Субота
27 лист., 2021
     

Берсерки — непереможні воїни Стародавньої Європи

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Берсерки - непереможні воїни

Берсерки... Древня каста воїв, одержимих священним бойовим екстазом, насланим на них богом-кудесником - Одіном. Вони наводили жах на всю Стародавню Європу. Джерела цього, воістину, дивовижного і потужного військово-чаклунського клану — берсерків, варульвів, ульвхединів, свінфюлькінгів, вервольфів, вурдалаків, лікантропів, песоглавців та інших — сягають своїм корінням найдавніших пластів історії військового мистецтва. Ким були ці загадкові воїни-звірі — одержимими, біснуватими, ізгоями, перевертнями, героями чи лиходіями? У чому полягав секрет їхньої невразливості й непереможності у бою? Про це поговоримо далі у нашій статті.


 

Вовчий культ

У "Старшій Едді" знаходимо згадку про двох магічних вовків - Ґері й Фрекі, котрі знаходяться по ліву і праву руку бога Одіна (Óðinn). Давньоскандинавською мовою Geri означає «жадібний», а Freki — «ненажерливий». Ці вовки-супутники згадуються  також у «Молодшій Едді» і поезії скальдів. Дослідник Міхаель Шпіґель (Michael Spiegel) пов'язує Ґері та Фрекі з давніми германцями, серед яких часто вживалися «вовчі» імена, як от: «Wulfhroc» (Одягнений вовком), «Wolfhetan» (Вовча шкура), «Isangrim» (Сіра маска), «Wolfgang» (Той, що рухається як вовк), «Wolfdregil» (Той, що біжить як вовк), «Vulfolaic» (Той, що танцює з вовками).

Вовки Одіна

Усе це свідчить про те, що у давніх германців здавна побутував особливий Культ Вовка. В мітології Вовк виступав своєрідним оберегом, заступником, який допомогав побороти хтонічні і демонічні сили. Вовк володіє рядом якостей та властивостей, котрі вирізняють його як тотемного, благородного звіра: 

  • Вовк - справжній мисливець і мудрий хижак. Крім власної спритності у полюванні використовує допомогу зграї та особливості ландшашту.
  • Вовк - благородний і справедливий – за нормальних умов він не буде нападати на противників слабших за себе.
  • Вовк - чистий, не харчується падлом.
  • Вовк - вільний, свободолюбивий та самостійний, в той час як левів дресирують у цирках.
  • Вовк - безстрашний, б'ється до перемоги чи смерті.
  • Вовк - моногамний, виховує своїх дітей. У них немає перелюбів.

Вовк - посередник, провідник, медіатор між світом Небесним (Ирій) і Підземним (Нава).

Вовк - тотемна, благодрона тварина

Люті і несамовиті германо-скандинавські вовки-воїни - берсеркери - вважали вовка своїм родоначальником (чит. З.П. Соколова. Культ тварин в релігіях), переодягалися у вовчі шкури й вшановували перед боєм верховного аса - Одіна, який з давньогерманської означає - “скажений, нещадний, шалений, лютий”. Недаремно їх звали Вервольфами - вовкулаками, перевертнями, напівзвірами-напівлюдьми.

Malmström

Давньогерманська "Сага про короля Гарольда" повідомляє про берсерків наступне:

«Берсерки, зодягнені у шкури тварин, гарчали і дзвеніли мечами, лютували щитами й кидалися на своїх ворогів. Вони були одержимими і зовсім не відчували болю, навіть якщо їх вражали списом. Коли битву було переможено, вони падали закривавлені без сил й занурювалися у глибокий сон». 

odin-artefakr-werewolfБронзова пластинка Вендельської ери, знайдена на острові Еланд, на якій зображено берсерків. Зберігається у Музеї історії Швеції.

Інше джерело ранньої історії "Сага про Інглінгів" (Ynglinga saga), написана давньоісландською мовою ісландцем Сноррі Стурлусоном імовірно у період між 1220 р. й 1230 роком з описом подій V—IX століття, розповідає: 

...бог Одін зробив так, аби його мужі билися без панцирів і були безумні як пси чи вовки. Їх не можна вразити зброєю, і падають вони на полі бою не від ран, а від утоми.

Ще одним колоритним персонажем германо-скандинавської міфології, пов'язаним з вовчим культом, є Фенрір (Fenrisulfr) - страхітливий вовк, дитина Локі та гігантеси Анґрбоди. Був скований ланцюгами й підійти до нього ніхто не наважувався. Тільки Тюр час-від-часу підгодовував монстра. Легенда говорить, що коли настане Раґнарьок, Фенрір розіб'є пута, звільниться й вб'є Одіна, але сам загине від рук його сина Відара.

Tyr and Fenrir-John Bauer

Берсерки не були публічними, вони являли собою Таємний чоловічий союз і вели відокремлений спосіб життя - жили общинами. У соціальному спектрі їх боялися і вважали ізгоями. Щоби вступити у їх коло необхідно було пройти посвяту. Посвята ця складалася з різних етапів, не дозволялося стригти волосся, фінальним випробуванням був бій сам-на-сам з дикою твариною - вовком або ведмедем. Тільки після перемоги, воїн ставав справжнім берсеркером, знімав шкуру та когті з убитої тварини та мав спити з ритуального рогу її кров. Тоді він проголошувався жерцями на майдані законним членом Чоловічого союзу й давав обітницю безшлюбності, силою та вірою служити Богу Одіну - своєму небесному поКРОВителю. Такий воїн ставав одержимим духом убитого звіра і у протистоянні поводив себе як хижак.

initiation-berserker

У "Римах про Вельсунга" (Vǫlsungsrímur, XIV ст.) знаходимо спогади про деякі типові випробування в обряді посвячення берсерка. Король Сігейр зрадницьки захопив у полон дев'ятьох своїх швагерів — Вельсунгів. Він зв'язав їх і віддав на поживу вовку. Однак одного з них, Зигмунда, врятувала сестра Сіньї. Захований у хатині в гущавині лісу і вилікуваний турботами Синьї, Зигмунд чекає на годину помсти. Коли два старші сини Синьї досягають десятирічного віку, вона відсилає їх до свого брата, щоб він піддав їх випробуванню. Зигмунд виявляє, що вони боягузи, і, дотримуючись її поради, Синьї їх убиває. Від інцесту брата та сестри народжується ще один хлопчик — Зінфьотлі. У 10 років мати піддає його першому випробуванню: вона шиє йому сорочку прямо на його тілі, прошиваючи шкіру. Сини Сігейра при цьому вили від болю, але Зінфьєтлі абсолютно безпристрасний. Через деякий час мати зриває з нього сорочку разом зі шкірою і питає, чи не боляче йому. Хлопчик відповідає, що Вельсунг не турбуватиметься через таку дещицю. Потім вона посилає його в хатину Сіґейра; він наказує хлопчику приготувати хліб із мішка борошна, де знаходиться гадюка. Повернувшись увечері, Зигмунд знаходить готовий хліб і питає, чи не знайшов хлопчик щось у мішку? Хлопчик відповідає, що він щось помітив, але не звернув на це уваги та замісив усі разом. Після такого випробування хоробрості Зигмунд бере хлопчика із собою у ліс. Якось, повертаючись з полювання, вони знаходять на стіні своєї хатини дві висючі вовчі шкури. Два королівські сини після смерті були перетворені на вовків і могли звільнитися від своїх шкур лише на десять днів. Зигмунд і Зінф'єтлі одягають вовчі шкури, але зняти їх не можуть. Вони йдуть у різні боки, домовившись, що кожен звернеться до іншого за допомогою тільки в тому випадку, якщо на нього нападуть одразу більше семи людей. Якось Зінф'єтлі був покликаний на допомогу і вбив усіх, хто напав на Зігмунда. Іншим разом напали на Зінфьотлі, але він сам убив усіх ворогів, не звернувшись до Зигмунда за допомогою. Тоді Зигмунд кинувся на нього і перегриз йому горло, але через деякий час вилікував його. Вони дісталися своєї хатини і вирішили чекати, поки їм не вдасться звільнитися від вовчих шкур. Цей епізод завершує посвяту Зінф'єтлі, який тепер може помститися за смерть рідних.

Присутні у цій сазі теми посвяти очевидні: випробування хоробрості, стійкість перед фізичними стражданнями і, нарешті, магічне перетворення на вовка. Перетворення на вовка, тобто ритуальне перевдягання у вовчу шкуру, становило головний елемент посвяти в «Чоловічий союз». Одягнувши шкуру вовка, людина переймає вовчі звички, інакше кажучи, стає диким воїном, непереможним та невразливим. "Wolf" - таким було прізвисько членів багатьох індоєвропейських військових братств. Сценарії героїчних посвячень можна знайти й у інших Сагах. 

