Субота
22 черв., 2024
     

Ukrainian English

Язичницькі тату балканських жінок

Рейтинг 3.0 з 5. Голосів: 2

tatu-balkanskyh-zhinok

У хорватів, які живуть в Боснії та Герцеговині (насамперед у Лашській долині), у чорногорців в районі Котора та албанців, котрі проживають на півночі Албанії, є один цікавий звичай. Це татуювання. А вони були насамперед жіночими (потрібно відзначити, що і набивали тату теж жінки). Набивали насамперед на руках (на зовнішній стороні), іноді до ліктя.

Оскільки багато малюнків містять мотив хреста, то напрошується версія, яку радісно переказують туристам: це для того, аби дівчаток захистити від насильста і гаремів мусульман. Так, цей звичай справді під час турецького правління рятував від гаремів. І більше того, саме тоді традиційні жіночі тату стали наносити і хлопчикам, щоб їх не забрали в яничари.

Але з’явилися ці татуювання значно раніше, ніж турки-османи прийшли на Балкани встановлювати свої закони і влаштовувати гареми. Звичай цей є відгомоном дохристиянської епохи (тому і зберігся на території, де досить довго існували давні звичаї і традиції). І безсумнівно, хрести – це солярні знаки, культ Сонця. Причому до цих пір їх набивають під час Весняного рівнодення. Усі ці кола, цятки, хрести – звертання до Сонця, заклинання про добробут та родючість.

Сюжети тату, якщо вони присутні на обох руках, не повторюються, але чітко простежується принцип: зображення на правій руці – солярне, на лівій – люнарне.

А взагалі татуювання ці мали не тільки значення заклинання і оберега, а й були своєрідною тамгою - фамільною, родовою печаткою, яка несла інформацію про соціальне походження, про плем’я-рід, до якого належала дівчина (татуювання наносилися в дитячому віці). Поцупити «марковану» таким чином дівчину було неможливо.

81868 original

87228 original

87228 original

Існував ще один звичай (вже не в регіоні Боснії, а в Хорватії): наносити на щоку одну синеньку цятку, «мітити» дівчину – саме з метою дати інформацію про її приналежність одному племені (місце розташування точки у різних племен було різним). 

Татуювання робили дівчаткам у віці 4-5 років, але з роками вони змінювалися – додавалися нові елементи. Якщо дитина хворіла, то такі тату наносилися і в лікувальних цілях. Коли дівчинка ставала дорослою, тату доповнювалося інформацією про те, що її можна видавати заміж. Коли дівчина ставала жінкою, до попереднього татуювання додавалися нові візерунки. Народження дітей, кількість вагітностей, вдівство – ця інформація також містилася в татуюваннях. Такий собі життєвий літопис...

82757 original

82338 original

82581 original

Польський етнограф К. Мошиньскі зазначав, що «Татуювання слов’ян збереглося в певних частинах Югославії». Інші дослідники Леопольд Глюк та Чіро Турелка також вивчали ці татуювання. Один з них звернув увагу на характерну ознаку, яка спостерігалася серед населення важкодоступних гірських районів, що входили до складу колишньої Австро-Угорської монархії. Під час церковних богослужб, коли біля костелів збиралися натовпи віруючих, серед селян з довколишніх місць можна було виявити, що практично у кожної з дорослих дівчат і заміжніх жінок були татуювання на грудях, плечах і передпліччях, на долонях аж до кінчиків пальців, а іноді ще й на лобі. Головним мотивом татуювань був оточений різними гірляндами, гілочками та іншими лініями хрест. Усі мотиви супроводжує додатковий орнамент у вигляді цяток, хрестиків і рисок.

88127 original

86215 original

У висновку, дослідники зробили серйозний висновок щодо походження традиції:

«Цей звичай прийшов зі сходу і був принесений на Балкани скіфами. Від траків, що населяли в той час Балканський півострів, цей звичай перейняли ілірійці, завдяки посередництву яких цей звичай поширився аж до узбережжя Адріатики, що підтверджує Страбон».

І справді, татуювання - це древня традиція скіфо-сарматів, особливо їх полюбляли наносити амазонки (згадаємо мумію Скіфської принцеси). Звичай набивати тату зберігся також в жінок з племені амазиги, що на Півночі Африки, які також є нащадками індоєвропейців.

Думку Трухелки підтверджує німецький дослідник А. Хаберландт, який у 1896 році констатував: «Сьогоднішній звичай Боснії і Герцеговини може бути останнім відлунням надзвичайно старої практики, підтвердженої древніми».

83250 original

Читайте також інші матеріали за даною темою:


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber