У 1932 році в передмісті села Розвадів на Львівщині випадково знайшли тілопальне поховання з трьома залізними вістрями списа та іншими предметами (глиняна попільниця, залізна пряжка, острог з коротким грубим кольцем). Найбільше дослідників зацікавили вістря з орнаментом, інкрустованим срібом та нанесеними на них рунічними знаками. Археолог Володимир Кобільник передав виявлені знахідки в археологічний музей "Бойківщина" у Самборі. Пам'ятку вивчав Маркіян Смішко. Результати дослідження були опубліковані в "Літописі Бойківщини" за 1935 рік.
Археолог Маріян Смішко зазначав:
Ідучи від долу знищеного крильця вістря, завважимо перший виразний знак, що в рисунку нагадує велику латинську букву R. Другий з черги виразний знак наближується до нашої друкованої букви „г“, тільки що горішнє поперечне рамя звертаються навкоси в долину. Такого символу вживали в рунічному письмі для означення букви „л“. Третій з черги, зовсім виразно зазначений знак, нагадує зовсім нашу велику друковану букву „А“ з тим, що поперечка перехрещує праве рамя й виходить незначно назовні. Переглядаючи рунічні знаки різного типу й часу, не можемо знайти ідентичного знаку, і тому мусимо пояснити чим-небудь оцю незвичайну рунічну форму. Всі три дотепер описані знаки творять групу доволі виразних рун, в яких осгала навіть частинно срібна інкрустація.
Археолог підсумовує:
Отже вістря із рунічним написом з Розвадова є третьою знахідкою цего рода в Европі. В обидвох перших випадках рунічний напис означав імя власника списи, тому треба припускати, що й в нашому випадку мав цей напис подібне гіримінення. Нажаль цього імени ми не в силі тепер відчитати.
...Таких памяток можна перечислити більше, а вказують вони, що такі знаки були вживані в ранньоісторичну добу (III— V. ст. по Хр.) доволі часто, головно в надчорноморській окрузі (Північне Причорномор'я - ред.), і що там вони мали якесь примінення й зміст...
Один гурток вчених вважає ці знаки щонайменьше знака¬ ми власности, а навіть склонюється до здогаду, що це є певного рода образотворче письмо (Антоневіч, Бурачков, Мєщанінов). При цьому випроваджають ці знаки із фамілійних тамґ (знаків родових), що їх знали деякі азійські й кавказькі племена (а також сарматські - ред.). Друга група дослідників вважає ці загадочні знаки якимись релігійними символами, старається їх повязати із клясичною грецькою культурою, а навіть із неолітичними культурами середземноморської округи. Так пояснюють генезу й значіння загадочних знаків між іншими Коссінна й Костшевскі. По їх думці знаки, подібні до грецької омеґи (в виді вилок) є рисунковим скороченням символу грому, згл. лискавки, що його знали в класичній Греції й вміщували нпр. на вазах.Іншого рода здеформуванням і скороченням символу лискавки є довгий знак, роздвоєний і загнутий на обидвох кінцях. Знак у виді латинської букви голкують, як половину свастики з заокругленими кінцями. Також знак на нашому вістрю вважають як половину свастики, що здеформувалася під впливом південно-європейського символу блискавки. Костшевскі вважає, що такі знаки, вміщувані на всяких предметах, мали початково значіння символічне (а саме: свастика, triquetrum і різні їх скорочення). З часом це значіння затратилося й згодом могли їх вживати як знаків власности. Таке толкування є подекуди компровісовим, бо признаючи в засаді символічно-магічний характер цих знаків, не відкидає можливости вживання цих символів як знаків власности.
...Хочу при цій нагоді замітити, що гуцули ще донедавна випалювали на деяких деревяних предметах, як бербеницях, мисках, ложках і т. п. знак зближений до скороченого символу лискавки, який бачимо на нашому вістрю. Має він кінці завинені в колісцята, часом недомкнуті й все маленьку перерву в половині підстави. Такий залізний стемпель, т. зв. „печитло" робили місцеві ковалі. Печатані предмети можна було легко розпізнати, чиєю вони є власністю. Нині вже звичай печатання в гуцулів не практикується.
Вістря списів із двома крильцями знали деякі германські племена в перед-римській добі (лятенській). Частіше знаходять їх в римській добі. Зразу ограничуються ці нахідки до території бургундської культури, але пізніше поширяються також на інші германські племена, включаючи сюди й вандалів. Залізна острога з коротким грубим кольцем є також виробом того самого часу. Той тип остроги появляється в германських культурах в часі від II до III століття по Христі й різко різниться від типів остроги ранішої (лятенської - І. ст. по Христі) й пізнішої (IV. ст. по Хр.), яка має назагал форму вужчу, більше витягнену, а колець стрункий, довгий і часто профільований.
Отже всі предмети тої нахідки вказують, що маємо діло із памятником IIІ. ст. по Христі. Досліди над цією добою вказують, що в цьому часі вся околиця Розвадова занята т. зв. вандальською культурою, до якої належить безсумнівно тілопальний гріб з Розвадова, а з ним і вістря із рунічним написом.
Нахідка наша є доволі рідким випадком на терені середущої Европи. Всіх вістрів з інкрустованими прикрасами (також із мотивами чисто орнаментаційними) знаємо дотепер 33. В тому числі 9 вістрів має форму таку, як наше (з двома крильцями), а інші це листовидні вістря. Символічні знаки відкрито тільки на 11 вістрях, що їх перечислю. Належать сюди: кістяне вістря із торфовиська Вімозе в Фіонії, 2 залізні вістря з Фоґглянду в Туринґії, 2 залізні вістря з Ґрунувка коло Лєшна, 2 вістря з Камениці, пов. Ярослав і по одному з Мюнхенберґ в Бранденбурґії, Сушична, пов. Ковель, Янкова, пов. Моґільно й Розвадова над Сяном.
Рунічні написи відкрито дотепер тільки на трох вістрях списів: зі Сушична, Мюнхенберґ і Розвадова. Обидва перші вістря мають форму вербового листка, а тільки вістря з Розвадова має два крильця.
Отже покищо є це перше цього рода вістря на спис із рунічним написом в Европі.
Залізні наконечники списів інкрустовані сріблом датуються ІІ–IV ст. н.е. і відносяться до західноєвропейського типу озброєння. Вони відомі в германських старожитностях, на них часто знаходяться рунічні написи та різні символічні зображення, в тому числі і тамгоподібні. Вважається, що інкрустовані наконечники слід пов’язувати з носіями пшеворської та вельбарської археологічних культур. Останніх на теренах Східної Європи ототожнюють з готами. Разом із тим подібні знаки зафіксовані на сарматських старожитностях. Ці знаки могли виконувати функцію родових або геральдичних символів, бути ідеографічним письмом. Деякі історики пояснюють це запозиченням готами сарматських знаків і їх використанням поряд із рунічним письмом.
У кінці ІІ ст. н.е. слов’янське населення Східної Європи зазнало інвазії з північного заходу від германських племен, ядро яких становили найбільш войовничі та організовані племена готів. Останні, як переселенці із Скандинавії, вже в ІІ ст. зайняли Східне Помор’я, Куявію, пройшли через територію Мазовії та Підляшшя та захопили Полісся і Волинь. З території останніх регіонів була витіснена давньослов’янська (венедська) людність і тут виникло ряд готських довготривалих поселень. Очевидно, саме на Волині відбувся розподіл готів, які прийшли з королем Філімером, на дві групи: остроготів (основу складало плем’я грейтунгів, очолюване Амалами) і везеготів (їх ядро становило плем’я тервінгів, очолюване Балтами), які самостійно розпочали рух до кордонів Римської імперії. Одна група (остроготи), за повідомленнями готського історика Йордана, рушила до Приазов’я, а потім через Північне Причорномор’я проникла на Балкани.
Шлях іншої групи (везеготів) визначений відомим українським археологом Д.Н.Козаком. Проаналізувавши знахідки старожитностей вельбарської культури дослідник дійшов висновку, що до Причорномор’я та Дунаю везеготи прямували через Подністров’я. Але потрапили вони сюди через Південне Побужжя, позаяк у Верхньому та Середньому Подністров’ї існувало потужне слов’янське угрупування, яке не пустило через свою територію готів. Тому зробивши чималий гак через Побужжя вони вийшли до Дністра в районі Кам’янця-Подільського і Хотина. Вище по течії ріки вельбарських пам’яток не виявлено.
Подальший шлях везеготів пролягав через Молдову у Попруття на територію Дакії. Про перебування готів на берегах Дністра, свідчить твір Олімпіадора (425 р. н.е.), в якому говориться, що вандали називали везеготів “трулами”. Відомо, що “Трул”, ймовірно від грецького Тірас, германська назва Дністра. У ІІІ ст. писемні джерела зафіксували готів в Приазов’ї та Дунаї. Вважають, що готи встановили політичне панування над слов’янськими і іншими племенами, які населяли Україну і тут склалося державне об’єднання, яке отримало в науці назву “держава Германаріха” (археологічним виразником останньої слід вважати пам’ятки Черняхівської культури). В основі “готської” держави лежало підпорядкування місцевого землеробського населення організованому військовому суспільству германців із метою встановлення данницьких відносин.
У відносинах між готами та слов’янами зберігалася відчуженість, швидше всього ворожість з частими сутичками. Ця напруженість у IV ст. виплеснулася у відкриту війну з готами, ослабленими військовими поразками від гунів. Готські війська під проводом Вінітарія були розбиті слов’янськими племенами антів. Щоправда, пізніше готи зуміли організувати каральну експедицію проти бунтівників, які були розгромлені, а слов’янський вождь Бож разом із 70 старійшинами розіп’ятий. Посилення готів не влаштовувало гунів. У наступних сутичках готи зазнали ряд поразок від гунів і змушені були відійти спочатку на Балкани, а далі у Західну Європу. В IV ст. на землях України зникають пам’ятки вельбарської культури, разом із ними в занепад приходить черняхівська культура. Тут продовжують розвиватися лише самобутні ранньосередньовічні слов’янські археологічні культури.
Використані джерела:
- Маркіян Смішко. Вістря на спис із рунічним написом з Розвадова. // Літопис Бойківщини, 1935. Ч.5.
- М.Брайчевський. Походження слов'янської писемності. — К., 1998. — 152 с.
- С.В. Пивоваров. АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ХОТИНЩИНІ В 2000-2003 рр.
- Соломоник 3. И. Сарматские знаки Северного Причерноморья, К., 1959
- Драчук В. С. Системи знаков Северного Причерноморья К„ 1975.
- Etnogenez.org. Готи в Україні та світі – генетичний та цивілізаційний слід.
© Портал SPADOK.ORG.UA
