, між смт Міжгір'я і селом Синевир. Це своєрідне прощання з карпатськими горами і спуск в рівнинне Закарпаття.

Схили стрімкі, місцями заліснені, переважають луки. Перевалом проходить автошлях T-0720. На північ від перевалу розташований Омножанський заказник, на схід — Національний природний парк «Синевир». З перевалу починається пішохідний туристичним маршрут до гори Кам'янка та озера Синевир.

Турецька Вершадь

Турецька Вершадь (перевал Німчич) (580 м. над р.м.) - перевал у Покутсько-Буковинських Карпатах (Українські Карпати). Розташований на межі Путильського та Вижницького районів Чернівецької області, на вододілі річок Виженки і Черемоша. Схили круті, тому дорога йде серпантином з багатьма поворотами. Поблизу перевалу — виходи залізистих мінеральних вод. Поширені низькогірні лісові ландшафти з ялиново-ялицево-буковими лісами.

Через перевал раніше проходила автодорога Чернівці — Вижниця — Путила. Але після прокладення нового відтинку Вижниця — Підзахаричі — Хорови вздовж Черемоша перевалом майже не користуються. Німчич — об'єкт туризму, з нього ведуть пішохідні маршрути до пам'яткок природи — «Протяті Камені» та «Печера Довбуша». Північно-східні схили перевалу розташовані в межах Вижницького національного природного парку.

Взимку тут катаються на лижах. А влітку можна прогулятися пішохідними маршрутами до пам'яток природи – «Протяті Камені» та місцевої «Печера Довбуша». Також база відпочинку пропонує різноманітні екскурсії, сплави гірськими річками, катання на гірських велосипедах, пейнтбол та багато інших розваг.

Перевал Шурдин

Перевал Шурдин (1173 м. над р.м.) - гірський перевал через хребет Ракова у Покутсько-Буковинських Карпатах. Розташований у Чернівецькій області на межі Вижницького і Путильського районів. Є найвищим автомобільним перевалом в Українських Карпатах. Через Шурдин проходить автодорога Берегомет — Селятин (дорога прокладена ще за часів Австро-Угорщини). З північного боку перевалу дорога проходить схилами хребта Німчич (відгалуження хребта Ракова), де робить численні, місцями круті, повороти.

Навколишні гори вкриті смерековими лісами з домішкою ялиці, бука, явора, берези. На південно-західних схилах перевалу, що належать до басейну річки Путили, значні площі під луками.

Перевал Семенчук

Перевал Семенчук (1414 м. над р.м.) - ще один перевал в Полонинсько-Чорногірських Карпатах, в масиві Яловичорські гори. Розташований на півдні Путильського району Чернівецької області. Перевалом проходить дорога місцевого значення, яка з'єднує села Шепіт і Сарата. Дорога тут без твердого покриття (ґрунтова), умовно-проїзна, тому проїхати через перевал можна тільки на гужовому транспорті, мотоциклах або позашляховиках. Взимку перевалом не користуються. Краще за все перевалом Семенчук подорожувати пішки в межах якогось туристичного походу. Адже сам перевал знаходиться на полонині, з якої відкриваються мальовничі пейзажі на хребти Східних Карпат, Українських та Румунських. За 250 м від перевалу проходить українсько-румунський кордон, тому краще мати при собі документи, щоб, випадково заблукавши в сусідню країну, не мати зайвих турбот.

За 3,5 км на північний захід від перевалу знаходиться гора Томнатик (або Гутин-Томнатик) заввишки 1565,3 м. На вершині цієї гори видніються величезні фантастичні куполи, які настільки не вписуються в природній ландшафт, що поневолі викликають думки про щось позаземне. Та, насправді, це РЛС «Памір» (радіолокаційна система) – колишній надсекретний об’єкт радянської епохи, який наприкінці 90-их років став доступною зоною для цивільних. Поруч з кулями розташовано 2 підземних залізних бункери. Їх призначення достеменно невідоме. За радянських часів, трохи нижче вершини Томнатика, на полонині Семенчук процвітало колгоспне господарство, яке налічувало 700 одиниць великої рогатої худоби. Кажуть, що не дивлячись на всю секретність РЛС, військовослужбовці об’єкту та карпатські аграрії мирно уживалися на одній території.

На сьогоднішній день, на полонині Семенчук господарюють вівчарі з села Дихтинець. Прихистком для них слугують колиби, які, до речі, можуть похвалитися своєю електрифікацією, що не може не дивувати на такій висоті. Якщо рухатися ґрунтовою дорогою з перевалу Семенчук в напрямку Томнатика, то можна натрапити на фрагменти колись викладеної військовими бетонки і побачити ніби навмисно викладену з каміння композицію, що на декілька метрів підіймається над рослинністю полонини.

Руська путь

Руська путь (Руський шлях) (1217 м. над р.м.) - гірський перевал в Українських Карпатах через Верховинський Вододільний хребет. Розташований на межі Львівської та Закарпатської областей, між селами Либохора і Буковець, неподалік (на північний захід) від гори Пікуй (1406 м). Через перевал проходить пішохідна стежка, що з'єднує села Біласовицю та Либохору, а також туристичний маршрут «Верхами Вододільного хребта», який веде від села Сянок до гори Пікуй.

Через перевал пролягав історичний торговий шлях — «Руська Путь», відомий ще з доби неоліту. Шлях починався на Балканах, пролягав по Дунаю, далі вздовж Тиси піднімався в гори. На цьому перевалі й досі є хрест із написом «Руська путь». Цей безпечний шлях був ідеальним для перевезення товарів, також його використовували для своїх походів великі князі та королі. По руській путі везли сіль у Західну Європу, тому «руську путь» ще називали "соляним шляхом".

Такі перевали на давніх шляхах обиралися за потреби переходу на інший бік, посеред хребта, не обходячи його, що вартувало б більше часу та зусиль. Стрімкі схили хребта з обох боків від перевалу Руська Путь не дають підстав вважати, що він мав велике магістральне значення. Тільки за умови наявності серпантинних доріг цей перевал міг бути достатньо зручним для долання вододілу.

Після Першої світової війни через перевал проліг чехословацько-польський кордон. Після анексії Угорщиною території нинішнього Закарпаття (тодішньої Підкарпатської Русі) тут проходив угорсько-польський кордон. З вересня 1939 року до червня 1941 перевал був частиною угорсько-радянського кордону. Після приєднання Закарпаття до Радянському Союзу перевал став знову лише адміністративним кордоном Львівської та Закарпатської областей.

Перевал у Першу світову війну використовувала російська армія для обходу укріплень супротивника в ході Брусилівського прориву, а в 1944 році під час Другої світової війни його захоплення відіграло велику роль для 1 гвардійської армії у складі 4-го Українського фронту — для обходу лінії Арпада. Протягом 18 днів армія штурмувала цю ділянку без підтримки артилерії, оскільки гарматні трактори та колісні тягачі не могли здолати місцеві скельні підйоми. Про ці події нагадує великий металевий хрест, який стоїть на перевалі.

Сьогодні Руська Путь – це адміністративний кордон Львівської та Закарпатської областей. Якщо ви вирішили підкорити перевал, то варто знати, що весь маршрут через перевал Руська Путь займе щонайменше дві доби.

Перевал Присліп

Присліп (836 м. над р.м.) - гірський перевал розташований на межі Міжгірського і Тячівського районів Закарпатської області, на вододілі річок Тереблі і Тересви, між хребтами Красна (на півдні) та Стримба (на півночі). Перевалом проходить автодорога місцевого значення, яка з'єднує села Німецька Мокра і Колочава. Дорога ґрунтова, важкопрохідна, годиться для гужового транспорту, мотоциклів або автомобілів повищеної прохідності. Взимку перевалом не користуються.

На перевалі Присліп, через який пролягає шлях, відкриваються чарівні карпатські краєвиди. Також тут за сприяння лісгоспів облаштовано зони відпочинку – альтанки, лавки зі столами, встановлено й колоритну фотозону з написом «TremBiTA». Цікаво, що у Карпатах є ще кілька перевалів місцевого значення з назвою Присліп, наприклад, у Ґорґанах, у Верхньодністровських Бескидах тощо.

Кобилецький перевал

Кобилецький перевал (870 м. над р.м.) - перевал в Українських Карпатах. Розташований у межах Рахівського району Закарпатської області, на південь від гірського масиву Свидівець. Через перевал проходить дорога, що веде від села Косівська Поляна до смт Кобилецька Поляна, яка була колись одним з найвідоміших курортів Марамарощини. Дорога вузька, переважно ґрунтова, частково з асфальтовим покриттям, місцями брукована диким каменем, відносно важкопрохідна, годиться хіба що для вантажного транспорту, мотоциклів або автомобілів підвищеної прохідності. Взимку перевал непроїзний.

З перевалу відкриваються чудові краєвиди на довколишні гори: на північний схід — частина масиву Свидівець, на північний захід — гора Апецька, на південний схід — Кузійський масив. На перевалі розташовані: гірськолижний курорт, поруч — масивна гора Кобила; при її підніжжі: смт Кобилецька Поляна (на захід), та село Косівська Поляна (на схід).

Рахівський перевал

Рахівський перевал (Камінь-Клевка) (1024 м. над р.м.) - гірський перевал в Українських Карпатах, розташований у межах Рахівського району Закарпатської області, між горами хребта, що простягається від масиву Свидівець на південь до Кузійського масиву. Через перевал проходить дорога, що веде від міста Рахова до села Косівська Поляна. Дорога вузька, переважно ґрунтова, частково з асфальтовим покриттям, місцями брукована диким каменем, відносно важкопрохідна, годиться хіба що для гужового транспорту, мотоциклів або автомобілів підвищеної прохідності. Взимку перевал непроїзний.

Із західного боку перевалу відкриваються чудові краєвиди на довколишні гори: на північ — масив Свидівець, на північний захід — гора Апецька, на південний захід — гора Кобила. Зі східного боку перевалу видно масиви Чорногора (на північному сході) та Гуцульські Альпи (на південному сході).

- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"