У 834 році поблизу сучасного міста Тенсберг в провінції Вестфолл (Норвегія) сталася визначна подія - було здійснене царське поховання вікінгів у вигляді кургану. Унікальне воно тим, що в ньому знайдена давня пам'ятка кораблебудування - дракар. Окрім цього, це ще й живе свідчення архаїчного поховального обряду - інгумація у човні, який також використовувався і у слов'ян (чит. Шаповалов Г.І. Поховання на човнах у давніх слов'ян). На судні було знайдено цілу купу загадкових артефактів і старожитностей, які стали справжніми візитівками скандинавської культури.
Озеберзький дракар - одне з найкрасивіших, найдовершеніших та найкраще збережених суден вікінгів. Курган, у якому він знайдений, знаходився в затишному безлюдному місці, біля невеличкого струмка, на висоті 15 м над рівнем моря. Розміри кургану: 40 метрів завдовжки та 6,5 метра заввишки. Корабель був виготовлений в основному з дубових дощок, хоча весла з ялини. Вони були маленькими, ними неможливо було веслувати, швидш за все зроблені з ритуальною метою для поховального обряду.
Характеристики човна:
- Датування: 820-830 рр.
- Довжина: 21,4 метра
- Ширина: 5,1 метра.
- При площі вітрила в 90 м² корабель міг розвивати швидкість до 10 вузлів.
- У корабля було 15 пар рядних отворів (кочетів). Це означало, що 30 веслярів могли гребти одночасно.
Знайдений корабель є раннім типом корабля вікінгів - він значно коротший від кораблів, побудованих у X столітті. Входить до класу кораблів під назвою Karv (від давньоскандинавського Karfi). Корабель був розкопаний шведським археологом Габріелем Густафсоном і норвезьким археологом Хоконом Шетелігом у 1904-1905 роках.
На кораблі були поховані дві жінки віком 50 і 20 років (80 і 50 років за більш новими дослідженнями). У деяких джерелах повідомляється, що окрім жінок на кораблі були знайдені тіла молодої людини та дитини. Померлих вікінги помістили в центрі корабля у спеціальній похоронній камері. Спочатку передбачалося, що молода жінка могла бути служницею літньої жінки, і її було вбито під час похорону, щоб служити своїй господині після смерті. Доказом цього була зламана ключиця. Однак після ретельного дослідження такий перебіг подій був виключений, оскільки виявили, що кістка була зламана ще за кілька тижнів до смерті жінки. Історики припустили, що старша жінка, можливо, була легендарною королевою Аса з клану Інглінгів, мати Хальвдана Чорного і бабуся першого короля Норвегії - Харальда Фейрхейра. Однак це лише припущення. Є версії, що це насправді шаманка-жриця.
До речі, ДНК-аналіз молодої жінки показав, що вона мала гаплогрупу U7, що походить з Південно-Східної Азії, яка відсутня серед вікінгів, але нерідко зустрічається на Близькому Сході, особливо серед персів (іранців). Висувалися також припущення, що жінка була родом з Причорномор'я (газета Aflenpoften). Можливо захоплена у полон амазонка? Рештки обох жінок пізніше було перепоховано у відновленому Озеберзькому кургані (ця подія висвітлювалася на державному рівні на ТВ і норвезьких ЗМІ).
Безперечно лиш те, що жінки належали до вищих превілегійованих соціальних класів. Про це свідчать як саме поховання (у човні), так і предмети, знайдені разом з ними. До прикладу, на зубах молодої жінки виявили ознаки того, що вона використовувала металеву зубочистку – неабияку розкіш IX століття. Окрім кісток жінок, в кургані були знайдені ще кістки 14 коней, 3 собак та 2 биків. У давнину гробницю пограбували "чорні археологи" - через носову частину корабля вони продерлися в курган й викрали коштовні речі: метали і дорогоцінне каміння. Однак, на щастя, до корми вони не дісталися й залишили по собі ще чимало цікавого.
Генрик Семиградський - "Поховання знатного руса в човні", 1883 р. Сюжетом для художньої роботи послужив опис Ахмада ібн Фадлана, який у X ст. подорожував просторами Київської держави й описав поховальний обряд русів.
Знахідки Озеберзького дракара
Текстиль
На кораблі археологи виявили дивовижну та дуже різноманітну колекцію різних тканин і текстильних інструментів. Колекція складається з серії рваних гобеленів, вовняного та картатого льону, тасьми, бахроми, полотен, вишитих тканин та шовку. Було виявлено великі шматки різнокольорових тканин, як лляних, так і вовняних. Більшість з них було у геометричних, ромбічних і свастичних візерунках. Ймовірно, вони слугували ковдрами і покривалами. Деякі зі знайдених фрагментів були прикрашені гарною вишивкою. Була також знайдена пара шкіряного взуття.
Були знайдені фрагменти гобеленів, які є однією з найкрасивіших знахідок, що зображують мистецтво вікінгів. Вони були вузькими - від 16 до 20 сантиметрів, і довгими - від 1-1,5 метра. Їх могли виткати на ткацькому верстаті, теж знайденому на кораблі.
Гобелен із Озеберга, відновлений за фрагментами. На ньому зображення ритуальної сцени - шамани проводять посвяту вікінга-берсерка. Відкрити у повному розмірі->>
Міфічні голови
Серед цікавих знахідок - чотири дерев'яні стовпи, увінчані головами міфічних тварин з вишкіреною пащею. Вони були розташовані в похоронній камері корабля Озеберг. Дерев'яні стовпи з головами тварин були близько півметра заввишки. Дослідники припускають, що різьблені оскалені голови звірів були поміщені по куткам похоронної камери. Схоже, що голови зроблені різними різьбярами по дереву, а дві голови прикрашені срібними заклепками — вироби такого типу не були знайдені раніше в інших могилах епохи вікінгів. Ще один цікавий момент полягає у тому, що через відкриту пащу однієї з голів була протягнута мотузка, на якій прив'язані брязкальця із залізних кілець. Припускають, що мотузки пропустили через роти чотирьох звірів, щоб створити захисну огорожу навколо похованого. Збереглися сліди мотузки, а також чотири брязкальця з переплетених залізних кілець, причеплені до мотузки, вони дзвеніли за найменшого руху. Очевидно таким чином, винахідливі вікінги хотіли зробити шумовий захист і унеможливити, щоби хто-небудь порушив "вічний сон" покійних.
Добре збереглася голова змія на носі човна і його хвіст, яким, власне, закінчувалася корма. Обидва виконані у єдиному стилі вишуканої мистецької різьби по дереву.
Cани
Серед сотень об'єктів поховання в Озеберзі, були знайдені кілька дерев'яних саней, витесаних із бука й дуба, витончено прикрашених різьбленням та головами міфічних людей, тварин і чудовиськ. Сани - з давніх-давен атрибут поховального обряду у русів і слов'ян. На санях перевозили тіла Ярослава Мудрого, Бориса і Гліба, Святополка. Навіть сьогодні в Карпатах, подекуди, перевозять покійника на санях, незалежно від того, зима це чи літо. Причину використання саней у похоронному обряді можна пояснити тим, що сани належать до найдавнішого архаїчного виду транспорту і являли собою символічне відправлення померлих у Небесний світ - Ирій, Вальгаллу.
Віз
У кургані був також знайдений чотириколіснний ритуальний віз. Він цікавий тим, що повністю декорований міфопоетичним рельєфним різьбленням. На ньому зображені чоловічки, змії, коти і птахи, а також декоративна голова вікінга - імовірно, епічного героя Гуннара з давньогерманської "Саги про Сігурда", якого кинули у яму зі зміями. Віз у цьому похованні - не спроста, це атрибут, який символізує перевезення душ у світ мертвих.
Руни
На "борту" корабля також знайдено кілька предметів з рунічними написами. Археологи знайшли коротку круглу палицю, яка могла бути частиною весла або, можливо, прикріплена до носа чи корми човна - прикрашена дев'ятьма незвичайними рунами.
Дослідники-лінгвісти спробували цей напис розшифрувати і були здивовані - на загадковому предметі написано: "Людство ще мало знає". Що мали на увазі вікінги, залишаючи це повідомлення? Поки що загадка. Однозначно, той хто різав руни думав про глибоко філософські речі.
Озеберзький "Будда"
Ну і завершує "хіт-парад" пам'яток з Озеберзького кургану - загадкові антропоморфні фігурки-близнюки із латуні, які сидять із заплющеними очима у позі лотоса - позі медитації йога, приковані по обидві сторони у вигляді ручки до відра, котре зроблене з тиси. Археологи відразу "охрестили" пам'ятку - "Озеберзький Будда". Фігурка декоронана невластивим для вікінгів різнокольоровим орнаментом у вигляді 4-х свастик - ліво і правосторонніх, а також має дещо азіатські риси обличчя. Науковці чомусь приписують походження цього скарбу Ірландії - мовляв саме звідти, в одному з монастирів, який було пограбовано, вікінги в поході здобули трофей й привезли додому. Насправді, це доволі екзотична і цікава фігурка, яка вимагає серйознішого аналізу. Зовні дійсно дуже нагадує Будду і, хто-зна, можливо вона була взята в одному з далеких Тибетських монастирів? Давайте уважніше роздивимося цей рідкісний екземляр:
Насправді вікінги могли зустрічатися з буддійськими монахами під час експедицій. Так, подібну статуетку Будди VI століття з північної Індії вже було знайдено на острові Хельго у Швеції (нині експонується у Шведському музеї національних старожитностей у Стокгольмі):
Майже ідентична фігурка Озерберзькій була знайдена у скарбі (staff) в поселенні Міклобостад, Норвегія - датується VII ст. (675 AD), зберігається в Історичному музеї у Бергені:
А ось і ще один "чоловічок" - пам'ятка VIII ст., знайдена в селі Арнсайд, в Камбрії, Великобританія й зберігається в Історичному музеї міста Кендал:
Швидше за все, "Будда з Озебергу" теж був "імпортований" десь з Індо-Тибетського нагірного регіону. Вікінги були мореплавцями і відправлялися у далекі подорожі на величезні відстані, де мали справу з різними культурами, народами і релігіями. Тож немає нічого дивного. Збереглись історичні свідчення про торгівельні зв'язки скандинавів з Гренландією та Вінландією (Північна Америка), Міклагардом (Константинополь), Індією та Іраном, Блоландом (Африка). Частенько бували вони й у нас (шлях "Із варягів у греки"). Висуваються екзотичні версії, що вікінги бували і в Латинській Америці у пошуку золота ацтеків. Проте, хай це вже залишиться таємницею і "медитуючий вікінг" зберігатиме загадку розкішного царського кургану для майбутніх поколінь.
Використані джерела:
- Facebook-сторінка "Osebereg Viking Heritage"
- Портал Vestfoldhistorielad
- Андрощук Ф. Осеберег. Загадки королевского кургана.
- Фиркс И. фон. Суда викингов (1962)
- Звіт "UNESCO World Heritage List. Viking Age Sites in Northern Europe. Vestfold ship burials. Management plan 2012–2016"
- Гуревич А.Я. Походы викингов.
- Буайе Р. Викинги. История и цивилизация.
© Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
