Вівторок
22 вер., 2020
      

Індоарії в Причорномор'ї: топонімічні дані

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 2

Скіфія Сіндика - індоарії в Причорномор'ї

Припущення про перебування індійців у давнину на Північному Кавказі належить Паулю Кречмеру і спирається на зіставлення назви півострова Сінд (нині Таманський півострів у гирлі Кубані) та гідроніма Сінд (Sindhu), або Інд, в Індостані [18]. Гіпотезу П. Кречмера розвинув О.М. Трубачов у низці статей, згодом об’єднаних у монографію з Етимологічним словником мовних реліктів Indoarica, укладеним у співавторстві з О.К. Шапошниковим [12]. 

Ось як видатний мовознавець пояснює своє захоплення гіпотезою:

«Нескіфський характер синдів і всіх меотів, на що не раз звертала увагу антична традиція і що настільки часто ігнорувала наука нового часу, послужив для нас мотивом, щоб здійснити пошуки майже загублених слідів їхньої мови. Сама антична традиція (наприклад, глоса Гесіхія Σίνδοι 'έθνος' Ινδικόν), невелика стаття П. Кречмера 1943 року про «індійців на Кубані» і деякі інші дані й нові голоси в цій дискусії допомогли направити наш інтерес на таке рішення проблеми, яке означало констатацію індоарійської, тобто власне індійської приналежності синдів і меотів. Для цього були залучені нові факти або, точніше, нові пояснення старих фактів і даних, що залишалися поки мов би у тіні. Цим питанням я займаюся з 1973 року. Моя власна перша етимологія була присвячена Глосі Плінія Temarundam matrem maris - назвою Меотиди, як матері Моря, Понта, яке сам Пліній помилково приписав скіфам. В результаті з'явилася концепція нескіфського за мовою населення, котре називало Чорне море * tem-arun-, пор. ін-інд. árna- 'морська безодня' (хет. aruna- 'море' теж близько, але поєднання з tem / tam- 'темний, чорний' носить виключно індійський характер!)»[11, с. 14].

Мапа Сіндики

Етимологія глоси Плінія є наріжною в Indoarica О.М. Трубачова:

«До числа псевдоскіфських глос Плінія ми відносимо ключове для нашої проблеми місце: Tanaim ipsum Scythae Sinum vocant, Maeotim Temarundam, quo significant matrem maris. Сам Танаїс скіфи називають Sinu, а Меотиду - Temarunda, що (на їх мові) означає 'Мати моря" (Nat. hist. VI, 20). Загадкове Temarunda 'Азовське море' отримує при цьому пояснення як додавання, ціла іменна фраза * tem-arun-dā 'годувальниця Чорного моря' (matrem maris). Останній компонент походить від і.-е. * Dhē 'годувати (грудьми)' ... Позначення Чорного моря * tem-arun могло належати тільки індоаріям, пор. ін-інд. támas пор. р. 'Темрява, морок', árna - 'безодня' .. »[10, с. 54].

Етимологія Олександра Трубачова не є беззаперечною. Як бачимо, він довільно змінює зміст тлумачення Плінія, і в санскриті dhe означає не ‘годувати’, а ‘смоктати, пити’, тобто Азовське море має смоктати воду з Чорного моря, а не поїти його.

Етнонім Σίνδοι ‘сінди‘ та хоронім Σινδική ‘Область сіндів’ вперше згадуються у Геродота, пор. Σίνδος – місто у Східній Македонії, теж у Геродота. Як видно, хоронім Σινδική є похідним від етноніма, а не навпаки, як в Індостані, про що далі. Етнонім Σίνδοι могли утворити самі греки, пор. дгр. σίννις (род. відм. σίνιδος) ‘грабіжник, хижак’, від дієслова σίνοµαι, еолійське σίννοµαι ‘грабувати; викрадати’, тоді Σινδική матиме значення ‘Країна грабіжників’. Порівняймо ще дгр. σίντης ‘той, що грабує, хижий’, Σίντιες ‘сінтії (давні мешканці острова Лемнос)’ у Гомера, Σιντοί ‘сінти (фракійське плем’я в Македонії)’ у Фукідіда та Арістофана. Згадаємо, що в Тавріці існувало святилище Діви, котрій таври приносили в жертву мореплавців, що втратили корабель, або захоплених у полон іноземців. Подібна доля очікувала на греків також біля берегів Сіндики.

Страбон повідомляє, що до складу меотів належать самі сінди, потім дандарії, тореати, аррехи, а також тарпети, обидіакени, сіттакени, досхи та багато інших. Назви меотських племен зустрічаються в епіграфічних пам’ятниках Боспору, в яких згадуються сінди, всесси, фатеї, досхи, дандарії та тореати. Щодо їхньої етнічної приналежності точаться великі суперечки. Сінди й меоти є кавказькими аборигенами. Більшість кавказознавців відносять меотів до кавказьких племен. На підставі аналізу місцевих мов, ономастики Північно-Західного Кавказу ряд дослідників обґрунтовують приналежність давнього меотського населення до адигокабардинського етнічного масиву, що узгоджується з археологічними пам’ятниками, котрі свідчать про самобутність появи й розвитку меотської культури та її зв’язках з наступною культурою середньовічних адигів. Хоча історія меотів взаємопов’язана зі скіфами та сарматами, самі меотські племена складали самостійну велику групу аборигенних племен, що відігравали значну роль в історичному житті регіону [5, с. 72 і наступні].

Ancient Greek Colonies of N Black Sea

Іраністи висловилися різко негативно щодо можливості існування індоарійських мовних елементів у Північному Причорномор’ї навіть в античну епоху, не кажучи вже про середньовіччя [3; 4].

Арійські племена, що мали спільну самоназву arya - ‘шляхетний’, заселили Іранське нагір’я та північний Індостан із Середньої Азії. Розділення арійських діалектів на іранські та індійські (інакше індоарійські) сталося через вплив на них різних місцевих субстратів: в Ірані еламського, в Індостані мов, споріднених з нині ізольованою мовою буришків чи вершиків, дравідійських та мунда. Вплив субстратних мов найбільше відбився у фонетиці. Говорити про те, що такий поділ мав місце ще під час перебування арійських племен на їхній прабатьківщини в Євразійських степах, немає підстав. Арії застали на берегах Інду (Sindhu) міста й села величної хараппської цивілізації і засвоїли давній доарійський (вірогідно, дравідійський) гідронім Sindhu (див. [1, с. 103]), подібно до того, як вони засвоїли доарійську назву ріки Ґанґ, хоча слово síndhu ‘ріка, потік; приплив; океан, море; назва ріки у Північно-Західній Індії; назва країни, що лежить вздовж ріки Сіндху; назва народу цієї країни’ санскритологи і пов’язують з дієсловом syand ‘текти; бігти’.

Назви величних рік зберігаються тисячоліттями: Вісла, Волга-Ітиль, Дніпро, Дністер, Дунай, Дон, Прут (Πόρατα у Геродота, пор. осет. ford ‘велика ріка; море’), Рейн тощо. Давні іранці засвоїли гідронім Síndhu як Hindu – арійська фонема *s (дінд. s) перейшла в діран. h: ар. sindhu- (дінд. síndhu-) // авест. і дперс. hindu- ‘Інд’ [7, с. 31]. В Авесті поняття ‘море’ передається словом zrayah-, якому відповідають дперс. drayah-, перс. därya ‘море; велика ріка’.

Основна частина індоарійських мовних реліктів, постульованих О.М. Трубачовим та О.Л. Шапошниковим, припадає на Кримський півострів. Криму спрадавна була притаманна поліетнічність населення, обумовлена поділом його території на чотири природно-географічні зони: степову, нагірну, Керченський півострів та Південнобережжя. Зональні природні умови формували господарський уклад, побут і культуру населення, визначали етногенетичні процеси й процеси державотворення. Історична топонімія Криму, що в основному склалася до анексії Кримського ханства Російською імперією, є унікальним поєднанням тюркських, грецьких і реліктових іранських топонімів. Кримський півострів у географічному відношенні становив своєрідну «пастку», в яку потрапляли різні племена й народи, залишаючись там назавжди. Вони прибували морем (греки, генуезці, арат-абхази, вірмени та турки), переправлялися через Керченську протоку, проходили через Перекопський перешийок і Чонгарський півострів (скіфи, сармати, гунни, алани, печеніги, половці, татаро-монголи, черкеси і ногайці). Новоприбулі степові народи витісняли в гори ті народи, що осіли на півострові раніше, і цей процес повторювався хвиля за хвилею на протязі тисячоліть. В передгір’ях і гірських долинах тривав невпинний процес етногенезу. У VIII ст. Візантійську імперію охопила боротьба з шанувальниками ікон, суть якої полягала в боротьбі держави з монастирями, котрі зосередили величезні земельні володіння із залежними селянами. Знищення монастирів викликало масову еміграцію монахів, одна з хвиль якої направилася до Тавріки, де вони побудували низку монастирів (Інкерман, Чілтер, Шулдан тощо), які справили величезний культурний вплив на місцеве населення.

