Запрошуємо ознайомитися з давньоіндійською літературною пам`яткою, книгою висловів Ґаутами Будди - “Дхаммападою”, що в перекладі на українську означає “Шлях закону” або “Шлях учення”, чи навіть “Стопи закону”. Існує чимало версій Дхаммапади, розповсюджених в Індії, Китаї та Тибеті. Період їх створення коливається між IV-м та III сторіччям до Р.Х.
Ґаутама Будда (Сіддхартха, Сак'я-Муні) - духовний наставник, філософ, аскет, засновник буддизму. Походив із роду саків - скіфських (індоєвропейських) племен, які заселяли Кушанію і Бактрію (Індо-Скитія). Сіддхартха залишив по собі перлини мудрості, які увійшли до індійських та буддійських священних текстів, наприклад "Бгаґавата-Пурана" і "Трипітака".
Про незапаморочення
Незапаморочення – шлях до безсмертя. Запаморочення – шлях до смерті. Незапаморочені не вмирають. Запаморочені – наче вже мертві.
Ті, що зосереджені, наполегливі, стійкі та тверді в намаганнях, вони, розумні, досягають Звільнення - найвищого притулку від тягарів.
У рішучого, уважного, стриманого, незапамороченого, чиї вчинки чисті, хто діє розважливо, живе справедливо – зростає слава.
Рішучістю, незапамороченням, стриманістю та самовладанням мудрецю слід створити острів, який не затопить повінь.
Запамороченню віддаються дурні, люди, що несповна розуму. Мудрець оберігає незапаморочення, мов найдорожчий скарб.
Не віддавайтеся ні запамороченню, ні насолоді любовних стосунків. Незапаморочений, зосереджений, справді, знаходить велике щастя.
Коли освічений незапамороченням відкидає запаморочення, він, сягнувши вершини мудрості, безжурний поглядає на зажурену юрбу, як розумний з гори - на дурнів унизу.
Незапаморочений серед запаморочених, вельми бадьорий серед сплячих, мудрець просувається наче швидкий скакун, випереджаючи слабку шкапу.
Незапамороченням завоював Магхаван першість у богів. Незапаморочення прославляють, запаморочення – завжди ганять.
Про розум
Тремтливий, непевний розум, який важко стерегти, важко здержувати, мудрець випрямляє, наче лучник стрілу.
Неначе риба, яку витягли з її водяної оселі та кинули на суходіл, тремтить цей розум, аби втекти з царства Мари.
Добре приборкати розум, ледь підвладний, швидкий, що тиняється, де забажається. Стриманий розум приносить щастя.
О, мудреці, оберігайте розум, ледь видний, ледь вловимий, що тиняється, де забажається. Захищений розум приносить щастя.
Хто вгамує розум, що мешкає у печері, далекосяжний, самотній, безтілесний - ті будуть звільнені від кайданів Мари.
Чий розум нестійкий, хто не знає справжньої дхамми, чий спокій хисткий – у того мудрість не стає доконаною.
Чий розум не просякнутий бажаннями, чий задум неспантеличений, хто відкинув добро та зло, несплячий - для того немає страху.
Збагнувши, що це тіло - наче глек, зміцнивши свій розум наче місто, атакуйте Мару зброєю мудрості. Слід захищати звойоване, бути безпристрасним.
Невдовзі - гай-гай - це тіло валятиметься на землі покинуте, непритомне, як непотрібна колода.
Що не зробив би ворог ворогові, чи ненависник ненависникові – хибно спрямований розум здатен зробити йому ще гірше.
Що не зробили б мати, батько чи якісь інші родичі – вірно спрямований розум здатен зробити ще краще.
Про дурня
Довга ніч для несплячого, довга йоджана для втомленого, для дурнів, що не знають істинної дхамми – довге блукання.
Якщо мандрівний не здибає рівного собі або кращого, хай твердо мандрує наодинці. З дурнем немає товариства.
“Сини – це моє, багатство – це моє”, - бідкається дурень. Сам навіть собі не належить, то які сини, яке багатство?
Дурень, що знає про свою дурість, завдяки цьому - як освічений. Той же дурень, що пишається вченістю, справді, зветься: “Дурень!”.
Якщо дурень залишається біля освіченого навіть усе життя, він розуміє дхамму не краще, ніж ложка – смак супу.
Якщо вдумливий залишається біля освіченого бодай на мить, він одразу розуміє дхамму, мов язик – смак супу.
Дурні, що несповна розуму, чинять із собою наче з недругом: скоюючи злодійство, що приносить гіркий плід.
Не той вчинок добре вчинений, що вчинивши його, каєшся, наслідок якого пожинаєш зарюмсаний, із плаксивим обличчям.
Той вчинок добре вчинений, що учинивши його, не каєшся, наслідок якого пожинаєш задоволеним та щасливим.
Поки зло не поспіло, дурень уважає його за мед. Але коли воно достигає, дурень упадає в печаль.
Місяць за місяцем дурень може споживати їжу кінчиком травинки куса, проте він не вартий і шістнадцятої частини тих, хто визнав дхамму.
Скоєний злочин, як скисле молоко, виявляється не одразу: жевріючи, він переслідує дурня, наче жарина, притрушена попелом.
Знання дурня йде йому лише на лихо, адже воно нівечить долю дурня та трощить його голову.
Йому може закортіти неналежної уваги, вивищення над послушниками, першості в обителях, вшановування іншими родами.
“Нехай мирянин та мандрований, обидва вважають, що це зроблено тільки мною. Нехай тільки від моєї ласки залежатимуть будь-які обов`язки”, - такий намір у дурня, отже, його бажання та пиха зростають.
Адже спосіб збагачення – це одне, а шлях до Звільнення – інше. Отже, осягнувши це, послушник, учень Пробудженого нехай не зрадіє пошані, а вдасться до самотності.
Про освіченого
Таким, що виказує скарби, слід уважати мудреця, який бачить вади та говорить осудливо. Слід знатися з освіченим, бо краще, а не гірше буде тому, хто знатиметься з таким.
Йому слід застерігати, повчати та здержувати від негідного. Адже правді він милий, а неправді – немилий.
Не слід знатися з поганими друзями, не слід знатися з мужами підлими. Знайтеся з доброчесними друзями, знайтеся з мужами благородними.
Той, хто покріплюється дхаммою, живе щасливо, з ясним розумом. Освічений завжди насолоджується дхаммою, провіщеною шляхетними.
Адже будівники каналів скеровують воду, лучники вправляються зі стрілами, теслярі вправляються з деревом. Освічені тамують себе.
Як монолітна скеля не зрушується вітром, так освічені не зворушуються ні хвалою, ані огудою.
Наче глибоке озеро, чисте, незбурене – так ясніють і освічені, почувши дхамми.
Справжні мужі полишають усе. Правдиві не базікають для насолоди. Обійняті щастям чи лихом, освічені не подають ознак ні піднесення, ні пригнічення.
Хто ні заради себе, ані заради іншого не забажає собі ні сина, ні багатства, ні царства, хто не забажає власного успіху завдяки несправедливості, той - чеснотливий, проникливий, справедливий.
Нечисельні ті з людей, що перейшли річку. А ось інша юрба лише сновигає цим берегом.
Ті, що справді тримаються правильно виголошеної дхамми, чинять згідно з нею – ці люди перейдуть царство смерті, яке так важко перетнути.
Облишивши темний стан, освіченому слід плекати світлий, адже він прийшов із притулку до безпритульності, до самотності, якою важко насолоджуватись.
Полишивши насолоди, не маючи нічого, відчистивши себе від нечистей розуму - тоді хай освічений бажає втіхи.
Ті, чий правильний розум добре уявляє чинники повного пробудження, хто радіє відмові від уподобань, не захоплюючись, знищивши потяги, вони - блискучі, адже цілком звільнилися в цьому світі.
Про зло
Поспішайте в добродійному, слід удержувати розум від зла. Адже думка того, хто повільно робить добро, насолоджується злом.
Якщо муж учинив зло, не слід чинити його знову й знову та плекати схильності до нього. Накопичення зла - болісне.
Якщо муж учинив добро, слід чинити його знову й знову та плекати схильність до нього. Накопичення добра - щасливе.
Навіть зловмисник бачить щастя, поки його зло не достигло. Але коли зло достигає, зловмисник бачить зло.
Навіть щасливий бачить зло, поки його щастя не достигло. Але коли щастя достигає, тоді щасливий бачить щастя.
Не легковажте злом: “Воно не прийде до мене”. Від падання крапель і горщик наповнюється водою. Дурень наповнюється злом, назбируючи його хоч і мало помалу.
Не легковажте добром: “Воно не прийде до мене”. Від падання крапель і горщик наповнюється водою. Розумний наповнюється добром, назбируючи його хоч і мало помалу.
Злочинів слід уникати, як купець із невеликим караваном і великими грішми – страхітливого шляху, як людина, що бажає жити – отрути.
До того, хто звинувачує невинну людину, мужа впевненого й незаплямованого – саме до такого дурня повертається зло, ніби дрібний пил, розвіяний проти вітру.
Дехто народжується з лона, злочинці - у пеклі, Сугати прямують до неба, а ті, що позбулися потягів – цілком звільняються.
Ні в повітрі, ані в глибині моря, ані заходячи до гірської ущелини – не знайти на землі такого місця, знаходячись у якому, можна звільнитися від злочину.
Ні в повітрі, ані в глибині моря, ані заходячи до гірської ущелини – не знайти на землі такого місця, знаходячись у якому, не поступишся смерті.
Про пробудженого
Його перемога не померкне - перемоги його не здобути нікому в світі – якою стежкою заплутаєте такого пробудженого, безслідного, чия царина - безмежжя?
Його чарівливого томління та жадання, що зводить на манівці, ніде немає, - якою стежкою заплутаєте такого пробудженого, безслідного, чия царина - безмежжя?
Таким, що віддані зосередженню, розумним, що радіють зреченню та спокою, цілковито пробудженим, уважним заздрять навіть боги.
Важке народження людини, важке життя смертних, важко почути справжню дхамму, важко зустрітися з поставанням Пробуджених.
Нескоєння всілякого зла, накопичення добра, вичищення власного розуму – ось учення Пробуджених.
“Терплячість – найвища схима; прощення – найвище Звільнення”, - говорять Пробуджені – “Адже не мандрований той, хто шкодить іншому, не самітник той, хто дошкуляє іншому.”
Нелихослів`я, незавдавання шкоди та витримка згідно Патімоккхи, помірність у їжі та віддалене помешкання, прагнення найвищого розуму - ось учення Пробуджених.
Навіть насолодою від зливи монет він не спізнає задоволення. “Неприємні, болісні насолоди”, - зрозумівши це, освічений не знаходить задоволення навіть у небесних насолодах. Учень істинного та цілком пробудженого радіє знищенню жадань.
До багатьох притулків - до гір і лісів, до садів, дерев, гробниць - прямують налякані люди.
Насправді, не такий притулок безпечний, не такий притулок найкращий. Не такий це притулок, що дійшовши до нього, звільняєшся від усіх страждань.
Хто пішов до притулку, де і Будда, і дхамма, і сангха, бачить з істинною мудрістю чотири Шляхетних Істини: страждання, причину страждання, подолання страждання та Шляхетний восьмичастинний Шлях, що веде до заспокоєння страждання. Справді, такий притулок – безпечний, такий притулок – найкращий. Такий це притулок, що дійшовши до нього, звільняєшся від усіх страждань.
Важко натрапити на благородного мужа, не скрізь він народжується. Де він, розумний, народжується, той рід квітне щасливо.
Щасливе поставання Пробуджених, щасливе вчення істинної дхамми, щаслива єдність Сангхи, схима тих, хто живе в єдності, щаслива.
Ніхто не здатний зважити добро (таке воно, чи інше) того, хто вшановує гідних ушанування – Пробуджених або учнів – тих, що подолали плетива, проминули зажуру й тужіння, звільнених і безстрашних.
Про нечисті
Немов пожовклий лист ти зараз, і слуги Ями бовваніють поруч тебе. Стоїш у пащі смерті, проте не знайти в тебе припасу на дорогу.
Створи із себе острів, дерзай швидко, будь освіченим! Очищений від нечистей, незаплямований, ти прийдеш до небесної обителі шляхетних.
Наприкінці життя ти зараз, наближаєшся впритул до Ями. Проте немає тобі, де перепочити, не знайти в тебе припасу на дорогу!
Створи із себе острів, дерзай швидко, будь освіченим! Очищений від нечистей, незаплямований, ти більше не прийдеш до народження й старості.
Послідовно, мало-помалу, знову й знову, як срібляр видаляє нечисть із срібла, мудрецю слід видаляти її із себе самого.
Як іржа, що з`явилася на залізі, з`їдає те, з чого виникла, так і власні вчинки такого, що зловживає дхоною, приводять до лихого місця.
Нечитання - нечисть писань, занедбаність – нечисть домів, ледачість – нечисть вроди, запаморочення сторожі – нечисть.
Нечисть жінки - дурна поведінка, скнарість - нечисть того, хто дає, лихі речі - нечисті у цьому світі й у тому.
З цих нечистей найбрудніша – це невігластво, найбільша нечисть. Відкинувши цю нечисть, послушники, будьте вільними від нечистей!
Життя легко жити безсовісним, зухом-вороною, дошкульним, вискочкою, безоглядним, ницим.
Але важко жити совісним, постійно шукаючи чистоти, відкритим, обережним, непорочним, далекоглядним.
Хто знищує життя, говорить неправду, відбирає те, що йому не дано в світі, ходить до дружини іншого, та такий чоловік, що віддається споживанню п`янких напоїв, - той підкопує себе під корінь прямо тут, у цьому світі.
Знай же, дорогий муже, - злі речі нестримні. Не дозволяй жадобі та несправедливості піддати тебе тривалому стражданню.
Людина ж подає так, як вірує, так, наскільки вдячна. Отже, той, хто схвильований їжею та напоями інших, не просувається до заглиблення ні вдень, ні вночі.
А у кого це вирубано, викорінено, видалено - просувається до заглиблення і вдень, і вночі.
Немає вогню, подібного до пристрасті. Немає демона, подібного до гніву. Немає пастки, подібної до облуди. Немає ріки, подібної до жадання.
Легко побачити вади інших, власні ж побачити важко. Справді, він просіває вади інших, наче солому, а власні приховує, як шулер – нещасливі кості.
У того, хто переймається вадами інших, постійно свідомого своїх образ потяги збільшуються. Далеко йому до знищення потягів.
У небі немає шляху, немає самітника поза нами. Юрба втішається плетивами, Татхагати – вільні від плетив.
У небі немає шляху, немає самітника поза нами. Немає вічних санкхар, у Пробуджених немає коливань.
Про справедливого
Не того вважають справедливим, що судить поквапно, а освіченого, такого, що зважує як слушне, так і хибне, хто судить інших неквапно, законно, справедливо. Оборонця дхамми, мудреця звуть “Справедливий”.
Не через те він освічений, що говорить багато. Спокійного, неворожого, безстрашного звуть “Освічений”.
Не через те він знавець дхамми, що говорить багато. Якщо, почувши навіть дещицю дхамми, він бачить її своїм тілом, - саме такий і є знавцем дхамми, такий не легковажить дхаммою.
Не через те він старший, що сивоголовий. Зрілий за віком, але звуть його “Постарілий намарно”.
В кому і істина, і дхамма, ненасильство, витримка, самовладання, хто позбувся нечистей, розумний – такого звуть “Старший”.
Ні промовами, або обличчям кольору лотоса не стає привабливою людина заздрісна, жадібна, зрадлива.
А у кого це вирубано, викорінено, видалено, хто позбувся гніву, розумний – такого звуть “Привабливий”.
Поголивши голову, не стають самітником. Неслухняний, брехливий, сповнений бажань і жадоби, яким він буде самітником?
Але того, хто цілковито підкорює зло, велике й мале, звуть “Самітник”, адже він упокорив усе зло.
Не через те він послушник, що вижебрує в інших. Обираючи хибну дхамму, так він не буде послушником.
Хто в цьому житті став за межі і добра, і зла, живе життям брахмана, йде по цьому світі з розумінням – його звуть “Послушник”.
Мовчання не робить мудрим бовдура, невігласа. Але хто вибирає найкраще, наче тримаючи терези, є освіченим.
Через те що мудрий оминає зле, він і є мудрим. Того, хто зважує на обидва світи, через це і звуть мудрим.
Не через те він шляхетний, що чинить насильство над життям. Того, хто не чинить насильства над жодним життям, звуть “Шляхетний”.
Ні завдяки чесноті та припису, ані через багатовченість, ані ж досягненням заглиблення, ні через самотнє помешкання, ні через думку “Мене торкнулося щастя зречення, яке не дано простій людині” не знаходь задоволення, послушнику, поки не знищені потяги.
Про світ
Слід не дотримуватися ницого вчення, не жити із запамороченням, не додержуватись хибних поглядів, не перейматися світом!
Слід підвестися, не бути запамороченим, слідувати доброчинному вченню! Хто дотримується доброчинного вчення, щасливий у цьому світі та в іншому.
Слід слідувати доброчинному вченню, та не слідувати лиходійному. Хто дотримується доброчинного вчення, щасливий у цьому світі та в іншому.
Хто спостерігає світ так, ніби побачив бульбашку, ніби побачив примару, того не бачить цар смерті.
Ідіть, погляньте на цей світ, гарний, наче царська колісниця. Де занурюються дурні, для обізнаних немає притягання.
Хто, колись бувши запамороченим, згодом став незапамороченим – засвічує цей світ, як місяць, що вийшов з-за хмари.
Хто, вчинивши зло, спокутує його корисними вчинками – засвічує цей світ, як місяць, що вийшов з-за хмари.
Осліплий цей світ, мало хто бачить у ньому ясно. Обмаль тих, хто потрапить до неба, немов пташка, що виплуталася із сільця.
Лебеді прямують шляхом сонця. Надприродними силами просуваються у просторі. Розумні виходять за межі цього світу, перемігши Мару з військом.
Для людини, що переступила одну дхамму, котра говорить неправдиво, зрікається іншого світу, немає такого зла, якого вона не могла б скоїти.
Справді, скнари не потрапляють до світу богів, дурні ж не прославляють щедрість. А розумний полюбляє щедрість, саме так він стає щасливим деінде.
Читайте також:
© Портал SPADOK.ORG.UA
