СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Святилища Сакральне Знесіння Львова

Сакральне Знесіння Львова

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

jazlvivsvyatodДесять хвилин пішки від площі Ринок у напрямку телевежі — і ви біля гори Високий Замок. Але залишки його мурів — це вже більш пізня історія, історія галицьких і польських королів. Нам же наразі направо, вулицею Довбуша повз чотирьохсотрічний костелик св. Войцеха і далі стежками Кайзервальду до невеличкої непримітної овальної галявинки, що притулилася під парканом Музею народної архітектури та побуту. Це — «Святовидове поле».

Святовид (у західних слов’ян), або Дажбог (у східних), — бог війни й одночасно бог плодів земних. Частина істориків вважає, що слов’яни ототожнювали Святовида із сонцем, тому приписували йому першість над богами. Славнозвісний Збруцький ідол, знайдений 1848 року в річищі Збруча на Тернопільщині і подарований згодом графом Потоцьким Краківському університету, власне, і є Святовидом. Зроблений він був за подобою ідола Святовида на острові Руген у Балтійському морі, описаному Саксом Грамматиком. Усі слов’янські землі шанували капище на острові Руген, про що свідчили численні дарунки. Вшановували цього бога також слов’яни Іллірії (західна частина Балкан) та Чехії. Головний храм Праги посвячений святому Віту — читай Святовіту!

IMGP21061
Топонім «Святовидове поле» за місцевими переказами занотував у ХІХ столітті відомий львівський історик Антоній Шнайдер. Наразі невідомо, чи то справді історія більше тисячі років зберігала цю автентику, тож маємо тут, у Львові, справу з капищем самого Святовида, чи то вже пізніша романтична вигадка, але суть від того не змінюється. Так зване Святовидове поле прекрасно збережене, це практично не досліджене дохристиянське слов’янське капище VII-ІХ століть, якимось дивом уціліле фактично під носом у сучасної цивілізації.

IMGP21151

IMGP21171
За формою капище — чіткий овал, поверхня якого була вимощена вапняковими плитками. Воно обведене довкола валом і ровом — настільки глибоким, що навіть через майже півтора тисячоліття, вщент зарослий деревами, він усе одно подекуди досягає кількох метрів. Частина валу була зрита під час Першої та Другої світових воєн, коли на пагорбі полюбляли ставити гармати. Конструкція валу, так звана крипіда (складена з вапнякових плиток стінка, засипана зверху землею), якнайвиразніше свідчить про його давньослов’янське походження. Саме так будували легендарні білі хорвати. Культове призначення Святовидового поля підтвердили дослідження археолога О. Овчіннікова, який виявив тут жертовні ямки із залишками попелу і фрагментами жертовних предметів. Він же на основі топографічної зйомки зробив реконструкцію капища. Очевидно, його за тих часів прикрашали фігури ідолів, можливо, що саме чотириликого Святовида-сонця, котрий їздив по ночах на своєму білому, як день, коні воювати зі злими духами. Можливо, що скинутий ревними поборниками віри Христа тут же таки в рів, він дотепер чемно очікує моменту, поки його відкопають цікаві нащадки. Знайшли ж зрештою у ХІХ столітті Збруцького ідола, а наші часи чим гірші?

IMGP21041

Саме тут, біля Святовидового поля, на пагорбах Кайзервальду і землях колишнього села Знесіння, яке давно вже стало частиною міського району Підзамче, починалося місто, яке вперше було письмово згадане 1256 року і від цієї дати, за нормами радянської історіографії, офіційно відраховує свій вік — Леополіс-Львів. Традиційно вважається, що Львів був закладений королем Данилом Галицьким для свого сина Лева. Але в ті прадавні часи міста, як правило, не виникали на порожньому місці. По-перше, тому, що це було би дуже дорого, а наші пращури значно більше від нас мали зважати на економічну доцільність своїх прожектів. По-друге, тому, що наші прапредки були зі світом як одне ціле, вони його відчували, як власну шкіру, і тому завжди обирали оптимальний варіант, «шкірою» враховуючи природну, стратегічну і економічну доцільність. Саме тому окремі випадки містобудівної лихоманки на голому місці хоча і траплялися в історії (прикладами тому Ахетатон у Стародавньому Єгипті, Велика Китайська стіна чи російський Санкт-Петербург), але вони були спричинені, як правило, хворобливою психікою окремих володарів. Тому, живлячись лише волею своїх засновників, після їх смерті ці архітектурні монстри теж занепадали або ледь жевріли.

alt
Аби бути життєздатним, місто повинно було вирости саме, як живий організм, коренем пов’язаний із ґрунтом, на якому стоїть. Але, аби відзначитися в історії людства, зробитися великим і відомим, тільки цього замало. Має зійтися, перетнутися у часі і просторі унікальність географічна, історична, культурологічна, щоби у світі виник феномен, подібний до Львова. Влучно збудоване на пограниччі Розточчя, Малого Полісся, Опілля і Поділля, місто стало брамою між Сходом і Заходом, що, в свою чергу, спровокувало «під його гостинним дахом» синтез різних цивілізацій і культур. Саме цей дещо «вавилонський» присмак і творить унікальну неповторність львівської міської аури. Або, як писав колишній львівський бургомістр, історик і поет Бартоломей Зиморович, «під таким вже небом і під такою вже зіркою виникло це місто, що якось мимоволі народжується тут потяг до прекрасного…»

alt
Болотисті береги річки Полтви і стрімкі схили гряди Високий Замок — Кривчиці утворили чудову природну фортифікацію з найбільш небезпечного на ті часи напрямку — південного. Дикі фруктові ліси з яблунь, груш, черешень, що росли тут же таки, гарантували мінімум необхідного харчування, а велика кількість джерел забезпечила перших поселян водою. У пізніші часи на джерельній воді Підзамча пишно розвивався броварний, алкогольний і курортний бізнес. У ХVІІІ столітті тут утворився дуже популярний водолікувальний заклад — «купальні Кисельки». Щоби набрати води з цілющого джерела поблизу розібраного у ХVІІІ столітті монастиря Іоанна Богослова, сьогодні треба відстояти чергу. Люди віддавна охоче селилися на зручних землях Підзамча — Знесіння, тож у тому, що саме звідси почав поставати Львів, сьогодні вже нікого не потрібно переконувати. Одне з найбільш вірогідних місць першого поселення — на Род-горі та в її околицях. Сьогодні це — центр Знесіння.

alt

alt

alt

За записаними істориком Антонієм Шнайдером у ХІХ столітті місцевими переказами, тут, на Род-горі, розташовувалося давнє слов’янське капище Рода і Рожаниці, які, за слов’янським пантеоном, опікувалися культом життя. За записами Шнайдера, місцеві люди вірили, що коли починається злива, то це означає, що «дід» (Рід) і «баба» (Рожаниця) посварилися. Кам’яним ідолам «діда» і «баби» приносили жертви: городину, гриби, рибу… За християнських часів поруч збудували церкву Вознесіння — християнський аналог культу вічного життя. У 1980-х роках львівські археологи виявили на Род-горі рештки укріплень давньоруського городища Х-ХІІІ століть.

alt

alt

Плато гори Баба-Род

Відомо, що в околицях сіл Знесіння, Кривчиць та Старого Окопу знаходилося кілька давньослов’янських кам’яних фігур, знищених уже за часів новітньої історії. Ще в ХІХ столітті знесінські селяни пам’ятали перекази своїх дідів про «великий пам’ятник з тесаного каменя», який стояв на Старому Окопі. Місце, де він стояв, так і називали — «долина під фігурою». Щось подібне згадують історики ХІХ століття і в околицях села Соколівки: «Недалеко від дороги серед мочариськ знаходиться якась старовинна будова чи пам’ятник… Має сягати ще передхристиянських часів нашого краю». В цих же місцях простежується потужний пласт старослов’янських топонімів. Окрім Святовидового поля, тут же, на північних схилах Високого Замку, є урочище «Корвати» («Хорвати»), а на захід починаються пагорби Білогощі, чия назва, можливо, походить від існування тут капища Білобога — бога всього доброго у давніх слов’ян. Гельмольд говорить, що добрий бог слов’ян — Святовид, отже, Білобог і Святовид — це різні назви одного й того самого божества. В жовквівському напрямку, під Куликовим, відома Перунова гора.

alt
Якщо взяти Святовидове поле за центр, то Род-гора буде від нього на північ. А на південь від поля (на задвірках вулиці Личаківської) існує пагорб, де колись стояла церква Воздвиження Чесного Хреста — на честь християнського ритуалу, пов’язаного із культом смерті. У давніх слов’ян йому відповідав бог Триглав, або Троян. На захід від Святовидового поля, на пагорбі біля гори Лева, у ХVІ столітті було кладовище нехрещених дітей, а в 1607 році тут збудували костел св. Войцеха — християнського проповідника, який загинув від рук поган. Фундаменти опорної стіни навколо костелу — явно більш давнього походження. Біля цього костелу проходив один із найдавніших шляхів, званий вже у паперах ХVІ століття «Старі дороги». Ця тисячолітня дорога вздовж Знесінської гряди, збудована так, що її не видно ні зверху, ні знизу, існує дотепер. Якби не кар’єри, які зруйнували кілька її ділянок, сьогодні тут можна було б не тільки ходити, а й спокійно їздити автомобілем. Поряд — гора Лева, на якій ще у 1647 році лежав камінь з написом «Камінь Лева». В монастирі при костелі св. Войцеха під час облоги Львова 1704 року була штаб-квартира легендарного шведського короля Карла ХІІ. До середини ХІХ століття львів’яни щовесни справляли на пагорбах поблизу костелу якісь незрозумілі «тризни». Можливо, і тут колись стояло капище, можливо, саме Велеса — покровителя волхвів, пастухів, купців. Адже душі нехрещених дітей мандрували якраз «за море, до Велеса…».

alt

Читайте також: ЧОТОВІ СКЕЛІ

alt

Гора Лева

На схід від Святовидового поля, в селі Кривчиці, під час розкопок біля фундаментів церкви св. Іллі (громовержця), яким християни полюбляли підміняти поганський культ Перуна (войовничого володаря грому і блискавок), археологом М. Бандрівським були виявлені уламки побутових речей ХІІІ століття. А сама церква, шестигранна за первісним планом, за тих часів, швидше за все, була оборонною вежею. Тут же таки, в околицях Кривчиць, існує ще один старослов’янський топонім — потічок Марунька (Мара, Маруха — божество зла, ворожнечі, смерті у давньослов’янському пантеоні). До переліку праслов’янських першопочатків Львова можна долучити і гіпотезу відомого історика Дениса Зубрицького щодо герба міста, яку він запропонував 1844 року. «Для чого, — пише він, — княжата руські вживали в гербі лева — звіра в їх краю, певно, незнаного? Як то витлумачити? Вважаю, що в постаті лева був болван (тобто ідол — прим. авт.) слов’янський, «Чорний бог» званий. Можливо, в тому місці, де зараз Львів, колись була славна святиня того божища, а від її назви пішла і назва міста, в якому вона існувала. Та святиня була, певно, на Левовій горі — першій на схід від замкової, повз яку проходила дорога на Знесіння».

Отож, як бачимо, дохристиянська історія Львова і околиць не настільки далека від нас у часі, як видається на сторінках підручника з історії. В активі гіпотези існування на теренах нинішнього Львова великого комплексу давньослов’янських поселень і капищ задовго до королівського Львова Данила Галицького та його сина Лева маємо досить археологічних об’єктів VII-ХІІІ століття по Різдву Христовому і досить історичних прив’язок до чільних богів слов’янського пантеону: Святовида, Білобога, Рода, Перуна, Велеса, Триглава… Найстаріші християнські храми Львова — Іоанна Хрестителя, Миколая, Параскеви П’ятниці, Марії Сніжної — повставали по периметру Львова поганського. Львів як європейське середньовічне місто зреалізувався по другий бік Знесінcької гряди, тож територія давньослов’янських поселень залишилася практично не травмованою поступом цивілізації. Вже друге століття це улюблене місце родинних прогулянок львів’ян, один з найтепліших спогадів дитинства кількох поколінь. 

Давньослов’янський слід можна відшукати сьогодні не тільки на схилах знесінських пагорбів, а й у самісінькому центрі Львова. Уважно придивившись до пишного декору порталу каплиці Трьох Святителів (1584 рік) при Успенській церкві по вулиці Руській, біля самісінького порогу ми побачимо дві головки, зроблені в дуже дивній для тих часів умовній манері. На тлі решти ренесансного орнаменту вони виглядають інопланетянами, що, зрештою, відповідає дійсності. Це — слов’янські духи предків, які і дві тисячі років тому, і тепер живуть під порогом кожної оселі. Саме їх ми шануємо, виконуючи певні ритуали навколо порогу: не передавати через поріг, перенести наречену через поріг... Вочевидь, у генетичній пам’яті українців, які будували цю каплицю, дохристиянська віра предків була ще настільки живою, що вони наважилися натякнути на це в камені. Для нас вона також жива — в народних святах і традиціях, у збережених назвах, в історичній мозаїці, вкрапленій в сучасне життя. До неї у Львові зовсім близько — Кайзервальд і Знесіння поруч. 


Наталія Космолінська

 

AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: