П'ятниця
01 бер., 2024
     

Ukrainian English

Коротка історія Стоунхенджу та його околиць

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Стоунхендж історія

У південній частині Англії, на Солсберійській рівнині бовваніють велетенські кам’яні грубо обтесані бруси з сарсенового пісковику, розставлені у вигляді великого кола. Зверху на них покладено трохи “менші” 25-тонні кам’яні перемички. Це й є Стоунхендж – одна з найвідоміших пам’яток Великої Британії, яка являє собою грандіозний Археологічний об’єкт епохи неоліту. Сам об’єкт та його околиці були включені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 1986 р. разом із Ейвбері.


Стоунхендж тричі перебудовувався між 3500 і 1100 роками до н. е.

Перший Стоунхендж (англ. Stonehenge [stəʊ̯n'hɛndʒ], від староангл. Stan Hengues — «Висячі Камені») був кільцевим ровом з двома валами і, можливо, слугував кладовищем. По колу вздовж зовнішнього валу розташовані 56 маленьких похоронних «ямок Обрі», названих так на честь Джона Обрі, який першим описав їх у XVII столітті. На північний схід від входу до кола стояв величезний семиметровий П’ятковий камінь.

stonehenge-blackwhite-photo

При другій перебудові Стоунхенджа  була прокладена земляна алея між П’ятковим каменем і входом. Були зведені два кільця з 80 величезних кам’яних брил блакитного кольору, які, ймовірно, доставлялися за 320 км з Південного Уельсу. На завершальному етапі будівництва була проведена перестановка мегалітів. Блакитні камені замінили кільцевою колонадою з 30 трилітів, кожен з яких складався з двох вертикальних каменів і горизонтальної плити, що спиралася на них. Усередині кільця була встановлена підкова з п’ятьох окремо стоячих трилітів.

У цілому Стоунхендж є спорудою з 82 п’ятитонних мегалітів, 30-ти кам’яних блоків вагою по 25 тонн і висотою понад 4 м. Зверху на них покладені плити-перемички довжиною 3,2 м. У центрі стояли 5 так званих трилітів — величезних П-подібних каменів, вага яких досягає 50 тонн. Складені кам’яні блоки утворюють арки, які служили колись покажчиком сторін світу. До недавнього часу науковці припускали, що цей монумент споруджений у 3100 році до нашої ери племенами, що жили на Британських островах, для спостереження за Сонцем і Місяцем.

План Стоунхенджа

Багато синіх каменів та сарсенів були вивезені або пошкоджені в період Римської імперії та Середньовіччя. Перші розкопки на місці Стоунхенджу почалися в 16 столітті. У 1874-1877 роках був зроблений перший точний план розташування каменів. Сучасні наукові археологічні дослідження були проведені в 1901 році.

Місце видобутку всіх каменів Стоунхенджа точно не встановлено. У 20-х роках ХХ століття геолог X. Томас встановив, що камені для зведення комплексу доставлялися з каменоломень, які розташовані більш ніж за 300 кілометрів від місця будівництва, що вимагало великих зусиль. Нещодавно англійські археологи знайшли каменоломню, в якій давні майстри обробляли камені — вона знаходиться в Уельсі на горбах Преселі (графство Пембрукшир, південно-західний Уельс). Знайдена печера з обробленими кам’яними стовпами — такими як у Стоунхенджі та заготовки для них. Геохімічний аналіз породи підтвердив ідентичність знахідок каменям Стоунгенджа.

plan-stonehenzhu-za-arhceologichnymy-danymy

Особливістю всіх стародавніх мегалітів є їх незвичайно висока сейсмостійкість. Дослідження показали, що при їх будівництві використовувалися спеціальні платформи, що пом’якшували або повністю гасили підземні поштовхи. На таких платформах споруджено більшість стародавніх споруд. Окрім того, такі фундаменти практично не дають «усадки ґрунту», яка неминуче відбувається при сучасному будівництві.

Після проведення ретельних досліджень стало зрозуміло, що зведення цього величезного «мегаліта» стародавніми племенами потребувало величезних знань з астрономії, математики, геології і архітектури. Також потрібні були знання технологічних прийомів, що дозволяли невеликій групі людей зводити цю споруду.

eyvberi-kolo

На північ від Стоунхеджа, в районі Огборн, біля населеного пункту Ейвбері, знайдено ще більш грандіозний об’єкт. Це велетенське коло, обмежене кам’яним частоколом із вертикально розташованих монолітних плит. У середині великого кола розташовані ще два, теж окреслені каменями. Основне коло перетинає алея, також із кам’яних брил. З обох боків вона розсікає всю споруду, виходячи на протилежний край великого кільця. Контури кілець добре видно, попри те, що на місці стародавньої споруди побудовано житловий масив. Деякі камені з Ейвбері за своїми розмірами більші за брили Стоунхенджа. Площа цієї споруди також значно більша.

Недалеко від цих споруд над долиною височіє пагорб висотою 45 метрів — це Сільбурі Гілл. Він насипаний вручну і є найбільшим штучним курганом в Європі. Пагорб має конусоподібну ступінчасту форму.

stonehandzh-1700

Гіпотези щодо призначення Стоунгенджу пов’язують його зі святилищем, місцем культових поховань і навіть з давньою астрономічною обсерваторією. В кожному разі сакральні уявлення давніх племен служили важливим стимулом для організації робіт по розробці різноманітних гірських порід, їх транспортуванню та монтажу, для постановки й вирішення складних гірничих, транспортних і механічних завдань.

Довгий час руїни Стоунхенджа асоціювалися з жрецьким культом стародавніх кельтів-друїдів, хоча фахівці цей зв’язок заперечують.

На думку валлійського вченого Брайана Джона, люди не будували Стоунхендж — валуни приніс з собою до Англії льодовик, а кола, в яких вони розташовані, є результатом багаторазового замерзання і танення вічної мерзлоти під час льодовикового періоду.«Коли льодовик відступив, то залишив принесені камені, а те, що вони лежать по колу — всього лише химерна випадковість», — підкреслює вчений. Інші вчені ж відхиляють таку теорію.

Цікаво, що до 1900 року кожному туристу, який відвідував Стоунхендж пропонували самому відколоти камінь від пам’ятки, але оскільки влада зрозуміла всю небезпеку подібних дій, ця практика була заборонена починаючи з 1900 року.

Список використаних джерел:

  1. Н. Ю. Безпалова (2002). СтоунхенджАрхітектура. Дитяча енциклопедія. Харкiв: Фолiо. Архів оригіналу за 4 квітня 2017. Процитовано 3 квітня 2017.
  2. Chippindale, C, Stonehenge Complete (Thames and Hudson, London, 2004) ISBN 0-500-28467-9
  3. Гарій Бурганський, Ростислав Фурдуй. Загадки давнини. Білі плями в історії цивілізації (науково-художнє видання). Київ: Веселка. 1988. 192 с.

Автор: Ольга Талабан, Кафедра фізичної географії, геоморфології та палеогеографії географічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Читайте також інші матеріали:


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber