СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Народні символи Свастика - символ Сварога, Бога Небесного Світла

Свастика - символ Сварога, Бога Небесного Світла

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Untitled4444-45555578"Хай сонце-прабог всіх релігій,
Золотопере і життєдайне,
Благословить мій дім крилатий,
Накреслю взір його неземний,
Святий, арійський знак таємний,
Накреслю свастику на хаті
І буду спати вже спокійний".
Богдан-Ігор Антонич, 1936 р.

Так наш карпатський поет підкреслив духовне і миротворче значення свастики-сварги українців. Цей священний символ «сонячного хреста» недавно, ще за часів життя поета ілюстративно супроводив життя наших дідів від самої колиски.

До нього спрямовували свої творчі молитви гуцульські ґаздині, котрі і тепер, випікаючи великодні паски, декорують їх свастичним символом. Ручним хрестом зі знаком свастики благословляв священник парохіальну паству, бо це був прадавній знак божественного захисту людини. Він символізував Бога Світла – Сварога у слав’янському релігійному культі. Так, у Велесовій книзі (д. 36 Б) мовиться:

«Се ми славяни, бо славимо богів,
І се ми внуки богів Сварога і Дажбога».

Наш народний звичай застосування знака святої свастики перервали ідеологічним тиском імперські держави. Вони прагнули мати наглядний аргумент для претендування на захоплення територій, на яких цей знак траплявся на викопних артефактах. Так, у Німеччині у 1919 році виник ультраправий рух, котрий присвоїв собі знак свастики в якості символу оккультного товариства «Туле». Згодом, у 1932 році цей рух привів до влади фашистів, котрі утвердили свастику нацистським гербом, назвавши його «гаковим» хрестом. Форма «гакового хреста» націонал-соціалістичної Німеччини відзначається тим, що цей «хрест» стоїть на ребрі під кутом 45 з кінцями, направленими у правий бік. На відміну від нього наша традиційна свастика лежить на поверхні під кутом 90.

У зв’язку з тим, що свастика майоріла на прапорах нацистів, котрі планували загнуздати світ у расистське рабство, вона тепер емоційно сприймається учасниками війни, як ворожий, ненависний символ. Крім цього, після війни настала «свастикофобія» – ідеологічна заборона в Радянському Союзі застосування свастики та вживання слова «арієць». В результаті цього стала ущемленою наша кількатисячолітня етнічна культура.

Вигляд свастики вказує на вищий прообраз – на рух всесвіту навколо осі світу. Свастика є символом полюса і саме це є її основним традиційним значенням. Згідно записів 6 тисячоліття до н.е. в архіві Кам’яної могили, Полярна зоря мала назву «Артеміда», що тлумачиться як «Ведмежа Богиня». Вона ж богиня тваринного світу (і мисливців), тому два сузір’я, що вічно кружляють навколо неї, як «охоронці», були названі Малою і Великою Ведмедицями (Шилов, 2003). Цим кружлянням сузір’їв – Ведмедиць і твориться вигляд свастики, що символічно зображає вічний рух Всесвіту навколо Полярної зорі.

Як встановили археологи, етнографи, мистецтвознавці, символ свастики поширили наші етнопредки на всіх просторах свого розселення у 4-2 тисячоліттях до н.е. Він є найдавнішим нашим сакральним знаком успіху, добробуту і Божої благодаті.

Не лише німецькі нацисти грабували знак свастики для використання його в якості свого герба. Цей символ старались присвоїти для такої ж мети і російські імперіалісти. Так, після Лютневої революції в Росії замінили царський самодержавницький герб – двоглавого орла – на свастику. Її надрукували на грошах, котрі були в обігу у 1917-1918 роках. Комуністи замінили цей герб на масонську п’ятикутну зірку. Свастика на російських банкнотах була за формою точно такою ж як у Гітлера. І тепер крайньоправі російські шовіністи гордо відзначають (Истархов, 2003, с. 175), що свастика була державним гербом Росії і тому є у них право вважати її і далі ним. Тих, хто публічно противиться застосуванню і демонструванню свастики як російського герба, вважають злочинцем. 

Слово «свастика» за санскритом означає «небо». Отже, свастика – це символ бога Неба, Сварога, а Сонце є його оком. На «небі синьому» кружляють золоті сузір’я Ведмедиць навколо Полярної зорі. Ці два кольори – жовтий (зірок) і голубий (неба) і є кольорами нашого державного прапора. Смисл знака свастики-сварги можна тлумачити, по-перше, як встановлений арійськими мислителями божественний символ Космічного Ладу і, по-друге, як знак величності і вічності божественного творіння, яким є Всесвіт. В цьому знаку центральна, зв’язуюча точка означає початок Творіння, а зігнуті його гілки показують, що знання Творця є поза межами людського пізнання (Балдасаров, 2004, с. 40). Свастика як графічний знак є одним із символів закону універсального космічного колообігу, що охоплює все життя Всесвіту. Чотири гілки свастики символізують чотири впродовж року положення на небі сузір’їв Ведмедиць.

На мальованій кераміці Трипілля знак сварги-свастики став з'являтись у різних видозмінах ще з 4 тисячоліття до н.е. (рис. 12.29 а.: Ткачук, 2005, с.165, 51, 186, 358.). Свастика була також священним знаком наших етнопредків-скіфів та русів.

До речі, у пантеоні божеств, що були встановлені князем Володимиром Великим у Києві, ідола Сварога як, також, ідола Велеса не було. Це тому, що знак Сварога – рух Ведмедиць навкруг Полярної зорі, а також знак Велеса – зірка Сиріус існували на небі, де їх бачили вночі щоденно поклонники цих богів. Тому і не було доцільності ставити в пантеоні їх ідолів.

Ритм життя людини проходить у повній гармонії з вічним ритмом природного року. З багатьох днів складається рік, але в кожному з днів повторюється вигляд року. Так, день починається з появи ранком світла, далі його інтенсивність наростає до полудня, а тоді йде його зменшення до ночі, щоб знову з півночі воскреснути і почати нову тривалість доби. Те, що у добі є ранком, півднем, вечером і ніччю, подібним циклом проявляється у році весною, літом, осінню, зимою. Завдяки воскресаючому із зими теплому світлу Сонця знову пробуджується життя у Природі, розвивається у літньому теплі рослинність, щоб, давши плоди, знову заникнути до зими, за якою наступає через насіння або бруньки дерев «перехід» у нове життя, у нове після зими воскресення зеленої рослинності. Цей щорічний ритм забезпечується божественним законом колообігу Землі навколо Сонця.

Первісні астрономи, встановивши закономірність руху Ведмедиць навколо Полярної зорі і, позначивши її знаком Сварога, розвинули цей закон глибше. Вони визначили, що Земля у складі сонячної системи пролітає за рік у космосі повний цикл кола. Це коло видимого неба назвали екліптикою і поділили його на 12 частин. У кожній із тих частин вони виділили групи світил – сузір’їв і дали їм назву у такій послідовності: Близнюки, Телець, Овен, Риби, Водолій, Козеріг, Стрілець, Скорпіон, Терези, Діва, Лев, Рак. Так виник зодіак – коло з назвами 12 сузір’їв.

Вздовж цього кола – екліптики рухається Земля під насвітленням Сонця. Цей рух Землі має суттєву особливість. Вона обумовлюється тим, що вісь Землі нахилена під кутом 230 27’ відносно горизонту з Сонцем. Тому наша планета під час свого навколосонячного руху підставляє животворному Сонцю щораз інші боки своєї поверхні. В результаті, впродовж року вони насвітлюються різною денною тривалістю. Так, 21 грудня у північній півкулі Землі настає найкоротший день року, а 21 червня – найдовший. Цей цикл має ще два рівнодення: весною – 21 березня і восени – 21 вересня. Ці дати розділяють 12 місяців року на 4 пори року (по 3 місяці): весну, літо, осінь, зиму. Отже, явище річного колообігу Землі навкруг Сонця вздовж 12 сузір’їв зодіака проявляється закономірною зміною пір року, а вони диктують щорічне пробудження до життя рослинності, його повноцінний розвиток для народження нового потомства, щоб, зникаючи, знову повторитись у новому єстві. Це всезагальне циклічне явище назване законом універсального колообігу (Чмихов, 2001, с. 248). Він охоплює всі прояви життя на Землі. В Індії цей закон дістав назву «ріта». В українській мові його відповідником є слово «лад». Закон універсального колообігу ще називають безсмертним, бо він вічно повторюється як щорічне весняне воскресення, починаючи з дня весняного рівнодення – 21 березня.

Як вважає М. Чмихов (2001, с. 268), сучасну структуру зодіака створили первісні астрономи у північній півкулі Землі на географічній широті України десь у 7-5 тис. до Р.Х. На його основі вони визначили закономірності щорічного переміщення точок пір року в його колі. Для астрономічних обрахунків потрібне було і літочислення. Його почали астрономи- арійці з 5508р до Р.Х. і вели його русичі до 988 р, до часу прийняття християнства. Зокрема, тим календарем користувався Нестор Літописець. Для української етнології важливо не відмовлятись від цього арійського календаря, бо він демонструє світу, з яких глибин віків твориться етногенез нашого народу. Отже, його етнологічний вік досяг (5508+2009 рр) 7517 року.

Наші етнопредки-руси вважали, що закон універсального колообігу, котрий визначає зміни пір року на землі був створений Дажбогом:

«…Се бо Дажбог створив нам яйце (тобто: коло небозводу, Ю.Б.)
Що є світ – Зоря, яка нам сяє,
І в тій Безодні повісив Дажбо Землю нашу
Аби тая удержана була» (ВК, д. 1).

З часу визначення закономірності сонячного календаря закінчилася ера - Сварога- Діда, при якому етнопредки користувались місячним календарем, і почалась ера Дажбога – його сина, в який пори яку стали визначатись сонячним календарем.

Дванадцятимісячну «колісницю» зодіака, як основне ядро універсального колообігу ще з 3 тисячоліття до н. е. (або раніше) графічно стали зображати у вигляді символів: в його центрі – Сонце, а навколо 12 сузір’їв, або це – колесо з 12-а спицями, або це – хрест з потрійними променями на кінцях його рамен. Цей символ визнавці етнічної, тобто слав’янської релігії називають Сонячне Коло. Найхарактернішим прикладом такого зображення є диск, у центрі якого розміщене Сонце, від якого відходять 4 промені, кожний з яких розгалужується ще на три промені, тобто, по три місяці у кожній порі року. Вони спираються по сторонах світу на коло екліптики. Розвиток ескізу цього символу має стилізований вигляд в арійців Шумеру і Самари з часу 6-5 тис. до н. е.

На Камені дванадцяти опришків у Космачі (Кугутяк, 2007 с. 94), знаки №8 і 9 є саме такими стилізованими зображеннями символу весняного воскресення. Це є додатковим підтвердженням наукового факту, що сумери – творці держави Шумер над ріками Тигром і Євфратом походять з Надчорномор'я (Каганець, 2004, с.177) і, зокрема, із Карпат, де цим знаком вони позначали місця своїх астрономічних святилищ.

Цей символ дістав дальший свій розвиток у гуцульській орнаментиці: у різьбярстві. Це хрести «мальтійського» типу та хрестики, один з яких зображений на барильці Юрія Шкрібляка. У вишивальній практиці символ весняного воскресення виконує роль композиційного центру (рис. 12.31, в, Свйонтек., 2005).

Цей символ нашивають на фелони та єпитрахилі священників. за його формою різьблять ручні хрести. На Україні і ,зокрема, на Гуцульщині він втілений у форму надгробних хрестів.

До речі, ця форма «воскресного» хреста істотно відрізняється від вигляду 4 – раменного хреста, що має розщеплені кінці і був впроваджений на Україну з Візантії. Такого виду хрест знайдений археологом В. Хвойкою при розкопках Десятинної церкви у Києві.

У часи палеоліту-неоліту рівнораменний хрест у вигляді двох перехрещених ліній символізував бога вогню, сонячного бога. Йому поклонялися як знаку безсмертя (Михайлов,. 2005, с.160). Таку священну значимість цей знак має і тепер, у християнській релігії.

У дохристиянські часи на коловороті почергової зміни сезонів року ґрунтувалась релігія землеробів Трипілля. Вона диктувала їм сонячний календар сезонної діяльності зерновирощування на родючих землях між Дніпром і Карпатами. Володарем цих земель вважалось божество – Сонце, давньоіндійська назва якого – Міт-ра (Шаян, 1997, с.408). Символом цієї зміни пір року був рівнораменний хрест. Чотири рамена цього хреста вказують на те, що у наших етнопредків були чотири основні соняшнокалендарні свята у дні: зимового сонцестояння – Коляда; весняного рівнодення – Ярило і початок великих днів – Великдень; літнього сонцестояння – «Красна гора» – Купало; осіннього рівнодення – Овсеня, - свято урожаю, плодючості Матері-Землі. Дати цих святкувань визначались жрецями календарних святилищ і повідомлялись навколишнім поселенцям запалюванням жертовної ватри на вершинах священних гір. На нашу думку, саме тому ставали ті священні гори «лисими» (Пушик, 2007), бо ліс на їхніх вершинах вирубали для забезпечення дровами жертовних вогнів. Дотепер на Гуцульщині, зокрема у Микуличині, існує звичай палити ватри ввечері у переддень свята Ярила – Юрія.

За лінгвістичним дослідженням В. Шаяна (1997, с. 412), у прадавності всі священні знання зберігали у пам’яті старанно, як тайну, «бережі» – брахмани. З тих часів, але вже трохи зміненою назвою – «березою» – називають провідника гурту колядників. Щоб бути вибраним на такого провідника, «бережа-береза» мусить досконало знати тексти коляд та ритуал колядування. У дохристиянську давнину «бережі» відігравали в общинах роль жреців, відунів – віщунів, носіїв духовних, інтелектуальних на той час знань. Вони володіли мольфарською, інтуїтивною силою, тайни традиції якої, на жаль, у Карпатах втрачаються.

 

alt

Теги:     Свастика      сварга      свастя      сонце      коло      хрест      арії      символіка      язичництво      сварог      світло      життя      щастя      прав      всесвіт      предки      спадщина      культура
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: