Опис пам'ятки
Загадковий залізний наконечник списа був знайдений у 1858 році під час орання поля місцевими мешканцями в урочищі Великий Гронд в південно-західній окраїні села Сошичне, Камінь-Каширського району, Волинської області, в 30 км від міста Ковель. Наконечник знаходився на невеликій глибині, безпосередньо під дерновим шаром в лісистій болотистій місцевості. Виявив його Ян Шишковський і передав своєму родичу, відомому польському збирачеві старожитностей Александру Шумовському, який направив фотографію наконечника авторитетному датському рунологу Людвігу Віммеру.
Обидві сторони листоподібного наконечника були інкрустовані рунічними символами. Напис був розшифрований - "Tilardis", що інтерпретується як "вершник" (скакун), або, як вважав професор Йоханнес Хупс (Reallexikon der Germanischen Altertumskunde, Том 17), «скакун до мети» (або «потрапляючий в ціль»).
Характеристики знахідки:
- Вік - поч. ІІІ ст. н.е.;
- Розмір наконечника - 15,5 см;
- Максимальна ширина - 3,0 см.
Ковельський спис і "Аненербе"
Подейкують, незадовго до початку Другої світової, у 1939 році оригінал наконечника був викрадений німецькими археологами у одного польського колекціонера історичних коштовностей. Існує версія, що ці археологи насправді виявилися агентами товариства "Аненербе", які у рамках акції збереження (вивезення) культурних пам'яток прибирали до своїх рук усе, що могло зацікавити. Німецькі дослідники свято вірили, що наконечник ковельського списа - се унікальна реліквія часів могутніх готів, котрих вони вважали своїми пращурами. А власник цього списа - легендарний готський вождь Тілардіс, котрий вивів готів з терен Причорномор'я (колиски готів) вбік сучасної Німеччини. Про цю історичну епоху досить розгорнуто оповідає дослідник-історик Марк Щукін в книзі "Готский путь".
Довідка: "Аненербе" (з нім. Ahnenerbe - «Спадок предків») - це німецьке товариство з вивчення давньогерманської історії і культурології, засноване у 1935 році рейхсфюррером СС Гіммлером. Організація входила в систему Третього Рейху та створена з метою систематизації і вивчення традицій, історії та спадку німецького народу. Дослідження велись у дуже широких векторах і спектрах - від фольклору і германістики до археології і навіть уфології (орден "Вріль"). В організацію входили сотні науково-дослідницьких центрів, істориків, видавництв, архівів, бібліотек.
Дослідження ковельського списа
Як відзначають археологи та мистецтвознавці, написи на ковельскому наконечнику списа нанесені технікою срібної інкрустації й мають буквенно-символічний зміст. Потрапивши відразу ж в колекцію польського збирача старожитностей Александра Шумовського (Alexander Szumowsky), що жив тоді в Чернігові, наконечник досить швидко став надбанням наукової громадськості.
У 1875 році частина знаків була прочитана і датована відомим датським дослідником рун Людвігом Віммером. Знахідка неодноразово демонструвалася і фотографувалася. З оригіналу були зроблені у 1880 році гіпсова копія в Берліні і у 1884-му зліпок в Варшаві.
3D-модель рунічного ковельського наконечника.
Як пише дослідниця скандинавської старовини Е.А. Мельникова, про наконечник забули майже на 55 років, а потім знову він з'явився у 1940 році:
"Почалася Друга світова війна, і наконечник потрапив в Берлін-Далем, тобто вочевидь, в Німецький археологічний інститут (С.П. - "Аненербе"). Тут подружжя Краузе в 1940-1941 рр. докладно дослідили напис і виготовили серію фотографічних знімків, встановивши автентичність знахідки. По завершенню війни наконечник був вивезений до Верхньої Франконії і там знову загадково зник" (Мельникова - "Скандинавские рунические надписи", 2001).
Видатний рунолог Людвіг Віммер підкреслював, що на ковельському списі знаходиться один з найдавніших рунічних написів, і вказував на надзвичайну схожість як декору, так і написи з наконечником, знайденим у 1865 р. в Дамсдорф-Мюнхеберзі (Бранденбург). Він також звертав увагу на необхідність читати напис справа наліво, тобто від втулки до вістря, і відзначав велике значення ковельської знахідки не тільки для рунологів, але й для германістики та історії культури в цілому.
Аналогічний ковельскому наконечник був знайдений у Мюнхенбергу в землі Брайнденбург, Німеччині. Власне обидва представлені на світлинах вище з порівнянням рунічних списів.
Цікаво, що місцевість Бранденбург (і не тільки вона, а й інші німецькі землі) у минулому була заселена слов'янськими племенами і звалась - Бранібор, тобто "Оборонний сосновий ліс". Тож така подібність обох списів аж ніяк не випадковість.
На обох сторонах ковельського наконечника (А, В) праворуч і ліворуч від реберця срібною інкрустацією нанесені символічні і літерні знаки. На втулці є два паска, кожен з трьох кілець. Інкрустація була досить сильно пошкоджена вже на той час, коли наконечник витягли із землі, однак більшість знаків читається досить впевнено. На стороні А зліва від реберця нанесений напис, що складається з восьми старшорунічних знаків висотою 0,6-1,0 см. На цій же площині над верхнім паском поміщений гурток з крапкою посередині. На поверхні справа вгорі і внизу розташовані такі ж гуртки, а між ними - півмісяць, звернений до реберця, і звивиста фігура з закругленими кінцями. В. Краузе вважає, що останній знак складається з двох гачків, з'єднаних лінією, і може бути символом блискавки. На стороні В зліва від реберця вгорі знаходився нечитабельний знак, нижче - свастика з подвійними вигнутими кінцями (ліва верхня частина не збереглася) і знак у вигляді колоса (по три відростка з кожного боку з подовженим стеблом). Праворуч від реберця поміщені два концентричних кільця з точками в центрі, свастика звичайного типу і звивиста фігура з закругленими кінцями.
Ці солярні символи, імовірно, наносилися з певними сакральними, магічними цілями. Наприклад, з метою освятити зброю, захистити її власника, задобрити духів та закликати предків і богів на допомогу. А інод з обрядовою метою, коли самі предмети виступали священними предметами, себто ритуальною атрибутикою. Як зазначають деякі експерти з рун, швидше за все цей наконечник використовувався в рунічній магії. Скандинавські саги сповнені свідчень про чаклунство над зброєю. А сам напис "Тілардіс" - це ім'я не вождя, а самого списа. Звичай наречення зброї власними іменами був поширений у давньогерманських племен. В "Пісні про Роланда" згадуються мечі з власними іменами "Морглайс", "Дюрандаль", "Альтсклер", "Альмас", "Джойоза" тощо.
Деякі особливості графіки і мови напису наконечника вимагають додаткового обговорення, оскільки вони породили додаткові інтерпретації. Вже давно було звернуто увагу на те, що перша і сьома руни представлені незвичайними алографами. Подібні зустрічаються у сарматів:
Сам метальний спис називається «дротик», і немов дійсно "летить до мети", як було розшифровано Л.Віммером слово "tilardis". Мельникова зазначала, що цей спис міг належати представникам Пшеворської культури:
"Землі ж, на яких був виораний ковельський наконечник списа, вже з кінця II ст. і, у всякому разі, з початку III ст. увійшли в зону вельбарсько-цецельскої культури, що охоплював в цей час Нижню Повісленню, Правобережну Мазовію, Підляшшя і Північне Полісся. Для вельбарсько-цецельскої культури, як і для подальшої Черняхівської, характерна відсутність в похованні зброї. Тим часом область поширення наконечників даного типу в значній мірі збігається з ареалом Пшеворської культури і захоплює Південну Скандинавію. Тому Т. Домбровська і К. Годловський вважали дуже можливим зв'язок ковельського наконечника з Пшеворскою культурою".
Довідка: Пшеворська культура - являла собою союз праслов’ян (дулібів, лендзян, білих хорватів, лужичан, ободритів та ін.) і кельтів (галлів, бойїв, бастарнів), які проживали на території Західної України. Ареал розповсюдження пшеворської культури: верхів'я ріки Одра (Сілезія), горішня і середня Вісла (Мала і Велика Польща), Південна Лемківщина, українське Закарпаття і Мармарощина, Галичина. Свою назву культура отримала від міста Пшеворськ, Жешувського воєводства в Польщі, поблизу якого в селищі Гаць у 1904-1905 роках й був розкопаний перший великий могильник даної культури.
На сьогодні, ковельський наконечник входить в 10-ку найстаріших рунічних пам'яток та розглядається світовими рунологами й археологами як одна з найцінніших реліквій ранньої рунічної писемности. Ось таким чином, перші руни цілком природньо могли зародитися на території сучасної України, утворившись від скіфо-сарматських знаків.
Батьківщиною рун вважав "берега Азовського моря" історик, спеціаліст по історії скандинавських країн Карл Тіандер, а інший дослідник - Т. Карстен, вивчаючи питання виникнення рун, писав: "За археологічними свідченнями, готські поселенці довго були в зносинах зі своєю батьківщиною на Балтійському морі, і через посередництвом цього культурного потоку створене біля Чорного моря готське рунічне письмо було перенесено на Північ". Цієї ж теорії притримувалися насправді багато інших дослідників.
Що ж, швидш за все, ковельський спис зберігає ще чимало таємниць. Можливо, він зберігся до наших днів в приватних колекціях, а можливо його варто шукати в державних історичних фондах Німеччини. Так чи інакше, вивчення пам'ятки допомогло б суттєво пролити світло на походження рун, та й самих готів.
Використана література:
- Szumowski - Groty o Inkrustowanych Napisach i ich Znaczenie w Sprawie Znaków runicznych (Wiadomości Archeologiczne)
- Мельникова Е. Скандинавские рунические надписи. Новые находки и интерпретации (2001)
- Эббингхаус, Эрнст, «Пересмотрен вопрос о вестготских рунических надписях», General Linguistics 30 (1990), 207-14.
- Дитрих, Франц Э. С., De inscriptionibus duabus Runicis ad Gothorum gentem relatis (Марбург: Элверт, 1861).
- Федосеев Н. Ф. // Археологія, , № 1. – С. 127-128. О достоверности рунических надписей Причерноморья // Археологія. — 2010. — № 1. — С. 127—128.
- Вольфганг Краузе - "Ковельское копье, вновь обретенный рунический памятник"
- Н. В. Энговатов. Находки рунических камней на территории СССР.
© Портал SPADOK.ORG.UA
