СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Держава і право Скіфії

e-mail Друк

skifpravderzhПерші паростки державності на території сучасної України з’явились у скіфські часи. Більшість дослідників вважає, що формування скіфів відбулося внаслідок взаємодії місцевих (кіммерійських) та прибулих (іранських) кочових племен.

ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ СКІФСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Історично Північне Причорномор’я - це територія, на якій з глибокої давнини відбувалися масштабні історичні події, пов’язані з мешканням і переміщенням народів. Тут зароджувалися, розвивалися, гинули, змінювалися різні держави, а вивчаючи минуле державно-правових інститутів, історія держави та права України допомагає визначити закономірності їхнього розвитку[8.15].

У І тис. до н.е. на сучасних українських землях відбулись бурхливі події. З’явились нові етнічні спільноти, про які є згадки у письмових джерелах Стародавньої Греції, Візантії тощо. На особливу увагу заслуговують скіфи [5.26]. Вони вміли не тільки обробляти залізо та виготовляти міцну зброю, а й мали значні навички у військовій справі. Скіфи у VIII ст. зуміли підкорити інші племена, що раніше жили на території сучасної України [4.58].

Давньогрецький історик Геродот вважав скіфів одним народом, однак аналіз їх способу життя та господарювання свідчить про інше. До VII ст. до н.е. у скіфів складається могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, дає грецький історик Геродот (V ст. до н.е.). Він стверджує: “Головним, найчисленнішим племенем були скіфи царські, які вважають інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону а також у степовому Криму”[2.101].

На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи - кочівники. Між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи - землероби. У басейні Південного Бугу, поблизу грецького міста Ольвії, мешкали елліноскіфи. І, нарешті, на Північ від царських скіфів, скоріш за все в межах степової смуги України, жили скіфи - орачі. На думку деяких вчених, скіфів - орачів можна вважати пращурами українського народу [13.16].

 alt

Мапа скіфських племен

Відомості про скіфів засвідчують грецькі (особливо Геродот) і римські автори та археологічні знахідки. За скіфською генеалогічною легендою, переказаною Геродотом, скіфи були автохтонами, за міграційною (її передав також Геродот) — прибули з Азії. З сучасних дослідників одні вважають скіфів автохтонним народом — нащадками зрубної культури, інші — іммігрантами, які прийшли з Азії наприкін. 8 або на початку 7 ст. до н. е. і опанували надчорноморські степи, підкоривши або прогнавши місцеві племена кіммерійців. 

Пізніше більшість їх вирушила на Передню і Малу Азію (на думку одних дослідників, переслідуючи кіммерійців, за здогадом інших — з погіршенням кліматичних умов — тривалого періоду посухи в Надчорномор'ї). Перебуваючи в країнах Передньої і Малої Азії, скіфи воювали то з кіммерійцями, то з ассирійцями і мідійцями, пройшли Месопотамію, Сирію, Палестину і досягли границь Єгипту. Засноване скіфами царство стало вирішальним чинником у взаєминах поміж малоазійськими народами.

Scythians map

Міграційні шляхи скіфів

Скіфи пробули за Кавказом, за свідченнями Геродота, 28 pоків, на думку сучасних дослідників — 90 pоків. Зазнавши у 595-594 pp. до н. е. поразки у війні з Мідією і втративши своїх царів, скіфи вернулися в північне Причорномор'я. Перебуваючи в країнах Малої Азії, скіфи перебрали багато елементів східної культури, зокрема у царині військової справи і мистецтва, і зазнали змін у своєму організаційному й побутовому ладі, особливо у наданні племінному вождеві прерогатив царя-деспота.

skify2

Скіфська армія в наступальній дії.
Скіфські лучники на той час вважались одними з кращих воїнів світу. 

Повернувшися з Азії в степи Причорномор'я, скіфи прибрали назву «царських» (по-скіфському «саї»), почали поступово встановлювати свою владу над місцевими народами, як і тими скіфськими племенами, що залишилися в чорноморських степах по відході скіфів в Азію, і створили могутнє політичне об'єднання, відоме відтоді у грецьких джерелах як Скіфія.

Першою столицею скіфської держави, було виникле в кінці 5 ст. до н. е. Кам'янське городище (площею до 12 кв. км), розташоване на лівому березі Дніпра, навпроти нинішнього м. Нікополь на місці теперішнього райцентру у Запорізькій області Кам'янка-Дніпровська.

alt

Кам'янське городище — залишки городища скіфського часу в степовій зоні Північного Причорномор'я. Розташоване на лівому березі річки Дніпро, в районі міста Кам'янка-Дніпровська. Більша частина затоплена водами Каховського водосховища.

Городище було розкопано в 1900 році Д. Я. Сердюковим — місцевим вчителем, а в 30-х і 40-х роках XX століття Б. М. Граковим.

Своєю воєнною силою й тактикою скіфи визначалися особливо в 514 або 513 pp. до н. е., вибивши під проводом своїх трьох царів з підвладної їм території армію перського царя Дарія І Гістаспа, котрий намагався завоювати Скіфію.

alt

Скіфські вожді і перський цар Дарій

Дуже важливою для розуміння воєнно-історичних процесів і подій того часу на північному напрямку є проблема взаємовід­носин степовиків і землеробів Лісостепу. Багато даних свідчить про постійне намагання кочових скіфів встановити контроль над землеробськими племенами. Пограбування економічних ресурсів підкорених племен, стягання з них тяжкої данини, зи­ски із контролю за торгівельними шляхами, що пролягали через Північно-Причорноморські степи, - все це не тільки забезпечу­вало кочовиків необхідними продуктами землеробства й реме­сла, а й надзвичайно збагачувало скіфську верхівку. Північний напрямок характеризувався зручними шляхами по вододілам основних рік, в межах Степу і Лісостепу були хороші можли­вості для стратегічного і тактичного маневру кіннотою. Саме це було основною перевагою скіфів в підкоренні осілих землероб­ських племен. Воєнні можливості скіфів значно знижувались в межах лісової зони.

alt

На південному стратегічному напрямку знаходились грець­кі та іонійські міста-колонії, найзначніші серед яких - Ольвія, Херсонес, Боспорське царство. Відносини скіфів з ними носили різноманітний характер: від союзницьких до воєнного проти­стояння. Ольвія в окремі періоди входила до складу скіфської держави. Південний напрямок, добре освоєний скіфами, хара­ктеризується як найзручніший для підготовки та ведення во­єнних дій. Але він не був основним адже більшість проблем з античними містами-державами вирішувалась політичними за­ходами. Греки змушені були рахуватись зі значним воєнним по­тенціалом скіфів, а останні добре розуміли, що ці міста дають їм вихід в античний світ. Південний стратегічний напрямок обме­жувався узбережжям Чорного моря.

195289-3fcd7969fd43ff3db60eed5cba2ec4bf 1

Ольвійський порт як вихід в Античний світ

alt

Образ скіфа на грецькій вазі

alt

Землероби-орачі Ольвії

З початку V ст. до н.е. і аж до загибелі Великої Скіфії війсь­ково-політична активність скіфів проходить під знаком постій­ного прагнення до експансії на захід. На північному заході їх загони доходять до Вісли і Одеру, на південному заході скіфи закріплюються в Добруджі. На сході скіфи межували з сарматськими племенами. Хоча точні дані щодо збройних конфліктів між скіфами і сарматами відсутні, все ж немає ніяких підстав припускати можливість їх відсутності між цими угрупуваннями. Савромати, які в часи Ге­родота кочували за Доном, в ІV ст. до н.е. зайняли його правий берег, а з ІІІ ст. до н.е. витіснили скіфів з Приазовських і При­дніпровських степів.

alt

Запеклі війни скіфів

alt

Окремо доцільно виділити південно-східний (Кавказький) стратегічний напрямок. Про воєнні дії на Кавказі в землях сін-дів свідчив Геродот. При цьому основним напрямком висування в район бойових дій був шлях через замерзлий Боспор Кімме­рійський (Керченську протоку) на територію Азіатського Бос-пору Цей напрямок розглядався у переговорах зі Спартою для наступного удару з Кавказького плацдарму в тил персів.

alt

Найбільшої могутности скіфи досягли в кінці 5 ст. і з початку 4 ст. до н. е. під проводом царя Атея, який об'єднав усіх скіфів від Азовського моря до Дунаю, вів переможні війни з тракійцями і стримав (339) похід військ Філіппа II Македонського, в бою з яким сам загинув. У 331 р. до н. е. скіфи перемогли і знищили військо Олександра Македонського, під проводом його намісника Зопіріона. У 3 ст. до н. е. скіфи контролювали грецькі міста в гирлі Дунаю й Ольвію. За часів своєї могутности скіфи часто відбували походи в Південну та Середню Европу. Пам'ятки їхнього озброєння й мистецтва зустрічаються на території Болгарії, Угорщини, Німеччини (Феттерсфельде під Берліном) і Польщі. Їхній похід на народи лужицької культури (територію сучасної Польщі) близько 500 р. до н. е. спричинив чимале господарське зубожіння і винищення людности в доріччях Одри і Варти.

alt

Реконструкція скіфського вождя Атея

Після появи у причорноморських степах сарматів і внаслідок безнастанних боїв з ними, військова та державна сила скіфів почала слабнути. Відтиснуті сарматами до Криму в кінці 3 ст. до н. е., скіфи перенесли туди своє царство (столиця — Неаполь Скіфський), яке досягло свого розквіту у 2 ст. до н. е., коли скіфи здобули низку володінь Херсонесу і підкорили Ольвію. У 1-2 ст. до н. е. вони вели ще війни з Боспорським царством. Після навали готів у другій половині 3 століття н. е. Скіфське царство в Криму перестало існувати. Самі скіфи поступово розчинилися серед сарматських племен.

Скіфи поділялися, крім царських, ще на скіфів-кочовиків, скіфів-хліборобів і скіфів-орачів. До скіфських племен деякі дослідники зараховують ще гелонів і калліпідів (гелленізованих скіфів), алазонів і агатірсів.

alt

Пантера – символ сили і потужності. Це символ скіфів, як народу воїнів.
У мирний час пантера зображувалася лежачи, сплячою. В той час, коли йшла війна, пантера зображувалася оскаленою на витягнутих лапах. Скіфи впізнавали силует сплячої пантери в малюнку кратерів повної луни.

Скіфи, що жили в степу (зокрема царські), займалися напівкочовим скотарством (коні, вівці, велика рогата худоба, а також верблюди і кози). Ті, що жили в Лісостепу (їх вважають підкореними рабами), були хліборобами, вирощували пшеницю і просо, а також ячмінь, бобові, деяку городину і садовину; знаряддями праці були серед ін. дерев'яний плуг і залізна мотика. Добре було розвинене ремесло, між іншим металургія (залізо, бронза), обробка золота і срібла. Важливу роль відігравала торгівля, зокрема з грецькими містами північного і західного Причорномор'я, особливо торгівля худобою, збіжжям, лікарськими рослинами, шкурами й рабами.

alt

Царські скіфи

Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспільстві, війна скіфів із військами перського царя Дарія І в 514 -513 pp. до н.е. У цій боротьбі кочові племена, насамперед скіфи царські, виступили на захист усього союзу та перемогли Дарія I, чим забезпечили собі панівне становище серед племен. Це дало їм можливість експлуатувати землеробські племена, вимагати від них данину. Значно зміцнилася після перемоги влада царів і військової знаті [12.13].

alt

Жінки скіфської знаті

До IV ст. до н.е. цар Атей зумів об’єднати під своєю владою майже всю країну від Азовського моря до Дунаю і перетворити Скіфію в могутнє царство [15.93]. Центр держави Атея був розташований на нижньому Дніпрі, так зване Каменське городище (виникло приблизно у V ст. до н.е.).

Однак сутички скіфів у 339 р. до н.е. з македонським царем Філіппом II закінчилися поразкою і загибеллю 90-річного царя Атея. Царство скіфів збереглося, але розміри його значно зменшилися. Скіфія залишалася все ще сильною з економічного та воєнного поглядів.   Царство, створене Атеєм, існувало близько півтораста років - з IV до III ст.   до н.е. [7.53].

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД СКІФСЬКОГО ЦАРСТВА

У скіфському суспільстві вже можна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общинників - кочових скотарів і осілих землеробів - виокремилася родоплемінна знать. А основними виконавцями були прості кочовики, землероби. З’являються у скіфів і раби, яких вони захоплювали під час численних військових походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незначною [1.263]. Важливим чинником, що прискорив формування класової структури у скіфів, була грецька колонізація, яка сприяла поширенню тут досягнень античної цивілізації, розвитку торгівлі [9. 22].

Слід зазначити, що процес накопичення великих багатств у скіфському суспільстві активно сприяв створенню рабовласницької держави на чолі з царем. Влада царя передавалася у спадок та, за уявою скіфів, мала характер божественної. Вона обмежувалась союзною радою та народними зборами [10.13]. Тобто, можна казати, що організація управління мала форму воєнної демократії [3.24].

Успіхи в економічному розвитку стали основою для росту майнової нерівності й соціальної диференціації.