kavkaz-sindy

Нагірну частину Кримського півострова перед монгольським завоюванням займав грецизований етнос, що склався в результаті багатовікового процесу змішування нащадків давнього тавроскіфського населення з прийшлими сармато-аланськими племенами, носіями черняхівської археологічної культури, та булгарами й аланами, носіями салтово-маяцької культури [17, с. 37-38]. А.Л. Якобсон цей етнос характеризує так: «Населення цього краю не можна назвати ні грецьким, ні готським, ні аланським. Не можна назвати його й праболгарським. Різні народності краю, що довгий час перебували в постійному спілкуванні й тісній взаємодії, неминуче зливалися, створюючи єдиний етнічний сплав. Епоха інтенсивного збільшення сільських поселень у Тавріці VІІІ–ІХ ст. – це час формування в країні єдиної середньовічної народності, в котрій розчинялися різні етнічні елементи, в тій чи іншій мірі грецизовані» [16, с. 194]. Прямими нащадками цієї народності є кримські румеї та уруми, які мешкають з кінця ХVІІІ ст. у Північному Приазов’ї (див. [8]). Після монгольського завоювання Криму розпочалося формування кримськотатарського етносу шляхом злиття прийшлих татаро-монгольських родів і племен з місцевим грекомовним населенням, від якого татари сприйняли сільську територіальну общину, що була склалася тут ще у VІІІ ст. й дожила до XVII ст. [16, с. 168- 169; 17, с. 32-33, 142-144]. Румеї, уруми і кримські татари мають спільних предків і спільну культуру.

ультуру. У хорологічному відношенні географічні назви Криму становлять класи оронімів, гідронімів, ойконімів та хоронімів, відповідно пов’язаних з орографічними та гідрографічними об’єктами, різними типами поселень і територіями (географічними або етно-політичними). Дослідження кримського топонімікону вимагає знання фізико-географічних характеристик регіону, історії та мов, духовної і матеріальної культури населення.

Перед тим, як доводити для будь-якого кримського топоніма індоарійське походження, кожен кримський топонім має бути розглянутий в контексті історичної топонімії Криму з урахуванням історичного аспекту його появи та системних зв’язків (синонімічних, антонімічних і формантних) на тюркській (кримськотатарській, урумській, ногайській, турецькій), грецькій (давньо- і новогрецькій, румейській), італійській чи іранській мовній основі. На протязі тисячоліть можуть зберігатися первинні назви країн, великих рік, міст, гірських масивів, тобто об’єктів, відомих багатьом народам, але, враховуючи надзвичайно складну етнополітичну історію півострова, до нас аж ніяк не могли дійти «індоарійські» назви окремих кримських урочищ (Артек, Чіґенітра), гір (Урага), скель (Джалман), струмків (Монаготра) чи річкових островів (Кандаур на Кубані).

abhazia-alania

Нехтуючи загальноприйнятими методами топонімічних досліджень, О.К. Шапошников продовжує шукати і знаходить у Криму нові «індоарійські» та «індоєвропейські» топоніми [15], тому вважаю доцільним стисло викласти опубліковані мною раніше у статтях, монографії та дисертаціях грецькі, тюркські, італійські та іранські етимології топонімів та апелятивів, які О.М. Трубачов та О.К. Шапошников вважають індоарійськими, додавши до них нові.

За аналогією з назвою τα κλίµατα ‘схили’ гірської частини Кримського півострова у Константина Багрянородного О.М. Трубачов утворює індоарійський апелятив *salā ‘стік, схил’, який нібито мав оронімічне значення ‘(Таврійські) гори’, і пов’язує з ним ойконіми Salusta (назва Алушти в Ідрісі, ХІІІ ст.), Солхат (середньовічна генуезька назва міста Старий Крим), селища з топоформантом -Сала та потамонім Салгир (*sal-gir(ī) ‘що падає з гір Salā’ [12, с. 84-88, 267, 268]). Ойконім Алушта продовжує назву візантійського укріплення ’Άλουστον ϕρούριον ‘Невмивана фортеця’ (у Прокопія Кесарійського, V ст.), пор. рум. áлустус, -ы, -у ‘невикупаний’. Така дивна назва може бути вмотивована тим, що в місті немає гірських джерел, а вода в річках Улу-Узень та Демерджі, які оточують Алушту, з’являється лише після злив [14, с. 67]. Ойконім Солхат (Solcati ~ Solgati ~ Solghati ~ Surgati) походить від апелятива італ. solcáta ‘борозна’ і семантично відповідає татарській назві міста Крим (тюрк. qırım ‘рів’). В назвах сіл Салачик ‘Сільце’ (передмістя Бахчисарая), Біяс-Сала, БогазСала, або Ходжа-Сала, Єні-Сала, Улу-Сала, Фоті-Сала представлений кримськотатарський термін sala ‘село’. Східнослов’янський термін село був запозичений кримськотатарською, татарською (sala), чуваською (sala), марійською (sola), адигейською (чъылэ) та кабардинською (жылэ ~ зылэ) мовами. Семантика тюркського дієслова sal- ‘розташовувати, стелити; пускати, відпускати’, існуючого і в кримськотатарській мові, дає підстави тлумачити гідронім Салгир (ктат. Salğır) як ‘Велика, широка або проточна (ріка)’, пор. ктат. salma ‘проточний (про воду)’. Якісний прикметник salğır утворений за допомогою афікса -ğır від дієслівної основи sal-, від якої з тим же афіксом утворений огузький етнонім салгир (салир, салор).

Карта Меотиды

З назви урочища Артек О.М. Трубачов утворює гіпотетичний прикметник *artakja ‘ведмежий’, котрий міг би існувати у мові таврів [12, с. 139-141, 228]. Оскільки саме через урочище Артек і Гурзуфське сідло на Яйлі, що лежить навпроти Артека й Гурзуфа, відбуваються сезонні прольоти перепелів [14, с. 447, прим. 13 до гл. VIII], то топонім Артек може походити від гр. ’ορτύκι ‘перепел’, пор. оронім Бедене-Хир ‘Перепелиний пагорб’ біля гори Ай-Петрі. До речі, дгр. ’όρτυξ ‘перепел’ має генетичні відповідники в індо-іранських мовах: санскр. vartaka, дінд. vartikā.

Потамонім Бадрак, утворений з відетнонімної назви села, на що вказував ще академік П.І. Кеппен, О.М. Трубачов порівнює з дінд. bhadraka- ‘щасливий, хороший, гарний’ [12, с. 48, 119]. Етнонім badraq відомий не тільки в Криму, але й за його межами: «астраханськоногайське коліно бадрак» у Західному Ногаї, або Єдісані, між Дніпром та Дністром, ногайське плем’я бадрак у Східному Ногаї, між Дніпром та Бердою, ногайський аул Бадрак ~ Бодрак на ріці Молочній, акногайський рід бодирак на Кубані, рід бодрак племені конгур Єдічкульської орди караногайців на Північному Кавказі, башкирське плем’я ногайського походження бадрак (башк. baðraq ~ buðäräq), рід бадракканли Старшого жузу казахів, рід бадрак туркменського племені йомут.

Назва гірського масиву Бойка [12, с. 51, 120, 262-263] є спотвореним тюркським оронімом Büyük qaya ‘Велика скеля’.

В оронімі Дарсан ~ Дарсан-Арди (пагорб у центрі Ялти) [12, с. 235] збереглася назва селища Дарсана ~ Дарсана-Арди, утворена з ктат. darsana, тур. tersane ‘верф’ (< іт. darsena ‘пристань’) та ктат., тур. art ‘спина; задня сторона, задня частина (чогось); зворотний (протилежний) бік; простір, що знаходиться позаду (когось, чогось)’, пор.: джерело Балан-Арди, яр Каян-Арди.

Потамонім Джалман [12, с. 49, 241] та ойконім Джалман походять від відповідного ороніма, утвореного від терміна ктат. calman, тур. yalman ‘зубчаста вершина’.

Потамоніму Дóнга (ліва притока Качі) [12, с. 237], можливо, відповідає рум. дýна ‘ріка’.

Ім’я приморського татарського села Ельтіґен (правильно – Єльтіґен) [12, с. 46, 53, 283- 284] пояснюється з ктат. yel tiygen ‘навітряний’ (сюди ж скеля Єльтіґен, скельний уступ Єльтіґен-Майдан, джерело Єльтіґен-Чокрак, р. Єльтіґен-Су у с. Коз).

Потамоніму Кача (ктат. Qaçı) [12, с. 243] відповідають туркменський апелятив qaçı ‘гребля’, а також рум. каци ~ кацы ‘клоччя, волокно’: у річках вимочували коноплі, пор.: українські гідроніми Конопляна, Конопляниця, Коноплянка, виток Москви-ріки Коноплянка (мордовське мушка ‘коноплі’, марійське муш ‘прядиво, коноплі’).

Ойконім Кафа (італ. Cafa ~ Caffa, гр. Καφας, тур. Kefe) [12, с. 49, 246] може бути вмотивований формою Феодосійської затоки – тур. kefe, перс. (< aраб.) käffe ‘чашка терезів’.

Назву мису Качик О.М. Трубачов зіставляє з іменем Καζέκα у періплах Арріана та Аноніма, з дінд. (пракр.) kaccha- ‘берег’ та етимологізує як індоар. *kačika- ‘прибережний’ [12, с. 37, 49, 243]. По-перше, усі морські миси є прибережними, тому означення прибережний не може виконувати функцію індивідуалізації, а, подруге, цей оронім має прозоре тюркське значення – ктат. qaçıq ‘що з’їхав, зсунувся, нахилився’, пор. також каз. qaşıq, кирг. qaçıq ‘далекий’.

В оронімі Лапата [12, с. 252] відбитий ботанічний термін нгр. λάπαθο[ν] ~ λάπατο[ν] ‘щавель (різновид)’, рум. лапáту ‘щавель’.

Ойконім Манґуп-Кале (первісно – Феодоро) О.М. Трубачев тлумачить як ‘материнська гора’ з індоарійських слів *man або *maian ‘меотів, меотський’ або ‘матерів, материнський’ і *kap ‘гора, пагорб’ [12, с. 50, 172, 255]. Походження назви Манґуп-Кале пояснив ще Евлія Челебі: «Навіть після того, як Кримська країна була завойована, ця фортеця перебувала в руках невірних сім років. Ґедік Ахмед-паша поклав тут стільки воїнів, що через це сам загинув від гніву султана. Тому цю фортецю й назвали Манкуп ‘Злощасна’. Але кримською мовою її ім’я – …» [6, с. 35]. Дійсно, тур. menkûp ‘нещасний, потерпілий невдачу, той, кого спіткало лихо’ і перс. mänkub ‘придушений, розгромлений, розбитий; той, що пережив нещастя, нещасний; опальний’ (< араб. mankūb ‘потерпілий’) відображають падіння столиці християнського князівства Феодоро після тривалої турецької облоги у 1475 році.

meotis

Масандра ~ Марсанда [12, с. 50, 255] пояснюється з грецької як ‘Середня печера’ – µέσος, -η, -ο[ν] ‘середній’, дгр.’άντρον, нгр.’άντρο[ν] ‘печера, грот; барліг, лігво’, пор. також нгр. µεσάντρα ‘стінна шафа для постелі’.

Потамонім Наукат ~ Науката в Ореанді [12, с. 257] відповідає ойконімам Янґі- та ЕскіНаукат у Ферганській долині, пор. тур. nev- ‘новий’ < перс. nou ‘новий’, ктат. qat, тур. kat 20 Науковий вісник Чернівецького університету. 2007. Випуск 354-355. Слов’янська філологія ‘шар, ряд; поверх’, перс. kut ‘фортеця; місто’, kot ‘сільце’.

Ойконім Ореанда ~ Ореадна ~ Оріанда [12, с. 50, 288] може бути пов’язаний з дгр. ’ορειάς, -άδος ‘гірська’, ’Ορειάδες ‘ореади, гірські німфи’ або з дгр. ‘όριον, нгр. ‘όριο[ν] ‘границя’ [14, с. 209].

Оронім Роман-Кош [12, с. 150-151, 265] значить ‘Лісова хижа’ – ктат. orman ‘ліс’ (> нгр. ρουµάνι), ктат. qoş ‘хижа пастуха’.

На основі слів solatas siue tectos в документі генуезьких колоній у Криму (сер. XV ст.), в якому йдеться про ремонт фортечних веж Кафи, О.М. Трубачов утворює індоарійське (таврське) *śalatā ‘дах’, порівнюючи його з дінд. śālā ‘будинок, укриття’ і залучаючи сюди назву монастирищ Челтер ~ Чілтер і Чілтер-Коба [12, с. 91-92, 232, 268]. Solatas явно є спотвореним італ. solaios, мн. від solàio ‘стеля, перекриття; горище’. Назви Чілтер та Чілтер-Коба походять від ктат. çilter ‘дерев’яна решітка, перегородка’ (сюди ж кумицьке çeltir ‘решітка’, каз. şilter ‘мереживо’, чув. чĕнтĕр ‘мереживо; решітчасті поруччя’, фін. kalteri ‘решітка (наприклад, на вікні), дангл. hyrdel ‘очеретяний пліт; огорожа’, швед. galler, нім. Gatter, Gilter ‘решітка’, італ. grata ‘ґрати, огорожа’, алб. grillë ‘ставня’, фр. grille ‘ґрати’ < лат. cratis ‘плетиво; огорожа, пліт’).

Ойконім Спат ~ Іспат, який О.М. Трубачов порівнює з дінд. sú- ‘чудово’ та path- ‘шлях, дорога’ [12, с. 52, 278], можна пояснювати з ктат., тур. (< араб.) ispat ‘підтвердження; доказ’. О.К. Шапошников додає сюди ще гідронім Суботхан [12, с. 278] – ктат. Suv batqan ‘Вода (річка), що зникає’.

Ойконіми Сіврен(ь) ~ Сюйрен(ь) (інакше – Таш-Баскан-Кой, або Таш-Баскан-Сюйрен), Біюк-Сюйрен(ь) та Кучюк-Сюйрен(ь) ~ Сюренчік [12, с. 277] слід пов’язувати з ктат. sivre- ~ süyre- ‘тягти, волочити’, пор. кирг. süyröñ ‘що волочиться’, süröö ‘місце, звідки за правилами перегонів можна було починати допомагати коням; іподром’, süröö ~ sürööñ ‘клич під час кінних скачок’ (від sürö- ‘тягти скакового коня, допомагаючи йому дійти до фінішу, що не позбавляло коня призу). Вірогідно, у цій місцині відбувалися кінні перегони.

В Криму немає потамоніма Тайлап [12, с. 53, 280]. Цю спотворену назву річки Тайган запозичено зі статті В.І. Філоненка [13]. Гідронім повторює ойконіми Ашага- та Юхари-Тайган – дтюрк. tayğan, монг. тайга(н) ‘хорт’.

Потамонім Такáта (річка у Партеніті) [12,с. 53, 281] можна пояснити з гр. τό κάτω [ποταµάκι] ‘нижня річка’ або τό κάτω [ποτάµι] ‘нижній потік’.

М. Фасмер відніс кримський виноробний термін тарапан до «темних слів». Він відображений у назві гори Трапан-Баїр. Вирубані на вапнякових скелях тарапани збереглися донині. О.М. Трубачов пояснює тарапан як індоарійське *tara-pāna- ‘захист від переходу (тут: переливання через край)’ [12, с. 97-98, 282]. Картотека рукописного словника кримського діалекту караїмської мови С.М. Шапшала фіксує слово трапон ‘чавило, точило (для приготування виноградного соку)’. Караїмське трапон відображає гр. *τραπον, пов’язане з дгр. τραπέω ‘вичавлювати сік, чавити (виноградні грони)’. В латині є термін trapetes (trapetum, trapetus) ‘прес в олійництві’, який можна пов’язувати зі словоформою jo-te-re-pa-to, засвідченою у крітомікенській писемності «В» і витлумаченою як дієслівна форма від основи, представленої у τραπέω ‘вичавлювати (масло)’. В тексті таблички стоїть ідеограма OLE (масло), що відноситься до jo-te-re-pa-to, а це дає підставу виділити в jo-te-re-pa-to іменник te-re-pa-to ‘прес в олійництві’, збережений в латині. Перебуваючи в індоарійських тенетах, О.К. Шапошников відкидає очевидну грецьку етимологію терміна тарапан і вважає, що дієслово τραπέω могло бути запозичене греками у фракійців чи навіть у таврів [12, с. 282]! Болг. шарапанá ‘виноробний прес’ теж не фракійського походження [12, с. 282], пор. тур. şarap ‘вино’, şaraphane ‘винний погріб; велика винна діжа’.

alani

Назви півострова Тарханкут (Тюп-Тархан) і міста Kwt ніяким чином не пов’язані з дінд. kotta ‘фортеця’ [12, с. 252]. Компоненту -кут (укр.) у топонімі Тарханкут відповідають ктат. tüp та тур. dip ‘півострів’, а місто-народ Кут (Kwt) у Криму є вигадкою А. Фірковича у сфальсификованій ним докладній редакції так званого листа хозарського царя Йосифа (див. [2, с. 122-123]).

Вважаючи, що сусідні ойконіми Туак та Ускют (< італ. Scuto ‘Щит’) мають однакове значення, О.М. Трубачов утворює індоарійське *tvak- ‘(шкіряний) щит’ [12, с. 154-155, 285]. Туак ~ Тувак (пор. назву кургана Тувак-Оба біля Карасубазара) може походити від антропоніма тюрк. Tuvaq (так називали дитину, що народилася у «сорочці») або від адигейського тІуакІ ‘долина посеред гір, міжгір’я’.

Збіг назви хребта Урага із санскр. urá-ga ‘змія’ [12, с. 45, 286] є випадковим. Форма гори дає підставу пов’язати оронім Урага з чагат. örge ‘шатро’, монг. өргөө ‘палата, чертог; ставка; юрта поважної особи’, кирг. өргөө ‘весільна юрта, юрта для молодих; чиста юрта (у багатого киргиза, яка слугувала світлицею – їжа в ній не готувалася)’, пор. Чатир-Даг ‘Шатро-гора’.

Ороніму Фаса (схил гори Кастель) [12, с. 260] відповідає нгр. φάσα ‘стрічка’, пор. також назву шахти Фасса на Карабі-Яйлі – нгр. φάσσα ‘дикий голуб’.

Потамонім Фінарó ~ Фінарос-Су біля Манґупа [12, с. 261] (сюди ж урочища Фінарос біля с. Бадрак та Фінорін ~ Фіноріс у Гаспрі) походить від нгр. πιναρός ‘брудний’.

О.М. Трубачов убачає в середньовічному ойконімі Φουλλαι індоарійське (resp. таврське) слово *pula ‘місто’, якому відповідає санскр. pura ‘фортеця, укріплене місто’ (сюди ж належать гр. πόλις ‘місто’ та лит. pilis ‘фортеця’) [12, с. 51, 161, 264] і припускає, що це таврське слово відбите в оронімі Кастропуло, на який у зв’язку з пошуками місцезнаходження Фулл звернув увагу ще П.І. Кеппен [12, с. 161]. Румейський топонім Кастропуло є демінутивом із суфіксом -πουλ(λ)ο від κάστρο[ν] ‘фортеця’, а Φουλλαι було, ймовірно, аланською назвою Старого Криму, або Солхата, з такою ж семантикою (‘рів з валом’), пор. афг. pula ‘край поля, вал, насип, межа, рубіж, кордон’, перс. pal ‘гряда, насип із піднятими краями (на полі – для зручності зрошення)’, санскр. pālī ~ pāli ‘край; загата, гребля; межа між полями; лінія, ряд’.

В назві гірського проходу Чіґенітра-Богаз [12, с. 120, 161, 232, 242] (сюди ж яр Чіґенітра ~ Чуґернети та ліс Чікінтра у східній частині Карабі-Яйли) відбитий румейський ботанічний термін цаганыстра, цаханытра, цихинытра, цыганытра, чаганытра ‘кропива’ [9, с. 231- 235], пор. нгр. τσικνίδα ~ τσουκνίδα ‘кропива’.

Ороніму Чучель ~ Цюцюль відповідають прізвисько Чучýл приазовського грека на прізвище Караджинов, якому належав хутір Чучýл-т-Хутрá біля с. Чердакли (Кременівка), та апелятиви аромун. ŃuŃul ‘гора’, мадяр. csúcs ‘вершина, пік, маківка’, болг. чýчул ‘чубок, чубик (птаха)’.

Вийдемо за межі Кримського півострова. Так, ойконіму Ахтар ~ Актар [12, с. 143, 229- 230] можуть відповідати тур. ahter (< перс.) ‘зірка; фортуна, щастя’ або aktar ‘дрібний крамар’, ‘знавець трав; торговець лікарськими травами’. У назві селища Ачук на Кубані, через яке пролягав обхідний водний шлях з Азовського моря у Чорне, [12, с. 40, 48, 225] слід вбачати тюрк. açıq ~ açuq ‘відкритий’. Ойконім Бахбарземін ~ Барбарземін ~ Берберземін (Старий Темрюк) [12, с. 142-144, 230] значить ‘Земля варварів’ – тур. barbar ‘варвар’, ‘варварський’, тур. (< перс.) zemin ‘земля’. Назву острова Великий Кандаур у гирлі Кубані О.М. Трубачов пояснює як індоарійське *gand-aur- ‘(місцевість) з пробитими каналами’ й залучає сюди область у Північній Індії Gandhāra, а походження поширеного прізвища Кандауров пов’язує з назвою згаданого острова [12, с. 93- 95, 237-238]. Навпаки, назва острова походить від антропоніма Кандаур – тур. kandaur ‘мудрий; хоробрий’ < перс. kond-avär ‘хоробрий, відважний’. Цей антропонім відбитий в ойконімі Кандаур-Аул в Дагестані; від нього утворені прізвища, представлені в ойконімах Кандауров у Волгоградській обл., Кандаурово в Івановській, Новосибірській і Тамбовській областях та Кандауровка в Бєлгородській, Оренбурзькій та Тамбовській областях Росії, Кондаурово в області Атирау в Казахстані. Потамонім Конка [12, c. 210] калькує тюрк. Yılqı suv ‘Кінські води’. В потамонімі Сал (притока Дону) [12, с. 38] відбитий калмицький гідрографічний термін salā ‘притока’. Назва лиману Сокур ~ Цукур [12, с. 38] на Таманському півострові утворена від тюрк. soqur ‘сліпий’ або ж від тюрк. çuqur ‘яма, заглиблення, низовина, лощина’. Ойконім Чаплинка у Херсонській обл. [12, с. 211] повторює однойменний гідронім, утворений від тюрк. çöplü ‘зарослий’.

