Філістимляни - стародавній народ, який брав участь у древній міграції "народів моря" й пізніше осів в Палестині. Етнонім "філістимляни" походить від слова "філіста/пеліста" (пеласти, paelista), що означає - мандрівник, переселенець. Звідси постала назва "Палестина", що означає - земля пелістинів (філістимлян). Мало хто знає, що цей народ у IV — III тисячолітті до н. е. заселяв територію Праукраїни - від Північного Причорномор'я до Балкан, вийшовши з давнього землеробського і хліборобського населення - культур Вінча й Трипілля-Кукутені. Пізніше пелазги переселились і заснували легендарну Крито-Мінойську цивілізацію, давши початок всесвітньовідомій культурі Давньої Греції (Пелазгія-Еллада). Самі ж греки звали їх "лелегами", що перекладається як "ті, що залишили рідну домівку" ("перелітні птахи").
Одним з найвідоміших філістимлян був воїн Голіаф. Літописці змалювали його справжнім гігантом заввишки мур міста, однак це метафора - насправді, як і усі вожді, він був фізично розвинутим, високого зросту та з кремезною тілобудовою. Філістимляни заснували такі міста як: Ашкелон, Ашдод (столиця філістимлян), Екрон, Ґаза. Про філістимлян місцеві народи переповідали як про "народ з моря", який за походженням, архітектурою, керамікою, звичаями суттєво відрізнявся від інших.
Працівники Інституту людської історії імені Макса Планка (Ізраїль) знайшли у Ашкелоні рештки філістимлян і провели ДНК-дослідження, яке показало, що генетично філістимляни - європеоїди, які до Ханаану прийшли з Південної Европи (Північне Причорномор'я) або Середземномор'я (Левант) на межі бронзового та залізного віків (джерело - видання "Science Advances").
Щоправда філистимляни дуже швидко піддалися асиміляції, бо вже за 200 років після цього їх генетичний слід простежується набагато слабше. У пізній залізний вік філістимляни культурно все ще відрізнялися від своїх сусідів, проте генетично вже були «натуралізовані».
Дізнатися про зовнішній вигляд пелазгів-філістимлян допомагають давньоєгипетські зображення. На рельєфах храму Медінет-Абу, Рамзес ІІІ воює з пелесетами на морі і на землі. На рельєфах, що зображають битву з лівійцями, є зображення воїнів схожих на пелазгів, які разом з шарданами воюють в на боці єгиптян в армії цього фараона. В папірусі Харріса Рамзес ІІІ заявляє, що поселив переможені народи моря, серед яких і пелазги, в фортеці названій його іменем.
Після оселення в Палестині філістимляни стали значною силою в регіоні завдяки своїй військовій перевазі над місцевими народами. Якщо вірити Біблії, то ця перевага була зумовлено монополією філістимлян на виготовлення речей з заліза, в тому числі і зброї. На тому же рельєфі з храму Медінет-Абу пелазги б’ються проти воїнів іншого народу моря — шарданів, які в цій битві воюють у військах Рамзеса ІІІ. Обидві сторони мають круглі середнього розміру щити. Пелазгів можна впізнати за характерними «пір’їстими» шоломами, вони озброєні короткими мечами або ж чингалами та довгими списами.
Характерною деталлю озброєння пелазгів, згідно з давньоєгипетськими зображеннями, був так званий «пір'їстий головний убір». Найімовірніше це був шолом прикрашений шкіряними смугами, прикріпленими до металевого обруча, хоч деякі зображення не виключають інтерпретацій з пір’ям. Протягом епохи бронзового та раннього заліза подібні шоломи зустрічаються в різних регіонах Близького сходу та Східного Середземномор'я, а також на Сардинії.
Про походження філістимлян говориться частково в Біблії. Спершу їх виводять з Єгипту, однак далі в Книзі пророка Єремії (47:4) говориться: «…Бо понищить Господь філістимлян, рештку острова Кафтора…», а в Книзі пророка Амоса (9:7) «…Хіба ж не Ізраїля вивів Я з краю єгипетського, а філістимлян з Кафтору…». Назва Кафтор зазвичай ототожнюється з єгипетським «кефтіу» - єврейською назвою Криту, хоча припускаються також інші варіанти — «Крит» в широкому сенсі (вся територія Мікенської держави), Кіпр чи певна ділянка південного узбережжя Малої Азії.
Філістимлянські поселення стояли на шарі уламків, тобто фактично міста було заново засновано на згарищах. Спершу мабуть існували лише відносно невеликі укріплення, які однак швидко розрослися у великі міста. Розкопки вказують на відсутність зв'язку з культурою попередніх насельників цих країв — прибульці принесли свою, споріднену з мікенською культуру. Місцеві риси потрапляють в філістимлянську культуру не як субстрат одразу після завоювання, а внаслідок тривалого процесу синтезу з залишками сторої культури. Вже після 1150 року до нашої ери філістимлянська кераміка набуває своєрідних, відмінних від пізньомікенської та постмікенської рис. На кінець ХІ століття до нашої ери, тобто за 150–200 років життя в Палестині, філістимлянська культура втрачає свій унікально-чужинський характер, увібравши в себе місцеві та єгипетські риси. Однак своєрідні філістимлянські імена, принаймні в царів, зберігалися аж до VII століття до нашої ери.
Розкопки давніх храмів і поселень філістимлян в Ізраїлі та Палестині. Було виявлено безліч візерунків та символів у вигляді свастики.
Філістимляни, як і деякі інші з т. зв. “народів моря”, ховали своїх мертвих у трунах, на віках яких робили зображення обличчя померлого (личину). Від “народів моря” — пелазгів-філістимлян — умовно місцеві ханаанці та фінікійці запозичили не лише мистецтво кораблебудування і мореплавства, а й алфавіт. Річ у тім, що арійські народи в ті часи вже мали давні традиції писемності. Згадаймо, що найдревніші зразки письма, знайдені у Подунав’ї і Трипіллі, належать до ~ 7 тис. р. до н. е.
На двох місцевих печатках з Ашдода знайдено короткі написи лінійним письмом, тип якого є дискусійним: вони нагадують архаїчний різновид кіпро-мінойського письма. Ще декілька написів з інших місцевостей, можливо, виконані тією ж писемністю. До цього ж періоду належать кілька написів протоханаанським письмом. Близько IX ст. на філістимських територіях розповсюджується фінікійське письмо, і водночас відбувається перехід населення на місцеві семітські діалекти, що завершився, очевидно, біля VII–VI ст. до н. е. Тим не менш, кілька текстів фінікійським письмом IX–VII ст. неможливо інтерпретувати семітськими мовами, але певні морфологічні риси зближують їх з мовами Анатолії (перш за все карійською).
П'ять перших філістимлянських міст Ашдод, Ашкелон, Ґаза, Екрон та Ґат утворили союз, що його звуть П'ятиграддя або ж на грецький манір Пентаполісом. Кожне місто очолював правитель, титул якого звався серен. Розкопки вказують на велику кількість дрібних філістимлянських поселень та храмів у південній Палестині. Уся спілка гуртувалася навколо загального центру — храму бога Дагона в Ґазі, і попервах саме це місто було гегемоном. З середини ХІ століття до нащої ери лідерство в союзі належало Ашдоду, де також було споруджено храм Дагону.
Дагон - бог-риба, бог моря, згадується в аккадських і середземноморських джерелах. Відповідає шумерському міфічному персонажу Оанну - також з тілом риби, котрий за переказами вийшов з Персидського заливу. Вавилонський історик Беросс розповідає, що Оанн прийшов до жителів Месопотамії в якості реформатора і наставника. Він приніс їм цивілізацію, письмо і науки, закон:
У перший рік з'явилося з моря, в тому місці, що поблизу Вавилонії, жахлива істота на ім'я "Оан", тіло у нього все було риб'яче, а з-під голови, з-під риб'ячої голови, росла інша голова і подібним же чином людські ноги росли поруч з риб'ячим хвостом. Голос же у нього був людський. Зображення його і тепер ще зберігається. Ця істота дні проводила серед людей, не приймаючи жодної їжі, і навчила людей грамоті, і математиці, і володінню мистецтвами різного роду, навчила жити в містах, засновувати храми, встановлювати закони, і геометрії навчила, і показала, як збирати зерно і плоди, і взагалі навчила всьому, що відноситься до культурного життя. З того часу нічого більше вже не було винайдено. Із заходом сонця істота ця, Оан, пірнала назад в море і ночі проводила в безодні. Тому що було воно амфібією. - Беросс, Вавилонська історія
Також, як пише Беросс, Оанн написав розповідь про створення світу і державний устрій та передав його людям. У європейській традиції переказ про Оанна неодноразово використовувалося містиками і окультистами, а також залучався в неакадемічних дослідженнях історії. Подейкують, що міф про Ктулху (Лавкрафта) з'явився саме на базі шумерських переказів про Оанна.
Але повернімося до Дагона і пелазгів (філістимлян). Фінікійський історик Санхуніатон писав, що "дагон" означає "siton" (з грец. зерно) й пояснював це так: "Дагона, після винаходу ним плуга, назвали Зевс Аротрій". Аротрій означає "орач, що відносяться до сільського господарства". Зв'язок з коренем «даг» (риба) заснований на народній етимології. Ще одна гіпотеза передбачає, що ім'я Дагон має спільний корінь з араб. dagana "бути хмарним". Відповідно до етимології, припускають, що Даган — це бог сільського господарства, "подавець їжі", божество рибництва, або божество дощу. Однак, Дагон в першу чергу виступав як бог землеробства і родючості, винайшов плуг, навчив людей сіяти зерно і пекти хліб. Й власне усе це свідчить про арійське (індоєвропейське) походження цього божества.
Зайнявши південне узбережжя Ханаану, філістимляни продовжили просуватися на нові території - міста Мегіддо, Лахіш, Бет-Ел, Гезер, Нижня Галілея та долина Йордану були повністю ними контрольовані. Згідно з переказами, філістимляни стикнулися з іншими прибульцями, які мали назву - йєгудим - предки сучасних євреїв. Між ними велися війни як з суперництва за торгові шляхи, так і за родючі землі. Перші удари філістимлян були спрямовані, головним чином, проти колін Дана і Веніаміна, почасти також проти Юди, що знайшло відображення в оповіданнях про подвиги Самсона.
Згідно з Біблією, розгромивши в другій половині XI століття євреїв, філістимляни забрали їхню головну реліквію — Ковчег Заповіту (священна магічна скриня, виготовлена з дерева акації, у яку покладено дві кам'яні таблички, на яких викарбувано Скрижалі (заповіді) Бога), і помістили трофей в храмі Дагона в Ашдоді. Потім, знову ж таки за Біблійними даними, Ковчег Заповіту побував ще в двох містах — Ґаті та Ашкелоні. Подальша історія Ковчега - суцільна таємниця, адже він безслідно зник і його не знайдено досі.
Існує пророцтво, буцімто, Ковчег буде знайдено і повернено у часи так-званого Месії. Є свідчення ніби-то Ковчег було вивезено до Вавилону. Ефіопська православна церква твердить, що біблійний Ковчег Заповіту знаходиться в Церкві Марії Сіонської в Аксумі. Докладний опис виготовлення Ковчега Заповіту наведений в 25 главі Книги Виходу (Вих. 25).
У Х сторіччі до нашої ери легендарному ізраїльському царю Давиду вдалося розбити філістимлян, однак вже до кінця того ж століття єврейська держава розпалася і боротьба двох народів тривала й далі. Втім, часом були вони й союзниками. Так, у 70 році до нашої ери спілка П'ятиграддя, Юдеї, Моаву (моавітяни) та Єдому виступили проти ассирійського царя Саргона II, однак програли. У 604 році до нашої ери вавилонський цар Навуходоносор не лише захопив філістимлянські міста, а й вивів їх у свою країну, так само як і євреїв.
Перше поселення філістимлян в Ашдоді було добре розплановане але не укріплене. Лише в кінці ХІ сторіччя до нашої ери вони оточують місто, яке розрослося з 20 до 100 акрів, потужною стіною. Можливо це пов'язане з війнами з ізраїльтянами. Схожа ситуація спостерігається і в Екроні (Тель Мікні), який був оточений стінами лише в X столітті. Філістимські поселення знайдені на півночі Шфели — Гезер, Тель Баташ, Бейт-Шемеш, підтверджують біблійні дані про спроби філістимлян вторгнутися в глибину Ханаану. Також філістимляни були пануючою групою населення в північно-західному Негеві та на півдні Прибережної рівнини.
В Палестині знаходять кераміку філістимлян, яка дуже схожа як на мікенську, так і на кіпрську кераміку. Вона була як монохромною так і кольоровою. На деяких керамічних предметах зображається так-звана "шахівниця", яка зафіксована в культурі індоіранських племен, скіфів і сарматів, а також білих хорватів.
Філістимлянська архітектура досить незвична для Ханаану. В Тель Мікні знайдено дві споруди, в центральних залах яких знаходилися цегляні потиньковані вільнорозташовані вогнища певного типу. Цей тип вогнища не відомий в ханаанській архітектурі, але був поширений в Анатолії, Егейських островах та на Кіпрі. Також чужою для ханаанської традиції є практика спорудження додаткового маленького храму поруч з головним святилишем, яка відмічається в Тель Мікні. Однак ця традиція має відповідники в Егеїді та на Кіпрі, де подібні комплекси відомі з ХІІІ-ХІІ століть до н. е., наприклад в Мікенах, Філакопах та острові Мелос, Кітіоні на Кіпрі. Культові фігурки сидячих богинь або ж жінок з Ашдода мають явне мікенське походження та свідчать про вплив мікенської традиції (читай трипільської).
В Азорі зафіксовані сліди кремації, яка є абсолютно чужою ханаанській практиці пізньої бронзи. Щоправда, зараз ще не можна сказати, наскільки кремація була поширена серед народів моря. Інший тип поховань знайдено в могильнику 600 біля південного Тель ель-Фара в північному Негеві. Тут використовувалися поховальні ями у висічених в скелях печерах.
Також широкого розповсюдження набула практика поховання в людиноподібних саркофагах знайдених в Тель ель-Фарі, Дейр ель-Баласі та Бейт-Шеані (Скіфополісі). Кришки цих саркофагів схожі на знамениту «маску Агамемнона», знайдену Шліманом у Мікенах, хоч в деяких з них відчувається сильний єгипетський вплив, що пояснюється певно тривалою службою філістимлян найманцями у війську фараонів. До речі, елліністична назва ізраїльського міста Бейт-Шеан - "Скіфополіс" походить від розташованого тут поселення скіфів, які за переказами Геродота у 7 ст. до н. е. спустошили Палестину та частково осіли у ній. Пліній Старший, згадуючи у I ст. н.е. це поселення як Ніса-Скіфополь, вважав його міфічним місцем народження бога Діоніса, а скіфів — його супутниками. В кінці 2 ст. до н.е. Скіфополіс (на той час еллінізований) був завойований та спустошений юдейським правителем Йохананом Гірканом. У 63 р. до н.е. римський полководець Помпей включив його до Десятимістя (десять елліністичних міст на півдні римської провінції Сирія).
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
Використані джерела:
- The Onomasticon of Amenope
- Гомер. Іліада.
- Страбон. Географія.
- Беросс. Історія Вавилону.
- Gardiner, Alan H. (1947). Ancient Egyptian Onomastica
- Сергій Плачинда. Лебедія. Як і коли виникла Україна (2005)
- Циркин Ю.Б. История библейских стран
- Джон Грей. Ханаанцы. На земле чудес ветхозаветных.
- Хэнкок Г. Ковчег Завета. В поисках знака и печати Бога
- Чериковер В. Эллинистическая цивилизация и евреи (2010)
- Ritmeyer L. The Ark of the Covenant: Where it Stood in Solomon’s Temple
- Raynor, Joyce, Social and Cultural Relationships in Scythopolis / Beth Shean in the Roman and Byzantine Periods.
- Elliott-Binns J., Cyril of Scythopolis and the monasteries of the Palestinian Desert. London, 1989.
- Скачко С. В. Скифополь (Бейт-Шеан) — столица византийской провинции Палестина II.
- Ігор Каганець - Арійський стандарт
- Мария Гимбутас - Цивилизация Богини.
- Ancient DNA sheds light on the genetic origins of early Iron Age Philistines
- Biblical Philistines—archenemies of ancient Israelites—hailed from Europe, DNA reveals
- Ancient DNA sheds light on the genetic origins of early Iron Age Philistines
- The Corinne Mamane Museum of Philistine Culture — археологічний музей в місті Ашдод, Ізраїль, присвячений культурі філістимлян. Музей є єдиним у світі музеєм культури філістимлян: містить 140 унікальних археологічних знахідок, 95 % з яких є оригінальними. Це був перший музей, який був відкритий в Ашдоді у 1990 році.