Основи родоплемінної структури у скіфському сус­пільстві підривалися зростанням приватної власності, майновою нерівністю, розвитком рабства. У руках іму­щих опинялися кращі ділянки землі, пасовища, величез­ні стада худоби, табуни коней, раби. Ще Геродот по­відомляв про скіфських багачів, які вважалися «найблагоррднішими, що користувалися найбільшим май­ном», і про скіфську бідноту, яка належала до «най­нижчого походження».

alt

c7903f14da14

 

Антропологічна реконструкція скіфів

Унаслідок цього з загальної маси вільних землеро­бів і скотарів виділилася пануюча верхівка, до якої належали царська сім.я, військова аристократія, дру­жинники, родоплемінна знать, що зливалася з оточенням правителя, багаті торговці. Саме у неї зосереджувались основні багатства, джерела яких були різноманітними. Так, важливим засобом збагачення пануючої верхівки залишались, як і раніше, грабіжницькі воєнні походи. З часом усе більшого значення набувала експлуатація вільних общинників, данників і рабів. Істотний прибу­ток приносила й торгівля, особливо хлібом, з грецьки­ми містами Північного Причорномор.я.

alt

alt

У скіфів було, за даними Геродота, багато жерців, котрі являли собою відособлену соціальну групу, окремі категорії якої займали досить високе становище.

318df51850c0

Скіфська жриця

Найбільш численну верству скіфського суспільства складали .вільні общинники. Вони відбували військову службу, платили данину, виконували різні повинності. У тяжкому становищі були скіфі-орачі, які опинились у данницькій залежності від степових кочівників.

alt

Прості скіфи-орачі

У Скіфському царстві з центром у Криму основну масу міського населення становили вільні ремісники і торговці.

Нижню сходинку соціальної градації скіфського су­спільства займали раби. Головне джерело рабства у скіфів — військовий полон, підкорення сусідніх народів. Але у виробництві рабство не відігравало вирішальної ролі, хоч кількість рабів у скіфів була досить значною. Як правило, вони використовувалися у домашньому гос­подарстві, для охорони худоби і т. ін. Дуже часто вони виступали як товар у торгівлі з грецькими містами.

Наочне уявлення про соціальне розшарування і кла­сову структуру суспільства скіфів дають розкопки похо­вань, особливо грандіозних курганів скіфської знаті, що відомі в літературі під назвою «царські». У таких кур­ганах археологи виявили силу-силенну золота й дорого­цінностей, дорогу кераміку, багату зброю і т. ін. Різкий контраст з «царськими» курганами складають похован­ня простих скіфів під невисокими земляними насипами із скромним набором речей або взагалі без інвентаря.

Суспільний лад скіфів визначався глибоким соціально-економічним розмежуванням. Верхівку становили царі, їхні двори і військові дружини та жерці, що зосереджували у своїх руках не тільки владу, але й багатства, одержувані з воєнної здобичі й торгівлі. Вождями племен були племінні царі й полководці, підпорядковані царям царських скіфів. Влада царів, спершу трьох, згодом одного, була деспотична і спадкова, обмежена тільки радою вождів союзних племен або й усього війська (народних зборів). Суспільне розмежування скіфів засвідчене їхніми похованнями, збереженими в численних скіфських могилах, надзвичайно багатими і пишними у царів й аристократії, простими у низових військовиків і виробників. Родовий устрій скіфів був виразно патріархальний.

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ СКІФСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласницького типу. За формою піравління це була од­на з різновидів рабовласницької монархії.

Главою Скіфської держави був цар. Влада його пе­редавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. У ряді ви­падків правитель сам виконував обов.язки жерця. Цар також здійснював судові функції. Влада царя була дуже великою. Навколо царя функціонував апарат державного управління. Як і в інших народів він складався з найближчих родичів правителя та його особистих слуг, переважно військових. Існувала також царська рада [11.508].

Глава держави – цар зі спадковою, божественного походження владою. Іноді він виконував функції жреця, здійснював судові повноваження, самостійно проводив внутрішню і зовнішню політику, карбував свою монету. Апарат державного управління становили найближчі родичі царя та його особисті слуги, здебільшого військові; притому особлива роль належала військовій дружині царя і воєначальникам; а найбільш впливові помічники царя утворювали Царську раду. Щоправда, створення державного апарату не знищило повністю родову організацію – Народні збори затверджували кандидатуру царя і його наступників, а також Народні збори і Рада старійшин і племінних вождів вирішували усі питання місцевого управління. Територія держави поділялась на округи (номи) – колишні племінні території.

Найнижчий щабель скіфської соціальної ієрархії посідали раби. Кількість їх була значною, проте вони не відігравали вирішальної ролі у виробництві, а використовувались у домашньому господарстві, а також як товар у торгівлі з грецькими містами. Головними джерелами рабства були підкорення інших народів, військовий полон, народження від рабині та ін.

Отож, державна структура Скіфії значно відрізнялась від рабовласницьких і феодальних держав, але за своїми функціями була вже політичною організацією, тому можна стверджувати, що перші витоки державності на території України з`явились саме тоді.

Досить детальні й красномовні, з різно­манітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот. Як показують розкопки царських курганів, скіфських царів ховали у глибоких і складних похоронних спорудженнях. Поруч з царем поміщали вбитих жінок або наложниць, слуг, рабів та ін. У Неаполі скіфському поховання царя, по­ряд з яким знаходилися домовини його наближених і поховання коней, розташовувалося у кам.яному мавзо­леї.

alt

tombscytrhians

Навколо скіфського царя утворювався апарат дер­жавного управління. Я.к і у багатьох інших народів, він включав до свого складу, з одного боку, найближчих родичів правителя, а з іншого — йото особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р. до н. е. — 23 р. н. е.), у II ст. до н. е. скіфи у Криму знаходилися «під владою Скілура і його синіїв з Палакам на чолі». А синів у Скілура було, за одними даними, шістьдесят, за інши­ми — вісімдесят, що забезпечувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль війсь­кової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові поімічники правителя входили до складу цар­ської ради.

alt

Проте виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію, її пережитки ще довгий час давали взнаки, особливо у місцевому уп­равлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді.

Державна структура у скіфському царстві значною мірою відрізнялася від розвинутих рабовласницьких або феодальних держав, хоча за своїми функціями - підтримання відносин землевласності й панування, зміцнення верховної влади - вона вже була політичною організацією (перші паростки державності на території сучасної України) [14.137].

Отже, у скіфів панував рабовласницький історичний тип держави та права. І ця державність була першою на території сучасної України, та, безперечно, вплинула на пращурів слов’ян, які жили в цей період. Тобто до Київської Русі вже жили на території державного утворення, і, можливо, враховували цей досвід під час створення своєї державності. Наприклад, багато елементів скіфської культури ми бачимо в культурі запорізьких козаків, так само, як форму державного управління (воєнну демократію).

ПРАВОВА СИСТЕМА  СКІФСЬКОГО ЦАРСТВА

Державна структура скіфів значною мірою відрізнялась від рабовласницьких і феодальних держав. Але за своїми основними функціями вона була політичною організацією. Серед них:

• підтримання відносин землевласності й панування;

• зміцнення верховної влади;

• накопичення багатств у руках пануючої верхівки.

Правова система у скіфів складалася зі звичаїв, постанов царів і рішень народних зборів та ради старійшин.

Скіфи уникали запозичення чужоземних звичаїв, особливо від еллінів, таврів, неврів та ін.

Правові звичаї часто закріплювалися в культових обрядах — похованні, побратимстві тощо.

Скіфська культура про­тягом усієї історії залишалася, безписемною (?), тому і фік­сація норм звичаєвого права не могла бути здійснена. Поряд із звичаєм досить рано з.являється й інше дже-ірело права — правила, встановлені царською владою. На великій території Скіфської держави збереглися групи населеная, яні жили на основі своїх законів. Збе­регли, наприклад, свої звичаї племінні союзи таврів у Криму, неври, що жили на південь від Прип’яті.

Скіфи шанували й оберігали могили предків. Віра в потойбічне життя та безсмертя душі, багата уява й бурхлива натура скіфів породили складний поховальний обряд: пишний, урочистий і жорстокий — він ніби віддзеркалював характер самого народу. Воїнів ховали разом зі зброєю, одягом, посудом, їжею, часто в жертву приносили дружин і рабинь. Особливо вражають похорони скіфських вельмож і царів. Бальзамоване тіло померлого возили по всіх скіфських племенах, весь народ перебував у скорботі. Поховання здійснювали у великій могильній ямі, кладучи туди багато коштовної зброї, прикрас, одягу, посуду. Разом із померлими клали вбитих при поховальній церемонії слуг і верхових коней, іноді це були десятки людей і сотні коней. Могилу накривали дерев’яним настилом і насипали згори величезний курган, оточуючи внизу насип кам’яними брилами (крепідою). Через рік на могилі справляли криваву тризну: вбивали 50 молодих вояків і 50 коней і ставили їх навколо кургану. Перших скіфських царів ховали на окраїні Скіфії, в загадковій місцевості Герри, де протікала річка Герр і жили герри — підвладний скіфам народ чи плем’я. Скіфи тримали це місце в таємниці від чужинців й оберігали його (Герри й досі не знайдено, незважаючи на широкі археологічні дослідження скіфських пам’яток).

Читати: Аномальна зона Супперта або в пошуках Некрополя Скіфських Царів

Про релігію скіфів збереглося, крім свідчень Геродота, дуже мало даних. Скіфські божества персоніфікували природні стихії, космічні явища і родючість землі. Найбільш шанованою з усіх божеств була Табітібогиня царського вогнища (тотожна грец. Гістії), після неїПапай («батько») (відповідав грец. Зевсові), дружиною якого була Апі («земля») (ідентична з грец. Геєю); грец. Аполлонові відповідав скіфський Гойтосір. Афродіті — Аргімпаса (Артімпаса), Посейдонові — Тагімасад.

Скіфи шанували також бога-героя на ім'я Таргітай, що його подвиги, як вважають деякі дослідники, стали подвигами Геракла, також він відповідав грец. Аресові, та іншим. У скіфських житлах були хатні святилища й жертовники. Священними вважалися різні речі культового призначення: жертовні ножі, чаші, ритони. Скіфських ідолів не знайдено. Антропоморфізовані зображення деяких з скіфських богів збережені на пам'ятках скіфського мистецтва.

ДЖЕРЕЛА І НОРМИ СКІФСЬКОГО ПРАВА

Джерелами права в Скіфії були звичай та правила, встановлені царською владою. Певний вплив справляла релігія. Норми права захищали державну владу, життя, майно та привілеї царської сім’ї. Верховна власність на землю належала царю. Скіфське право захищало приватну власність на рухоме майно, худобу, домашні й особисті речі, на рабів, зброю, знаряддя виробництва.

Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, пересувні житла на візках, домашні речі, рабів. Верховна власність на землю належала царю, який установлював порядок користування пасовищами і землями [15.93].

Особистою приватною власністю була зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями. Право приватної власності на рухомі речі зумовило розвиток зобов`язального права – договорів міни, дарування, купівлі-продажу та ін. Договори, зокрема договір побратимства (згодом переоформлений у договір співтовариства, а сучасний цивільно-правовий договір сумісної діяльності) скріплювались присягою. Відмова від сплати данини була приводом для початку воєнних дій з грабунком майна, крадіжкою худоби та захопленням полонених і перетворенням їх на рабів. Зобов’язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування, купівлі - продажу та ін. Звичайно договори у скіфів стверджувалися клятвою. Правова регламентація зачіпала й данницькі відносини, відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій.

Скіфи знали поняття злочину і визначали покарання за злочин. Найнебезпечнішими злочинами вважалися злочини проти царя. Карали не лише за сам злочин, а й за замір. Тяжкими злочинами були також убивство, крадіжка, обмова невинного, перелюб тощо. Серед покарань практикувалися страта, відтинання правої руки, вигнання. За порушення звичаїв і відступ від віри предків призначалася смертна кара. У звичаєвому праві визнавалася кровна помста. Таким чином, звичаєве право у скіфів було основою правових відносин і являло собою традиційні норми суспільного життя, санкціоновані силою держави.

Найнебезпечнішими у скіфів вважалися злочини проти царя: замах на життя правителя шляхом чаклування, непокора царському наказу. Злочином вважалося і неправдиве заприсягання богам, відхід від віри. Усі названі злочини каралися смертю [6.10].

Мали місце злочини проти власності (крадіжки, конокрадство тощо), проти осіб (убивство, перелюбство, образа), які найчастіше карались смертною карою, відсіканням правої руки або вигнанням. Тривалий час зберігалася кривава помста.

Відомі злочини проти власності (крадіжка, грабіж і т. ін.), проти особи (вбивство, перелюбство, обра­жання).

Найбільш поширеними видами покарання були смертна кара, відрубання правої руки, вигнання. Дов­гий час у скіфів зберігалася кровна помста. Можна гадати, що оправи про злочини, які не зачіпали основ царської влади і взагалі інтересів держави, розглядалися у порядку здійснення змагального проце­су. Проте з найбільш небезпечних злочинів здійснював­ся слідчий процес.

Існували також військові звичаї, сімейні. Наприклад, у сім’ї, яка у скіфів була полігамною, звичаї вимагали ведення родоводу за батьківською лінією, панівної ролі чоловіка. Жінка належала чоловікові й після його смерті переходила у власність спадкоємця. Спадщина передавалася лише по чоловічій лінії. Одружені сини мали право на виділ ще при житті батька, а батьківське майно неподільно переходило до молодшого за віком сина (система мінорату, від лат. minor — менший).

Норми скіфського права захищали приватну влас­ність на худобу, повозки з пересувними житлами, до­машні речі, рабів. Розкопки поховань свідчать, що особисту приватну власність у скіфів становили зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на. землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями.

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах пат­ріархату. У сім.ї панував чоловік, практикувалося багато­женство. Старша жінка займала привілейоване становище. Після смерті чоловіка вдова переходила як май­но в спадщину до старшого брата померлого. Нерівність у сім.ї визначалася не тільки підкореним становищем жінки, але й тим, що старші сини у випадку одружен­ня одержували частку майна і право на виділ ще за життя глави дому, а молодший з синів ставав спадко­ємцем батьківського господарства.

Військові звичаї скіфів були суворими. Основний закон — безпощадність до ворогів і вірність бойовим побратимам. Скіфи пили кров першого вбитого ними ворога, робили чаші з ворожих черепів та сагайдаки зі шкіри правих рук убитих ворогів, прикрашали кінську збрую скальпами ворогів, носили плащі зі шкіри вбитих ворогів тощо. Кожний дорослий скіф був кінним воїном. Основною скіфською зброєю були лук і стріли, і як лучники вони уславилися на весь Стародавній Світ.

Своїм богам степові скіфи не споруджували храмів. Всім богам складали пожертви, найчастіше з домашніх тварин. Грізним і поважним був бог Арей. Йому єдиному скіфи споруджували вівтарі — величезні кургани з хмизу зі встановленими згори сторчма стародавніми залізними мечами — втіленням бога. В жертву Арею приносили людей — військовополонених і рабів, їхньою кров’ю скроплювали ці мечі.

У скіфів, як і в інших індоіранських народів, існувала каста жерців і ворожбитів, становище яких було високе. Жрецькі функції виконували також царі — вони були хранителями успадкованих від предків реліквій. Скіфська релігія в цілому була давньоіранською, але з рисами релігійних уявлень доскіфського населення Надчорномор’я. Вона досягла стадії розвинутого політеїзму. Фактично це була племінна релігія, що вже переросла в етнічно-державну.

У скіфських землях існували особливі, священні місця, де проводилися великі загальні свята. Віровідступництво та нехтування законами і звичаями каралися скіфами на смерть. Так були вбиті своїми ж братами знаменитий мудрець Анахарсіс та цар Скіл, які дотримувались еллінських звичаїв та обрядів.

У цивільних правовідносинах у скіфів був розвинений інститут власності. Існувала приватна власність на домашніх тварин, стада, які були мірилом багатства, житло, господарський інвентар, посіви тощо. Цивільні операції з приватною власністю зумовили появу цивільних зобов’язань. Угоди укладалися усно і закріплювалися присягою. Але земля знаходилася у власності царя й регулярно перерозподілялася між родовими общинами шляхом жеребкування. Приватна власність зосереджувалася передусім у руках племінних вождів і старійшин племені, їхніх родин. Решта населення — це вільні общинники, які несли військову службу, сплачували данини й виконували різні повинності.

ВИСНОВКИ

Наприкінці слід зауважити, що викладений вище погляд на скіфів, на їхнє життя і походження - не більш ніж офіційна версія історії, яку викладають зараз в ВУЗах. Ця версія набула широкого розповсюдження лише в кінці XIX - початку XX століть. Слід пам'ятати, що існують і інші погляди на історію скіфів, які також заслуговують на увагу. Один з найважливіших - сучасні слов'янські народи ( особливо українці, росіяни, поляки ) є нащадками скіфів і отримали у спадок від них не лише кровну спорідненість, але також їх мову і культуру. Ці погляди заслуговують на увагу хоча б тому, що вони були широко розповсюджені від середньовіччя аж до початку XIX ст. як в Західній Європі так і в Україні.

У скіфів панував рабовласницький історичний тип держави та права. І ця державність була першою на території сучасної України, та, безперечно, вплинула на пращурів слов’ян - генетично і духовно, які жили в цей період. Тобто до Київської Русі вже жили на території державного утворення, і, можливо, враховували цей досвід під час створення своєї державності.

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Відлік родоводу проводився по чоловічій лінії. У сім’ї панував чоловік, практикувалося багатоженство. Старша дружина мала привілейоване становище. Після смерті чоловіка вдови переходили у складі майна до старшого брата померлого [13.16].

Важливо зазначити, що Північне Причорномор’я було частиною Великої грецької колонії VIII-VI ст. до н.е. Греки-засновники цієї те­риторії були в основній своїй масі малозаможними землеробами і управлялися ойкістами – керівниками груп колоністів.

Майже тисячолітня історія цих держав (Ольвія, Пантікапей, Керкі-нтіда, Тіра та ін.) поділяється на 2 етапи: VII-I ст. до н.е. – міста-держави – незалежні утворення; на другому етапі (I ст. до н.е. – 70-ті роки IV ст. н.е.) – підкорені Римом.

Зазначимо, що суспільний устрій античних міст характеризується соціально-класовим розшаруванням: панівний клас; вільні землероби, ремісники-торгівці; осілі чужоземці і раби.

Порівнюючи державний лад Греції і північнопричорноморських держав, слід пам’ятати, що він будувався на засадах рабовласницької формації. За формою правління це були демократичні (V-II ст. до н.е.) або аристократичні (починаючи з I ст. до н.е.) республіки. 

Правова система міст-держав північнопричорноморського регіону спиралась на систему права Афінської демократії і використовувала свої звичаї і традиції.

Як єдине політичне об`єднання степова Скіфія  припинила існування у 4-3- ст. до н.е., коли скіфів витісняють споріднені з ними кочовики іранського походження – сармати, які панували до 2 ст. н.е. На зміну їм прийшли кочівники роксолани (алани). У 3 ст. на території України розселяються готи, а у 4 ст. племена гуни знищують аланів (близько 370 р.) та просуваються аж до Карпат, витіснивши готів у Крим і Таврію. У середині 5 ст. гуни на чолі з легендарним ватажком Аттілою відійшли на захід, а в Україну прийшли нові кочові орди – болгари, потім авари (обри). Близько 6 ст. з`явились слов`яни.

Швидкий Сергій Сергійович,
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА 

   

Список використаних джерел:

  1. Агбунов М.В. Загадки Понта Эвксинского (Античная география Севе­ро-Западного Причерноморья). - М.: Мысль, 1985. - 160 с; Його ж. Анти­чная лоция Черного моря. - М.: Наука,1987. - 156 с.
  2. Брайчевський М. Скіфи. Конспект Історії України. Нова кон­цепція // Старожитності. – 1991. – Ч. 4.
  3. Гаврилюк Н.А. Домашнее производство и быт степных скифов. - К.: Наук. думка, 1989. - 112 с;
  4. Палеоекологічна ситуація і занепад Ве­ликої Скіфії // Оточуюче середовище і стародавнє населення України. -К., 1993. - С. 52-65.;
  5. История экономики Степной Скифии VІ – ІІІ вв. до н.э. - К.: ІА НАНУ, 1999. - 424 с;
  6. Степная Скифия VI-IV вв. до н.э. (еколого-економический аспект): Автореф. дис… д-ра ист. наук / ГЭ - СПб., 2000.
  7. Гайдукевич В.Ф. Боспорське царство. – М.; Л., 1949.
  8. Ганусенко В.Ф. Київська Русь і Північне Причорномор’я // Укр. істор. журн. 1961. – № 6.
  9. Грушевський М. Історія України-Русі. – К., 1994. – С. 84-116.
  10. Жебелев С.А. Северное Причерноморье. Исследования и ста­тьи по истории Северного Причерноморья античной эпохи. – М.; Л., 1954.
  11. Кадесев В.І. Про державний лад Херсонеса в перших століттях н.е. // Укр. істор. журн. – 1971. – № 9.
  12. Оленьковський М.П. Цього ви не знаєте! Розкриті й не розкриті таєм­ниці історії та природи Південної України. - Херсон, 1997. - 80 с
  13. Ольховский В.С., Храпунов И.Н. Крымская Скифия. - Симферополь: Таврия, 1990. - 128 с.
  14. Павленко Ю.В. На шляху формування ранніх цивілізацій на Україні та суміжних територіях // Теоретичні проблеми вітчиз­няної історіографії та джерелознавства. – К., 1993.
  15. Пархоменко М. Початок історично-державного життя на Україні. – К., 1925.
  16. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1993. – Т. 1. – С. 55-62.
  17. Смирнов А.П. Скифы. – М., 1996.

 

 

Теги:     Скіфія      Геродот      царські скіфи      скіфи-орачі      Ольвія      сколоти

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: