СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Закарпаття БРУСТУРИ - ОДНЕ З НАЙВІДДАЛЕНІШИХ СІЛ ЗАКАРПАТТЯ

БРУСТУРИ - ОДНЕ З НАЙВІДДАЛЕНІШИХ СІЛ ЗАКАРПАТТЯ

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

brustureДе річка Брустурянка протікає
Де височіють гори попід небеса
Там славні Брустури розташувались
У лоні полонинських гір Карпат.

Високо в Карпатських горах, де річку Тересва утворюють два грізні потоки, що черпають свої води з гірських джерел та криниць і підкріплюють їх водами зворів, що несуть поміж високими, скелястими верхами, покритими вічнозеленими смереками, свої води до широкої ріки Тиса, розташувалось тихе і мирне село Брустури (після 1946 року - Лопухово), що в 65 кілометрах від гірського районного центру м.Тячів

Село знаходиться у північно-східній частині Закарпатської області. Воно простягається на 12 км, вздовж річки Брустурянки. Село є частиною Верхнього Потисся. Клімат Верхнього Потисся помірно-континентальний, флора і фауна досить багата. Низовина і передгір’я придатні для землеробства, зайняті луками, острівками зелених дібров. Ґрунти в горах кам’янисті й малородючі. Біля підніжжя ростуть дуб, липа, явір, бук. У місцях, де більше вологи і холодніше, шумить смерекова тайга.

Поселення Брустури межує із селами Усть-Чорна, Руська Мокра та Німецькою Мокрою, а через гірські перевали добре сполучене з Рахівським районом та Івано-Франківською областю. Село складається з центральної частини та трьох присілків: Яблониці, Бистрика та Прочки. Жителі села виділяють ще такі складові частини села як Сурдук, Руня, Дракони, Сопонецький, Кути, Старе Село, Воловець та Луги.

Історичні джерела свідчать, що в Х-ХI ст. угорські князі почали завойовувати цю територію. Саме в цей час, з'являються перші поселенці, які дали назву місцям Яблониця, далі виникли Брустури, а навколишні полонини дістали назви Герешаска, Шаса, Шандріяска. 

Дослідження підказують, що перші поселення з'явилися в Яблунеці та Бистрику, а першу письмову згадку про село Брустури в 1638р. знайшов у архівах професор Ужгородського Національного Університету Ілько В.І. Однією з ознак перших поселенців є сільські прізвища та прозивки , які є й сьогодні вживаними в селі: Волохи, Чуси, Жентичаки, Дзвеняки, Меклеші, Немеші, Драгуняки, Чечки, Дудли, Дебичі, Джугани та багато інших.

У XІV-XV століттях на території Угочанського і Мараморошського комітетів утворилося велике володіння графів руського походження Довгаїв. Одні села і містечка їм дарував король за службу, інші вони захоплювали силою у середньої та дрібної шляхти. У Мараморошському комітеті великим маєтком володів молдавський феодал Драгун, йому належали села Солотвино і Шуготак – центри видобутку солі. На схід від нього розташувалися володіння братів Балків і Драгів – синів воєводи Богдана, яким належали 32 оселі а магнату поганю всі села, пасовиська і ліси в долинах річок Тересви і Тереблі. Можливо, саме в цей час дістають навколишні гори і масиви румунські та молдавські назви, і багато урочищ, які збереглися на даний час.

У першій половині XІX століття набули значного розвитку мануфактури в одній з головних галузей економіки Закарпаття – лісовій промисловості. В цьому сприяла наявність достатньої кількості дешевої робочої сили в особі селян, використання гірських річок як джерело енергії і транспортування, та зростання потреби на деревину як на ринках Закарпаття, так і за її межами, у зв’язку з розвитком будівництва у селах і містах, та початком будівництва барж для транспортування солі. Угорці знайшли варіанти і можливість збувати сіль і ліс на ринках Балканських країн. Лісові багатства, а значить, і споруджувані тут мануфактури поділилися на державні, приватні. Державі належало близько 60% лісових багатств, найбільші з них – на території Мараморошського, а частково Березького та Іжанського комітетів. Створювалися нові мануфактури, переважно водяні тартаки, де виготовлялась різна продукція для будівництва барж та спорудження військових об’єктів. Приватовласницькі мануфактури виготовляли деревину для потреб внутрішнього і частково зовнішнього ринків. Кількість деревяних мануфактур протягом першої половини XІX століття майже подвоїлась, і на кінець 40-вих років досягла двохсот.

В той час, на Усть-Яблониці, вже діяв перший тартак, який використовував води річки Брустурянки, що йшли з Яблониці. Яких потужностей був тартак, яка продукція домінувала не вдалося встановити. Ясно одне, вона існувала, бо пізніше був створений тартак в Усть-Чорній на повороті, як їхати до Лопухова. Продукція Брустурського тартаку складалася в основному з брусів обрізаних та необрізаних матеріалів різних розмірів (дошки, рейки, гунтиня, драниці, пікети, кльопки та інші товари з дерева).

Найбільше нових тартаків в XІX столітті виникло на річках Мараморощини, які виготовляли деревину для будівництва барж та човнів - на річці Шупурці, Білому Потоці, Косівській річці, Чорній і Білій Тисі, на річках Теребля і Тересва. Центрами переробки деревин були Ясіня, Рахів, Тересва, Бичків, Буштино, Апша, Дубове, Брустури, Луги тощо.

Експлуатація лісів часом набирала хижацького характеру, особливо багато цінної деревини йшло на будівництво плотів, на спорудження барж і човнів. Частина лісу сплавлялась кругляком й збувалась на ринках Угорщини і на Балканах . Кількість виготовленої продукції на тартаках зростала з кожним роком.

Ось, що говорить скупа статистика видана Фенешем в своїй книзі «Статистика та географія Угорщини та її колишніх земель» (1839 рік видання ) – ІV том: «Брустури - руське село, поблизу Тересви. Є 44-римо-католики, 722 - греко-католики, 6 – євреїв, разом жителів - 772 чол.».

 

Невідомо, якими були міркування тих, хто в 1946 році позбавив село його загадково-поетичної назви, але ще чогось, окрім волюнтаризму, тут не простежується. Стверджували, немовби перейменування відбулося на честь офіцера з прізвищем Лопухов, який загинув, розміновуючи село після приходу сюди воїнів Радянської армії. Це твердження - для занадто довірливих, бо уважні не могли не запримітити, що на могилі загиблого лейтенанта-сапера значиться інше прізвище - Калінін. Сестра Сергія Петровича ще живе в Криму, а його син якось приїжджав уклонитися могилі батька. Місця поховання Лопухова не знає ніхто, бо він - міф, людина, якої не існувало.

Через ці пертурбації нова назва досі не утвердилася, і вже двічі сільські депутати виносили рішення про повернення попередньої - Брустури. Вона досі не стала фактом лише через брак коштів. А от історична назва села має румунське коріння. Згадався Андрухович, який писав про це таке:

“Я розумію, чому Німецьку Мокру вони переіменували на Комсомольськ. Але звідки взялася ідея перейменувати Брустури в Лопухово? Бо справжня назва Лопухова – Брустури.

Румунською мовою brustur – це symphytum cordatum, себто живокіст серцевидний, багаторічна трав’яниста рослина родини шорстколистих. Це аж ніяк не те саме, що brusturе – arctium lappa L, себто лопух великий, дрорічна трав’яниста рослина родини складноцвітих. Люди, які 1947 року вирішили перейменувати Брустури на Лопухово, цієї різниці, вочевидь, не зауважували і до уточнень, що саме мається на увазі за назвою села – brustur чи brusturе, живокіст чи лопух, не вдавалися. Для них будь-яка наділена великими листками трав’яниста рослина була лопухом. Вони переклали румунську назву села своєю радянською мовою, нітрохи не сумніваючись у тому, що переклали її точно. При цьому тутешня річка так і залишилася Брустурянкою, не ставши Лопушанкою. Дивно, але вони взагалі ніколи не перейменовували річок.” 

Щорічно у найвіддаленішому селі Закарпаття, яке ще називають "кінцем географії", проводиться традиційний фестиваль "Брустурянська кедровиця". Охочі можуть скуштувати місцевих закарпатських страв та взяти участь в яскравих народних забавах. 

Вцілому, Брустури - дуже мальовниче село, котре вабить до себе дивовижною пишнотою лісів, зеленню смерек, крутими схилами гір та розлогими полонинами. Незважаючи ні на що: лихоліття, віддаленість, природні катаклізми, село живе. Однак, вимагає значно більшого. Тобто є проблеми в будівництві нових доріг, берегоукріплень, будівництво нової школи, майданчиків для дітей тощо. Потрібна більш масштабна підтримка, без неї «село в долонях гір» не стане туристичною Меккою. А сподіватися хочеться. Тому є надія, що давнє закарпатське село Брустури стане ще більш цікавим і відомим серед сіл і міст України.

Теги:     Закарпаття      Марамарош      Брустури      Карпати      гори      Транскарпатія      Верхнє Потисся
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: