Кушанія - стародавня держава I-III ст. на землях Середньої Азії. Одна з найрозвинутіших на той час. Складалася з великих мегаполісів, таких як Ланьши та Бактра. Кушани підтримували зв'язки з Римом, Персією, Китаєм та іншими відомими державами.
Кушанське царство
Стародавню державу кушанів утворили скіфо-сарматські племена, яких у стародавніх європейських хроніках іменували тохарами, а в китайських літописах вони фігурують під назвою - юаньчжи. Тохарами дані племена називаються умовно, термін Τοχάριοι був запозичений з грецьких текстів Птолемея і Страбона, а саме найменування «Tocharisch» було запропоновано німецьким дослідником Ф. В. K. Мюллером у 1907 році.
Юаньчжи, художня реконструкція ілюстратора Ангуса Макбрайда (Angus MacBride)
Мапа Кушанської імперії (автор: Metropolitan Museum of Art)
Таримські мумії
Таримські мумії - муміфіковані тіла XVIII століття до н. е. - II століття н. е., що збереглися в посушливих умовах пустелі Такла-Макан поблизу Лоулань (могильники Гумугоу (Кяврігуль), Сяохе, Аяла Мазар). Також мумії були знайдені на східному кінці басейну річки Тарим навколо Турфана, поблизу Нії, Черче та уздовж південного краю Таримського басейну в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю.
Дослідження ДНК сімох чоловічих мумій з могильника долини Тариму, що розташована на захід від озера Лобнор, зробили сенсацію: мумії відносяться до Y-хромосомної гаплогрупи R1a1a - гаплогрупа, що вийшла біля 3 - 5 тисяч років тому з Причорноморських степів!
Мапа розселення носіїв гаплогрупи R1a1
Мапа Таримського басейну (западини), Encyclopedia Britannica
Таримська западина, знімок з супутника. Загальна площа 906 500 км².
Лоуланська красуня
Заплетені в коси локони, широкі очниці, орлині носи і міцні щелепи, чудернацькі довгі скіфські капелюхи, прикрашені пташиним пір'ям і скіфські тату - усе це було характерним для виявлених мумій. Та однією з найвиразніших, котра наочно продемонструвала світу своє європеоїдне походження, стала мумія виявлена у 1980-му році біля Лоуланьского оазису - "Лоуланська красуня" - одна з найдавніших Таримських мумій, приблизний вік її 3800 років.
Художня реконструкція Лоуланської красуні, музей Сіньцзян-Уйгурського автономного району (Xinjiang Autonomous Region Museum).
Це була справжня красуня зростом приблизно 180 см з довгим русявим волоссям. Жінка померла у віці 40 років. Сьогодні мумія зберігається в музеї Сіньцзян-Уйгурського автономного району в місті Урумчі.
Красуня із Сяохе
Не менш цінною та цікавою знахідкою, є мумія під назвою "Красуня із Сяохе":
Одягнута в скіфський ковпак, амазонка потрапила сюди майже 4000 років тому
Приблизна реконструція красуні із Сяохе, виконана уйгурськими спеціалістами. Уйгурці вважають себе нащадками тохарів, майже 300 років вони вювали з китайцями.
Черченський чоловік
А неподалік від Лоуланської красуні виявили ще одну мумію - рештки 50-річного чоловіка, якого прозвали "Черченським":
Мумія Черченського чоловіка, зріст 183 см. Вважається найбільш добре збереженою мумією в світі. Від розкладання її врятували зимові температури, що опускаються до -50 °, висушуючи літню спеку і солоний пісок пустелі.
"Черченець" був блондином зі світлою шкірою зростом під 2 метри. Помер у віці 50-ти років. Спочив він у позі людини, що заснула в ґамаку - підняті голова і коліна. Добре зберігся одяг: халат, підперезаний плетеним джгутом і яскраво розфарбовані в'язані панчохи. Все це - з овечої пряжі, яка за дослідженням британських археологів, для Китаю не характерна, зате зустрічається в Європі. На лівій нозі - високий шкіряний чувяк. Злегка кучеряве світло-коричневе волосся заплетене в два, а не три, як колись у китайців, пасма. Але, головне, найбільш нехарактерним для азіатів є великий ніс. За сумою зовнішніх ознак вчені роблять припущення: "Черченський чоловік" - прямий предок нинішніх європейців.
В одному похованні з Черченським чоловіком було також знайдене тримісячне немовля з кістяною посудиною і пипкою, зробленою з овечого вимені
Одяг і символіка тохарів
Детальніше про одяг знайдений у таримських похованнях. У цьому одязі присутні типові риси індоєвпопейців - картаті і діагональні візерунки, меандровий орнамент, барвисті кольори:
Одяг мумій за стилем дуже нагадує кельтський текстиль. Професор археології Елізабет Уейленд Барбер досліджуючи ці тканини робить висновок: ці народи походять з Північно-Кавказького та інших прилеглих південних регіонів Росії і України (між Дніпром і Південним Уралом), звідки одні арійські мігранти рухалися на схід, а інші - на захід.
А тепер подивіться на штани, декоровані "мізинським" меандровим орнаментом. Згідно радіовулицевого аналізу, їм більше 3 тис. років. У місці сідниць штани підшиті додатковим шаром тканини, нагадуючи тим самим сучасні брюки для верхової їзди. Учені не сумніваються, що подібний предмет одягу в давнину носили, в першу чергу, саме вершники:
Штани, знайдені німецькими археологами Ульріком Беком та Майком Вагнером в районі Таримського басейну при розкопках тохарського поховання. Це одні з найдревніших штанів у світі, які збереглись до нашого часу.
На штанях зображений типовий Мізинський меандровий орнамент, котрий широко розповсюджений в українській народній вишивці та й загалом у вишивці слов'ян.
Проаналізувавши усі пам'ятки, спеціаліст по дослідженню мумій - Віктор Майєр з університету Пенсільванії у Філадельфії, зробив сенсаційний висновок:
просування індоєвропейських кочівників на Схід почалося зі степів Північного Причорномор'я. На території сучасної Південної України близько 4000 років до н.е. люди вже навчилися загнуздувати коней. Найстаріші залишки кінних возів мають вік близько 3000 років. У могилах, де лежали мумії тохарів, теж знайдені дерев'яні дискові колеса.
Фреска "Тохарські принци" з печери "Шістнадцями носіїв мечів", Таримський басейн, Сіньцзян, Китай. Зберігається в музеї Indische Kunst, Berlin. Зверніть увагу на зачіску та волосся принців - воно пофарбоване в червоний колір. Загалом, така традиція була поширена у сарматських племен - алан і роксоланів.
На мапі чітко показаний рух аріїв із нульової точки Причорномор'я в різні цивілізаційні шляхи, зокрема можна відстежити яким чином тохари-айни з'явилися в Азії.
Білим кольором вказаний суходіл, сірим - моря. Джерело: Artur Camp. March of the Titans. A History of the White Race. — USA, Ostara Publications, 1999.
Давні тохарські міста і піраміди Китаю
Створена тохарами цивілізація включала великі торгово-економічні міста, фортеці, центри освіти і мистецтв, а також навіть піраміди, якими так щедро всіяна земля повсюди, де ступала нога арія (Крим, Балкани, Італія, Британія, Єгипет, Мезоамерика тощо). До випадку із таримськими похованнями, історії про блакитнооких і світловолосих аріїв, які сповідували буддизм і були прабатьками китайської держави, вважалися не більше, ніж байками. Але до початку 1990-х років, коли в Китаї вже було виявлено не 7, не 10, а понад тисячу мумій європеоїдів, уряд Китаю в 1998 році заборонив розкопки. Адже вони доводять не приємний для китайців факт: не вони є першовідкривачами заліза, сідла, не вони перші одомашнили коней, не вони є засновниками найбільшої філософської релігії, а представники індоєвропейської раси з терен Причорномор'я.
Місто, яке китайці називають Сяохе, було засноване тохарами і лежало на Великому Шовковому шляху. Поруч з ним, кілометрів в 40, знаходиться знаменитий Гаочан, в сучасному стані, зрозуміло, теж в руїнах. Відомо лише, що жителі міста сповідували буддизм, який змінив маніхейство.
В Китаї чимало пірамідальних споруджень, особливо в провінції Шенсі. Однак в Китаї про це мало кому дозволено говорити.
Мова і писемність тохар
Щодо мови тохарів, то лінгвістичний аналіз тохарської релігійної літератури VI-VII століть н.е. дозволяє віднести їх мову до індоєвропейської мовної сім'ї, яка складається з мертвих «тохарської А» («східно-тохарська») і «тохарської B» («західно-тохарскька») мов (останнім часом вчені додають до них ще "тохарську С").
Фрагмент з лінгвістичного дерева тохарських мов із датуванням 7900 років! (за даними досліджень Gray and Atkinson, 2003)
На цих мовах розмовляли між I тис. до н. е. і I тис. н. е. на території Таримської впадини (оазиси Турфан, Куча, Лоулань, Сяохе і ін.). Мова ця була близька до східно-іранських північних діалектів, родинних мові скіфів!
Ось як виглядав тохарський алфавіт:
Тохарські тексти записані особливою формою індійського «косого» письма брахмі, спеціально пристосованого для відтворення тохарської фонологічної системи. Писемність брахмі не є ані алфавітною, ані силабічною системою. Кожен символ в консонантній системі є приголосним звуком, за яким, за замовчуванням, слідує голосний -a .Щоб змінити голосний необхідно поставити діакритичний (модифікуючий) знак.
Тохарська B, манускрипт, c. 7th century AD
Дерев'яна табличка з тохарським текстом, Кучар, Сіньцзян-Уйгурський автономний район Китаю, V-VIII століття
Свастика на Тибеті
Ще одним свідченням перебування індоєвропейців в Азії є надзвичайне поширення їх символіки, зокрема свастики, якою рясно вкритий Тибет. Сама назва символу походить від санскритських слів "su" ("добре") і "asti" ("буття"), що разом означає - "благословення", "щастя". На тохарській мові вона була витлумачена, як "місце зіткнення моря і хмар щастя", тобто "місце скупчення щастя" - Сварга, Райський світ, Світ Богів.
Свастика в культурі Тибету - не рідкість. Адже широко застосовується як оберіг в національному одязі та на стінах священних буддистських храмів.
В Тибетській культурі про свастику говорять як про явище дуже древнє і утаємничене. За переказами, цей знак був принесений загадковими кочівниками і зустрічається не лише в Тибетському нагір'ї. Всюди де ступала нога індоєвропейця, цей знак наче своєрідна печатка залишався в культурі місцевих народів: Месопотамія, древній Єгипет, древня Індія і навіть стародавня Греція. Навіть по інший бік океану, у північноамериканських індіанців і у Майя в центральній Америці можна побачити численні свастики:
Свастика в культурів культурі індіанців Америки
Нагадаю, що перша протосвастика зустрічається в пізньому палеоліті на мізинському браслеті, який відноситься до пам'яток так-званої "Мізинської стоянки" (долини рік Десна, Сейм, Середнє і Горішнє Подніпров'я) та вже у добу неоліту у своїй довершеній формі з'являється в Трипільській цивілізації, яка існувала на території сучасної України приблизно 7500 років до н.е. Наші далекі пращури використовували свастю як оберіг, прикрашали нею свої помешкання, храми, господарські будівлів, домашнє начиння й одяг, карбували свастику на предметах ритуального значення - за тисячоліття до появи в Індії, Єгипті, Мезоамериці, Тибеті...
Скіфський головний убір зустрічається в буддистських храмах. Як говорять самі монахи, подібні шапки були ними запозичені.
Голова міфічної істоти на тибетських та індійських храмах майже в точності відповідає міфічній істоті з золотої пластини зі скіфського поховання.
Кушанія, Бактрія, Індо-Скіфія
У II столітті до н.е. китайці, які рухались на захід, відзначають в Сінь-Цзяні людей, схожих, за китайськими поняттями, на мавп: рудоволосих і довгоносих, з великими синювато-зеленими очима. На заході Сіньцзяна зображення таких блакитнооких чоловіків зустрічаються серед стінних розписів печер Таримської западини:
Власне, це і були переселенці з материкової Праукраїни, які заснували цілу державу - КУШАНІЮ - на той час була однією з найрозвинутіших в світі, підтримувала дипломатичні зв'язки з Грецією, Персією, Римом та ін. Основним ядром Кушанської держави була територія Бактрії (від санкр. bhakti) - "люди благі, святі, благочестиві, працьовиті, шановані".
Як бачимо з поданої нижче мапи, на сьогодні це майже вся Індія, Пакистан, Афґаністан, Таджикистан, Кирґистан, Казахстан, Узбекистан, частина Туркменістану та Ірану.
Етимологія назви "Кушанія" походить від праслов'янської основи "КУШ", яка у свою чергу бере початок в санскриті. В ньому знаходимо слова "kucala", "kucalin", "kucalavant", які мають декілька значень:
- здоров'я, спритність, майстерність;
- щастя;
- успішність, благочинність.
- правильний;
- здоровий, міцний, кремезний;
Що цікаво, від тієї ж корінної основи походиять слов'янські топоніми - Кошалін у Польщі та Кушниця (Закарпаття, Іршавський р-н.), а також численна кількість українських прізвищ:
- Лемківщина: Кушвара, Кушліта, Кушнір, Куштелян;
- Буковина: Кушвід, Кушей, Кушим, Кушка, Кушинський, Кушита, Кушицький, Кушнерик, Кушнірюк, Кушпіль, Кушніренко, Кушура;
- Закарпаття: Кушпір, Кушпіта, Куштан, Куштура, Кушак, Кушинець;
- Мовознавці Юліан Редько та Павло Чучка подають ще: Куш, Кушаба, Кушакевич, Кушла і т.д.
В написах на кушанських монетах простежуються цікаві імена: Самарканд, Кий-Коба. В сучасній українській мові є прізвища: Коба, Кобак, Кобів, Коблик. Топонім Кобаки є в Івано-Франківській обл., Косівського району. Не менш цікавими є назви правителів та князів Кушанського царста: Котис, Васишка, Говерко, Канішка, Гувішка, Васудева, Галчаян та ін. У певній формі подібні антропоніми також зустрічаються в сучасній українській мові.
Мапа з датуваннями правління кушанських імператорів.
Так виглядали древні кушани. Скульптури кушанських воєвод. Типовий скіфський ковпак.
Золота монета Кушанського царства (7,92 г; 20 х 21 мм) із зображенням правителя Канішки ІІ - царював із 200-222 р. н.е. У правиці тримає скіпетр із гербом держави Тризубом, у лівиці висока патериця із Тризубом на вершечку. На звороті бог Шіва в ореолі Сонця із Тризубом на високій патериці у лівиці, а правицею благословляє царя. А біля Шіви священна тварина - корова, яка усім своїм єством рятує людство.
Кушанська тамга. Тризуб був гербом Кушанського царства. Очевидно, звідси потрібно шукати походження українського Тризуба.
В античних джерелах територію, де проживали кушани-бактрійці також називали Індо-Скіфією. Це відображено на карті Емануеля Боуена (Emanuel Bowen), яка називається "Індія в описах всіх авторів до 5 століття" (India, as described by all Authors before the fifth Century), видана в Лондоні у 1744 році. Північно-західна частина Індії на ній позначена як Індо-Скіфія, при цьому сама Скіфія безпосередньо з нею межує на північному сході:
Саки і буддизм
В Кушанському царстві процвітав буддизм. Це відбилося, перш за все, у пам'ятках мистецтва, знайдених на території Бактрії і Кушанії, наприклад статуях Сіддхартхи Гаутами (563 - 483 до н.е.) - засновник буддизму, принц, відомий також під ім'ям Будда Шаукьямуні (Сак'я-Муні), що дослівно означає "пробуджений мудрець з роду Саків":
Скульптура Сіддхартхи Гаутами, Гандхара, Кушанія, 3 ст.. н.е. Відзначимо європеоїдні риси обличчя Сіддхартхи.
Ще одна фреска з печер Кізилу. Скіфи-саки зображені як буддисти, у молитовних позах.
Висновки
Державу Кушанію високо оцінив визначний індійський діяч Джавахарпал Неру у своїй книзі "Погляд на всесвітню історію" (Glimpses of world history: being further letters to his daughter, 1949):
"Імперія Кушанів нагадувала велетня, що осідлала Азію та Європу: вона була розташована між греко-римським світом на заході, китайським світом на сході та індійським світом на півдні. Вона була на півдорозі між Індією та Римом і між Індією та Китаєм".
Насолоджуючи своєю могутністю, розкошами і блиском самоцвітів, зовсім забувши про військо і не уявляючи жорстокої загрози сусіднього Китаю, "держава міцних, спритних, розумних" раптово впала під тиском монґоло-китайців. Кушанського королівства не стало. Вояки-кушани змушені були відступити до кордонів Індії, де пізніше вони стануть відомими як раджпути (кшатрії-прикордонники Індії, Афґаністану і Пакистану). Про це Дж. Неру напише так:
"Якби не праукраїнські арії, Індії не було би. Її зайняли б монґоло-китайці".
Ось така вона, історія. В підручниках, на жаль, нічого про це не сказано. Й не дивно, Китай постарався, щоби про юаньчжи надовго забули. Та не назовсім. Пролежавши тісячоліття недоторканими у пісках Таримської пустелі, мумії наших предків - "тохарів" відкрилися світу й кардинально перевернули історичну дійсність. Що ж, історія, мабуть, тим і унікальна, що дарує світу загадки і таємниці, знахідки і прозріння, дарує правду, відкриваючи нові горизонти, котрі змінюють людину, її мислення, світогляд, звички та ідеали, точки зору.
© SPADOK.ORG.UA
Список використаної літератури:
- Кобилюх В. Праукраїна і Санскрит. — Тернопіль: Мандрівець, 2011.
- Грантовский Э. А. Ранняя история иранских племен Передней Азии / Отв. ред. М. А. Дандамаев; Институт Востоковедения РАН. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Восточная литература, 2007. — 510 с.; 22 см. — Библиогр.: с. 435—458. — Указ.: с. 480—504.
- Горелик М. В. Кушанский доспех: [О панцирном защит. вооружении воинов Кушан. империи] // Древняя Индия: Историко-культурные связи / Отв. ред. Г. М. Бонгард-Левин. — М.: Наука, 1982. — С. 82-112. — 344 с.
- Бонгард-Левин Г.М. Древняя Индия. История и культура. СПб.: Алетейя, 2001.
- Сафронов В.А. Индоевропейские прародины (1989)
- Таксами Ч.М., Косарев В.Д. Кто вы, айны? Очерк истории и культуры (1990)
- Боровкова Л. А. Кушанское царство (по древним китайским источникам). — М.: Институт востоковедения РАН, 2005. С. 264.
- Клейн Л.С. Древние миграции и происхождение индоевропейских народов (2007)
- Ставиский Б. Я. Кушанская Бактрия. Проблемы истории и культуры. — М.: Наука, Глав. ред. вост. лит-ры, 1977. С. 28.
- Зеймаль Е. В. Кушанская хронология (материалы по проблеме) / Международная конф. по истории, археологии и культуре Центральной Азии в кушанскую эпоху. — М.: Наука, ГРВЛ. 1968. С. 49.
- The Ancient Corpses of Xinjiang: The Peoples of Ancient Xinjiang and Their Culture.
- Mallory, J. P. & Mair, Victor H. (2000), The Tarim Mummies: Ancient China and the Mystery of the Earliest Peoples from the West, London: Thames & Hudson
- Barber, Elizabeth Wayland (1999), The Mummies of Ürümchi, London: Pan Books
- Baumer, Christoph. (2000). Southern Silk Road: In the Footsteps of Sir Aurel Stein and Sven Hedin. White Orchid Books. Bangkok.
- Larsen, Clark Spencer (2002), "Bioarchaeology: The Lives and Lifestyles of Past People", Journal of Archaeological Research (published June 2002)
- Liu, Xinru (2001), "Migration and Settlement of the Yuezhi-Kushan. Interaction and Interdependence of Nomadic and Sedentary Societies"
- Yu, Taishan (2003), A Comprehensive History of Western Regions (2nd ed.), Zhengzhou: Zhongzhou Guji Press
- Emanuel Bowen - India, as described by all Authors before the fifth Century.
