Войовничі іраномовні племена, що оселилися в Причорноморських степах, самі себе називали "сколотами". У світову історію вони увійшли "скіфами" завдяки грецькому історику Геродоту, з записів якого дізнаємося більшість відомостей про їх культуру, побут і традиції. Отож, на основі писемних і археологічних джерел ми зібрали для вас найбільш незвичайні звичаї і обряди скіфів.
Кровний обряд братання
Скіфи високо цінували дружбу, братерство, й заради цього готові були пожертвувати своїм життям. Побратимами ставали найбільш мужні та хоробрі воїни. Обряд братання являв собою особливий ритуал. Скіфи, які вирішили стати братами, словесно клялися один одному у вірності. Потім надрізали руку мечем, а кров зливали у чашу з вином. Випиваючи цей напій, скіфи на все життя ставали побратимами. У ритуал клятви входив також обмін зброєю. До більш давнього звичаю відноситься клятва над вогнем. В осетинській мові досі зберігаються відгомони стародавнього ритуалу, адже по-осетинськи побратим - це "æрдхорд", що буквально перекладається як "з'їв вогонь".
Скальпування
У бою скіфи були безжальними до своїх ворогів. Скіф, перший раз убивши ворога, повинен був випити його кров після бою, воїни вручали царю голови убитих ними ворогів, тим самим проявляючи свою військову доблесть. За кількістю вбитих ворогів ділилася й найгорода. Ті воїни, котрі не змогли убити ворога — не брали участь в розподілі здобутку і не брали участь у переможному бенкеті. З убитих знімали скальпи, і вішали на кінську вуздечку. Зі шкіри вбитих ворогів виготовляли плащі. Сагайдаки обтягували шкірою правої руки ворога, а з черепа самого ненависного ворога робили чаші. Читайте про звичай скальпування в окремій статті.
Скіфські святилища
Був у скіфів і свій пантеон богів. Вищим божеством вважалася Табіті, хранителька вогнища, тому вогню поклонялися мов божеству. Ім'я її скіфи тлумачили як "Полум'яна". Арей був богом війни, і на його честь у будь-якій окрузі зводилися вівтарі. На рівному майданчику насипалася висока гора глини та хмизу, нагорі влаштовували рівну площадку, на яку встановлювали древній меч. Акінак (так називався короткий скіфський меч) був втіленням Арея, якого вшановували і приносили пожертви скіфи.
Ритуал жертвопринесення і культ Арея
Вищим вшануванням божества вважалося жертвопринесення. У якості жертви приносилася велика худоба. Бику або коню зав'язували передні ноги, а стояча позаду людина смикала за мотузку, щоб тварина впала і схилила голову. Жрець при цьому проголошував хвалу божеству, і задушував жертву - для цього у нього була спеціальна мотузкова петля на кінці палиці. З тварини знімали шкуру, а м'ясо варили у котлі. Після цього усі приступали до священної трапези, а перші шматки м'яса й нутрощі клали на землю на честь богів (приносили требу).
Окремо виконували жертвопринесення богу війни Арею. Щорічно біля святилища з насипом із встромленим в землю мечем скіфи приносили в жертву коней, кіз, овець. Іноді Арею приносилися і людські жертвопринесення. З сотні бранців обирали одного й підводили до вівтаря. Бранця заколювали, а кров спускали у спеціальну посудину. Кров'ю полоненого ворога поливали культове місце з мечем - святилище Арея. Потім жертві відрубували праву руку (правицю), підкидаючи її вгору до неба.
Заклик про допомогу
У скіфів існувала своєрідна традиція просити про допомогу - коли скіфу потрібні були помічники у якій-небудь справі, він заколював бика. Знімав з убитої тварини шкуру, а м'ясо варив у великому казані. Після цього розстеляв шкуру і сідав на неї, а перед собою ставив котел з м'ясом. Усі, хто погоджувався допомогти, ставали або сідали на шкуру і їли приготоване частування. Після вживання м'яса усі хто брав участь у ритуалі, відправлялися виконувати складну справу-доручення під проводом скіфа, котрий зарізав бика. У деяких іраномовних народів навіть збереглася приказка "сидіти на шкурі", що означає "шукати помічників".