50-Figure27-1
rsz gutenstein-sigmaringen-wolf
Малюнок із зображенням берсеркера на срібній піхві для меча, Гутенштайн (Зігмарінген), Німеччина, VII ст.

Культ Вервольфа

Чимало кому з берсерків приписують лікантропію - паталогічний стан, в якому людина вірила, ніби вона зробилася вовком. Вервольф (лікантроп, ульфхеднар) - це міфічна істота, яка здатна тимчасово змінювати свою подобу магічним шляхом, перетворюючись (обертаючись, перекидаючись) з людини на іншу істоту, рослину чи предмет, і навпаки. У слов'янській мітології він відомий як - Вовкулака (Вовкодлак, Песиголовець, Оборотень).

Vg 56 KällbyРунічний камінь "Vg 56" у Келлбі у Вестерґетланді (Швеція), на якому зображений берсеркер в шкурі тварини.

Цікавим є опис обертання на вовка. Так, якщо з вовкулаки зняти заговорений пояс, тоді він знову стає людиною. Якщо ж перевертень перекидається через ніж, устромлений у пень, а ніж цей хтось раптом вийме, то тоді вовкулака вже ніколи не стане людиною. У "Сазі про Еггілса Скаллагрімсонара" говориться про одного берсеркера-вовкулаку:

...Але щодня, наближаючись до вечора, він так дратувався, що ніхто не міг з ним розмовляти, і незабаром лягав спати. Подейкували про те, що він змінює вигляд, і люди називали його Квельд-Ульфр [Нічний Вовк]

Large Gallehus horn imagesЗолоті роги Галлехуса Великого — два золоті роги (один більший за інший), виявлені в Галлехусі на північ від Теннера в Південній Ютландії (Данія). Більш довгий з рогів був знайдений у 1639 році, а другий - в 1734, всього в 15-20 метрах від місця знахідки першого. Роги датуються V століттям зв. е., на них зображений давній ритуал перевтілення берсеркерів у вовкулаків. Оригінали рогів були на початку XIX століття вкрадені та переплавлені. На основі замальовок рогів, що збереглися, були створені їх копії, які зберігаються в Національному музеї Данії в Копенгагені і в музеї Месгард біля Орхуса. Копії рогів теж викрадали (і поверталися) двічі.

Медвежий культ

Берсеркери були тісно пов'язані також з культом Ведмедя. І про це говорить сама назва - "berserkr", яка етимологічно складається з двох коренів: "ber" - ведмідь та "serkr" - шкура, себто "ведмежа шкура"

Берсеркер у ведмежій шкуріОбраз учасника середньовічного фестивалю у Хоенвештедті (Німеччина).

У "Сазі про Греттір Сильного", епічний герой спускається в могильний курган, де знаходиться дорогоцінний скарб, і по черзі бореться з привидами, дванадцятьма берсерками і ведмедем. "Сага про Хрольфа" повідає про героя Б'яркі (Bjarki), котрий приймає форму ведмедя в бою: 

Люди бачили, як великий ведмідь йде попереду людей короля Хрольфа, завжди тримаючись поряд із королем. Він убив більше людей своїми передніми лапами, ніж будь-який п'ятий із королівських чемпіонів. Клинки та зброя відскочили від нього, і він збив і людей, і коней у військах короля Хьорварда, і все, що зустрічалося на його шляху, він розчавив до смерті зубами, так що паніка та жах охопили армію короля Хьорварда...

У Саксона Граматика "Історія датчан" знаходимо чисельні "медвежі імена" з коренем Björn (Бьорн - "ведмідь"): Gerbjorn, Gunbjorn, Arinbjorn, Esbjörn, Thorbjørn тощо. 

Культ Ведмедя

Ведмідь - хазяїн лісу, покровитель мисливців, захисник, символ бога мудрості і достатку - Велеса. У слов'ян назва "вемдідь" є поетичною й походить від словосполучення - "вед мідь", "мед відаючий", "знайти мед", "добувати мед". Справжня витокова індоєвропейська назва цієї тотемної тварини - Ber (Bar), звідси слово - "берлога" (логово бера).

ber-log-mid

Скажений спецназ

У IX—XI століттях берсеркери становили основу війська вікінгів (варягів, норманів). Конунги і ярли високо цінували берсерків та наймали їх у свої лицарські дружини - комітати. В одній із саг говориться, що у датського короля Хрольфа Краке (Hroðulf Krage, Хрольф Жердинка) в охоронцях ходило відразу 12 берсерків. Берсеркери це постійні члени військових ватаг різних країн Європи. Кажуть, що навіть київський князь Рюрик тримав на службі як тілоохоронців берсерків. Усе це свідчить про неабияку елітарність цих воїв.

Берсеркери на стінах Софії Київської
Фреска X-XI століття у вежах Собору Софія Київська, Україна. На фресці зображений берсеркер, який тримає сокиру і конунг в обладунках. Вчені кажуть, що це може бути сцена якогось військового ритуалу.

У скандинавській «Сазі про Інглінгів» про них повідомляється наступне:

«Чоловіки Одіна кидалися в бій без кольчуги, а лютували, наче скажені пси чи вовки. В очікуванні сутички від нетерпіння і люті, що клекотіли в них, гризли зубами свої щити та руки до крові. Вони були сильні, наче ведмеді чи бики. Зі звіриним риком били вони ворога, і ні вогонь, ні залізо не завдавали їм шкоди... ».

Але що робило їх такими? Звідки такий імунітет? Існують версій і теорії, згідно яких агресивність берсерків пояснювалася прийомом певних психотропних речовин, наприклад настоянок з галюцигенних грибів (напр., мухомор Amanita muscaria), відварів трав, наркотичного зілля (напр., насіння конопель, яке вгамовувало біль), хмільних напоїв (сома, суриця, хаома) та інших знадоб (чит. Еліаде М. Архаїчні техніки екстазу). Внаслідок цього загострювалися зір та слух, інтенсивність та імпульсивність рухів, покращувалася в рази реакція, з'являлися екстрасенсорні навички, відбувався надлишок адреналіну в організмі. Називалися й інші можливі причини, такі як: істерія, епілепсія, шизофренія, нервові психічні приступи, у тому числі спадкові, які передавалися по чоловічій лінії. В одній із скандинавських саг говориться про людину, яка мала 12 синів, усі вони були берсерками: «...У них стало звичаєм, перебуваючи серед своїх і відчувши напади люті, сходити з корабля на берег й кидатися там величезними каменюками, вивертати з корінням дерева, інакше у своїй люті вони могли б покалічили або вбити невинних людей, навіть рідних, близьких і друзів».

berserk

Проте авторитетні дослідники-релігієзнавці впевнено стверджують, що не все так просто. В давньоскандинавських сагах немає конкретної інформації про допінг психотропами. Та й наврядче варто прирівнювати берсерків зі звичайними психопатами. Зате є чималі свідчення, що у давніх скандинавів й германців був поширений ШАМАНІЗМ, який включав у себе тотемізм (культ тварин) і анімізм (віра в одухотвореність явищ і предметів). Берсерки не були звичайними шибениками, це були ідеологічно підковані бійці, які тонко сприймали Всесвіт та свято вірили в бога Одіна (Wodan/Wotan). Берсерки входили в магічне закрите коло, де служителі культу - рунічні шамани і жерці (подібно друїдам - кельтським волхвам), перед битвою читали над ними спеціяльні замовляння, емоційно заряджали, викликали священний гнів та лють, здійснювали магічні практики й ініціації, в рамках яких відбувалося ритуальне перевтілення/перевдягання - рядження в шкури вовка (ульверк) та ведмедя (берсерк) (чит. Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов'ян). Воїни таким чином входили в глибоку транс-медитацію та позбавлялися будь-яких прив'язаностей й "земних" відчуттів. Не відчували ані втоми, ані болю, нічого. Приходили до тями вже після бою, але безпам'ятствували. Лише глибокі рани, а часто й відрубані кінцівки, свідчили, що вони повернулися з якоїсь пекельної битви. У "Сазі про Хрольфа" говориться про це так:

Іноді на цих гігантів нападала така лють, що вони не могли контролювати себе, вбивали людей або худобу, хоч би що траплялося їм на шляху, і не дбали про себе самі. Поки тривала ця лють, вони нічого не боялися, але коли екстаз полишав їх, вони були настільки безсилими, що не мали й половини своєї сили, і були такими слабкими, неначе вони тільки що встали з ліжка після затяжної хвороби. Ця лють тривала близько доби...

berserker-syly

Проте, часто шлях берсеркера закінчувався повним каліцтвом та інвалідністю, ось як про це повідомляє "Сага про Егіля Скаллагрімсонара"

Що люди говорять про тих, хто змінює форму, або про тих, хто впадає в божевілля, так це: поки вони перебувають у безумстві, вони настільки сильні, що для них немає нічого неможливого, але як тільки вони виходять із цього стану, вони стають набагато слабшими, ніж зазвичай. Так було з Квелдульфом: як тільки безумство покинуло його, він відчув себе настільки виснаженим битвою, в якій він брав участь, і настільки ослаб в результаті всього цього, що став прикутим до ліжка.

kotel-berserkyЗображення ритуальної сцени на легендарному котлі із Гундеструпа, зберігається у Національному музеї Копенгагена, Данія. 

Берсерки бились без верхнього одягу, так-сказати з голим торсом. Усе, що у них було - це вовчі або медвежі шкури і щити. Звіряча шкура, до речі, непогано захищала спину та голову від неякісної сталі (тим більше від міді чи бронзи). Основна зброя берсерків - сокира з довгим держаком і великим бороздним лезом. Окрім своєї бойової ефективності, вона справляла естетичне враження й наводила жах на супротивника. Цією зброєю берсеркери розмахували і завдавали нищівних рубаючих ударів. Також щосили гатили тупим кінцем сокирища, щоби просто відбити противника. Працювали в парах на ближній дистанцій - по 2-4 берсерки йшло на кожну десятку супротивників. Але такий метод ведення бою, зрештою, був не надто ефективним, тому по суті берсерки - це воїни-смертники.

Берсерк розмахує сокирою в бою

У бою берсеркери застосовували методи психічної атаки. У "Сазі про Орварда Одда" Одд говорить: «Іноді мені здається, що я чую рев бика чи виття вовків, а іноді це схоже на неймовірний крик людей». Вони також, подібно кельтським племенам піктам та скіфам, проводили ритуальне фарбування і татуювання своїх тіл - наносили різноманітні рунічні та солярні знаки, свастичні взори і орнаменти на оголені тіла. Такий "камуфляж" мав глибокий зміст: по-перше він візуально відділяв своїх від чужих, а по-друге це були ритуальні символи, які на думку берсеркерів, надавали магічних властивостей та підтримку вищих сил. Арабський автор Х століття Ібн-Фадлан так описував давньоруського берсерка: “Дехто з русів від краю нігтів до самої шиї розмальований усілякими зображеннями та рисунками”. 

vikings-tatoo

***

Отже, підсумуємо хто такі берсерки. 

Берсерки - це таємна воїнська каста в культурному середовищі германо-скандинавських народів, пов'язана з рунічним шаманізмом та культом тотемних звірів - Вовка і Ведмедя. Берсеркери були воїнами-професіоналами екстра-класу, військовою елітою, що володіла винятковими бойовими навичками. Їх наймали на службу кращі королі, князі та конунги Європи. Берсерки практикували різноманітні езотеричні техніки, зокрема техніку бойового трансу (у сканд. "бьодваск", "амок"), завдяки чому на полі бою ставали абсолютно некерованими. З берсеркерами ототожнювався містичний культ Перевертня (Вервольфа), який доніс до наших днів образ безсмертного, якого не можна вбити звичною зброєю. Головною функцією берсерків був захист від ворогів і всього злого, різноманітні спецоперації та контррозвідка. У цьому їхня схожість з козаками-характерниками.

berserker-cult

Читайте також:

Найвідоміші з берсерків

Берсерком називали героя скандинавської міфології - Старкада (Starkaðr, Старкадер), сина Сторверка, який служив, згідно з Саксона Грамматика, легендарного датського короля Фродо. Саксон Граматик називаэ його свеєм - вихідцем зі Швеції. Син Старкарда - Ангрім, теж вважався берсерком.

starkad-berserker

В одній із саг говориться, що у короля данців Хрольфа Краке ("Жердинки") було 12 берсерків, які були особистою його охороною: Бідвар, Б'яркі, Х'ялті, Хохгемут, Цвітсерк, Кюн, Верт, Весеті, Байгуд та брати Свіпдаг. В іншій "Сазі про Одда Стрела" їх теж дванадцятеро, але вони мають інші імена: Хервард, Хьорвард, Храні, Ангантюр, Більд, Буі, Баррі, Тінд, Тюрвинг, Токі й обидва Хаддінгів.  У скальдичній поемі Hrafnsmál (з др.-ісл. — «Пісня ворона») йдеться про берсерків на службі у Харальда Прекрасноволосого.

Berserker-1

Бьодвар Б'яркі (Bödvar Bjarki) - герой саг і казок про Хрольфа Краке, воїн-вовкулака родом з Норвегії. Його брат був королем Готланду - одна із земель Швеції. Б'яркі служив при дворі короля Данії й переміг у бойовому трансі чудовисько, яке тероризувало люд протягом 2 років. Про Б'яркі також згадує давньоскандинавська поема Bjarkamál і Саксон Граматик.

rsz bjarki

Ще одним історичним персонажем, який, можливо, мав відношення до берсерків був Еґіль Скаллаґрімссон - син одного з першопоселенців Ісландії, безстрашний воїн, який боровся з королями Норвегії - Харальдом і Ейріком, здійснював військові облави і вчиняв подвиги, високо шанував братерські відносини, палко любив сина. В однойменній "Сазі про Егілла Скаллагрімсона" так описується його зовнішність:

«Егіль мав крупне обличчя, широкий лоб, густі брови, ніс не довгий, але дуже товстий, нижня частина обличчя широка і довга, підборіддя і вилиці широченні. У нього була товста шия та могутні плечі. Він вирізнявся серед інших своїм суворим виглядом і в гніві був страшний. Він був статний і дуже високий на зріст. Волосся в нього було кольором, як у вовка, і густе, але він рано почав лисіти. У Егіля були чорні очі і брови, що зрослися».

Егіль був сином Скаллагріма Квелдульфссона та Бері Інгварсдоттіра. Годувальницею Егіля в дитинстві була Торгерд Брак - героїня ісландської саги XII століття. Одружений Егіль був на Асгерд дочки Бйорна і мав від неї п'ятьох дітей. Егіль мав круту вдачу, часто демонстрував поведінку шаленого берсерка. У семирічному віці розрубав сокирою щелепу однолітку, що образив його. Неодноразово брав участь у хольмгангах - дуелях вікінгів. Одного разу просто під час бенкету напав на якогось Армода, а потім вирвав тому око. А іншого разу, дуже незадоволений діями свого батька, і коли він прийшов додому і люди сіли за святкові столи, він раптово встав, пішов на кухню і зарубав до смерті улюбленого раба Скаллагріма, сівши потім на своє місце, як ні в чому не бувало. З батьком після цього він не розмовляв усю зиму і наступну весну.

Johannes-flintoe-egil-skallarimssonХольмганг за участю Егіля на картині Юханнеса Флінта (1787-1870)

Черговим свідченням існування берсеркерів є історія про Вовкулак із Осрайге (Оссорі) - королівства ранньосередньовічної Ірландії. Це була каста воїнів (феніїв), які були нащадками легендарної особи на ім'я Лайгнед Файлід (Laignech Fàelad), одного з ранніх королів Осрайге. Більшу частину життя ці воїни проводили в глуші і їм приписували близькість з потусторонніми силами. Ірландські фенії часто описувалися як ті, які практикують ритуальне перевтілення - одягали вовчі шкури або робили вовчу зачіску. Коли вовки-воїни або luchthonn («вовчі шкури») робили набіги, про них говорили, що вони «йдуть на вовче полювання» (go wolfing). Ці асоціації могли викликати появу цілого ряду ірландських легенд про перевертнів.

Лайгнед Файлід був родоначальником "племені перевертнів", про нього розповідається у середньовічному ірландському трактаті "Cóir Anmann" ("Відповідність імен"). Він і його вої до нормандського вторгнення в Ірландію у XII ст. володіли здебільшого сучасними графствами Кілкенні та Ліїш. Згідно з Cóir Anmann, «Лайгнед був людиною, яка ходила вовкувати, тобто у вовчій шкурі, в образі вовка ходив він, і плем'я його ходило за ним, і вони драли худобу, за прикладом вовків, так що ось через що його звали Лайгнед Файлід, тому що він був першим із тих, хто увійшов до вовчого вигляду». У середньовічних генеалогіях він вважався братом Фередаха Мак Дуаха (Feradach Мак Duach), короля Осрайга і родоначальника його наступних королів, поки їх не витіснили нормани.

512px-Caledonian-pict

Інші особистості, які в історії отримали славу берсеркерів:

  • Бьйорн Блідий, персонаж з «Саґи про Гіслі».
  • Ульф Бьяльфасон, на прізвисько «Вічний вовк».
  • Брати Торір Черево та Еґмунд Злий, персонажі «Саґи про Ґреттіра»
  • Ґаллі та Лейкнір, персонажі ісландської «Саґи про битву на пустищі»
  • Льйот Блідий, персонаж з «Саґи про Еґіля».
  • Отрюґ з «Саґи про Ньяла».

Берсерки в різних культурах світу

Звіроподібні перевтілення вважаються вищою формою розвитку бойової люті у багатьох військових традиціях. Своє походження берсерки ведуть від індоєвропейських чоловічих союзів воїнів-звірів, які практикували різноманітні обряди та форми військової ініціації. Незаперечним є факт того, що у ІІІ тис. до н.е. культ людини-вовка вже був розвинений і поширений серед індоєвропейських племен Північного Причорномор’я. Це підтверджують стели з Керносівки та Сватового, а також срібний кубок з Тріалеті кавказького кургану ІІ тис. до н.е. На ній зображена процесія чоловіків у вовчих масках з чашами в руках. У центрі композиції – божество у вовчій масці і кубком. Поруч з ним лежать два вовки.

Чаша з Тріалетті з оборотнями

rsz kubok-trialetti1

rsz trialetti2

Очевидно, ці вірування виникли у чоловічих мисливсько-воїнських союзах арійських племен. В більшості у індоєвропейських племен вони носили назву «зграя». Перед посвяченням у чоловіки, юнаки повинні були жити як хижі звірі: діяти, нападати, рухатись і думати як вовки. Неодмінною рисою людини-вовка у давнину було вміння впадати у «бойовий сказ», який вважався «божою хворобою», був характерною рисою усіх індоєвропейських героїв. Так, головним атрибутом персонажа давньогрецької міфології Геракла є лев'яча шкура. В «Іліаді» Гомера описуються: Мікенський цар і ватажок агейського війська, «пастир народів» Агамемнон зодягнений у левову шкуру, його брат цар Спарти Менелай — у шкуру пардуса (пантери, або леопарда). У леопардову шкуру одягнений і його ворог, викрадач дружини Менелая Олени Прекрасної, винуватець Троянської війни - царевич Олександр (Паріс), син царя Трої - "списоносця" Пріама. Троянський шпигун Долон, убитий ахейським героєм Діомедом (який не побоявся поранити своїм списом саму богиню Афродіту і грізного бога війни Ареса!) теж одягнений у вовчу шкуру (справжній «варульв-ульфхедін»!).

dolon-greeceДолон на давньогрецькому червонофігурному лекіфі. Італія, 460 рік до н. е.

Подібно германо-скандинавським берсеркам, звірячу шкуру одягали воїнські касти даків і фракійців. Їх тотемом був кабан. Не виключенням були кельти і скіфи, які особливо вшановували вепра, а їх земля в Причорномор'ї звалась - Борія ("земля Вепра"). Вепр (кабан) символізував захист, зображався на обладунках та зброї (шоломах, мечах, списах). Міфічні вани - пращури германців, мали два основні тотеми-символи -  орла і кабана.

vepry-na-shlemah

rsz spear-dance-slide

"Батько історії" Геродот розповідає про племена скіфів - неврів:

Ці люди, вочевидь, чаклуни. Скити й елліни, які живуть серед них, стверджують, що кожен невр щороку на кілька днів перевертається на вовка, а потім знову набуває людського вигляду". 

Виразну вовчу етимологію мають іранські імена Ishpakaj та Warkhag. На золотих застібках з Тілля-тепе (Афганістан) зображений воїн у грецьких обладунках та шоломі у вигляді вовчої голови. Це – бог війни Ортагн (Веретрагна, скіфський «Арей»). У Римі на святі Луперкалій юнаки у вовчих шкурах (луперки) бігали вулицями та хльостали дівок. А на святі на честь богині Феронії та Аполлона Соранського деякі люди, одержимі «вовчим» екстазом, ходили розпеченим вугіллям і робили інші військові подвиги. У хеттів відомі обрядові танці ряджених «людей-вовків». При візантійському дворі готи танцювали у вовчих шкурах. У осетин молоді воїни, що вирушали в набіг (балц), іменувалися "вовчою зграєю". 

Зороастрійські книги розповідають про загони озброєних людей-вовків (mayyro). Грузинський цар Вахтанг (V ст.) носив прізвисько Горгасал (від іранського Горгасар - "вовчеголовий").

Візантійський автор Лев Диякон писав про русів, які з величезними щитами перед тим, як піти в атаку, гарчали, мов звірі, вигукували щось дивне і незрозуміле. Тацит згадує особливу касту воїнів, яку він називає «гарії» ("харії", можливо "характерники"), і які мають усі ознаки берсерків (за 800 років до битви при Хафсфьорді):

…вони наполегливі воїни. Їм властива природна дикість. Чорні щити, розфарбовані тіла, обирають темні ночі для бою і вселяють страх у супротивника. Ніхто не встоїть перед незвичайним і немов пекельним їх виглядом.

У давньоруських билинах теж є опосередковані згадки про берсерків. Згадаймо як “заревів Ілля Муромець та по-звіриному” або “обернувся Вольга лютим звіром". У “Слові о полку Ігоревім” дружинників названо “сірими вовками”. У "Слові" Всеслав Полоцький за ніч добігає у вовчому вигляді від Києва до Тмутаракані. Волх Всеславич, Змій Вогненний Вовк та інші епічні герої також обертаються вовками.

swrdbord

Використані джерела:

  1. Давньоісландські, давньогерманські, англосаксонські саги.
  2. Поезія скальдів.
  3. Залізняк Л.Л. Образ воїна-звіра // Пам'ятки України. № 5'91. Листопад 1991 року.
  4. Залізняк Л.Л. Новітні міфи в індоєвропеїстиці Східної Європи //Археологія. – 2002.
  5. Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. – К. Бібліотека українця, 2004
  6. Еліаде М. Шаманізм. Архаїчні техніки екстазу.
  7. Еліаде М. Обряди і символи ініціації: берсерки і герої (1965)
  8. Костянтин Сітковський. "Берсерки - перевертні з історичних хронік".
  9. Сайт "Українські старожитності". Наш предок людина-вовк.
  10. Вольфганг Акумов. "Берсерки. Воїни-ведмеді давньої Півночі".
  11. Балушок В.Г. Обряди ініціацій українців та давніх слов'ян (1998)
  12. «Історія релігії в Україні». Т.1: Дохристіянські вірування; Прийняття християнства (1996)  
  13. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу (1992).
  14. Соколова. Культ животных в религиях. 
  15. Речі Високого - Havamal.
  16. Епос "Беовульф".
  17. Саксон Граматик. "Gesta Danorum"
  18. Сайт "The Vikings Answer Lady"
  19. Роберт Джонс. "Історія лицарства"
  20. Мішель Пастуро. Символічна історія європейського Середньовіччя.
  21. Пріск Манійський. "Війна з готами".
  22. Ісидор Севільський. "Історія готів, вандалів і свеїв".
  23. Павло Диякон. "Походження народу лангобардів".
  24. Йордан. "Гетика".
  25. Тацит. "Походження германців".
  26. Гіральд Камбрійський. "Топографія Ірландії".
  27. Відукінд Корвейський. "Діяння саксонів".
  28. Тітмар Мерзебургзький. "Хроніка".
  29. Beard, D. J. «The Berserker in Icelandic Literature.» In Approaches to Oral Literature, Ed. Robin Thelwall, Ulster: New University of Ulster, 1978
  30. Blaney, Benjamin. The Berserkr: His Origin and Development in Old Norse Literature, Ph.D. Diss. University of Colorado, 1972
  31. Michael Scott. The Last of the Fianna: An Irish Legend.
  32. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу (1995).
  33. Тамара Т. Райс. Скифы. Строители степных пирамид.
  34. М.И. Артамонов. Антропоморфные божества в религии скифов (1961)
  35. Бессонова С.С. Религиозные представления скифов.
  36. Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В. Индоевропейский язик и индоевропейцы. Т.2. Тбилиси, 1984.
  37. Иванов В.В. Реконструкция индоевропейских слов и текстов, отражающих культ волка (1975)
  38. Иванчик А.И. Воины-псы. Мужские союзы и скифские вторжения в Переднюю Азию (1988)
  39. История боевых искусств: Колыбель цивилизаций. М., 1996.
  40. Каррен Б. Оборотни: люди-волки. М., 2010.
  41. Дэвидсон Х.Э. Древние скандинавы. Сыны Северных богов.

© Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:



blog comments powered by Disqus