English German Polish Spanish
Головна♦ Етнографія♦ Галичина ➤ "Руська трійця" як символ національного відродження на Галичині

"Руська трійця" як символ національного відродження на Галичині

Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 2

Unt34343itled-478Їх називають «Руською трійцею» - Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького. Заслуги цієї «трійці» дуже вагомі. То були перші на Західній Україні письменники демократичного напряму, творці знаменитої «Русалки Дністрової» (1837), що поклала початок новій, народній літературі на західноукраїнських землях.

Руська Трійця

З початку 30-х років Галичина являла собою провінцію Австро-Угорської імперії. Тут не було ясних уявлень про національну мову. Мова, якою спілкувалися між собою жителі Галичини, взагалі не підходила під класичне визначення цього поняття. Вона складалася з кількох мовних шарів, створених в різний час і які сильно відрізнялися один від одного навіть у межах однієї місцевості.

Перший шар – це давньоруська мова, основа якої закладена в часи слов’янської  єдності Київської Русі.

Другий шар – це незліченні полонізми-запозичення з польської мови, якими рясніла мова жителів Галичини. Полонізація поступово перекинулась з міст на хутори, де пані – патріотки і католицькі священики любили відкривати маленькі школи з польською мовою навчання.

Третій шар – це німецькі слова, що з’явилися  задовго до входження Галичини в Австро-Угорську імперію. Німці жили в Галичині давно, по всьому регіону існували зразкові фермерські господарства, що годували міста.

Четвертий шар – найскладніший і неоднозначний, що складався з тюркських і семітських слів. Він складався повільно, в результаті контактів русинів з євреями, караїмами, кримськими татарами, турками. Тому замість нормальної мови в Галичині звучали дивовижні діалекти, незрозумілі не тільки іноземцям, а й навіть жителям сусідніх хуторів.

Словом, у Богом забутій Галичині тривала кромішня темрява. У тривіальних німецьких і польських школах заборонялося не те що навчатися, а й розмовляти по-українськи. Неслуха, що порушував цей порядок, суворо карали. У Львівській греко-католицькій духовній семінарії викладовою мовою була польська. Над рядками в богослужебних книгах, писаних церковнослов’янською, спудеї записували зміст латиною, бо кирилиці не знали. В цій семінарії вчилися три нерозлучних друга – Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич. До їхніх послуг була бібліотека інституту Оссолінських, читальний зал якого відкрився в 1832 році. Заклад Оссолінських був єдиним, де можна було набути ґрунтовних знань, наповнений він був книжками, надбаними в маєтках збанкрутілих аристократів. Тут можна було ознайомитися з творами європейського відродження – сербськими, чеськими, польськими, російськими авторами. Особливо їх цікавила творчість письменників Східної України –  І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського.

Маркіян Семенович Шашкевич (1811-1843 рр.), Іван Миколайович Вагилевич (1811-1866 рр.), Яків Федорович Головацький (1814-1881 рр.) склали товариство, яке в семінарії розмовляло виключно по-українськи, за що їх погордливо називали «Руською Трійцею», не сподіваючись, що це прізвисько пронесе їхню славу крізь віки.

alt

Усі троє народилися в священицьких сім’ях, де«русинські» священики тодішньої Галичини майже не відрізнялися в побуті від селян. До того ж дитинство всіх трьох пройшло в найглухіших селах, типу хуторів і іншого спілкування, як із сільськими дітьми, майбутні письменники не знали. Гурток «Руська трійця» був організований, щоб, як казав М. Шашкевич,  «підняти дух народний». Дуже швидко члени гуртка переконались, що народ вони знають недостатньо і визнали за найпершу потребу ходити в народ, збирати з його уст пісні, прислів’я, вчитися у нього мудрості. Тим більше, що в духовному галицькому космосі зберігався безцінний скарб – фольклор, яким захоплювалися німецькі та польські вчені. Мисленний ефір у Галичині було перенасичено народною творчістю: піснями, колядками, забобонами, гаївками, приказками і ворожбою. Це свідчило про те, що простий народ Галичини живе своїм життям.

Члени «Руської трійці» вболівали за долю рідного народу, дбали про його освіту. Недаремно їх називають «будителями» Галичини.

Маркіян Шашкевич – енергійний,  наполегливий, сміливий, готовий на самопожертву, на подвиг. Він збирав фольклор на рідній Золочівщині.

Іван Вагилевич – людина палкої вдачі, з широким летом фантазії, прагнув рішучих дій. Він обрав собі для фольклористської роботи околиці Калуша, Стрия, Сколе.

Яків Головацький – ініціативний, діловий, працелюбний, в той же час – поміркований і обачний. Він обійшов майже всю Галичину, Закарпаття, частину Буковини. Друзі не раз зазнавали переслідувань, цькувань, а то й ризикували життям за те, що посміли прилюдно виступати «по-руськи».

Ще один надзвичайно важливий аспект «Руської Трійці» - царина історії народу. Її діячі надавали великого значення дослідженню, популяризації, науковому та художньому відтворенню його історичного минулого. Все це врешті вилилось в літературну діяльність юнаків, яка почалась із збірки «Син Русі» (1833 р.). Цей рукописний збірник не призначався для друку, містив 13 творів. Він отримав високу оцінку Богдана Лепкого як «доказ щирої охоти через літературу висунути народ із занепаду».

У квітні 1834 року до Львівської цензури було подано збірку «Зоря», девізом якої були слова 2Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде». Її рукопис не зберігся. Проте відомо, що збірка відкривалася портретом             Б. Хмельницького та нарисом М. Шашкевича про видатного полководця. До неї входили також вірші інших членів «Руської трійці». Однак цензура заборонила друкувати «Зорю».

Неоціненна заслуга Шашкевичового гуртка перед українським народом – видання альманаху «Русалка Дністрова», який справив сильне враження у слов’янському світі.

Автори відмовилися від старомодної книжної мови, застарілої орфографічної системи та кириличного шрифту, замінивши їх живою народною мовою та новомодним фонетичним правописом. Загалом «Русалка Дністрова» стала синтезованим виявом новаторських починань у різних ділянках національно-культурного життя українців Галичини доби «Руської Трійці» (народознавстві, історіографії, літературознавстві, мовознавстві, літературній творчості). Це був маніфест національного відродження. За словами І. Франка «збірка була свого часу явищем наскрізь революційним». Вона стала визначною подією національного руху і поклала початок новій літературі на західноукраїнських землях.

Та офіційні кола Галичини вихід книжки сприйняли вороже і на неї було накладено цензурою табу саме через спадковий зв’язок із забороненою раніше «Зорею». Одразу після опублікування «Русалки Дністрової» розійшлася лише невелика частина примірників, а решта зберігалась у Львівській цензурі до 1849 року. Видавці альманаху опинилися під наглядом поліції та зазнали переслідувань.

Подвижницьку працю «Руської Трійці», гідно репрезентовану виданням «Русалки Дністрової», прихильно оцінили не тільки провідні культурні діячі Наддніпрянщини (Т. Шевченко, М. Максимович, І. Срезнєвський та ін.), а й чимало учасників визвольних рухів і діячів культури слов’янських народів, підвладних Австрії, яких з галичанами об’єднувала спільність інтересів у боротьбі за демократичні перетворення і національну свободу. Завдяки їхній безкорисливій підтримці галицькі діячі мали змогу отримувати багату інформацію з питань громадсько-культурного життя.

Свої твори, які натрапляли на цензурні заборони в Галичині, друкували за її межами (в Буді, Празі, Відні, Варшаві) і таким чином пускали в широкий світ. Ця товариська взаємодопомога набувала вагомою суспільного значення.

alt

 

МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ

Керівником і організатором «Руської трійці» вважається Маркіян Шашкевичвидатний письменник і громадський діяч, ім’я якого золотими літерами вписане в літопис національного відродження на західних землях України середини ХІХ століття.

Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811 року у с. Підлісся Золочівського району Львівської області у багатодітній родині священика. Початкову освіту здобув у дяківській школі в селі Білий Камінь, потім навчався в Золочівській німецькій школі, у Львівській та Бережанській гімназіях. Саме в цей період почав писати вірші. У душі гімназиста поступово визрівав протест проти національної асиміляції українського народу, розуміння його історичної долі та невичерпних духовних багатств. Майбутній письменник мріяв, щоб народна мова стала літературною.

У 1829 році М. Шашкевич відвідував філософський факультет Львівського університету й одночасно навчався в Греко-католицькій духовній семінарії Львова. Приміщення семінарії, в якій жив і навчався Маркіян, було холодним, вологим і похмурим і Шашкевич із студентських років захворів на сухоти.

У 1833 році Маркіян одружився із дочкою священика Юлією Крушинською. Ця жінка разом з чоловіком витримала всі випробування долі: хворобу Маркіяна, смерть першої дитини, самостійне виховання сина Володимира, який також ста поетом.

Церковна влада направляла непокірного Маркіяна Шашкевича у найглухіші села Галичини, де він виконував обов’язки священика. Жив убого, проте мужньо долав злидні та хворобу, яка жорстоко переслідувала поета. Він зрештою втратив слух і зір. 7 червня 1843 року Маркіян Шашкевич помер.

Літературна діяльність Маркіяна Шашкевича припала на 1833-1843 рр. За цей час поет встиг написати понад 30 віршів, незавершену поему «Перекинчик бісурманський», КАЗКИ «Олена», «Дронюк», цикл поезій у прозі «Псалми Русланові» (псевдонім Шашкевича – Руслан). Він був першовідкривачем романтизму на західноукраїнських землях, талановитим перекладачем із сербської, чеської, польської та грецьких мов. Маркіян Шашкевич зробив перший відвертий виступ на захист народності літератури в Галичині. У статті «Азбука і абецадло» він писав: «Література будь-якого народу є образом його життя, його способу мислення, його душі, вона повинна заколоситися, вирости з власного народу і розквітнути на тій же ниві, якщо будемо вмішувати в слов’янську літературу чужі оберти і чужі способи висловлювання, то будемо втручатися в тіло, яке має свою душу, іншою, чужою душею, яка не прихилиться до народу». Дбаючи про розвиток народної освіти М. Шашкевич склав 1836 р.першу «Читанку для діточок» українською мовою. Незважаючи на відсутність навчальної літератури для дітей, її вороже зустріла цензура. Тільки 1850 р. «Читанку» видав у Львові Яків Головацький і відтоді її з успіхом використовували в початкових школах Галичини.

ЯКІВ ГОЛОВАЦЬКИЙ

Другий член «Руської трійці» Яків Федорович Головацький (псевдонім «Ярослав») народився 17 жовтня 1814 року в селі Чепелі  Бродівського району на Львівщині. Характерно, що село Чепелі було моноетнічне, в ньому не було жодного поляка. Після закінчення гімназії Яків Головацький записався на богословський факультет у Львові. Тоді він весь час проводив у бібліотеках, де вивчав минуле і сучасне слов’янських народів та їхніх мов.

Занедбавши навчання, Яків не склав потрібних іспитів, тому семінариста позбавили державної підтримки. Через це Яків покинув семінарію. Два роки мандрував, переважно пішки, по містах і селах Галичини і Закарпаття. У 1835 році вступив до Кошицької академії, а потім у Будапештський університет. У 1836-39 рр. продовжив навчання у Львівському університеті, а потім закінчив Львівську духовну семінарію. Був греко-католицьким священиком у селі Микитинці, Хмільова. Був учасником Собору українських вчених у Львові в 1848 р. У 1848-67 рр. він – професор «Руської мови і словесності» у Львівському університеті, пізніше – декан і ректор університету. Під впливом Михайла Погодіна перейшов на москвофільські позиції, за що був відзначений званням академіка Санкт-петербурзької АН. У 1868 р. переїхав у Росію, склав із себе духовний сан і перейшов у православ’я. Будучи студентом, разом із М. Шашкевичем та   І.Вагилевичем утворив у 1833р. національно-патріотичний гурток галицької молодої інтелігенції «Руська Трійця».

Яків Головацький зробив безцінний внесок у підготовку і видання першого галицького альманаху «Русалка Дністрова» за допомогою своїх друзів – чеський, словацьких та сербських славістів. Свої поетичні твори він друкував у «Русалці Дністровій» та альманаху «Вінок русинам на обжинки» (Відень, 1846-47 рр.). Численні літературні та етнографічні праці розкидані по різних збірниках, а богословські й мемуарні твори надруковані переважно в «Науковому збірнику Галицько-Руської матиці».

alt

У свій романтичний період до 1848 р., Яків Головацький приділив багато уваги збиранню й обробленню українських мовознавчих матеріалів, виходячи з засади, що мова найкраще відбиває дух нації. Але відхід на москвофільські позиції не міг не позначитися і на його наукових працях. Вже його «Грамматика русского языка» (1851р.) далека від позиції збереження і розвитку української мови. Наукова оцінка спадщини Я. Головацького далеко не однозначна. Якщо він спочатку різко критикував політику уряду в національному питанні в Галичині і виступав проти переслідування національно свідомої інтелігенції (стаття «Становище русинів в Галичині»), то в кінці життя виступав проти вживання української мови в літературі і науці. Але це не перекреслює велику роль Якова Головацького в історії визвольного руху Галичини. Велике значення мала і зберігає досі тритомна етнографічна праця Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси», яка була опублікована у 1863-1878 рр. в «чтениях» Товариства історії і древностей Російських при Московському університеті.

Зберігають свою наукову цінність і ряд історичних праць з дослідження окремих проблем історії Закарпаття, Галичини і Буковини. Цінною була також його видавнича і громадська діяльність у Відні. Помер Яків Головацький 13 травня 1888 році у м. Вільнюсі.

ІВАН ВАГИЛЕВИЧ

Третій член «Руської Трійці» - Іван Миколайович Вагилевич (псевдонім – Далібор)  народився в 1811 р. в селі Ясень Рожнятівського району Івано-Франківської області в сім’ї священика. Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1939 року. У 1833 році разом із М. Шашкевичем та Я. Головацьким організував «Руську Трійцю». Діяльність у товаристві вплинула на подальшу долю Вагилевича. Навіть сан священика він отримав лише через сім років після закінчення семінарії. У 1846-48 рр. був душ пастирем у селі Нестанич Радехівського району.

Революційні події у Західній Україні захопили Вагилевича. Він самовільно покинув парафію і виїхав до Львова. Після розгрому революціонерів кардинал Михайло Левицький позбавив Якова Вагилевича духовного сану за цей вчинок. Він ледве зводить кінці з кінцями, тяжко працюючи, аби прогодувати дружину та дітей. Був перекладачем української мови, друкував статті в «Газеті Львівській», коригував виступи делегатів Галицького сейму, брав участь у підготовці нового видання словника польської мови. У 1862 році Вагилевич отримав посаду міського архіваріуса, на якій працював до самої смерті.

Іван Миколайович Вагилевич писав українською і польською мовами. Перекладав також із чеської. Основна його мовознавча праця «Граматика малоруської мови в Галичині» відіграла помітну роль у лінгво-дидактиці краю. З етнографічними працями Вагилевича пов’язується початок наукового вивчення мови і культури Гуцульщини.

Іван Вагилевич – автор романтичних балад, поезій у прозі, перекладач «Слова о полку Ігоревім» українською і польською мовою. З 1835 року і до кінця життя виступав як учений, друкував свої цікаві фольклорно-етнографічні та історичні розвідки в руських (тобто українських), чеських, польських виданнях, зокрема в альманаху «Русалка Дністрова», «Часопис чеського музею», «Дневник русский». Деякий час був редактором газети угрупування української шляхти «Руський Собор» і сформулював на її шпальтах програмні засади модерного українського націоналізму.

alt

Незважаючи на всю суперечливість життя і творчості Івана Вагилевича – він залишається для українців шанованою персоною як зачинатель українського рухупросвітництва та першовідкривач багатьох українських тематик. Помер Іван Вагилевич 10 травня 1868 року у Львові.

Діяльність «Руської Трійці» в Галичині мала величезне прогресивне значення. Все, що вони пропонували, було новим і незвичним. Їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності в мистецтві – все це відкривало перспективу  розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західно-українських землях. Це була нова література на народній основі і не рідко її героєм виступав сам народ. В. Горинь дав високу оцінку діяльності «Трійці»: «Творчість літературної групи, в першу чергу виданий альманах «Русалка Дністрова», засвідчує появу прогресивних тенденцій в естетичній думці Галичини 30-х років ХІХ років. Це видання рішуче поривало з церковно-книжковою літературою, яка побутувала тоді на Галичині, і починала нову літературу народною мовою і на народній основі». Етнографічні дослідження «Трійці» поклали початок українському карпатознавству, їм належать перші у Галичині твори з історії культурного розвитку рідного краю та бібліографічні видання.

Діячі «Руської Трійці» глибоко шановані в Україні. Їхніми іменами названі вулиці, ставлять меморіальні дошки та пам’ятники, науковими закладами вивчається їхня спадщина.

Література

  1. Галущак, М.  Четвертий із «Руської трійці» / Михайло Галущак // Україна молода. – 2011. – 7 грудня. – С.10.

  2. Ганущак, О.  Апостол національного пробудження. До 200-річчя Маркіяна Шашкевича / Олесь Ганущак // Літературна Україна. – 2011. – 17 лист. – С.1, 13.

  3. Горак, Р.  В пошуках нащадків Маркіяна Шашкевича / Роман Горак // Дзвін. – 2009. - №3-4. – С.114-119

  4. Іваничук, Р.  Феномен «Руської трійці» / Роман Іваничук // Літературна Україна. – 2011. – 27 жовтня. – С.6-7.

  5. Ільницький, М.  Маркіян Шашкевич у поетичних текстах Івана Франка / Микола Ільницький // Слово і Час. – 2011. - №11. – С.60-64.

  6. Лобарчук, О.  «Я проклятий стражденник із серцем метушливим...» : [200 років від дня народження одного з найзагадковіших галицьких літераторів, співзасновника «Руської трійці» Івана Вагилевича] / Ольга Лобарчук // Урядовий кур’єр. – 2011. – 27 жовтня. – С.19.

  7. Музиченко, Я.  Будитель «П’ємонту». 6 листопада – 200 років від дня народження Маркіяна Шашкевича / Ярослава Музиченко // Україна молода. – 2011. – 8 листопада. – С.14.

  8. Павличко, Д.  Маркіян Шашкевич і сучасна Україна / Дмитро Павличко // Літературна Україна. – 2011. – 8 грудня. – С.6-7.

  9. Різник, Л.  Пам’яті Маркіяна Шашкевича / Л. Різник // Літературна Україна. – 2008. – 7 серпня. – С.6.

  10. Салига, Т.  «…живий мотор, що прилучив Галичину до всеукраїнського руху…» / Тарас Салига // Дивослово. – 2011. - №11. – С.57-59.

  11. Ткачук, М.  Байки Маркіяна Шашкевича / М. Ткачук // Українська мова та література. – 2005. - №38-39. – С.38-40.

  12. Ткачук, М.  Світло «Русалки дністрової» / М. Ткачук // Дзеркало тижня. – 2007. – 6 жовтня. – С.21.

  13. Фаріон, І.   Лінгвістичний феномен Маркіяна Шашкевича / Ірина Фаріон // Дивослово. – 2007. - №10. – С.38-44.

  14. Худицький, В.  Маркіян Шашкевич – той, хто говорив з Господом / Василь Худицький // Дзеркало тижня. – 2011. – 12 лист. – С.13.

  15. Шалата, М.  Вважав за найбільший скарб колядки і щедрівки. До 200-річчя Івана Вагилевича / Михайло Шалата // Літературна Україна. – 2011. – 15 вересня. – С.14.

  16. Шпак, В.  Будитель Галичини. Маркіян Шашкевич / Віктор Шпак // Урядовий кур’єр. – 2011. – 5 листопада. – С.19.

 

Укладач  Гула С.Д.

Відповідальна за випуск  Шевченко З.Ю.

AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus


Add this page to your favorite Social Bookmarking websites