Скіфські ворожбити
Коли скіфський цар хворіє, він запрошує у свій намет ворожбитів. Ті починають чаклувати біля вогнища, щоб дізнатися, "хто" чи "що" стало причиною хвороби вождя. Ворожіння проводилися за допомогою перекладання прутиків перед палаючим вогнищем. Після ритуалу ворожбити називають ім'я зрадника, котрий поклявся здоров'ям царя, а клятву не дотримав. Винного приводять до царя, і запрошують ще групу ворожбитів. Ті повторно проводять обряд, і якщо вина підтверджується, зрадника страчують. Якщо вина не підтверджується, то вбивають першу групу ворожбитів.
Похорони царя
Похорони царського скіфа, вождя проводилися за особливим ритуалом. Тіло померлого вкривали воском, а нутрощі наповнювали шафраном та іншими запашними травами (бальзамування). Потім його клали на віз і возили по всіх селах, котрі підпорядковувалися померлому правителю. Родичі, а також близькі царя на знак скорботи обрізали волосся, наносили на обличчя рани, а воїни протикали долоню лівої руки стрілою. При зустрічі похоронної процесії жителі поселень влаштовували ритуальний плач, пригощали поминальними стравами родичів і близьких царя. Його ховали у прямокутній могилі. Вбивали дружину, виночерпія, слуг, коня, щоб вони служили правителю в загробному світі. У могилу клалися також зброя, прикраси, дорогоцінний посуд. Над могилою насипали великий курган.
Обряд ініціації
Ще з народження хлопчиків виховували як справжніх воїнів - у колиску клали стрілу. Подорослішавши, юнак повинен був сам натягнути тятиву на лук, а у першому бою випити кров убитого ворога. Але був і ще один обряд ініціації, при якому юнаки отримували посвяту від духів. Для ритуалу робилося особливе спорудження з дерев'яних кілків, котре накривалося бичачими шкурами. В середину такого шатра ставився розпечений камінь. Посвячені заходили всередину, а жрець кидав на розпечене каміння насіння конопель. Юнаки під впливом випарів входили у священний транс і досягали стану зміненої свідомості, освячувалися, входили в екстаз, контактували з духами, отримуючи таємні імена (ім'янаречення) та здібності (екстрасенсорика, яснобачення). Пізніше цю практику використовували нащадки скіфо-сарматів - українські козаки-характерники.
Укладання миру
Цікавий у скіфів побутував ритуал укладення мирного договору. Кажуть, що писемності у скіфів нібито не було, тому мир, як і дружбу, вони скріплювали кров'ю. У чашу з вином зціджували кров, і занурювали у цю рідину меч, спис, стріли і сокиру. Після цього чаша з вином і кров'ю випивається. При цьому підноситься хвала головному божеству Папаю і жіночій богині Табіті. Папаю проголошують славлення, щоби дарував перемогу. Табіті - богиня жіночого вогнища, а домашнє вогнище символізує собою перехід до мирного, гармонійного життя.
Братчина
На привалі необхідно було обігрітися й приготувати їжу. Скіфи влаштовували братчину - так називалася колективна трапеза, котра, зазвичай, мала ритуальний характер. В степу дров немає, і тому, щоб розвести багаття скіфи заколювали бика. Відокремлювали м'ясо тварини від кісток, і виймали шлунок. Кістки використовували як дрова, попередньо обливши їх жиром. Бичачий шлунок наповнювали водою, а в воду клали м'ясо. Таким способом варили їжу, і зігрівалися в нічному степу біля багаття, викладеного з кісток вбитої тварини. Кров тварини розливали навколо кострища, віддаючи хвалу Табіті за даровану їжу. Частину того, що залишилося після трапези - брали з собою, укладаючи шматки м'яса під сідло.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
