У 2020 році в горах на Верховинщині, спускаючись з полонини Глистовата в хутір Перкалабу, на кордоні з Румунією, мандрівники виявили брили каміння з викарбуваними на них чудернацькими знаками-петрогліфами. Вони стали відомі широкій громадськості після публікації фото у соцмережах. Згодом новина потрапила до українських ЗМІ.
Ось як про цю знахідку розповів один із учасників групи, Владислав Корсунь, який ходить в гори з 1978 року та обійшов Карпати як кажуть "вздовж і поперек":
"Мали маршрут на 4 дні. І коли вже йшли назад зустріли лісників. І нам пояснили є ближня дорога в село через ліс. І ми пішли через ліс, через буреломи й натрапили на камінь, чисто випадково".
Ще один учасник групи, гірський рятувальник Василь Фіцак розповідає:
“Спочатку випадково знайшли один камінь з якимось містичним знаком. Потім за декілька метрів знайшли іншу брилу, де було вже більше цих знаків. Нас вразили ці написи”.
Камені поросли мохом і написи чудом вдалось розгледіти. Досі немає одностайної думки, що це за символи, яка їх приналежність та датування. Деякі вчені прокоментували знахідку. Зокрема археолог і музикант Павло Нечитайло сказав:
«Петрогліфи – дуже небезпечний матеріал для дослідження. Архаїчні, на наш сучасний погляд, зображення, які не перекриваються культурними шарами важко датувати. Але тут ми бачимо, в основному, хрестоподібні зображення, що з великим відсотком вірогідності можна віднести до часів поширення і утвердження християнства в цих місцях»,.
Історик та археолог Тарас Ткачук також зауважив:
«Був у церкви такий період з восьмого по дев’яте століття – іконоборці. Потім їх заборонили, на них були сильні гоніння, вони ховалися по різних землях. Деякі історики вважають, що були вони в Карпатах і десь у наших землях. Не виключено, що це якраз зображення іконоборців. Ще був другий рух в Х-XV століттях на Балканах – богоміли. Вони так само полюбляли різноманітні зображення на скелях. Чи зображували вони хрести – це питання. Але там є не тільки зображення хрестів. Наскільки я бачив по фото, то є ще зображення трохи інші».
Історик Олександр Алфьоров висловив свою думку:
Це "межові знаки"- вони наносились на знані або гарно видимі камені на межах володінь. Малюнки, очевидно, слід датувати 14-17 ст. Підтвердженням цього є от ці хрести на ніжках - дуже популярний межовий символ, який навіть має свою назву "стол" - в контексті престолу. Цей знак на камені кількаразово еволюціонує, що демонструє змінність поколінь власників і набуття ділянок, що він, власне і розмежовував. Вітаю, хороша знахідка, її слід запроваджувати до наукового обігу.
З того часу мегаліти ніхто так і не досліджував. Подальша доля їх невідома. Принаймні ми не знайшли жодної публікації чи згадки у відкритих джерелах.
Яка наша думка?
Перш за все хочемо зазначити, що кожна з вищеперелічених версій хоч і заслуговує на увагу, але є непереконливою. Символи ранньохристиянського мистецтва дуже добре відомі, вивчені і систематизовані дослідниками. Насамперед, це: птахи, якір, човен, виноградна лоза, пальмова гілка, хризма, різноманітні монограми та інша Біблійна символіка Старого/Нового завітів.
Взагалі, розглядати багатовікову мегалітичну карпатську спадщину з позиції значно молодшого за віком християнства, яке в минулому вело активну боротьбу з язичництвом та асимілювало чимало його рис (звідси такий культурний феномен як "двовір'я", яке власне й поширювалося цими болгарськими старообрядниками, переслідуваними канонічною церквою), є дещо некоректним. Ба більше, датувати подібні пам'ятки XIV-XV століттям без попереднього комплексного підходу та аналізу - це фактично применшувати їх унікальність та історичну цінність, а разом з тим применшувати охоронний статус пам'яток.
Аби дослідити і датувати подібні пам'ятки, треба бути спеціалістом щонайменше з декількох областей, а саме:
- А) Експертом з мегалітів, професійним археологом. Мати в запасі не один виїзд на об'єкт, не одну експедицію на скельні комплекси, городища, святилища. Мати у своєму заліку з десяток відкритих та витлумачених петрогліфів.
- Б) Експертом з дохристиянських символів, культури, історії, традицій і релігії, зокрема давньослов'янської. Така людина має самотужки систематизувати всю язичницьку символіку та етнологію, зокрема знати давньоукраїнську міфологію, бути незаангажованою щодо різних релігій (чи то християнської, чи то язичницької, чи будь-якої іншої - однаково їх розуміти, сприймати, поважати).
- В) Експертом з мовознавства, докириличної і рунічної писемности. Розбиратися в логографічному, піктографічному, ідеографічному письмі. Мати систематизовану базу усіх пам'яток, щоби за потреби швидко провести порівняння, зворотний пошук.
Звичайний історик-бібліографіст, який сидить в кабінеті і гортає книги, не дослідив жодного скельного святилища власноруч і скептично ставиться до дохристиянської культури (яка є ядром української культури!), робить висновки лише через свій монітор, а також через призму академічної літератури - НІКОЛИ не дасть об'єктивної оцінки. Усі його спроби витлумачення - будуть поверхневими та суб'єктивними. Більше того, це шкодить подальшим дослідженням, адже вводить в оману, створює зайві нашарування і морфологічні конструкції, які потім треба очищати як той "мох" на каменях.
Насамперед, хотілось би почути думку АПОЛОГЕТІВ з дослідження карпатської мегалітичної спадщини, а це: Микола Бандрівський, Орест Корчинський, Микола Кугутяк, Любомир Держипільський та інші, які в Карпатах/Прикарпатті відкрили і дослідили не один об'єкт, підготували не одне дослідження. Фактично, вони задали серед дослідників-аматорів новий тренд, новий напрям, відомий як "краєзнавче діггерство" або "мегалітичний сталкінг".
Спроба дешифрувати загадкові петрогліфи
Ретельно проаналізувавши усі доступні нам матеріали та джерела, провівши Reverse-аналіз всіх символів по нашій базі, ми прийшли до висновку, що перед нами родові (династичні) знаки ранньословянського племені білих хорватів IV-IX ст. скіфо-сарматського походження.
Такі символи зображалися на культових каменях, княжих монетах, печатках, обладунках, зброї тощо. Передували гербам XII століття. Частина знаків трансформувалася у геральдичні фігури і були успадковані Рюриковичами, козацькою шляхтою, деякими представниками болгарської аристократії (рід Дуло), а також балканськими народами (традиція набивати тату у жінок).
Ці родові знаки справді могли наноситися і на прикордонні, межові камені та позначати рід (династію, громаду) або межі володінь. Ось як про це пише київський археолог XIX ст. К. Болсуновський у своїй праці "Родовой знак Рюриковичей. Великих князей Киевских" (1908):
В історичній науці ці символи відомі під назвою САРМАТСЬКІ РУНИ (або "тамги" - родові фамільні знаки-печатки). Вони належать до докириличної рунічної писемності й широко зустрічаються у представників скіфо-сарматської культури - меланхелени, агафірси, будини, неври, сіраки, аорси, гелони, алани та ін.
Нижче подається систематизований перелік сарматських рунічних символів, виявлених археологами у різний час:
В Карпати ці знаки могли потрапити через білих хорватів, які є нащадками скіфо-сарматських племен - саків і аланів. У раннішній період історії "білі хорвати" носили дещо іншу назву - РОКСОЛАНИ (рус-алани, білі алани (сонячні, арії), звідси пізніше - "білі хорвати"). Можка сказати, що вони були автохтонами Північного Причорномор'я, яке скіфи і сармати здавна облюбували як материнський край та звідки розселялися в різні боки: Бактрія, Індо-Скитія, Передкавказзя і т.д.
Фірмова "шахівниця" білохорватських племен доволі часто зустрічається в культурі скіфів і сарматів:
У II ст. білі алани-хорвати (в давньоіранських джерелах також відомі як "горавати") почали мігрувати на Захід. Таким чином їх "занесло" на Галичину (Бойківщина) та Карпати (Закарпаття, Лемківщина). Частина з них залишилися і прийняли участь в місцевому етногенезі (Стільсько городище), інша частина пішла на Моравію (Чехію), Сілезію (Польщу), Лужицю (лужицькі серби). В результаті основна група дійшла до Дунаю (Нижній та Середній Дунай), де заснувала свою державу - Велику Хорватію, яка потерпала від нападів франків, мадярів, печенігів. В історіографії "білі хорвати" стали відомими завдяки візантійському імператору-літописцю Костянтину Багрянородному.
Подібні родові знаки зустрічаються і у кушанів - віддаленої родово-племінної спільноти царських скіфів (саків), які заснували Бактрію (частина Індо-Скитії):
Є ці символи і у інших стародавніх народів з індоєвропейським корінням: тохарів (Таримські мумії), айнів (Яншао), берберів-амазигів, пелазгів (Крито-Мінойська культура), етрусків...
Археологи вже понад 100 років ламають собі голову над вивченням схожих наскельних знаків, нанесених так само у великій кількості в Італійських Альпах, в горах Valle Camonica. Припускається, що ці символи належать до культур неоліту і доби бронзи. Їм присвятила цілу книгу литовська дослідниця Марія Гімбутас - "Цивілізація Великої Богині: Світ Давньої Європи".
Висновки
Як бачимо, перед нами надзвичайно архаїчні фрагменти тисячолітньої спадщини - родові тамгові знаки - двозубці і тризубці, увінчані різними солярними хрестами, котрі чудом збереглися в Карпатах до наших днів і випадково явились мандрівникам.
Історія їх сягає допотопних часів і проходить в приблизно такій часовій послідовності: Неоліт (Вінча-Трипілля-Пелазгія) -> Скіфо-Сарматія + Амазонки -> Білі хорвати (раннє слов'янство).
Безумовно, ці мегаліти потребують ретельнішого вивчення, а їх символи - класифікації збоку вітчизняних та закордонних археологів-інженерів, культурологів з досвідом роботи у царині мегалітичної спадщини.
Не зайвим буде дослідити прилеглу територію, провести обміри місця розташування каменів, адже можна знайти додаткові артефакти. У глибоку давнину це місце могло бути міжплемінним святилищем, повз яке проходили давні народи та залишали свої родові знаки на прикордонному камені.
І ще дещо... "Кривий ліс", який ми зафіксували на одному з фотокадрів, вже стає таким-собі "фірмовим почерком" або "візитівкою" подібних за енергетикою та історією місць з виходом мегалітів.
Використані джерела:
- Трубачев О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье. - М:: Наука. 1999.
- Яценко С.А. Знаки-тамги ираноязычных народов древности и раннего средневековья.
- Шамина Т.Ф. К определению тамговых знаков на стаканах из Чугунно-Крепинки.
- Сергій Плачинда. Лебедія: Як і коли виникла Україна (1997).
- Драчук В.С. Розповідає геральдика (1977)
- Драчук В.С. Дорогами тысячелетий (1976)
- Драчук В.С. Системы знаков Северного Причерноморья. Тамгообразные знаки северопонтийской периферии античного мира первых веков нашей эры (1975)
- Драчук В.С. Шаг в неведомое (1971)
- Р. А. Козленко. Новые тамгообразные знаки и элементы сарматского вооружения и снаряжения из Ольвии.
- Кобилюх В. Праукраїна і Санскрит. — Тернопіль: Мандрівець, 2011.
- Кобилюх В. Айни: душа Японії очима українця і Санскриту. - Тернопіль: Мандрівець, 2010.
- Л. М. Дідух «Знаки Рюриковичів» на виробах давньоруського часу в зібранні НМІУ: походження та значення.
- Wikipedia. Pliska rosette.
- Milosh Sidorov. An approach to dating the pliska rosette.
- Sui Sentieri dell'arte rupestre. Le rocce incise delle Alpi, storia, ricerche, escursioni.
- Andrea Arca. Dating and (up)dating Valcamonica rock art Chronological experiences in Valcamonica Rock Art.
- Chronology and interpretation of the “Praying figures” in Valcamonica rock-art
- Християни-язичники та поганські звичаї в християнській культурі українців
- Сергій Шаправський. Символіка християнської культури.
- 10 давніх християнських символів
- ТАЄМНИЦЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ СИМВОЛІВ
- Мартіна Дюллей. Християнські символи.
- Ранньохристиянські символи.
- Каталог християнських нагрудних виробів мистецтва періоду Київської Русі ( Х - ХІІІ ст.).
- Маланяк Олег Миколайович. Війна проти ікон.
- К. Болсуновський. Родові знаки Рюриковичів (1908)
Також читайте інші наші матеріали за даною тематикою:
- Чи були руни у слов'ян?
- Наконечники списа з рунічним написом із Розвадова
- Ковельський наконечник списа з рунами
- Язичницькі тату балканських жінок
- Скелі Нижній Кінець в Ямельниці - один з наймасштабніших мегалітичних комплексів Європи
© Портал SPADOK.ORG.UA