Брак місця не дозволяє докладно зупинитися на інших тюркських, грецьких чи італійських географічних іменах Криму, які віднесено до індоарійських реліктів: Багатир [12, с. 48, 230], Джарилгач ~ Ярилгач [12, с. 241-242] (сюди ж о. Джарилгач у Чорному морі навпроти Скадовська), ∆ία – дгр. δία ‘зевсова, божественна’ [12, с. 45-46, 49], Каламіта [12, с. 244], Каллістон [12, с. 244], Кінбурн [12, с. 202, 229] – географічний термін тур. kılburun ‘коса’, Кіркінеїз, Кореїз, Лімнеїз, Олеїз та Сімеїз [12, с. 146- 147, 249, 251, 275, 285], Керч [12, с. 49, 248-249] < генуезька назва Cerchio, пор. ойконім Cerchio ‘Круг, коло’ в центральній частині Італії, Монаготра-Су [12, с. 148, 254], деревня Никита [12, с. 274], скала Парсук-Кая [12, с. 260], речка Пісара [12, с. 203, 227] – гр. ψάρι, рум. псар, псарь ‘риба’, Rosso Far ‘Красный маяк’ [12, с. 266], гора Τραπεζους ‘Стол, алтарь’ [12,с. 48,], селение Феодоро [12, с. 53, 283], гора Чатир-Даг [12, с. 48, 233], селение Ялта [12, с. 242],– при этом огульно отбрасываются греческие этимологии А.А. Белецкого: «не убеждают» [12, с. 285].

Автор: Валерій Бушаков,
Науковий вісник Чернівецького у-ту, №354-355, 2007р.

Література:

  1. Бонгард-Левин Г.М., Ильин Г.Ф. Индия в древности. – М.: ГРВЛ, 1985. – 758 с.
  2. Бушаков В. Як укладалася докладна редакція так званого листа хозарського царя Йосифа // Хазарский альманах. Т. 4 / Институт востоковедения им. А. Крымского НАН Украины; Международный центр хазароведения Восточноукраинского филиала Международного Соломонова университета. – Киев; Харьков, 2005. – С. 118-128.
  3. Грантовский Э.А., Раевский Д.С. К вопросу об “индоарийском” языковом элементе в Северном Причерноморье // Симпозиум «Античная балканистика» / Тезисы докладов. – М., 1980. – С. 14- 16.
  4. Грантовский Э.А., Раевский Д.С. Об ираноязычном и «индоарийском» населении Северного Причерноморья // Этногенез народов Балкан и Северного Причерноморья: Лингвистика, история, археология. – М.: Наука, 1984. – С. 47-66.
  5. История народов Северного Кавказа с древнейших времен до конца XVIII в. – М.: Наука, 1988. – 544 с.
  6. Книга путешествия: Турецкий автор Эвлия Челеби о Крыме (1666–1667 гг.) / Перевод и комментарий Е.В. Бахревского. Симферополь: ДАР, 1999. – 142 с.
  7. Основы иранского языкознания. Древнеиранские языки. – М.: Наука, 1979. – 387 с.
  8. Пономарьова І.С. Етнічна історія греків Приазов’я (кінець XVIII – початок XXI ст.). Історико-етнографічне дослідження. – К.: Реферат, 2006. – 300 с., іл.
  9. Румейско-русский и русско-румейский словарь пяти диалектов греков Приазовья / Составители: А.А. Диамантопуло-Рионис, Д.Л. Демерджи, А.М. Давыдова-Диамантопуло, А.М. Шапурма, Р.С. Харабадот, Д.К. Патрича. – Мариуполь, 2006. – 468 с.
  10. Трубачев О.Н. О синдах и их языке // Вопросы языкознания. – 1976. – № 4. – С. 39-63.
  11. Трубачев О.Н. Лингвистическая периферия древнейшего славянства. Индоарийцы в Северном Причерноморье. 1 // Вопросы языкознания. – 1977. – № 6. – С. 13-29.
  12. Трубачев О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье. – М.: Наука, 1999. – 320 с.
  13. Филоненко В.И. К вопросу этимологического анализа тюркских гидронимов Крыма // Ученые записки Пятигорского пединститута иностранных языков. Т. 28. – Ставрополь, 1963. – С. 130- 135.
  14. Фирсов Л.В. Исары. Очерки истории средневековых крепостей Южного берега Крыма. – Новосибирск: Наука, 1990. – 472 с.
  15. Шапошников А.К. Древнейшая ономастика Таврического полуострова. Боспор Киммерийский // Студії з ономастики та етимології. 2007 / Інститут української мови НАН України. – К., 2007. – С. 316-326.
  16. Якобсон А.Л. Раннесредневековые сельские поселения юго-западной Таврики // Материалы и исследования по археологии СССР. № 168. – Л.: Наука, 1970. – С. 3-195.
  17. Якобсон А.Л. Крым в средние века. – М.: Наука, 1973. – 173 с.
  18. Kretschmer P. Inder am Kuban // Anzeiger [der] Akademie der Wissenschaften in Wien. Philosophisch-historische Klasse. Anzeiger. 80. Jahrgang, 1943 (1944). N I-XV. – S. 35-42.

Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:



завантаження...
blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 

завантаження...