Найвідоміші скіфські кургани України

Скіфські кургани — священна пам’ять наших пращурів, скіфських племен, з яких постала наша цивілізація. Український степ був рідною землею для них, а тому вона так рясно вкрита курганами - родовими усипальницями, пірамідами степу. Деякі з них були понівечені часом, а деякі збереглися через століття й вражають силою, монументальністю та величчю тих, хто там покоїться. Ми вирішили зібрати для вас найвідоміші скіфські кургани та коротко розповісти про них. 

Курган Товста Могила

Розпочати археологічну експедицію стежками пращурів-кочівників пропонуємо з кургану, розкопати який нині мріяв би чи не кожен археолог. Цей курган був відкритий Борисом Мозолевським у 1971 році біля села Покров, Дніпропетровської області. Під насипом (висота 8,6 м, діаметр 70 м) виявлено два поховання (одне пограбоване) скіфських вельмож зі слугами, кіньми й зброєю, металевий і глиняний посуд і понад 600 золотих прикрас. Особливо цінні — меч у золотом окутих піхвах, золота пектораль, оздоблена майстерними скульптурними зображеннями сцен з життя скіфів та анімалістичними сценами. Товста могила — важливе джерело з історії скіфського суспільства. Знахідки зберігаються в Музеї історичних коштовностей України (Київ).

«...Проте у 1971 році зібрати команду для дослідження Товстої Могили вдалося не одразу, — розповідає Любов Клочко, завідувачка науково-дослідного відділу «Історія ювелірного мистецтва в Україні» Музею історичних коштовностей України. — Археологи досліджують усі памятки, які потрапляють у зону «знищення». Завдання отримав молодий поет і позаштатний співробітник Інституту археології АН Борис Мозолевський».

Курган Товста Могила ще за стародавніх часів не раз відвідали грабіжники. Щоб знайти пектораль, потрібно було повністю зривати курган. Знахідки лежали на глибині 8,5 м від поверхні степу. Під насипом виявили два поховання: центральне — чоловіче, яке було пограбоване, та бічне — жінки й дитини. Знайдена зброя, посуд, золоті прикраси, могили коней, конюха та супровідних осіб (слуг) свідчили: Товста Могила — царський курган.

«Поховання скіф’янки-жриці та дитини (за версією науковців — молодшого сина скіфського царя, можливо, спадкоємця, бо влада переходила саме по лінії молодшого сина) археологи ретельно обкопали та краном «зірвали». Це дуже складна робота, — пояснює Любов Клочко, — але завдяки цьому сьогодні знаємо, як ховали скіфських аристократів ще дві з половиною тисячі років тому».

Але знайдена вціліла й «покрита золотом» камера не зупинила цікавості дослідників. 21 червня 1971 року, коли усі пішли на обід, Борис Мозолевський та Євгеній Черненко ретельно розчищали «долівку» перед входом до поховання чоловіка.

«Мій апетит розігрався настільки, що й цього мені було замало, — писав археолог. — Шансів на успіх у такій могилі майже не було, а я все говорив, що у ній буде щось незвичайне, таке велике і дуже блискуче. Я знайшов її. Розчищаючи долівку підземелля. Я знайшов за десять сантиметрів від того місця, де поралися грабіжники. Я відчув, як у серці солодко терпнуло. Я обережно відгорнув глину і побачив, як збл… снуло золото…»

То був відблиск найсенсаційнішої знахідки ХХ століття — пекторалі, нагрудної прикраси скіфського царя та шедевра елліно-скіфського мистецтва. Разом із пектораллю у короткому коридорчику, що сполучав поховальну камеру і вхідну яму, лежав залізний меч у золотих піхвах.

Докладніше про Золоту Скіфську Пектораль>>

Курган Солоха

Солоха (Могила-Знаменська) — одна з найбагатших скіфських царських могил 4 ст. до Р. Х., положена на південний захід від села Великої Знам'янки Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області, відкрита й досліджена М. І. Веселовським. Об'єм насипу — 52000 кубічних метри.

До розкопок Веселовського курган являв собою насип висотою 18 метрів з діаметром близько 100 м. У насипу знаходилися дві усипальні. В одній з них знаходилося поховання знатної жінки, виявилося, на жаль, розграбованим в давнину. В другій був похований вождь, його зброєносець, слуга, п'ять коней і конюший - виявилася недоторканою.

На останках, які ототожнюються з особою «царя», було знайдено п'ять пластинчастих браслетів: три на правій руці і два на лівій. Біля голови лежав бронзовий шолом і золотий гребінь. Легендарний Солохський золотий гребінь, знайдений А. А. Бобринським, зараз зберігається у фондах Ермітажу.

Поховання не були зроблені одночасно: через якийсь час після насипання кургану заввишки близько 15 метрів над похованням знатної жінки, частина насипу була знесена до підстави і вирита нова могила для скіфського вождя. Курган був складною спорудою, що включав колодязь зі сходами, 10-метровий коридор і похоронну камеру з трьома бічними нішами. Вождь був похований в найбільшій з трьох ніш, в цій же ніші був влаштований тайник з цінними речами. У дві інші ніші був складний поховальний інвентар. Потім насип був досипаний вже над обома могилами і збільшенмй в розмірах.

Знахідки кургану Солоха:

Докладний опис «Солохи» і знайдених у ній пам'яток є у книзі Анастасії Петрівни Манцевич "Курган Солоха" (1987).

Курган Гайманова могила

Гайма́нова моги́ла — скіфське поховання, яке відносять до категорії «царських» (поховання з великою кількістю коштовних прикрас та предметів побуту), біля села Балки Василівського району Запорізької області України, створення якого датують IV століттям до нашої ери. 

Гайманова могила найбільший насип у групі з 46 скіфських поховальних насипів поблизу села Балки. Походження назви (Гайманова) невідоме. Висота Гайманової могили 8-9 м, діаметр близько 70 м. Довкола могилу було обкладено крепідою з вертикальних плит з білого вапняка.

Дослідження могили проводилося науковцями Інституту археології АН України у 1969–1970 роках в рамках програми термінового археологічного дослідження майбутньої зони меліорації на півдні України. Створену для цього Північно-Рогачицьку (згодом Запорізьку) експедицію очолював досвідчений український археолог Василь Іванович Бідзіля. До складу експедиції входили також відомі українські археологи Б. М. Мозолевський (дослідник Товстої могили) та О.І Тереножкін (перший керівник Північно-Рогачицької експедиції).

Поховання розкрито і досліджено у 1969—1970 роках експедицією АН УРСР в рамках програми археологічного дослідження майбутньої зони меліорації на півдні України. Для цього була створена Південно-Рогачиська (пізніше — Запорізька) наукова археологічна експедиція, яку очолив археолог Василь Іванович Бідзіля.

Перш ніж приступити до дослідження Гайманової могили експедицією було досліджено більше 20 менших поховальних насипів, бо зазвичай найбільші поховання виявлялися пограбованими ще у стародавні часи. В цьому випадку 22 розкопаних поховання виявились повністю розграбованими.

В процесі розкопки самої Гайманової могили було знайдено чотири розграбованих поховання (2 чоловічих і 2 жіночих), в жіночому збереглися шкіряні черевики з золотими бляшками, а також 2 скелета, ймовірно, рабів без речей і скелет коня та декілька цінних дрібничок і ніша з предметами побуту, переважно посудом. Борис Мозолевський виявив потаємну камеру (тайник) в похованні зі значною кількістю цінних предметів. Експонати оповідають про високорозвинену культуру скіфів. Найцікавіша срібна з позолотою чаша, прикрашена рельєфними зображеннями скіфських воїнів.

Також знайдено амфори, бронзові котли, таця, жаровня, тарелі, відерця, ойнохоя з голівками сатира і сілена на ручці, 2 дерев'яні чаші з золотими оббивками, срібні глеки, 2 срібних ритона із золотими оковами у вигляді голів, барана лева та ін. На дні овальної катакомби знайдено понад 250 золотих прикрас, виконаних у скіфському звіриному стилі. Повне дослідження показало, що Гайманова Могила, скоріш за все, була скіфською родинною царською усипальницею.

Виявлення могили з золотими і срібними предметами побуту (більш 20 найменувань, не рахуючи дрібних прикрас і фібул) скіфських царів стало найбільшою знахідкою в історії археології Європи з 1912 року (розкопки Чортомлика). Чаша, ритони і срібні ковші Гайманової могили були відразу ж передані в колекцію Ермітажу для консервації. На думку дослідників, Гайманова могила, швидше за все, була родовою усипальницею представників скіфського царського роду.

Курган Куль-Оба

Курган Куль-Оба (Кульобська могила, "Куль-Оба" з тюркської - гора попелу) — скіфський Царський курган із тесаного каменю заввишки 10 метрів, біля села Куль-Оба, недалеко від Керчі (Крим). Курган вперше було розкопано 1830 року в період так-званої «золотої лихоманки» - змагання між офіційними археологами й копачами-«дикунами». В кургані Куль-Оба було поховання вождя скіфського племені, що жили біля Пантікапею. Знайдені речі свідчили про впливи скіфського мистецтва на вироби грецьких ремісників, а також про вплив грецької культури на побут скіфських можновладців.

За пізніми описами, ритуал поховання вождя мав тривалий термін. Тіло бальзамували, прикрашали і везли колісницею повз скіфські поселення. Підлеглі голосили, дряпали власні обличчя на знак жалоби. В цей час готували комору для поховання. В кургані Куль-Оба комора вирита в землі та зміцнена кам'яними брилами на кшталт грецьких склепів. Кам'яні брили склепу і використали для будівництва відставні моряки в Керчі.

В поховальній коморі знайшли кістяк вождя на колісниці в багатому вбранні. На голові — повстяний капелюх скіфів, прикрашений золотою діадемою. На шиї — золота гривна (вага якої сягала 461 грам). Зброя померлого була в особливому відділку. Її дерев'яні частини прикрашали тонкі золоті пластини з кабуванням. В потойбічний світ володарю дали жінку, кістяк якої поклали у дерев'яний саркофаг з деревини кипарису. Серед оздоб саркофагу — пластинки зі слонової кістки з рельєфами на міфологічні та побутові теми з життя скіфів.

Одяг жінки прикрашали золоті бляшки, парадний поховальний костюм доповнювали золоте кольє, гривна (вага якої сягала 731 грами і перевищувала вагу чоловічої гривни). Поряд поклали ще бронзове дзеркало, два золоті браслети, металевий глечик зі сплаву золота і срібла.

В похованні також знайдені:

• кістяк слуги
• зброя слуги
• два срібних тази
• бронзові котли для варки м'яса
• керамічні амфори (ймовірно з вином та їжею).
• кістяк коня володаря.

Серед випадково збережених в кургані шедеврів античного ювелірства світового значення — глечик (сплав золота і срібла) з 4 сценами скіфського побуту:

Глечик виробили не раніше 5 століття до н. е. зі сплаву золота зі сріблом грецькі ювеліри на замову скіфського володаря. В декорі посудини поєднані грецькі візерунки та сцени побуту скіфів у техніці рельєфу. Ніжка посудини виконана і припаяна окремо. Побутові сцени:

• доповідь володарю-вождю (бесіда?)
• створення лука
• лікування зуба
• бинтування ноги.

Скіфи-вояки бородаті (неголені) з нестриженим волоссям, одягнені у кафтани з поясами, шаровари і м'які чоботи зі шкіри. Деякі мають капелюхи типу башлик. Дослідників і глядачів дивують реалізм сцен, далекий від урочистостей, правдиве відтворення фігур, облич і деталей одягу, які багато чого розповіли про поведінку та побут скіфів.

Ще одним шедевром ювелірного мистецтва, є золота бляшка зі сценою побратимства скіфів:

Курган Чортомлик

Чортомлик — великий скіфський курган (висота 20 м, діаметр — 350 м) кін. 4 ст. до н. е., розташована за 22 км на північний захід від Нікополя (Дніпропетровська область) біля села Чкалове.

Досліджувала курган експедиція Імператорської Археологічної комісії під керівництвом відомого археолога І. Є. Забєліна у 1862 — 1863 роках.

Об'єм насипу кургану — близько 82000 метрів кубічних. Тут відкрито поховання скіфського царя і цариці та рабів чи воїнів, скелети коней, багато золотих і срібних оздоб та зброї.

Найціннішою знахідкою є срібна ваза-амфора, на фризі якої зображено скіфів, що приборкують диких коней. Знайдені мистецькі об'єкти належать до найкращих творів давньогрецького ювелірного мистецтва; зберігаються в Ермітажі (Санкт-Петербург).

Детальніше про Чортомлик>>

Мельгунівський курган (Лита Могила)

Лита Могила – скіфський царський курган 2-ї половини VII століття до н. е., розкопаний 1763 року біля села Копані Знам’янського району, Кіровоградської області. На глибині 2-х метрів під кам’яними плитами було знайдено залізний меч з окутим золотом руків’ям та вкритими золотою платівкою дерев’яними піхвами, прикрашеною зображеннями фантастичних тварин у передньосхідному стилі, срібні деталі від асірійського палацевого табурету, золота діадема, 17 масивних золотих платівок із зображенням орла з петлями на звороті, платівки з зображеннями мавп, птахів, бронзова застібка з голівками левів на кінцівках і 40 бронзових наконечників стріл.

Пам’ятка має видатне значення, оскільки це єдиний відомий на сьогодні скіфський царський курган того часу в Північному Причорномор’ї. Курган датований 650–600 рр. до н. е.

Олександропільський курган

Олександропільский курган — скіфський курган IV століттям до нашої ери, один з великих «царських» курганів Північного Причорномор'я, що знаходився у Дніпропетровській області. Серед місцевого населення курган відоміший під назвою Лугова могила.

Курган розташований у села Олександропіль, на схід від річки Базавлук в Солоня́нському райо́ні Дніпропетровської області. Координати - 47.99036, 34.42942.

Висота кургану становить 21 метр, діаметр 101 метр. Поховання знатних осіб у двох камерах-катакомбах пограбовані ще в давнину. Збереглися: в насипу залишки колісниці; могила коня поблизу центральної камери. Тут виявлені золоті і срібні високохудожні прикраси, парадна зброя, рідкісне зображення шанованої скіфами змієногої богині, дочки Борисфена (Дніпра). У кургані знайдено останки поховання рабів, а також ще 14 коней у дорогоцінній збруї зі срібними і бронзовими прикрасами. У кургані була знайдена пара срібних нащічників, що зображують молодого скіфа, який переслідує зайця. Деякі науковці вважають, що це зображення перетинається із текстами Геродота про битву персів зі скіфами, що не відбулася, через те, що скіфи захопилися полюванням за зайцем, що пробігав перед їхнім бойовим ладом.

Первинні досілдження проводилися під керівництвом А. Терещенка у 1852—55 роках. Основні дослідження кургану проведені О. Люценком у 1855–1856 роках, під час яких курган був повністю розкопаний.

Олександропільський курган був першим великим скіфським курганом, що спеціально розкопувався із науковими цілями. Оскільки передбачалося, що курган знаходиться в Герросі, області поховання скіфських царів, і прекрасні речі, знайдені селянами напередодні розкопок вказували саме на скіфську приналежність кургану, ставилося завдання дослідження саме гробниці скіфського царя. Вперше досліднику ставилося в обов'язок ведення журналу з докладними описами щоденних робіт. Протягом 1852–1855 роках А. В. Терещенко і О. Є. Люценко повністю розкопали насип, а в 1855–1856 роках О. Є. Люценко досліджував численні підземні споруди.

На жаль, А. В. Терещенко виявився непридатним для розкопок, вельми ними обтяжувався і за кожної нагоди займався поїздками, результатом чого стала поява «Нарисів Новоросійського краю» та статті про кургани і кам'яних баб. Ведення щоденного журналу (нинішнього польового щоденника) звелося до формальних записів про проведені за тиждень роботи, що складалися заднім числом, малозмістовних і невиразних, з вкрай невизначеними, інколи прямо протилежними, координатами знахідок. В цілому досить непросто зорієнтуватися в послідовності. У результаті немає виразного уявлення про гігантську крепіду кургану, існування кам'яного панцира, який покривав поверхню кургану, ледве вгадується.

Вже у 2004 році вдалося відкрити залишки прикурганної тризни кургану, де вперше випала можливість її дослідження в повному обсязі, оскільки в наслідок унікальних обставин залишки тризни виявилися двічі законсервованими. Дослідження тривали 6 польових сезонів з 2004 по 2009 роки.

Нечаєва Могила

Нечаєва Могила (Гегелина Могила) — скіфський курган IV століття до нашої ери, поблизу села Лукіївка Нікопольського району Дніпропетровської області. Сьогодні це найвищий в степовій смузі Євразії скіфський курган. Нині його висота становить 15,1 м, а на початку XX століття він був на 3-3,5 метри вище. Координати - 47.91031, 34.49089.

Інколи Нечаєву могилу також називають Гегеліной. У 90 роках XX століття завідуючим відділом археології та давньої історії Нікопольського краєзнавчого музею Василем Шатуновим був встановлений факт листування одного з членів сім'ї Нечаєвих з поміщицею Гегеліной. По всій видимості, Гегеліни були сусідами Нечаєвих, а древній курган раніше знаходився на землі, що їм належала. Звідси й походить одна з його назв — Гегеліна Могила. Нечаєві могли купити цю землю у Гегеліних ще до другої половини XIX століття, після чого за розташованим на ній курганом закріпилася пізніша і поширеніша назва — Нечаєва Могила.

У XIX столітті провести розкопки Нечаєвої могили збиралися Іван Забєлін та Д. І. Яворницький, проте поміщики і великі землевласники Нечаєва, на території володіння яких знаходився курган, не давали дозволу на проведення відповідних робіт. По завершені другої світової війни приступити до дослідження Нечаєвої могили планували такі видатні археологи того часу як А. І. Тереножкін і Б. Н. Мозолевський, проте розкопки так і не були розпочаті. І понині курган Нечаєва могила залишається недослідженим. 

Нині на місці кровопролитних боїв біля підніжжя стародавнього кургану встановлено пам'ятник загиблим воїнам.

Курган Огуз

Огу́з — курган скіфського царя IV століття до н. е. біля селища міського типу Нижні Сірогози Нижньосірогозького району Херсонської області. Найбільший курган причорноморського степу, був розташований біля важливого давнього перехрестя Лівобережжя, дата спорудження кургану: 330—310 роки до нашої ери. У різні часи досліджувався археологами Миколою Веселовським, Вадимом Ротом, Олександром Лєсковим та Юрієм Болтриком.

Згідно з дослідженнями Болтрика, з великою ймовірністю, Огуз може бути усипальницею нащадка скіфського царя Атея. Отримані під час досліджень знахідки прикрашають скіфські колекції російського Ермітажу та Національного музею коштовностей України.

За часів Миколи Веселовського Огуз являв собою гігантський насип понад 20 метрів висотою і більше 380 метрів в окружності. Микола Веселовський, як досвідчений дослідник курганів Причорномор'я, зазначав: «Від Бердянська до Сірогоз (тобто протягом 187 верст), і на південь від цієї лінії я ніде не зустрічав кургану таких розмірів і такого стрункого». Курган був оперезаний насипним валом, а між ними був рів глибиною понад 2 метри. Лише об'єднані зусилля археологів чотирьох поколінь дозволили скласти повну картину будівництва цієї видатної поховальної пам'ятки. Отже, курган містив: центральну поховальну будову зі ступінчастим склепом і пов'язані з цією будовою могили вартового й чотирьох коней, а також Північну й Південну могили, впущені до вже наявного насипу.

Насип кургану, об'ємом 140 тисяч м³ (за іншими даними — 117 тисяч м³), був зведений з дернових блоків у декілька підходів. Основний будівельний матеріал кургану — блоки з дерну — довозився із долини Сірогозької балки, розташованої за 3—5 кілометрів від місця робіт. Курган оточувало кільце крепіди з вапняку, який довозили, ймовірно, з берегів Дніпра за 50 кілометрів. Для крепіди й склепу було доставлено близько 5 тисяч м³ каменю. Крепіду було укладено на схилі насипу, а на деякій відстані від неї насип оточував великий рів, діаметр якого 125—130 м, ширина 4—6 м, глибина до 3,5 м. Глина, яка викидалася із рову, укладалася ззовні й слугувала підмурком зовнішнього валу.

Центральна поховальна будова кургану складалася з вхідної ями з чотирма нішами по кутах і сліпим ходом, довгого підземного коридору, величезного квадратного в плані котловану, у стінках якого містилися три ніші. До котловану вели два спуски-пандуси. У його центральній частині було збудовано кам'яний склеп площею близько 41 м². Слід зазначити, що в поховальних пам'ятках Скіфії кам'яні склепи невідомі. За архітектурними особливостями склеп Огуза можна віднести до тих боспорських склепів, які будували давні греки. Очевидно й склеп Огузу будували наймані грецькі майстри.

При закінченні досліджень кургану, 1981 року, було віднайдено окрему кінську могилу, що знаходилася на захід від котловану на стежці в тілі кургану. Могила лишалася незакладеною до моменту кінцевого формування насипу. Тут було поховано чотирьох коней — троє прикрашені золотою вуздечкою й осідлані, на грудях у двох бронзові бляхи, четвертого коня загнуздано культовою вуздечкою з ікол тварин і неосідлано.

Цілком вірогідно, що ці коні призначалися для слуг, похованих у нішах центральної поховальної будови (у північній ніші — поховання жінки, у західній підлітка й дорослого, можливо, жінки, східна ніша була порожня). Коня з культовою вуздечкою слід, напевно, співвіднести з цією порожньою нішею, решту ж коней з похованнями супроводжуючих осіб із північної та західної ніш, причому кінь без нагрудника, ймовірно, призначався підліткові.

Це кінське поховання, що збереглося неушкодженим, дає можливість пояснити та реконструювати знахідки комплектів кінської амуніції з підземного коридору — дромосу, здобутих самовільними розкопками селян. До того ж золоті набори вуздечки з окремої кінської могили й дромосу були абсолютно ідентичні й різнилися тільки за наявністю золотих нагрудних прикрас, що було зумовлено безпосередньою близькістю до основного поховання.

На жаль, ще у давнину склеп було двічі пограбовано і тому прикраси кінської вузди стали єдиною компенсацією археологам за нелегку працю.

Курган Велика Цимбалка

Велика Цимбалка — скіфський курган на правому березі річки Білозерки біля західної околиці села Велика Білозерка Великобілозерського району району Запорізької області. Входить до групи курганів Цимбалка. Курган датований IV сторіччям до н. е.

Єпископ Гермоген писав, що ця могила була обложена великим камінням, які у 1820 році пішли на будівництво Преображенської церкви. За ним, могила названа на честь якогось багача і знахаря Михайла. Цимбалом його прозвали ще й тому, що він грав на цимбалах.

Останнім часом зустрічається також назва кургану — «Цимбалова Могила».

Досліджувала курган 1867—68 експедиція Імператорської Археологічної комісії під керівництвом відомого археолога І. Є. Забеліна.

Курган був 15 метрів заввишки і близько 300 метрів в окружності. Об'єм насипу — 32000 кубічних метри. У насипі кургану відкрито центральне поховання і поховання 6 коней. Збруя 4 коней була срібною, двох інших — золотою.

Інтерес становлять 2 довгі золоті налобні пластини: одна з фігурою змієногої богині, друга прикрашена двома грифонами, що стоять на задніх лапах, а також 2 пари нащічників у вигляді листа, що закінчується стилізованим зображенням голови дельфіна.

Крім того, знайдено наконечники стріл, залишки панцира, бронзові набори вуздечок. В наш час ці поховання датовано IV–III ст. до н. е. і віднесено до могил царської знаті.

Сьогодні, поле з розташованими на ньому курганами повністю розоране. Задернованими залишаються кургани № 1 (Велика Цимбалка) та вершина насипу № 2 (Мала Цимбалка).

Діїв курган

Діїв курган (також зустрічається Дєєв та Діївський) — поховання скіфського вельможі, біля села (зараз селища міського типу) Нижні Сірогози Херсонської області України, створення якого датують другою половиною IV століття до нашої ери. Досліджувався 1891 та 1897 М.І. Веселовським та К. Є. Думбергом. Висота близько 4,2 метрів. Був охоплений ровом. Обсяг насипу від 2400 до 4200 метрів кубічних.

Знахідки у боковій могилі кургану викликали величезний інтерес у фахівців - адже після царського поховання у Чортомлику це було перше незаймане поховання шляхетної скіф'янки, виявлене у степах Нижнього Подніпров'я.

Враховуючи порівняно незначну висоту кургану (4,2 метри), багатство супроводжуючого начиння є разючим. Тут було знайдено бронзове дзеркало; дев'ять золотих перснів з плоским щитком; пластинчастий золотий браслет; пара золотих сережок у вигляді сфінкса на п'єдесталі, до якого на сплетених ланцюжках привішені фігурки каченят без лапок; кількасот золотих пронизок, ґудзиків і бляшок з різноманітними зображеннями. Це прямокутні бляшки з профільним зображенням грифона, що лежить, круглі бляшки різного діаметра з зображенням Медузи Горгони, жіночого обличчя у фас і профіль, чоловічого обличчя у профіль, різноманітних масок і так далі.

Знайдені у Дієвому кургані також трикутні бляшки, прикрашені пуасонним орнаментом, і фігурні бляшки з рослинним орнаментом. Дуже цікавою є золота платівка (збереглася не повністю), на якій у профіль витиснене зображення фантастичної тварини гіпокампа з головою собаки, крилами й хвостом, загнутим у трубочку.

Справжнім шедевром скіфо-античного прикладного мистецтва є золоте намисто, складене з подвійних напівкуль, прикрашених гравіруванням, що чергуються з витонченими фігурними бляшками, облямованими сканню. Зовнішні краї цих бляшок прикрашені квітками, а в центрі в одному випадку знаходиться качечка, в другому - квітка, що складається з розетки на три-, чотирипелюстковій чашечці, поруч з якою знаходиться ще одна розетка. Від фігурних бляшок та подвійних напівкулях звисають жолудеподібні привіски. Крім того, у Діївському кургані було знайдено ще одне золоте намисто з пронизок та великих жолудеподібних привісок.

Ряд знахідок з Дієвого кургану вчені вважали прикрасами святкового головного убору. Реконструкція його має вигляд невисокої шапки з плоским верхом, що трохи розширюється догори. До парадного головного убору належать золота обойма із звисаючими краплевидними привісками, золоті платівки, прикрашені вишуканим рослинним орнаментом, вузька золота стрічка з мигдалевидними привісками, піднятими на гачках. Очевидно, головний убір прикрашали також 24 золоті бляшки у вигляді фігур танцюючих вакханок; деякі з них тримають в руці меч, інші - тірс.

Багато прикрас з Дієвого кургану мають прямі аналогії у Чортомлику, а також у Гаймановій Могилі, що дозволяє датувати описаний курган серединою - другою половиною IV ст. до н. е.

Краснокутський курган

Краснокутський курган – один з поховальних пам'ятників скіфської знаті, поблизу села Григорівка, Солонянського району Дніпропетровської області. Датується кінцем ІІІ – поч. IV ст. до н.е.

Краснокутський курган, був розкопаний у 1860 р. під наглядом Івана Єгоровича Забєліна. Розкопки проводилися за дорученням і на кошти Імператорської археологічної комісії. У 1981 році вийшла монографія Г. І. Мелюкової "Краснокутський курган", де були проаналізовані всі групи джерел з історії Краснокутського кургану - архівні дані, відомі публікації та дослідження, але в першу чергу - речова колекція.

Курган розташований на правому березі Дніпра, по дорозі з Дніпропетровська в Нікополь біля Краснокутської станції (ст. Канкріновка), на піднесеній степовій місцевості. Поблизу цього кургану на захід стояв інший курган меншої величини, що відноситься, як показали розкопки І. Є. Забєліна, до епохи бронзи. За своїм географічним положенням Краснокутський курган входить до групи правобережних степових курганів Нижнього Придніпров'я, до яких належать кургани скіфської знаті, такі як Чортомлик, Олександропольскій, Кам'яна могила, Близниця Слоновська, Близниця Томаківська, 1-й та 2-й Лемешеві кургани, та до курганних могильників рядового скіфського населення: Кутського, Білозерського, Нікопольського, Кічкаського.

Насип кургану по величині поступалася розмірами багатьом іншим царським курганам. Висота його була рівна 8,5 м, діаметр по підошві – 64 м, окружність – 191,7 м. Схили насипу були крутими, особливою крутизною відрізнявся північний схил, що характерно для всіх степових скіфських курганів. Вершина насипу являла собою досить рівний майданчик близько 15 м в діаметрі.

Похоронна камера, в яку вів коридор, являла собою кругле підземелля, що обвалилося, і мала близько 5,3 м в діаметрі. За проваленою зверху материкової товщею І. Є. Забєлін визначив висоту катакомби. Вона досягала 2,13 м. Дно знаходилося в пласті червоної глини і було на 0,71 м нижче дна вхідної ями. Катакомба була пограбована і на дні в безладі знайдені наступні предмети: кілька бронзових стріл, залізних наконечників списів, уламків мечів; 3 уламки чорнолощеної судини, бронзове кільце з емаллю, що розклалася (можливо, ніжка срібної посудини), уламки мідних речей і серед них прикраси у вигляді виделки; кістяні руків'я від чотирьох ножів. Серед речей знаходилися уламки людських і кінських кісток. Грабіжники не стали чіпати лише амфори, які стояли в ряд біля східної стіни катакомби. Їх було вісім, і майже всі мали висоту 0,8 м. Амфори були розчавлені землею при руйнуванні зводу катакомби.

Згідно знахідок, зроблених на дні поховальної ями, головне поховання Краснокутського кургану належало чоловікові. Чи були при ньому якісь супроводжували його поховання, визначити неможливо. Небіжчик в катакомбі Краснокутського кургану був похований головою на захід або з невеликим відхиленням від цього напрямку.

Незайманою грабіжниками виявилася в Краснокутському кургані могила коней. Вона була розташована на південний захід від вхідної ями на відстані 2,13 м від неї. Ця могила являла собою чотирикутну яму, орієнтовану по довгій осі з півночі на південь. Довжина її дорівнювало 2,76 м, а ширина 2,3 м.

Також в кургані було знайдено: залишки возів, бронзові навершя, нашивні бляшки, підвісні круглі бляхи, дзвіночки, вудила, псалії, вудильні бляхи, бронзові накінечники стріл, речі з кінської могили, вудила і псалії, срібні прикраси вудил.

Курган Козел

Козел — скіфський курган біля села Новоолександрівка у сучасному Нижньосірогозькому районі Херсонської області. Козел – назва кургану (надмогильного пагорба) одного з членів родини царя Скіфії 2-ї пол. 4 століття до н. е. Пагорб розташовано за 1 км. на південь від с. Новоолександрівка. Досліджений 1865 р. І.Є. Забєліним. Насип (заввишки 14 м.) розкопано частково. Відкрита катакомба глибиною 9,6 м., по її кутах розміщено 4 камери. Поховання пограбоване, збереглося лише кілька золотих ґудзиків та одна пластинка з профільним зображенням голови Афіни Паллади в шоломі з маскою лева. На захід від катакомби знаходилися три ями, перекриті деревом, в них були покладені 11 коней в бронзових та срібних вуздечкових оздобах. У трьох з них були золоті окуття сідел, у двох – бронзові нагрудні прикраси. Біля коней поховано двох конюхів, їхні могили були перекриті дошками, розписаними червоною та блакитною фарбами.

Курган досягав 14 метрів у висоту і близько 320 метрів в окружності. Могила датується другою половиною IV ст. до н.е. Вхідна яма глибиною 9,6 м закінчувалася чотирма катакомбами, розміщеними в її кутах. Але, на жаль, могила виявилася повністю пограбованою через хід, пробитий у північній частині насипу. Окремі людські кістки, шматки іржавого заліза, уламки кераміки, кілька золотих ґудзиків і одна кругла золота бляшка з рельєфним зображенням профілю голови Афіни у шоломі з маскою лева позаду — оце і все, що вдалося знайти І. Є. Забеліну в центральній могилі величезного кургану Козел.

Однак, на щастя, до розкопу дослідника потрапила ще одна могила. На захід від центрального поховання знаходилася яма з трьома відділами, де були поховані 11 коней, які, згідно зі скіфськими віруваннями, мали супроводжувати господаря кургану у потойбічному житті. 5 коней були поховані у бронзових вуздечкових наборах, а 6 — у срібних. Крім того, на трьох конях були знайдені залишки сідел, а саме — золоті фігурні та чотирикутні платівки — окуття передньої та задньої луки сідла. Майже усі срібні та бронзові вуздечкові набори виявилися однотипними. Вони складалися з пластинчастих фігурних налобників, прикрашених гравіруванням та скульптурною головою звіра, вуха якого стирчать, а паща відкрита. До набору належать також фігурні орнаментовані нащічники з зображеннями птахів, почасти вирізаних контурною лінією, а почасти виконаних гравіруванням, круглі бляшки — ґудзики з вушком на зворотному боці, пронизки у вигляді зрізаного конуса. Аналогічні вуздечкові набори Забелін знайшов у Чортомлику, пізніше вони траплялися і в інших курганах скіфської знаті, тому читач ще зустрінеться з ними.

Найоригінальнішими виявилися срібні, прикрашені гравіруванням бляшки свастикоподібної форми, які складені з чотирьох голівок тварин, розміщених довкола круглої центральної випуклості, а також бронзовий налобник, прикрашений голівкою коня з піднятими вухами. Два коні, крім вуздечкових наборів, мали бронзові шийні та нагрудні прикраси, що складалися з круглих і серповидних плоских бляшок і дзвіночків, поєднаних за допомогою залізних ланцюжків.

У західному та східному боках кінської могили було знайдено два людські поховання. Очевидно, тут були поховані конюхи. Біля них лежали залізні ножі з кістяними руків'ями, бронзові вістря стріл і залізна пряжка.

Координати - 46.95553, 34.40751.

Бердянський курган

Бердянський курган - найбільше скіфське поховання Північного Приазов’я. Розташований на околиці села Нововасилівки, що нині в межах міста Бердянська, Запорізької області — на високому правому березі річки Берди.

Досліджувати цю могилу розпочали у 1977 році. Під насипом робоча група відкрила одразу три одночасні гробниці, датовані І–ІІ чвертю IV ст. до н. е. Центральне поховання має найглибшу, з усіх відомих нині, вхідну яму — 15 метрів. Звели курган для скіфського аристократа, можливо, воєначальника вищого рангу. У стінки підземної камери центральної гробниці були вбиті залізні гаки, на яких розвішані предмети одягу, а меч з плакованим золотом руків’ям, бойові пояси з сагайдаками, дротики, клевці, спорядження бойового коня, мабуть, лежали при небіжчикові. При вході археологи виявили залізний панцир, меч та вістря до списа, які, за припущеннями, належали охоронцю. А біля амфор та посудин для вина було поховано третього небіжчика — виночерпія. Додаткова північна гробниця мала господарче призначення, а східна — могила знатної жінки у супроводі юного слуги.

«Дуже цікаво, що у чоловічому похованні знайшли жіночі прикраси та головний убір, — додає Любов Клочко. — Вважаємо, що це — дарунок дружини. Дарунок не простий: головний убір відігравав важливу роль у костюмі, розказував, чим займалася жінка, та уособлював її статус».

Золоті пластинки із зображеннями грифонів, сфінксів, сцени «братання», дерев’яні чаші з золотими оббивками, озброєння — знайдені в Бердянському кургані артефакти нині перебувають у колекції Музею історичних коштовностей України.

Мелітопольський курган

Ми не згадали б про це поховання, якби навесні 1954 року власник будинку № 45, що на вулиці Першотравневій міста Мелітополя, не надумався копати колодязь. Але замість благ природних натрапив на матеріальні. Оглядати знахідку взялися співробітники Мелітопольського краєзнавчого музею, але коли побачили золоті пластини, то звернулися до Академії наук.

«Досліджувати курган під керівництвом Олексія Тереножкіна з Інституту археології АН вирушила ціла експедиція, — зазначає Любов Клочко. — Після тривалої перерви це дослідження стало першим в офіційних розкопках курганів». Звели могилу із глиняних вальків, до початку розкопок її висота сягала восьми метрів. Усередині виявили дві усипальні: жінки і чоловіка, але зроблені в різний час. Першою поховали жінку, що бувало дуже рідко, — продовжує експерт. — Це, мабуть, була жриця, адже біля неї виявили супровідне поховання служниці. У могилі знайдено понад три тисячі золотих пластинок — символів культу плодючості й знаків захисту від злих сил, які прикрашали її головний убір та одяг».

Поховання було частково пограбоване, археологи так і не знайшли традиційних для скіф’янок знімних прикрас. У чоловічому похованні натрапили на велику золоту пластину, — обивку горита (футляра для лука і стріл).

На ній вміщено рельєфні сцени, що ілюструють міф про Ахіла. Його вважали неперевершеним лучником, отже його образ був близьким скіфам-воїнам, які у давньому світі прославилися саме як стрільці з лука. Про цю знахідку Олексій Тереножкін сказав: «Лежить переді мною ермітажна річ». Подібні пластини уже знаходили у ХІХ столітті у курганах Чортомлика (нині в Ермітажі, Санкт-Петербург, РФ) та на початку ХХ-го в Іллінецькому (на жаль, загублена). Усі ці мистецькі об’єкти належать до найкращих творів давньогрецького ювелірного мистецтва. Любов Клочко пояснює: «Пластина з Мелітопольського кургану — одна із чотирьох, але вона була зроблена першою: тут найчіткіші зображення, надзвичайно виразні образи, змальовані грецьким майстром».

Список використаних джерел:

1. Мозолевський Б. М., Товста Могила — видатна пам'ятка Скіфії // Археологія. — 1972. — № 5. — С. 72-82.
2. Мозолевський Б. М., Синтез скіфо-античної думки. До інтерпретації пекторалі з Товстої Могили // Всесвіт. — 1978. — № 2.
3. Мозолевський Б. М., Товста Могила. — К.: Наукова думка, 1979. — 251 с.
4. Мозолевский Б. Н., Скифские курганы в окрестностях г. Орджоникидзе на Днепропетровщине // Скифия и Кавказ. — Киев: Наукова думка, 1980.
5. Мозолевський Б. М., Скіфський степ. — К.: Наукова думка, 1983.
6. Мозолевський Б. М., Кургани вищої скіфської знаті і проблема політичного устрою Скіфії // Археологія. — 1990. — № 1.
7. Бидзиля В. И., Болтрик Ю. В., Мозолевский Б. Н., Савовский И. П., Курганный могильник в урочище Носаки // Курганные могильники Рясные Могилы и Носаки. — Киев: Наукова думка, 1977.
8. Тереножкин А. И., Мозолевский Б. Н. Мелитопольский курган. — Киев: Наукова думка, 1988.
9. Мозолевський Б. М. Знак Скіфії // Розбудова держави. — 1992. — #4.
10. Мозолевський Б. М. Скіфський степ. — К.: Темпора, 2005.
11. Ю.В Болтрик. Могили скіфських царів другої половини IV ст. до н. е.
12. Ю.В. Болтрик. Огуз — курган на ключовому роздоріжжі Скіфії (пошук Херсонеського сліду)
13. Лєсков Олександр Михайлович. СКАРБИ КУРГАНІВ ХЕРСОНЩИНИ. Київ, 1974 р.
14. Археологія Української РСР у 3-х томах.
15. Великая Степь в античных и византийских источниках. Под ред. А.Е.Гаркавица.
16. Тереножкин А. И. ПРЕДСКИФСКИЙ ПЕРИОД НА ДНЕПРОВСКОМ ПРАВОБЕРЕЖЬЕ (1961)
17. Тереножкин А. И. Скифский мир (1975)
18. Тереножкин А.И. Скифы и сарматы (1977)
19. Терножкин А.И. Киммерийцы (1976)
20. Віктор Петров. Скіфи. Мова і етнос (1968)
21. М.И. Артамонов. Сокровища скифских курганов.
22. Евгений Яровой. Тайны скифских курганов.
23. Мелюкова А.И. Краснокутский курган. — М.: Наука, 1981. — 112 с.
24. С.С. Черников. Загадка Золотого кургана. Где и когда зародилось «скифское искусство».

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"