Жевахова гора — пагорб з глини, висотою 40 м, розташований на теренах міста Одеси. Використовується місцевим населенням для випасу кіз і корів, іноді ведеться видобуток глини. З гори відкривається гарний вид на Пересип і море. До штурму Хаджибею козаки називали цю гору «Довга Могила». "Жеваховогою" її стали називати на честь ветерана "наполеонівський війн", князя Івана Жевахова (Джавахішвілі), який отримав у дарунок землі між Хаджибейським та Куяльницьким лиманами. Кажуть, його маєток досі стоїть в селі Латівка.
Історія
На горі в V–IV столітті до н. е. розташовувалося античне святилище на честь давньогрецької богині Деметри, покровительки родючості та землеробства. У спеціальних культових ямах археологи виявили «дари» давньогрецьких жителів берегів Одеської затоки своїй божественній покровительці: амфори, рибні тарілки, витончений чорнолаковий посуд, персні, бронзові наконечники стріл, рибальські грузила, залізні ножі і навіть посуд для парфумів. На честь Деметри в Причорномор'ї існувало спеціальне свято — тесмофорії. У святі брали участь тільки жінки. Тесмофорії були пов'язані не тільки із землеробством або родючістю, але й зі шлюбним життям жінок. Жевахівське святилище знаходилося на міжнародних морських торгових шляхах. Тому, можливо, ольвійський аристократ Протагор не просто ховався тут від своїх столичних проблем, але й брав участь в культових таїнствах, «задобрюючи богів» у важкі для себе часи.
Дослідження, археологія
У 60-ті роки ХХ століття, було організовано експедицію під керівництвом завідувача фондів археологічного музею Емануїла Діаманта. За декілька років розкопок було виявлено землянку з грубкою для сушіння зерна, ями. Залишки наземних споруд, фрагменти розмальованих посудин, амфор, скіфоїдні ліпні горщики. Але головною знахідкою Е.І. Діаманта був свинцевий лист — восьмий подібний, знайденій у Північному Причорномор'ї. Це свинцева пластинка з написами грецькою мовою, адресована якійсь людині, якій мають привезти вантаж. Кажучи сучасною мовою, — діловий лист. На думку відомого дослідника Ю. Виноградова, ця унікальна для Жевахової гори знахідка підтверджувала: там мешкали греки, а сама гора була перевальним пунктом для товарів, які привозили, і для торгівлі із кочовим світом.
Є і знахідки середньовічного часу — фундамент кам'яної, круглої в плані, споруди (вежа-маяк на самій піднесеній точці) і ін. Вони співвідносяться з відомостями про виявлення в Куяльницькому лимані середньовічних якорів генуезького типу, що доводить наявність протоки між лиманами і морем в XIII—XVІ ст. Існування тут в той час вежі-маяка на самій піднесеній точці, біля входу в лимани, цілком природне. Можливо, саме тут розташовувалися польсько-литовський Качибей і генуезька стоянка Джінестра.
В даний час відбувається планомірне руйнування святилища кар'єрними розробками, що незворотно веде до знищення унікальної пам'ятки світового значення. Численні історичні свідчення про використання території Жевахової гори і у військових діях XVIII—XX ст. Таким чином, Жевахова гора являє собою унікальний багатошаровий пам'ятник археології та історії міста Одеси та всього Причорноморського регіону.
Святилище, обряди
Античне святилище на Жеваховій горі виявилося одним з найбільших в Північному Причорномор'ї. В ході розкопок було виявлено кілька десятків культових ям, які призначалися для відправлення обрядів, пов'язаних з родючістю, землеробством і поклонінням мертвим. За родючість і землеробство в Стародавній Греції відповідала богиня Деметра — володарка підземного царства мертвих. В її честь греки приносили нижні частини посудин як символ потойбічного світу. Перед тим, як кинути священні предмети в яму, господарі навмисно їх ламали. Це символізувало "умертвіння" речі. Справа в тому, що в античні часи по лінії нинішнього Хаджибейського лиману проходив кордон сфер впливу двох сусідніх міст-держав: Ольвії та Істрії. "Священна" Жевахова гора знаходилася саме на південному рубежі ольвійського полісу, будучи прикордонним пунктом цього найбільшого державного регіону. Цілком припустимо, що у відповідний час сюди з'їжджалися не тільки жителі довколишніх міст, а й Ольвії, для відправлення офіційних культів на честь шанованих божеств.
Тому не дивно, що на святилищі був заснований свій "вогненний вівтар", на якому одноразово спалювали величезну кількість очерету, снопів пшениці, ячменю. Священний вогонь надавав символічний захист кордонів полісу, будучи одночасно і маяком для суден, що проходять.
На плоскому глинистому днищі однієї з ям розпалювали сильний вогонь. Він досягав такої сили, що напевно згарище було видно за десятки кілометрів. У вогнище кидали дена амфор, керамічні посудини, безліч кісток. Судячи з масштабів, цей комплекс був одним з центральних в системі культового святилища на Жеваховій горі.
"Пуп Землі"
Зведений на дні ями конусоподібний насип виявився так званим "омфалом". "Омфал" — з давньогрецької перекладається як "пуп землі". В античному світі він трактувався, як центр світобудови. У нашому випадку, цей "центр" розташовувався в середині круглої в плані ями, що символізувала собою саме цю світобудову. Грубо кажучи, греки спорудили на горі мініатюрну модель світу.
Найзнаменитіший у світі омфал досі перебуває в Дельфах, біля підніжжя гори Парнас. За переказами, Зевс захотів з'ясувати, де знаходиться "центр землі", і запустив двох орлів в різні боки. Вони облетіли землю і зустрілися над Дельфами. Дельфійський омфал хоч і був кам'яним, але зовні не відрізнявся від омфала на Жеваховій горі. Греки шанували часом зроблені "без всякого мистецтва" предмети, овіяні особливим ореолом давньої святості. Омфал — один з найвідоміших предметів такого роду. Тому в стародавньому світі їх було відомо безліч. Традиція вшанування "пупа землі" бере свій початок в дуже древніх віруваннях про Велику Богиню-Матір, форма вшанування якої мала вигляд омфала. Вся ця суміш вірувань і культів була успішно прищеплена першими грецькими колоністами на благодатному ґрунті Причорномор'я. Як показали результати розкопок на Жеваховій горі, власний причорноморський "пуп землі" звели і громадяни Ольвійської держави на південній околиці свого поліса, на тому місці, де нині розташовується Одеса — місто з античною назвою.
Греки надавали цьому місцю особливо сакрального значення — вважалося, що за Чорним морем починається територія Аїда, — загробного світу. Для греків це був справжнісінький "той світ". Тут приносили жертви богам. Залишки стародавнього святилища лише дивом збереглися до наших днів. Більшу його частину зрили ще сто з гаком років тому, під час чергових земляних робіт. Ще пару років бездіяльності, і ми можемо втратити навіть те, що є зараз, — пам'ятник абсолютно беззахисний.
Координати: 46°32′38″ пн. ш. 30°44′05″ сх. д.
Використана література:
- Бондаренко Н.І., Вовк Л.В., Горбатюк А.І., Закіпна Г.В., Красножон А.В., Мельниченко Л.О., Розенберг Р.М., Суворова Н.А., Тарасенко О.А., Яворська О.Л. Одесознавство. Навчальний посібник. — Одеса, 2010. — 84 с.
- Ірина Голяєва "Жевахова гора"
- А.О.Добролюбский "Античное поселение и святилище на Жеваховой горе"
- Андрей Красножон "Пуп земли" на Жеваховой горе"
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"
