П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English

Печери білих хорватів на Львівщині

Рейтинг 4.3 з 5. Голосів: 6

Печери білих хорватів на Львівщині

Мова піде про печери в урочищі Лиса (Чорна) Гора, що знаходиться в північній околиці міста Миколаїв, Львівської області. За інформацією дослідника Ореста Корчинського, ці тоннелі - залишки язичницьких печерних храмів, які існували тут ще за часів білих хорватів. Висічені вони були, ймовірно, десь у VIII столітті, в скелях вапняково-піщанного походження. Інша частина людей, переважно військові історики, вважають, що "Миколаївські печери" - гаубичні бункери часів 1-ї Світової. Отож, спробуємо проаналізувати детальніше. 

Миколаївські печери і мегаполіс білих хорватів

Про приналежність печер до пам’яток культового характеру засвідчують топоніми які тут збереглись. Учені неодноразово зазначали, що археологічні пам’ятки, які містяться в урочищах під назвами Лиса Гора, Чорна Гора, Бабина Гора, Красний Верх, Чортова скеля та їм подібні, належать до язичницьких культових центрів, які прийнято називати святилищами.  У часи білих хорватів тут простягався справжній мегаполіс із дитинцями, фортецями, валами і укріпленнями, річковими портами, базарами, некрополями загальною площею 250-300 га - в 25 разів більше ніж Давній Київ. Називався він - Стільсько. Чисельність цього міста-держави налічувала близько 45 тис. жителів - на той час неймовірна кількість.

Християнство у ті часи (VIII-IXст.) ще не було сильно поширене на Прикарпатті, функцію церков виконували культові комплекси, які споружувалися  з мегалітів, в скелях і печерах. Зазвичай, ці святилища розташовувались на неприступних вершинах гір або пагорбів, або навпаки в ярах. Вони виконували і роль палеообсерваторій, адже з їх допомогою вираховували положення Сонця та визначали дні літніх, зимових сонценстоянь. Каменям, валунам взагалі приписувалася з давніх-давен неабияка сила. Їи приписувалося містичне походження, біля них проводились різні обряди, справлялись ініціації.

Стільсько городище

Таким культовим місцем, мабуть, і служив комплекс печер на околицях Миколаєва, неподалік від сіл Стільсько і Дуброва. Усі ці території за припущеннями істориків належали білим хорватам. Як писав історик Хейзинг: “...життя було просякнуте релігією настільки, що виникала постійна загроза зникнення відстані між земним та духовним. І якщо, з одного боку, в святі миттєвості все в повсякденному житті присвячується вищому, - з іншого боку, священне раз у раз тоне в повсякденному через неминуче змішання з буденним”.

Мапа Стільська
Лиса гора в Миколаєві
Під'їзд до печер у Миколаєві
Святилище в печерах

Центральний печерний комплекс складається із 7 залів різних довжин, з’єднаних між собою дивним розміщенням коридорів – проходів, в яких є наскрізний прохід. Ці скельні об’єкти повернуті фасадами до півдня. Перед входами до них розміщені штучно споруджені подвір’я, насипані з каменю, видобутого під час спорудження залів. Як встановлено, при вирубуванні цих комплексів у скелях були проведені великі обсяги каменотесних робіт по видобутку каменю, приведенню до належного естетичного (архітектурного) обліку стін, стелі, підлоги та коридорів-проходів між залами. Вхід до залів закривався дверима, на що вказують рештки пазів, висічених у стінках залів при вході.

Печери в Миколаєві
Миколаївські печери

Проходимо усі печери, вони приблизно однакового розміру. На стінах – сліди грубого інструмента, яким видовбували породу. На думку науковців-дослідників, печери вирубували у вапняку залізним долотом у вигляді прямих косих ліній завдовжки 57 сантиметрів. Усе виконано «одним почерком», отже, з каменем працював один майстер. Або усі працювали як один. Результати наукових досліджень свідчать, що об’єм вибраного під час спорудження цього комплексу каменю сягає 1157,42 куб. м. Цим каменем давні майстри виклали майдан перед печерами. 

perehody-mizh-pecheramy

pechera-myka

Таких печерних комплексів насправді на схилі Лисої гори аж три, частина з них на сьогодні вже поруйнована та важкодоступна.


33340864.jpg 897925  Яндекс.Браузер

Австрійські штольні?

Проте, існує й інша думка. Як зазначає дослідник Олег Вус, наприкінці літа 1914 року у мальовничих околицях маленького українського міста Миколаєва-Дністровського розгорнулася одна з найвідоміших битв І-ої Світової війни – Галич-Львівська наступальна операція російської 8-ої армії. Місцеві жителі стали свідками того як австрійські військові інженери, намагаючись вберегти свої війська від втрат, почали максимально використовувати таку особливість місцевого ландшафту як виходи пісковикових скель на земну поверхню. У зручних місцях в скелях австрійці вирубали численні підземні тоннелі-потерни, з’єднані між собою проходами. Одні з цих потерн служили за склади боєприпасів, речового майна та продовольства. Призначення інших було дещо цікавішим. На тиловому скаті Лисої гори (між автозаправкою та с. Тростянець) було вирубано в пісковику 7 підземних потерн (тоннелів), довжиною до 50 м, висотою до 2,5 м, шириною до 3 м, та розчищено прямокутний в плані орудійний дворик 25 х 50 м, оточений невисоким валом. За задумом австрійців, у разі, якщо противник відкривав нищівний вогонь по їхнім закритим позиціям, артилеристи в ту ж мить закочували гаубиці в потерни і чекали там до кінця артнальоту. Після того як у вересні 1914 року відгриміли запеклі бої російської 48-ої піхотної дивізії генерал-майора Л. Корнілова (1870–1917) проти 34-ої дивізії австрійців, над миколаївськими укріпленнями запанувала тиша. Військове майно, не знищене під час бойових дій , розтягли по своїх сараях місцеві жителі, а на пологих схилах Тарандової на століття залишилися зяяти чорні отвори «печер», які поступово перетворилися на місце вибірки піску. Таким чином на думку, Олега Вуса, час створення тоннелів - 1910-ті роки. 

mykolaiv-shtolni-doty-avstriii

Австрійський форт у печерах в Миколаєві
Австрійський форт у МиколаєвіКаверн австрійського форту 1913-14 р.р. на Лисій Горі  в Миколаєві

Є ще досить цікава праця історика Леонтія Войтовича - "Загадки фортеці Миколаїв", в якій автор описує загально-політичну ситуацію напередодні Першої світової війни, і причини будівництва миколаївського плацдарму. Наведемо уривок з цієї статті: "Залишки цієї фортеці, яка мала 23 польові укріплення та 8 батарей, ще добре збережені років сорок тому, сьогодні практично зруйновані кар’єрами, будівництвом та іншими видами діяльності, так що вже деякі археологи приймають їх за печерні храми дохристиянського періоду."

mykolaiv-24

mykolaiv-pechery

Монаший скит

Однак, не все так просто як здається з першого погляду. Адже печери існували ще Першої світової війни, а отже їх первісне призначення могло бути іншим. Зокрема, видовбані у стінах Миколаївських печер ніші для вівтарів та костниць свідчать, що тут проводили свою місіонерську діяльність монахи-скитники. У ті часи чимало печерних святилищ слов'ян, наприклад Бубнище і Розгірче, ставали прихистком християнських аскетів, що проводили месіонерську діяльність. Тільки у басейні Дністра близько 80 таких пам'яток. За ознаками отриманих археологічних матеріалів, тривалість використання печерних комплексів християнами простежується аж до середини ХV століття.

Монахи в миколаївських печерах
Вівтарі і ніші миколаївських печер


Перша ніша в печері у МиколаєвіПерша ніша

Ніша в печері в Миколаєві
Друга ніша в кінці тунеля

Ніша
Третя, чітко виражена ніша

Культовий комплекс з семи печер

Отже, печери існували ще задовго до подій Першої Світової й могли бути продовбані у пісковиках у дохристиянський період. Згодом тут оселилися ченці-відлюдники. І лише у часи Російсько-Австрійської війни Миколаївські печери дійсно використовувалися як сховища для провізії, можливо тут також видобували пісок, але оборонним пунктом, сховищем для гаубиць чи боєприпасів печери не могли бути - розміщені на відкритому просторі і були б знищені ворогом за лічені секунди.

skeli-pechery-horvativ-mekolaiv

Тож не виключно, що печери на околицях Миколаєва мають таки сакральне призначення і у давнину могли використовувалися саме білими хорватами як скельний храм. Власне, істориками місце було внесено до державного реєстру пам'яток археології, які охороняються законом України.

Скельний храм білих хорватів V-VIII століття

На поверхні скельного майданчика зафіксовано чимало загадкових округлих заглибин, сходинок, солярних знаків і петрогліфів. Подібні знайдені в інших частинах Стільського городища-"мегаполісу".

pechery-bilykh-horvativ-mykolaiv-petroglify

Дослідниками було висунуте тлумачення, начебто комплекс з семи печер слугував свого роду обрядовим, культовим центром. Не даремно печер саме 7 - колись це число було сакральним, про що свідчать назви язичницьких божеств: Семиглав, Семиярило, Семаргл. Кожна з печер була призначена відповідному божеству. Вхід у печеру омислювався як вхід в сакральну площу для зв'язку з Богом. У кожній печері стояв жрець і запалював своє вогнище. Дим від кожного з них об'єднувався і виходив через спіральний отвір. Подейкують, це був потужний "магічний інструмент".

g5p2V-TQZ88
0gkxiDVqZY0
IMG 7650

Як дістатися зі Львова?

  • Автобусним рейсом: Львів - Миколаїв, або Львів - Стрий, Львів - Дрогобич (вийти біля залізниною станції Миколаїв-Дністровський).
  • Залізнизним рейсом: електрички Львів - Трускавець, Львів - Мукачево (вийти на залізничній станції Миколаїв-Дністровський).
  • Автомобілем: зі Львова автошляхом E471.

Використані джерела:

  1. Орест Мацюк. Замки і фортеці Західної України (1997).
  2. Леонтій Войтович. Карпатські хорвати в етнополітичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього Середньовіччя (2012)
  3. Леонтій Войтович. Загадки фортеці Миколаїв (2010)
  4. Леонтій Войтович. Давнє Стільсько: Помилка археологів чи нова загадка?
  5. Орест Корчинський. Ранньосередньовічне місто на Верхньому Дністрі (2008)
  6. Орест Корчинський. Слов’янські культові центри IX–XIV ст. в околицях Стільського городища (1998)
  7. Орест Корчинський. Звіт про роботу постійнодіючої Верхньодністрянської слов’яноруської археологічної експедиції у 1988 р
  8. Орест Корчинський. Городище в селі Стільське на Львівщині (короткий підсумок досліджень) // Записки НТШ (2007)
  9. Орест Корчинський. Пам’ятки язичницької та християнської релігій у селі Дуброва на Львівщині (2009)
  10. Орест Корчинський. Про печерні комплекси в місті Миколаєві на Львівщині та його околицях (2011)
  11. М. Рутинський. Замковий туризм в Україні (2007)
  12. Grodzisko stilskie // Rocznik Przemyski. Archeologia (2002)
  13. Бабенко Р. В. Оборона міст Південно-Західної Русі під час монгольського вторгнення 1240–1241 рр. (2013)
  14. Диба Ю. Агіографічне джерело повідомлення ал-Мас’уді про споруди, вшановувані у слов’ян (2011)
  15. Мацєк В. Княже-митрополиче Стільсько в Миколаївщині над Дністром (1938)
  16. Русанова И. П., Тимощук Б. А. Языческие святилища древних славян (1993)
  17. Рибаков Б. А. Язычество Древней Руси (1987)
  18. Тимощук Б. О. Ілівське городище-святилище (1993)
  19. Филипчук М. А. Слов’янські поселення Українського Прикарпаття у другій половині І тисячоліття н. е. Стільсько та його округа (1998)
  20. Филипчук М. А. Слов’янські поселення VIII–X ст. в Українському Прикарпатті (2012)

© Портал SPADOK.ORG.UA


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber